Постанова № 13959800, 23.02.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

23 лютого 2011 р. справа № 2-а- 16504/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого - судді Старосєльцевої О.В.,

за участю

секретаря судового засідання - Чубукіної М.В..

представників

позивача - Брагінської А. Л.,

відповідача - Понамарьової І. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІП АВТО"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

проскасування податкового повідомлення - рішення ,- В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКВІП АВТО" звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача, Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова від 09 серпня 2010 року № 0000501505/0 (від 06 вересня 2010 року № 0000501505/1, від 30 вересня 2010 року № 0000501505/2, від 15 грудня 2010 року № 0000501505/3)

В обґрунтування заявлених вимог позивач указав наступне. Відображені в акті перевірки № 4614/15-509/36986213 від 29.07.2010 року висновки податкового органу про вчинення ТОВ «ЕКВІП АВТО»порушень є помилковими. Позивач стверджував, що належним чином складені контрагентом - ПП «ДІМ СПОЖИВЧОГО ПОБУТУ БРІЗ»податкові накладні є достатньою підставою для включення сум податку на додану вартість за спірними правовідносинами до складу податкового кредиту, господарські операції з контрагентами мали реальний характер, були здійснені за правочинами, які повністю відповідають вимогам закону, первинні документи оформлені належним чином. В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Київському районі міста Харкова з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач указав наступне. Згідно з висновками акту перевірки № 4614/15-509/36986213 від 29.07.2010 року внаслідок віднесення ТОВ "ЕКВІП АВТО»до складу податкового кредиту сум податку по операціях з ПП «ДІМ СПОЖИВЧОГО ПОБУТУ БРІЗ»позивачем допущені порушення п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, позаяк вказаний контрагент не задекларував податкових зобов'язань з ПДВ за господарськими взаємовідносинами з ТОВ "ЕКВІП АВТО" за травень 2010 р. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги поданих проти позову заперечень, просив ухвалити рішення про відмову в позові.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спосіб дій органів державної податкової служби України при виконанні владних управлінських функцій по здійсненню контролю за платниками податків шляхом проведення перевірок правильності та повноти обчислення податкових зобов'язань визначений, зокрема, ст. 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з ч.6 якої передбачені підстави для призначення позапланових виїзних перевірок.

Так, з приписів п.1 ч.6 ст.11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" витікає, що податковий орган зобовязаний прийняти рішення про проведення позапланової перевірки діяльності платника податків з приводу правильності та повноти визначення податкових зобов'язань в разі наявності такої обставини як виявлення за наслідками перевірок інших платників податків фактів, які свідчать про порушення платником податків законів України про оподаткування, валютного законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту. З приписів п.5 ч.6 ст.11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" слідує, що податковий орган зобовязаний прийняти рішення про проведення позапланової перевірки діяльності платника податків з приводу правильності та повноти визначення податкових зобов'язань в разі наявності такої обставини як виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

За матеріалами справи листом від 08.07.2010 р. №14489/10/23-516 відповідач, ДПІ у Київському районі міста Харкова, звернувся до позивача, ТОВ "ЕКВІП АВТО" з питання наявності розбіжностей між сумами задекларованого позивачем податкового кредиту з ПДВ та сумами податкових зобов'язань з ПДВ, що були задекларовані контрагентом позивача. Вивчивши зміст листа ДПІ від 08.07.2010 р. №14489/10/23-516, суд відзначає, що відповідач витребував у ТОВ "ЕКВІП АВТО" письмові пояснення з питань відносин з ПП «ДІМ СПОЖИВЧОГО ПОБУТУ БРІЗ»у періоді з 01.05.2010 до 31.05.2010 року. Проаналізувавши норми Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), суд доходить висновку, що викладений порядок дій відповідача повністю узгоджується з вимогами закону.

Судом встановлено, що відповідь на зазначений запит контролюючого органу була надана позивачем згідно з листом від 19.07.2010 р. №03, до якого були долучені копії видаткових та податкових накладних та копії договору. Інших витребуваних документів позивач до податкового органу не подав.

За таких обставин, відповідач у спірних правовідносинах був повинен реалізувати наявну компетенцію саме у спосіб прийняття рішення про проведення позапланової перевірки діяльності ТОВ "НВП "ЕЛЕКТРОПРИВІД-ЛТД", позаяк в силу приписів ст.3 Закону України "Про систему оподаткування", якою запроваджено такий принцип як обов'язковість - впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства, а також в силу приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", яким встановлені вимоги до документального оформлення господарських операцій, невитребування податковим органом первинних документів або невстановлення їх фізичної відсутності взагалі об'єктивно спричиняє неможливість здійснення суб'єктом владних повноважень достовірних висновків з приводу дотримання платником вимог податкового законодавства.

В судовому засіданні представники позивача та відповідача надали суду пояснення, згідно з якими у спірних правовідносинах перевірка діяльності позивача була проведена ДПІ у Київському районі міста Харкова на підставі джерел інформації, перелічених в п.2.12 акту від 29.07.2010р. №4614/15-509/36986213, серед яких не значаться ані правочини, ані первинні документи.

