Рішення № 139695048, 28.08.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/14148/26

Провадження № 2/127/4022/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Шаміної Ю.А.,

при секретарі судового засідання Жейда Я.С.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача Мельник Л.С., Шабатура О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ВНМУ ім. М.І. Пирогова про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Позов мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 з 01 вересня 2009 року перебуває в трудових відносинах із відповідачем ВНМУ ім. М.І. Пирогова. З 02 січня 2019 року позивач обіймав посаду директора Університетської клініки ВНМУ ім. М.І. Пирогова. З 01 липня 2023 року за наказом ВНМУ від 09.06.2023 № 371/к/тр позивач також обіймав посаду лікаря анестезіолога анестезіологічної групи хірургічного відділення Університетської клініки ВНМУ ім. М.І. Пирогова на 0,25 ставки за сумісництвом. Крім того, позивач виконував обов`язки лікаря анестезіолога за суміщенням у межах основного робочого часу директора.

Наказами ВНМУ №859/к/тр та №860/к/тр від 18 грудня 2024 року позивача незаконно звільнено з обох посад з 19 грудня 2024 року. Позивач звернувся до суду з позовом про поновлення. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2025 року у справі №127/1120/25 в задоволенні позову відмовлено. За апеляційною скаргою позивача Вінницький апеляційний суд постановою від 06 березня 2026 року рішення першої інстанції скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов задоволено частково, зокрема постановлено: поновити ОСОБА_1 на посаді директора Університетської клініки Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова; поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря-анестезіолога анестезіологічної групи хірургічного відділення Університетської клініки Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова на 0,25 ставки за сумісництвом; стягнути з ВНМУ на користь позивача 878552,68 грн середній заробіток за час вимушеного прогулу за основним місцем роботи; стягнути з ВНМУ на користь позивача 29087,80 грн середній заробіток за час вимушеного прогулу за місцем роботи за сумісництвом; стягнути з ВНМУ на користь ОСОБА_1 10000 грн у відшкодування моральної шкоди. Постанова набрала законної сили з дня її прийняття 06 березня 2026 року та підлягала негайному виконанню в частині поновлення на роботі (ч. 7 ст. 235 КЗпП України, ч. 1 ст. 367 ЦПК України).

06 березня 2026 року адвокат позивача ОСОБА_2 подав до ВНМУ заяву про добровільне виконання судового рішення. Того ж дня, ВНМУ видав наказ №171/к/тр «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », яким поновив позивача на посадах директора та лікаря-анестезіолога Університетського стоматологічного центру ВНМУ ім. М.І. Пирогова тобто в іншому структурному підрозділі, не визначеному постановою суду. Робоче місце визначено: вул. Героїв Поліції, 34, м. Вінниця тоді як Університетська клініка в якій працював позивач розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач вказує на порушення, яке прямо суперечить статті 235 КЗпП України: наказ №171/к/тр поновлює позивача з 06.03.2026, тобто з дати постанови апеляційного суду. Натомість відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України та усталеної практики Верховного Суду поновлення на роботі повинно здійснюватися з дати незаконного звільнення з 19 грудня 2024 року. Поновлення з дати постанови (06.03.2026) замість дати звільнення (19.12.2024) є порушенням, що суперечить самій природі інституту поновлення, адже ст. 235 КЗпП прямо передбачає: рішення про поновлення «виноситься з дня незаконного звільнення». При цьому відповідач вже здійснив частково виплати за вимушений прогул за весь цей період (19.12.2024 06.03.2026) отже, сам визнав тривалість незаконного звільнення саме з 19.12.2024. Невідповідність дати поновлення у наказі є додатковим підтвердженням того, що ВНМУ здійснив не відновлення попередніх трудових правовідносин, а фактично нове призначення на нову посаду у новому підрозділі без погодження з позивачем.

09 березня 2026 року позивач ознайомився з наказом №171/к/тр та підписав його з відміткою «не згоден» і рукописним запереченням про те, що поновлення здійснено в іншому підрозділі всупереч постанові суду. Того ж дня позивач направив до ВНМУ письмову скаргу на неналежне виконання постанови суду з детальним обґрунтуванням. 09 березня 2026 року позивач також подав до Вінницького апеляційного суду заяву про роз`яснення постанови в частині підрозділу поновлення. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2026 року (провадження №22-з/801/34/26) у задоволенні заяви про роз`яснення відмовлено. Суд в ухвалі зазначив таке: «Вимоги заяви ОСОБА_1 про роз`яснення постанови фактично зводяться до питань, які підлягають вирішенню відповідачем при виконанні постанови Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2026 року та не є такими, що викликають утруднення чи неможливість її виконання, а також питань, які не були предметом судового розгляду».

09 березня 2026 року позивач також звернувся до ректора ВНМУ із заявою про надання роз`яснень щодо підстав та критеріїв, за якими посада директора Університетського стоматологічного центру визначена односторонньо роботодавцем рівнозначною посаді директора Університетської клініки, а посада лікаря-анестезіолога стоматцентру рівнозначною посаді лікаря-анестезіолога хірургічного відділення клініки. У відповіді від 08 квітня 2026 року за вих. №01/11-889 заступник ректора з правових питань Сергійчук С. фактично відмовився надавати будь-яке змістовне обґрунтування, обмежившись посиланням на те, що ці питання «є предметом судового розгляду».

На переконання позивача дії відповідача мають умисний характер ухилення від виконання постанови суду.

По-перше, 06 квітня 2026 року ВНМУ видав наказ №62, яким перейменував Університетський стоматологічний центр на «Університетську клініку ВНМУ ім. М.І. Пирогова». При цьому пункт 1 цього наказу прямо і недвозначно встановлює: перейменування здійснюється «без зміни функцій, істотних умов праці та назви посад працівників». Отже, відповідно до власного наказу ВНМУ, Університетський стоматологічний центр після перейменування продовжує виконувати ті самі функції, що й до нього: надання стоматологічних послуг за адресою: АДРЕСА_2 . Жодного розширення предмету діяльності, зміни профілю, перепрофілювання чи будь-якої іншої трансформації підрозділу не відбулося підрозділ юридично залишився тим, чим був, змінившись лише у назві. Це унеможливлює будь-яке ототожнення перейменованого стоматологічного центру з Університетською клінікою (вул. Коцюбинського, 6), де позивач обіймав посаду директора згідно з постановою суду від 06.03.2026: два підрозділи мали і мають різні функції, різні адреси та різне ліцензування, що підтверджується самим же відповідачем. Таким чином, сам відповідач підтвердив: жодних змін у діяльності підрозділу не відбулося змінилась лише назва на папері. Вказане є беззаперечним доказом того, що станом на 06 березня 2026 року дату постанови суду та видання наказу №171/к/тр про поновлення позивача Університетський стоматологічний центр (вул. Героїв Поліції, 34) та Університетська клініка (вул. Коцюбинського, 6) були різними структурними підрозділами з різними функціями, різним ліцензуванням і різними адресами, а тому перший не міг і не може вважатися «рівнозначним» замінником другого ні на дату поновлення, ні після перейменування.

По-друге, 13 квітня 2026 року о 17:37 в той самий день, що й ухвала Верховного Суду про відкриття касаційного провадження (пров. № 61-4127ск26), ВНМУ надіслав позивачу електронний лист із повідомленням, що 09 квітня 2026 року на його поштову адресу направлено рекомендований лист-повідомлення №20/869, та запропонував «терміново з`явитись до відділу кадрів, ознайомитись з наказом №62 і приступити до виконання обов`язків директора Університетської клініки ВНМУ». Запропоноване місце роботи як до перейменування, так і після нього не відповідає постанові суду від 06.03.2026. Власне визнання відповідача у пункті 1 наказу №62 про незмінність функцій, умов праці та посад позбавляє ВНМУ будь-якої можливості стверджувати, що перейменування рівнозначне належному поновленню, і підтверджує умисний характер дій.

