Рішення № 139633797, 01.09.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" вересня 2026 р.м. ХарківСправа №922/1771/26

Господарський суд Харківської області у складі судді Добрелі Н.С.

за участю секретаря судового засідання Хруслової А.К.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАСАЖ ПЛЮС" доТовариства з обмеженою відповідальністю "АЛЛАН" про стягнення коштів

за участю представників:

позивача Трухіна О.О.

відповідача не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "ПАСАЖ ПЛЮС" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою ло ТОВ "АЛЛАН", в якій просить суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати у розмірі 118.668,00 грн, заборгованість з компенсації комунальних платежів (експлуатаційних витрат) у розмірі 10.760,39 грн, неустойку за прострочення повернення орендованого майна у розмірі 345.216,00 грн, а також судові витрати;

- зобов`язати ТОВ "АЛЛАН" повернути ТОВ "ПАСАЖ ПЛЮС" орендоване майно шляхом його звільнення та підписання акту приймання-передачі.

Фактичними підставами позову є неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди в частині своєчасної та повної сплати орендної плати та комунальних платежів, а також повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.05.2026 відкрито загальне позовне провадження у справі №922/1771/26.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.06.2026 у справі №922/1771/26 продовжений строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.07.2026 закрито підготовче провадження у справі №922/1771/26 та призначено справу до судового розгляд по суті.

В судовому засіданні по суті 18.08.2026 у справі №922/1771/26 була оголошена перерва на 01.09.2026 о 12:30 год.

Присутній у судовому засіданні по суті 01.09.2026 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Правом на участь представника в судовому засіданні по суті 01.09.2026 відповідач не скористався; про причини неявки суд не повідомив; про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного листа до електронного кабінету ТОВ "АЛЛАН" в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд".

Суд зазначає, що явка сторін у судове засідання по суті обов`язковою не визнавалась, а брати участь у судових засіданнях є правом учасників справи, що встановлено статтею 42 ГПК України. Окрім того, за висновками суду в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Заслухавши вступне слово представника позивача, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Між ТОВ "ПАСАЖ ПЛЮС" як орендодавцем та ТОВ "АЛЛАН" як орендарем був укладений Договір оренди нежитлового приміщення від 01.08.2021 №2 (далі - Договір оренди). Згідно з його умовами орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування (оренду) приміщення основне площею 35,2 кв. м, за адресою: Україна, 61022, м. Харків, вул. Клочківська, 67, без права передачі в оренду (далі - Майно).

Термін оренди складає з 01.08.2021 до 31.07.2022, з правом подальшої пролонгації цього Договору шляхом укладення нового Договору (пункт 2.1. Договору оренди).

Згідно з пунктом 3.1. Договору оренди орендар платить орендодавцю плату в розмірі 5.394,00 грн в місяць у безготівковій формі шляхом перерахування цієї суми на розрахунковий рахунок орендодавця.

Орендна плата за подальші місяці оренди платиться авансом щомісячно не пізніше 10 числа кожного календарного місяця в розмірі, вказаному в пункті 3.1. Договору, за кожен місяць оренди. Рахунок спрямовується орендарю до 5 числа поточного (розрахункового) місяця (пункт 3.3. Договору оренди).

У відповідності до пункту 3.4. Договору оренди факт надання послуг оренди сторони фіксують двостороннім Актом, в якому вказується сума орендної плати, сума нейстойки (пені, штрафу) у разі їх наявності, сума комунальних платежів орендодавця, що компенсуються орендарем. Такі Акти сторони підписують щомісячно не пізніше 5 числа місяця того, що йде за оплачуваним.

Вартість комунальних послуг за минулий місяць здійснюється орендарем у розмірі, вказаному в рахунку одночасно з внесенням орендної плати за поточний місяць у строк, передбачений пунктом 3.3. Договору (пункт 3.5. Договору оренди).

В пункті 3.9. Договору передбачено, що у разі зміни орендної плати: не менше чим за 30 календарних днів до факту зміни орендодавець направляє орендареві письмове сповіщення про перегляд орендної плати; протягом 30 календарних днів з моменту отримання сповіщення орендар надсилає орендодавцю лист про прийняття нових умов та проект Додаткової угоди до Договору; у разі не згоди з новими умовами по зміні орендної плати орендар направляє орендодавцю в строк 30 календарних днів з моменту отримання сповіщення лист з відмовою, що прирівнюється до прохання розірвати Договір, після чого орендодавець готує проект угоди про розірвання Договору.

