Постанова № 13972731, 16.02.2011, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2011 року Справа № 2а-0870/313/11

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді О.В. Конишевої,

при секретарі судового засідання А.С. Нецик

за участю представників:

від позивача: Гончарова В.Г.

від відповідача: Синявська Т.П.

Скрябіна Є.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

ВСТАНОВИВ:

13.01.2010 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла вказана позовна заява.

Представник Відкритого акціонерного товариства «Запорізький хлібокомбінат №1» (далі-позивач) підтримав позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представники СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі (далі віповідач) в судовому засіданні проти позовних вимог заперечили, вважають, що оскаржувані податкові повідомлення рішеня № 0000470804/0 від 10.06.2010 та № 0000480804/2 від 25.10.2010 є законним, та таким що не підлягають скасуванню.Позов не визнають, просять відмовити позивачу в задоволені його вимог у звязку із обставинами викладеними в запереченнях.

Суд, розглянувши матеріали і зясувавши обставини адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши інші наявні у справі докази у їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача на предмет дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.12.2009. За результатами перевірки складено акт від 28.05.2010 №166/08-04/05486763, яким встановлено, що платником податків порушено положення п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.2.1, п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.8.2.2 п.8.2, пп.8.3.2 п.8.3, пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також пп.7.4.1, пп.7.4.4, ц.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у звязку з чим зроблено висновок, що платником податків занижено податок на прибуток на загальну суму 494 669 грн. та занижено податок на додану вартість на загальну суму 710 066 грн.

На підставі зазначеного акту відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 10.06.2010 № 0000480804/0 та № 0000470804/0, якими визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 065 099 грн та з податку на прибуток у сумі 742 003,50 грн.

Судом встановлено, що в процесі адміністративного оскарження рішенням про результати розгляду повторної скарги від 22.10.2010 № 4838/10/25-020 ДПА у Запорізькій області податкове повідомлення-рішення № 0000480804/0 від 10.06.2010 скасоване в частині 2155 грн. податку на додану вартість, визначених з порушенням пп.15.1 ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та відповідно в частині 1077,50 грн. надмірно застосованих штрафних (фінансових) санкцій.

Так, 25.10.2010 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення 0000480804/2, яким визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 061 866,50 грн.

Отже, враховуючи адміністративне оскарження зазначених рішень, судом встановлено:

- податкове повідомлення-рішення № 0000470804/0 від 10.06.2010 винесено на загальну суму 742 003,50 грн., з них донараховано 494 669 грн. податку на прибуток, застосована штрафна (фінансова) санкція в сумі 247 334,50 грн.

Таким чином, судом встановлено, що донарахування здійснено за такими операціями:

отримання послуг за договором суборенди (витрати на утримання представництва) -238 598 грн.;

придбання насіння соняшника 246 140 грн.;

послуги з встановлення міні-АТС 9 931 грн.

- податкове повідомлення-рішення № 0000480804/2 від 25.10.2010 винесено на загальну суму 1 061 866,50 грн., з них донараховано 707 911 грн. податку на додану вартість, застосована штрафна (фінансова) санкція в сумі 353 955,50 грн.

Таким чином, судом встановлено, що донарахування здійснено за такими операціями:

отримання послуг за договором суборенди (витрати на утримання представництва) 190 879 грн.;

придбання насіння соняшника 196 912 грн.;

отримання маркетингових послуг 320 120 грн.

Отже, вивчивши матерали адміністративного позову суд вважає зазначені податкові повідомлення-рішення незаконними та необгрунтованими з наступних підстав:

1. В акті перевірки зроблений висновок про завищення валових витрат та податкового кредиту за витратами на утримання представництва підприємства. На думку перевіряючих ці витрати не пов'язані з господарською діяльністю підприємства.

На підтвердження свого висновку відповідач посилається на те, що підприємством нібито не надані на перевірку документи, які підтверджують факти здійснення господарської діяльності відокремленого підрозділу від імені та в інтересах підприємства.

Судом встановлено, що на перевірку, крім Положення про представництво, надані всі договори та інші документи, які стосуються господарської діяльності підприємства. Серед них договори та первинні документи з контрагентами м.Києва та Київського регіону.

Так матеріалами спрви встановлено, що в березні 2007 року позивачем укладено договір суборенди від 27.03.2007 № 2/20-350 (далі Договір) з підприємством ТОВ «П.М.А.»

Договором - ТОВ «П.М.А.» (Орендар) зобов'язується передати ВАТ «Запорізький хлібокомбінат №1» (Суборендар) в тимчасове платне користування частину території будинку торгово-офісного комплексу «Парус» (далі Приміщення) за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, 2, площа якого становить - 350 кв. м.

