Рішення № 139859346, 16.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2026Справа № 910/8281/26Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЄТПРИНТ» (03134, місто Київ, вул.Пшенична (Святошинський р-н), будинок 8, Ідентифікаційний код юридичної особи 30550039) до проТовариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ ХОУМ» (03028, місто Київ, ПРОСПЕКТ НАУКИ, будинок 3, Ідентифікаційний код юридичної особи 39182454) стягнення заборгованості у розмірі 3 202 475 грн. 92 коп.Представники:

від Позивача: Хасін І.Б. (представник на підставі ордеру);

від Відповідача: не з`явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЄТПРИНТ» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ ХОУМ» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 3 202 475 грн. 92 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов`язань за Договором поставки №150425 від 15.04.2025 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2026 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Свєтпринт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ ХОУМ» про стягнення заборгованості у розмірі 3 202 475 грн. 92 коп. залишено без руху.

13.07.2026 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2026 року відкрито провадження у справі №910/8281/26, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 12.08.2026 року.

20.07.2026 року через систему Електронний суд від Позивача надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2026 року задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю СВЄТПРИНТ про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

12.08.2026 року через систему Електронний суд від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача про відкладення підготовчого судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 02.09.2026 року.

02.09.2026 року через систему Електронний суд від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача про відкладення підготовчого судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.09.2026 року.

В судовому засіданні 16 вересня 2026 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету Відповідача.

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що Відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Відповідача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі ухвалено після закінчення судового розгляду за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 16 вересня 2026 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

15.04.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СВЄТПРИНТ» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ ХОУМ» (Покупець) було укладено Договір поставки №150425, відповідно до умов якого Постачальник зобов?язується передати у власність (далі за текстом - Товар), а Покупець, в свою чергу, зобов?язується прийняти належний Товар та оплатити його на умовах цього Договору. (а.с.9-13)

Відповідно п.3.10 Договору датою переходу ризиків випадкового знищення та пошкодження Товару, а також права власності на Товар є дата підписання видаткової накладної. Дійсність видаткової накладної підтверджується підписами уповноважених представників Сторін.

Згідно з п.4.1 Договору ціна, асортимент та інші характеристики Товару, що постачається, відображаються у видатковій накладній на відповідну партію товару. дані якої мають відповідати погодженій Сторонами Специфікації. В разі. якщо асортимент чи кількість поставленого товару не відповідає узгодженому в Специфікації. Покупець має право не примати Товар або прийняти ту частину, що відповідає Специфікації. В цьому випадку зобов?язання Постачальника щодо поставки такої партії Товару вважаються виконаними в частині, яка стосується узгодженого Товару. Зобов?язання по оплаті неузгодженого Товару у Покупця не виникають. Ціна включає всі витрати на виробництво і доставку Товару.

Загальна ціна цього Договору складається із суми вартості всіх поставок Товару здійснених відповідно до цього Договору та розраховується шляхом складання сум. зазначених у підписаних видаткових накладних на всі поставки Товару протягом строку дії цього Договору. (п.4.2 Договору)

Згідно з п.5.1 Договору оплата проводиться Покупцем в залежності від виконання Постачальником зобов`язань в наступному порядку:

5.1.1. При наданні Постачальником Покупцю протягом 5 календарних днів з дати поставки Товару Податкової накладної, яка пройшла реєстрацію в ЄРПН та отримала статус документа «ЗАРЕЄСТРОВАНА В ЄРПН», Покупець оплачує поставлений товар на умовах відтермінування платежу протягом 60 (шістдесяти) днів з дати, зазначеної у підписаній Сторонами видатковій (товарній) накладній.

5.1.2. При наданні Постачальником Покупцю в строк понад 5 календарних днів з дати поставки Товару Податкової накладної, яка пройшла реєстрацію в ЄРПН та отримала ста документа «ЗАРЕЄСТРОВАНА В ЄРПН», Покупець оплачує поставлений товар на умовах відтермінування платежу протягом 60 (шістдесяти) днів з дати, реєстрації Податкової накладної в ЄРПН.

