Рішення № 139859232, 18.09.2026, Господарський суд Житомирської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 р. м. Житомир Справа № 906/1195/22 (906/1541/25)

Господарський суд Житомирської області у складі судді Костриці О.О. за участю секретаря судового засідання Фещенко Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 906/1195/22 (906/1541/25) за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка Анатолія Івановича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" за участі третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна", третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Маршмелс", про стягнення 200 000,00 грн

та

за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка Анатолія Івановича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" за участі третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна", третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Маршмелс", про визнання договору поставки недійсним

у межах справи №906/1195/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3",

за участю учасників судового процесу:

- від позивача: не з`явилися;

- від відповідача: не з`явилися;

- від третіх осіб: не з`явилися,

у провадженні Господарського суду Житомирської області перебуває справа №906/1195/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3" (далі - боржник, банкрут, ТОВ "Агро-Сем 3").

Ухвалою від 28.02.2023 господарський суд відкрив провадження у справі про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3".

Постановою від 19.03.2024 господарський суд, зокрема, відкрив ліквідаційну процедуру ТОВ "Агро-Сем 3"; призначив ліквідатором ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка Анатолія Івановича (далі - Микитюка А.І.).

24.11.2025 в системі "Електронний суд" до господарського суду надійшла позовна заява ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка А.І. (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" (далі - ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані") про стягнення 200 000,00 грн (т. 1 а.с. 4-28). У позовній заяві, серед іншого, позивач заявив клопотання про залучення до розгляду справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (далі - ТОВ "Суффле Агро Україна", третя особа).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2025 справу № 906/1195/22 (906/1541/25) розподілено судді Костриці О.О. (т. 1 а.с. 2).

Зважаючи на перебування судді Костриці О.О. у щорічній відпустці, розпорядженням керівника апарату Господарського суду Житомирської області від 24.11.2025, керуючись пунктом 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України в редакції від 11.11.2024 № 39 (із змінами і доповненнями) та пунктом 6.1 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду, затверджених рішенням зборів суддів від 02.04.2025 № 2, постановлено здійснити повторний автоматизований розподіл справи № 906/1195/22 (906/1541/25) (т. 1 а.с. 3).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2025 справу № 906/1195/22 (906/1541/25) розподілено судді Гнисюку С.Д. (т. 1 а.с. 1).

Ухвалою від 27.11.2025 господарський суд (суддя Гнисюк С.Д.) прийняв позовну заяву ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка А.І. до ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" про стягнення 200 000,00 грн до розгляду та відкрив провадження щодо її розгляду у межах справи № 906/1195/22 про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3"; постановив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження; призначив судове засідання для розгляду справи по суті; залучив ТОВ "Суффле Агро Україна" до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (т. 1 а.с. 31-33).

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Житомирської області від 01.12.2025 відповідно до пункту 6.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду, затверджених рішенням зборів суддів Господарського суду Житомирської області від 02.04.2025 № 2, у зв`язку з виходом судді Костриці О.О. з щорічної відпустки, справу № 906/1195/22 (906/1541/25), яка перебувала у провадженні судді Гнисюка С.Д. передано для подальшого розгляду судді Костриці О.О., в провадженні якого перебуває справа № 906/1195/22 про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3" (т. 1 а.с. 37).

Ухвалою від 02.12.2025 господарський суд прийняв до свого провадження справу № 906/1195/22 (906/1541/25) за позовом ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка А.І. до ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" про стягнення 200 000,00 грн у межах справи № 906/1195/22 про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3"; постановив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження; призначив судове засідання для розгляду справи по суті (т. 1 а.с. 38-39).

12.12.2025 в системі "Електронний суд" до господарського суду надійшов відзив ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" на позовну заяву (т. 1 а.с. 42-59).

29.12.2025 в системі "Електронний суд" до Господарського суду Житомирської області надійшла позовна заява ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка А.І. до ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані", у якій позивач просив:

- прийняти дану заяву до розгляду та розглянути в межах справи про банкрутство № 906/1195/22;

- залучити до розгляду справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ТОВ "Суффле Агро Україна";

- об`єднати в одне провадження дану справу та справу № 906/1195/22 (906/1541/25) та присвоїти їм спільний номер № 906/1195/22 (906/1541/25);

- визнати недійсним договір поставки № 24/07/20-ІІ-П від 24.07.2020, укладений між ТОВ "Агро-Сем 3" та ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані";

- судові витрати зі сплати судового збору покласти на відповідача (т. 1 а.с. 73-145).

Ухвалою від 05.01.2026 у справі № 906/1195/22 (906/1726/25) господарський суд прийняв позовну заяву ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка А.І. до ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" про визнання договору поставки недійсним до розгляду та відкрив провадження щодо її розгляду у межах справи № 906/1195/22 про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3"; постановив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження; залучив ТОВ "Суффле Агро Україна" до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору; об`єднав в одне провадження справу № 906/1195/22 (906/1541/25) та справу №906/1195/22 (906/1726/25); присвоїв об`єднаним судовим справам єдиний номер - №906/1195/22 (906/1541/25); призначив судове засідання для розгляду об`єднаної справи №906/1195/22 (906/1541/25) по суті на 05.02.2026 об 11:00 год (т. 1 а.с. 156-158).

Отже, у межах справи № 906/1195/22 про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3" судом здійснюється розгляд справи № 906/1195/22 (906/1541/25) за позовом ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка А.І. до ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" про стягнення 200 000,00 грн та за позовом ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка А.І. до ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" про визнання договору поставки недійсним.

05.01.2026 до господарського суду надійшло клопотання ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" про долучення доказів, у якому відповідач просить:

- поновити строк на подачу акту податкової перевірки від 03.08.2021;

- прийняти та долучити до матеріалів справи акт податкової перевірки від 03.08.2021 (т. 1 а.с. 163-250; т. 2 а.с. 1-250, т. 3 а.с. 1-112).

21.01.2026 в системі "Електронний суд" та 26.01.2026 повторно поштовою кореспонденцією до суду надійшов відзив ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" від 20.01.2026 з додатками (т. 3 а.с. 117-181, т. 3 а.с. 207-249, т. 4 а.с. 1-74).

21.01.2026 в системі "Електронний суд" до суду надійшло клопотання ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" від 20.01.2026 про долучення до матеріалів справи протоколу випробувань (т. 3 а.с. 182-187).

26.01.2026 в системі "Електронний суд" до суду надійшла відповідь ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка А.І. від 26.01.2026 на відзив з процесуальними клопотаннями у справі, у якій позивач просить:

- поновити строк на подання відповіді на відзив та додати його до матеріалів справи із додатками;

- здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

- залучити до розгляду справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Маршмелс" (далі - ТОВ "Маршмелс").

- при вирішенні спору взяти до уваги описку в пункті 4 прохальної частини позову та визнати недійсним договір поставки № 24/07/20-ІІ-П від 24.07.2020 між ТОВ "Агро-Сем 3" та ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" (т. 3 а.с. 191-205).

28.01.2026 в системі "Електронний суд" до суду надійшли пояснення ТОВ "Суффле Агро Україна" від 27.01.2026, у яких третя особа просить:

- поновити строк на подання даних пояснень та долучити їх до матеріалів справи;

- задовольнити клопотання позивача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження;

- задовольнити клопотання позивача про залучення до розгляду справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ТОВ "Маршмелс";

- позов задовольнити (т. 4 а.с. 76-94).

28.01.2026 в системі "Електронний суд" до суду надійшли заперечення ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" на відповідь на відзив з додатками (т. 4 а.с. 95-146).

Ухвалою від 05.02.2026 господарський суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та замінив судове засідання, призначене на 05.02.2026 для розгляду справи по суті, підготовчим засіданням; повернув клопотання ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка А.І. про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження, викладене у відповіді від 26.01.2026 на відзив; відмовив у задоволенні клопотання ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка А.І. про поновлення строку на подання відповіді на відзив, викладеного у відповіді ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка А.І. від 26.01.2026 на відзив; залишив без розгляду відповідь ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка А.І. від 26.01.2026 на відзив в частині, що стосується відзиву відповідача та суті справи; відмовив у задоволенні клопотання третьої особи - ТОВ "Суффле Агро Україна" про поновлення строку на подання письмових пояснень; задовольнив клопотання ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка А.І. про залучення до розгляду справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ТОВ "Маршмелс", викладене у відповіді на відзив від 26.01.2026; залучив ТОВ "Маршмелс" до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору; відклав підготовче судове засідання на 03.03.2026 о 14:30 год (т. 4 а.с. 170-174).

Ухвалою від 03.03.2026 господарський суд відклав підготовче засідання на 24.03.2026 о 10:00 год (т. 4 а.с. 200-201).

24.03.2026 в системі "Електронний суд" до господарського суду надійшли додаткові пояснення ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка А.І. від 23.03.2026 з додатками (т. 4 а.с. 230-235).

24.03.2026 в системі "Електронний суд" до господарського суду надійшли пояснення ТОВ "Суффле Агро Україна" від 23.03.2026, підписані адвокатом Нечитайлом Т.В., з додатками (т. 4 а.с. 237-259, т. 5 а.с. 1-26).

Ухвалою від 24.03.2026 господарський суд прийняв та долучив до матеріалів справи пояснення ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка А.І. від 23.03.2026; відмовив у задоволенні клопотання ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка А.І. від 23.03.2026 про поновлення строку на подання доказу; залишив без розгляду доказ, долучений до пояснень ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка А.І. від 23.03.2026; відмовив у прийнятті та долученні до матеріалів справи пояснень ТОВ "Суффле Агро Україна" від 23.03.2026; відмовив у задоволенні клопотання ТОВ "Суффле Агро Україна" від 23.03.2026 про поновлення строку на подання доказів; залишив без розгляду докази, долучені до пояснень ТОВ "Суффле Агро Україна" від 23.03.2026; витребував у Головного управління ДПС у Житомирській області інформацію про відображення ТОВ "Агро-Сем 3" податкових зобов`язань та податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість за 2020 рік за операціями із ТОВ "Маршмелс" (до зміни найменування ТОВ "Компанія Спецагротранс"); витребував у Головного управління ДПС у місті Києві інформацію про відображення ТОВ "Маршмелс" (до зміни найменування ТОВ "Компанія Спецагротранс") податкових зобов`язань та податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість за 2020 рік за операціями із ТОВ "Агро-Сем 3"; продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів; відклав підготовче засідання на 21.04.2026 об 11:30 год (т. 5 а.с. 28-31).

13.04.2026 до господарського суду поштовою кореспонденцією на виконання вимог ухвали суду від 24.03.2026 надійшов лист Головного управління ДПС у Житомирській області від 08.04.2026 № 2940/5/06-30-04-01 (т. 5 а.с. 69-70).

14.04.2026 в системі "Електронний суд" до господарського суду надійшло клопотання ТОВ "Суффле Агро Україна" від 14.04.2026 про поновлення строку для подання доказів та долучення до матеріалів справи доказів (т. 5 а.с. 72-92).

Ухвалою від 21.04.2026 господарський суд відмовив у задоволенні клопотання ТОВ "Суффле Агро Україна" від 14.04.2026 про поновлення строку на подання доказів та долучення до матеріалів справи доказів; залишив без розгляду докази, долучені ТОВ "Суффле Агро Україна" до клопотання від 14.04.2026; витребував у Головного управління ДПС у місті Києві інформацію про відображення ТОВ "Маршмелс" (до зміни найменування ТОВ "Компанія Спецагротранс") податкових зобов`язань та податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість за 2020 рік за операціями із ТОВ "Агро-Сем 3"; витребував у Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях інформацію щодо марки, моделі та власників транспортних засобів, зареєстрованих станом на 09.12.2020 за наступними державними номерами НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 з долученням карток обліку відповідних транспортних засобів; продовжив строк підготовчого провадження; відклав підготовче засідання на 21.05.2026 об 11:00 год (т. 5 а.с. 94-96).

27.04.2026 до господарського суду надійшов лист Головного управління ДПС у м. Києві від 21.04.2026 № 10837/5/26-15-04-04-03 (т. 5 а.с. 102-104).

04.05.2026 до господарського суду надійшов лист Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях з додатками (т. 5 а.с. 109-122).

04.05.2026 до господарського суду надійшов лист Головного управління ДПС у м. Києві від 29.04.2026 № 11655/5/26-15-04-04-03 (т. 5 а.с. 123-125).

Ухвалою від 21.05.2026 господарський суд закрив підготовче провадження та призначив справу № 906/1195/22 (906/1541/25) за позовом ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка А.І. до ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" за участі третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ТОВ "Суффле Агро Україна", третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ТОВ "Маршмелс", про стягнення 200 000,00 грн та за позовом ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка А.І. до ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" за участі третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ТОВ "Суффле Агро Україна", третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ТОВ "Маршмелс", про визнання договору поставки недійсним у межах справи № 906/1195/22 про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3", до судового розгляду по суті; призначив розгляд справи по суті в судовому засіданні на 09.06.2026 о 14:30 год (т. 5 а.с. 149-150).

29.05.2026 в системі "Електронний суд" до господарського суду надійшли додаткові пояснення ТОВ "Суффле Агро Україна" від 29.05.2026, підписані представником Стеценко А.І. (т. 5 а.с. 157-164).

Розгляд справи по суті, призначений на 09.06.2026 о 14:30 год, не відбувся у зв`язку з відрядженням судді Костриці О.О. до Державної судової адміністрації України для вирішення адміністративних, фінансових та господарських питань роботи суду відповідно до наказу Господарського суду Житомирської області № 8-ВД від 08.06.2026.

Ухвалою від 10.06.2026 господарський суд призначив розгляд справи по суті в судовому засіданні на 30.06.2026 о 10:40 год (т. 5 а.с. 191).

Ухвалою від 30.06.2026 господарський суд продовжив строк розгляду справи по суті, відклав розгляд справи по суті у судовому засіданні на 21.07.2026 о 10:00 год (т. 5 а.с. 232-233).

Ухвалою від 21.07.2026 господарський суд продовжив строк розгляду справи по суті; відклав розгляд справи по суті у судовому засіданні на 08.09.2026 об 11:30 год (т. 6 а.с. 2).

04.08.2026 в системі "Електронний суд" до господарського суду надійшло клопотання ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка А.І. від 04.08.2026 про поновлення строку на подання доказів та долучення до матеріалів справи доказів (т. 6 а.с. 9-20).

04.09.2026 в системі "Електронний суд" до господарського суду надійшла письмова промова в судових дебатах представника ТОВ "Суффле Агро Україна" адвоката НечитайлаТ.В. від 04.09.2026, у якій представник третьої особи зазначає, що повністю підтримує позовні вимоги та вважає, що оспорюваний правочин є фраудаторним (т. 6 а.с. 43-61).

Ухвалою від 08.09.2026 господарський суд відмовив у задоволенні клопотання ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка А.І. від 04.08.2026 про поновлення строку на подання доказів та долучення до матеріалів справи доказів; залишив без розгляду докази, долучені ліквідатором ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражним керуючим Микитюком А.І. до клопотання від 04.08.2026; відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 18.09.2026 о 12:00 год (т. 6 а.с. 68-70).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні заяви, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Житомирської області,

ВСТАНОВИВ:

24.07.2020 між ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" (постачальник) та ТОВ "Агро-Сем 3" (покупець) укладено договір поставки № 24/07/20-ІІ-П (т. 1 а.с. 106 на звороті - 107).

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору постачальник зобов`язується протягом терміну дії цього договору поставляти та передавати у власність покупця нафтопродукти, а покупець зобов`язується приймати у власність та оплачувати товар згідно з умовами цього договору.

Згідно з пунктом 1.2 договору право власності на поставлений товар переходить до покупця в момент підписання товарної та/або видаткової накладної уповноваженою особою покупця.

Асортимент, кількість, вартість поставки кожної окремої партії товару відображаються у видаткових накладних на відвантаження товару (пункт 1.3 договору).

Відповідно до пунктів 2.1-2.3 договору ціна товару є вільною договірною та встановлюється за домовленістю сторін шляхом зазначення її у рахунках, видаткових та податкових накладних. Фактичне отримання товару покупцем за видатковими накладними означає, що він погоджується із ціною, встановленою постачальником. Ціна товару формується у національній валюті України. Загальна сума договору складається із вартості окремих партій товару (вартість кожної окремої партії відображена у рахунку, видаткових та податкових накладних) на кожну окрему партію товару.

Товар, який є предметом поставки за цим договором, передається покупцеві на умовах самовивозу або доставки у місце, вказане покупцем, за попереднім усним або письмовим погодженням сторін (пункт 3.1 договору).

