Рішення № 139601019, 09.09.2026, Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська

№ 207/1922/26

№ 2/207/2230/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року

Південний районний суд м. Кам`янського Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Притуляка С.А.

за участю:

секретаря судового засідання Ткаченко К.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради про визнання відмови неправомірною та зобов`язання відповідача здійснити приватизацію квартири, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернулася до Південного районного суду м.Кам`янське Дніпропетровської області із позовом до відповідача - Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради про визнання відмови відповідача у приватизації квартири неправомірною та зобов`язання відповідача здійснити приватизацію квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 60.7кв.м., за відсутності ордера.

Позовні вимоги мотивовані відсутністю у позивача ордеру на вселення в квартиру, що позбавляє її можливості реалізувати право на приватизацію квартири, в якій вона більше 25 років зареєстрована та проживає на законних підставах.

Ордер на вселення у дане житлове приміщення позивач ніколи не отримувала так, як на момент реєстрації у спірному житловому приміщенні відповідальним квартиронаймачем була її близький родич бабуся ОСОБА_2 , яка отримала у користування дане житлове приміщення у 2000 році , що підтверджується витягом з Рішення Виконкома №92 від 19.04.2000 року.

Позивач ніколи не використовувала свої житлові чеки та і взагалі народилися в цьому житловому приміщенні.

З огляду на вище зазначене позивач вважає відмову відповідача у передачі у власність квартири на підставі того ,що нею не наданий ордер незаконною та безпідставною.

В судове засідання сторони та їх представники не з`явилися, про дату час і судового розгляду справи повідомлялися належним чином.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без її участі та без участі позивача, підтримавши в повному обсязі позовні вимоги.

Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, з ухваленням рішення у відповідності до норм чинного законодавства. Відзиву на позов не надав.

З огляду на наведене, приймаючи до уваги те, що участь сторін та їх представників є їх правом, яким вони можуть користуватися на власний розсуд, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач зареєстрована та мешкає з 08.11.1980 року у квартирі АДРЕСА_1 , загальною площею 60.7кв.м, що підтверджується довідкою про склад сім`ї №001374807 від 23.04.2026р. ТОВ «Абонент ХХІ», копією особового рахунку на квартиру.

Згідно витягу з рішення Виконавчого комітету Баглійської районної ради №92 від 19.04.2000р. погоджено рекомендацію житлової комісії від 19.04.2000р. та перефоормлено особові рахунки на житлову площу ОСОБА_3 , яка проживає по АДРЕСА_2 , яка є бабою позивача.

Згідно архівного витягу №Р-307/1/21/2-08 від 04.10.2024р. з протоколу від 19.06.2013р. №6 засідання виконавчого комітету Баглійської районної у місті Дніпродзержинську ради та рішення від 19.06.2013р. №86 «Про зміну договорів найму житлових приміщень», було доручено товариству з обмеженою відповідальністю «Абонент ХХІ» змінити договори найму жилих приміщень на ОСОБА_1 склад сім`ї 3 особи, трикімнатна квартира жилою площею 43,5 кв.м. по АДРЕСА_2 , у зв`язку зі смертю наймача.

Квартира АДРЕСА_1 має загальну площу 60,7 кв.м., житлову 43,5 кв.м., що підтверджується, технічним паспортом на квартиру у будинку квартиного типу (гуртожитку), виготовленим 27.02.2020р.

Згідно відповіді заступника голови фонду комунальної власності м.Дніпродзержинська №05/806 від 16.04.2013р., серед архівних приватизаційних документів на будинок за адресою: АДРЕСА_2 , відомості про приватизацію квартири АДРЕСА_3 відсутні.

У липні 2025 року позивач звернувся до відповідача з заявою про передачу у власність квартири АДРЕСА_1 .

Проте, листом заступника директора Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради від 05 вересня 2025 року № 05-11/1086 їй було відмовлено у приватизації квартири, у зв`язку з відсутністю в поданому пакеті документів копії ордера на вказане житлове приміщення, що передбачено п. 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 16.12.2009 року № 396 (зі змінами).

Позивач вважає, що вона має реалізувати своє право на приватизацію житла, оскільки була вселена до квартири на законних підставах, зареєстрована у житловому приміщенні до 1992 року і по теперішній час, законність їх проживання ніхто не оспорює та відсутні перешкоди для приватизації, передбачені Законом щодо приватизації.

Вирішення питання про визнання за позивачами права на приватизацію житла в позасудовому порядку неможливо, так як відповідач відмовив їм у оформленні передачі квартири у власність в порядку приватизації житла.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

Відповідно до ст.47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За змістом ст.58 ЖК, ордер є єдиною підставою для вселення у жиле приміщення.

Згідно п.10 ч.1 ст.15 Житлового кодексу України, до компетенції виконавчих комітетів районних, міських, районних у містах рад народних депутатів віднесено видача ордерів на жилі приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Відповідно до пунктів 69, 70, 72 розділу IV Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР від 11.12.1984 № 470, ордер на жиле приміщення видається на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів та є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення, дійсний протягом 30 днів.

Ордер вручається громадянинові, на ім`я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред`являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім`ї, включених до ордера.

При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності відповідному підприємству, установі, організації; ордер зберігається як документ суворої звітності.

Сукупність досліджених судом доказів дають достатні підстави вважати, що позивач вселений у квартиру на законних підставах, вона постійно проживає в даній квартирі і незаконність її проживання ніким не спростована та не заперечувалась.

