Рішення № 139822360, 27.04.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2026 р. м. Київ Справа № 911/2001/21

Розглянувши матеріали справи за позовом Бориспільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Легран-Есетс-Менеджмент»

за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство», ОСОБА_1 та ОСОБА_2

за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 та ОСОБА_4

про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном

Суддя Т.П. Карпечкін

За участю представників сторін:

від прокуратури: Бондаренко І.В.

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Горбарук С.М.

від третьої особи 1: не з`явився;

від третьої особи 2: не з`явився;

від третьої особи 3: не з`явився;

від третьої особи 4: не з`явився;

від третьої особи 5: не з`явився.

Обставини справи:

У провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Бориспільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Легран-Есетс-Менеджмент» за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.07.2021 відкрито провадження у справі № 911/2001/21. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Сторони належним чином повідомлені про дане судове провадження.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.07.2022 було закрито підготовче провадження у справі № 911/2001/21 та призначено справу до розгляду по суті на 17.08.2022.

З метою повного та всебічного розгляду справи та необхідністю подачі пояснень третіми особами та з урахуванням положень ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд ухвалою від 14.09.2022 повернувся до розгляду справи у підготовчому провадженні та відклав підготовче засідання на 07.11.2022. Третіх осіб 4 та 5 було зобов`язано надати письмові пояснення по суті позовних вимог.

У ході підготовчого провадження у справі № 911/2001/21 судові засідання відкладались з метою з`ясування усіх обставин, передбачених ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

У справі № 911/2001/21 розглядаються вимоги Бориспільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Легран-Есетс-Менеджмент» про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном, а саме земельною ділянкою з кадастровим номером 3220886000:04:001:0053, яка утворена шляхом об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 3220886000:04:001:0026 (надавалась ОСОБА_4 ) та 3220886000:04:001:0027 (надавалась ОСОБА_3 ).

Наведені позовні вимоги обґрунтовані належністю земельної ділянки з кадастровим номером 3220886000:04:001:0053 до земель лісогосподарського фонду Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство».

Державне підприємство «Бориспільське лісове господарство» залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Відповідні особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залучені до участі у справі у якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Також, в ході підготовчого провадження у справі залучено до участі у справі у якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які стверджують, що належні їм земельні ділянки в межах села Проців, Бориспільського району Київської області, зокрема, з кадастровими номерами 3220886001:01:018:0005 (площею 0,963 га, ОСОБА_2 ) та 3220886001:01:018:0006 (площею 0,960 га, ОСОБА_1 ) мають цільове призначення «для будівництва та обслуговування житлового будинку» і в переважній частині перетинаються з земельною ділянкою відповідача з кадастровим номером 3220886000:04:001:0053, що ставить під обґрунтований сумнів викладені в позові твердження про належність земельної ділянки відповідача до земель лісогосподарського фонду Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство».

З метою встановлення факту, обсягу та причин накладення земельної ділянки відповідача на земельні ділянки третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у ході розгляду спору призначались судові земельно-технічні експертизи та експертизи з питань землеустрою.

Бориспільською окружною прокуратурою 10.02.2026 подано заяву про зміну предмету позову, у якій змінено позов з негаторного на віндикаційний та уточнено площу і межі накладення земельної ділянки відповідача на землі лісогосподарського призначення з зазначенням геодезичних координат поворотних точок меж накладення. Відповідна заява прийнята судом.

З урахуванням поданої Бориспільською окружною прокуратурою заяви про зміну предмету позову у справі позовними вимогами є:

- Витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю «Легран-Есетс-Менеджмент» земельної ділянки площею 1,3599 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 3220886000:04:001:0053 з відповідними геодезичними координатами поворотних точок меж накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3220886000:04:001:0053.

- Скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером: 3220886000:04:001:0053.

За наслідками підготовчого провадження у справі представники прокуратури та третьої особи 1 позовні вимоги підтримали, представник відповідача проти позову заперечував, відповідні учасники справи зазначили про те, що ними повідомлено суду про всі обставини справи, які їм відомі, та надані суду всі наявні у них докази. Представники позивача, третіх осіб 2-5 до суду не з`явились, в ході підготовчого провадження позивач та треті особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовні вимоги підтримували.

На виконання вимог ч. 1 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України та ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України судом під час підготовчого провадження у справі № 911/2001/21 вирішено питання та вчинено усі дії, необхідні для підготовки справи до розгляду по суті.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 27.04.2026.