Відповідно до підпункту 4.2.1. пункту 4.2. Договору оренди орендар зобов`язаний своєчасно та в належному об`ємі сплачувати оренду плату за орендовані приміщення в порядку, передбаченому цим Договором.

Положеннями пункту 6.3. Договору сторони погодили, що в разі припинення цього Договору орендар зобов`язаний в 10-денний термін повернути орендодавцю приміщення в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі їх в оренду з урахуванням нормального зносу, для чого, в разі потреби орендар зобов`язаний здійснити ремонтні роботи, для приведення приміщень в належний стан, а орендодавець у свою чергу повинен прийняти вказані приміщення по Акту прийому-передачі приміщення. Приміщення вважаються поверненими з моменту підписання Акту прийому-передачі приміщень.

У разі згоди сторін на продовження Договору орендар та орендодавець складають додаткову письмову угоду до цього Договору (пункт 10.1. Договору оренди).

Згідно з пунктом 10.4. Договору оренди після закінчення термії дії Договору, якщо немає угоди про його продовження, орендар зобов`язаний в 10-денний термін здати приміщення в технічному стані орендодавцю по Акту прийому-передачі приміщень з оренди.

Цей Договір набуває сили з дня його підписання сторонами та діє до закінчення терміну, вказаного в пункту 2.1. Договору (пункт 11.1. Договору оренди).

Позивач зазначає, що протягом усього строку його дії Договору відповідач не здійснив жодного платежу зі сплати орендної плати, розмір заборгованості по якій за період з 01.08.2021 до 31.07.2022 становить 64.728,00 грн. Також за відповідачем наявна заборгованість з компенсації комунальних платежів у розмірі 10.760,39 грн (з урахуванням проведених оплат).

Окрім цього, позивач зазначає, що після закінчення терміну дії Договору відповідач продовжив користуватися Майно, внаслідок чого спірний Договір був автоматично пролонгований на тих самих умовах на період з 01.08.2022 до 31.07.2023. При цьому, заборгованість з орендної плати за період поновленого строку Договору становить 53.940,00 грн.

В подальшому листом від 13.07.2023 орендодавець повідомив орендаря про те, що ТОВ "ПАСАЖ ПЛЮС" не має наміру продовжувати договірні відносини з ТОВ "АЛЛАН" на наступний термін. У зв`язку з чим просив з 01.08.2023 звільнити орендоване Майно та повернути його за Актом прийому-передачі.

Як зазначає позивач, відповідач не повернув орендоване Майно після закінчення терміну дії Договору, внаслідок чого позивачем за період з серпня 2023 по березень 2026 здійснено нарахування неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України на загальну суму 345.216,00 грн.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором у частині своєчасної сплати орендної плати та компенсації комунальних платежів, а також неповернення орендованого Майна після закінчення терміну дії Договору стало підставою для звернення з даним позовом до господарського суду.

Заперечуючи проти позову відповідач у відзиві зазначив, що за його розрахунками заборгованість за Договором відсутня. З лютого 2022 господарська діяльність відповідача в орендованому приміщенні була повністю призупинена, ключі від орендованого приміщення були надані охоронцю, а майно ТОВ "АЛЛАН" було перенесено в підсобне приміщення. Окрім цього, починаючи з листопада 2022 позивачем була зменшена орендна плата до 500,00 грн, а за період з березня по жовтень 2022 орендна плата позивачем взагалі не нараховувалася згідно з його листом, який був надісланий електронною поштою. Окрім цього, вимога про стягнення заборгованості з орендної плати за рік після закінчення строку дії договору оренди нежитлового приміщення є незаконною та такою яка не підлягає задоволенню. Також відповідач зазначає про сплив позовної давності, та просить суд зменшити неустойку до 0.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Звертаючись з позовом, позивач прагне захистити своє майнове право на отримання плати за користування майном та вимагає від відповідача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення виконання зобов`язання з повернення майна з оренди.