Пунктом 8.2 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасного виконання Покупцем грошових зобов`язань за цим Договором Покупець сплачує на вимогу Постачальника пеню у розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №150425 від 15.04.2025 року Позивач поставив товар, а Відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар на загальну суму 3 205 268 грн. 48 коп., що підтверджується видатковими накладними №662 від 02.05.2025 року на суму 228 567 грн. 19 коп., №691 від 08.05.2025 року на суму 430 696 грн. 04 коп., №737 від 15.05.2025 року на суму 1 904 085 грн. 89 коп., №1448 від 27.10.2025 року на суму 206 738 грн. 40 коп., №669 від 05.05.2025 року на суму 435 180 грн. 96 коп., товарно транспортними накладними, та здійснив повернення товару на суму в розмірі 6 328 грн. 97 коп., й часткову оплату за отриманий товар на загальну суму у розмірі 720 436 грн. 30 коп., що підтверджується поверненням постачальнику №12 від 11.09.2025 року, випискою по рахунку Позивача, платіжними інструкціями. (а.с.14-20, 32-34, 36-40)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач не здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі. Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ ХОУМ» перед Позивачем становить 2 596 528 грн. 00 коп. Крім того, в результаті неналежного виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ ХОУМ» 3% річних у розмірі 73 161 грн. 48 коп. та інфляційні у розмірі 159 437 грн. 07 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЄТПРИНТ» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору поставки №150425 від 15.04.2025 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №150425 від 15.04.2025 року Позивач поставив товар, а Відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар на загальну суму 3 205 268 грн. 48 коп., що підтверджується видатковими накладними №662 від 02.05.2025 року на суму 228 567 грн. 19 коп., №691 від 08.05.2025 року на суму 430 696 грн. 04 коп., №737 від 15.05.2025 року на суму 1 904 085 грн. 89 коп., №1448 від 27.10.2025 року на суму 206 738 грн. 40 коп., №669 від 05.05.2025 року на суму 435 180 грн. 96 коп., товарно транспортними накладними, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку, та здійснив повернення товару на суму в розмірі 6 328 грн. 97 коп., й часткову оплату за отриманий товар на загальну суму у розмірі 720 436 грн. 30 коп., що підтверджується поверненням постачальнику №12 від 11.09.2025 року, випискою по рахунку Позивача, платіжними інструкціями. (а.с.14-20, 32-34, 36-40)

Крім того, на підтвердження здійснення поставки Позивач склав податкові накладні №716 від 02.05.2025 р., №717 від 05.05.2025 р., №718 від 08.05.2025 р., №719 від 15.05.2025 р. з урахуванням коригування №1387 від 11.09.2025 р., №1574 від 30.09.2025 р., №1688 від 27.10.2025 р., які були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відповідними квитанціями про реєстрацію. (а.с.21-31)

Відповідно до п. 15.1 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно з п.16.1.4 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктом 14.1.178. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно зі статтею 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата складання податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу);

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

201.10. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Враховуючи вищенаведене, Судом встановлено, що зі спірних господарських операцій Позивачем виписано Відповідачу податкові накладні та сплачено податок на додану вартість в доход Державного бюджету України, а Відповідачем сформовано податковий кредит. Копії податкових накладних з розшифровками податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів наявні в матеріалах справи.

При цьому, Суд звертає увагу, що Відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що ним подавались уточнюючі декларації щодо безпідставного нарахування податкового кредиту продавцем (позивачем) за оспорюваними накладними.

Відповідно п.3.10 Договору датою переходу ризиків випадкового знищення та пошкодження Товару, а також права власності на Товар є дата підписання видаткової накладної. Дійсність видаткової накладної підтверджується підписами уповноважених представників Сторін.

Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 ЦК України. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 ЦК України (частина 1 статті 693 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до частини 1 статті 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 вказано, що попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.

Системне тлумачення частини 1 статті 693 ЦК, частини 1 статті 655, частини 1 статті 664, частини 1 статті 697 ЦК України свідчить, що термін "передача товару" охоплює як передачу у власність, так і передачу у користування.

Право власності на товар може переходити від продавця до покупця у момент передачі товару, до цього моменту, або після нього - відповідно до умов договору. Це випливає зі змісту частини 1 статті 655, частини 1 статті 677, частини 1 статті 697 ЦК України.