У судовому засіданні 27.04.2026 представник прокуратури позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечував, представники позивача та третіх осіб у судове засідання не з`явились.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, у судовому засіданні 27.04.2026 судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, Бориспільською окружною прокуратурою в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Легран-Есетс-Менеджмент» за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном, у якому прокуратура просила:

- Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення: площею 3,2967 га із кадастровим номером 3220886000:04:001:0053 шляхом скасування рішення державного реєстратора Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області Власко Яни Валеріївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55560837 від 08.12.2020, та здійсненої на його підставі реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Легран-Есетс-Менеджмент» на земельну ділянку площею 3,2967 га із кадастровим номером 3220886000:04:001:0053.

- Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування підприємством «Бориспільське лісове господарство» права постійного розпорядження і Державним користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 3,2967 га із кадастровим номером 3220886000:04:001:0053 шляхом її повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Легран-Есетс-Менеджмент».

З урахуванням поданої Бориспільською окружною прокуратурою заяви про зміну предмету позову у справі позовними вимогами є:

- Витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Легран-Есетс-Менеджмент» земельної ділянки площею 1,3599 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 3220886000:04:001:0053 з відповідними геодезичними координатами поворотних точок меж накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3220886000:04:001:0053.

- Скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером: 3220886000:04:001:0053.

В обґрунтування позовних вимог Бориспільська окружна прокуратура Київської області зазначає, що в ході здійснення заходів представницького характеру виявлено порушення вимог земельного та лісового законодавства на території Бориспільського району Київської області.

Встановлено, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 893398 від 18.02.2010 ОСОБА_3 була власником земельної ділянки площею 2,0000 га із кадастровим номером 3220886000:04:001:0026, розташованої у адміністративних межах Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області. Як підставу видачі державного акту зазначено розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації № 3481 від 18.11.2009.

В подальшому, між ОСОБА_3 , як продавцем, та ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент», як покупцем, 24.12.2010 укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки за № 3265. На підставі вказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки на Державному акті про право власності на земельну ділянку серії ЯА № 893398 поставлено відмітку про перехід права власності на земельну ділянку до ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент».

Також, відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 893399 від 18.02.2010 ОСОБА_4 був власником земельної ділянки площею 1,2967 га із кадастровим номером 3220886000:04:001:0027, розташованої у адміністративних межах Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області. Як підставу видачі Державного акту зазначено розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації № 3481 від 18.11.2009.

В подальшому, між ОСОБА_4 , як продавцем, та ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент», як покупцем, 24.12.2010 укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки за № 3257. На підставі вказаного Договору купівлі-продажу земельної ділянки на Державному акті про право власності на земельну ділянку серії ЯА № 893399 поставлено відмітку про перехід права власності на земельну ділянку до ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент».

На підставі заяви ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент» від 08.10.2020 № 638 зазначені земельні ділянки об`єднано в одну земельну ділянку площею 3,2967 га, якій присвоєно кадастровий номер 3220886000:04:001:0053 (цільове призначення: 01.03 для ведення особистого селянського господарства). До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право приватної власності товариства на земельну ділянку № 39574547.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна на даний час власником земельної ділянки із кадастровим номером 3220886000:04:001:0053 площею 3,2967 га, розташованої на даний час у адміністративних межах Вороньківської сільської ради Бориспільського району є ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент».

Однак, як зазначає прокуратура у позові, вищезазначена земельна ділянка відчужена у приватну власність всупереч вимогам земельного і лісового законодавства, оскільки в силу положень ст. ст. 19, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України, належить до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинна використовуватись для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Відповідно до листів Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» № 11 від 13.01.2021 та № 131 від 24.03.2021 спірна земельна ділянка із кадастровим номером 3220886000:04:001:0053 загальною площею 3,2967 га частково накладається на землі у кварталі 27, 34 Кийлівського лісництва, які належать на праві постійного користування ДП «Бориспільське лісове господарство».

Погодження на вилучення вказаної ділянки зі складу державного лісового фонду Державним підприємством «Бориспільське лісове господарство», як постійними лісокористувачем, не надавались. Також, підприємство не погоджувало межі ділянок як суміжний землекористувач ні на період їх первинного оформлення до приватної власності, ні на період утворення спірної земельної ділянки із кадастровим номером 3220886000:04:001:0053 шляхом об`єднання земельних ділянок 3220886000:04:001:0026 та 3220886000:04:001:0027.

Відповідно до інформації ДП «Бориспільське лісове господарство» станом на січень 2021 року розпочато господарське освоєння спірної земельної ділянки із кадастровим номером 3220886000:04:001:0053. Лісова охорона на ділянку не допускається, господарське освоєння спірної ділянки продовжується, встановлюється паркан, вирубуються дерева.

Відповідно до листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства № 04-48/352 від 05.03.2021 Управління не надавало погодження на передачу у приватну власність, припинення права постійного користування, вилучення чи зміну цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 3220886000:04:001:0026, 3220886000:04:001:0027, 3220886000:04:001:0053, для їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства. Відтак, рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб, органами державної влади прийматись не могли.