Суд зазначає, що між сторонами на підставі укладеного Договору оренди нежитлового приміщення від 01.08.2021 №2 виникли правовідносин пов`язані зі строковим платним використанням нерухомого майна. При цьому, оскільки підставою позовних вимог є неналежне виконання відповідачем саме Договору оренди нежитлового приміщення від 01.08.2021 №2, то правовідносини, котрі виникли між сторонами на підставі Договору оренди нежитлового приміщення від 01.08.2020 №2, судом не досліджуються та їм не надається правова оцінка.

До правовідносин сторін підлягають застосуванню норми цивільного права, які регулюють відносини найму (оренди) майна.

У пункті 1 частини другої статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (частина перша статті 763 ЦК України).

Договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено (частина друга статті 291 ГК України в редакції чинній станом на момент укладення Договору оренди).

Відповідно до частини другої статті 764 ЦК України, якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Суд зазначає, що правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України.

Судом встановлено, що сторони уклали Договір оренди, в якому погодили усі істотні умови договору: об`єкт оренди, розмір орендної плати та строк оренди. Дана обставина відповідачем у відзиві не заперечується.

Термін оренди складає з 01.08.2021 до 31.07.2022, з правом подальшої пролонгації цього Договору шляхом укладення нового Договору (пункт 2.1. Договору оренди).

Положеннями пункту 6.3. Договору сторони погодили, що в разі припинення цього Договору орендар зобов`язаний в 10-денний термін повернути орендодавцю приміщення в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі їх в оренду з урахуванням нормального зносу, для чого, в разі потреби орендар зобов`язаний здійснити ремонтні роботи, для приведення приміщень в належний стан, а орендодавець у свою чергу повинен прийняти вказані приміщення по Акту прийому-передачі приміщення. Приміщення вважаються поверненими з моменту підписання Акту прийому-передачі приміщень.

У разі згоди сторін на продовження Договору орендар та орендодавець складають додаткову письмову угоду до цього Договору (пункт 10.1. Договору оренди).

Згідно з пунктом 10.4 . Договору оренди після закінчення термії дії Договору, якщо немає угоди про його продовження, орендар зобов`язаний в 10-денний термін здати приміщення в технічному стані орендодавцю по Акту прийому-передачі приміщень з оренди.

Цей Договір набуває сили з дня його підписання сторонами та діє до закінчення терміну, вказаного в пункту 2.1. Договору (пункт 11.1. Договору оренди).

Позивач зазначає, що після закінчення строку дії Договору оренди (31.07.2022) відповідач орендоване Майно не звільнив та продовжив користуватися ним. З огляду на це, Договір оренди був пролонгований до 31.08.2023.

Суд зазначає, що норма частини другої статті 764 ЦК України визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

Також згідно із частиною четвертою статті 284 ГК України (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Суть поновлення договору оренди згідно з наведеними нормами полягає в тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору у його поновленні. Відсутність такого заперечення може мати прояв у «мовчазній згоді» і у такому випадку орендар у силу закону може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25.05.2021 у справі №910/9949/20.

Заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин.

Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України. Такі висновки про застосування норми частини другої статті 764 ЦК України сформувала Велика Палата Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19.

Отже, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього (див. постанову Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №910/5410/19).

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Врахувавши висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку, що укладений сторонами Договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, а саме до 31.07.2023, з огляду на відсутність у матеріалах справи заяви сторін про його припинення після 31.07.2022.

При здійсненні висновків про продовження Договору оренди до 31.07.2023 суд враховує, що пунктом 10.1. цього договору передбачено, що в разі згоди сторін на продовження Договору орендар та орендодавець складають додаткову письмову угоду до цього Договору. Разом із тим, у матеріалах справи відсутні додаткові угоди про продовження дії Договору оренди, які були б підписані його сторонами. Проте, вказана обставина жодним чином не свідчить про непролонгацію Договору оренди на новий строк. Зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №910/5410/19 вказано, що оскільки нормами статті 764 ЦК України визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Твердження відповідача про протилежне судом не приймається до уваги, оскільки матеріали справи не містять підписаного сторонами Акту прийому-передачі приміщення, як того вимагає пункту 6.3. Договору оренди, котрий підтверджує факт повернення орендованого Майна від орендаря до орендодавця. Посилання відповідача на ту обставину, що ключі від орендованого приміщення були передані охоронцю також не підтверджено жодними належними та допустимим доказами. З огляду на це, факт повернення орендованого Майна від ТОВ "АЛЛАН" до ТОВ "ПАСАЖ ПЛЮС" станом як на лютий 2022 так і станом на 31.07.2022 (дату закінчення Договору оренди) матеріали справи не підтверджений, що в свою чергу свідчить про подальше користування ТОВ "АЛЛАН" орендованим Майном після закінчення строку дії Договору оренди.