Згідно з пунктом 3.2 договору товар вважається прийнятим та таким, що відповідає вимогам до обсягів поставки товару, з моменту підписання видаткової накладної покупцем.

Відповідно до пунктів 3.3-3.4 договору до моменту підписання видаткової накладної покупцем вживаються заходи щодо встановлення дотримання умов щодо обсягів поставки товару. У випадку, якщо поставка товару була проведена без дотримання заявлених (у разі подачі заявки на поставки у письмовому вигляді) покупцем даних про обсяги, дату, умови поставки та ін., однак сторонами підписані видаткові накладні, поставка товару вважається погодженою між сторонами і такою, що відповідає умовам цього договору.

Пунктами 4.1-4.5 договору визначено, що за взаємною згодою сторін товар може поставлятись як на умовах попередньої оплати за товар, так і з відстроченням розрахунків. У разі відстрочення розрахунків день сплати за поставлений товар наступає на третій робочий день з моменту виставлення рахунку в оригіналі. Днем повного розрахунку вважається день, в який сума, що підлягає оплаті, зарахована на поточний рахунок постачальника. Підставою для розрахунків є рахунки у паперовій формі. Оплата за товар здійснюється покупцем на поточний рахунок постачальника шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у національній валюті України - гривні. Зобов`язання покупця з оплати товару вважається виконаним в момент перерахування коштів з банківського рахунку покупця на банківський рахунок постачальника, вказаний у договорі.

Згідно з пунктами 5.1-5.4 договору постачальник зобов`язаний поставляти та передати у власність товар покупцю окремими партіями у кількості, за ціною та на умовах, погоджених з покупцем та вказаних у рахунках, видаткових накладних; надати належним чином оформлені документи, що супроводжують товар. Покупець зобов`язаний прийняти та оплатити прийнятий товар згідно з умовами цього договору; під час приймання товару вживати заходи щодо перевірки дотримання вимог щодо кількості (обсягів поставок) товару. Постачальник має право на оплату товару на умовах та в порядку, передбаченому цим договором; вносити пропозиції щодо збільшення або зменшення обсягів поставок. Покупець має право вносити пропозиції щодо збільшення або зменшення обсягів поставок.

Відповідно до пункту 6.1 договору за порушення умов цього договору сторони несуть взаємну цивільно-правову відповідальність, визначену цим договором та передбачену чинним законодавством України. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Договір вступає в дію з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2020. У разі, якщо жодна зі сторін не направила іншій стороні за 30 днів до дати закінчення дії договору повідомлення про припинення правовідносин, договір вважається продовженим на тих самих умовах на той самий строк з подальшим оформленням нового договору або додаткової угоди (пункт 9.1 договору).

24.07.2020 ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" виставило ТОВ "Агро-Сем 3" рахунок № 745 на оплату 1 500 012,00 грн за 111,112 тонн сировини вуглеводневої (код УКТ ЗЕД 2709009000) (т. 3 а.с. 134).

24.07.2020 ТОВ "Агро-Сем 3" здійснило оплату на рахунок ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" в розмірі 1 500 012,00 грн з призначенням платежу "за сировину вуглеводневу згідно рахунку № 745 від 24.07.2020", що підтверджується випискою з банківського рахунку ТОВ "Агро-Сем 3" (т. 1 а.с. 18 на звороті -19).

24.07.2020 ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" склало податкову накладну №1022 на адресу ТОВ "Агро-Сем 3" на поставку 111,112 тонн сировини вуглеводневої (код згідно УКТ ЗЕД 2709009000) на загальну вартість 1 500 012,00 грн з ПДВ (т. 1 а.с. 108 на звороті-109).

На підтвердження поставки товару відповідачем надано скан-копію видаткової накладної від 09.12.2020 № 4132, відповідно до якої ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" передало, а ТОВ "Агро-Сем 3" прийняло сировину вуглеводневу у кількості 111,112 т загальною вартістю 1 500 012,00 грн (т. 1 а.с. 108).

Крім того, на підтвердження перевезення поставленого товару відповідачем надано скан-копії п`яти товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (форма № 1-ТТН (нафтопродукт)) від 09.12.2020, оформлених від імені ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" (вантажовідправник, пункт навантаження - м. Мерефа, вул. Піщана, 22) на ім`я ТОВ "Агро-Сем 3" (замовник (платник) та вантажоодержувач, пункт розвантаження - Житомирська обл., с. Семенівка, вул. Героїв Майдану, 1), в яких автопідприємством (перевізником) зазначено ТОВ "Компанія "Спецагротранс", а саме:

- товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 09.12.2020 № ТТН0-004132, автомобіль DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , причіп НОМЕР_2 , водій ОСОБА_1 , маса нафтопродукту 24 100 кг (т. 3 а.с. 134 на звороті);

- товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 09.12.2020 № ТТН0-004132/2, автомобіль MAN, державний номерний знак НОМЕР_3 , причіп НОМЕР_4 , водій ОСОБА_2 , маса нафтопродукту 24 600 кг (т. 3 а.с. 135);

- товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 09.12.2020 № ТТН0-004132/3, автомобіль DAF, державний номерний знак НОМЕР_5 , причіп НОМЕР_6 , водій Застеба Є.А., маса нафтопродукту 24 810 кг (т. 3 а.с. 135 на звороті);

- товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 09.12.2020 № ТТН0-004132/4, автомобіль MAN, державний номерний знак НОМЕР_7 , причіп НОМЕР_8 , водій ОСОБА_3 , маса нафтопродукту 13 442 кг (т. 3 а.с. 136);

- товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 09.12.2020 № ТТН0-004132/1, автомобіль DAF, державний номерний знак НОМЕР_9 , причіп НОМЕР_10 , водій ОСОБА_4 , маса нафтопродукту 24 160 кг (т. 3 а.с. 136 на звороті).

Сумарна маса нафтопродукту за наведеними п`ятьма товарно-транспортними накладними становить 111 112 кг, що відповідає кількості товару, зазначеній у видатковій накладній № 4132 від 09.12.2020 та податковій накладній № 1022 від 24.07.2020.

Оригінали договору від 24.07.2020 № 24/07/20-ІІ-П, видаткової накладної від 09.12.2020 № 4132 та товарно-транспортних накладних у матеріалах справи відсутні.

Позивач зазначає, що під час ліквідаційної процедури ліквідатор ТОВ "Агро-Сем 3" не виявив первинних та облікових документів, які підтверджували б прийняття, оприбуткування, зберігання, використання або подальше відчуження 111,112 т вуглеводневої сировини, поставку якої відображено у видатковій накладній від 09.12.2020 № 4132. Водночас, за твердженням позивача, колишній керівник не передав ліквідатору бухгалтерську та іншу документацію боржника.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області у справі № 906/1195/22 від 03.12.2024 зобов`язано колишнього керівника ТОВ "Агро-Сем 3" ОСОБА_5 надати ліквідатору ТОВ "Агро-Сем 3" Микитюку А.І. бухгалтерські і інші документи та активи банкрута, а саме: оригінали реєстраційних документів, печатки, штампи підприємства; документи на підтвердження наявних майнових активів та майнових прав на активи, їх місцезнаходження; оригінали фінансової, податкової звітності та звітності до органів статистики, пенсійного фонду та фондів соціального страхування за період діяльності підприємства; головні книги, бухгалтерську та кадрову документацію за період підприємницької діяльності підприємства; книги з нарахувань заробітної плати працівникам, накази по особовому складу за період підприємницької діяльності боржника; відомості про дебіторську заборгованість (перелік дебіторів, їх адреси, сума боргу, дата виникнення боргу, підстави виникнення боргу: договори, накладні, акти виконаних робіт та інше); відомості про кредиторську заборгованість (перелік кредиторів, їх адреси, сума боргу, дата виникнення боргу, підстави виникнення боргу: договори, накладні, акти на поставку товарів, виконаних робіт та інше); перелік договорів на передачу майна боржником іншим особам в оренду, позику, безоплатне користування тощо, чи перелік майна переданого без таких договорів; відомості про заборгованість із заробітної плати (відомість: ПІБ, ідентифікаційний номер, сума боргу станом на 28.09.2023); оригінали договорів купівлі-продажу, акти прийому-передач ТМЦ, оригінали експертних оцінок майна (в разі їх проведення); оригінали документів, що підтверджують право користування земельними ділянками; матеріальні та інші цінності підприємства, майнові активи, права на активи.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського А.С. від 10.03.2025 відкрито виконавче провадження № 77452567 з виконання ухвали Господарського суду Житомирської області від 03.12.2024 у справі № 906/1195/22 (т. 1 а.с. 100 на звороті - 101).

За твердженням позивача, у межах виконавчого провадження колишній керівник ТОВ "Агро-Сем 3" ОСОБА_5 документи та майно банкрута ліквідатору не передала.

Ліквідатор направив відповідачу вимогу від 29.04.2025 № 1, у якій просив погасити заборгованість у сумі 1 500 012,00 грн або надати документи (т. 1 а.с. 103-104). Відповідач відповіді на вимогу не надав та її не задовольнив.

Позивач, звертаючись із первісним позовом про стягнення коштів, виходив із того, що здійснена 24.07.2020 оплата свідчить лише про намір сторін укласти договір поставки, тоді як докази погодження ними в письмовій формі всіх істотних умов договору та фактичного передання товару були відсутні. Посилаючись на статті 207, 208, 638, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач стверджував, що відповідач набув кошти без достатньої правової підстави та не повернув їх після одержання вимоги від 29.04.2025 № 1. Після надання відповідачем разом із відзивом скан-копій договору та видаткової накладної позивач, не визнаючи реальності господарської операції, звернувся з позовом про визнання наданого відповідачем договору поставки від 24.07.2020 № 24/07/20-ІІ-П недійсним.

Позивач вважає, що договір поставки від 24.07.2020 № 24/07/20-ІІ-П, укладений між ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" та ТОВ "Агро-Сем 3", є недійсним (фраудаторним), оскільки укладений із "використанням права на зло" для створення формальних та фіктивних підстав для перерахування грошових коштів на користь відповідача та отримання незаконної податкової вигоди (податковий кредит).

Обґрунтовуючи вимогу про визнання договору поставки недійсним, позивач звертає увагу на предмет договору, який, на його переконання, не відповідає звичаям ділового обороту. Договір не містить жодної істотної умови, а саме: виду товару, його номенклатури, кількості чи ціни. Договір не визначає ні базису поставки, ні порядку оплати, допускаючи різні варіанти на розсуд сторін. На думку позивача, укладення такого договору не мало жодної ділової мети та мало суто формальний характер, спрямований не на врегулювання відносин, а на створення вигляду законності операції з перерахування коштів та нібито поставки. Позивач також зазначає, що договір не містить електронних адрес, контактних осіб чи телефонів сторін для узгодження технічних питань поставки.

Аналізуючи зазначений у видатковій накладній предмет поставки - "сировину вуглеводневу" (код згідно УКТ ЗЕД 2709 00 90 00), позивач посилається на визначення цього терміну у пункті 14.1.35 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та стверджує, що це поняття є родовим, не дає змоги ідентифікувати ані виробника, ані конкретний товар, що поставляється, і рівнозначне поставці "зерна" чи "устаткування" без будь-якої деталізації. На думку позивача, жодних технічних умов, внутрішніх стандартів чи специфікацій товару відповідач не надав і ніколи не надавав.

Позивач ставить під сумнів реальність господарської операції, вказуючи, що оспорюваний договір не містить жодних контактних даних відповідача. У відповідача відсутній офіційний веб-портал чи сторінки у соціальних мережах з публічною інформацією про виробництво "вуглеводневої сировини".

Позивач звертає увагу, що станом на 31.12.2019 вартість усіх основних засобів відповідача становила лише 2 млн грн, а до кінця наступного року зменшилася до 23 тис. грн. Станом на момент спірних правовідносин відповідач не мав жодної ліцензії, об`єктів нерухомості чи земельних ділянок. Будь-які спроби знайти публічну інформацію про виробництво відповідачем такого товару результату не дали, натомість у відкритих джерелах наявні виключно публікації про його причетність до незаконного виробництва пального. На переконання позивача, ці обставини в сукупності свідчать про фіктивний характер договору.

Позивач зазначає, що видаткова накладна № 4132 від 09.12.2020, надана відповідачем на підтвердження поставки 111,112 т сировини на суму 1 500 012,00 грн, складена на підставі рахунку № 745 від 24.07.2020 та договору поставки № 24/07/20-ІІ-П - тобто номера, який не збігається з номером договору, зазначеним самим відповідачем (№ 24/07/20-П-П). Від імені позивача товар за цією накладною отримала колишній керівник Кузьміна Г.І. На переконання позивача, сама лише видаткова накладна не може підтверджувати фактичну фізичну передачу такого обсягу товару, оскільки для перевезення та зберігання 111 тонн нафтопродуктів необхідні спеціальні транспортні й технічні засоби та, ймовірно, відповідні ліцензії чи дозволи, доказів наявності яких у справі немає.

Щодо посилання відповідача на знищення 11.02.2023 оригіналів договору, видаткової накладної та товарно-транспортних накладних внаслідок обстрілу офісного приміщення за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, 126/1, позивач вважає ці твердження недостовірними та не підтвердженими належними доказами. Позивач зазначає, що відповідач продовжував перебувати за цією ж адресою ще майже півтора року - до 16.09.2024. Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 22023220000000228 фіксує лише пошкодження цілісності вікон, повалення шафи на підлогу та залиття приміщення й речей, без зазначення переліку знищених документів чи ступеня їх "псування".

На підставі орієнтовних розрахунків обсягу документообігу підприємства, подібного до відповідача, за 7 років діяльності (близько 84 ящиків паперу загальною масою приблизно 1,1 тонни) та висновку сервісу штучного інтелекту chatgpt.com щодо фізичної малоймовірності повного знищення такого обсягу документів унаслідок звичайного підтоплення без поєднання низки малоймовірних факторів (герметизація приміщення, тривала дія теплої води, бактеріальне середовище, механічне перемішування впродовж 2-3 тижнів), позивач дійшов висновку про недостовірність версії відповідача про знищення документів.

Позивач додатково звертає увагу, що сам позивач розташований поблизу м. Бердичева Житомирської області, тоді як відповідач - у Харківській області, а тому, на його переконання, поставка 111,112 т нафтопродуктів на таку відстань не може підтверджуватися лише видатковою накладною.

Щодо податкової накладної № 1022 від 24.07.2020, позивач зазначає, що вона була складена відповідачем в день оплати, а підставою для її складання була перша подія у вигляді сплати коштів за рахунком, і тому сама по собі ця накладна не може слугувати підтвердженням правомірності операції. На переконання позивача, вона є складовою частиною неправомірної мети недійсного договору, а саме надання позивачу незаконної податкової вигоди у вигляді податкового кредиту з ПДВ.

Обґрунтовуючи вимоги до первинного документа, позивач посилається на визначення термінів "бухгалтерський облік" і "господарська операція", наведені у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також на статті 3 і 9 цього Закону, відповідно до яких фінансова, податкова та інші види звітності ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, підставою якого є первинні документи з визначеними обов`язковими реквізитами. Позивач наголошує, що первинний бухгалтерський документ має не лише формально містити такі реквізити, а й відповідати двом базовим критеріям - підтверджувати реальний рух активів та чітко ідентифікувати господарську операцію, її дату, місце здійснення та осіб, а саме формальне оформлення первинних документів не є належним підтвердженням здійснення господарської операції.

Крім того, позивач посилається на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 у справі № 520/14733/25, яким встановлено, що відповідач за іншою юридичною адресою (м. Мерефа, вул. Піщана, 22) також заявляв про втрату первинних документів за іншими звітними періодами (з 01.10.2022 по 17.03.2025) внаслідок іншої події - пожежі, спричиненої ударом БПЛА 18.03.2025, при цьому перелік конкретно знищених документів так само не був підтверджений ні витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, ні актом про пожежу. На думку позивача, повторюваність тверджень відповідача про втрату первинних документів за різними адресами, з різних причин і за різні періоди, без документального підтвердження конкретного переліку знищеного, свідчить про свідоме використання відповідачем такої версії для уникнення необхідності підтвердження реальності господарських операцій.

Позивач також зазначає, що відповідач не вчинив жодних дій, обов`язкових у випадку дійсної втрати документів відповідно до пункту 44.5 ПК України, пункту 6.10 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 № 88, та Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженого наказом Мінфіну від 02.09.2014 № 879: не видав наказу про створення комісії для встановлення переліку відсутніх документів за участю представників слідчих органів, охорони та державного пожежного нагляду; не вжив заходів до відновлення документів протягом 90 (120) днів; не звернувся до позивача чи інших контрагентів для отримання дублікатів; не провів інвентаризацію активів після усунення перешкод доступу до них. Позивач наголошує, що відповідач жодним чином не відреагував на його вимогу про погашення заборгованості, хоча за наявності дійсної втрати документів мав обов`язок, а не лише право, комунікувати з контрагентами для їх відновлення.