Однак, при набутті права власності відповідачем на спірну земельну ділянку змінено її цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі для ведення підсобного сільського господарства.

Факт належності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується також інформацією державного проектного виробничого об`єднання Українського «Укрдержліспроект», наданою листом від 01.03.2021 № 91 з картографічними матеріалами, відповідно до яких земельна ділянка із кадастровим номером 3220886000:04:001:0053 за даними матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років накладається на землі лісогосподарського призначення ДП «Бориспільське лісове господарство» та розташована в межах 27 та 34 кварталів Кийлівського лісництва.

В силу положень ст. ст. 19, 55, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) спірні земельні ділянки відносилися до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалися для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

За змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, прокуратура зазначає, що при вирішенні питання щодо перебування спірних земельних лісових ділянок у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Факт віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення підтверджується викопіюваннями лісовпорядкування 2014 року, наданим ДП «Бориспільське ЛГ», фрагментами з 3 планшету Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів № 27 та № 32 Кийлівського лісництва за даними лісовпорядкування 2003 та 2014 років, наданими Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням ВО «Укрдержліспроект». Зазначена інформація та документація підтверджують право користування на раніше надані землі згідно пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Відповідно до Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 № 848, державний облік лісів і державний лісовий кадастр ведуться з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді. Державний облік лісів і державний лісовий кадастр ведеться державними органами лісового господарства за єдиною для усіх лісів системою за рахунок державного бюджету. Державний лісовий кадастр включає систему відомостей про правовий режим лісового фонду, розподіл його між користувачами, поділ лісів за групами та віднесення їх до категорій захисності, інші дані, що характеризують кількісний, якісний стан та економічну оцінку лісового фонду.

Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання (ВО «Укрдержліспроект») засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

Відповідно до п. 3.2.8 статуту ВО «Укрдержліспроект», окрім інших його функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду формування повидільних й інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру.

Згідно з п. 1.7.1 Інструкції по проведенню лісовпорядування в єдиному державному лісовому фонді СРСР, затвердженої постановою Державного комітету СРСР з лісового господарства від 12.09.1985 № 4, повторність лісповпорядкування приймається, як правило, раз в 10 років.

Таким чином, прокуратура стверджує, що інформація, надана ВО «Укрдержліспроект» щодо факту накладення спірних земельних ділянок на лісові ділянки Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» з доданим викопіюванням з Публічної кадастрової карти України, є належним та допустимим доказом в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки стосується предмета доказування та надана уповноваженим суб`єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Державним підприємством «Бориспільське лісове господарство», як постійними лісокористувачем, погодження про можливість вилучення спірних земель лісогосподарського призначення в кварталах 27 та 34 Кийлівського лісництва ДП «Бориспільське лісове господарство», не надавалось. Також, підприємство не погоджувало межі ділянок як суміжний землекористувач ні на період їх первинного оформлення до приватної власності, ні на період утворення спірної земельної ділянки із кадастровим номером 3220886000:04:001:0053 шляхом об`єднання земельних ділянок 3220886000:04:001:0026 та 3220886000:04:001:0027.

Таке набуття права власності відбулося без згоди землекористувача, без вилучення з постійного користування цих земель, без їх зміни цільового призначення, та, відповідно, без розроблення і затвердження в установленому порядку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок (в порядку зміни цільового призначення). Рішення органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування про вилучення спірної земельної ділянки з держлісфонду до державного підприємства не надходили.

Київська обласна державна адміністрація не володіє інформацією та іншими підтверджуючими документами щодо вилучення спірних земельних ділянок, тобто розпорядження про вилучення, зміну цільового призначення та надання у приватну власність щодо спірних земель лісогосподарського призначення, не видавалися (лист № 368 від 02.07.2021).

Прокуратура у позові стверджує, що розташування земельних ділянок, які набуто ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент» із кадастровими номерами 3220886000:04:001:0026 та 3220886000:04:001:0027, які у подальшому об`єднано товариством у спірну земельну ділянку із кадастровим номером 3220886000:04:001:0053 у межах земель лісового фонду, за чинним законодавством, свідчить про їх віднесення до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у обмеженому цивільному обороті, що унеможливлює перебування даних ділянок у приватній власності з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 7 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України є підставою для визнання недійсними рішень органів влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

В ході розгляду спору відповідачем подано відзив, у якому позовні вимоги заперечено. Як зазначає відповідач - ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент», треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у яких він придбав земельні ділянки, набули право власності на земельні ділянки на підставі розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області № 3481 від 18.11.2009, яким було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства громадянам на території Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області. Надано у власність громадянам земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Земельні ділянки залишені у категорії земель сільськогосподарського призначення.