Відповідно до частини першої статті 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з пунктом 3.1. Договору оренди орендар платить орендодавцю плату в розмірі 5.394,00 грн в місяць у безготівковій формі шляхом перерахування цієї суми на розрахунковий рахунок орендодавця.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Орендна плата за подальші місяці оренди платиться авансом щомісячно не пізніше 10 числа кожного календарного місяця в розмірі, вказаному в пункті 3.1. Договору, за кожен місяць оренди. Рахунок спрямовується орендарю до 5 числа поточного (розрахункового) місяця (пункт 3.3. Договору оренди).

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Позивач зазначає, що за відповідачем обліковується заборгованість з орендної плати за період з 01.08.2021 до 31.07.2023 (за 22 місяці) у загальному розмірі 118.668,00 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач стверджує, що заборгованість з орендної плати за Договором оренди взагалі відсутня. Натомість, суд не погоджується з даним твердженням відповідача, оскільки з наданих ТОВ "АЛЛАН" виписок з банківського рахунку вбачається, що за період з 05.10.2020 до 23.02.2022 ним були сплачені ТОВ "ПАССАЖ ПЛЮС" грошові в загальній сумі 109.888,21 грн, частина цих коштів була сплачена до укладення Договору оренди (01.08.2021). Інша частина цих коштів була сплачена з призначенням платежу: "сплата за оренду приміщень 07/2020, 08/2020, 09/2020, 10/2020, 11/2020, 12/2020, 01/2021, 02/2021", тобто за інші місяці оренди, ніж ті, котрі охоплюються спірним Договором оренди. За таких обставин, грошові кошти у загальному розмірі 109.888,21 грн були сплачені не за спірним Договором оренди, а за іншим Договором оренди нежитлового приміщення від 01.08.2020 №2.

Разом із тим, твердження позивача про те, що заборгованість відповідача з орендної плати за період з 01.08.2021 до 31.07.2023 становить 118.668,00 грн. є помилковим, з огляду на наступне.

Як вбачається, відповідачем до відзиву був наданий скріншот з електронної пошти електронного листа ТОВ "ПАСАЖ ПЛЮС" від 21.11.2021, відповідний лист не заперечується позивачем. З його змісту вбачається, що заборгованість з орендної плати за листопад 2021 становить 2.674,90 грн, за грудень 2021 - 5.394,00 грн, за січень 2022 - 5.394,00 грн та за лютий 2022 - 5.394,00грн. За період з березня 2022 до жовтня 2022 орендна плата позивачем взагалі не нараховувалася, а починаючи з листопада 2022 орендна плата становила 500,00 грн на місяць.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21, вирішуючи питання щодо використання електронних доказів у справі, зазначила: "…Процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України)... При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах… Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі…" (пункти 35, 38, 51 постанови).

В контексті вирішення спору в даній справі, суд зазначає, що з доданого до відзиву копії електронного листування з електронної скриньки (роздрукованого скріншота) вбачається, що даний лист був надісланий з електронної адреси unep@ukr.net, котрий зазначений у Розділі 13 "Юридичні адреси, реквізити і підписи сторін" Договору оренди, а також зазначений ТОВ "ПАСАЖ ПЛЮС" в позовній заяві відповідно до положень частини третьої статті 162 ГПК України. Також у вказаному листі зазначено найменування юридичної особи та посада особи, яка його склала, а саме: Директор ТОВ "ПАСАЖ ПЛЮС" Новоченко Г.І.

При цьому у відповіді на відзив позивачем зазначено, що даний електронний лист містив лише пропозицію, яка залежала від добросовісної поведінки відповідача та містив чітку вимогу щодо погашення накопиченого боргу. Тобто, позивач у відповіді на відзив не заперечує факту надсилання вказаного вище електронного листа на електронну адресу відповідача. З огляду на це, суд приймає наданий відповідачем роздрукований скріншот електронного листа ТОВ "ПАСАЖ ПЛЮС" в якості належного та допустимого доказу звернення позивача до відповідача щодо зміни умов Договору оренди.

