Рішення № 139785309, 10.09.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2026 Справа № 914/4049/25

За позовом: Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі позивача: Департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Волинської обласної державної (військової) адміністрації, м. Луцьк,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна будівельна компанія «Львівміськбуд», м. Львів,

про стягнення коштів в розмірі 87 667,21 грн

Суддя Н.Є. Березяк

Секретар судового засідання І.К. Капітанчук

За участю представників сторін:

від прокуратури: Слиш Г.С.

від позивача: Наконечна Н.Л.

від відповідача: Оприск Л.Є.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі позивача: Департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Волинської обласної державної (військової) адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна будівельна компанія «Львівміськбуд» про стягнення коштів в розмірі 87 667,21 грн.

Ухвалою суду від 05.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін.

Ухвалою суду від 04.02.2026 справу №914/4049/25 здійснено перехід у розгляді справи №914/4049/25 від спрощеного позовного провадження до розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 23.04.2026 закрито підготовче провадження у справі № 914/4049/25 та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.05.2026. Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань, що містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задоволити з підстав, наведених у позовній заяві. Зазначив, що відповідачем порушено умови договору підряду від 22.03.2024 № 122/24 щодо використання отриманого авансового платежу та не повернуто невикористану суму попередньої оплати у встановлений договором строк, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних у загальному розмірі 87 667,21 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі. 20.05.2026 через систему Електронний суд позивачем подано заяву (вх.№14420/26), в якій останній позовні вимоги підтримав у повному обсязі, заперечив проти прийняття відзиву відповідача до розгляду та проти повернення справи на стадію підготовчого провадження. Позивач зазначив, що відповідач завчасно та належним чином отримав позовну заяву і процесуальні документи суду, а відтак мав достатньо часу для формування своєї правової позиції та подання відзиву у встановлений судом строк.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні даного позову.

19.05.2026 через систему Електронний суд відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх.№14247/26), в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у позові в повному обсязі. Відповідач зазначив, що отриманий за договором підряду від 22.03.2024 № 122/24 авансовий платіж у сумі 5 300 000,00 грн використано своєчасно, у повному обсязі та за цільовим призначенням на придбання і постачання необхідних для виконання робіт матеріалів, виробів та конструкцій у межах встановленого договором шестимісячного строку. На підтвердження зазначеного відповідач послався на первинні бухгалтерські документи, видаткові накладні та банківські виписки, а також на акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2024 року.

Відповідач також зазначив про відсутність грошового зобов`язання щодо повернення авансового платежу, а відтак, на його думку, відсутні правові підстави для застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України та стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних. При цьому відповідач послався на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 у справі № 914/2032/25, вважаючи висновки, викладені у ній, застосовними до спірних правовідносин.

В судовому засіданні 10.09.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.03.2024 між Департаментом інфраструктури Волинської обласної державної адміністрації (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна будівельна компанія «Львівміськбуд» (підрядник) укладено договір підряду №122/24 на будівництво об`єкта «Нове будівництво військових інженерно-технічних і фортифікаційних споруд взводно-опорного пункту «КЛЮШКА» (коригування).

Договірна ціна робіт, згідно п. 2.1 Договору, становила 41066173,20 грн (з врахуванням додаткової угоди від 19.12.2024 № 2 44 494 113,83 грн.

Фінансування цієї закупівлі здійснювалося за рахунок бюджетних коштів.

Відповідно до підпункту 6.1 пункту 6 договору замовник може здійснювати попередню оплату (виплату авансу) у розмірі до 70 відсотків вартості робіт за договором на строк не більш як шість місяців. Підрядник зобов`язується використати одержаний аванс на придбання і постачання необхідних матеріалів, виробів та конструкцій, необхідних для виконання робіт. Невикористана сума попередньої оплати повертається замовнику.

Пунктом 12.5 договору визначено, що при неповерненні по закінченню терміну, визначеного пунктом 6.1 договору, невикористаного авансу підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення.

На виконання умов договору замовником 21.05.2024 здійснено попередню оплату на користь відповідача в сумі 5 300 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 21.05.2024 №281.

У період з 21.05.2024 по 21.11.2024, Відповідач використав авансовий платіж у сумі 5 300 000,00 грн на оплату вартості будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, що підтверджується видатковими накладними за відповідний період.