Наведені обставини спростовують твердження прокуратури про зміну відповідачем цільового призначення земель лісогосподарського використання. Зокрема, станом на момент первісного вибуття спірних земельних ділянок у приватну власність, зокрема, громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , такі земельні ділянки обліковувались як землі сільськогосподарського призначення.

Прокуратурою та позивачем не надано доказів встановлення у визначеному законодавством порядку цільового призначення лісогосподарських земель на підставі рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 3220886000:04:001:0026 площею 2,0000 га було оформлено відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА № 893398 та зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 021093800059 від 18.02.2010.

Право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку кадастровий номер 3220886000:04:001:0027 площею 1,2967 га було оформлено відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА № 893399 та зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 021093800058 від 18.02.2010.

ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент» набуло право власності на земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок (відплатних договорів, продаж вчинено за 68286 гривень та 44 273 гривні відповідно):

- Земельна ділянка кадастровий номер 3220886000:04:001:0026 площею 2,0000 га придбана відповідачем на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого Приватним нотаріусом Мургой С.Г. за № 3265 від 24 грудня 2010 року;

- Земельна ділянка кадастровий номер 3220886000:04:001:0027 площею 1,2967 га придбана відповідачем на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого Приватним нотаріусом Мургой С.Г. за № 3257 від 24 грудня 2010 року.

Право власності ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент» на земельну ділянку кадастровий номер 3220886000:04:001:0053, площею 3,2967 га, виникло на підставі:

- заяви власника про об`єднання земельних ділянок, яка посвідчена ПН БРНО ОСОБА_5 за № 638 від 8 жовтня 2020 року;

- витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-3221002102020 від 19 листопада 2020 року;

- рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 55560837 від 8 грудня 2020 року Власко Я.В., державним реєстратором Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області, що посвідчується витягом з ДРРП індексний № 235838066 від 8 грудня 2020 року.

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку ЯА № 893398, ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства із наступним описом меж (суміжних земельних ділянок):

від А до Б - землі ОСОБА_4 ; від Б до А землі сільської ради.

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку ЯА № 893399, ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, із наступним описом меж (суміжних земельних ділянок):

від А до Б - землі ОСОБА_3 ;

від Б до В - землі сільської ради;

від В до Г - землі загального користування (проїзд); від Г до А - землі сільської ради.

Аналогічні за змістом відомості містяться у договорах купівлі-продажу земельних ділянок № 3265 та 3257 від 24 грудня 2010 року.

Відповідно до витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-3221002102020 від 19 листопада 2020 року зазначено наступний опис меж:

від А до Б - землі загального користування; від Б до В - ОСОБА_6 ;

від В до Г - землі сільської ради;

від Г до Д - ОСОБА_7 ; від Д до Е землі сільської ради;

від Е до ОСОБА_8 ;

від Є до Ж - ТОВ «Легран-Есетст-Менеджмент»;

від Ж до З - ОСОБА_9 ;

від З до А - землі сільської ради.

Наведені обставини спростовують твердження прокуратури про непогодження меж земельної ділянки відповідача в установленому порядку.

Виходячи з положень Закону України «Про землеустрій», проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства громадянам на території Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області, який в подальшому було затверджено розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації Київської області № 3481 від 18 листопада 2009 року, зокрема був розглянутий та погоджений центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин а саме Управлінням земельних ресурсів у Бориспільському районі як відокремленим структурним підрозділом Головного управління земельних ресурсів у Київської області Державного агентства земельних ресурсів України. Відтак, розглянувши та погодивши проект землеустрою, у межах своїх повноважень, Управління земельних ресурсів у Бориспільському районі визначило категорію земель та умови їх відведення.

Відповідач наголошує, що згідно із наявними документами, ані станом на 2009-2010 роки, ані станом на 2020 рік жодного разу компетентним та відповідальним органом Держави у земельних відносинах - Управлінням земельних ресурсів у Бориспільському районі, а в подальшому Головним управлінням Держгеокадастру у місті Києві та Київської області, не було зазначено як суміжника Державне підприємство «Бориспільське лісове господарство», що свідчить про відсутність права постійного користування, оформленого відповідно до норм чинного законодавства.

Відповідач зазначає, що твердження прокуратури ґрунтуються на припущеннях, та не підтверджені належними та допустимими доказами. Робоче креслення виконане на основі відомостей Державного земельного кадастру та відомостей ВО «Укрдержліспроект», не є належним доказом, не містить дат, номерів та підписів. У відповідному кресленні на відомості Державного земельного кадастру безпідставно накладено відомості, які не ґрунтуються на землевпорядній документації.

Виходячи з положень Закону України «Про землеустрій», повноваження щодо встановленню певної категорії земель здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин у межах повноважень, встановлених законом.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про Землеустрій» документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Особливим видом такої документації є документація із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією, комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною.