Разом із тим, суд вважає безпідставним твердження позивача про тимчасову пропозицію щодо зменшення орендної плати до 500,00 грн на місяць за умови погашення відповідачем заборгованості за Договором оренди, з огляну на наступне.

Так, у вказаному електронному листі ТОВ "ПАСАЖ ПЛЮС" було зазначено наступне: "Враховуючи Ваші складнощі, з 01.11.2022 за приміщення, що орендується, буде нараховуватися символічна орендна плата в сумі 500 грн/міс, при цьому ми настійно просимо знайти можливість, починаючи з цього місяця, погашати наявну заборгованість, інакше ми будемо змушені переглянути наші взаємовідносини". Тобто з першої частини речення "Враховуючи Ваші складнощі, з 01.11.2022 за приміщення, що орендується, буде нараховуватися символічна орендна плата в сумі 500 грн/міс", отже вбачається, що позивачем був змінений розмір орендної плати з 01.11.2022 до 500,00 грн на місяць. Інша частина речення "при цьому ми просимо знайти можливість, починаючи з цього місяця, погашати наявну заборгованість, інакше ми будемо змушені переглянути наші взаємовідносини", тобто позивач прохає відповідача погасити існуючу заборгованість за Договором оренди, в іншому випадку позивач зазначає, що взаємовідносини будуть переглянуті. Тобто жодної умови про те, що орендна плата зменшується до 500,00 грн лише на місяць за умови погашення відповідачем заборгованості за Договором оренди даний лист ТОВ "ПАСАЖ ПЛЮС" не містить. Щодо посилань позивача на те, що останній нараховую повну орендну плату як то було передбачено договором у розмірі 5394,00 грн, оскільки відповідач не погасив попередню заборгованість є помилковим, оскільки в цьому листі зазначено, що позивач буде змушений переглянути взаємовідносини, в разі не оплати, проте в матеріалах справи відсуне будь яке листування з боку позивача, щодо того, що останній переглянув орендну плату у зв`язку з несплатою заборгованості відповідачем.

Окрім цього, факт зменшення позивачем орендної плати за спірним Договором оренди підтверджується виставленими позивачем рахунками на оплату від 01.11.2022 №351, від 01.12.2022 №375, від 03.01.2023 №20 та від 01.02.2023 №49 на суму 500,00 грн кожний, у котрих зазначено: "оренда приміщення за листопад, грудень, січень, лютий 2023 року". Зазначені рахунки були виставлені на підставі спірного Договору, про що зазначено в графі "Договір".

З огляду на встановлені вище обставини, суд дійшов висновку, що позивачем, починаючи з 01.11.2022 був зменшений розмір орендної плати з 5.394,00 грн до 500,00 грн за Договором оренди. Окрім цього, заборгованість відповідача за Договором оренди станом на момент направлення даного електронного листа за орендну плату становила: 2.674,90 грн - за листопад 2021; 5.394,00 грн - за грудень 2021; 5.394,00грн - за січень 2022; 5.394,00 грн - за лютий 2022. З огляду на це, твердження позивача про те, що відповідач з моменту укладення Договору оренди жодного разу не сплачував орендної плати є безпідставними та такими, що суперечать наявним у матеріалах справи доказам (електронному листу ТОВ "ПАСАЖ ПЛЮС" від 21.11.2022) та наданим відповідачем випискам з банківського рахунку .

Враховуючи те, що Договір оренди був автоматично пролонгований до 31.07.2023 та в період з березня 2022 до жовтня 2022 орендна плата позивачем відповідачу не нараховувалася, а з 01.11.2022 орендна плата становила 500,00 грн на місяць, а не 5.394,00 грн як помилково стверджує позивач, суд дійшов висновку про те, що заборгованість відповідача за Договором оренди в загальному розмірі становить 34.750,90 грн. За таких обставин, позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати підлягають частковому задоволенню саме в сумі 34.750,90 грн, в іншій частині (83.917,10 грн) суд відмовляє як безпідставно заявлені.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення витрат на компенсацію комунальних платежів e hjpvshs 10.760.39 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається, в Договорі оренди сторонами було погоджено, що вартість комунальних послуг за минулий місяць здійснюється орендарем у розмірі, вказаному в рахунку одночасно з внесенням орендної плати за поточний місяць у строк, передбачений пунктом 3.3. Договору (пункт 3.5. Договору оренди).