Позивач посилається на ухвали слідчих суддів у кримінальних провадженнях, у текстах яких наведено відомості органів досудового розслідування щодо можливого фігурування відповідача в операціях із формування штучного податкового кредиту з ПДВ, оформлених як придбання або реалізація "сировини вуглеводневої" та подібних товарів. Також позивач звертає увагу на відображені в цих ухвалах відомості щодо можливого використання відповідачем нафтопереробного комплексу за адресою: м. Мерефа, вул. Піщана, 22, для незаконного виготовлення пального та його подальшої реалізації під виглядом "сировини вуглеводневої". На переконання позивача, наведені у відкритих джерелах відомості та обставини, відображені в ухвалах, постановлених у межах кримінальних проваджень, у сукупності з відсутністю належних доказів реального здійснення спірної поставки свідчать про укладення договору з метою імітації господарської операції, формального обґрунтування перерахування коштів, отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту з ПДВ та/або подальшої конвертації безготівкових коштів у готівку.

Обґрунтовуючи правову кваліфікацію договору як фраудаторного, позивач посилається на правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких фраудаторним є правочин, вчинений з порушенням принципів добросовісності з метою приховування активів боржника від звернення на них стягнення чи заподіяння шкоди кредиторам, при цьому факт повного чи часткового виконання такого правочину не впливає на можливість визнання його недійсним. Позивач також посилається на статті 3, 13, 203, 215 ЦК України та наголошує, що оспорюваний договір укладено з недобросовісною метою на шкоду боржнику та його кредиторам, а його укладення становить зловживання правом з боку обох сторін. Позивач зазначає, що договір укладено у трирічний "підозрілий період" до відкриття провадження у справі про банкрутство, а його наслідком стало фактичне безоплатне вибуття з активів боржника 1 500 012,00 грн без жодного реального зустрічного надання з боку відповідача, оскільки докази реальної, фактичної поставки відповідачем сировини вуглеводневої відсутні, чим завдано шкоди ТОВ "Агро-Сем 3" та його кредиторам, які могли розраховувати на включення цих коштів до ліквідаційної маси. Ще однією метою укладення оспорюваного договору було отримання позивачем податкової вигоди у вигляді фіктивного податкового кредиту з ПДВ.

Поряд із кваліфікацією договору як фраудаторного позивач посилається на наявність у ньому ознак фіктивного правочину, передбачених статтею 234 ЦК України.

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення грошових коштів, позивач посилається на статтю 1212 ЦК України та зазначає, що первісно документи, які підтверджували б існування належної правової підстави для перерахування відповідачу 1 500 012,00 грн та реальне здійснення господарської операції, були відсутні. Після надання відповідачем скан-копії договору позивач заявив вимогу про визнання цього договору недійсним та вважає, що в разі її задоволення кошти, перераховані на виконання договору, підлягають поверненню відповідно до статті 1212 ЦК України як такі, що були передані на виконання недійсного правочину.

Позивач окремо звертає увагу суду на те, що вимагає стягнення лише 200 000,00 грн з фактично перерахованих 1 500 012,00 грн, обґрунтовуючи це трьома обставинами: 1) перебуванням у стадії ліквідаційної процедури та обмеженістю можливостей фінансування судових витрат внаслідок непередання колишнім керівником боржника документів і активів банкрута; 2) тим, що судовий захист є правом, а не обов`язком позивача, яким він користується обачно та на власний розсуд; 3) відсутністю на момент звернення з позовом впевненості у практичній можливості стягнення з відповідача повної суми з огляду на його майновий стан.

Посилаючись на вищевикладене, позивач у поданих до суду позовах просить визнати недійсним договір поставки № 24/07/20-ІІ-П від 24.07.2020, укладений між ТОВ "Агро-Сем 3" та ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані", та стягнути з ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" на користь ТОВ "Агро-Сем 3" 200 000,00 грн.

Заперечуючи проти позову про визнання договору недійсним, ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" насамперед посилається на недотримання позивачем вимог щодо процесуальної форми його подання. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 25.03.2025 у справі № 380/25348/23 та ухвали Верховного Суду у справах № 924/830/22, №360/1276/24, № 120/722/23, відповідач зазначає, що процесуальні документи, які подаються через підсистему "Електронний суд", мають створюватися за допомогою вбудованого текстового редактора та підписуватися кваліфікованим електронним підписом безпосередньо в цій системі. На переконання відповідача, подання позовної заяви як додатка у форматі PDF не відповідає пункту 26 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, оскільки накладений електронний підпис засвідчує лише відповідний додаток, а не сам процесуальний документ. У зв`язку із цим відповідач вважає позовну заяву про визнання договору недійсним не підписаною та такою, що підлягає поверненню.

Заперечуючи проти позовних вимог по суті, відповідач стверджує, що 24.07.2020 між сторонами укладено договір поставки № 24/07/20-ІІ-П, пунктом 3.2 якого передбачено, що товар вважається прийнятим і таким, що відповідає вимогам щодо обсягу поставки, з моменту підписання видаткової накладної. На виконання договору позивач оплатив товар на підставі рахунку від 24.07.2020 № 745, а відповідач 09.12.2020 відвантажив 111,112 т сировини вуглеводневої на загальну суму 1 500 012,00 грн за видатковою накладною № 4132. Поставка товару, на думку відповідача, також підтверджується товарно-транспортними накладними.

Обґрунтовуючи доказове значення наданих документів, відповідач посилається на статті 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункти 2.1, 2.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, та стверджує, що подані ним скан-копії містять обов`язкові реквізити первинних документів і відображають реальний зміст господарської операції. Відповідач також посилається на постанову Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 щодо реального руху активів як визначальної ознаки господарської операції та на пункт 44.1 статті 44 ПК України.

Пояснюючи відсутність оригіналів первинних документів (договору, видаткової накладної та товарно-транспортних накладних), відповідач посилається на пошкодження свого офісного приміщення за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126/1, унаслідок обстрілу 11.02.2023, відкриття кримінального провадження № 22023220000000228 та подання 16.02.2023 до Головного управління ДПС у Харківській області повідомлення про втрату документів. Відповідач зазначає, що фінансово-господарські операції товариства велися у програмі "M.E.Doc", а в електронному вигляді збереглися скан-копії договору та видаткової накладної.

Вказуючи на реальність господарської операції, відповідач посилається на проведену у серпні 2021 року Головним управлінням ДПС у Харківській області документальну планову виїзну перевірку за період з 01.01.2018 по 31.03.2021, оформлену актом № 13318/20-40-07-01-08/39974165 від 03.08.2021, за результатами якої жодних зауважень чи порушень щодо спірної господарської операції та реєстрації відповідної податкової накладної виявлено не було. На переконання відповідача, відсутність зауважень в акті свідчить про те, що на момент перевірки всі необхідні первинні документи існували та були досліджені контролюючим органом, а юридично значущим є саме факт їх існування й дослідження під час перевірки, а не подальша фізична наявність цих документів у відповідача. Відповідач стверджує, що подальша втрата документів не спростовує факту їх існування на момент перевірки, не нівелює встановлених актом обставин і не може автоматично свідчити про нереальність господарської операції, а покладення негативних наслідків на платника податків виключно через подальшу відсутність документів суперечить принципу правової визначеності та добросовісності.

Відповідач наголошує, що саме позивач має довести обставини, на які він посилається, і зазначає, що позивач не довів ані відсутності факту поставки товару, ані того, що керівництво ТОВ "Агро-Сем 3" заперечувало отримання товару, ані того, що відповідач відмовився передати документи ліквідатору. Відповідач звертає увагу, що позивач не надав доказів звернення до відповідача із запитом про передачу документів, а претензії щодо відсутності бухгалтерської документації є наслідком неналежного виконання ліквідатором обов`язку зі зберігання документації боржника, а не доказом невчинення господарської операції. Відповідач також зазначає, що посадові особи ТОВ "Агро-Сем 3" не мали жодних претензій до відповідача протягом 2021-2022 років, тобто до відкриття провадження у справі про банкрутство, а такі претензії з`явилися виключно у зв`язку з відсутністю в арбітражного керуючого доступу до бухгалтерських документів товариства.

Щодо розбіжності в номері договору, зазначеному в позові та першому відзиві (№24/07/20-П-П), і у видатковій накладній та другому відзиві (№ 24/07/20-ІІ-П), відповідач заперечує наявність помилки і стверджує, що поставка здійснювалася саме на підставі договору № 24/07/20-ІІ-П, номер якого розшифровується як дата укладення (24.07.20), римська цифра "ІІ" на позначення другого договору, підписаного цього дня, та літера "П" як класифікація договору поставки, і що на скан-копії договору, попри її якість, символи "ІІ" та "П" візуально відрізняються.

Заперечуючи проти доводів про фіктивність предмета поставки, відповідач стверджує, що "сировина вуглеводнева" є не родовим, а власним найменуванням товару, що користувався високим попитом на ринку нафтохімічної продукції у 2012 2020 роках і практично зник з ринку після внесення змін до ПК України Законом України № 1402-IX від 15.04.2021. Відповідач зазначає, що цей товар виготовляється відповідно до Технічних умов ТУ У 20.1-32869581.002:2012. Відповідач посилається на висновок Дніпропетровської торгово-промислової палати від 29.12.2016, яким цьому товару присвоєно код УКТ ЗЕД 2709009000, та на технічний регламент ТР 39974165.001:2016, що, на його думку, підтверджує наявність у відповідача основних засобів для виготовлення такого продукту.

Відповідач зазначає, що ринок нафтопродуктів у 2015-2020 роках був вузьким і не потребував реклами чи власного сайту, а основними покупцями такої продукції виступали сільськогосподарські підприємства для використання у пальниках для просушки зерна або для перепродажу. Відповідаючи на довід позивача про неможливість пояснити, яким чином сторони дізналися одна про одну, відповідач зазначає, що комерційні зв`язки налагоджувалися через менеджерів з продажу, які на постійній основі супроводжували клієнтів, а технічні питання поставки узгоджувалися в телефонному режимі, чим відповідач пояснює розлогість окремих умов договору. Відсутність контактних даних сторін у тексті договору відповідач пояснює тим, що договір як документ подається до податкових та інших контролюючих органів, які не відповідають за захист персональних даних, а тому в договорах за участю відповідача контакти традиційно не зазначалися. Відповідач стверджує, що оплату позивач здійснив на підставі рахунку, надісланого електронною поштою або в месенджері менеджером відповідача. Оригінали рахунку, видаткової накладної та договору були передані водієм, який здійснював перевезення, або згодом надіслані поштою. Копію рахунку долучено до відзиву, тоді як його оригінал має перебувати у позивача.

На підтвердження здійснення реальної господарської діяльності відповідач посилається на договір оренди устаткування від 01.10.2019 № 01/10/19, а також на дозволи Головного управління Держпраці у Харківській області від 30.10.2017 № 819.17.63 та № 820.17.63 (чинні до 29.10.2022) на виконання робіт з переробки нафти, вуглеводневих газів і конденсату та на експлуатацію нафтопереробного обладнання, і на дозвіл від 17.07.2018 №434.18.63 (чинний до 17.07.2022) на експлуатацію нафтопереробного обладнання, а також штатний розпис товариства за 2020 рік, яким відповідач підтверджує наявність працівників, необхідних для здійснення виробничої діяльності.

Обґрунтовуючи наявність розумної економічної причини (ділової мети) операції, відповідач посилається на постанови Верховного Суду щодо критеріїв необґрунтованої податкової вигоди (неможливість реального здійснення операції з урахуванням часу, місця, обсягу ресурсів; відсутність виробничого персоналу, основних фондів, складських приміщень тощо) та стверджує, що жоден із цих критеріїв до відповідача не застосовний, оскільки останній мав виробничі можливості, персонал і сировину для виготовлення товару. Відповідач також посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) щодо принципу справедливого балансу, за яким покарання одержувача поставки за дії чи бездіяльність постачальника, які перебували поза контролем одержувача, за відсутності доказів обізнаності про порушення є непропорційним.

На підтвердження реальності господарської операції відповідач також посилається на протокол випробувань якості поставленого товару від 09.12.2020 № 76, звіти про виробництво і реалізацію промислової продукції за 2019-2020 роки та оборотно-сальдову відомість за рахунком 26 "Готова продукція" за грудень 2020 року. Згідно із цією відомістю на початок грудня залишок сировини вуглеводневої становив 164,530 т, протягом грудня вироблено 2 848,123 т та реалізовано 2 930,097 т, а на кінець місяця залишок становив 82,556 т, що, на думку відповідача, підтверджує наявність у нього відповідного товару та можливість здійснення спірної поставки.

Заперечуючи проти доводу позивача про те, що відповідач продовжував перебувати за адресою пошкодженого офісу ще майже півтора року, відповідач зазначає, що після введення воєнного стану офісні працівники товариства працювали дистанційно, а через постійні обстріли міста Харкова керівництво не могло залучити їх до порятунку чи інвентаризації документів. З 17.04.2023 товариство використовує інші офісні приміщення, про що подало повідомлення за формою 20-ОПП. Інформацію з веб-порталу Prozorro про задовільний стан будівлі за адресою: вул. Тарасенка Георгія, 126/1, відповідач вважає такою, що не спростовує факту втрати документів, оскільки, за його твердженням, документи було знищено внаслідок локального затоплення приміщення через розрив труби від вибухової хвилі, яке не позначилося на несучих конструкціях будівлі.

Щодо самого факту втрати документів відповідач наголошує, що на підтвердження цієї обставини надав лист до Головного управління ДПС у Харківській області, витяг з ЄРДР про кримінальне провадження та протокол огляду місця події, тоді як позивач не спростував ці докази висновком експерта чи спеціаліста. Відповідач також звертає увагу на те, що втрата документів у лютому 2023 року передувала зверненню з цим позовом у січні 2026 року майже на три роки, а тому, за його твердженням, не могла бути умисно спрямована на знищення документів щодо взаємовідносин із позивачем. На переконання відповідача, недотримання порядку інвентаризації чи відновлення документів може свідчити про окреме порушення, але саме по собі не спростовує факту їх втрати.

Щодо справи № 520/14733/25 про іншу заяву про втрату документів відповідач зазначив, що на момент подання відповідних заперечень рішення суду першої інстанції не набрало законної сили.

Щодо вибіркового збереження сканованих копій відповідач пояснює, що до 2023 року документообіг здійснювався у паперовій формі, сканування велося на розсуд конкретного працівника без єдиної системи. У зв`язку зі спливом понад п`яти років з моменту операції неможливо достеменно пояснити, чому одні документи виявилися відсканованими, а інші ні.

Щодо обов`язку вжити заходів для відновлення документів відповідач посилається на пункт 69.28 підрозділу 10 розділу XX ПК України, за яким платники податків, що провадили діяльність на територіях активних бойових дій і не можуть пред`явити первинні документи внаслідок їх втрати, застосовують спеціальні правила підтвердження податкової звітності шляхом подання відповідного повідомлення контролюючому органу, після чого дані податкової звітності не можуть ставитися під сумнів лише через відсутність первинних документів, а сама ця норма не покладає на платника податків обов`язку відновлювати такі документи. Відповідач зазначає, що не вживав заходів до відновлення документів, оскільки відповідний період уже було охоплено проведеною Головним управлінням ДПС у Харківській області плановою документальною перевіркою, за результатами якої зауважень не було, а тому потреби у відновленні документів не було. Відповідач також звертає увагу, що станом на лютийтравень 2023 року доступу до документів ТОВ "Агро-Сем 3" не мав ніхто, включно з ліквідатором, що, на переконання відповідача, спростовує доводи позивача про можливість відновлення документів шляхом звернення до контрагента.

Заперечуючи доказове значення наведених позивачем розрахунків та відповідей ChatGPT, відповідач зазначає, що така інформація не є передбаченим статтею 73 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) засобом доказування, а ChatGPT не має процесуального статусу експерта, спеціаліста чи свідка. Неможливо перевірити джерела та вихідні дані, використані для формування відповідей, а сам сервіс не несе юридичної відповідальності за їх достовірність. Такі відповіді не можуть замінювати висновок експерта, підтверджувати обставини справи або використовуватися як джерело права. Долучені позивачем публікації з відкритих інформаційних джерел відповідач також вважає такими, що не стосуються предмета доказування та не підтверджують фіктивності спірної господарської операції.

