Ухвала суду № 139632095, 10.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову в розстроченні виконання судового рішення

м. Київ

10.09.2026Справа № 910/5942/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., за участю секретаря судового засідання Баринової О.І., розглянувши у судовому засіданні

заяву Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київприлад»

про розстрочення виконання судового рішення

у справі № 910/5942/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»

до Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київприлад»

про стягнення 773 683,20 грн

За участі представників:

стягувача: Овчарук О.О.;

боржника (заявника): Федоров Д.С.;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київприлад» про стягнення 773 683,20 грн, з яких 583 758,14 грн заборгованості, 124 481,33 грн пені, 23 800,95 грн 3% річних та 41 642,78 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2026 позов було задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 583 758,14 грн, пеню в розмірі 124 481,33 грн, 3% річних в розмірі 19 841,93 грн, інфляційні втрати в розмірі 41 642,78 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 236,69 грн. В іншій частині позову було відмовлено.

29.07.2026 на виконання зазначеного судового рішення Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.

02.09.2026 від боржника надійшла заява про розстрочення виконання судового рішення.

В обґрунтування вказаної заяви боржник посилається на низку обставин, що істотно ускладнюють одномоментне виконання рішення та свідчать про необхідність встановлення поетапного порядку його виконання, а саме: пошкодження майна боржника внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України; скрутне матеріальне становище боржника; направлення стягувачем та підписання сторонами мирової угоди про порядок виконання рішення у справі № 910/5942/26, якою узгоджено його поетапне виконання упродовж двох років.

04.09.2026 від стягувача надійшли заперечення на заяву про розстрочення виконання судового рішення у цій справі. За доводами стягувача боржником не доведено належними та допустимими доказами наявність тих виключних обставин, які є підставою для відстрочення виконання рішення суду. Крім того стягувач зауважує, що в силу закону розстрочення виконання рішення можливе лише не більше одного року, а не два роки, як пропонує боржник.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2026 розгляд заяви Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київприлад» про розстрочення виконання судового рішення у справі № 910/5942/26 призначено на 10.09.2026.

07.09.2026 від стягувача надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2026 заяву стягувача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції задоволено.

У судове засідання 10.09.2026 з`явилися представники сторін.

Представник боржника (заявника) надав суду усні пояснення щодо заяви про розстрочення виконання судового рішення, просив її задовольнити. Крім того представник боржника (заявника) заявив усне клопотання про затвердження укладеної сторонами мирової угоди про порядок виконання рішення суду в цій справі.

Представник стягувача також надав суду усні пояснення, проти заяви про розстрочення виконання судового рішення в цій справі заперечував, а клопотання про затвердження мирової угоди підтримав.

Розглянувши у судовому засіданні заяву Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київприлад» про розстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2026 в цій справі, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

У відповідності до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Частиною 1 статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

У господарському судочинстві питання відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення врегульовані статтею 331 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами частин 1, 3, 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Водночас частиною 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2025 у справі № 904/1060/24 зазначив, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 Господарського процесуального кодексу України, вказана норма не вимагає, а господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

Як на підставу для розстрочення виконання судового рішення в цій справі боржник посилається на скрутне матеріальне становище, пошкодження його майна внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, а також підписання сторонами мирової угоди про порядок виконання рішення у справі № 910/5942/26, якою узгоджено його поетапне виконання упродовж двох років.

Відтак, з метою попередження настання для боржника негативних наслідків при одномоментному виконанні рішення, боржник просить розстрочити його виконання упродовж двох років згідно з умовами укладеної сторонами мирової угоди.

У постанові від 06.06.2025 у справі № 917/141/24 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладено висновок щодо ототожнення умов мирової угоди, урегульованої нормами статті 192 Господарського процесуального кодексу України, із розстроченням виконання судового рішення, що регулюється нормами статті 331 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за висновками Верховного Суду положення статті 331 Господарського процесуального кодексу України застосовується до судового рішення, яким вже вирішено спір між сторонами та яке набрало законної сили й підлягає обов`язковому виконанню. На користь такого свідчить також розміщення законодавцем цієї норми саме в розділі V Господарського процесуального кодексу України, присвяченому процесуальним питанням, пов`язаним з виконанням судових рішень у господарських справах. При цьому, розстрочення виконання рішення ініціюється стороною одноосібно, зазвичай боржником. Фактично у цьому випадку мова йде про наявність субординаційних відносин між боржником та судом, який, на стадії виконання судового рішення, має право дозволити відповідне розстрочення або відстрочення.

В свою чергу, аналіз положень частини 1 статті 192 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що мирова угода - це результат дискреційних повноважень сторін спору координаційного (договірного) характеру з метою припинити спір, виражений в укладеному ними та поданому на затвердження суду правочині - мировій угоді, яка набирає чинності з моменту її затвердження судом.