Позивач зазначає, що згідно з виставленими ТОВ "ПАСАЖ ПЛЮС" рахунками на оплату від 01.09.2021 №473, від 01.10.2021 №532, від 01.11.2021 №591, від 01.12.2021 №650, від 28.02.2022 №117 заборгованість відповідача за комунальними платежами становить 19.760,39 грн.

Також позивач зазначає, що протягом поновленого строку дії Договору оренди відповідач здійснив низку платежів у загальній сумі 9.000,00 грн, які були зараховані позивачем як часткове погашення боргу за спожиті комунальній послуги. З огляду на це, позивач вважає, що загальна сума заборгованості відповідача за послуги з обслуговування приміщення та компенсацію комунальних (експлуатаційних витрат) становить 10.760,39 грн.

Разом із тим, суд зазначає, що згідно з наявними в матеріалах справи виписками з банківського рахунку ТОВ "ПАСАЖ ПЛЮС", відповідачем у період з 01.08.2022 до 31.07.2023 були сплачені грошові кошти в загальній сумі 10.000,00 грн. Позивач посилався на те, що відповідні кошти були зараховані в якості сплати заборгованості за комунальні послуги, отже, суд дійшов висновку, що заборгованість ТОВ "АЛЛАН" з компенсації комунальних платежів (експлуатаційних втрат) становить 9.760,39 грн., оскільки при підрахунку оплат позивачем не було враховано оплату на 1000,00 грн. плат. доручення №476 від 20.02.2023 року, з огляду на це, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з компенсації комунальних платежів (експлуатаційних втрат) підлягають задоволенню в сумі 9.760,39 грн, в іншій частині (1.000,00 грн) суд відмовляє в їх стягненні.

Щодо стягнення неустойки в загальній сумі 345 216,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другою статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Положеннями пункту 6.3. Договору сторони погодили, що в разі припинення цього Договору орендар зобов`язаний в 10-денний термін повернути орендодавцю приміщення в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі їх в оренду з урахуванням нормального зносу, для чого, в разі потреби орендар зобов`язаний здійснити ремонтні роботи, для приведення приміщень в належний стан, а орендодавець у свою чергу повинен прийняти вказані приміщення по Акту прийому-передачі приміщення. Приміщення вважаються поверненими з моменту підписання Акту прийому-передачі приміщень.

Згідно з частиною другою статті 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Разом із тим, як було вище встановлено судом, доказів повернення відповідачем орендованого Майна позивачу за актом приймання-передачі матеріали справи не місять. При цьому листом від 13.07.2023 ТОВ "ПАСАЖ ПЛЮС" повідомило ТОВ "АЛЛАН" про відсутність наміру продовжувати договірні відносини на наступний термін, а також просило звільнити орендоване приміщення та повернути його разом з ключами за Актом прийому-передачі. З огляду на наявність заперечень орендодавця щодо пролонгації Договору оренду на наступний строк, суд дійшов висновку, що строк дії Договору оренди закінчився 31.07.2023 та після цього в орендаря виник обов`язок щодо повернення орендованого Майна.

Згідно з частиною другою статті 785 ЦК України, на підставі якої заявлено позовні вимоги про стягнення неустойки, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Зі змісту статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України. Законодавцем у частині першій статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11.04.2018 у справі №914/4238/15, від 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі №910/16362/18.

До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять обставини, пов`язані невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 08.05.2018 у справі №910/1806/17 та Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.

Судом встановлено, що відповідач не виконав свій обов`язок щодо повернення орендованого Майна як того передбачають положення частини першої статті 785 ЦК України за актом приймання-передач. Крім того, в матеріалах справи не міститься доказів вчинення позивачем дій, спрямованих на ухилення від прийняття об`єкта оренди від відповідача після закінчення строку договору. Доказів протилежного відповідачем до суду не надано. Також матеріали справи не містять доказів які свідчили б про вчинення відповідачем дій, щодо повергнення майна.