Посади директора Університетського стоматологічного центру та лікаря анестезіолога стоматологічного центру не є рівнозначними попереднім посадам позивача, оскільки Університетський стоматологічний центр є іншим структурним підрозділом з іншим профілем діяльності. Крім того, на момент звільнення позивача (19.12.2024) стоматологічний центр не існував як ліцензований медичний заклад ліцензію МОЗ України він отримав лише 12.06.2025.

По-третє, посади директора стоматологічного центру не існувало у штатному розписі ВНМУ 2024 року, а отже призначення на неї є призначенням на нову посаду, а не відновленням попередніх трудових правовідносин.

По-четверте, стоматологічний центр не має ліцензії на анестезіологію, що унеможливлює законне виконання позивачем обов`язків лікаря-анестезіолога у цьому підрозділі.

По-п`яте, на момент звільнення позивач обіймав посаду директора Університетської клініки із суміщенням посади лікаря-анестезіолога, тоді як наказ № 278/к/тр від 08.04.2026 не передбачає жодного суміщення по посаді директора стоматологічного центру що додатково свідчить про погіршення умов праці порівняно з тими, що існували до незаконного звільнення.

По-шосте, Університетська клініка та Університетський стоматологічний центр є різними структурними підрозділами з різними правилами внутрішнього трудового розпорядку та різними умовами колективного договору, що регулюють режим роботи, відпустки, надбавки та інші істотні умови праці а отже переведення до іншого підрозділу автоматично змінює ці умови без згоди працівника, що суперечить статті 32 КЗпП України.

По-сьоме, розмір заробітної плати на запропонованих посадах у стоматологічному центрі не відповідає рівню оплати праці, що існував до звільнення позивача, оскільки формується за іншою тарифною сіткою, без урахування надбавок, диференціації ЗП та доплат, які позивач отримував на попередніх посадах в Університетській клініці. Таким чином, наказ № 278/к/тр від 08.04.2026 є формальним і не відповідає вимогам належного виконання постанови суду.

Станом на дату звернення до суду з цим позовом ВНМУ не видав жодного нового наказу про поновлення позивача на посадах, прямо визначених постановою суду. Позивач фактично позбавлений можливості виконувати попередні трудові обов`язки, зазнає триваючих майнових і немайнових втрат.

Факт неналежного виконання відповідачем постанови Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2026 року підтверджується також постановами виконавця №80622181 та № 80622266 від 27 березня 2026 року, винесеними у виконавчому провадженні, відкритому на підставі вказаної постанови суду.

ВНМУ не міг самовільно обирати інший підрозділ для виконання постанови суду та обирати рівнозначну посаду в односторонньому порядку без згоди позивача.

Показники середнього заробітку позивача встановлені у постанові Вінницького апеляційного суду від 06.03.2026 у справі №127/1120/25.

Позивач вказує, що затримка виконання постанови суду про поновлення розпочалась 06 березня 2026 року в день набрання постановою законної сили. Постанова підлягала негайному виконанню відповідно до ч. 7 ст. 235 КЗпП України та ч. 1 ст. 367 ЦПК України. ВНМУ того ж дня видав наказ № 171/к/тр, який є неналежним виконанням (в іншому підрозділі, з неправильною датою). Отже, затримка належного виконання розпочалась з моменту видання неналежного наказу 06.03.2026, і триває по день належного виконання постанови суду у справі №127/1120/25 від 06.03.2026.

Окрім того, позивач звертає увагу на те, що постановою Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2026 року на користь позивача присуджено до стягнення 878552,68 грн, 29087,80 грн середній заробіток за час вимушеного прогулу, 10000 грн моральна шкода та 107,49 грн судові витрати. Відповідно до частини сьомої статті 235 КЗпП України та частини першої статті 367 ЦПК України постанова підлягала негайному виконанню з моменту її ухвалення тобто з 06 березня 2026 року. Водночас станом на дату видання наказу №171/к/тр (06.03.2026) та дату ознайомлення з наказом (09.03.2026) зазначені суми позивачу виплачені не були. Лише 10 березня 2026 року ВНМУ ім. М.І. Пирогова перерахував: 676485,57 грн середній заробіток за основним місцем роботи; 22397,61 грн за сумісництвом; 9950,00 грн відшкодування моральної шкоди; 107,49 грн судові витрати. Таким чином, в частині виконання виплат середнього заробітку за незаконне звільнення постанова Вінницького апеляційного суду була виконана із затримкою у 3 робочі дні після її ухвалення, і лише частково без повного перерахування присуджених сум.

Станом на дату подачі позовної заяви відповідач не доплатив Позивачеві 202067,11 грн за основним місцем роботи (директор Університетської клініки ВНМУ ім. М.І. Пирогова), а також 6690,19 грн середнього заробітку за місцем роботи за сумісництвом (лікар-анестезіолог, 0,25 ставки, Університетська клініка ВНМУ ім. М.І. Пирогова), що також є неналежним виконанням постанови Вінницького апеляційного суду і в розумінні ст. 236 КЗпП України є самостійною підставою для стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду із вимогами про стягнення з відповідача:

- середнього заробітку за час затримки та неналежного виконання постанови апеляційного суду у справі №127/1120/25 про поновлення на роботі за основним місцем роботи (директор Університетської клініки ВНМУ ім. М.І. Пирогова) в частині поновлення на посаді за основним місцем роботи (директор Університетської клініки ВНМУ ім. М.І. Пирогова) відповідно до статті 236 КЗпП України: з розрахунку 2 780,23 грн за кожний робочий день затримки належного виконання починаючи з 06 березня 2026 року по день винесення рішення;

- середнього заробітку за час затримки та неналежного виконання постанови Вінницького апеляційного суду у справі № 127/1120/25 про поновлення на роботі за місцем роботи за сумісництвом (лікар анестезіолог, 0,25 ставки, Університетська клініка ВНМУ ім. М.І. Пирогова) в частині поновлення на посаді за сумісництвом (лікар-анестезіолог, 0,25 ставки, Університетська клініка ВНМУ ім. М.І. Пирогова) відповідно до статті 236 КЗпП України: з розрахунку 92,05 грн за кожний робочий день затримки належного виконання починаючи з 06 березня 2026 року по день винесення рішення;

- середнього заробітку за час затримки та неналежного виконання постанови Вінницького апеляційного суду у справі № 127/1120/25 про поновлення на роботі за основним місцем роботи (директор Університетської клініки ВНМУ ім. М.І. Пирогова) в частині виплати середнього заробітку за незаконне звільнення відповідно до статті 236 КЗпП України: з розрахунку 2 780,23 грн за кожний робочий день затримки належного виконання починаючи з 06 березня 2026 року по день винесення рішення;

- середнього заробітку за час затримки та неналежного виконання постанови апеляційного суду у справі № 127/1120/25 про поновлення на роботі за місцем роботи за сумісництвом (лікар-анестезіолог, 0,25 ставки, Університетська клініка ВНМУ ім. М.І. Пирогова) в частині виплати середнього заробітку за незаконне звільнення за місцем роботи за сумісництвом (лікар-анестезіолог, 0,25 ставки, Університетська клініка ВНМУ ім. М.І. Пирогова) відповідно до статті 236 КЗпП України: з розрахунку 92,05 грн за кожний робочий день затримки належного виконання починаючи з 06 березня 2026 року по день винесення рішення.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11.05.2026 року відкрито спрощене позовне провадження з викликом осіб, призначено судове засідання, роз`яснено процесуальні права учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачами відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22.05.2026 року задоволено заяву про відвід судді та передано справу на розгляд іншому судді, визначеному у порядку, встановленому ст. 33 ЦПК України.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28.05.2026 року справа прийнята до провадження даним складом суду, призначено судове засідання.

