Рішення № 139615237, 31.08.2026, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1318/26

2/530/950/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

31.08.2026 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі головуючого судді Ситник О.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в місті Зіньків Полтавської області цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Солвентіс до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

До Зіньківського районного суду Полтавської області надійшли матеріали справи товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Солвентіс до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що 07.03.2025 року ОСОБА_1 та ТОВ «Сіроко Фінанс» уклали договір № 143823 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, за яким відповідач зобов`язавсь повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов та правил, зазначених у договорі. Сума кредиту становить 3900, 00 грн.

23.07.2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» (ЄДРПОУ: 42827134) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Фінансова компанія «Солвентіс» укладено Договір факторингу №23072025 (далі- «Договір факторингу»).

Згідно Договору факторингу від 23.07.2025 року відбулося відступлення права вимоги за договором позики № 143823 від 07.03.2025 року.

Згідно з умовами Кредитного договору позикодавець надає позичальнику кредит в розмірі 3900,00 грн ( п. 2.1), строк позики 30 днів (п. 2.2), процента ставка 0,01% на день (п. 2.3), комісія 29,71% від суми позики, що складає 1158,69 грн.

У зв`язку з чим ТОВ ФК «Солвентіс » просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 12870 грн та судові витрати у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Ухвалою суду від 25.06.2026 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, в позовній заяві зазначив про розгляд справи за відсутності представника та не заперечував проти ухвалення заочного рішення у справі.

Відповідачу, ОСОБА_1 згідно довідки відділу ЦНАП зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 (а.с.48), було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі та супровідний лист за адресою її місця реєстрації, зазначений лист отримала 17.07.2026 року , відзив на позов не надала.

Відповідно до ст. 128 ЦПК України судова повістка направляється фізичним особам, які не мають статусу підприємців за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Згідно з ч. 2 ст. 191 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд з прав людини (далі Суд) зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Статтею 6 Конвенції також гарантується право на розгляд справи судом у «розумні строки». Слід відмітити, що у своїй практиці Суд підходив до цієї проблеми дуже індивідуально. Разом із тим, були встановлені певні критерії, в світлі яких слід оцінювати тривалість провадження це: складність справи; поведінка заявника; дії відповідних органів. Ці питання аналізувались судом у справі «Странніков проти України», де Суд дійшов висновку, що тривалість оскаржуваного процесу була надмірною та не відповідала вимозі «розумності строку».

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України судовий розгляд проведено без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Клопотань до суду про розгляд справи з повідомленням сторін та відзиву на позовну заяву не надходило.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, дійшов висновку про часткове задоволення позову, з огляду на наступне.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч.2 ст. 191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Судом встановлено, 07.03.2025 року ОСОБА_1 та ТОВ «Сіроко Фінанс» уклали договір № 143823 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, за яким відповідач зобов`язавсь повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов та правил, зазначених у договорі. Сума кредиту становить 3900, 00 грн.

23.07.2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» (ЄДРПОУ: 42827134) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Фінансова компанія «Солвентіс» укладено Договір факторингу №23072025 (далі- «Договір факторингу»).

Згідно Договору факторингу від 23.07.2025 року відбулося відступлення права вимоги за договором позики № 143823 від 07.03.2025 року.

Згідно з умовами Кредитного договору позикодавець надає позичальнику кредит в розмірі 3900,00 грн ( п. 2.1), строк позики 30 днів (п. 2.2), процента ставка 0,01% на день (п. 2.3), комісія 29,71% від суми позики, що складає 1158,69 грн.

У зв`язку з чим ТОВ ФК «Солвентіс » просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 12870 грн та судові витрати у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Відповідачка здійснила дії, спрямовані на укладення кредитного договору шляхом підписання із використанням електронного підпису одноразового ідентифікатора Договору позики № 143823 від 07.03.2025, Паспорта споживчого кредиту та Графіку платежів.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1 ст. 13, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

За частинами 4, 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Статтею 12 цього Закону передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Договір підписаний відповідачкою ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину.

Згідно довідки ТОВ ФК Фінекспрес підтверджено переказ коштів 07.03.2025 року на суму 3900,00 грн. на картку № НОМЕР_1 ( а.с.28).

Згідно Акту приймання-передачі реєстру прав вимог за Договором факторингу №23072025 від 23.07.2025 року ТОВ ФК «Солвентіс» набув права вимоги до боржників згідно Реєстру, в тому числі право вимоги за Договором позики №173823 від 07.03.2025 року відносно боржника ОСОБА_1 (а.с.9).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно вимог ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підставі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за Договором позики № 143823, заборгованість ОСОБА_1 становить 12870 грн, яка складається із: 3900,00 грн - заборгованості за основною сумою боргу; 11,31 грн - заборгованості за відсотками; 1158,69 грн - заборгованість по комісії; 7800 грн - сума заборгованості по штрафним санкціям (а.с. 14-15).

