Рішення № 139849968, 14.09.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/3253/24

Провадження № 2/463/107/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Нора Н.В.

з участю секретаря судових засідань Заверухи О.Б.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника відповідача (УДР ЛМР) Гонсьор Д.В.

представника відповідача (ЛМР) Коржевич У.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Управління державної реєстрації Львівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи Четверта Львівська державна нотаріальна контора, Львівська міська рада про скасування державної реєстрації права власності, -

встановив:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з цивільним позовом до відповідачів, в якому з урахування заяви про збільшення позовних вимог просить визнати незаконною та скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером N? 4610137200:07:003:0074, місце розташування якої: АДРЕСА_1 , площею 0,0600 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, зареєстровану відділом у Ружинському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області 07.05.2021 року. Скасувати записи про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровим номером N? 4610137200:07:003:0074, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0600 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачами ОСОБА_5 - запис N° 3-1216, ОСОБА_4 - запис N? 3-1217, ОСОБА_7 - запис N? 3-1218, ОСОБА_6 - запис N? 3-1219 вчинених 08.06.2021, нотаріусом Четвертої львівської державної нотаріальної контори Мельник ГЯ. Визнати незаконною технічну документацію на земельну ділянку з кадастровим номером N? 4610137200:07:003:0074, місце розташування якої: АДРЕСА_1 . площею 0,0600 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, виготовленої ФОП ОСОБА_8 .

Стислий виклад позиції позивача та заперечення відповідача.

Позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22.02.2002 року вона є власником житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідачі, ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , є співвласниками суміжної земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (кадастровий номер 4610137200:07:003:0074). Співвласник ОСОБА_7 січні 2024 року - помер, його спадкоємцем є дочка ОСОБА_6 . Межі суміжних земельних ділянок за адресами АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 завжди були рівними. На межі земельних ділянок є бетонний фундамент під огорожу (металеву сітку). Земельна ділянка, яка перебуває у її користуванні знаходиться нижче (до 1 метра) від земельної ділянки відповідачів. Земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 було передано у приватну власність на підставі ухвали Львівської міської ради N?330 від 23.09.1999 року (наказ N?186 від 20.07.1999), про що видано Державний акт на право приватної власності на землю IV-ЛВ N?080479 від 11.12.2001 року (знаходиться в матеріалах технічної документації із землеустрою на арк. 7). Згідно з планом зовнішніх меж земельної ділянки за вищевказаним Державним актом межа між суміжними земельними ділянками проходить рівно і відповідає дійсності (в описі меж вказано адресу АДРЕСА_3 замість АДРЕСА_1 ). У 2021 році ОСОБА_9 замовив у ФОП ОСОБА_8 ( АДРЕСА_4 ) технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж ділянки в натурі (на місцевості). Згідно з інформацією Управління земельних ресурсів Львівської міської ради рішень (ухвал) про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою про передачу права власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 міською радою не приймалось. (Лист відповідь 39473 від 25.03.2024 р.). У 2023 році на її замовлення землевпорядною організацією виготовлено план земельної ділянки для оформлення права користування земельною ділянкою з метою приватизації за адресою АДРЕСА_1 . З даного плану вбачається, що спільна межа між земельною ділянкою, яка перебуває у користуванні позивачки та суміжною земельною ділянкою, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 викладена з порушенням її конфігурації в порівнянні з архівними документами. Хоча перетин земельних ділянок наявний лише за координатами поворотних точок меж земельної ділянки, які містяться в документації із землеустрою та відомостях Державного земельного кадастру, в той час як за фактичним розташуванням перетину земельних ділянок немає. Заначила, що при проставленні підпису при погодженні меж земельних ділянок вона не звернула уваги на нерівність лінії В-Г, бо була переконана, що межа з суміжною земельною ділянкою є рівною. Після виготовлення ФОП ОСОБА_8 технічної документації із землеустрою в інтересах співвласників будинку по АДРЕСА_1 виявилися зміни в конфігурації межі земельної ділянки і, як наслідок, площа земельної ділянки, яка перебуває у її користуванні відповідно зменшилась. Згідно всіх архівних документів, інвентаризаційних матеріалів межі земельних ділянок, які знаходяться за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 були і є рівними фактично на місцевості, тому при погодженні меж вона не звернула уваги на неточності допущені ФОП ОСОБА_8 при виготовленні технічної документації. Фактично існуючі в натурі (на місцевості) межі використання земельної ділянки встановлені в 50-х роках минулого століття. Внаслідок подання невірної інформації в технічній документації із землеустрою цю інформацію перенесено до Державного земельного кадастру. Нотаріусом Четвертої львівської державної нотаріальної контори 08.06.2024 року внесено відомості в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про право на спадщину за відповідачами: ОСОБА_5 3-1216, ОСОБА_4 3- 1217, ОСОБА_10 3-1218, ОСОБА_6 . 3-1219.