01.06.2026 року відповідачем через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надано відзив на позовну заяву відповідно до якого відповідач вважає позовну заяву необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Зазначає, що поновлення на роботі здійснено належним чином та в повній відповідності до чинного законодавства. Постановою Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2026 року у справі №127/1120/25 постановлено поновити ОСОБА_1 на посаді директора Університетської клініки ВНМУ ім. М.І. Пирогова та на посаді лікаря-анестезіолога на 0,25 ставки за сумісництвом. На виконання зазначеної постанови, ВНМУ ім. М.І. Пирогова було видано наказ 171/к/тр від 06.03.2026 року, яким позивача поновлено на рівнозначній посаді директора Університетського стоматологічного центру та на рівнозначній посаді лікаря-анестезіолога цього ж центру. Відповідач вказує, що згідно посадової інструкції директора Університетської клініки обсяг повноважень та функціональні обов`язки позивача на посаді директора Університетського стоматологічного центру/Університетської клініки є ідентичними тим, що були до звільнення.

Відповідно до наказу №62 від 06.04.2026 Університетський стоматологічний центр перейменовано на Університетську клініку ВНМУ ім. М.І. Пирогова без зміни функцій, істотних умов праці та назви посад працівників. Це свідчить про те, що позивача було поновлено на рівнозначній посаді, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 235 КЗпП України.

Наказом №261/к/тр від 06.04.2026 позивача вважати директором Університетської клініки та лікарем-анестезіологом цієї ж клініки.

Таким чином, позивача поновлено в Університетській клініці, що є належним виконанням судового рішення. Посилання позивача на іншу адресу (вул. Коцюбинського, 6) не є визначальним, оскільки судове рішення не містило вказівки на конкретну адресу робочого місця, лише назву підрозділу. Після перейменування стоматологічного центру на «Університетську клініку» посади директора та лікаря-анестезіолога залишились незмінними, що підтверджується наказом № 62. Отже, посади є рівнозначними.

Також вказує, що дата поновлення в наказі №171/к/тр (06.03.2026) є правильною та не порушує прав позивача, оскільки апеляційний суд не зазначив дати, з якої слід поновити позивача, тому наказ від 06.03.2026 є правомірним. Виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19.12.2024 по 06.03.2026 в повному обсязі (878552,68 грн + 29087,80 грн) компенсує позивачу весь період незаконного звільнення, а зазначення в наказі дати 06.03.2026 року не створює жодних негативних наслідків для позивача, оскільки його трудовий стаж та заробітна плата за попередній період відновлені шляхом виплати.

Зазначає, що затримка виконання рішення суду в розумінні ст. 236 КЗпП України відсутня. Наказ про поновлення видано в день набрання чинності постановою 06.03.2026. Позивач ознайомився з ним 09.03.2026 (перший робочий день після вихідних). Фактичний допуск до роботи не відбувся виключно через відмову позивача приступити до виконання обов`язків, що підтверджується його відміткою «не згоден» на наказі №171/к/тр. Відповідач неодноразово пропонував позивачу з`явитися на роботу, зокрема листом №20/869 від 06.04.2026 та повідомленням №20/1105 від 30.04.2026.

Відповідач добросовісно виконав рішення суду: видав наказ, повідомив позивача, здійснив виплати, хоча і з незначною затримкою в 3 дні, що може бути визнана судом допустимою, враховуючи що Університет є бюджетною становою, 06.03.2026 року було п`ятницею, останнім робочим днем перед вихідними, та для проведення платежу вимагається отримання фінансування та підтвердження у Казначействі.

Натомість позивач самостійно ухиляється від фактичного допуску до роботи, відсутні підстави для застосування відповідальності за ст. 236 КЗпП України.

Вимоги про стягнення середнього заробітку за недоплату (202067,11 грн та 6690,19 грн) відповідач вважає безпідставними. Затримка виплати присуджених сум на 3 робочих дні (06.0310.03.2026) є незначною та об`єктивно пов`язана з процедурою внутрішнього фінансового контролю і банківського перерахування, враховуючи, що Університет є бюджетною установою. Крім того, ст. 236 КЗпП застосовується виключно до затримки поновлення на роботі, а не до затримки виплати грошових сум за час вимушеного прогулу. При цьому, різниця у виплачених сумах виникла внаслідок відрахування податків та інших обов`язкових платежів, які роботодавець зобов`язаний перерахувати до бюджету: ПДФО, військовий збір, так як суми, присуджені судом, зазначені без утримання ПДФО та військового збору. Виплата проведена з дотриманням вимог Податкового кодексу України, що підтверджується платіжними інструкціями №192-200 від 10.03.2026.

Крім того, відповідач вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, зважаючи на те, що вимоги щодо затримки виплати присуджених сум мали б розглядатися в порядку виконавчого провадження або за ст. 117 КЗпП (невиплата заробітної плати), а не за ст. 236 КЗпП. Положення статті 236 КЗпП не передбачають стягнення за затримку виплати вже присудженого середнього заробітку.

Постановами державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці від 31.03.2026 та від 18.05.2026 виконавчі провадження з примусового виконання рішення суду у справі №127/1120/25 закінчені у зв`язку з його фактичним виконанням. При цьому, ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13.03.2026 відмовлено в роз`ясненні постанови, що підтверджує, що судове рішення є зрозумілим та не містить невизначеностей.

З огляду на викладене відповідач просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду повністю.

У свою чергу, 04.06.2026 року до суду надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач просив задовольнити позовні вимоги. Позивач наголошує, що позовні вимоги за статтею 236 КЗпП України стосуються стягнення середнього заробітку за час затримки належного поновлення на роботі (подобовий розрахунок з 06.03.2026 по день належного виконання постанови), а не стягнення різниці в утриманнях із присуджених сум. Відповідальність за статтею 236 КЗпП України настає за сукупності умов (1) набрання законної сили рішенням про поновлення; (2) невиконання або неналежне виконання роботодавцем цього рішення; (3) вина роботодавця. Усі три умови у цій справі наявні: (1) постанова Вінницького апеляційного суду від 06.03.2026 у справі №127/1120/25 набрала законної сили з дня ухвалення; (2) виконання є неналежним поновлення здійснено в іншому структурному підрозділі та з неправильною датою; (3) вина відповідача полягає у свідомих діях, спрямованих на створення видимості виконання.

Як стверджує відповідач позивача поновлено на «рівнозначній» посаді директора Університетського стоматологічного центру (наказ №171/к/тр від 06.03.2026), який згодом перейменував на «Університетську клініку».

Перейменування здійснено без зміни функцій це визнання самого відповідача, що виключає рівнозначність. Пункт 1 наказу № 62 від 06.04.2026 прямо встановлює, що перейменування стоматологічного центру на «Університетську клініку» здійснено «без зміни функцій, істотних умов праці та назви посад працівників».

Згідно документів наданих відповідачем Університетський стоматологічний центр після перейменування на «Університетську клініку» продовжує виконувати ті самі функції («без зміни функцій, істотних умов праці та назви посад працівників») надання стоматологічних послуг за адресою АДРЕСА_2 , тоді як згідно з Положенням про Університетську клініку (затверджене протоколом Вченої ради ВНМУ № 4 від 30.12.2021) Університетська клініка розташована за адресою проспект Коцюбинського, 6, м. Вінниця, 21001. Жодного перепрофілювання, розширення предмета діяльності чи зміни ліцензування не відбулося. Це унеможливлює ототожнення перейменованого стоматологічного центру з Університетською клінікою, де позивач обіймав посаду директора згідно з постановою суду.