З огляду на викладене, відповідач зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України земельна ділянка не може бути витребувана Державою чи територіальною громадою від відповідача, як добросовісного набувача, оскільки з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років. Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.

У заперечення позиції відповідача прокуратура стверджує, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок відповідач, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що земельні ділянки є лісовими земельними ділянками. Тобто прокуратура стверджує про недобросовісність відповідача та заперечує застосування щодо нього вищенаведеної норми ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України.

З приводу відповідних тверджень прокуратури судом досліджено та встановлено наступне.

На момент придбання відповідачем земельних ділянок у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , земельні ділянки перебували у власності останніх, придбані оплатно і на момент вчинення правочинів з набуття майна в Єдиному державному реєстрі судових рішень були відсутні рішення щодо цього майна.

Твердження прокуратури, що відповідач, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що земельні ділянки є лісовими земельними ділянками, не обґрунтовані, оскільки прокуратурою не доведено та не обґрунтовано які зовнішні, об`єктивні, явні видимі природні ознаки мали спірні земельні ділянки і такі ознаки однозначно і безумовно вказували на їх лісогосподарське призначення та перебування у користуванні лісгоспу (враховуючи також, що вкриті лісовою рослинністю земельні ділянки могли відноситись до земель сільськогосподарського призначення та перебувати у власності громадян.

З наявних під час придбання відповідачем земельних ділянок документів, у нього були відсутні підстави для сумнівів, оскільки відповідні земельні ділянки мали визначене цільове призначення, їх межі були встановлені і за характером власників суміжних земельних ділянок були відсутні ознаки їх перебування у постійному користуванні лісгоспу. Протягом тривалого часу ні лісгосп, ні інші державні органи не встановили та не виявили відповідних непорозумінь у обліку земельних ділянок.

До того ж, прокуратурою не заявляється тверджень та вимог про скасування розпоряджень Бориспільської районної державної адміністрації Київської області № 3481 від 18 листопада 2009 року, на підставі яких ОСОБА_3 та ОСОБА_4 набули право власності на земельні ділянки.

Виходячи із наявних в матеріалах справи документів, а саме чинних розпоряджень Бориспільської районної державної адміністрації Київської області № 3481 від 18 листопада 2009 року, Державних актів на право власності на земельні ділянки із зазначенням опису меж та суміжних власників, Договорів купівлі-продажу земельних ділянок, відомостей Державного земельного кадастру, у відповідача були відсутні підстави сумніватися у правомірності набуття земельних ділянок як попередніми так і сучасним власниками.

Щодо тверджень прокуратури, що при набутті права власності відповідачем на спірну земельну ділянку змінено її цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі для ведення підсобного сільського господарства, судом досліджено та встановлено наступне.

Первісне вибуття земельних ділянок з кадастровими номерами 3220886000:04:001:0026, 3220886000:04:001:0027, які були об`єднані у земельну ділянку з кадастровим номером 3220886000:04:001:0053, у приватну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відбулося у лютому 2010 року і такі земельні ділянки мали цільове призначення для ведення підсобного сільського господарства. Наведене спростовує твердження прокуратури про зміну їх цільового призначення із земель лісогосподарського призначення на землі для ведення підсобного сільського господарства при набутті права власності відповідачем на спірну земельну ділянку.

Також, в ході розгляду спору треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стверджували, що у березні 2021 року їм особам стало відомо, що їх земельні ділянки з кадастровими номерами 3220886001:01:018:0005 та 3220886001:01:018:0006 не відображаються на Публічній кадастровій карті. На їх місці розташована земельна ділянка з кадастровим номером 3220886000:04:001:0053, яка належить відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Легран-Есетс-Менеджмент».

Треті особи стверджують, що належні їм земельні ділянки в межах села Проців, Бориспільського району Київської області, зокрема, з кадастровими номерами 3220886001:01:018:0005 (площею 0,963 га, ОСОБА_2 ) та 3220886001:01:018:0006 (площею 0,960 га, ОСОБА_1 ) мають цільове призначення «для будівництва та обслуговування житлового будинку» і в переважній частині перетинаються з земельною ділянкою відповідача з кадастровим номером 3220886000:04:001:0053, що також ставить під обґрунтований сумнів викладені у позові твердження про належність земельної ділянки відповідача до земель лісогосподарського фонду Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство».

В той же час, треті особи не заперечують щодо наявності прав та законності позовних вимог прокуратури щодо частини земельної ділянки з кадастровим номером 3220886000:04:001:0053, але тільки в тій частині, яка не накладається на земельні ділянки, що належать ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві власності.

Відповідні твердження третіх осіб є суперечливими, однак сам факт накладення земельних ділянок може додатково свідчити, що відповідний масив земель ще з 2003 року виділявся у приватну власність з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку» і не перебував у лісогосподарському користуванні.