Договором від 06.03.2008 року про заміну Сторони в Договорі оренди змінено Суборендаря ТОВ «П.М.А.» на «Нового Суборендаря» - ЗАТ «Агросервіс 2000.Приміщення передається Суборендарю на підставі акту прийому-передачі.

Згідно з ст.6.2 Договору, Суборендар зобов'язаний використовувати Приміщення виннятково з метою розміщення свого офісу. Суборендар сплачує Орендареві наступні платежі: орендна плата; відшкодування витрат, пов'язаних з наданням комунальних послуг; відшкодування витрат, пов'язаних з забезпеченням електропостачання; відшкодування експлуатаційних витрат.

На виконання умов Договору були укладені акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) з орендної плати приміщення та комунальних послуг.

На підставі первинних документів було встановлено, що розміщення офісу ВАТ «Запорізькій хлібокомбінат №1» відбувалось за рахунок реєстрації відокремленого підрозділу (Представництва), розташованого за адресою: 01004 м. Київ, вул. Мечникова, 2.

Реєстрація Представництва була ухвалена Загальними зборами акціонерів ВАТ «Запорізький хлібокомбінат №1» від 27.06.2007.

На підставі Довідки № 6199 від 08.08.2007 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України встановлено, що Представництво ВАТ «Запорізький хлібокомбінат №1 зареєстровано 27.06.2007, номер реєстрації № 11031030007002192.

Місцезнаходження суб'єкта господарювання відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію: 01004, м. Київ, вул. Мечникова, буд.2.

Судом встановлено, що всі договори укладались у час діяльності представництва на підставі проведеної ним роботи та досягнутих домовленостей.

Крім того, в акті зазначається про те, що на перевірку не надані звіти про діяльність Представництва. Слід зазначити, що такі звіти не є документами податкового обліку.

Відповідно до ст.ст.44, 64 Господарського кодексу України підприємці самостійно формують програми своєї діяльності та визначають свою організаційну структуру. Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи на свій розсуд, виходячи з власних уявлень про економічну доцільність тієї чи іншої структури підприємства. При цьому втручання державних органів в ці питання забороняється законом. Жоден державний орган, в тому числі податкова інспекція, не має права вирішувати, які підрозділи потрібні для діяльності господарського товариства, а які не потрібні.

Представництво є підрозділом підприємства, його частиною, так само як інші відділи, цехи та інші ділянки виробництва.

Підприємством було прийнято рішення про те, що найбільш ефективно маркетингова політика підприємства буде здійснюватись через представництво. Відповідно до Положення про представництво воно сприяє комерційній діяльності хлібокомбінату, діє від його імені та за його рахунок. Представництво не мало банківських рахунків, в зв'язку з чим його витрати оплачувались підприємством, що не суперечить закону. Основними функціями представництва були організація укладення договорів між хлібокомбінатом та покупцями на продаж продукції, проведення рекламних акцій за межами м.Запоріжжя, розповсюдження інформації про виробника та розширення ринків збуту в Україні. Такі витрати безпосередньо направлені на збільшення доходів та зростання обсягів виробництва і пов'язані з господарською діяльністю підприємства.

Згідно з Положенням підприємство наділяє представництво майном, необхідним для здійснення його функцій. Так як представництво не здійснювало окремої комерційної діяльності, то всі доходи від його діяльності отримувало підприємство.

Пп.5.2.1 п.5.2 Закона України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду в зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці.

Крім того, судом встановлено, що представництво систематично звітувало про свою діяльність до податкового органу, з приводу цього відповідач не заперчував. А те що Представництво не було знайдено за місцем знаходження, як зазначає відповідач, суд приходить до висновку, проаналізувавши всі наявні докази, що цей підрозділ був структурним підрозділом підприємства, отже витрати на його утримання враховувались підприємством у своєму податковому обліку, що не суперечить діючому законодавству.

2. В акті зазначено про завищення валових витрат та податкового кредиту при здійсненні операцій з купівлі та продажу насіння соняшника. На думку відповідача, з посиланням на п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», так як продаж насіння соняшника відбувся за ціною, нижчою від ціни придбання, витрати з придбання насіння соняшника не пов'язані з господарською діяльністю підприємства.