Крім того, станом на 06.03.2026 підрозділ у якому позивача було поновлено на роботі беззаперечно мав назву, функції, адресу та ліцензування стоматологічного центру.

Університетську клініку, в якій позивач обіймав посади, було реорганізовано наказом № 105 від 16.10.2024, і її правонаступником є Університетська лікарня (розташована за аналогічною адресою провадження медичної практики проспект Коцюбинського, 6), а не стоматологічний центр (розташований за адресою, Героїв Поліції, 34).

Самостійне визначення роботодавцем посади як рівнозначної не є належним виконанням рішення про поновлення, а звільнити роботодавця від відповідальності за статтею 236 КЗпП України може лише належно оформлена згода працівника на іншу посаду. Такої згоди позивач не надавав навпаки, на наказі № 171/к/тр він власноруч зазначив «не згоден». Тому перейменування підрозділу наказом № 62 та видання наказу про посади без судової оцінки обов`язків, заробітної плати і без письмової згоди працівника не є належним виконанням постанови суду.

Відповідач не врахував, що запропонована посада не відповідає попередній: (а) стоматологічний центр не має ліцензії на анестезіологію, що унеможливлює законне та фактичне виконання позивачем обов`язків лікаря-анестезіолога; (б) рівень оплати на запропонованій посаді є нижчим за середній заробіток, визначений постановою апеляційного суду від 06.03.2026 у справі № 127/1120/25, який позивач отримував в Університетській клініці; (в) наказ № 278/к/тр від 08.04.2026 не передбачає суміщення посади лікаря-анестезіолога, яке позивач мав до звільнення; (г) стоматологічний центр відсутній у Статуті ВНМУ, тоді як Університетська клініка (проспект Коцюбинського, 6) Статутом передбачена; (ґ) станом на дату звільнення (19.12.2024) стоматологічний центр не існував як ліцензований заклад (ліцензію МОЗ отримано лише 12.06.2025), а отже посади директора такого центру у штатному розписі 2024 року не існувало; (д) згідно з Положенням про Університетську клініку (протокол Вченої ради № 4 від 30.12.2021) Університетська клініка є лікувальнонавчально-науковим структурним підрозділом, що утворюється за погодженням з МОЗ України, тоді як стоматологічний центр за наказом № 62 продовжує виконувати лише функції надання стоматологічних послуг і такого статусу не має; (е) контракт директора Університетської клініки від 01.03.2024 прив`язує функції директора до лікувально-навчально-наукової діяльності цього підрозділу підготовки кадрів за стандартами вищої освіти, науково-дослідної роботи, створення умов для діяльності профільних кафедр на базі клініки (п. 6 пп. 1, 5, 10) що об`єктивно неможливо у стоматологічному центрі.

Зміна підрозділу спричиняє зміну істотних умов праці, що прямо суперечить наказу № 62. Згідно з посадовою інструкцією директора Університетської клініки (п. 8.1) режим роботи директора визначається Правилами внутрішнього трудового розпорядку, встановленими саме в Університетській клініці. Стоматологічний центр (вул. Героїв Поліції, 34) як інший структурний підрозділ має власні правила внутрішнього трудового розпорядку, які регулюють режим роботи, час відпочинку, порядок надання відпусток, дисциплінарну відповідальність і матеріальне стимулювання. Переведення працівника до іншого структурного підрозділу допускається лише за його згодою (ч. 1 ст. 32 КЗпП України), а зміна режиму роботи внаслідок застосування інших правил внутрішнього трудового розпорядку є зміною істотних умов праці (ч. 3 ст. 32 КЗпП України). Такої згоди позивач не надавав. Це безпосередньо суперечить твердженню п. 1 наказу № 62 про перейменування «без зміни... істотних умов праці»: фактична зміна правил внутрішнього трудового розпорядку є зміною істотних умов, що робить позицію відповідача внутрішньо суперечливою. Додатково, контракт директора Університетської клініки від 01.03.2024 (чинний до 28.02.2029) у п. 21 прямо передбачає, що внесення змін до контракту здійснюється тільки за згодою сторін у письмовій формі; при цьому п. 6 п. 18 контракту зобов`язує директора забезпечувати дотримання працівниками саме Університетської клініки її локальних нормативних актів та правил внутрішнього розпорядку. Односторонній наказ про поновлення в іншому підрозділі змінив умови чинного контракту без письмової згоди позивача, який власноруч зазначив на наказі «не згоден». Додатково, зміну істотних умов праці здійснено всупереч Колективному договору між адміністрацією і профспілковим комітетом Університетської клініки ВНМУ ім. М.І. Пирогова на 20192024 роки, яким роботодавець зобов`язався: повідомляти працівників про зміну істотних умов праці не пізніше ніж за два місяці у письмовій формі (п. 2.9); вносити зміни до посадової інструкції лише після узгодження з профспілковим комітетом (п. 2.12); змінювати режим робочого часу лише після узгодження з профкомом та ознайомлювати працівника з графіком не пізніше ніж за один місяць (п. 4.10). Жодної з цих умов відповідач не дотримав, що додатково підтверджує неналежність виконання постанови суду.

До того ж, стоматологічний центр відповідача ліцензії МОЗ на анестезіологічну практику не має.

Оскільки запропонована посада знаходиться в іншому підрозділі, з іншими функціями, без відповідної ліцензії на анестезіологію та без можливості виконувати закріплені контрактом від 01.03.2024 обов`язки директора Університетської клініки (підготовка кадрів, науково-дослідна робота, керівництво профільними кафедрами), фактичний допуск саме до попередніх обов`язків об`єктивно неможливий враховуючи в тому числі суміщення посад.

Вказує, що зазначення у наказі № 171/к/тр дати поновлення 06.03.2026 (а в наказі № 261/к/тр 06.04.2026) замість дати звільнення 19.12.2024 юридично означає визнання перерви у трудових відносинах, що суперечить ст. 235 КЗпП і самій правовій природі інституту поновлення. Виплата грошей не усуває розриву у трудовому стажі та трудовому статусі позивача за період 19.12.2024-6.03.2026. Виплата середнього заробітку за час вимушено прогулу не може замінити сам факт поновлення з дня незаконного звільнення адже від дати поновлення залежить обчислення страхового стажу, пенсійних відрахувань та інших трудових прав працівника.

Зауважує, що позивач не відмовлявся працювати він відмовився прийняти неналежне виконання рішення суду. Відмова позивача поставити підпис або написати «не згоден» на наказі №171/к/тр є правомірною реакцією на поновлення не на попередній роботі, а в іншому структурному підрозділі, на посаді з іншими функціональними обов`язками та без необхідної ліцензії на анестезіологічну діяльність. Така відмова становить поважну причину і є реалізацією права працівника не погоджуватися на нерівнозначну посаду. Натомість запропоноване відповідачем поновлення не відповідає вимогам частини першої статті 235 КЗпП України, оскільки поновлення має здійснюватися саме на попередній роботі та з попередніми посадовими обов`язками визначеними трудовим договором. Формальне видання наказу 06.03.2026 та подальші листи не усувають факту неналежного виконання судового рішення. Відсутність ознайомлення позивача з посадовою інструкцією додатково підтверджує відсутність фактичного допуску.