Заперечуючи можливість кваліфікації спірного договору як фраудаторного, відповідач зазначає, що його укладено 24.07.2020, тоді як зобов`язання боржника перед ТОВ "Суффле Агро Україна", невиконання яких стало підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство, виникли з договору від 21.05.2021. Посилаючись на постанови Верховного Суду від 15.08.2024 у справі № 906/1195/22 та від 19.05.2021 у справі № 693/624/19, відповідач наголошує, що у 2020-2021 роках боржник був прибутковим, а позивач не довів афілійованості сторін, неринкової ціни, безоплатності операції, її спрямованості на заподіяння шкоди кредиторам або причинно-наслідкового зв`язку з неплатоспроможністю боржника. За твердженням відповідача, договір є двостороннім, оплатним і фактично виконаним, а тому передбачені статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства підстави для визнання його недійсним відсутні.

Резюмуючи викладене, відповідач вважає, що надані ним документи на підтвердження поставки є більш вірогідними, ніж доводи позивача про відсутність господарської операції. Оскільки спірний договір, за твердженням відповідача, є дійсним і виконаним сторонами, кошти одержано за наявності належної правової підстави, а тому підстави для їх повернення відповідно до статті 1212 ЦК України відсутні.

На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка А.І. у повному обсязі.

Надаючи додаткові пояснення щодо доводів позивача, відповідач у запереченнях від 27.01.2026 зазначив, що ліквідатор не був працівником чи посадовою особою ТОВ "Агро-Сем 3", не брав участі у подіях 2020 року та не має доступу до первинних бухгалтерських документів товариства. Тому його твердження про відсутність господарських операцій між ТОВ "Агро-Сем 3" і перевізником ТОВ "Компанія "Спецагротранс" (нині ТОВ "Маршмелс") відповідач вважає не підтвердженими доказами.

Заперечуючи проти доводів про відсутність у ТОВ "Агро-Сем 3" пальників та залучення підрядних організацій для просушування зерна, відповідач зазначає, що ці обставини не доводять неможливості отримання чи подальшого використання товару. Відповідач звертає увагу, що позивач не надав довідки за формою 20-ОПП щодо складських приміщень ТОВ "Агро-Сем 3", штатного розпису, договорів зберігання, а також бухгалтерських документів про подальший рух придбаного товару, тоді як після його передання відповідач не міг контролювати подальше зберігання, використання, перероблення чи перепродаж.

Пояснюючи неможливість надати відомості про менеджерів, які супроводжували спірну операцію, відповідач зазначає, що впродовж 2020-2026 років у товаристві змінилися власник, керівник та більшість адміністративного персоналу. Жоден із менеджерів, які працювали у 2020 році, станом на час подання заперечень у товаристві не працює.

Щодо долучених скан-копій товарно-транспортних накладних відповідач зазначає, що в них ТОВ "Агро-Сем 3" указано замовником перевезення, а ТОВ "Компанія "Спецагротранс" - перевізником, що, на його думку, підтверджує вивезення товару покупцем на умовах самовивозу та не суперечить умовам договору. Посилаючись на пункти 11.2, 11.3 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, відповідач стверджує, що оформлення товарно-транспортних накладних на його бланку як вантажовідправника та відсутність у банківських виписках позивача відомостей про оплату послуг перевізника не спростовують факту перевезення. Відповідач повторно посилається на знищення оригіналів товарно-транспортних накладних унаслідок затоплення приміщення та зазначає, що позивач не вказав, які обставини могли б бути підтверджені виключно оригіналами цих документів, у зв`язку із чим наполягає на прийнятті їх скан-копій як належних і допустимих доказів.

Заперечуючи проти доводу про відсутність в акті податкової перевірки відомостей щодо спірної операції, відповідач посилається на пункт 86.1 статті 86 ПК України та зазначає, що це не свідчить про офіційне визнання операції реальною, однак указує на відсутність виявлених контролюючим органом порушень або обставин, які підлягали відображенню в акті. Відповідач також посилається на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2023 у справі № 520/23523/21, яке набрало законної сили та яким скасовано податкові повідомлення-рішення, прийняті за результатами цієї перевірки.

Додатково, після отримання від відповідача скан-копій товарно-транспортних накладних, позивач у поясненнях від 23.03.2026 заперечив достовірність зазначених у них відомостей. Позивач указав, що жодна з накладних не містить даних про особу, яка прийняла вантаж від імені ТОВ "Агро-Сем 3". Печатка боржника колишнім керівником ліквідатору не передавалася, тому її місцезнаходження та обставини використання невідомі. Інших документів, які підтверджували б господарські відносини між ТОВ "Агро-Сем 3" і перевізником ТОВ "Компанія "Спецагротранс", не виявлено. Позивач також зазначив, що за банківськими виписками ТОВ "Агро-Сем 3" не здійснювало платежів на користь цього перевізника, а в електронному кабінеті платника податків відсутні податкові накладні, складені ТОВ "Компанія "Спецагротранс", хоча на дату оформлення товарно-транспортних накладних це товариство було платником податку на додану вартість.

У додаткових поясненнях від 29.05.2026 третя особа - ТОВ "Суффле Агро Україна", посилаючись на товарно-транспортні накладні та лист Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях від 27.04.2026 № 31/29/14-8143-2026, ставить під сумнів можливість перевезення вуглеводневої сировини на виконання умов спірного договору транспортними засобами, зазначеними в товарно-транспортних накладних.

Третя особа звертає увагу, що, за відомостями Єдиного державного реєстру транспортних засобів, державний номерний знак НОМЕР_1 , зазначений в одній із товарно-транспортних накладних, станом на 09.12.2020 був присвоєний легковому електромобілю NISSAN LEAF 2018 року випуску. Водночас із відповідної товарно-транспортної накладної, як стверджує третя особа, вбачається використання цього автомобіля разом із напівпричепом-цистерною TRAILOR SYY 3CE, маса якого без навантаження становить близько 6-7 тонн, а повна маса може досягати 30-38 тонн.

Посилаючись на загальнодоступні технічні характеристики та керівництво з експлуатації автомобіля NISSAN LEAF, третя особа зазначає, що такий автомобіль є легковим транспортним засобом, не обладнаний сідельно-зчіпним пристроєм і конструктивно не призначений для буксирування напівпричепа-цистерни. З огляду на це третя особа заперечує наведене представником відповідача пояснення про теоретичну можливість використання автомобіля NISSAN LEAF як сідлового тягача та вважає неможливим перевезення ним вуглеводневої сировини у зазначений у товарно-транспортній накладній спосіб.

ТОВ "Суффле Агро Україна" також посилається на положення Правил перевезення небезпечних вантажів, за якими вуглеводнева сировина належить до небезпечних вантажів класу 3 - легкозаймистих рідин. На думку третьої особи, перевезення такого товару мало здійснюватися наливом у цистернах або контейнерах-цистернах.

Разом із тим, за інформацією сервісного центру МВС, державні номерні знаки НОМЕР_8 та НОМЕР_4 , зазначені у товарно-транспортних накладних, належали відповідно бортовому причепу KRONE AZP 18 та причепу-контейнеровозу KASSBOHRER WKK. Третя особа наголошує, що ці транспортні засоби за своїми конструктивними характеристиками призначені для перевезення вантажів у тарі, на платформах або у контейнерах, однак самі не мають герметичних ємностей для перевезення рідин наливом.

Щодо пояснень представника відповідача про можливість установлення на зазначені причепи цистерн третя особа зазначає, що стаціонарне встановлення такої цистерни мало б вважатися переобладнанням транспортного засобу та потребувало б його перереєстрації зі зміною відомостей про тип кузова. Водночас із листа сервісного центру МВС не вбачається проведення такого переобладнання. Іншим можливим способом перевезення рідини могло бути встановлення знімного танк-контейнера, маса якого без вантажу, за наведеними третьою особою відомостями, становить приблизно 3 000-4 200 кг.

Аналізуючи зазначені в товарно-транспортних накладних обсяги вантажу, третя особа вказує, що причепом KASSBOHRER WKK нібито перевозилося 24 600 кг вуглеводневої сировини, а причепом KRONE AZP 18 - 13 442 кг. З урахуванням маси самих причепів та можливої маси встановлених на них танк-контейнерів третя особа вважає, що перевезення зазначених обсягів товару цими транспортними засобами перевищувало б їх допустимі вагові характеристики.

На підставі наведеного ТОВ "Суффле Агро Україна" стверджує, що щонайменше один із зазначених у товарно-транспортних накладних автомобілів та два причепи за своїм типом і технічними характеристиками не могли використовуватися для перевезення вуглеводневої сировини у відображених у цих накладних обсягах, а тому вважає відповідні товарно-транспортні накладні неналежними доказами фактичного здійснення поставки.

Оцінюючи доводи відповідача про те, що позовну заяву про визнання договору недійсним подано як додаток у форматі PDF до документа, сформованого в підсистемі "Електронний суд", у зв`язку із чим така позовна заява є непідписаною та підлягає поверненню або залишенню без розгляду, суд виходить із такого.

Відповідно до частин першої та другої статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Зміст позовної заяви визначено частинами третьою-шостою статті 162 ГПК України, перелік документів, що додаються до позовної заяви, - статтею 164 цього Кодексу, а порядок надсилання учасникам справи копій позовної заяви та доданих до неї документів - статтею 172 ГПК України.

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Згідно з частиною першою статті 176 ГПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Водночас частиною одинадцятою статті 176 ГПК України передбачено, що суддя, установивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави залишення заяви без руху, повідомляє про це позивача та надає йому строк для усунення недоліків.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Абзацом першим частини шостої статті 6 ГПК України встановлено, зокрема, обов`язок арбітражних керуючих зареєструвати електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

Згідно з абзацом другим частини восьмої статті 6 ГПК України особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або із застосуванням засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно з частиною восьмою статті 42 ГПК України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, на такі документи накладається кваліфікований електронний підпис учасника справи (його представника) відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".

Статтею 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Для підтвердження достовірності походження та цілісності електронного документа може використовуватися електронна печатка. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа (частини перша-третя статті 6 вищезгаданого Закону).

Частина шоста статті 18 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" передбачає, що кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 (далі - Положення).

За визначеннями, наведеними у підпункті 5.4 пункту 5 розділу I Положення, електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, який містить обов`язкові реквізити документа, правовий статус якого засвідчено кваліфікованим електронним підписом автора.

Згідно з пунктом 24 розділу ІІІ Положення підсистема "Електронний суд" (Електронний суд) - це підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість користувачам у передбачених законодавством випадках відповідно до наявних технічних можливостей підсистеми ЄСІТС реалізованого функціоналу створювати та надсилати в електронному вигляді процесуальні чи інші документи до суду, інших органів та установ у системі правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи.

Пунктом 26 розділу ІІІ Положення передбачено, що електронні документи створюються із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених Інструкцією користувача Електронного суду, підписуються кваліфікованим електронним підписом (підписами) його підписувача (підписувачів) та надсилаються засобами відповідної підсистеми ЄСІТС.

Водночас пунктом 27 розділу ІІІ Положення визначено, що до створених в Електронному суді документів користувачі можуть додавати інші файли (зображення, відеофайли тощо). Відповідні додані файли (додатки) підписуються кваліфікованим електронним підписом користувачів разом зі створеними в Електронному суді документами, до яких вони додаються.

Аналогічні приписи містяться в пунктах 2.4-2.6 Інструкції користувача "Електронний суд", затвердженої наказом Державного підприємства "Центр судових сервісів" від 22.09.2021 № 74-ОД.

Отже, альтернативою звернення учасників справи до суду з позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним кваліфікованим електронним підписом учасника справи через електронний кабінет в підсистемі "Електронний суд".

З наведених положень убачається, що до електронного документа, сформованого в підсистемі "Електронний суд", користувач може додавати інші файли, які підписуються його кваліфікованим електронним підписом разом із документом, до якого їх додано.

Як убачається з матеріалів справи та відомостей підсистеми "Електронний суд", 29.12.2025 ліквідатор ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражний керуючий Микитюк А.І. сформував у своєму електронному кабінеті документ щодо подання позовної заяви про визнання договору недійсним, до якого долучив PDF-файл із повним текстом цієї заяви та інші додатки. Сформований у підсистемі документ разом із доданими файлами підписано кваліфікованим електронним підписом ліквідатора та надіслано до суду засобами підсистеми "Електронний суд".

Оцінюючи правові наслідки викладення повного тексту позовної заяви у долученому PDF-файлі, суд ураховує, що практика Верховного Суду щодо цього питання не є однаковою.

У постанові від 25.03.2025 у справі № 380/25348/23 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, надаючи оцінку відзиву на касаційну скаргу, встановив, що сформований у підсистемі документ за своїм змістом був супровідним листом, до якого відзив додано окремим PDF-файлом. Верховний Суд виходив із того, що такий відзив не скріплено електронним підписом за допомогою ЄСІТС, а підписання додатка підтверджує його відповідність оригіналу, але не є підписанням самого процесуального документа, у зв`язку із чим не взяв відзив до уваги.

Правовий висновок безпосередньо щодо підписання процесуального документа, викладеного в PDF-додатку, сформульовано в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.03.2025 у справі № 240/24566/22 та від 25.12.2025 у справі № 380/1659/25. У цих постановах Верховний Суд виходив із того, що файл, долучений до сформованого в підсистемі документа, підписується кваліфікованим електронним підписом разом із цим документом та є складовою єдиного електронного відправлення.

Подібний підхід застосовано Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 01.10.2025 у справі № 4/5007/33-Б/11 (906/1518/20). Розглядаючи заяву про закриття касаційного провадження, обґрунтовану поданням повного тексту касаційної скарги як PDF-додатка, Верховний Суд установив, що скаргу прикріплено до сформованого в підсистемі документа через обмежені можливості її текстового редактора. Урахувавши підписання касаційної скарги кваліфікованим електронним підписом представника та її надсилання засобами ЄСІТС, Верховний Суд відхилив доводи про непідписання скарги і не встановив підстав для закриття касаційного провадження.

Окремо суд ураховує постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2025 у справі № 240/9440/24. У цій справі суд апеляційної інстанції виходив із того, що апеляційну скаргу надіслано електронною поштою без використання ЄСІТС та без накладення кваліфікованого електронного підпису. Перевіривши матеріали апеляційного провадження, Верховний Суд установив, що насправді апеляційну скаргу було долучено у форматі PDF до заяви, сформованої в підсистемі "Електронний суд", та надіслано засобами ЄСІТС із використанням кваліфікованого електронного підпису. З огляду на це Верховний Суд скасував ухвалу про повернення апеляційної скарги та направив справу для продовження розгляду.

Хоча в зазначеній справі Верховний Суд не формулював окремого правового висновку щодо тлумачення пунктів 26, 27 розділу ІІІ Положення та правової природи процесуального документа, викладеного в PDF-додатку, встановлені ним обставини й результат розгляду справи узгоджуються з підходом, за яким подання такого додатка через ЄСІТС із використанням кваліфікованого електронного підпису не дає підстав вважати процесуальний документ непідписаним.

Зіставляючи наведені підходи, суд виходить із системного тлумачення пунктів 26, 27 розділу ІІІ Положення. Пункт 26 визначає загальний порядок створення, підписання та надсилання документа за допомогою підсистеми "Електронний суд", тоді як пункт 27 спеціально регулює порядок додавання до такого документа інших файлів та прямо встановлює, що вони підписуються кваліфікованим електронним підписом разом із документом, до якого їх додано. Інше тлумачення позбавляло б змісту положення пункту 27 про підписання доданих файлів кваліфікованим електронним підписом користувача.

Саме по собі невикладення повного тексту процесуального документа у вбудованому текстовому редакторі підсистеми стосується способу його технічного формування, але не є тотожним відсутності підпису. Визначальним є те, чи дають відомості ЄСІТС змогу встановити особу підписувача, факт накладення кваліфікованого електронного підпису та належність доданого файлу до відповідного електронного відправлення.

У цій справі відомостями підсистеми "Електронний суд" підтверджено всі зазначені обставини. Відомостей про порушення цілісності електронного відправлення, недійсність кваліфікованого електронного підпису або підписання документа іншою особою матеріали справи не містять. Наявність або відсутність у візуальному тексті PDF-файлу графічного відтворення власноручного підпису не має визначального значення, оскільки належним реквізитом електронного процесуального документа є кваліфікований електронний підпис.

За таких обставин суд застосовує правовий підхід, викладений у постановах Верховного Суду від 06.03.2025 у справі № 240/24566/22, від 01.10.2025 у справі № 4/5007/33-Б/11 (906/1518/20) та від 25.12.2025 у справі № 380/1659/25. Результат розгляду Верховним Судом справи № 240/9440/24 суд ураховує як такий, що узгоджується із цим правовим підходом.