Зокрема, ордер на спірну житлову площу не був визнаний в судовому порядку недійсним, відповідач не спростував факту, що ордер дійсно видавався, не звертався до суду із позовом про визнання позивачів такими, що втратили право на користування житловим приміщенням.

Відомостей про проживання або реєстрації місця проживання у вказаній квартирі інших осіб матеріали справи не містять. Докази реалізації позивачами свого право на приватизацію або іншими особами такого права на спірну квартиру, в матеріалах справи також відсутні.

Натомість факт відкритого та безперервного проживання у спірній квартирі позивача, її використання нею, підтверджуються належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи.

При цьому відсутність ордеру, який надати позивач не має можливості з об`єктивних обставин, позбавляє її можливості реалізувати своє право на приватизацію квартири, незважаючи, що у неї є решта всіх необхідних документів для проведення приватизації.

Так, відповідно до положень ч.1 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Відповідно до п.3 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Згідно із ч.4 ст.9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Виходячи з аналізу змісту Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами статей 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст.29 ЦК, місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст.64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право й у разі тимчасової відсутності, а отже і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї.

Аналогічну норму місить п.4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року №396.

Умовою для проведення приватизації житла є обов`язкове постійне проживання осіб у житлі, яке підлягає приватизації.

При цьому пунктами 18, 19 цього Положення визначено порядок підтвердження факту постійного проживання особи в жилому приміщенні - у довідці про склад сім`ї, що подається особою в числі інших документів до органу приватизації, зазначаються члени сім`ї наймача, які водночас і прописані, і мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать, зокрема, квартири багатоквартирних будинків. Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до пункту 17 Положення «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства Укрїани № 396 від 16.12.2009р. (далі Положення), громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Невжиття відповідачем заходів щодо здійснення приватизації займаної позивачем квартири, обґрунтовується тим, що пунктом 18 Положення визначено перелік документів, які громадянин подає до органів приватизації, зокрема це копія ордера на жиле приміщення.

Щодо зазначеної позиції відповідача, суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі.

Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. Спори, що виникають під час приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом (частини десята, одинадцята статті 8 Закону № 2482-XII).

Перелік випадків відмови чітко визначений у законодавстві і є вичерпним, а саме: відсутність у особи права на приватизацію та заборона приватизувати конкретне приміщення.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18).

В процесі судового розгляду не було встановлено доказів, які б свідчили про те, що квартира позивачів не підлягає приватизації в силу наведених норм закону або позивачі не мають права на приватизацію.

Так, судом достовірно встановлено та відповідачем не спростовано, що позивач постійно проживає в квартирі та вселені у квартиру на законних підставах.

Виходячи з положень законодавства, а саме п.18 Положення №396 з урахуванням змісту п.69 постанови №470, сама по собі наявність чи відсутність ордера на житлове приміщення в пакеті документів, які подаються громадянином для приватизації житла, не може бути єдиною і остаточною причиною відмови у визнанні права громадянина на приватизацію на тій підставі, що відповідно до п.68 постанови №470 ордер дійсний лише протягом 30 днів з дня його видачі.

Однак, позивач була вимушена звернутися до суду із даним позовом саме через те, що у неї не зберігся ані оригінал, ані копія ордеру на квартиру, а тому у виникли перешкоди у реалізації права на приватизацію житла.

Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, далі Конвенція).

ЄСПЛ зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення від 06 грудня 2007 року у справі «Воловік проти України» («Volovik v. Ukraine»), заява № 15123/03, пункт 45).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Суд зауважує, що розумність характерна та властива як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 519/2-5034/11).

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Принцип пропорційності у розумінні Європейського суду з прав людини полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

З огляду на наведене, приймаючи до уваги встановлені судом на підставі належних та допустимих доказів обставини спірних правовідносин, враховуючи, що позивач на законних підставах вселена, зареєстрована та постійно проживає у вказаній квартирі, відмова в приватизації займаного нею житла з причин відсутності ордеру на заселення у квартиру є такою, що порушує їх конституційне право на приватизацію займаного житла.

За приписами ч.1-3 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно ч.1-2 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При вирішенні даного спору, суд вважає, що ефективним та достатнім для повноцінного захисту порушеного права позивачів, є задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача вчинити дії направлені на приватизацію квартири для передачі її у власність позивача без наявності ордеру на житлове приміщення, оскільки не вчинення таких дій й стало підставою для цього позову.

В частині позовних вимог про визнання неправомірною відмови відповідача у проведення приватизації слід відмовити, оскільки це, з урахуванням задоволення вказаної вище позовної вимоги, не призведе до захисту та відновлення права позивача.

У відповідності до положень ст.141 ЦПК України слід стягнути із відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати в розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст.47 Конституції України, ст.ст. 1, 6, 9, 15, 58, 61 Житлового кодексу України, ст. 16, 328 ЦК України, ст.ст. 5, 10, 12, 89, 141, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради про визнання відмови відповідача у приватизації квартири неправомірною та зобов`язання відповідача здійснити приватизацію квартири задовольнити частково.

Зобов`язати Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради вчинити дії, направлені на приватизацію квартири, житловою площею 43,5 кв.м., загальною площею 60,7 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , для передачі у власність ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , без наявності ордеру на вказане житлове приміщення.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути із Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Рішення може бути оскаржено сторонами до Дніпровського апеляційного суду через Південний районний суд м.Кам`янського шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторони по справі:

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заресєстрована за адресою: АДРЕСА_4

Відповідач - Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради (ЄДРПОУ 20268696, 51900 Дніпропетровська область, м.Кам`янське, проспект Василя Стуса, 10/12).

Суддя: Притуляк С.А.