Позивач наголошує, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з виконанням судового рішення про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженого відповідно до статті 235 КЗпП України. При цьому виконавче провадження є процесуальним механізмом примусового виконання рішення суду, однак не виключає права працівника на звернення до суду із самостійною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення відповідно до статті 236 КЗпП України, яка є спеціальною нормою матеріального права. Постанови державного виконавця про закінчення ВП є предметом оскарження і не мають преюдиційного значення. Постанови державного виконавця Першого відділу ДВС у м. Вінниці від 31.03.2026 та від 18.05.2026 про закінчення виконавчих проваджень (ВП № 80622181, № 80622266) це саме ті акти, правомірність яких позивач оскаржує у встановленому порядку. Висновок виконавця про «фактичне виконання» є оцінкою органу примусового виконання, що не є остаточною і не підміняє оцінку суду. Питання про те, чи виконано постанову належно, є питанням права, яке вирішує суд у цій справі, а не державний виконавець. Відповідальність за ст. 236 КЗпП є самостійною та не залежить від закінчення виконавчого провадження.

03.07.2026 ухвалами суду (без винесення окремого процесуального документа із занесенням ухвали до протоколу судового засідання): відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Першого відділу ДВС у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в особі головного державного виконавця Олени Стромило; відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про витребування матеріалів виконавчих проваджень; відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про допит в якості свідка державного виконавця Олену Стромило.

12.08.2026 позивач надав до суду письмові пояснення у яких наголошує, що належного виконання рішення суду про його поновлення на роботі не відбулося, оскільки посада, на яку його «поновили», не є рівнозначною попередній зокрема за оплатою праці. Тому затримка виконання триває, а позов є обґрунтованим. На посаді директора Університетської клініки (до звільнення 19.12.2024) оклад позивача становив 13 531 грн (розрахункові листи № 50571, № 50572 за серпеньвересень 2024 р.), а на посаді директора стоматологічного центру («рівнозначній» посаді) 12 070,69 грн (наказ № 173/т/тр від 06.03.2026 та штатний розпис стоматцентру на 2026 рік), тобто на 1 460,31 грн менше. Отже, твердження представника відповідача в судових засіданнях, що «оклад той самий», просто не відповідає дійсності: по факту його знижено, що є зміною істотних умов праці. Також на посаді директора Університетської клініки (до звільнення) заробітна плата позивача щомісяця складалася з посадового окладу (13531 грн), надбавки за кваліфікаційну категорію (1434,56 грн), доплати за науковий ступінь доктора наук (3741,39 грн), надбавки за вислугу років (2993,11 грн), доплати за суміщення посад (1933 грн), надбавки за складність і напруженість у роботі, яка виплачувалася у двох складових (7482,78 грн та 14965,56 грн) і в сукупності становила близько 22448 грн на місяць, а також доплати за суміщення посади лікаря-анестезіолога та подекуди премій. Натомість у структурі оплати праці директора Стоматологічного центру, на яку відповідач посилається як на «рівнозначну» посаду (наказ №173/т/тр; штатний розпис), надбавка за складність і напруженість у роботі взагалі не передбачена, так само як і доплата за суміщення посади лікаря-анестезіолога. Отже, нова посада не лише має іншу структуру оплати праці, а й позбавляє позивача значної частини постійних щомісячних виплат, які він отримував до звільнення, що свідчить про істотне погіршення умов оплати праці та спростовує твердження відповідача про рівнозначність запропонованої посади.

Водночас, розмір оплати праці за запропонованою посадою є приблизно на дві третини меншим від середньомісячного заробітку позивача до звільнення протягом останнього року до звільнення. Це свідчить про істотне зниження не лише посадового окладу, а й загального рівня матеріального забезпечення, що виключає можливість вважати запропоновану посаду рівнозначною зокрема за умовами оплати праці.

Окрім того, позивач вказує, що посада позивача до звільнення директор Університетської клініки існувала не на підставі посадової інструкції, а на підставі строкового контракту, укладеного з ректором університету 1 березня 2024 року на строк до 28 лютого 2029 року. Контракт сам визначає її як особливу форму трудового договору (пункт 1) тобто це не звичайна посада, яку можна відтворити наказом та інструкцією після поновлення. Так, попередня посада ґрунтувалася на строковому контракті керівника, укладеному на п`ять років; нова на наказі про призначення. Це різні за правовою природою відносини. Контракт укладено щодо управління конкретним закладом Університетською клінікою, передбаченою Статутом університету, з її відділеннями, зокрема хірургічним та анестезіологічним напрямом. Саме з цим закладом пов`язані повноваження позивача за контрактом. Ці повноваження прив`язані до Університетської клініки як лікувального закладу відповідного профілю, а не до стоматологічного центру, і перейменування центру на «клініку» їх туди не переносить. Оплата за контрактом є керівною за своєю моделлю: заробітна плата в межах фонду оплати праці з надбавками, доплатами та преміюванням за рішенням ректора (пункти 1416), причому надбавки й доплати зменшуються лише у разі неналежного виконання (пункт 16) тобто в нормі вони виплачуються. Натомість на новій посаді встановлено фіксовані 20000 грн без надбавок. Отже, попередня посада існувала в іншій правовій формі (контракт), стосувалася іншого закладу і передбачала іншу керівну модель оплати. Ідеться не про поновлення на попередній роботі, а про влаштування на іншу. З контрактної природи посади випливає і спосіб її належного виконання. Оскільки посаду директора Університетської клініки визначав строковий контракт, укладений із ректором до 28 лютого 2029 року, поновлення на рівнозначній посаді означає відновлення дії саме контракту на тих самих умовах, а не видання наказу про поновлення на іншу, нерівнозначну посаду. Роботодавець не має права одностороннім наказом підмінити контрактну форму трудових відносин, бо це змінює саму правову природу таких відносин. Тому належним виконанням рішення про поновлення було б відновлення контракту на посаді директора Університетської клініки, а не видання наказу про призначення позивача на посаду в стоматологічному центрі. Порушення встановленого порядку заміщення посади директора клініки Порядок, у якому діє і заміщується посада директора Університетської клініки, визначають не посадова інструкція, а Положення про Університетську клініку та контракт. Посадова інструкція джерелом повноважень директора не є тому й відтворити цю посаду «аналогічною» інструкцією неможливо.

Зниження оплати є також зміною істотних умов праці, про які роботодавець мав попередити, проте ні згоди, ні попередження не було, тому має місце одностороннє погіршення умов праці. Разом з тим, за сталою практикою Верховного Суду Обов`язок довести належне виконання лежить саме на відповідачу.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з підстав викладених у заявах по суті та письмових пояснення, просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача заперечували щодо задоволення позовних вимог, вказуючи, що виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2026 року у справі №127/1120/25 підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження, яка є дійсною на даний час. Натомість усі інші докази у справі, надані позивачем, є неналежними.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що згідно з витягом із наказу ВНМУ ім. М.І. Пирогова з особового складу (УК) №371к/тр від 09.06.2023 ОСОБА_1 , директора АУП, прийнято на посаду лікаря-анастезіолога анастезіологічної групи хірургічного відділення на 0,25 ставки за строковим трудовим договором за сумісництвом з 01.07.2023 р. до прийняття основного працівника.