Викладений у постанові від 25.03.2025 у справі № 380/25348/23 підхід не узгоджується з пізнішими постановами Верховного Суду від 01.10.2025 та від 25.12.2025, у зв`язку з чим відхиляється судом.

Посилання відповідача на ухвали Верховного Суду від 30.01.2024 у справі №924/830/22, від 13.01.2025 у справі № 360/1276/24 та від 09.01.2025 у справі № 120/722/23 наведеного висновку суду не спростовують.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зазначені відповідачем судові рішення є ухвалами Верховного Суду, постановленими з процесуальних питань, а тому викладені в них підходи не є висновками щодо застосування норм права у розумінні частини четвертої статті 236 ГПК України.

Ухвалою від 05.01.2026 позовну заяву про визнання договору недійсним прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Повернення позовної заяви на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 174 ГПК України здійснюється під час вирішення питання про відкриття провадження, тому після його відкриття позовна заява не може бути повернута з підстав її непідписання.

Підстав для залишення позову без розгляду відповідно до пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України також немає, оскільки матеріалами справи підтверджено підписання електронного документа і долученого до нього PDF-файлу кваліфікованим електронним підписом ліквідатора.

Викладення повного тексту позовної заяви в долученому PDF-файлі не свідчить і про наявність недоліків її форми або змісту, які потребували б застосування частини одинадцятої статті 176 ГПК України. Поданий файл містить передбачені статтею 162 ГПК України відомості, дає змогу встановити зміст і підстави заявлених вимог, особу позивача та підписувача, а його належність до підписаного електронного відправлення підтверджується відомостями ЄСІТС.

З огляду на викладене суд відхиляє доводи відповідача про непідписання позовної заяви, а також про наявність підстав для її повернення, залишення без руху або залишення позову без розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Застосування положень ГПК України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до приписів частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

За умови відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу України з процедур банкрутства, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

За правилами предметної юрисдикції господарських судів у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.

Справи, передбачені пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (частина тринадцята статті 30 ГПК України), тобто є справами виключної підсудності.

Таким чином, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

Положення пункту 8 частини 1 статті 20 ГПК України та статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства застосовуються незалежно від суб`єктного складу сторін, якщо одна із сторін перебуває в процедурі банкрутства.

Окрім того, виходячи із диспозиції статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, участь боржника у спорі саме як сторони (позивача, відповідача) передбачає, що у будь-якому випадку за результатами розгляду спору настають правові наслідки для боржника.

Отже, законодавець підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2023 у справі № 640/26320/20).

Господарський суд ураховує, що предметом розгляду в цій справі є вимоги ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка А.І. до ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" про стягнення 200 000,00 грн та визнання недійсним договору поставки від 24.07.2020 № 24/07/20-ІІ-П.

З огляду на відкриття провадження у справі про банкрутство зазначені вимоги підлягають розгляду в порядку позовного провадження в межах справи про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3".

Розглядаючи позов у межах справи про банкрутство, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), а має з огляду на наведені вище особливості природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, у тому числі тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника. Вказане сприяє ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення щодо відповідних вимог, а також дотриманню принципу процесуальної економії господарського судочинства, сутність якого полягає в тому, щоб під час розгляду справи в суді для найбільш повного та всебічного розгляду справи використовувати всі встановлені законом засоби з урахуванням строків, визначених нормами процесуального права.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність задоволення заявлених позовних вимог, з огляду на таке.

Статтею 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1, 2 статті 5 ГПК України).

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15).

Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано з 21.10.2019 Кодексом України з процедур банкрутства, який визначає особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальним та має пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Це насамперед зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

До спеціальних способів захисту майнових інтересів боржника та кредиторів у межах справи про банкрутство належить визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13, уточнюючи правовий висновок, викладений у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, зазначив, що критерієм для визначення норм законодавства про банкрутство, які підлягають застосуванню до оспорюваного правочину, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.

Застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливе лише за наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а тому правочин, укладений до відкриття такого провадження, не може оцінюватися на предмет його відповідності законодавству про банкрутство, чинному на час укладення правочину.

Оскільки провадження у справі про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3" відкрито 28.02.2023, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства у редакції, чинній на цю дату.

Відповідно до частини 1 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (у редакції станом на дату відкриття провадження у справі про банкрутство) правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:

боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Згідно з частиною 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

боржник уклав договір із заінтересованою особою;

боржник уклав договір дарування.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства є спеціальними щодо загальних підстав недійсності правочинів, установлених ЦК України, та передбачають додаткові підстави для визнання правочинів боржника недійсними й особливі наслідки задоволення таких вимог (постанови від 05.04.2023 у справі № 906/43/22 (906/459/22), від 05.03.2024 у справі № 910/4091/22 (910/363/23), від 16.05.2024 у справі № 925/1577/20 (925/291/23)).

Застосування статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства потребує встановлення як вчинення правочину в межах трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, так і наявності конкретної підстави, передбаченої цією статтею, для визнання його недійсним. Зазначений трирічний строк становить так званий "підозрілий період", у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником правочинів, що можуть завдати шкоди кредиторам.

Спірний договір поставки від 24.07.2020 № 24/07/20-ІІ-П укладено між ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" та ТОВ "Агро-Сем 3" у межах трьох років, що передували відкриттю 28.02.2023 провадження у справі про банкрутство покупця. Отже, спірний договір входить до визначеного статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства підозрілого періоду та підлягає оцінці на предмет наявності передбачених цією статтею спеціальних підстав недійсності.

Водночас сам по собі факт укладення правочину в межах підозрілого періоду не є підставою для визнання його недійсним. З огляду на правове обґрунтування позову суд перевіряє, чи взяв боржник на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, як це передбачено абзацом другим частини другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

При цьому суд ураховує правову позицію Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, сформульовану в постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, а також у постанові від 17.10.2024 у справі №914/2161/23, відповідно до якої відсутність підстав для застосування статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом за умови доведеності відповідних обставин заявником; у такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

У ЦК України закріплений підхід, за якого можливість оспорити правочин конструюється як загальне правило.

Таким чином, позивач має право оспорювати спірний правочин на підставі загальних норм ЦК України, і суд зобов`язаний дослідити наявність або відсутність ознак фраудаторності з урахуванням усієї сукупності обставин справи.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів встановлені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №916/1171/18, від 14.11.2018 у справі № 910/8682/18, від 30.08.2018 у справі №904/8978/17, від 04.03.2019 у справі № 5015/6070/11, від 10.09.2019 у справі №917/317/19, від 09.07.2019 у справі № 903/849/17.

Визнання правочину недійсним - спосіб захисту, наслідком застосування якого є припинення регулятивної сили правочину як юридичного факту, тобто визнання його таким, що не породжує юридичних наслідків. Відповідно разом з цим анулюються цивільні права та обов`язки, що виникли у сторін при вчиненні правочину, або цивільні права та обов`язки припиняються на майбутнє (якщо за недійсним правочином права й обов`язки передбачалися лише на майбутнє) для недопущення розвитку на підставі правочину відповідних йому правовідносин, пов`язаних з його виконанням, а також встановлення заборони на виконання правочину.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому під час вирішення спору про визнання правочину недійсним має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 921/311/17-г/7.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використала / використали право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах із цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувати);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Поняття фраудаторності правочинів знайшло своє відображення в постановах Великої Палати Верховного Суду. Так, у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 (пункт 155).

У постанові від 16.10.2024 у справі № 911/3706/23 Верховний Суд дійшов таких висновків:

- критеріями для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором;

- саме ці питання і є вирішальними та необхідними для з`ясування при доведенні фраудаторності, а отже, й недійсності договору з настанням відповідних наслідків, адже це свідчитиме про укладення правочину внаслідок недобросовісної поведінки та зловживання цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника;

- слід враховувати, що кожен окремий критерій сам по собі не спричиняє фраудаторність, і вони повинні розглядатися комплексно, а презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло.

Стала практика свідчить, що Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Водночас, остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд у кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 916/379/23).

Враховуючи наведені позивачем та третьою особою фактичні обставини і правове обґрунтування вимог, суд перевіряє наявність передбаченої абзацом другим частини другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства підстави для визнання спірного договору недійсним у зв`язку із взяттям боржником на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, а також заявлених загальних підстав недійсності правочину за ЦК України. Оскільки ці доводи значною мірою ґрунтуються на одних і тих самих фактичних обставинах, суд оцінює їх у межах єдиного доказового аналізу з подальшою окремою правовою кваліфікацією кожної заявленої підстави. Інші підстави, передбачені статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства, позивачем не заявлялися і судом не перевіряються.

Спірний договір поставки від 24.07.2020 № 24/07/20-ІІ-П, укладений між ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" та ТОВ "Агро-Сем 3", за своїм змістом є оплатним і передбачає взаємні обов`язки сторін: постачальника - передати товар, покупця - прийняти та оплатити його. Тому сама конструкція договору не свідчить про взяття боржником на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони. Водночас формальна оплатність договору не виключає застосування абзацу другого частини другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, якщо за результатами оцінки фактичного виконання договору буде встановлено відсутність відповідної майнової дії іншої сторони у відповідь на взяте на себе та виконане боржником майнове зобов`язання.

Разом із тим відсутність відповідної майнової дії іншої сторони не може презюмуватися лише з огляду на ненадання окремого документа. Вона має бути встановлена за результатами оцінки всіх доказів, що підтверджують або спростовують фактичне здійснення господарської операції.

Суд при цьому враховує висновок Верховного Суду, викладений у пунктах 84, 85 постанови від 17.10.2024 у справі № 914/2161/23, відповідно до якого невиконання продавцем обов`язку передати покупцеві предмет договору за загальним правилом не впливає на дійсність договору, а є підставою для відповідальності продавця перед покупцем. Отже, саме лише невиконання договору не може бути ототожнене з передбаченою статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства спеціальною підставою його недійсності.

Тому під час вирішення цього спору суд має розмежувати звичайне порушення чинного договірного зобов`язання та встановлену за стандартом вірогідності доказів відсутність відповідної майнової дії іншої сторони за операцією, яку сторони документально відобразили як повністю завершену.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім чи іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частиною першою статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене, придбане чи набуте продавцем у майбутньому.

Відповідно до статті 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом установлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Проаналізувавши положення договору поставки від 24.07.2020 № 24/07/20-ІІ-П, суд погоджується з доводами позивача в частині того, що безпосередньо в тексті договору не конкретизовано асортимент, кількість, ціну, базис поставки та порядок оплати окремої партії товару. Водночас підстав погодитися з твердженням позивача про відсутність у договорі істотних умов суд не вбачає.

Пункти 1.11.3 договору щодо його предмета, пункти 2.12.3 щодо ціни, пункти 3.13.3 щодо умов поставки і прийняття товару, а також пункти 4.14.5 щодо порядку розрахунків передбачають визначення асортименту, кількості, ціни та інших умов поставки кожної окремої партії у рахунках і накладних, складених на виконання договору. Договором також передбачено можливість попередньої оплати або відстрочення платежу, а поставка товару могла здійснюватися шляхом самовивозу або доставки в погоджене сторонами місце.

Отже, безпосередньо в тексті договору не визначено умов поставки конкретної партії товару, оскільки сторони передбачили їх подальшу конкретизацію у документах, складених на його виконання. Такий спосіб визначення умов поставки окремих партій товару сам по собі не суперечить закону та не свідчить про неукладеність або недійсність договору, оскільки стаття 669 ЦК України допускає погодження кількості товару шляхом установлення у договорі порядку її визначення, а інші умови конкретної партії можуть погоджуватися сторонами у відповідних розрахункових і товаросупровідних документах.

Відсутність у тексті договору номерів телефонів, електронних адрес і відомостей про менеджерів сторін не має правового значення для оцінки його дійсності, оскільки такі відомості не належать до обов`язкових умов договору поставки. Відсутність письмового листування щодо погодження конкретної партії товару також не є самостійною підставою недійсності договору.

Разом із тим наведені особливості оформлення договірних відносин підлягають оцінці в сукупності з доказами їх фактичної реалізації, зокрема доказами погодження умов конкретної партії товару, його виробництва або придбання відповідачем, відвантаження, перевезення та передання покупцеві.

Матеріалами справи підтверджено, що 24.07.2020 ТОВ "Агро-Сем 3" перерахувало відповідачу 1 500 012,00 грн з призначенням платежу "за сировину вуглеводневу згідно рахунку № 745 від 24.07.2020". Факт одержання цих коштів відповідач не заперечує.

Рахунок від 24.07.2020 № 745 містить найменування товару - сировина вуглеводнева, код УКТ ЗЕД 2709009000, кількість товару - 111,112 т та його загальну вартість - 1 500 012,00 грн. Виставлення відповідачем цього рахунку та його повна оплата ТОВ "Агро-Сем 3" із зазначенням у призначенні платежу номера і дати рахунку свідчать про погодження сторонами найменування, кількості та вартості конкретної партії товару.

Отже, виконання покупцем (ТОВ "Агро-Сем 3") грошового зобов`язання є встановленим. Спірним залишається факт зустрічного виконання постачальником (ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані") обов`язку щодо передання покупцеві 111,112 т вуглеводневої сировини.

Щодо розбіжності у позначенні номера договору суд зазначає, що рахунок від 24.07.2020 № 745, призначення платежу, зміст поданої відповідачем скан-копії договору, видаткова накладна та процесуальні заяви сторін у сукупності дають змогу ідентифікувати один і той самий правочин - договір поставки від 24.07.2020 № 24/07/20-ІІ-П. Зазначення у первісному позові та першому відзиві символів "П-П" замість "ІІ-П", з огляду на якість скан-копії документа та пояснення відповідача про використання римської цифри "ІІ" для позначення другого договору, укладеного цього дня, і літери "П" для позначення договору поставки, суд оцінює як неточне відтворення номера договору. З огляду на збіг дати його укладення, сторін, найменування товару та суми операції така неточність не свідчить про підроблення документа, відсутність договірних відносин чи інший предмет спору.

Щодо існування товару та виробничої спроможності відповідача суд зазначає, що надані відповідачем Технічні умови ТУ У 20.1-32869581.002:2012 (т. 3 а.с. 149 на звороті-170), висновок Дніпропетровської торгово-промислової палати від 29.12.2016 щодо визначення коду УКТ ЗЕД 2709009000 (т. 3 а.с. 149), протокол випробувань (паспорт якості) від 09.12.2020 № 76 (т. 3 а.с. 186) спростовують довід позивача про те, що найменування "сировина вуглеводнева" є суто родовим і взагалі не позначає реально існуючого виду товару.

При цьому відсутність у самому договорі конкретизації товару шляхом посилання на відповідні технічні умови або специфікацію суд ураховує у сукупності з іншими обставинами як особливість оформлення договірних відносин, однак не визнає самостійним доказом нереальності господарської операції.

Відсутність у відповідача власного вебсайту, нерухомого майна чи земельної ділянки не спростовує можливості провадження господарської діяльності з використанням орендованого майна. Договір оренди устаткування від 01.10.2019 № 01/10/19 (т. 3 а.с. 144-146), дозволи Головного управління Держпраці у Харківській області № 819.17.63, № 820.17.63, № 434.18.63 (т. 3 а.с. 146 на звороті-148) та штатний розпис за 2020 рік (т. 3 а.с. 180 на звороті-181) підтверджують наявність у відповідача загальних організаційних і технічних передумов для виробництва відповідної продукції.

Оборотно-сальдова відомість за рахунком 26 (т. 3 а.с. 171) є документом внутрішнього обліку відповідача та не містить аналітичної прив`язки до ТОВ "Агро-Сем 3" і спірної господарської операції.

Подані відповідачем звіти про виробництво і реалізацію промислової продукції (т. 3 а.с. 171 на звороті-174) також не підтверджують виробництво саме тієї продукції, яка була предметом спірної поставки. Зокрема, у звіті за 2020 рік відображено продукцію за кодом НПП 20.30.22.79 з найменуванням "розчинники та розріджувачі складні органічні інші (крім на основі бутилацетату)", тоді як у рахунку, податковій та видатковій накладних предметом спірної операції зазначено "сировину вуглеводневу" за кодом УКТ ЗЕД 2709009000. Матеріали справи не містять доказів, які б давали змогу ототожнити відображену у зазначеному звіті продукцію із сировиною вуглеводневою, поставку якої відповідач відображає за спірною господарською операцією.