Оплата за товар є попередньою, якщо відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов`язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця. Це випливає з визначення договору купівлі-продажу, наведеного у частині 1 статті 655 ЦК України, яка встановлює обов`язок продавця передати товар саме у власність покупця.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2023 у cправі №927/211/22.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17 визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги (товару) і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так само пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., визначено, що первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Документами, які є підставою для оприбуткування товару та внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри, є накладні та товарно-транспортні накладні. При цьому вказані первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити та містити дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що у спірних правовідносинах доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують факт надання послуг, тому належним і допустимим доказом виконання робіт є акти надання послуг у разі, якщо вони містять усі необхідні реквізити.

Згідно з положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції, і власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Яке вже неодноразово зазначав Верховний Суд (постанови від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 03.02.2020 у справі №909/1073/17, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18) встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, суди мають дослідити питання встановлення обставин, чи була печатка загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні).

При цьому, у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відбитком печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відбиток печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Відповідно до п.п. 1, 2, 4 - 7, 9 - 11 глави 3 розділу IІ «Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (затверджені наказом Мінюсту України від 18.06.2015 № 1000/544; зареєстровані в Мінюсті України 22.06.2015 р. за №736/27181), які встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та є нормативно-правовим актом, обов`язковим для виконання всіма установами, - право на застосування гербових печаток (для установ, які мають право використовувати державну символіку) або печаток установи із зазначенням найменування установи та ідентифікаційного коду (далі - печатка установи) закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється її правовим статусом.

На документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).

В установах дозволяється також застосовувати печатки структурних підрозділів (служби діловодства, бухгалтерії, кадрової служби тощо), печатки для окремих категорій документів (для копій, перепусток, конвертів тощо), а також металеві печатки - для опечатування приміщень, шаф, сейфів.

В інструкції з діловодства установи визначаються види і кількість печаток, штампів, що застосовуються, перелік документів, підписи на яких відповідно до законодавства необхідно скріплювати печаткою установи, та порядок застосування печаток.

Розпорядчим документом керівника установи визначаються порядок використання, місце зберігання печатки установи і посадові особи, відповідальні за її зберігання, а також перелік посадових осіб, підписи яких скріплюються печаткою установи.

Право засвідчення документів та їх копій може надаватися посадовим та іншим особам на підставі довіреності.

У посадових інструкціях визначаються повноваження щодо засвідчення документів та їх копій.

Облік усіх печаток та штампів, що застосовуються в установі, ведеться у журналі за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Видача печаток, штампів посадовим особам здійснюється під підпис у відповідному журналі.

Печатки зберігаються у шафах (сейфах), що надійно замикаються і опечатуються.

Перевірка наявності печаток і штампів здійснюється щороку комісією, призначеною розпорядчим документом керівника установи, та оформлюється актом.

Отже, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки. За таких обставин відповідач, як суб`єкт господарювання, несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема при засвідченні спірного акта прийому-передачі наданих послуг.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі та достовірні докази, у розумінні ст. ст. 76-79, 91 ГПК України, які б свідчили про те, що печатка Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ ХОУМ» була втрачена, чи була підроблена, чи було інше незаконне використання цієї печатки третіми особами всупереч волі Позивача.

Таким чином, відтиск штампів підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару).

З огляду на вищезазначені норми чинного законодавства України, видаткові накладні, які підписані обома сторонами та скріплені їх печатками, є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин між Сторонами.

Згідно з п.5.1 Договору оплата проводиться Покупцем в залежності від виконання Постачальником зобов`язань в наступному порядку:

5.1.1. При наданні Постачальником Покупцю протягом 5 календарних днів з дати поставки Товару Податкової накладної, яка пройшла реєстрацію в ЄРПН та отримала статус документа «ЗАРЕЄСТРОВАНА В ЄРПН», Покупець оплачує поставлений товар на умовах відтермінування платежу протягом 60 (шістдесяти) днів з дати, зазначеної у підписаній Сторонами видатковій (товарній) накладній.