Отже, правочини та первинні документи не вивчались ДПІ при проведенні перевірки, судження у спірних правовідносинах були здійснені суб'єктом владних повноважень виключно на підставі відомостей, що містяться в автоматизованих базах даних, які ведуться в органах державної податкової служби України. Вказані пояснення цілком узгоджуються з наявними у справі документами.

Суд відмічає, що ненадання суб'єктом владних повноважень - податковим органом оцінки правочинам та первинним документам, на підставі яких платником податків були визначені податкові зобов'язання, згідно з п.3 ч.3 ст.2 КАС України унеможливлює здійснення судової перевірки правомірності та обґрунтованості суджень такого суб'єкта владних повноважень про вчинення платником податкового правопорушення та зумовлює незаконність таких суджень, бо однозначно вказує, що суб'єктом владних повноважень не взяті до уваги усі обставини, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З приводу фактичних обставин, які покладені відповідачем в основу спірних податкових повідомлень - рішень, суд зазначає таке.

23.07.2010 року ДПІ у Київському районі м. Харкова була проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ "ЕКВІП АВТО" (код ЄДРПОУ 36986213) з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини із платником податку з ПДВ ПП «ДІМ СПОЖИВЧОГО ПОБУТУ БРІЗ».

Результати проведеної перевірки оформлені актом № 4614/15-509/36986213 від 29.07.2010 року.

09.08.2010 року з посиланням на зазначений акт ДПІ у Київському районі м. Харкова було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000501505/0 про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість в загальному розмірі 18688,8 грн. (основний платіж 14376 грн.; штрафні (фінансові санкції) 4312,8 грн.).

Стосовно зазначеного податкового повідомлення-рішення позивачем було розпочато передбачену ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” процедуру адміністративного оскарження рішень контролюючих органів. За наслідками такої процедури сума податкового зобовязання, визначена первісним податковим повідомленням-рішенням, залишилась незмінною, а тому з метою доведення нового граничного строку оплати означених податкових зобовязань ДПІ було складено та направлено на адресу позивача податкові повідомлення-рішення від 06 вересня 2010 року № 0000501505/1, від 30 вересня 2010 року № 0000501505/2, від 15 грудня 2010 року № 0000501505/3.

Проаналізувавши норми Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” в кореспонденції з нормами Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України" (затверджено наказом ДПА України від 18.07.2005р. №276, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.08.2005р. за №843/11123; далі за текстом Інструкція), суд вважає, що при розвязанні спору належить перевірити на відповідність вимогам ч.3 ст. 2 КАС України і первісне податкове повідомлення-рішення, позаяк саме ці правовий акт індивідуальної дії створив для позивача обовязок здійснити до бюджету додатковий платіж, і податкових повідомлень-рішень, що були складені в процедурі оскарження рішень контролюючих органів, позаяк ці податкові повідомлення рішення визначили строк виконання обовязку, а отже і первісні, і наступні податкові повідомлення-рішення вплинули на права та обовязки позивача у публічно-правових відносинах в сфері оподаткування.

Як зясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугували відображені в акті № 4614/15-509/36986213 від 29.07.2010 року висновки ДПІ у Київському районі міста Харкова про порушення ТОВ "ЕКВІП АВТО" вимог пп. 7.2.3 п.7.2, п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме: завищення суми податкового кредиту з ПДВ за травень 2010р. на суму 14376 грн. за рахунок віднесення на збільшення податкового кредиту з ПДВ податкових накладних, складених від імені платника податку, який не декларував своїх податкових зобов'язань з ПДВ ПП «ДІМ СПОЖИВЧОГО ПОБУТУ БРІЗ».

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаного висновку відповідача і винесених на підставі такого висновку спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст. 2 КАС України, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені субєктом владних повноважень в основу спірного рішення. Перевірка судом інших обставин спірних правовідносин виходить за межі предмету доказування в адміністративній справі і має своїм фактичним наслідком перебирання судом на себе функцій субєкта владних повноважень, а правовим мотивування спірного рішення додатковими фактичними підставами, що не відповідає запровадженому ст. 6 Конституції України принципу розподілу державної влади та запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.

За таких обставин, при вирішенні справи суду належить перевірити обґрунтованість судження ДПІ про порушення позивачем п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про ПДВ” з мотивів неможливості включення до складу податкового кредиту сум по операціям з підприємствами, які не задекларували свої податкові зобовязання з податку на додану вартість за період взаємовідносин з ТОВ "ЕКВІП АВТО".

Суд зазначає, що за правилом п.п. 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України “Про ПДВ” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що відсутність у спірних правовідносинах обставин, з якими п.п. 7.3.1 п.7.3 ст. 7 Закону України "Про ПДВ" пов'язує виникнення податкових зобов'язань, відповідачем в ході розгляду справи не доведена.