Протокол випробувань (паспорт якості) від 09.12.2020 № 76 (т. 3 а.с. 186) характеризує досліджений зразок продукції за відповідними показниками якості, однак не містить відомостей, які б давали змогу ідентифікувати цей зразок як частину партії товару, зазначеної у рахунку від 24.07.2020 № 745 та видатковій накладній від 09.12.2020 № 4132, а також не засвідчує, кому і в якій кількості цю продукцію передано.

Отже, наведені документи можуть підтверджувати загальну можливість існування та виробництва відповідної продукції, однак не підтверджують фактичне виробництво та передання ТОВ "Агро-Сем 3" конкретної партії вуглеводневої сировини масою 111,112 т.

Посилання відповідача на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Булвес АД проти Болгарії" суд відхиляє, оскільки у цій справі вирішувалося питання про покладення на добросовісного платника податків негативних податкових наслідків порушень, допущених його контрагентом. Натомість у справі, що розглядається, предметом доказування є, зокрема, факт реального здійснення господарської операції безпосередньо між сторонами спірного договору.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Отже, позивач повинен довести обставини, якими обґрунтовує вимоги про визнання договору недійсним, а відповідач - обставини, якими обґрунтовує свої заперечення, зокрема фактичне здійснення поставки конкретної партії товару. Суд оцінює надані учасниками справи докази в сукупності та встановлює, яка з протилежних версій щодо фактичного передання товару є більш вірогідною.

З огляду на предмет доказування суд переходить до оцінки доказів, якими учасники справи обґрунтовують свої доводи щодо фактичного виконання відповідачем обов`язку з передання покупцеві 111,112 т вуглеводневої сировини.

Насамперед суд оцінює доказове значення податкової накладної від 24.07.2020 № 1022, яку складено 24.07.2020 - у день надходження попередньої оплати.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів чи послуг, а також на суму коштів, що надійшла на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у пункті 7.17 постанови від 06.02.2026 у справі № 904/2953/24 зазначила, що податкова накладна є документом, призначеним для розрахунку податку на додану вартість, а не для оформлення операцій з поставки товару господарюючим суб`єктом. При цьому у пункті 7.26 цієї постанови Об`єднана палата, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, зазначила, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем.

Водночас у пункті 9.2 постанови від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду конкретизувала попередній правовий висновок та зазначила, що податкова накладна, залежно від фактичних обставин певної справи, може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки, вчинила юридично значимі дії щодо відповідної господарської операції, зокрема сформувала податковий кредит за операцією з контрагентом.

У цій справі податкову накладну від 24.07.2020 № 1022 складено у зв`язку з одержанням відповідачем попередньої оплати, здійснення якої сторони не заперечують. Тому реєстрація цієї податкової накладної відповідачем та можливе відображення відповідної суми податку у складі податкового кредиту покупця стосувалися першої події (перерахування коштів) і не підтверджують фактичного передання товару 09.12.2020. Отже, податкова накладна № 1022 сама по собі не є достатнім доказом здійснення спірної поставки.

Перш ніж перейти до безпосередньої оцінки видаткової та товарно-транспортних накладних як доказів фактичного передання і перевезення товару, суд вважає за необхідне надати оцінку доводам учасників справи щодо відсутності оригіналів цих документів та доказового значення наданих відповідачем скан-копій, а також посиланню відповідача на результати проведеної контролюючим органом податкової перевірки.

Щодо втрати оригіналів документів суд зазначає таке.

На підтвердження існування договірних відносин та фактичного здійснення спірної поставки відповідач надав скан-копії договору від 24.07.2020 № 24/07/20-ІІ-П, видаткової накладної від 09.12.2020 № 4132 та п`яти товарно-транспортних накладних, пояснюючи ненадання їх оригіналів втратою документів унаслідок обстрілу 11.02.2023 приміщення, яке він використовував.

Витяг із Єдиного реєстру досудових розслідувань, протокол огляду місця події та повідомлення, надіслане відповідачем Головному управлінню ДПС у Харківській області, підтверджують факт обстрілу, пошкодження приміщення та залиття майна, яке в ньому перебувало. Підстав ставити під сумнів ці обставини суд не вбачає.

Водночас надані відповідачем докази підтверджують пошкодження та втрату (зіпсування) документів фінансово-господарської діяльності із зазначенням лише їх загальних видів та періодів складання і не містять індивідуалізованого переліку конкретних утрачених документів. Саме по собі зазначення у протоколі огляду загальних видів документів та періодів їх складання не дає змоги індивідуалізувати серед пошкодженої або втраченої документації конкретні документи щодо спірної господарської операції. Тому з їх змісту неможливо встановити, чи перебували серед пошкодженої або втраченої документації саме оригінали договору поставки № 24/07/20-ІІ-П від 24.07.2020, видаткової накладної № 4132 від 09.12.2020 та п`яти товарно-транспортних накладних, якими відповідач обґрунтовує фактичне передання спірної партії товару.

Відповідач не надав наказу про створення комісії для встановлення переліку втрачених документів, акта такої комісії, матеріалів інвентаризації чи доказів ужиття заходів для відновлення конкретних документів щодо господарських відносин із ТОВ "Агро-Сем 3".

Довід відповідача про відсутність у ТОВ "Агро-Сем 3" у лютому-травні 2023 року доступу до документів суд ураховує. Така обставина могла ускладнювати одержання від цього контрагента копій документів у зазначений період, однак сама по собі не підтверджує втрату саме оригіналів документів щодо спірної поставки та не свідчить про неможливість ужиття заходів для їх відновлення з інших джерел або в подальшому.

Ухвала Господарського суду Житомирської області від 03.12.2024 та постанова про відкриття виконавчого провадження підтверджують вжиття ліквідатором заходів для одержання бухгалтерської та іншої документації боржника. Ці обставини підтверджують наявність труднощів з одержанням документації ТОВ "Агро-Сем 3" та підлягають урахуванню судом, однак самі по собі не підтверджують обставин втрати відповідачем оригіналів документів щодо спірної поставки та не дають підстав для висновку про фактичне здійснення чи нездійснення такої поставки.

Невчинення відповідачем зазначених заходів щодо фіксації складу втраченої документації та її відновлення саме по собі не спростовує встановленого матеріалами справи факту пошкодження офісного приміщення та документів унаслідок обстрілу і не є достатньою підставою для висновку про те, що документи фактично не були втрачені. Так само збереження окремих скан-копій за відсутності інших документів саме по собі не свідчить про умисне чи вибіркове знищення документації.

Пояснення відповідача про те, що до 2023 року документи сканувалися працівниками без єдиного порядку, може пояснювати збереження лише частини електронних копій, однак не підтверджує достовірності відображених у них відомостей і не звільняє відповідача від обов`язку довести обставини, якими він обґрунтовує свої заперечення щодо фактичного передання товару.

Посилання відповідача на пункт 69.28 підрозділу 10 розділу XX ПК України суд ураховує. Проте ця норма визначає спеціальний порядок підтвердження показників податкової звітності у відносинах між платником податків і контролюючим органом в умовах воєнного стану. Вона не встановлює презумпції реальності цивільно-правової поставки та не змінює правил доказування, передбачених ГПК України.

Доводи позивача про те, що після обстрілу відповідач залишався зареєстрованим за тією самою адресою, а будівля загалом була придатною для використання, не спростовують можливості локального пошкодження та залиття окремого приміщення. Пояснення відповідача про дистанційну роботу працівників і подальше використання інших офісних приміщень також узгоджуються з можливістю продовження діяльності після обстрілу, проте не дають змоги встановити конкретний склад втраченої документації.

Рішення у справі № 520/14733/25, на яке посилається позивач, стосується іншого повідомлення відповідача про втрату документів за інший звітний період унаслідок іншої події. Обставини, встановлені у справі № 520/14733/25, не мають преюдиційного значення для вирішення цього спору, а сам факт подання відповідачем повідомлень про втрату документів унаслідок двох різних подій не є достатнім для висновку про свідоме використання таких повідомлень із метою приховування первинної документації.

Відповідно до частини другої статті 91 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Згідно з частиною шостою цієї статті, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Саме по собі неподання оригіналу письмового доказу не зумовлює неврахування його копії за відсутності сумніву щодо відповідності копії оригіналу. Заперечення позивача щодо наданих відповідачем скан-копій стосуються передусім достовірності відображених у них відомостей та реальності господарської операції, а не невідповідності скан-копій змісту документів, з яких їх виготовлено. За таких обставин суд не вбачає підстав не брати до уваги надані відповідачем скан-копії виключно у зв`язку з ненаданням їх оригіналів.

Отже, суд не ставить під сумнів встановлений матеріалами справи факт пошкодження приміщення та документів відповідача внаслідок обстрілу. Водночас матеріали справи не дають змоги встановити втрату внаслідок цієї події саме оригіналів договору поставки № 24/07/20-ІІ-П від 24.07.2020, видаткової накладної № 4132 від 09.12.2020 та п`яти товарно-транспортних накладних щодо спірної поставки. Сама по собі ця обставина не є доказом відсутності поставки, однак підлягає врахуванню під час оцінки доказового значення наданих відповідачем скан-копій у сукупності з іншими доказами у справі.

Щодо посилання відповідача на результати податкової перевірки суд зазначає таке.

Відповідач стверджує, що відсутність в акті документальної планової виїзної перевірки від 03.08.2021 № 13318/20-40-07-01-08/39974165 зауважень, які б стосувалися спірної господарської операції, підтверджує реальність поставки, а також існування і дослідження контролюючим органом відповідних первинних документів.

Зазначений акт підтверджує проведення перевірки діяльності відповідача за період з 01.01.2018 до 31.03.2021. Водночас він не містить відомостей, які б індивідуалізували господарські відносини відповідача з ТОВ "Агро-Сем 3", рахунок від 24.07.2020 № 745, податкову накладну від 24.07.2020 № 1022, видаткову накладну від 09.12.2020 № 4132 або відповідні товарно-транспортні накладні. З акта також не вбачається, що контролюючому органу надавалися оригінали цих документів та що під час перевірки досліджувався фактичний рух 111,112 т товару.

За таких обставин відсутність в акті відповідних зауважень свідчить лише про те, що в межах проведеної перевірки контролюючий орган не встановив порушень, які підлягали відображенню в акті. Водночас з його змісту неможливо встановити, чи була спірна господарська операція предметом окремого дослідження. Відсутність в акті відповідних зауважень не є позитивним висновком контролюючого органу про реальність конкретної господарської операції, яка в акті не ідентифікована. Пункт 86.1 статті 86 ПК України визначає порядок оформлення результатів перевірки, однак не встановлює презумпції достовірності кожної операції платника податків, окремо не дослідженої та не відображеної в акті.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2023 у справі № 520/23523/21, яким скасовано податкові повідомлення-рішення, прийняті за результатами цієї перевірки, також не містить установлених обставин щодо фактичного передання відповідачем товару ТОВ "Агро-Сем 3". Тому обставини, встановлені цим рішенням, не мають преюдиційного значення саме для вирішення питання про фактичне здійснення спірної поставки.

Оскільки наведені результати податкової перевірки не дають змоги встановити фактичне здійснення спірної поставки, суд переходить до оцінки документів, якими відповідач безпосередньо підтверджує передання та перевезення спірної партії товару.

Основним документом, на який відповідач посилається як на підтвердження передання та прийняття товару, є надана ним скан-копія видаткової накладної від 09.12.2020 № 4132.

За змістом скан-копії видаткової накладної товар від імені ТОВ "Агро-Сем 3" одержала ОСОБА_5 , яка на той час була керівником товариства. Водночас відображене в ній прийняття 111,112 т вуглеводневої сировини не підтверджено окремими документами про її розвантаження, зважування, оприбуткування, зберігання, використання або подальший рух після одержання покупцем.

Наявність у скан-копії видаткової накладної реквізитів первинного документа сама по собі не є достатньою для встановлення фактичного руху товару. Первинний документ підтверджує господарську операцію за умови, що відображена в ньому дія або подія фактично відбулася.

Положення пунктів 3.2-3.4 договору, за якими товар вважається прийнятим із моменту підписання видаткової накладної покупцем, визначають погоджений сторонами порядок оформлення прийняття товару, однак не встановлюють наперед доказової сили такої накладної у спорі щодо реальності поставки та не позбавляють суд обов`язку перевірити достовірність відображених у ній відомостей.

Суд ураховує висновок Верховного Суду, викладений у пункті 7.4 постанови від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, про те, що визначальною ознакою господарської операції є реальний рух активів, а тому під час розгляду справи поряд з обставинами оформлення первинних документів підлягає дослідженню наявність або відсутність реального руху товару, зокрема обставини його перевезення, зберігання та використання у господарській діяльності покупця.

Отже, суд бере до уваги скан-копію видаткової накладної від 09.12.2020 № 4132, однак оцінює її не як самодостатній доказ здійснення спірної поставки, а в сукупності з іншими доказами щодо відвантаження, перевезення, прийняття, оприбуткування, зберігання та подальшого використання товару.

Переходячи до оцінки товарно-транспортних накладних, суд ураховує, що товарно-транспортна накладна є одним із документів, яким може підтверджуватися факт перевезення товару, однак не є єдиним можливим доказом його фактичного передання покупцеві. Самі по собі недоліки в оформленні товарно-транспортної накладної не спростовують здійснення господарської операції, якщо реальний рух товару підтверджується сукупністю інших належних і вірогідних доказів.

Водночас у цій справі товарно-транспортні накладні є основними документами, якими відповідач підтверджує фактичне відвантаження та фізичне переміщення партії товару масою 111,112 т, тому зазначені в них відомості підлягають оцінці у взаємозв`язку з документами перевізника, характеристиками транспортних засобів, відомостями про спосіб розміщення товару, умови його перевезення та іншими об`єктивними слідами руху спірної партії товару.

Суд ураховує довід відповідача про те, що товарно-транспортні накладні оформлюються замовником (вантажовідправником). Оформлення спірних накладних від імені відповідача як вантажовідправника саме по собі не свідчить про їх недостовірність.

Зазначення у товарно-транспортних накладних ТОВ "Агро-Сем 3" замовником перевезення також не суперечить передбаченій договором можливості поставки товару шляхом самовивозу. Отже, наведені обставини не є самостійними підставами для висновку про недостовірність товарно-транспортних накладних.

Разом із тим, за відомостями Єдиного державного реєстру транспортних засобів, наведеними в листі Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях від 27.04.2026 № 31/29/14-8143-2026 (т. 5 а.с. 109-122), державний номерний знак НОМЕР_1 , зазначений у товарно-транспортній накладній № ТТН0-004132 (т. 3 а.с. 134 на звороті) як номер автомобіля DAF, станом на 09.12.2020 був присвоєний легковому електромобілю Nissan Leaf 2018 року випуску, категорії В, повною масою 1 902 кг (т. 5 а.с. 114).

За цією накладною автомобіль із державним номерним знаком НОМЕР_1 мав використовуватися разом із напівпричепом-цистерною Trailor SYY 3CE, державний номерний знак НОМЕР_2 , повна маса якого становить 38 000 кг, а маса без навантаження - 6 500 кг, для перевезення 24 100 кг товару (т. 5 а.с. 112).

Суд також вважає за необхідне зазначити, що у розміщеному у відкритому доступі на офіційному веб-сайті Nissan керівництві з експлуатації Nissan Leaf у розділі "Буксирування причепа" зазначено: "Ваш автомобіль розроблений і призначений для перевезення пасажирів і багажу. Обережно. Не буксируйте причіп вашим автомобілем". Наведена в офіційному керівництві інформація узгоджується з офіційними реєстраційними відомостями щодо типу та категорії транспортного засобу, якому був присвоєний державний номерний знак НОМЕР_1 .

Таким чином, офіційні реєстраційні відомості спростовують зазначення у товарно-транспортній накладній № ТТН0-004132 автомобіля DAF із державним номерним знаком НОМЕР_1 та об`єктивно не узгоджуються з відображеним у ній використанням транспортного засобу з таким номерним знаком у складі автопоїзда з напівпричепом-цистерною Trailor SYY 3CE для перевезення 24 100 кг товару. Зазначена невідповідність стосується безпосередньо ідентифікації транспортного засобу, яким відображено здійснення відповідного перевезення, а не лише формального недоліку оформлення накладної.

Доказів того, що на дату перевезення державний номерний знак НОМЕР_1 був присвоєний іншому транспортному засобу, або доказів використання для цього перевезення іншого транспортного засобу відповідач не подав. За відсутності інших доказів здійснення відповідного рейсу товарно-транспортна накладна № ТТН0-004132 не може бути визнана достовірним доказом фактичного перевезення зазначених у ній 24 100 кг товару.