Представником відповідача, Управлінням державної реєстрації Львівської міської ради, було подано відзив на позовну заяву. Поданий відзив мотивує наступним. Відповідно до постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №826/1906/17 реєстраційні дії чи їх скасування не призводять до виникнення, зміни чи припинення правовідносин за участю державного реєстратора. Державний реєстратор не є учасником правовідносин, що винили на підставі реєстраційної дії, а тому й не може бути позивачем чи відповідачем у такій справі. Належними сторонами цих правовідносин є особи, права яких припиняються чи набуваються внаслідок реєстраційної дії. Також позивач просить скасувати саме такі записи про право власності: запис №3 1216, запис №3-1217, запис №3-1218, запис №3-1219. Однак, в Державному реєстрі речових прав не нерухоме майно відсутні відомості про такі записи, а позивач не долучив до позову докази наявності таких записів.

Представником відповідача, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській областібуло подано відзив на позовну заяву. Поданий відзив мотивує наступним. Державний кадастровий реєстратор здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051. Оскільки позивач звертається до суду за захистом свого порушеного чи оспорюваного або такого, що не визнається, права чи охоронюваного законом інтересу, то відповідачем, відповідно, є особа, яка порушила таке право чи інтерес, або не визнає його чи оспорює. В свою чергу Головне управління жодним чином не порушувало права Позивача. Більше того, Позивачем у позові також не зазначено, які саме його права чи інтереси були порушені діями Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області та які позовні вимоги заявлені до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Представником відповідача, Головного управління Держгеокадастру у Львівській областібуло подано відзив на позовну заяву. Поданий відзив мотивує наступним. Згідно офіційних даних Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 4610137200:07:003:0074, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку. Зареєстрована у Державному земельному кадастрі 07.05.2021 році, на підставі Державного акта на право власності на землю серія IV-ЛВ N? 080479, реєстраційний номер 548 від 11.12.2001 р. Право власності на вищезазначену земельну ділянку з кадастровим номером 4610137200:07:003:0074 зареєстровано (спільна часткова власність) за ОСОБА_11 3 (3/8), ОСОБА_5 (1/6), ОСОБА_6 ( 3/8, 1/12). Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Представником відповідача, ОСОБА_6 , було подано відзив на позовну заяву, який мотивує наступним. Погодивши межі та підписавши акт встановлення і показу меж земельної ділянки від 14.04.2021 та акт приймання-передачі межових знаків на зберігання від 14.04.2021 позивач через три роки намагається фактично відкликати свій підпис на них, покликаючись на нерелевантну судову практику що стосується актів при приватизації земельних ділянок. Однак земельна ділянка з кадастровим номером 4610137200:07:003:0074 уже перебувала в приватній власності, питання приватизації не вирішувалось. Щодо покликань позивача на те, що факт рівності ліній меж між суміжними земельними ділянками, що знаходяться між суміжними земельними ділянками за адресою АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 підтверджується Схематичним планом квартальної забудови станом на 10.09.1954; Генеральним планом земельної ділянки від 15.09.1954 (квартал №529); Технічним паспортом на будинок АДРЕСА_1 ; копією топографічної зйомки ЛМР від 15.10.2012; планом зовнішніх меж земельної ділянки згідно Державним актом на право приватної власності на землю IV-ЛВ 080479 від 11.12.2001, слід зазначити наступне. Спірна земельна ділянка набута у власність ОСОБА_12 на підставі ухвали Львівської міської ради №330 від 23.09.1999, якою зокрема затверджено наказ департаменту землеустрою та планування забудови міста №186 від 20.07.1999. Отже, земельна ділянка передана у межах та в розмірі станом на 1999 рік, а тому дані Генерального плану та Схематичного плану квартальної забудови 1954 року жодного значення для правильного визначення меж земельної ділянки не має. В свою чергу Топографічне знімання 2012 року не містить нанесень меж земельних ділянок відповідно до даних Державного земельного кадастру, а містить відомості про інженерні мережі відносно певних земельних ділянок в межах АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3 , при цьому без розшифрувань щодо умовних позначень. Щодо Технічного паспорту на будинок АДРЕСА_1 , складеним ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», то такий містить