Отже перевіркою встановлено, ВАТ «Запорізький хлібокомбінат №1» включало до складу валових витрат витрати по операціях з придбання насіння соняшника від СГ ТОВ «Дружба» (код ЄДРПОУ 30896168) на підставі договору б/н від 15.08.2008. На виконання умов договору СГ ТОВ «Дружба» було виписано накладні: від 29.08.2008 № 381 на постачання соняшника у кількості 393 тони на загальну суму 1 021 800 грн., у т.ч. ПДВ 170 300 грн.; від 30.09.2008 № 382 на постачання соняшника у кількості 439 тон на загальну 1141 400грн., у т.ч. ПДВ - 190 233,33 грн.

Разом з цим, станом на 31.12.2009 заборгованість по даній операції перед СГ ТОВ «Дружба» склала 913 132,04 грн.

Також судом встановлено, що у листопаді 2008 року ВАТ «Запорізький хлібокомбінат №1» з ТОВ «Агронова-Днепр» (код ЄДРПОУ 33717679) було укладено договір на реалізацію соняшника від 28.11.2008 за №28-11-07 (опис умов договору наведено на стр. 19 акту перевірки). На виконання умов договору ВАТ «Запорізький хлібокомбінат №1» було виписано видаткову накладну : від 01.12.2008 № ХК - 0000489 на відвантаження соняшнику у кількості 832 тон на загальну суму 981760 грн. у т.ч. ПДВ - 163 626,67 грн.

Сплата за відвантажений товар відбувалась відповідно платіжних доручень: від 02.12.2008 № 209 на загальну суму 472 000 грн., від 03.12.2008 № 246 на загальну 236 000 грн., від 04.12.2008 № 307 на загальну суму 273 760.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивачем реалізовано соняшник за ціною нижче ціни придбання на загальну суму 1 181 473,28 грн., у т.ч. ПДВ 196 912,21 грн.

Закон, розуміє під господарською діяльністю будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Перевіряючий розуміє цю норму таким чином, що окрема господарська операція є частиною господарської діяльності тільки в тому разі, якщо в результаті цієї операції отриманий прибуток. Але таке розуміння не підтверджене нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

По-перше, зазначена норма Закону дає визначення господарській діяльності в цілому, до окремої господарської операції як складової господарської діяльності підприємства це визначення незастосовне.

В Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» відсутня норма, яка б визначала належність окремих операцій до господарської діяльності в залежності від їх фінансового результату.

По-друге, зі змісту вказаної норми випливає, що законодавець визначає тільки загальну направленість господарської діяльності і не пов'язує її з кінцевим результатом - обов'язковим отриманням доходу, а тим більше прибутку.

Відповідно до ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Повна відсутність збиткових операцій при здійсненні підприємницької діяльності неможлива.

Отже судом встановлено, що насіння соняшника було придбано з метою його використання у господарській діяльності підприємства за ціною, яка на той момент була нижча, ніж середня ціна на ринку і у підприємства були всі підстави очікувати отримання прибутку від подальшого продажу цього соняшника. Однак з вересня 2008 року розпочалось неочікуване стрімке падіння цін на сільськогосподарську продукцію, в тому числі і на насіння соняшника.

Зазначене підтверджується довідками Запорізької товарної біржі «Гілея» № 364 від 05.12.2008, № 311 від 05.11.2008, які надавались на перевірку.

З позицією, що до можливості віднесення до валових витрат, витрат пов,язаних з реалізацією продукції нижчою від ціни придбання, якщо буде доведено неможливість реалізації товару за ціною його придбання, погоджується ВАС України (Ухвала від 04.12.2008 справа №А-42/42-05).

Пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Вказана норма стверджує безумовне право платника податку включити до складу валових витрат витрати на придбання товарів, призначених для продажу, так як продаж товару завжди направлений на отримання доходу в зв'язку з його оплатним характером. Обмеження, встановлені пп.5.3 - 5.7 ст.5 Закону, на які посилається ця норма, не стосуються обставин господарської операції, що розглядається.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не ставить застосування цієї норми в залежність від фінансового результату операцій по купівлі та продажу товарів.

Таким чином, судом встановлено, що Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» забороняє розширювати перелік витрат, які не відносяться до валових витрат платника податку (п.5.11 ст.5 Закону). Жодних приписів щодо формування валових витрат відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких платник податку отримав прибуток, законом не встановлено.

Суд оцінивши надані докази, вважає, що позивач обґрунтував неможливість продажу товару за ціною його придбання, тому і позовні вимоги в цій частині є правомірними та обґрунтованими.

3. В акті зазначається про завищення податкового кредиту з послуг з мерчандайзингу, просування торгової марки, продукції, стимулювання збуту, введення продукції в асортимент, каталоги та ін., які отримані від торговельних мереж, що здійснюють реалізацію продукції підприємства.