З метою встановлення факту, обсягу та причин накладення земельних ділянок, у справі № 911/2001/21 було призначено судову земельно-технічну експертизу.

Згідно з Висновком експертизи від 25.06.2024 № 4827/24-41 встановлено:

- Часткове накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3220886000:04:001:0053 площею 3,2967 га, яка належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Легран-Есетс-Менеджмент» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220886001:01:018:0005, площею 0,963 га, яка належить ОСОБА_2 . Площа накладення складає 0,8648 га.

- Часткове накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3220886000:04:001:0053 площею 3,2967 га, яка належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Легран-Есетс-Менеджмент» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220886001:01:018:0006, площею 0,960 га, яка належить ОСОБА_1 . Площа накладення складає 0,8467 га.

Як вбачається зі схеми накладення, земельні ділянки 3220886001:01:018:0005 та 3220886001:01:018:0006 майже повністю входять до земельної ділянки 3220886000:04:001:0053.

З викладених у позові обставин та наданих доказів вбачається посилання прокуратури та позивача на часткове накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3220886000:04:001:0053 площею 3,2967 га на землі лісогосподарського призначення у кварталі 27, 34 Кийлівського лісництва ДП «Бориспільський лісгосп».

Як вбачається з доданої до позову схеми, накладення є частковим і візуально досить незначним з двох боків по контуру земельної ділянки 3220886000:04:001:0053.

При цьому, з приводу факту майже повного входження земельних діляок 3220886001:01:018:0005 ( ОСОБА_2 ) та 3220886001:01:018:0006 ( ОСОБА_1 ) до меж земельної ділянки 3220886000:04:001:0053 (відповідача), відповідно і накладення на землі лісогосподарського призначення у кварталі 27, 34 Кийлівського лісництва ДП «Бориспільський лісгосп», прокуратура не вбачає порушень.

Щодо посилання прокуратури, що факт належності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується інформацією Державного проектного виробничого об`єднання Українського «Укрдержліспроект», наданою листом від 01.03.2021 № 91 з картографічними матеріалами, відповідно до яких земельна ділянка із кадастровим номером 3220886000:04:001:0053 за даними матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років накладається на землі лісогосподарського призначення ДП «Бориспільське лісове господарство» та розташована в межах 27 та 34 кварталів Кийлівського лісництва, суд зазначає наступне.

З огляду на обґрунтування прокуратура щодо статусу Державного проектного виробничого об`єднання Українського «Укрдержліспроект» та порядку оформлення і затвердження матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років, наведені документи є суто лісовпорядними.

Зокрема, первісне вибуття спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 3222081400:02:001:0067 та 3222081400:02:001:0076 у приватну власність громадян відбулось на підставі розпорядження Іванківської районної державної адміністрації від 06.07.2010 № 1420 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність».

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України у редакції, чинній на момент первісного вибуття земельних ділянок у приватну власність, було визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України у редакції, чинній на момент звернення та розгляду даного позову, визначено, що до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

З огляду на відповідну норму п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування можуть підтверджуватись права на раніше надані лісогосподарські землі, тобто планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, складеними на момент надання лісогосподарських земель у постійне користування.

Як визначено ст. 5 Лісового кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

За змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Згідно з вимогами пункту 2.1.4 даної Інструкції складені оригінали планшетів, які мають межі з іншими землекористувачами, завіряються в органах землевпорядкування того району, де проводяться лісовпорядкувальні роботи.

Крім того, в Інструкції зазначені вимоги щодо оформлення планшету. При складанні оригіналу планшету він повинен бути викреслений у відповідності з прийнятими умовними знаками і містити в собі повне топографічне та лісотаксаційне наповнення. На ньому повинні бути зазначені область, район, лісгосп, лісництво, номер і площа планшету, картографічна основа, використана при складанні планшету, підписи і прізвища виконавця, які складали даний планшет: начальника лісовпорядної партії, геодезиста, інженера-таксатора. Всі ці дані розміщуються за рамкою планшета у встановлених місцях. В кожному кварталі проставляється його номер та площа таксаційних виділів, а по окружній границі - найменування суміжних землекористувачів та номери суміжних планшетів (п. 2.1.2 Інструкції). На основі креслення оригіналу планшету розбивається прямокутна координатна сітка з цифруванням її ліній за рамкою планшету (п. 2.3.2).

Однак, надані прокуратурою планово-картографічні матеріали лісовпорядкування не містять відомостей про суміжних користувачів по окружній границі та відомостей про завірення таких планшетів в органах землевпорядкування того району, де проводяться лісовпорядкувальні роботи.

Наведене унеможливлює встановлення факту визначення правового режиму земель лісогосподарського призначення згідно з нормами земельного законодавства та відображення масиву земель лісогосподарського призначення у загальній землевпорядній структурі відповідної місцевості.