лише «СХЕМАТИЧНИЙ ПЛАН» присадибної ділянки по АДРЕСА_3 станом на 10.09.1954, який підтверджує фактичне розташування на земельній ділянці будинковолодіння позиваки на присадибній ділянці 1954 року. А тому, вказані вище документи не мають жодного доказового значення у вказаній справі. Так, позивач до матеріалів позову надає документи, які підтверджують її правоволодіння будинком за адресою АДРЕСА_1 . Проте, позивач не надає жодного документу, що свідчить про надання їй у користування земельної ділянки для обслуговування цього будинку, де б вказувалась площа земельної ділянки, її параметри по довжині чи ширині (державні акти на право користування, договори оренди чи записи в реєстрових книгах виконавчих комітетів міської ради). При цьому позивач вказує, що земельна ділянка відповідача накладається на її земельну ділянку, і як наслідок площа її земельної ділянки зменшилась. Однак земельна ділянка, якою користується позивачка не сформована в Державному земельному кадастрі, їй не присвоєний кадастровий номер, площа такої ділянки не встановлена, відтак підтвердити покликання позивача не видається за можливе. З цього можна зробити висновок, що документація з землеустрою не розроблялась та не затверджувалась, а земельна ділянка не сформована як така. Тобто позивачем не підтверджено право користування земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку певною площею та не визначено межі цієї земельної ділянки, право власності на яку вона бажає оформити. При цьому, як свідчить сам зміст позовної заяви лише у 2023 році позивач звернулась у землевпорядну організацію для виготовлення плану земельної ділянки по АДРЕСА_1 з метою оформлення права користування та подальшої приватизації. А тому, позивач підтверджує факт відсутності документального оформлення за нею права користування земельною ділянкою. Протягом трьох років позивач не мав претензій щодо виготовлення технічної документації належної відповідачу земельної ділянки, не висловлював заяв щодо невідповідності чи неправильності координат та їх виправлення, будучи суміжним власником, погодився з межами земельної ділянки. В справі що розглядається, підставою позву зазначено лише те, шо державна реєстрація права власності відповідача було проведено на підставі технічної документації, в ході виготовлення якої, на думку позивача, були допущені помилки. Проте, як уже зазначалося вище, доказів цього не надано. А тому, позивач не довів наявність у нього порушеного права, а також те, що непорушне право приватної власності відповідача в цьому випадку має зазнавати обмеження. Задоволення заявленого позову за фактичних обставин справи призведе до втручання в мирне володіння майном відповідача не відповідно до «умов, передбачених законом» тобто спричинить свавільне позбавлення його права на майно.

Інші учасники справи своїм правом на подання письмових заяв по суті не скористались.

Процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2024 року головуючим суддею у справі визначено суддю Нора Н.В.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 20.05.2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Управління державної реєстрації Львівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи Четверта Львівська державна нотаріальна контора про скасування державної реєстрації права власності прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 23.10.2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Управління державної реєстрації Львівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи Четверта Львівська державна нотаріальна контора про скасування державної реєстрації права власності залучено Львівську міську раду, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 25.06.2025 року підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Управління державної реєстрації Львівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи Четверта Львівська державна нотаріальна контора, Львівська міська рада про скасування державної реєстрації права власності закрито та призначено до судового розгляду.

У судове засідання з`явились позивача ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 , поданий позов підтримали, просили задоволити з мотивів викладених у письмових заявах по суті.

Представник відповідача ОСОБА_3 , проти задоволення позову заперечив, просив в позові відмовити з підстав викладених у відзиві.

Представник відповідача (УДР ЛМР) Гонсьор Д.В., у задоволенні позову просила відмовити з підстав викладених у письмових заявах по суті.

Представник відповідача (ЛМР) Коржевич У.Ф. у задоволенні позову просила відмовити з підстав викладених у письмових заявах по суті.