Відносно розрахунку заборгованості наданого позивачем, суд зазначає наступне.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Таким чином, обов`язок щодо повернення коштів за кредитним договором має абсолютний характер і його невиконання можливо виключно у визначених законом випадках.

Отже, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи презумпцію правомірності укладених між сторонами кредитних договорів такі договори у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених ними прав і обов`язків сторін.

Доказів повного виконання умов Договору про надання кредиту № 3704220 від 26.06.2020 та повернення коштів відповідачка не надала, що в загальному, свідчить про обґрунтованість позовних вимог в цій частині. Проте загальний розмір заборгованості позивачем визначено невірно і такий підлягає перегляду.

Так, відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

На основі аналізу цих правових норм Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 444/9519/12 (постанова від 28.03.2018 року) вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа № 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).

Як уже зазначалось вище, за Договором позики № 143823 від 07.03.2025 року, відповідачка отримала кредит у розмірі 3900,00 гривень на строк 30 днів (з 07.03.2025 року по 07.04.2025 року ) із сплатою відсотків, що передбачені умовами укладеного договору.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Оскільки відповідач отримала кошти та не повернула їх, вимога про стягнення тіла кредиту є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимог про стягнення відсотків за користування кредитом за період після закінчення строку договору, суд застосовує актуальну практику Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду (постанови від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12-ц та від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц), право кредитодавця на нарахування договірних процентів припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Звернення з позовом або сплив строку змінює порядок і строк дії договору, після чого нарахування договірних відсотків є неправомірним. Після спливу строку дії договору кредитор має право вимагати лише застосування наслідків прострочення згідно зі ст. 625 ЦК України.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки в межах строку кредитування 11,31 грн.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1158,69 грн комісії за видачу кредиту, суд зазначає наступне.

Згідно абз. 4 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Як встановлено судом з умов договору, комісія за видачу кредиту в сумі 1158,69 грн.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду по справі №204/224/21 у постанові від 06 листопада 2023 року, дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Приймаючи до уваги те, що у договорі ТОВ «Сіроко фінанс» не зазначило та не надало доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з видачею кредиту, суд дійшов висновку, що позовна вимога в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1158,69 грн заборгованості по комісії до задоволення не підлягає.

Законом України №2120-ІХ від 15.03.2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України було доповнено пунктом 18, відповідного до якого визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З розрахунку заборгованості за Договором позики, вбачається, що заявлені до стягнення штрафні санкції за неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором нараховані після 24.02.2022. В частині позовних вимог про стягнення штрафних санкцій слід відмовити.

В зв`язку з цим, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором позики в розмірі 3911,31 грн., з яких заборгованість за основною сумою боргу 3900,00 грн., заборгованість за відсотками 11,31 грн.

Щодо судових витрат на оплату судового збору, суд зазначає, що позивач надав суду докази сплати ним судового збору в сумі 2 662,40 грн (платіжна інструкція № 143823 від 07.05.2026 року). Оскільки позов задоволено частково, а саме на 30,60% ( 3911,31 грн х 100% / 12780 грн = 30,60% ), зазначені судові витрати підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача пропорційно до заявлених позовних вимог, а саме в сумі 814,69 грн з розрахунку: 2662,40 грн х 30,60 % / 100 % = 814, 69 грн.

Відповідно до частини 1 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 3 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

На підтвердження залучення правничої допомоги представником позивача надано суду копії: акт надання послуг № 143823 від 31.03.2026 р. укладений між ТОВ «Солвентіс » та АО « Констрактів Лойерз», детальний опис робіт вартість яких складає 6000 грн

Враховуючи пропорційність задоволених вимог та принцип співмірності складності справи, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 1836 грн ( 6000 грн х 30,60 % / 100 % = 1836 грн).

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю фінансова компанія Солвентіс до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,13, 76-81,141, 223, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю фінансова компанія Солвентіс до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволити частково .

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фінансова компанія «Солвентіс, ЄДРПОУ 43657029, IBAN: НОМЕР_3 в АТ «Сенс Банк», МФО: 300346 суму заборгованості за договором позики № 143823 від 07.03.2025 р. в розмірі 3911 (три тисячі дев`ятсот одинадцять ) грн 31 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фінансова компанія «Солвентіс, ЄДРПОУ 43657029, IBAN: НОМЕР_3 в АТ «Сенс Банк», МФО: 300346 - судовий збір в сумі 814 ( вісімсот чотирнадцять) грн 69 коп та витратити на професійну правничу допомогу у розмірі 1836 ( одна тисяча вісімсот тридцять шість)грн 00 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Полтавського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О. В. Ситник