У загальному розумінні, під терміном мерчандайзинг слід розуміти новий напрямок торгового маркетингу. Перш за все, це викладення та розміщення товару в місці роздрібного продажу; забезпечення відповідного асортименту і достатньої кількості товару; організація локальної реклами (установлення на торговій точці спеціального фірмового обладнання холодильники, дисплеї, стелажі, полиці тощо), конструкцій презентаційного характеру (тумби, виставкові стійки, рекламні стенди, підставки під рекламні матеріали та ін.), поліграфічної лекламної продукції (буклети, плакати, гірлянди, прапорці тощо), організація на місці продажу рекламних акцій у вигляді дегустацій, безкоштовної роздачі та ін.); аналіз показників продажів; вирішення певних питань цінової політики про граничну торговельну надбавку; інструктаж продавців роздрібних магазинів щодо споживчих характеристик товару; методів мотивації споживачів тощо.

Мерчандайзинг (англ. Merchandising) - це частина процесу маркетингу, яка визначає методику продажу товару в магазині. Слово утворено від англійського Merchandisе - просувати на ринку.

Товарна продукція, власного виробництва реалізується підприємством з оптового складу розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Верхня 1, суб'єктам підприємницької діяльності, які мають роздрібну мережу.

Судом встановлено, що позивачем укладений договір постачання від 01.12.2005 № 21273 (здійснює рекламні, інформаційні та маркетингові послуги у порядку та згідно з додатковими угодами до цього Договору та додатками до нього). Відповідно до п. 2.8 Договору встановлено: «Право власності і ризик випадкової загибелі або пошкодження товарів переходить від Постачальника до МЕТРО з моменту, коли товари поставлено МЕТРО виваженим на приймальну платформу магазину, і Сторони підписали транспортну накладну, що засвідчує те, що товари були отримані МЕТРО»;

Відповідно до п. 2.8 Договору постачання від 01.11.2006, №1498 встановлено: «Право власності на товар переходить до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін товарної (товарно-транспортної) накладної, яка засвідчує момент передачі товару»;

Договори постачання: №1573 від 02.01.2007, №6666 від 01.01.2008, №16034 від 01.01.2009 згідно яких (мова оригіналу) « ... п. 2.8 Право собственности на товар и риск случайной гибели товара переходит от Поставщика к Покупателю с момента передачи на рампе склада Покупателя и удостоверяется товарно-транспортной накладной подписанной уполномоченньїми представителями сторон...»

Отже, відповідач робить висновок, що позивач не може виступати «Замовником» послуг по просуванню товарної продукції в роздрібній торгівлі, у зв'язку з тим, що «Покупці» набули права власності на товарну продукцію. Відповідно підприємство не мало право включати до податкового кредиту операції, які не пов'язані з господарською діяльністю.

На думку відповідача товари, на які відбувся перехід права власності, не можуть вважатись такими, які продаються, а тому зв'язок із господарською діяльністю відсутній.

Матеріалами справи вставнолено, що за договорами, укладеними з торговими організаціями, позивачу надавався комплекс інформаційних, маркетингових та інших послуг, які включали в себе аналіз продажу продукції, виробленої позивачем, вивчення змін попиту на неї, надання цієї інформації позивачу, інформування покупців про продукцію, яка виробляється позивачем, шляхом розповсюдження інформаційних листівок та каталогів, розміщення інформації про продукцію на білбордах та обладнанні, проведення спеціальних акцій та інші послуги з просування продукції, призначені для зростання обсягів її продажу.

Мета таких дій - не продаж окремої партії товару, перш за все вони розраховані на збільшення попиту на аналогічні товари на майбутнє та планування обсягів подальшого виробництва. Споживачем цих послуг виступає хлібокомбінат, який безпосередньо зацікавлений в отриманні інформації щодо попиту на свою продукцію та в його збільшенні. Від збуту виробленої продукції залежить саме існування підприємства-виробника, тож заходи зі стимулювання попиту на власну продукцію не можуть бути не потрібні для господарської діяльності виробника.

Крім того, судом встановлено, що маркетингові умови є частиною договорів поставки. Вони або включені до тексту самого договору, або викладені в додатку до договору поставки, тобто це невід'ємна частина договору поставки.

Відповідно до ст.638 ЦК України істотними умовами договору є ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Так як маркетингові умови є істотними згідно з заявами торговельних мереж, укладення договорів поставки без них було б неможливо. Продаж продукції підприємства через торговельні мережі займає значний відсоток від всього обсягу продажу продукції, отже укладення цих договорів здійснювалось в межах господарської діяльності підприємства з метою отримання доходу від продажу своєї продукції.