Інші учасники процесу у судове засідання не з`явились, були належним чином повідомлені про дату і час слухання, про причини неявки суд не повідомили.

Повно та всебічно дослідивши матеріали цивільної справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив такі обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

Відповідно до ч.1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Фактичні обставини встановлені судом, та зміст спірний правовідносин.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22.02.2002 року позивачка є власником житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями за адресою АДРЕСА_1 .

ОСОБА_12 передано в приватну власність для обслуговування житлового будинку земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0600 га на підставі ухвали Львівської міської ради №330 від 23.09.1999, якою зокрема затверджено наказ департаменту землеустрою та планування забудови міста №186 від 20.07.1999.

11.12.2001 ОСОБА_12 отримав Державний акт на право приватної власності на землю IV-ЛВ 080479,

У 2005 році ОСОБА_12 помер, а його земельну ділянку успадкував ОСОБА_7 .

У 2021 році ОСОБА_9 замовив у ФОП ОСОБА_8 (

АДРЕСА_4 ) технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж ділянки в натурі (на місцевості).

З рішення виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 10 квітня 1957 року N? 437 «Про відвід земельної ділянки гр. ОСОБА_13 по АДРЕСА_1 » вбачається, що заяву гр. ОСОБА_13 задоволено та закріплено за ним земельну ділянку 443 кв. м. якою він фактично користується по АДРЕСА_1 .

З Договіру про надання в безтермінове користування земельною ділянкою, посвідчений 6-ою Львівською держнотконторою від 01.08.1957р. вбачається, що гр. ОСОБА_13 надано земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 443 кв. м.

Згідно з інформацією Управління земельних ресурсів Львівської міської ради рішень (ухвал) про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою про передачу права власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 Львівською міською радою не приймалось. (Лист відповідь 39473 від 25.03.2024 р.).

Правові норми законодавства застосовані судом, висновки та мотиви прийнято рішення.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України).

Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором [пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)].

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 68)].

Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними [постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40)].

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

Позивачка звернуалсь до суду з позовом в якому просить визнати незаконною та скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером N? 4610137200:07:003:0074, місце розташування якої: АДРЕСА_1 , площею 0,0600 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, зареєстровану відділом у Ружинському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області 07.05.2021 року. Скасувати записи про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровим номером N? 4610137200:07:003:0074, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0600 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачами ОСОБА_5 - запис N° 3-1216, ОСОБА_4 - запис N? 3-1217, ОСОБА_7 - запис N? 3-1218, ОСОБА_6 - запис N? 3-1219 вчинених 08.06.2021, нотаріусом Четвертої львівської державної нотаріальної контори Мельник ГЯ.

Позивачка під час проведення робіт, спрямованих на оформлення правовстановлюючих документів щодо права власності на земельну ділянку (встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)), з`ясувала, що на її земельну ділянку накладаються частини земельних ділянок, які перебуває у власності відповідачів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Як вже було встановлено судом рішенням виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 10 квітня 1957 року N? 437 «Про відвід земельної ділянки гр. ОСОБА_13 по АДРЕСА_1 » вбачається, що заяву гр. ОСОБА_13 задоволено та закріплено за ним земельну ділянку 443 кв. м. якою він фактично користується по АДРЕСА_1 .

З Договіру про надання в безтермінове користування земельною ділянкою, посвідчений 6-ою Львівською держнотконторою від 01.08.1957р. вбачається, що гр. ОСОБА_13 надано земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 443 кв. м.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22.02.2002 року позивачка є власником житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно з інформацією Управління земельних ресурсів Львівської міської ради рішень (ухвал) про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою про передачу права власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 міською радою не приймалось. (Лист відповідь 39473 від 25.03.2024 р.).

За статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (див. пункт 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19 (провадження № 12-41гс23)).

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник. Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою ("титулом").

Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто в особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння.

Згідно зі статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Таким чином, позивачеві належить право на захист від порушень, пов`язаних із володінням земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) (пункт 146)).

Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

Щодо позовної вимоги в частині визнання незаконною технічну документацію на земельну ділянку з кадастровим номером N? 4610137200:07:003:0074, місце розташування якої: АДРЕСА_1 . площею 0,0600 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, виготовленої ФОП ОСОБА_8 , суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» розробниками документації із землеустрою є, зокрема, юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою.