23.12.2024 між позивачем та відповідачем підписано акт приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за грудень 2024 року, відповідно до якого виконано робіт на суму 5 300 000,00 грн.

Як зазначає прокурор, відповідач не використав отриману суму попередньої оплати у визначений договором шестимісячний строк, тобто до 21.11.2024, та не повернув невикористану суму авансу замовнику, що зумовило звернення заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Волинської обласної державної (військової) адміністрації до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна будівельна компанія «Львівміськбуд» про стягнення грошових коштів на загальну суму 87667,21 грн, з яких 74200 грн інфляційні втрати та 13467,21 грн три проценти річних.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Щодо підстав для звернення прокурора з цим позовом.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною 1 статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 стаття 4 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 ГПК України).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частини 3, 4 статті 53 ГПК України).

У Рішенні від 05.06.2019 №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Судом встановлено, що прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Волинської обласної державної (військової) адміністрації, який є належним суб`єктом відповідних правовідносин.

Щодо позовних вимог.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 202 ЦК України).

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Між сторонами виникли правовідносини на підставі договору підряду.

Відповідно до частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договором підряду може бути передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів.

Як встановлено судом, відповідно до підпункту 6.1 пункту 6 договору замовник мав право здійснити попередню оплату у розмірі до 70 відсотків вартості робіт за договором на строк не більш як шість місяців.

При цьому підрядник зобов`язався використати одержаний аванс на придбання і постачання необхідних матеріалів, виробів та конструкцій, необхідних для виконання робіт, а невикористану суму попередньої оплати повернути замовнику.

Таким чином, умовами договору сторони пов`язали обов`язок підрядника з повернення авансу не із самим фактом спливу шестимісячного строку, а з наявністю на цей момент невикористаної суми попередньої оплати.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За змістом статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для виникнення у відповідача обов`язку з повернення невикористаної суми авансу та, відповідно, для можливості застосування до такого грошового зобов`язання наслідків, передбачених статтею 625 ЦК України, необхідним є встановлення факту наявності невикористаної суми авансу після закінчення встановленого договором строку.

Судом встановлено, що відповідачем на підтвердження використання отриманого авансового платежу подано видаткові накладні за травень 2024 - серпень 2024 та виписками по рахунку відповідача.

Зазначені документи підтверджують придбання та оплату будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, необхідних для виконання робіт за договором підряду №122/24.

При цьому умовами договору не встановлено виключного переліку документів, якими підрядник повинен підтвердити використання авансового платежу, а також не передбачено обов`язку подання замовнику виключно банківських документів чи інших конкретно визначених доказів.

Крім того, 23.12.2024 між позивачем та відповідачем підписано акт приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за грудень 2024 року, відповідно до якого виконано роботи на суму 5 300 000,00 грн.

Підписання сторонами зазначеного акта без зауважень щодо обсягів та якості виконаних робіт свідчить про прийняття замовником виконаних підрядником робіт на відповідну суму.

Таким чином, сума отриманого відповідачем авансового платежу була використана за цільовим призначенням, а її освоєння підтверджується як первинними бухгалтерськими документами, так і актом приймання виконаних будівельних робіт.

За таких обставин суд не встановив наявності у відповідача після закінчення встановленого договором строку невикористаної суми авансового платежу, яка підлягала б поверненню замовнику.

Відтак, у відповідача не виникло грошового зобов`язання з повернення невикористаної суми авансу.

За таких обставин відсутні правові підстави для застосування до відповідача положень статті 625 ЦК України, оскільки відповідальність, передбачена цією нормою, може бути застосована у разі прострочення саме грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19 зазначила, що аванс є сумою, яка перераховується наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товар, роботи чи послуги, а його повернення можливе у випадку невиконання зобов`язання, за яким такий аванс передавався.

Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17.

Водночас у цій справі судом встановлено не невиконання відповідачем зобов`язань за договором підряду, а, навпаки, факт використання отриманого авансового платежу на виконання договірних зобов`язань та прийняття замовником відповідних робіт.

Посилання відповідача на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 у справі №914/2032/25 суд бере до уваги в частині правового підходу до оцінки використання авансового платежу за аналогічних договірних умов.

У зв`язку з наведеним суд відмовляє в задоволенні позову повністю.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Окрім того, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак судовий збір залишається за позивачем.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 16.09.2026

Суддя Березяк Н.Є.