У товарно-транспортній накладній № ТТН0-004132/2 (т. 3 а.с. 135) зазначено автомобіль MAN, державний номерний знак НОМЕР_3 , та причіп KASSBOHRER WKK, державний номерний знак НОМЕР_4 , якими відображено перевезення 24 600 кг вуглеводневої сировини.

За відомостями Єдиного державного реєстру транспортних засобів автомобіль MAN 26.403 (т. 5 а.с. 119) є вантажним автомобілем-контейнеровозом із повною масою 26 000 кг, а KASSBOHRER WKK, державний номерний знак НОМЕР_4 (т. 5 а.с. 121), - причепом-контейнеровозом із повною масою 18 000 кг та масою без навантаження 2 995 кг. Отже, відповідно до офіційних реєстраційних відомостей транспортний засіб із державним номерним знаком НОМЕР_4 зареєстрований не як цистерна, а як причіп-контейнеровоз.

Суд ураховує, що відповідно до пункту 3.4.1 Технічних умов ТУ У 20.1-32869581.002:2012, наданих відповідачем на підтвердження характеристик відповідної продукції, вуглеводнева сировина відвантажується наливом у залізничних цистернах - за ДСТУ 3445 або в автоцистернах відповідно до чинної документації. Отже, незалежно від вирішення питання про віднесення конкретного товару до небезпечних вантажів класу 3, передбачений Технічними умовами спосіб його відвантаження потребує використання відповідної ємності для перевезення наливом.

Водночас товарно-транспортна накладна № ТТН0-004132/2 не містить відомостей про будь-яку цистерну, контейнер-цистерну чи іншу ємність, у якій фактично перевозилися зазначені в ній 24 600 кг вуглеводневої сировини. Матеріали справи також не містять документів, які б ідентифікували таку ємність, підтверджували її фактичне використання під час цього рейсу та давали змогу встановити її вид, масу, місткість і технічні характеристики.

Теоретично використання зазначеного причепа для перевезення товару із застосуванням окремої спеціальної ємності не виключається. Водночас стаціонарне встановлення цистерни, якщо воно пов`язане зі зміною призначення або параметрів конструкції транспортного засобу чи встановленням не передбаченого його конструкцією спеціального обладнання, становило б переобладнання транспортного засобу. Відомостей про здійснення такого переобладнання транспортного засобу НОМЕР_4 матеріали справи не містять. Не містять вони й доказів використання під час цього рейсу знімної цистерни, контейнера-цистерни чи іншої окремої ємності.

Крім того, зазначена у накладній маса вантажу - 24 600 кг - перевищує повну масу причепа KASSBOHRER WKK - 18 000 кг. Саме по собі таке співвідношення без відомостей про фактичний спосіб розміщення вантажу та розподіл навантаження між транспортними засобами не є достатнім для категоричного висновку про технічну неможливість відповідного рейсу. Однак у сукупності з відсутністю будь-яких відомостей про фактично використану для перевезення ємність воно не дає змоги перевірити відповідність відображеного у товарно-транспортній накладній перевезення фактичним технічним і ваговим параметрам транспортного складу.

У товарно-транспортній накладній № ТТН0-004132/4 (т. 3 а.с. 136) зазначено автомобіль MAN із державним номерним знаком НОМЕР_7 та причіп KRONE із державним номерним знаком НОМЕР_8 , якими відображено перевезення 13 442 кг вуглеводневої сировини.

За даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів транспортний засіб із державним номерним знаком НОМЕР_8 є бортовим причепом KRONE з повною масою 24 000 кг та масою без навантаження 7 200 кг (т. 5 а.с. 120). Отже, відповідно до офіційних реєстраційних відомостей цей транспортний засіб зареєстрований не як цистерна, а як бортовий причіп.

Товарно-транспортна накладна № ТТН0-004132/4 так само не містить відомостей про будь-яку цистерну, контейнер-цистерну чи іншу ємність, у якій фактично перевозилися 13 442 кг вуглеводневої сировини. Матеріали справи не містять і доказів установлення або розміщення на цьому причепі відповідної ємності, а також документів, які б давали змогу встановити її вид, масу, місткість та інші технічні характеристики.

Теоретично використання бортового причепа для перевезення товару із застосуванням окремої спеціальної ємності також не виключається. Однак у разі стаціонарного встановлення цистерни зі зміною призначення або параметрів конструкції транспортного засобу таке встановлення становило б його переобладнання, відомостей про здійснення якого щодо причепа НОМЕР_8 матеріали справи не містять. Доказів використання під час цього рейсу знімної цистерни, контейнера-цистерни чи іншої спеціальної ємності матеріали справи також не містять.

Отже, щодо товарно-транспортних накладних № ТТН0-004132/2 та № ТТН0-004132/4 офіційні реєстраційні відомості підтверджують, що зазначені в них причепи НОМЕР_4 та НОМЕР_8 за своїм зареєстрованим типом не є цистернами. Водночас у накладних не зазначено та іншими доказами у справі не ідентифіковано будь-якої цистерни, контейнера-цистерни чи іншої ємності, у якій фактично перевозилася зазначена в них вуглеводнева сировина. За таких обставин ці накладні не дають змоги встановити фактичний спосіб перевезення зазначеного в них товару та перевірити відповідність відображених перевезень технічним характеристикам зазначених транспортних засобів.

Щодо товарно-транспортних накладних № ТТН0-004132/3 (т. 3 а.с. 135 на звороті) та № ТТН0-004132/1 (т. 3 а.с. 136 на звороті) офіційні реєстраційні відомості (т. 5 а.с. 113, 116-118) підтверджують, що зазначені в них автомобілі DAF CF 85.410 із державними номерними знаками НОМЕР_5 та НОМЕР_9 є сідловими тягачами, а транспортні засоби з державними номерними знаками НОМЕР_6 та НОМЕР_10 - напівпричепами-цистернами Trailor. Тому матеріали справи не дають підстав для висновку про технічну неможливість перевезення цими транспортними засобами відповідно 24 810 кг і 24 160 кг товару.

Водночас відповідність типу зазначених у цих накладних транспортних засобів характеру відображеного в них перевезення сама по собі не підтверджує фактичного здійснення відповідних рейсів. Вона свідчить лише про відсутність очевидної технічної суперечності у відомостях про транспортні засоби.

Таким чином, установлені щодо п`яти товарно-транспортних накладних обставини мають різний характер. Товарно-транспортна накладна № ТТН0-004132 містить об`єктивну невідповідність щодо ідентифікації автомобіля, яким відображено перевезення 24 100 кг товару. У товарно-транспортних накладних № ТТН0-004132/2 та № ТТН0-004132/4 зазначені причепи, які за офіційними реєстраційними відомостями не є цистернами, тоді як будь-яку іншу ємність, у якій фактично перевозилася вуглеводнева сировина, у цих накладних не зазначено та іншими доказами не ідентифіковано. За таких обставин зазначені три товарно-транспортні накладні не можуть бути визнані достовірними доказами фактичного здійснення відображених у них перевезень. Щодо товарно-транспортних накладних № ТТН0-004132/3 та № ТТН0-004132/1 очевидної технічної суперечності у відомостях про транспортні засоби не встановлено. Водночас сама по собі технічна можливість здійснення відповідних перевезень не підтверджує фактичного виконання зазначених рейсів.

Сумарна маса товару за п`ятьма товарно-транспортними накладними становить 111 112 кг і арифметично відповідає кількості товару, зазначеній у видатковій накладній від 09.12.2020 № 4132 та податковій накладній від 24.07.2020 № 1022. Така відповідність свідчить про внутрішню арифметичну узгодженість документів, складених щодо спірної господарської операції, однак сама по собі не підтверджує фактичного переміщення та передання товару покупцеві.

Тому для встановлення фактичного здійснення відображених у товарно-транспортних накладних перевезень та передання ТОВ "Агро-Сем 3" 111,112 т вуглеводневої сировини, зазначеного у видатковій накладній від 09.12.2020 № 4132, суд переходить до оцінки інших доказів, які можуть підтверджувати відповідні обставини, зокрема документів перевізника, доказів використання зазначених транспортних засобів і розрахунків за перевезення, а також доказів розвантаження, зважування, оприбуткування, зберігання та подальшого руху товару.

Перевізником у всіх п`яти товарно-транспортних накладних зазначено ТОВ "Компанія "Спецагротранс", яке надалі змінило найменування на ТОВ "Маршмелс".

За відомостями Єдиного державного реєстру транспортних засобів зазначені в товарно-транспортних накладних автомобілі та причепи були зареєстровані за фізичними особами, а не за ТОВ "Компанія "Спецагротранс". Реєстрація транспортних засобів за іншими особами сама по собі не виключає можливості їх правомірного використання перевізником. Водночас матеріали справи не містять договорів із власниками транспортних засобів або інших документів, які б підтверджували наявність у зазначеного перевізника правових підстав для використання цих транспортних засобів під час відображених у товарно-транспортних накладних рейсів.

Матеріали справи також не містять інших документів перевізника, які б підтверджували фактичне виконання саме цих перевезень, зокрема договору перевезення, заявок на перевезення, рейсових документів, актів наданих послуг або рахунків на їх оплату. ТОВ "Маршмелс", залучене до участі у справі як третя особа, таких документів не подало.

За банківськими виписками ТОВ "Агро-Сем 3" не встановлено платежів на користь зазначеного перевізника. Згідно з листом Головного управління ДПС у Житомирській області від 08.04.2026 № 2940/5/06-30-04-01 (т. 5 а.с. 69-70) у податковій звітності ТОВ "Агро-Сем 3" за 2020 рік не встановлено віднесення сум ПДВ до податкового кредиту або податкових зобов`язань за взаємовідносинами з ТОВ "Маршмелс". За інформацією Головного управління ДПС у м. Києві від 21.04.2026 № 10837/5/26-15-04-04-03 (т. 5 а.с. 102-104) показники щодо взаємовідносин із ТОВ "Агро-Сем 3" у податковій звітності ТОВ "Маршмелс" за січень - грудень 2020 року також відсутні.

Суд ураховує довід відповідача про те, що відсутність платежів на користь перевізника або відображення відповідних операцій у податковій звітності сама по собі не виключає фактичного здійснення перевезення. Тому зазначені обставини суд не оцінює як самостійний доказ відсутності спірних рейсів.

Водночас у сукупності з відсутністю документів щодо правових підстав використання транспортних засобів та документів про виконання перевезень наведені обставини свідчать про відсутність у матеріалах справи додаткового документального підтвердження участі ТОВ "Компанія "Спецагротранс" у фактичному здійсненні п`яти рейсів, відображених у товарно-транспортних накладних.

Суд ураховує наявність у товарно-транспортних накладних відбитка печатки ТОВ "Агро-Сем 3" як одну з обставин, що підлягає оцінці на підтвердження прийняття товару. Непередання печатки товариства колишнім керівником ліквідатору саме по собі не доводить неправомірності її використання у 2020 році.

Водночас наявність відбитка печатки не є самодостатнім доказом фактичного прийняття зазначених у накладних 111,112 т товару. У товарно-транспортних накладних не зазначено прізвища, посади та інших відомостей про конкретну особу, яка прийняла вантаж від імені ТОВ "Агро-Сем 3", а матеріали справи не містять інших об`єктивних документів, які б підтверджували його розвантаження, зважування, оприбуткування, зберігання або подальший рух.

Щодо можливості ТОВ "Агро-Сем 3" прийняти, зберігати та надалі використовувати товар суд погоджується з доводами відповідача про те, що відсутність у ліквідатора довідки за формою № 20-ОПП, штатного розпису, відомостей про власні пальники, транспортні засоби або складські приміщення сама по собі не доводить неможливості одержання товару. Відсутність власного майна чи обладнання не виключає можливості використання майна інших осіб на відповідних правових підставах, залучення підрядників, передання товару на зберігання або його подальшої реалізації.

Разом із тим матеріали справи не містять договорів зберігання, оренди відповідних ємностей чи інших документів, які б підтверджували фактичне використання таких способів прийняття та зберігання спірної партії товару. Так само відсутні документи про розвантаження, зважування, оприбуткування, внутрішнє переміщення, використання у виробництві, перероблення або подальшу реалізацію 111,112 т вуглеводневої сировини.

Матеріали справи також не містять доказів, які б підтверджували господарську потребу ТОВ "Агро-Сем 3" у придбанні саме 111,112 т вуглеводневої сировини, зокрема її необхідність для власного виробництва, перероблення, виконання зобов`язань перед третіми особами чи подальшої реалізації. Сама по собі відсутність таких доказів не доводить того, що поставка не відбулася, однак підлягає врахуванню у сукупності з іншими встановленими судом обставинами щодо фактичного руху та подальшого використання спірної партії товару.

Суд ураховує, що відсутність частини документації у ліквідатора може пояснюватися її непереданням колишнім керівником ТОВ "Агро-Сем 3", а тому сама по собі не може розцінюватися як доказ того, що відповідні господарські операції не здійснювалися. Водночас ця обставина не усуває відсутності у матеріалах справи інших об`єктивних доказів, які незалежно від наданого відповідачем комплекту документів підтверджували б надходження 111,112 т товару до місця розвантаження, його фактичне прийняття, зважування, оприбуткування, зберігання, використання або подальший рух.

Той факт, що ліквідатор не був працівником ТОВ "Агро-Сем 3" та не брав участі у подіях 2020 року, сам по собі не спростовує наведених ним доводів. Позовні вимоги обґрунтовано документами, одержаними під час ліквідаційної процедури, відомостями державних органів та результатами аналізу майнового стану боржника, а не особистою обізнаністю ліквідатора про спірну господарську операцію.

Посилання відповідача на неналежне виконання ліквідатором обов`язків щодо документації суд також не приймає як таке, що спростовує доводи позову. Матеріалами справи підтверджено, що документація та печатка товариства ліквідатору не були передані, попри постановлення ухвали суду від 03.12.2024 та відкриття виконавчого провадження.

Твердження відповідача про те, що ліквідатор не звертався до нього з вимогою надати документи, спростовується вимогою від 29.04.2025 № 1, якою відповідачу запропоновано повернути 1 500 012,00 грн або надати документи на підтвердження здійснення поставки. Водночас ненадання відповіді на цю вимогу саме по собі не свідчить про визнання відповідачем заборгованості та не змінює встановленого процесуальним законом розподілу обов`язків щодо доказування.

Відсутність претензій попереднього керівництва ТОВ "Агро-Сем 3" упродовж 2021-2022 років також не є самостійним підтвердженням здійснення поставки. Ця обставина не дає змоги встановити, чи було фактично виконано зобов`язання з передання товару, та підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами.

Зміна власника, керівника та працівників відповідача упродовж 2020-2026 років може пояснювати відсутність у його нинішніх представників відомостей про конкретних працівників, які супроводжували спірну операцію. Водночас висловлені відповідачем припущення про надсилання рахунку електронною поштою або через месенджер, передання документів водієм чи їх подальше надсилання поштою не підтверджені листуванням, поштовими документами або іншими доказами.

Наведені позивачем відповіді сервісу ChatGPT щодо можливого обсягу та фізичних умов пошкодження паперових документів не є висновком експерта або спеціаліста, складеним за результатами дослідження конкретного приміщення, документації та наслідків обстрілу. Тому суд не використовує такі відповіді для встановлення обставин утрати конкретних документів відповідача.

Публікації у відкритих інформаційних джерелах підтверджують факт поширення відповідної інформації, однак самі по собі не підтверджують достовірності викладених у них відомостей щодо діяльності відповідача.

Так само ухвали слідчих суддів, постановлені під час досудового розслідування, можуть підтверджувати вчинення відповідних процесуальних дій та зміст відомостей, повідомлених органом досудового розслідування, однак самі по собі не встановлюють достовірності таких відомостей та не доводять нереальності конкретної господарської операції між сторонами цієї справи.

Отже, твердження позивача про участь відповідача у схемах формування штучного податкового кредиту, незаконному виробництві пального або конвертації безготівкових коштів у готівку не підтверджені достатньою сукупністю належних доказів. Суд не покладає ці твердження в основу висновків щодо фактичного здійснення спірної поставки.

Суд також ураховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.01.2026 у справі № 922/4558/24, щодо необхідності встановлення фактичного здійснення господарської операції за результатами оцінки доказів у їх сукупності, а не лише окремих первинних документів. У цій постанові Верховний Суд погодився з висновком про доведеність поставки, оскільки видаткові накладні у сукупності з іншими доказами та фактичними обставинами підтверджували здійснення господарської операції, а відсутність товарно-транспортних накладних сама по собі такого висновку не спростовувала. Суди врахували, зокрема, видаткові накладні, документи на торговельну марку, листування сторін та підтвердження подальшої реалізації покупцем одержаного товару.