Тобто, прокуратурою не доведено, що органи державної влади та місцевого самоврядування мали відомості про наявність масиву земель лісогосподарського призначення і його межі, що і породило неузгодженості в діях органів, уповноважених на розпорядження землями відповідних категорій.

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать Земельному кодексу України.

Водночас у пункті 2 статті 5 Лісового кодексу України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Відтак застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства у поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

У зв`язку з чим, матеріали лісовпорядкування самі по собі є підставою виключно для ведення державного лісового кадастру і набувають статусу землевпорядних документів після відповідного погодження з землевпорядними органами та відображення у державному земельному кадастрі.

Відповідна норма 2.1.4 даної Інструкції кореспондується зі ст. 3 Земельного кодексу України та ч. 2 ст. 5 Лісового кодексу України щодо необхідності взаємодії з органами землевпорядкування та відображення/погодження інформації про лісогосподарські землі у земельних облікових документах.

Тому, самі по собі погодження планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років лише Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затвердження Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, які не є землевпорядними органами, свідчить про неспроможність відповідного доказу підтверджувати саме земельні правомочності у зв`язку з його невідповідністю чинному законодавству та принципам регулювання земельних та лісових відносин.

Українське державне проектне виробниче об`єднання «Укрдержліспроект» також є лісовпорядним підприємством і не наділене повноваженнями регулювати землевпорядні відносини.

Хоча п. 2.1.4 даної Інструкції передбачає завірення в органах землевпорядкування складених оригіналів планшетів, які мають межі з іншими землекористувачами, огляду підлягають планово-картографічні матеріали лісовпорядкування в цілому відповідної ділянки лісу на предмет дослідження місця розташування спірних кварталів та перебування їх всередині масиву кварталів, крайні з яких погоджені землевпорядними органами, тобто що відповідний масив відображений у земельних облікових документах.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ст. 14 Конституції України, яка кореспондується з положеннями ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи (ст. 7 Лісового кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), вказала, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 Лісового кодексу України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 Лісового кодексу України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 Лісового кодексу України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незамкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Згідно з ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна, володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 та інших.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 та інших.

09.04.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», положеннями якого було доповнено ст. 391 Цивільного кодексу України ч. 2 такого змісту: « 2. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.

Таким чином, спір у даній справі має вирішуватись на підставі статей 387 і 388 Цивільного кодексу України.

Також, згідно зі змінами, внесеними відповідним законом до норми ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України, держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо:

1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років;

2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.

Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.

Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало:

а) до об`єктів критичної інфраструктури;

б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

в) до об`єктів та земель оборони;

г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння;

ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння;

д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.

Як свідчать матеріали справи, передача першим набувачам у приватну власність спірних земельних ділянок відбулася на підставі розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області № 3481 від 18.11.2009, яким було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства громадянам на території Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Зокрема, за вищенаведеним розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації Київської області № 3481 від 18.11.2009 надано у власність громадянам, в тому числі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, земельні ділянки залишені у категорії земель сільськогосподарського призначення.

Право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 3220886000:04:001:0026 площею 2,0000 га було оформлено відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА № 893398 та зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 021093800059 від 18.02.2010.

Право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку кадастровий номер 3220886000:04:001:0027 площею 1,2967 га було оформлено відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА № 893399 та зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 021093800058 від 18.02.2010.

В подальшому позивач придбав вищенаведені земельні ділянки у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , згодом об`єднав такі земельні ділянки у спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3220886000:04:001:0053.

Тобто, передача першим набувачам з державної або комунальної власності у приватну власність земельних ділянок відбулась у 2009-2010 роках, відповідні земельні ділянки не підпадають під наведені обмеження і вже минуло більше 10 років, держава, територіальна громада, не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь.

Частиною 1 ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В той же час, згідно з ч. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» визначено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:

- нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;

- нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

Таким чином, спірні земельні ділянки із кадастровими номерами 3220886000:04:001:0026 та 3220886000:04:001:0027, які у подальшому об`єднано відповідачем у спірну земельну ділянку із кадастровим номером 3220886000:04:001:0053, не можуть бути витребувані у добросовісного набувача.

Прокуратурою не доведено та необґрунтовано недобросовісності Товариства з обмеженою відповідальністю «Легран-Есетс-Менеджмент», як набувача земельних ділянок ділянки із кадастровими номерами 3220886000:04:001:0026 та 3220886000:04:001:0027, які у подальшому об`єднано у спірну земельну ділянку із кадастровим номером 3220886000:04:001:0053.

Враховуючи наведене, заявлені прокурором у цій справі позовні вимоги про витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Легран-Есетс-Менеджмент» земельної ділянки площею 1,3599 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 3220886000:04:001:0053 з відповідними геодезичними координатами поворотних точок меж накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3220886000:04:001:0053 та скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером: 3220886000:04:001:0053, не підлягають задоволенню.