5.1.2. При наданні Постачальником Покупцю в строк понад 5 календарних днів з дати поставки Товару Податкової накладної, яка пройшла реєстрацію в ЄРПН та отримала ста документа «ЗАРЕЄСТРОВАНА В ЄРПН», Покупець оплачує поставлений товар на умовах відтермінування платежу протягом 60 (шістдесяти) днів з дати, реєстрації Податкової накладної в ЄРПН.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищенаведені умови Договору поставки №150425 від 15.04.2025 року, обов`язок Відповідача по оплаті за отриманий товар на загальну суму в розмірі 3 205 268 грн. 48 коп. на момент розгляду даної справи настав.

Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ ХОУМ» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «СВЄТПРИНТ» за Договором поставки №150425 від 15.04.2025 року становить 2 478 503 грн. 21 коп., а не 2 596 528 грн. 00 коп., як помилково зазначив Позивач у позовній заяві.

Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «СВЄТПРИНТ» в розмірі 2 478 503 грн. 21 коп.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату отриманого товару в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому Суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 2 478 503 грн. 21 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 05.12.2025 р. по 15.06.2026 р. у розмірі 73 161 грн. 48 коп. та інфляційні за загальний період прострочки листопад 2025 р. травень 2026 р. у розмірі 159 437 грн. 07 коп.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за отриманий товар за загальний період прострочки з 05.12.2025 р. по 15.06.2026 р. у розмірі 73 161 грн. 48 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення дійсного розміру заборгованості Відповідача, а тому з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню 3% річних за загальний період прострочки з 05.12.2025 р. по 15.06.2026 р. у розмірі 39 316 грн. 53 коп.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.06.2020 у справі №905/21/19, аналізуючи, зокрема, приписи частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, статей 1, 2, 3 Закону України Про індексацію грошових доходів населення, пунктів 1, 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007, суд касаційної інстанції вказав про те, що при розрахунку інфляційних втрат, у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми вже згаданих Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення і Методики розрахунку базового індексу споживчих цін.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також виснувала, що:

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №1078).

Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику дефляція, то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що вартість грошей з індексом інфляції за попередній період є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю.

У судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу. З огляду на таке касаційний суд вважає за доцільне роз`яснити, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці А на певну суму (до прикладу 100 грн.) до уваги береться сума боргу на початок розрахункового періоду Х, помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу, і-1), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою:

Х * і-1 - 100 грн = ЗБ,

де Х - залишок боргу на початок розрахункового періоду, і-1 - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а ЗБ - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).

А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць (ЗБ відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, і від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду (ЗБ) перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

Суд зазначає, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.

Отже, при зменшенні суми боргу внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від суми основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).

У постанові від 06.06.2020 у справі №905/21/19 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також окремо зазначила, що не погоджується з правильністю визначення судами попередніх інстанцій величини приросту індексу споживчих цін (сукупного індексу інфляції), який має заокруглюватися до десяткового числа після коми.

У постанові від 23.09.2021 у справі №924/2/21 Верховний Суд, перевіряючи правильність нарахування сукупного індексу інфляції відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, не погодився з правильністю визначення судами попередніх інстанцій величини приросту індексу споживчих цін (сукупного індексу інфляції) та зазначив, що такий індекс має заокруглюватися до десяткового числа після коми. Так, Верховний Суд, зокрема, зауважив, що за період з червня до жовтня 2019 року сукупний індекс інфляції складає 100%, а не 99,99% (як визначено в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції), а за період із травня до жовтня 2020 року при заокруглюванні до десяткового числа після коми сукупний індекс інфляції має визначатись як 101,2%, а не 101,19%, оскільки саме так визначаються місячні та річні індекси споживчих цін Державним комітетом статистики України.

У постанові від 13.08.2025 у справі №910/11038/24 Верховний Суд зазначив, що: Верховний Суд у постанові від 01.04.2025 у справі № 910/9201/23 вже виснував про те, що висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 в контексті застосування частини другої статті 625 ЦК України (який безумовно є висновком Верховного Суду у розумінні статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів та статті 236 ГПК України) включає в себе й тлумачення процедури визначення величини приросту індексу споживчих цін, який має заокруглюватися до десяткового числа після коми..