Натомість у справі, яка розглядається, інші докази не усувають установлених під час перевірки видаткової та товарно-транспортних накладних обставин і не утворюють узгодженої доказової сукупності, яка б підтверджувала фактичне переміщення та передання ТОВ "Агро-Сем 3" 111,112 т вуглеводневої сировини.

Здійснюючи відповідно до статей 79, 86 ГПК України оцінку достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, суд виходить із такого.

На користь версії відповідача про здійснення поставки свідчать скан-копії видаткової та товарно-транспортних накладних, внутрішня арифметична узгодженість документів, складених щодо спірної операції, а також докази наявності у відповідача загальної організаційної і технічної можливості виробляти відповідний вид продукції. Суд також ураховує, що у видатковій накладній одержувачем товару від імені ТОВ "Агро-Сем 3" зазначено його тодішнього керівника ОСОБА_5 , а товарно-транспортні накладні містять відбиток печатки товариства. Матеріалами справи підтверджено існування між сторонами договірних відносин, погодження найменування, кількості та вартості конкретної партії товару, а також перерахування ТОВ "Агро-Сем 3" відповідачу 1 500 012,00 грн.

Водночас зазначені обставини підтверджують документальне оформлення господарської операції та можливість її здійснення, але самі по собі не встановлюють фактичного передання покупцеві 111,112 т вуглеводневої сировини. Податкову накладну складено у зв`язку з попередньою оплатою; документи виробничого обліку та паспорт якості не мають аналітичної прив`язки до спірної партії та покупця. Наявність підпису у видатковій накладній та відбитка печатки у товарно-транспортних накладних суд оцінює у сукупності з іншими доказами, враховуючи, що у товарно-транспортних накладних не ідентифіковано конкретну особу, яка прийняла вантаж від імені ТОВ "Агро-Сем 3".

Оцінюючи товарно-транспортні накладні у сукупності, суд ураховує, що три з п`яти накладних містять істотні невідповідності або прогалини у відомостях, які стосуються безпосередньо способу здійснення відображених у них перевезень. У товарно-транспортній накладній № ТТН0-004132 зазначено автомобіль DAF із державним номерним знаком, який на дату перевезення був присвоєний легковому автомобілю Nissan Leaf. У товарно-транспортних накладних № ТТН0-004132/2 та № ТТН0-004132/4 зазначено відповідно причіп-контейнеровоз та бортовий причіп, які за офіційними реєстраційними відомостями не є цистернами, тоді як будь-яку іншу ємність, у якій фактично могла перевозитися зазначена в цих накладних вуглеводнева сировина, у них не зазначено та іншими доказами не ідентифіковано. За таких обставин ці три товарно-транспортні накладні не можуть бути визнані достовірними доказами фактичного здійснення відображених у них перевезень.

Щодо двох інших товарно-транспортних накладних офіційні реєстраційні відомості не виявляють очевидної технічної суперечності між типом зазначених транспортних засобів та відображеним способом перевезення. Водночас матеріали справи не містять інших доказів, які б підтверджували фактичне здійснення відповідних рейсів та перевезення зазначеної в накладних кількості товару. Жодна з п`яти накладних не підтверджується іншими документами зазначеного в них перевізника. Крім того, автомобілі та причепи, зазначені у накладних, були зареєстровані за фізичними особами, а документів, які б підтверджували правові підстави їх використання ТОВ "Компанія "Спецагротранс" під час відповідних рейсів, не подано.

За банківськими виписками ТОВ "Агро-Сем 3" також не встановлено платежів на користь зазначеного перевізника, а отримані судом від органів ДПС відомості не підтверджують відображення у податковій звітності ТОВ "Агро-Сем 3" та ТОВ "Маршмелс" господарських взаємовідносин між ними за 2020 рік. Ці обставини самі по собі не виключають фактичного здійснення перевезень, однак у сукупності з відсутністю договору перевезення, заявок, рейсових документів, актів наданих послуг, рахунків та інших документів перевізника не підтверджують його фактичної участі у відображених у товарно-транспортних накладних рейсах.

Матеріали справи також не містять об`єктивних документальних відомостей про розвантаження, зважування, оприбуткування, зберігання, використання або подальший рух спірної партії товару після її заявленого надходження до ТОВ "Агро-Сем 3".

Отже, докази, якими відповідач підтверджує поставку, підтверджують існування документально оформленої операції та наявність передумов для її здійснення. Водночас документи, які безпосередньо відображають передання та перевезення спірної партії товару, подані лише у вигляді скан-копій, а матеріали справи не дають змоги встановити, що саме їх оригінали були втрачені внаслідок обстрілу. Сама по собі відсутність оригіналів не доводить відсутності поставки та не є самостійною підставою для відхилення наданих скан-копій. Однак при зіставленні сукупності доказів ця обставина підлягає врахуванню разом з установленими невідповідностями у відомостях товарно-транспортних накладних та відсутністю інших об`єктивних документальних підтверджень фактичного переміщення, прийняття і подальшого руху спірної партії товару.

За таких обставин сукупність доказів, що підтверджують доводи позивача про відсутність фактичного передання товару, є більш вірогідною, ніж сукупність доказів, якими відповідач підтверджує здійснення поставки. Тому суд визнає більш вірогідною версію про відсутність фактичного передання ТОВ "Агро-Сем 3" заявленої партії товару масою 111,112 т.

Матеріали справи також не містять достатніх і узгоджених доказів, які давали б змогу встановити передання покупцеві будь-якої конкретно визначеної частини цієї партії.

При цьому суд не встановлює факту підроблення документів або вчинення їх укладачами кримінального правопорушення. Висновок суду стосується виключно достовірності відображеної у документах господарської операції в аспекті фактичного передання товару та її цивільно-правових наслідків.

Установлені судом обставини свідчать про наявність підстави, передбаченої абзацом другим частини другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства: спірний договір укладено в межах трирічного підозрілого періоду; ТОВ "Агро-Сем 3" взяло на себе майнове зобов`язання щодо оплати товару та виконало його шляхом перерахування відповідачу 1 500 012,00 грн; водночас відповідної майнової дії з боку відповідача у вигляді передання погодженої партії товару не встановлено.

Довід відповідача про те, що вимоги ТОВ "Суффле Агро Україна" виникли після укладення спірного договору, цього висновку не спростовує. Підстава, передбачена абзацом другим частини другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, не ставить можливість визнання правочину недійсним у залежність від наявності на дату його вчинення вимог конкретного кредитора.

Так само відомості про прибутковість діяльності ТОВ "Агро-Сем 3" у 2020-2021 роках не спростовують наявності заявленої позивачем підстави. Для її застосування не вимагається встановлення того, що саме внаслідок укладення спірного правочину боржник став неплатоспроможним або втратив можливість виконувати зобов`язання перед іншими кредиторами, оскільки такі обставини утворюють іншу передбачену статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства підставу.

За таких обставин договір поставки від 24.07.2020 № 24/07/20-ІІ-П підлягає визнанню недійсним на підставі абзацу другого частини другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Разом з тим установлені судом обставини свідчать також про наявність загальних підстав для визнання спірного договору недійсним як фраудаторного.

Унаслідок виконання ТОВ "Агро-Сем 3" зобов`язання з оплати товару з його майнової сфери вибули кошти в сумі 1 500 012,00 грн, тоді як відповідного майнового еквівалента товариство не одержало. При цьому господарську операцію було документально оформлено як повністю виконану: видатковою накладною відображено передання покупцеві всієї оплаченої партії товару, а п`ятьма товарно-транспортними накладними - її перевезення до місця розвантаження. Водночас за результатами оцінки всієї сукупності доказів суд визнав більш вірогідною версію про відсутність фактичного передання ТОВ "Агро-Сем 3" як заявленої партії товару масою 111,112 т, так і будь-якої конкретно визначеної її частини.

Таким чином, наслідком спірного правочину стало реальне зменшення майнової основи ТОВ "Агро-Сем 3" без відповідного збільшення його активів за господарською операцією, яку сторони документально відобразили як виконану. Сукупність цих обставин свідчить про вчинення спірного правочину всупереч засаді добросовісності та на шкоду майновим інтересам боржника і його кредиторів.

Наведені вище обставини щодо часу виникнення вимог ТОВ "Суффле Агро Україна" та прибутковості ТОВ "Агро-Сем 3" у 2020-2021 роках не спростовують і висновку про фраудаторний характер спірного правочину.

При цьому суд ураховує, що, як зазначено Верховним Судом у пунктах 86-87 постанови від 22.09.2022 у справі № 902/858/15, "у силу закону майно юридичної особи фактично є способом забезпечення майбутніх зобов`язань боржника перед третіми особами-кредиторами". Навмисне зменшення майнової основи суб`єкта господарювання без наявності підстав вважати, що таке зменшення буде компенсовано відносно рівним еквівалентом з боку контрагента, знижує можливість такого суб`єкта відповідати перед своїми кредиторами належним йому майном, що є безпосередньою ознакою фраудаторності та її економічною сутністю. При цьому "поява у майбутньому кредиторів у справі про банкрутство не впливає на економічну сутність фраудаторного правочину і не міняє фраудаторної природи такого правочину". З огляду на це виникнення вимог кредиторів після вчинення спірного правочину саме по собі не спростовує висновку про його фраудаторний характер.

Суд наголошує, що законодавство захищає не лише тих кредиторів, які вже існують на момент вчинення правочину, але й тих, чиї вимоги можуть виникнути в майбутньому. Інакше будь-який недобросовісний боржник міг би безперешкодно виводити активи у період відсутності кредиторів, а потім, набравши зобов`язань, посилатися на відсутність майна для їх задоволення. Така поведінка є класичним прикладом зловживання правом у формі використання права на зло (частина третя статті 13 ЦК України). Кожної гривні, виплаченої за правочином без реального зустрічного виконання, бракуватиме при розрахунках з кредиторами в майбутньому.

Відсутність установленої пов`язаності сторін або доказів відхилення зазначеної в документах ціни товару від ринкової не спростовує цього висновку. Такі обставини можуть ураховуватися під час оцінки оплатного правочину на предмет його фраудаторності, однак не становлять обов`язкової сукупності ознак, без яких правочин не може бути кваліфікований як учинений на шкоду кредиторам.

Окремо суд оцінює посилання позивача на наявність у спірного договору ознак фіктивного правочину.

Відповідно до частини першої статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Для кваліфікації правочину як фіктивного необхідно встановити відсутність у його сторін наміру створити обумовлені ним правові наслідки. Фіктивність правочину та його фраудаторність є різними правовими конструкціями і мають відмінний предмет доказування.

У цій справі ТОВ "Агро-Сем 3" на виконання спірного договору фактично перерахувало відповідачу 1 500 012,00 грн, а відповідач ці кошти одержав. Отже, спірний правочин спричинив реальний майновий наслідок у вигляді вибуття коштів із майнової сфери покупця та їх надходження до відповідача. Тому встановлені судом обставини не дають підстав для висновку про вчинення договору без наміру створення обумовлених ним правових наслідків у розумінні статті 234 ЦК України.

Відсутність підстав для кваліфікації спірного договору як фіктивного не спростовує його фраудаторного характеру, оскільки ці підстави недійсності мають різний предмет доказування.

Отже, установлені судом обставини у їх сукупності свідчать про вчинення спірного договору всупереч засаді добросовісності та із зловживанням цивільними правами на шкоду майновим інтересам боржника і його кредиторів. Тому поряд зі спеціальною підставою, передбаченою абзацом другим частини другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, наявні також загальні підстави для визнання спірного договору недійсним відповідно до пункту 6 частини першої статті 3, частини третьої статті 13, частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Після встановлення наявності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним суд переходить до вирішення вимоги про повернення коштів, перерахованих на його виконання.

Відповідно до частини третьої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства у редакції, чинній на дату відкриття провадження у справі про банкрутство, у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Наведеною нормою визначено майнові наслідки визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частинами першою та другою статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства. Водночас правова підстава заявленої у цій справі вимоги про повернення перерахованих відповідачу коштів підлягає визначенню з урахуванням характеру фактичного виконання сторонами спірного договору.

Як установлено судом, виконання спірного договору фактично здійснило лише ТОВ "Агро-Сем 3", яке перерахувало відповідачу 1 500 012,00 грн, тоді як відповідного зустрічного майнового надання з боку відповідача не встановлено.

Визнання договору недійсним має наслідком відпадіння правової підстави, на якій відповідач набув кошти, перераховані ТОВ "Агро-Сем 3" на виконання цього договору. Для визначення правової кваліфікації вимоги про повернення таких коштів має значення, чи здійснили виконання недійсного правочину обидві його сторони, чи лише одна з них.

Так, відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з частиною другою статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи було безпідставне набуття або збереження майна результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб або наслідком події.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

У постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 916/913/21 (пункти 27-29) сформульовано такі висновки:

"Тлумачення змісту статті 216 ЦК України свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов`язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Такі юридичні наслідки під час виконання сторонами недійсного правочину поєднуються з реституційними, які полягають у поверненні в натурі кожною стороною одна одній, одержаного ними на виконання цього правочину. Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами.

Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

Верховний Суд вже неодноразово висновував (постанови від 27.11.2019 у справі № 396/29/17, від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 13.05.2021 у справі № 910/6360/20), що системне тлумачення абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; б) правила абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України".

Враховуючи наведене, для повернення виконаного за недійсним правочином у разі, коли тільки одна із сторін здійснила його виконання, правила статті 216 ЦК України не застосовуються, а повернення виконаного здійснюється на підставі положень глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України.

Ураховуючи висновок суду про наявність підстав для визнання договору поставки від 24.07.2020 № 24/07/20-ІІ-П недійсним та встановлену обставину, що лише ТОВ "Агро-Сем 3" здійснило виконання за цим договором, перерахувавши на користь ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" 1 500 012,00 грн, тоді як здійснення відповідачем зустрічного виконання не підтверджено, до вимоги про повернення перерахованих коштів підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України.

Визнання договору недійсним зумовлює відпадіння правової підстави, на якій відповідач одержав зазначені кошти. Отже, у відповідача виникає обов`язок повернути кошти, одержані за недійсним правочином. Водночас з огляду на визначені позивачем межі позовних вимог у цій справі стягненню з відповідача на користь ТОВ "Агро-Сем 3" підлягає 200 000,00 грн.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про задоволення позовів ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка А.І., визнання недійсним договору поставки від 24.07.2020 № 24/07/20-ІІ-П, укладеного між ТОВ "Агро-Сем 3" та ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані", та стягнення з ТОВ "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" на користь ТОВ "Агро-Сем 3" 200 000,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлено ставку судового збору у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб у розмірі 3 028 гривень.

Судовий збір, що підлягав сплаті позивачем при зверненні до господарського суду в системі "Електронний суд" з позовною заявою про стягнення 200 000,00 грн, становить 2 422,40 грн.

Судовий збір, що підлягав сплаті позивачем при зверненні до господарського суду в системі "Електронний суд" з позовною заявою про визнання недійсним договору поставки, становить 2 422,40 грн.

Ліквідатор ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражний керуючий Микитюк А.І. при зверненні до господарського суду з позовною заявою про стягнення 200 000,00 грн сплатив судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 21.11.2025 № 115 (т. 1 а.с. 270), а при зверненні до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсним договору поставки сплатив судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 29.12.2025 № 131 (т. 1 а.с. 91). Сплата судового збору у зазначених розмірах підтверджується виписками про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України від 24.11.2025 (т. 1 а.с. 29) та від 29.12.2025 (т. 1 а.с. 146).

Відповідно до частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 4 844,80 грн.

Керуючись статтями 2, 14, 73, 74, 75, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

1. Позови ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Микитюка Анатолія Івановича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" про визнання договору поставки недійсним та про стягнення 200 000,00 грн задовольнити.

2. Визнати недійсним договір поставки від 24.07.2020 № 24/07/20-ІІ-П, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" (62472, Харківська область, Харківський район, місто Мерефа, вул. Піщана, будинок 22, ідентифікаційний код 39974165) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3" (13372, Житомирська область, Бердичівський район, село Семенівка, вулиця Героїв Майдану, будинок 1, ідентифікаційний код 34066111).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатів Енерджі Сорсес Компані" (62472, Харківська область, Харківський район, місто Мерефа, вул. Піщана, будинок 22, ідентифікаційний код 39974165) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3" (13372, Житомирська область, Бердичівський район, село Семенівка, вулиця Героїв Майдану, будинок 1, ідентифікаційний код 34066111) 200 000,00 грн та 4 844,80 грн судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення у справі набирає законної сили відповідно до статей 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 18.09.26

Суддя Костриця О.О.