Отже, позивач у відповідності до вищевказаних положень статті 785 ЦК України за порушення строків повернення орендованого майна нарахував відповідачу неустойку в розмірі 345.216,00 грн за період з 01.08.2023 до 01.04.2026 (32 місяці), виходячи з розміру орендної плати в 5.394,00 грн на місяць.

Суд зазначає, що після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Такий правовий висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

Ураховуючи наведені положення законодавства можна дійти висновку про те, що з моменту припинення договору оренди та до часу повернення орендарем майна, орендодавець має право здійснити нарахування неустойки відповідно до положень частини другої статті 785 ЦК України у розмірі подвійної плати за найм речі, тобто орендної плати.

При цьому розмір такої неустойки має розраховуватися виходячи із розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди майна (див. пункт 4.8. постанови Верховного Суду від 27.05.2025 у справі №904/8325/21).

Натомість, як було зазначено, позивачем розрахунок неустойки зроблено, виходячи з розміру орендної плати 5.394,00 грн, що є неправомірним, оскільки, як було встановлено судом, розмір орендної плати, починаючи з 01.11.2022 становив 500,00 грн на місяць. Тобто, станом на день припинення Договору оренди (31.07.2023) орендна плата становила 500,00 грн.

З огляду на вимоги статей 79, 86, частини п`ятої статті 236, статті 237 ГПК України, господарський суд у вирішенні спору має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

Здійснивши перерахунок неустойки за період з 01.08.2023 до 01.04.2026, суд зазначає, що її арифметично правильний розмір становить 32.000,00 грн (32 місяці * 500,00*2 грн (подвійна орендна плата)). В іншій частині (313.216,00 грн) нарахування неустойки є безпідставним.

Щодо заяви відповідача, яка міститься у відзиві, про зменшення розміру неустойки до 0,00 грн, у зв`язку з повною відсутністю збитків у позивача та очевидною недобросовісністю його дій, суд зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №910/11733/18 у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 ГПК України).

Так, стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас, суд зазначає, що на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду 15.02.2023 у справі №920/437/22, від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 29.05.2023 у справі №904/907/22, від 20.12.2023 у справі №916/2263/22.

Водночас, санкція, передбачена частиною другою статті 785 ЦК України є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, а тому, така неустойка, може бути зменшена судом за правилами частини третьої статті 551 ЦК України (аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2024 у справі №910/14706/22).

Як встановлено судом, неустойка згідно з частиною другою статті 785 ЦК України нарахована позивачем за не виконання відповідачем обов`язку щодо повернення орендованого Майна після закінчення строку дії Договору оренди.

Відповідно до приписів частини другої статті 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 13 ГПК України).

Водночас, суд враховує, що незважаючи на обов`язок ТОВ "АЛЛАН" повернути орендоване Майно після закінчення Договору оренди (31.07.2023) відповідач так і не виконав свого обов`язку щодо повернення орендованого Майна ( по спливу більше 32 місяців з дня закінчення договору) .

При цьому, суд враховує, що позивач і відповідач у спірних правовідносинах беруть участь як господарюючі суб`єкти та відповідно несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. У зв`язку з цим суд зазначає, що відповідач як сторона договору добровільно його уклав та відтак зобов`язаний виконувати умови договору.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17 (провадження №61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Отже, оскільки відповідач не навів виняткових обставин, які б давали підстави для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки і такі обставини не встановлені судом; враховуючи, що за відсутності обставин справи, які би свідчили про наявність підстав для зменшення розміру неустойки, у випадку їх безпідставного зменшення - це призведе до порушення принципу рівності сторін та порушення балансу інтересів сторін, суд, дослідивши наявні у справі докази, дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення неустойки, нарахованої відповідно до частини другої статті 785 ЦК України.

Щодо вимоги про зобов`язання ТОВ "АЛЛАН" повернути ТОВ "ПАСАЖ ПЛЮС" орендоване майно, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Із вказаною нормою цілком кореспондуються також положення пункту 10.4. Договору оренди, яким передбачено, що після закінчення термії дії Договору, якщо немає угоди про його продовження, орендар зобов`язаний в 10-денний термін здати приміщення в технічному стані орендодавцю по Акту прийому-передачі приміщень з оренди.