Крім того, обставини, на які прокуратура посилається в обґрунтування позовних вимог, зокрема щодо накладення спірних земельних ділянок на землі лісогосподарського призначення, містять непорозуміння у відображенні планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування у земельному обліку, що допускає неоднозначне тлумачення і непередбачуваність для особи порядку отримання земельної ділянки.

Прокуратурою не обґрунтовано та не доведено, що під час первісного виділення земельних ділянок у приватну власність, сторони мали та могли достовірно та однозначно усвідомлювати та передбачати, що в їх діях є порушення, відповідні висновки ґрунтуються на власному співставленні та тлумаченні прокуратурою норм законодавства, а не на чітко визначеній в законі вказівці чи забороні.

У рішенні ЄСПЛ «Щокін проти України» визначено принцип, що вирішення колізій у законодавстві завжди має тлумачиться на користь особи (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, Заяви №№ 23759/03 та 37943/06, від 14 жовтня 2010 р.). Зокрема, у цьому рішенні ЄСПЛ визначено концепцію якості закону, наявна вимога, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Як зазначається в рішенні відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості і точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Достатньо важливими є висновки, які зроблені у рішенні ЄСПЛ у справі «Волков проти України» (заява № 21722/11, п.п. 170, 171). Так, характеризуючи загальні принципи законності втручання, Суд наголосив на тому, що вислів «згідно із законом» …. також стосується якості закону, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе (рішення у справі «Копп проти Швейцарії» (Корр v. Switzerland), заява № 23224/94, п. 55); «якість закону» передбачає, inter alia (з лат. «серед інших речей і справ»), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на конвенційні права особи (рішення у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39); законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів (рішення у справі «Р.G. та J.Н. проти Сполученого Королівства» (P.G. and J.Н. v. the United Kingdom), заява № 44787/98, п. 46). Крім того, у пункті 179 цього Рішення ЄСПЛ наголошує на тому, що наявність конкретної і послідовної практики тлумачення відповідного положення закону була фактором, який призвів до висновку щодо передбачуваності зазначеного положення (рішення у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» (Goodwin v. the United Kingdom), заява № 17488/90, п. 33).

Для того, щоб національне законодавство відповідало вимогам Конвенції, воно має гарантувати засіб правового захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно законодавство має достатньо чітко визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам влади, та порядок її реалізації (див. рішення у справі «Гіллан та Квінтон проти Сполученого Королівства» (Gillan and Quinton v. the United Kingdom), заява № 4158/05, п. 77, ECHR 2010 (витяги), з подальшими посиланнями).

Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 12 червня 2008 р. у справі «Власов проти Росії» (Vlasov v. Russia), заява № 78146/01, п. 125). Функція роз`яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (див., наприклад, рішення у справі «Озтюрк проти Туреччини» (Ozturk v. Turkey) [ВП], заява № 22479/93, п. 55, ECHR 1999-VI). Хоча Суд не може замінити своїм рішенням рішення національних судів та його повноваження щодо перевірки дотримання національного законодавства обмежені (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Слівенко проти Латвії» (Slivenko v. Latvia) [ВП], заява № 48321/99, п. 105, ECHR 2003-Х; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, п. 39), його функцією є перевірка обґрунтування національних судів з точки зору Конвенції (див. рішення у справі «Слівенко проти Латвії», зазначене вище). Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Лупса проти Румунії» (Lupsa v. Romania), заява № 10337/04, пункти 41-42, ECHR 2006-VII; та рішення від 24 квітня 2008 р. у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, пункти 42,46 та 49-50).

У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, рішення від 10 лютого 2010 року) ЄСПЛ визначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (див. рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [GC], N 33202/96, п. 107, ECHR 2000-I). В той же час, з огляду на зміст наведеного рішення ЄСПЛ, відсутність чітких законодавчих положень створює загрозу непередбачуваного та свавільного втручання, тому має тлумачиться на користь особи.

Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.08. 2018 року у справі № 492/446/15-а врахувала правовий висновок ЄСПЛ, сформований у рішенні у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50-56), де Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону»; у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

З огляду на фактичні обставини спору та враховуючи наведену практику Європейського Суду з Прав Людини, наведені прокуратурою у позові твердження про належність спірних земельних ділянок до лісогосподарських створюють загрозу непередбачуваного та свавільного втручання в право на мирне володіння майном.

Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокуратурою та позивачем не доведені та не обґрунтовані, відповідачем спростовані, тому задоволенню не підлягають.

Оскільки за наслідками розгляду спору позовні вимоги відхилені, понесені прокуратурою витрати на сплату судового збору відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст.ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 15.09.2026.

Суддя Т.П. Карпечкін