Відповідно до наказу ВНМУ ім. М.І. Пирогова «Про реорганізацію структурних підрозділів ВНМУ ім. М.І. Пирогова та створення структурного Університетської лікарні ВНМУ ім. М.І. Пирогова» №105 від 16.10.2024 визначено реорганізувати до 31 грудня 2024 року структурні підрозділи Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова: відокремлений структурний підрозділ Науково-дослідний інститут реабілітації осіб з інвалідністю (навчально-науково-лікувальний комплекс) Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова та Університетську клініку Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова шляхом їх об`єднання (злиття та утворення на базі зазначених структурних підрозділів, що припиняють функціонування структурний підрозділ: Університетська лікарня Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 06.03.2026 у справі №127/1120/25 скасовано рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08.12.2025 року скасовано та ухвалено нове. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Університетської клініки Вінницького національного медичного університету ім. М.І Пирогова. Стягнуто з Вінницького національного медичного університету на користь ОСОБА_1 878552,68 грн, що становить середній заробіток за час вимушеного прогулу за місцем основної роботи. Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря анастезіолога анастезіологічної групи хірургічного відділення Університетської клініки Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова на 0,25 ставки за сумісництвом. Стягнуто з Вінницького національного медичного університету на користь ОСОБА_1 29087,80 грн, що становить середній заробіток за час вимушеного прогулу за місцем роботи за сумісництвом. Стягнуто з Вінницького національного медичного університету на користь ОСОБА_1 10000,00 грн у відшкодування моральної шкоди. В решті позову відмовлено. Постанова набрала законної сили 06.03.2026.

Згідно з наказом Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » №171/к/тр 06.03.2026 на виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 06.03.2026 р. у справі №127/1120/25 та у зв`язку з припиненням функціонування структурного підрозділу Університетська клініка Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова і відсутністю посади директора Університетської клініки Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова: 1. Поновлено ОСОБА_1 на рівнозначну посаду директора Університетського стоматологічного центру Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова з 06.03.2026 р. з окладом згідно штатного розпису. Визначено робоче місце ОСОБА_1 на цій посаді: АДРЕСА_2 . 2. Поновлено ОСОБА_1 на рівнозначну посаду лікаря-анастезіолога Університетського стоматологічного центру Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова на 0,25 ставки за сумісництвом з 06.03.2026 р. з окладом згідно штатного розпису. Визначено робоче місце ОСОБА_1 на цій посаді: АДРЕСА_2 . 3. Бухгалтерській службі виплатити кошти згідно з постановою Вінницького апеляційного суду від 06.03.2026 р. у справі №127/1120/25 з утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до запису ОСОБА_1 від 09.03.2026 із вказаним наказом він не згоден.

09.03.2026 ОСОБА_1 звернувся до Ректора ЗВО ВНМУ ім. М.І. Пирогова Петрушенко В.В. із заявою стосовно надання роз`яснення щодо підстав введення посади директора Університетського стоматологічного центру Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова рівнозначною посаді директора Університетської клініки. Також просив надати підстави вважати посаду лікаря-анастезіолога Університетського стоматологічного центру Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова з посадою лікаря-анастезіолога хірургічного відділення Університетської клініки (а.с. 22).

У відповідь на заяву заступником ректора ЗВО з правових питань Сергієм Сергійчуком зазначено, що питання викладені у заяві б/н від 28.07.2025 можуть бути розглянуті в порядку виконання рішень суду та/або в судовому порядку.

Наказом ВНМУ ім. М.І. Пирогова «Про перейменування структурного підрозділу Університетський стоматологічний центр ВНМУ ім. М.І. Пирогова» №62 від 06.04.2026 перейменовано з 06.04.2025 року Університетський стоматологічний центр Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова (далі ВНМУ ім. М.І. Пирогова) на Університетську клініку ВНМУ ім. М.І. Пирогова без зміни функцій, істотних умов праці та назви посад працівників.

Згідно з наказом Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова №261/к/тр від 06.04.2026 у зв`язку з перейменуванням з 06.04.2026 року структурного підрозділу Університетський стоматологічний центр Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова на Університетську клініку ВНМУ ім. М.І. Пирогова згідно наказу від 06.04.2026 №62/к/тр про перейменування структурного підрозділу Університетський стоматологічний центр ВНМУ ім. М.І. Пирогова» визначено: 1. Вважати ОСОБА_1 , поновленого на рівнозначній посаді директора Університетського стоматологічного центру Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова з 06.03.2026 р., директором Університетської клініки ВНМУ ім. М.І. Пирогова з 06.04.2026 р. 2. Вважати ОСОБА_1 , поновленого на рівнозначній посаді лікаря-анастезіолога Університетського стоматологічного центру Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова на 0,25 ставки за сумісництвом з 06.03.2026 р., лікарем-анастезіологом Університетської клініки ВНМУ ім. М.І. Пирогова на 0,25 ставки за сумісництвом з 06.04.2026 р.

ОСОБА_1 направлялися повідомлення про ознайомлення із наказом ВНМУ ім. М.І. Пирогова №62 від 06.04.2026 та наказом ВНМУ ім. М.І. Пирогова №62/к/тр від 06.04.2026

09.03.2026 року ВНМУ ім. М.І. Пирогова здійснено перерахування коштів, а саме:

- 158139,48 грн ПДФО середнього заробітку за основним місцем роботи ОСОБА_1 згідно рішення Вінницького апеляційного суду по справі №127/1120/25 від 06.03.2026, що підтверджується платіжною інструкцією №193 від 06 березня 2026 року;

-43927,63 грн військового збору з середнього заробітку за місцем основної роботи ОСОБА_1 , що підтверджується платіжною інструкцією №194 від 06 березня 2026 року;

-676485,57 грн перераховано ОСОБА_1 середнього заробітку за основним місцем роботи згідно рішення Вінницького апеляційного суду по справі №127/1120/25 від 06.03.2026, що підтверджується платіжною інструкцією №195 від 06 березня 2026;

-5235,80 грн ПДФО з середнього заробітку за місцем роботи за сумісництвом ОСОБА_1 згідно рішення Вінницького апеляційного суду по справі №127/1120/25 від 06.03.2026, що підтверджується платіжною інструкцією №197 від 06 березня 2026 року;

-1454,39 грн військового збору з середнього заробітку за місцем роботи за сумісництвом ОСОБА_1 згідно рішення Вінницького апеляційного суду по справі №127/1120/25 від 06.03.2026, що підтверджується платіжною інструкцією №196 від 06 березня 2026 року;

-22397,61 грн перераховано ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушено прогулу за місцем роботи за сумісництвом ОСОБА_1 згідно рішення Вінницького апеляційного суду по справі №127/1120/25 від 06.03.2026, що підтверджується платіжною інструкцією №199 від 06 березня 2026 року;

-10000,00 грн перераховано ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди згідно рішення Вінницького апеляційного суду по справі №127/1120/25 від 06.03.2026, що підтверджується платіжною інструкцією №200 від 06 березня 2026 року.

27.03.2026 Головним держаним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стромило О.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №80622181 з примусового виконання виконавчого листа №127/1120/25, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області 25.03.2026, про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Університетської клініки Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова.

27.03.2026 Головним держаним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стромило О.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №80622266 з примусового виконання виконавчого листа №127/1120/25, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області 25.03.2026, про поновлення ОСОБА_1 на посаді лікаря-анастезіолога анастезіологічної групи хірургічного відділення Університетської клініки Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова на 0,25 ставки за сумісництвом.

18.05.2026 головним державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стромило О.С. винесено постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №80622266 та ВП №80622181 з примусового виконання виконавчих листів №127/1120/25, виданих 25.03.2026 Вінницьким міським судом Вінницької області, про поновлення ОСОБА_1 на посаді лікаря-анастезіолога анестезіологічної групи хірургічного відділення Університетської клініки Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова на 0,25 ставки за сумісництвом, а також на посаді директора Університетської клініки Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова.