Як встановлено судом, в матеріалах справи відсутній акт прийому-передачі орендованого Майна, підписаний між сторонами, у зв`язку з припиненням Договору оренди.

За таких обставин, враховуючи припинення дії Договору оренди, що має наслідком відсутність правових підстав на зайняття ТОВ "АЛЛАН" орендованого майна, позовні вимоги в частині зобов`язання останнього повернути ТОВ "ПАСАЖ ПЛЮС" орендоване майно шляхом його звільнення та підписання акту приймання-передачі підлягають задоволенню.

Окрім цього, суд зазначає, що відповідач у відзиві посилається на пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості з орендної плати, комунальних платежів, неустойки та повернення майна.

Надаючи оцінку заяві відповідача про застосування до вимог позивача строку позовної давності судом враховано наступне.

Відповідно до приписів стаття 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно вимог статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статі 261 ЦК України).

При цьому, частина друга статті 785 ЦК України є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцю в разі припинення договору найму та має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки дія такої санкції поширюється на весь час неправомірного користування майном, оскільки частиною другою статті 785 ЦК України передбачено інше (дію санкції на весь період неправомірного користування майном).

Аналогічного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №916/1319/19.

Таким чином до правовідносин щодо стягнення неустойки у цій справі застосовується загальна позовна давність тривалістю три роки.

Суд зауважує, що законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX (далі - Закон №540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.

Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 06.09.2023 у справі №910/18489/20, від 02.07.2025 у справі №903/602/24.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 27.06.2023 № 651.

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.

Водночас, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 102-IX набрав чинності 17.03.2022.

Надалі Законом України від 08.11.2023 № 3450-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-IX) п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 N 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-IX набрав чинності 30.01.2024.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовну давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився.

Законом України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення поновлення перебігу позовної давності", який набрав чинності 04.09.2025, виключено пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України. Отже, з 04.09.2025 було поновлено перебіг позовної давності.

Враховуючи викладене та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що строк позовної давності до позовних вимог позивача про стягнення заборгованості з орендної плати, комунальних платежів, неустойки та повернення майна, котрий становить три роки, на дату звернення позивача з даним позовом не сплив.

За таких обставин, заява відповідача про застосування строку позовної давності не підлягає задоволенню.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача, а саме: стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з орендної плати в розмірі 34.750,90 грн, з компенсації комунальних платежів (експлуатаційних втрат) у розмірі 9.760.39 грн та неустойки за прострочення повернення орендованого майна в розмірі 32.000,00 грн, а також зобов`язання відповідача повернути позивачу орендоване майно (приміщення площею 35,2 кв. м за адресою: Україна, 61022, Харківська обл., м. Харків, вул. Клочківська, 67) шляхом його звільнення та підписання акту приймання-передачі. В іншій частині стягнення грошових сум суд відмовляє з огляду на вищезазначене.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до статті ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 918,14 грн (за вимогами майнового характеру) та в розмірі 2.662,40 грн (за вимогою немайнового характеру) покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, в іншій частині залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 13, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЛАН" (Україна, 61166, Харківська обл., м. Харків, пр-т. Леніна, буд. 23, кв. 42, код ЄДРПОУ 31557234) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАСАЖ ПЛЮС" (Україна, 61022, Харківська обл., м. Харків, вул. Клочківська, буд. 67, код ЄДРПОУ 43678909)

- заборгованість з орендної плати в розмірі 34.750,90 грн;

- заборгованість з компенсації комунальних платежів (експлуатаційних втрат) у розмірі 9.760.39 грн;

- неустойку за прострочення повернення орендованого майна в розмірі 32.000,00 грн;

- витрати зі сплати судового збору в розмірі 3.580,54 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЛАН" (Україна, 61166, Харківська обл., м. Харків, пр-т. Леніна, буд. 23, кв. 42, код ЄДРПОУ 31557234) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ПАСАЖ ПЛЮС" (Україна, 61022, Харківська обл., м. Харків, вул. Клочківська, буд. 67, код ЄДРПОУ 43678909 ) орендоване майно (приміщення площею 35,2 кв. м за адресою: Україна, 61022, Харківська обл., м. Харків, вул. Клочківська, 67) шляхом його звільнення та підписання акту приймання-передачі.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "10" вересня 2026 р.

СуддяН.С. Добреля