У 2021 році ОСОБА_9 замовив у ФОП ОСОБА_8 ( АДРЕСА_4 ) технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж ділянки в натурі (на місцевості), яка в свою чергу стала підставою для державної реєстрації земельної ділянки, присвоєння кадастрового номера.

У справі № 128/3751/14-а від 24.04.2019 року Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимоги позивача визнання незаконною технічної документації на земельну ділянку, яка знаходиться в користуванні третьої особи не можуть бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки зазначені обставини, що призвели до ймовірного порушення прав позивача, можуть слугувати доказами на обґрунтування та підставою для підтвердження правової позиції ОСОБА_3 при пред`явленні позову в порядку цивільного судочинства. За таких підстав Велика Палата Верховного Суду приходить до висновку, що в цій частині позов не підлягає розгляду не лише в порядку адміністративної, а і в порядку будь-якої іншоїюрисдикції.

Зважаючи на вищевикладене в задволенні позовної вимоги в частині визнання незаконною технічну документацію на земельну ділянку з кадастровим номером N? 4610137200:07:003:0074, місце розташування якої: АДРЕСА_1 . площею 0,0600 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, виготовленої ФОП ОСОБА_8 належить відмовити.

У своїх поясненнями представник відповідача ОСОБА_3 вважає, що земельна ділянка за адресою по АДРЕСА_1 не є об`єктом цивільних прав, оскільки вона не є сформована, а державна реєстрація прав на ділянку не проведена, покликається на ст. 79-1 ЗК України, однак з такими доводами суд не погоджується виходячи з наступного.

Статтею 79-1 ЗК України визначено порядок формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Зокрема, частиною першою зазначеної статті визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

ЗК України доповнено статтею 79-1 на підставі Закону України № 3613-VI від 07 липня 2011 року «Про Державний земельний кадастр».

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із частинами першою та другою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частина третя статті 5 ЦК України).

З рішення виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 10 квітня 1957 року N? 437 «Про відвід земельної ділянки гр. ОСОБА_13 по АДРЕСА_1 » вбачається, що заяву гр. ОСОБА_13 задоволено та закріплено за ним земельну ділянку 443 кв. м. якою він фактично користується по АДРЕСА_1 .

З Договіру про надання в безтермінове користування земельною ділянкою, посвідчений 6-ою Львівською держнотконторою від 01.08.1957р. вбачається, що гр. ОСОБА_13 надано земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 443 кв. м.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22.02.2002 року позивачка є власником житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями за адресою АДРЕСА_1 .

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини другої та третьої статті 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

З огляду на зазначене, посилання представника відповідача на положення статті 79-1 ЗК України та відсутність внесеної до Державного земельного кадастру інформації про земельну ділянку є неправильними, оскільки на момент спадщину за заповітом від 22.02.2002, у ЗК України була відсутня зазначена норма.

Окрім цього Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» визначено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Відповідно до постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» від 02 квітня 2002 року № 449 кадастровий номер як обов`язковий реквізитна державних актах на право власності на землю почав присвоюватися лише після 02 квітня 2002 року.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23 липня 2013 року).

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Оскільки земельну ділянкупо АДРЕСА_1 площею 443 кв. м. було передано за договором безтермінове користування земельною ділянкою, який посвідчений 6-ою Львівською держнотконторою від 01.08.1957р. та рішення виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 10 квітня 1957 року N? 437 закріплено за ОСОБА_13 , тобто у відповідності до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, враховуючи положення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр», яким визначено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера, а також беручи до уваги отримання позивачкою спадщину за заповітом від 22.02.2002 року житловий будинк з господарсько-побутовими будівлями за адресою АДРЕСА_1 , суд вважає, що земельна ділянка була сформованою, як об`єкт цивільних прав.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що в позові слід відмовити.

Щодо судових витрат.

Вирішуючи у відповідності до положень статті 141 ЦПК України питання розподілу судових витрат, оскільки суд прийшов до переконання про відсутність підстав для задоволення позову, а тому такі не підлягають до відшкодування.

Керуючись ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 141, 258, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Управління державної реєстрації Львівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи Четверта Львівська державна нотаріальна контора, Львівська міська рада про скасування державної реєстрації права власності відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Нор Н.В.