Як слідує з листа ВНМУ ім. М.І. Пирогова від 06.03.2026 №21/571 станом на 06.03.2026 р. Університетська клініка ВНМУ ім. М.І. Пирогова реорганізована шляхом об`єднання з Науково-дослідним інститутом реабілітації осіб з інвалідністю (навчально-науково-лікувальний комплекс) ВНМУ ім. М.І. Пирогова, які були структурними підрозділами ВНМУ ім. М.І. Пирогова та створено на їх базі Університетську лікарню ВНМУ ім. М.І. Пирогова, яка в подальшому була перейменована в «Університетську клініку» ВНМУ ім. М.І. Пирогова (лікувально-навчально-науковий центр), у зв`язку з чим посада посада директора в новоствореному структурному підрозділі «Університетська клініка» ВНМУ ім. М.І. Пирогова лікувально-навчально-науковий центр) в штатному розписі відсутня. У зв`язку з чим на виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 06.03.2026 у справі №127/1120/25 ВНМУ ім. М.І. Пирогова видано наказ про поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді директора Університетський стоматологічний центр ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Також 06.03.2026 на виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 06.03.2026 у справі №127/1120/25 ВНМУ ім. М.І. Пирогова цим же наказом Семененка поновлено на рівнозначній посаді лікаря-анестезіолога Університетський стоматологічний центр ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Грошові кошти на виплату середнього заробітку та судових витрат згідно постанови Вінницького апеляційного суду від 06.03.2026 у справі №127/1120/25 замовлені УДК у Вінницькій області та будуть перераховані за визначеними ОСОБА_1 реквізитами негайно після їх надходження на рахунок ВНМУ ім. М.І. Пирогова.

Щодо невиконання рішення про поновлення на роботі, суд зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

Згідно з пунктами 2, 4 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Частиною сьомою статті 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

У разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236 КЗпП України).

Законодавець передбачає обов`язок роботодавця негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 711/8138/18 (провадження № 14-607цс19)). При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16 (провадження № 61-29024св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18).

Поновлення на роботі має бути реальним, тобто з відновленням трудових відносин між працівником і роботодавцем, що виходячи зі змісту статей 21 і 24 КЗпП України, передбачає не лише винесення наказу про поновлення працівника на роботі, але й фактичний допуск його до роботи, виконання працівником своїх службових (посадових) обов`язків, а роботодавцем - обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2024 року у справі № 401/1203/22 (провадження № 61-15594св23)).

Разом з тим, належне виконання рішення про поновлення на роботі не вичерпується самим лише виданням наказу чи розпорядження. Верховний Суд у постановах від 26 лютого 2020 року у справі №702/725/17, від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18, від 16 лютого 2024 року у справі №947/7076/22 та від 4 лютого 2026 року у справі №760/17503/24 виходив із того, що виконання рішення про поновлення на роботі вважається завершеним за умови видання відповідного наказу та фактичного допуску працівника до виконання попередніх трудових обов`язків.

У постанові Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18) зазначено, що «належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника».

Отже, поновлення на роботі має бути реальним, тобто таким, що відновлює попереднє становище працівника, його трудову функцію, посаду, умови праці та можливість фактичного виконання посадових обов`язків.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 лютого 2018 року у справі №807/2713/13-а,від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16, від 31 липня 2019 року у справі №813/593/17, від 25 вересня 2019 року у справі №813/4668/16, від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а, від 19 грудня 2019 року у справі №2а-7683/12/1370, від 05 лютого 2020 року у справі №815/1676/18, від 05 березня 2020 року у справі №280/360/19, від 26 листопада 2020 року у справі №500/2501/19, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року у справі №808/2741/16 (провадження №К/9901/21219/18) зазначено, що у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду, а якщо підприємство, установа реорганізовано - рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником.

Верховний Суд у постанові від 8 вересня 2021 року у справі №721/910/19 зазначив, що лише оформлена належним чином (відповідна заява, погодження з наказом про призначення на іншу посаду, ознайомлення під особистий підпис з посадовою інструкцією тощо) згода працівника з рішенням роботодавця про його поновлення на нерівнозначній посаді може бути підтвердженням наміру такого працівника продовжити трудові відносини на запропонованих роботодавцем умовах праці та відсутності в роботодавця обов`язку нести відповідальність, визначену статтею 236 КЗпП України.

Самостійне визначення роботодавцем відповідної посади як рівнозначної не може свідчити, що така посада відповідає вищенаведеним критеріям, у зв`язку з чим за наявності між сторонами суперечностей з цього приводу саме на суд покладається обов`язок встановити та надати юридичну оцінку таким обставинам.

Так, відповідно до розділу 2 «Завдання та обов`язки» Посадової інструкції Директора Університетської клініки ВНМУ ім М.І. Пирогова, затвердженої ректором ЗВО ВНМУ ім. М.І. Пирогова д.мед. н., професором ОСОБА_3 06.04.2026 року, директор УКл зобов`язаний:

2.1. Здійснювати керівництво УКл відповідно до чинного законодавства України та нормативно-правових актів, що визначають діяльність закладів охорони здоров`я.

2.2. Представляти УКл в державних, судових, страхових та інших органах, установах та організаціях.

2.3 . Організовувати роботу з підбору, розстановки та використання медичних кадрів, забезпечувати своєчасне підвищення кваліфікації.

2.4. Організовувати та забезпечувати надання медичної допомоги в Університетській клініці відповідно до вимог чинного законодавства України, галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я та внутрішніх нормативних документів.

2.5. Забезпечує організацію адміністративно-господарської та фінансову діяльність УКл.

2.6. Координує та організовує діяльність структурних підрозділів УКл, які пов?язані з наданням платних медичних послуг.

2.7. Забезпечує створення умов для проведення лікувального, навчального та наукового процесів профільними кафедрами Університету на базі УКл.

2.8. Здійснювати аналіз діяльності УКл на основі оцінки показників її роботи вживає обхідних заходів по поліпшенню форм і методів роботи клініки.

2.9. Звітує безпосередньо ректору Університету. З питань організації лікувальної та науково-педагогічної діяльності - проректору з науково-педагогічної та лікувальної роботи.

2.10. Вносить пропозиції щодо структури та штатного розпису УКл та подає їх на розгляд ректору Університету.

2.11. Контролює виконання вимог правил внутрішнього трудового розпорядку, техніки безпеки, охорони праці. технічної експлуатації приладів, устаткування і механізмів.

2.12. Проводити прийом працівників УКл та населення з особистих питань в спеціально відведений час.

2.13. В роботі дотримуватись принципів медичної етики і деонтології, та впроваджувати їх у взаємовідносини між медичним персоналом і пацієнтами.

2.14. У межах компетенції бере участь у розробці і впровадженні СУЯ та дотримання персоналом виконання вимог методик, інструкцій системи управління якістю за ДСТУ 180 9001:2015, що відноситься до повноважень контролю надання медичних послуг в лікарні.

2.15. Забезпечує організацію та здійснення лікувально-діагностичної роботи науково-педагогічними працівниками університету в клінічних структурних підрозділах УКл відповідно до чинного законодавства України, нормативних актів МОЗ України та внутрішніх положень університету.

Згідно розділу 6 вказаної посадової інструкції кваліфікаційними вимогами для обіймання посади директора Університетської клініки ВНМУ ім М.І. Пирогова є повна вища освіта (спеціаліст, магістр), за напрямом підготовки «Медицина», інтернатура за будь-якою спеціальністю після закінчення лікувального факультету, спеціалізація з «Організації та управління охороною здоров`я», наявність кваліфікаційної категорії, науковий ступінь доктора або кандидата наук та стаж роботи не менше 10 років у галузі медицини.