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки листопад 2025 р. травень 2026 р. у розмірі 159 437 грн. 07 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком Позивача в частині нездійснення заокруглювання індексу споживчих цін до десяткового числа після коми за визначений період прострочення Відповідача, а тому з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню інфляційні за загальний період прострочки листопад 2025 р. травень 2026 р. у розмірі 148 710 грн. 19 коп.

Крім того, Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 01.07.2025 р. по 15.06.2026 р. у розмірі 373 349 грн. 37 коп.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 4 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.2 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасного виконання Покупцем грошових зобов`язань за цим Договором Покупець сплачує на вимогу Постачальника пеню у розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин сторін) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Однак, Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025, у зв`язку з введенням в дію Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» № 4196-IX від 09.01.2025.

Відповідно до ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (такі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі № 920/51/23).

З огляду на те, що дія нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, що є однією з гарантій правової стабільності, враховуючи, що договір та відповідні цивільні права і обов`язки сторін (зокрема зобов`язання відповідача оплатити надані послуги) виникли до втрати чинності ГК України, до спірних правовідносин сторін із нарахування пені за порушення грошового зобов`язання слід застосовувати положення ч. 6 ст. 232 ГК України.

Враховуючи, що станом на день виникнення між сторонами правовідносин ГК України, в тому числі ч. 6 ст. 232 ГК України був чинний та передбачав обмеження строку нарахування пені 6 місяцями від дня коли зобов`язання мало бути виконано, до правовідносин щодо стягнення пені мають застосовуватись норми ГК України. Крім того, сторони в договорі не обумовили більш тривалий строк для нарахування штрафних санкцій.

Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов`язання з 01.07.2025 р. по 15.06.2026 р. у розмірі 373 349 грн. 37 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку прострочення Відповідача за видатковою накладною від 02.05.2025 р., незастосуванням приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України. А тому з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню пеня за загальний період прострочки з 02.07.2025 р. по 15.01.2026 р. у розмірі 217 077 грн. 15 коп.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ ХОУМ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЄТПРИНТ» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 2 478 503 грн. 21 коп., 3% річних у розмірі 39 316 грн. 53 коп., інфляційні у розмірі 148 710 грн. 19 коп., пеня у розмірі 217 077 грн. 15 коп.

Що стосується клопотання Позивача про зазначення нарахування до моменту виконання рішення суду, Суд зазначає.

Відповідно до ч.10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України Суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

За змістом частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до приписів статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Застосування частини 10 статті 238 ГПКУкраїни у даному випадку, сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач буде позбавлений необхідності ще раз звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів, за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.

Відповідно до частин 11, 12 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Суд звертає увагу, що нормами чинного законодавства обмежено період нарахування пені відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин сторін), а тому в даному випадку нарахування пені припинилось 15.01.2026 р. З огляду на викладене, клопотання Позивача про зазначення нарахування до моменту виконання рішення суду відповідно до ч.10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЄТПРИНТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ ХОУМ» про стягнення заборгованості у розмірі 3 202 475 грн. 92 коп.. підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЄТПРИНТ» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ ХОУМ» (03028, місто Київ, ПРОСПЕКТ НАУКИ, будинок 3, Ідентифікаційний код юридичної особи 39182454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЄТПРИНТ» (03134, місто Київ, вул.Пшенична (Святошинський р-н), будинок 8, Ідентифікаційний код юридичної особи 30550039) заборгованість у розмірі 2 478 503 (два мільйони чотириста сімдесят вісім тисяч п`ятсот три) грн. 21 коп., 3% річних у розмірі 39 316 (тридцять дев`ять тисяч триста шістнадцять) грн. 53 коп., інфляційні у розмірі 148 710 (сто сорок вісім тисяч сімсот десять) грн. 19 коп., пеню у розмірі 217 077 (двісті сімнадцять тисяч сімдесят сім) грн. 15 коп. та судовий збір у розмірі 34 603 (тридцять чотири тисячі шістсот три) грн. 28 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 18 вересня 2026 року.

Суддя О.В. Чинчин