Слід зазначити, що взаємними поступками є добровільна відмова кожної із сторін від чого-небудь (певних вигод, умов, намірів тощо) або послаблення своїх вимог на користь врегулювання конфлікту. Узгодження взаємних поступок є виключним правом сторін, яким вони користуються на власний розсуд, виходячи із власної оцінки комерційної доцільності, господарських, цивільних чи ділових взаємовідносин із контрагентом, майнових або немайнових інтересів тощо. Сутність поступок може носити кількісний (прощення боргу у певній частині тощо) або якісний характер (розстрочення боргу на певний строк). Втручання суду в оцінку взаємних поступок обмежене підставами для відмови у затвердженні мирової угоди, визначеними частиною 5 статті 192 Господарського процесуального кодексу України.

Можливість встановлення графіку платежів, у тому числі поза межами річного строку, не заборонено Господарським процесуальним кодексом України як умови для затвердження мирової угоди та є виявленням взаємоузгодженої волі сторін на підставі взаємних поступок, виходячи з їх власних інтересів. А тому помилковим є ототожнення узгодження сторонами мирової угоди умови про розстрочення платежів (стаття 192 Господарського процесуального кодексу України) та розстрочення виконання судового рішення, яке набрало законної сили (стаття 331 Господарського процесуального кодексу України).

Відмінність між обставинами у справі № 917/141/24 та у справі № 910/5942/26 полягає у тому, що у справі № 917/141/24 мирова угода була укладена сторонами на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, тобто до закінчення судового розгляду. Натомість у справі, що розглядається судовий розгляд закінчено постановленням 07.07.2026 рішення суду і таке рішення набрало законної сили, а відтак наміри сторін щодо мирного врегулювання спору мають бути реалізовані у відповідності до статті 330 Господарського процесуального кодексу України, частина перша якої визначає, що мирова угода, укладена між сторонами в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ.

З матеріалів справи вбачається, що сторони уклали мирову угоду про порядок виконання рішення у справі № 910/5942/26 від 26.08.2026, однак не подали її державному або приватному виконавцеві для подальшої передачі до суду на затвердження.

Боржник у поданій заяві просить розстрочити виконання рішення суду в цій справі згідно з графіком, викладеним у вказаній мировій угоді, тобто безпідставно ототожнює інститут розстрочення судового рішення та примирення сторін в господарському судочинстві.

При цьому у мировій угоді сторони узгодили поетапну сплату заборгованості та пені, процентів річних і інфляційних втрат упродовж двох років, хоча як вже було зазначено, господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами розстрочення виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

Суд зауважує, що суд може відстрочити або розстрочити виконання рішення лише за заявою сторони, зважаючи при цьому на конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк. Суд не може самостійно визначати для сторін графік виконання рішення суду; такий обов`язок покладається на сторону, яка подає відповідну заяву.

Отже перевищення річного терміну є самостійною і достатньою підставою для відмови в задоволенні заяви про розстрочення судового рішення.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо. Отже, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому положення Господарського процесуального кодексу України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінювати докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 цього Кодексу.

Суд вважає, що подані заявником докази не є переконливими для висновку про ускладнення виконання рішення суду, адже заява про розстрочення виконання рішення мотивована виключно намаганням останнього оптимізувати власні доходи і витрати.

Особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

Суд відзначає, що довідка від 05.06.2024 за підписом в.о. генерального директора Ніконенка А.М., на яку боржник посилається як на підставу свого скрутного матеріального стану, по-перше відсутня в матеріалах справи, а по-друге датована раніше укладеного сторонами договору постачання природного газу № 9612-ТКЕ(24)-25 від 03.10.2024, за яким стягнуто заборгованість. Пошкодження майна боржника, як і укладення вказаного договору відбулось у період дії в Україні воєнного стану, у зв`язку з чим боржник під час укладення договору мав враховувати як він буде виконуватись з огляду на обидві зазначені обставини.

Отже, звертаючись із заявою про розстрочення виконання судового рішення, боржник не довів належними та допустимими доказами наявність виключних обставин, які можуть бути підставою для такого розстрочення.

З огляду на викладене, зважаючи на неможливість розстрочення виконання рішення понад установлений законом річний термін, а також з урахуванням балансу інтересів сторін, оскільки довготривале невиконання рішення суду порушуватиме право Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на справедливий судовий розгляд, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні заяви Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київприлад» про розстрочення виконання рішення суду в цій справі.

Керуючись статтями 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київприлад» про розстрочення виконання судового рішення у справі № 910/5942/26 відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені статтями 254 - 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано 10.09.2026.

Суддя Т.П. Капцова