Водночас посадові обов`язки директора Університетської клініки Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, яку позивач займав до незаконного звільнення, визначені у пункті 6 контракту з директором Університетської клініки Вінницького медичного університету ім. М.І. Пирогова від 01.03.2024.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідачем надано Посадову інструкцію Директора Університетської клініки ВНМУ ім М.І. Пирогова, яку затверджено 06.04.2026 року, тобто через місяць після видачі роботодавцем наказу про поновлення на роботі ОСОБА_1 №171/к/тр від 06.03.2026 року. Водночас, відповідачем не надано належної копії посадової інструкції директора Університетської клініки Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, на яку його було безпосередньо поновлено відповідно до наказу ВНМУ ім. М.І. Пирогова «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » №171/к/тр від 06.03.2026, із визначеним переліком трудових обов`язків, яка діяла до 06.04.2026 року. Із наявних у справі сканкопій документів (а.с. 146-148) суд позбавлений можливості встановити їх відповідність та повноту змісту конкретній посадовій інструкції.

Крім того, відповідачем не надано належної копії посадової інструкції лікаря-анастезіолога Університетського стоматологічного центру Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, а також посадової інструкції лікаря-анастезіолога анестезіологічної групи хірургічного відділення Університетської клініки Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова, яку позивач займав до незаконного звільнення у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити відповідність посадових обов`язків.

Суд зауважує, що предмет доказування і предмет позову виступають ключовими орієнтирами при визначенні меж здійснення судочинства. Повне, своєчасне і належне використання судом «предмету доказування» є запорукою реалізації принципу процесуальної економії та є гарантією дотримання права сторін на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Так, доводи відповідача про поновлення позивача на рівнозначній посаді жодним чином не підтвердженні. Натомість відповідність назви посади не може свідчити про відповідність попередніх трудових функцій.

Разом з тим, суд погоджується із доводами позивача стосовно зміни істотних умов праці, а саме трудового розпорядку та оплати праці, що підтверджується матеріали справи.

Застосовуючи наведені норми права та висновки Верховного Суду до спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не було забезпечено належного та реального виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Формальне видання наказу про поновлення на посаді без фактичного відновлення умов для виконання працівником попередніх трудових обов`язків не може вважатися належним виконанням рішення суду про поновлення на роботі. Відповідач мав не лише видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді, а й забезпечити реальне виконання такого наказу, тобто створити умови для фактичного виконання ним попередньої трудової функції.

Доводи відповідача про те, що рішення суду про поновлення на роботі виконано належним чином, так як видано наказ про поновлення на роботі та фактично допущено позивача до роботи, не заслуговують на увагу, оскільки позивача поновлено на посаді, що не є рівнозначною посаді, з якої його було звільнено, а відтак таке поновлення на роботі не може вважатися належним виконанням рішення суду про поновлення на роботі.

Роботодавець зобов`язаний організувати виконання судового рішення таким чином, щоб реально відновити порушене право працівника, а не створювати ситуацію, за якої розпорядження про поновлення стосується посади, фактичне виконання обов`язків за якою не забезпечене.

Суд зауважує, що постанова про закінчення виконавчого провадження сама по собі не має преюдиційного значення для вирішення спору про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

У цій справі суд самостійно перевіряє, чи було рішення про поновлення на роботі фактично виконано у розумінні статті 236 КЗпП України. Формальне закінчення виконавчого провадження не спростовує висновку про відсутність реального поновлення працівника на попередній роботі.

Таким чином, враховуючи те, що позивача було поновлено на роботі постановою Вінницького апеляційного суду від 06.03.2026 року, наказ ВНМУ ім. М.І Пирогова про поновлення на роботі видано 06.03.2026 року, проте не було надано позивачу фактичного допуску до здійснення ним своїх попередніх трудових обов`язків у порядку, за яким виконувалась робота позивачем до звільнення, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення суду відповідно до статті 236 КЗпП України.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення суд проводить згідно із середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , встановленої рішенням суду у справі про поновлення на роботі, та кількості робочих днів за відповідний період:

125 робочих дні (за період з 06.03.2026 року по 28.08.2026 року) ? 2780,23 грн (середньоденний заробіток за місцем основної роботою) = 347528,75 грн;

125 робочих дні (за період з 06.03.2026 року по 28.08.2026 року) ? 92,05 грн (середньоденний заробіток за місцем роботи за сумісництвом) = 11506,25 грн.

Відтак, середній заробіток за час затримки та неналежного виконання постанови апеляційного суду у справі №127/1120/25 в частині поновлення на роботі за основним місцем роботи (директор Університетської клініки ВНМУ ім. М.І. Пирогова) становить 347528,75 грн, а в частині поновлення на роботі за сумісництвом (лікар анестезіолог, 0,25 ставки, Університетська клініка ВНМУ ім. М.І. Пирогова) - 11506,25 грн.

Щодо затримки та неналежного виконання рішення про виплату середнього заробітку за незаконне звільнення, суд зазначає наступне.

Як зазначалося вище, постановою Вінницького апеляційного суду від 06.03.2026 у справі №127/1120/25, серед іншого, стягнуто з Вінницького національного медичного університету на користь ОСОБА_1 878552,68 грн, що становить середній заробіток за час вимушеного прогулу за місцем основної роботи, стягнуто з Вінницького національного медичного університету на користь ОСОБА_1 29087,80 грн, що становить середній заробіток за час вимушеного прогулу за місцем роботи за сумісництвом. При цьому у вказаному, рішенні суду не було зазначено, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягнута з роботодавця на користь працівника без урахування податків і зборів.

Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівникові, внаслідок чого виплачена йому на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів, які підлягають сплаті податковим агентом.

Згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 7 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19 (провадження № 61-10657св20).

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що підприємство діяло відповідно до вимог податкового і трудового законодавства та як податковий агент обґрунтовано утримало із визначеної судом суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Перерахування коштів здійснено ВНМУ ім. М.І. Пирогова 09.03.2026 року, тобто на наступний робочий день після видачі наказу ВНМУ ім. М.І. Пирогова «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » №171/к/тр 06.03.2026 на виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 06.03.2026 р. у справі №127/1120/25, про що свідчить платіжні інструкції №193-199 від 06 березня 2026 року.

При цьому, положення статті 36 КЗпП України стосуються оплати вимушеного прогулу саме в разі затримки виконання рішення про поновлення працівника на роботі.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог у частині стягнення середнього заробітку за час затримки та неналежного виконання рішення про виплату середнього заробітку за незаконне звільнення, тому в задоволенні таких позовних вимог слід відмовити.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. 236 КЗпП України, ст. 12, 13, 81, 89, 137, 141, 223, 259, 263-265, 273, 280-284, 289 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки та неналежного виконання постанови апеляційного суду у справі №127/1120/25 в частині поновлення на роботі за основним місцем роботи (директор Університетської клініки ВНМУ ім. М.І. Пирогова) у розмірі 347528,75 грн (триста сорок сім гривень п`ятсот двадцять вісім гривень сімдесят п`ять копійок).

Стягнути з Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки та неналежного виконання постанови апеляційного суду у справі №127/1120/25 в частині поновлення на роботі за сумісництвом (лікар анестезіолог, 0,25 ставки, Університетська клініка ВНМУ ім. М.І. Пирогова) у розмірі 11506,25 грн (одинадцять тисяч п`ятсот шість гривень двадцять п`ять копійок).

В решті вимог відмовити.

Стягнути з Вінницького національного медичного університету ім. І.М. Пирогова на користь ОСОБА_1 884,67 грн (вісімсот вісімдесят чотири гривні шістдесят сім копійок) судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ;

відповідач: Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова, код ЄДРПОУ 02010669, місцезнаходження: вул. Пирогова, буд. 56, м. Вінниця, Вінницька область.

Повний текст рішення суду складено 02 вересня 2026 року.

Суддя Шаміна Юлія Анатоліївна