Судом встановлено, що витрати Позивача, пов'язані з отриманням послуг мерчендайзингу, підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З огляду на викладене, витрати позивача з передпродажної підготовки продукції, сплачені у складі ціни за послуги мерчендайзингу, спрямовані на забезпечення попиту на продукцію яку вони поставляють. Враховуючи те, що позивач систематично займається поставкою, в більшому обсязі, продуктів харчування, які швидко втрачають свою якість, суд робить висновок, що для збільшення обсягів поставок та запобіганню зіпсування товару, послуги мерчандайзингу забезпечать позивачу в майбутньому збільшення попиту на продукцію, відповідно забезпечить отримання доходу, що безпосередньо повязано з господарською діяльністю позивача.

На підставах вище викладеного, висновок відповідача про завищення податкового кредиту позивача є необгрунтованим.

4. В акті перевірки зроблений висновок про завищення амортизаційних відрахувань внаслідок включення міні-АТС до складу четвертої групи основних засобів. На думку відповідача, вона відноситься до першої групи основних засобів як передавальний пристрій.

Отже судом встановлено, що позивачем у 3 кварталі 2008 року згідно з актом введення в експлуатацію (типова форма 03-1) від 31.07.2008 за № ХК-0000098 було введено в експлуатацію засіб комунікації Раnаsоnіс КХ-ТА 616 за інвентарним №41206 та віднесено до 4 групи основних засобів з нормою амортизації 15%. Бансова вартість основного засобу на початок склала 1054,17 грн.

04.05.2009 позивачем було укладено договір №0405-1-МА з ПП «Спецпроміндустрія Груп» (код ЄДРПОУ - 35627907) про налаштування та конфігурацію міні-АТС, а саме засіб комунікації Раnаsоnіс КХ-ТА 616 та згідно акту виконаних робіт №1 від 15.05.2009 проведено налаштування міні-АТС.

Відповідно з пп.8.2.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу основних фондів групи 1 відносяться будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої. Отже, до складу першої групи відносяться ті передавальні пристрої, які є невід'ємною частиною будівлі або споруди, є поліпшенням основних фондів групи 1 і не можуть бути відокремлені від будівлі, споруди без проведення відповідних будівельних робіт.

Отже матеріалами справи встановлено, що міні-АТС, яка встановлена на підприємстві, як це чітко видно зі змісту договору № 0405-1-МА від 04.05.2009 з ПП «Спецпроміндустрія Груп» та акту здачі-приймання робіт до договору, які надавались на перевірку і цитуються в акті, підключена до комп'ютерної системи і є її структурною складовою. Вона може бути відключена від цієї системи і підключена до іншої без проведення додаткових робіт або реконструкцій. Проведення кабелю чи інші дії, які прив'язані до будівлі, при цьому не здійснювались.

Посилання відповідача на код 13202 «Станції та системи телефонні» Державного Класифікатору України є безпідставним, так як клас 130200 включає «Будівлі та споруди ліній зв'язку і передач». Як вже зазначалось вище, міні-АТС, встановлена на підприємстві, не є будівлею або спорудою, і навіть їх частиною. Міні-АТС не є також телефонною станцією чи системою.

Відповідно до пп.8.2.2 ст.8 вище зазначеногоЗакону до четвертої групи основних засобів відносяться електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач помилково вважає встановлену на підприємстві міні-АТС телекомунікаційною мережею. Згідно з Законом України «Про телекомунікації», телекомунікаційна мережа визначена як комплекс технічних засобів телекомунікацій і споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням. Міні-АТС не є комплексом технічних засобів та споруд.

Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення, винесені відповідачем з порушенням норм податкового законодавства.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4)безсторонньо (неупереджено);

5)добросовісно;

6)розсудливо;

7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби , яким платнику податків донараховані податкові зобовязання чи зменшені податкові вигоди, контролюючий орган має доводити недобросовісність платника податків.

На підставі вище викладеного суд прийшов до всиновку, що податкові повідомлення - рішення № 0000470804/0 від 10.06.2010 та № 0000480804/2 від 25.10.2010 є протиправними та підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 7-12, 69-71, 158, 160 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення № 0000470804/0 від 10.06.2010 та № 0000480804/2 від 25.10.2010.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Запорізький хлібокомбінат №1» судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня складення її в повному обсязі, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст.167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова виготовлена у повному обсязі 28.02.2011.

Суддя /підпис/ О.В. Конишева