Окрім того, суд зауважує, що приписи п.п. 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про ПДВ" регламентують виключно діяльність особи, на яку законом покладено обов'язок скласти податкову накладну, тобто продавця (постачальника) товарів (робіт, послуг). За наявними у справі документами позивач у спірних правовідносинах здійснював навпаки придбання товарів (робі, послуг), а отже об'єктивно не міг вчинити порушення п.п. 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про ПДВ".

За таких обставин, слід дійти висновку, що судження податкового органу про порушення позивачем п.п. 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ" не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.

Стосовно судження податкового органу про порушення ТОВ "ЕКВІП АВТО" п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про ПДВ” суд зазначає таке.

Відповідно до вказаної норми закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Оцінивши наявні в справі докази, суд відмічає, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи додатково підтверджено факт укладання між позивачем, ТОВ "ЕКВІП АВТО (в якості покупця) та ПП «ДІМ СПОЖИВЧОГО ПОБУТУ БРІЗ»(в якості продавця) договору №010505 від 05.05.2010 р., предметом якого є поставка автосигналізацій, імобілайзерів, паркувальних радарів та інших автомобільних аксесуарів. Витребувані судом та приєднані до справи документи засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів за зазначеним вище правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” та Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” суд робить висновок про те, що операції субєктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі повязаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

В ході розгляду справи з пояснень представника відповідача, які в цій частині повністю узгоджуються з матеріалами справи, судом встановлено, що претензій до право і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами правочинів, укладених між позивачем та переліченими вище субєктами господарювання, до правового статусу сторін цих договорів як платників ПДВ, відповідності правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів, відсутності у сторін перелічених правочинів наміру безпідставно одержати податкову вигоду ДПІ ні при проведенні перевірки, ні в ході судового розгляду не має.

Довід відповідача про відсутність реальності господарських операцій за цими правочинами підлягає відхиленню, бо зазначений довід мотивований виключно посиланням на недекларування контрагентами позивача своїх зобов'язань з ПДВ. З цього приводу суд відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України "Про податок на додану вартість" позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст. 86 КАС України, суд приходить до висновку, що при винесенні спірних податкових повідомлень - рішень відповідач не забезпечив вивчення відомостей первинних документів, що були складені з посиланням на правочини, укладені між ТОВ «ЕКВІП АВТО»та ПП «ДІМ СПОЖИВЧОГО ПОБУТУ БРІЗ», а отже не забезпечив виконання вимог п.3 ч.3 ст. 2 КАС України в частині обґрунтованості власних суджень, які були покладені в основу спірних правових актів індивідуальної дії.

Аналізуючи положення п.п. 4.2.2 п.4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, п.11 ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби (затверджено наказом ДПА України від 17.03.2001р. №110, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.03.2001р. за №268/5459; далі за текстом Інструкція), Порядку направлення органами податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій (затверджено наказом ДПА України від 21.06.2001р. №253, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.07.2001р. за №567/5758; далі за текстом - Порядок), суд доходить висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії у формі податкових повідомлень-рішень, які ухвалюються органами податкової служби з приводу визначення податкових зобовязань, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих рішень містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих рішеннях.

Проте, в акті перевірки № 4614/15-509/36986213 від 29.07.2010 року не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за вказаним правочином, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємоповязаності позивача та ПП «ДІМ СПОЖИВЧОГО ПОБУТУ БРІЗ», про відсутність використання позивачем отриманих товарів і послуг у власній господарській діяльності, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність перелічених договорів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Окрім того, оцінивши зібрані по справі докази за правилами ст.86 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для висновку про наявність у ТОВ "ЕКВІП АВТО" наміру безпідставно отримати податкову вигоду у спірних правовідносинах у зв'язку з реальністю понесення витрат.

За таких обставин, слід дійти висновку, що за правилами ч.2 ст. 71 КАС України відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів судження про порушення ТОВ "ЕКВІП АВТО " п.п.7.2.3, п.7.2. п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про ПДВ” за взаємовідносинами з ПП «ДІМ СПОЖИВЧОГО ПОБУТУ БРІЗ».

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки в ході судового розгляду ДПІ не було доведено правомірності мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень, що зумовлює висновок про необґрунтованість визначення додаткових податкових зобовязань і, як наслідок, наявність факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ "ЕКВІП АВТО", то поданий позов підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат по справі належить провести за правилами ч.1 ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст. 7-11, ч. 1 ст. 158, ст. 159, ч.ч. 1, 2 ст. 160, ст. 161, ч. 1 ст. 162, ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІП АВТО" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення задовольнити в повному обсязі.

2. Скасувати в повному обсязі податкові повідомленнярішення від 09 серпня 2010 року № 0000501505/0 від 06 вересня 2010 року № 0000501505/1, від 30 вересня 2010 року № 0000501505/2, від 15 грудня 2010 року № 0000501505/3.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІП АВТО" (місцезнаходження 61183, м. Харків, вул. Дружби Народів, 269, кв. 69; код ЄДРПОУ 36986213) витрати по оплаті судового збору (державного мита) в сумі 3 (три) грн. 40 коп.

4.Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

5.У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 28.02.2011 року.

СуддяСтаросєльцева О.В.