Постанова № 13959486, 03.02.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

03.02.2011 р. Справа № 2а-8453/10/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Устинова І.А. за участю секретаря судового засідання Непомнящої А.О. розглянув у відкритому судового засіданні адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Никос-Центр", доДержавної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва,

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 26.11.2010 р. №00073500/0, Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва від 26.11.2010 року №0000073500/0 про визначення товариству з обмеженою відповідальністю "Никос-Центр" суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 36000 гривень та суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 18000 грн.

Відшкодувати з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 3 гривень 40 копійок.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя І. А. Устинов

Миколаївський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 лютого 2011 року Справа № 2а 8453/10/1470

м. Миколаїв

12:56

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Устинова І.А., за участю секретаря судового засідання Непомнящої А.О. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Никос-Центр»,

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва,

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 26.11.2010 року №00073500/0,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Никос-Центр»(далі - ТОВ фірма «Никос-Центр») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва (далі ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва) про визнання не чинним податкового повідомлення-рішення №0000073500/0 від 26.11.2010 року про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 54000,00 грн., у тому числі за основним платежем 36000,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 18000,00 грн.

Позивач позовні вимоги підтримав, зазначив, що податкове повідомлення-рішення не відповідає чинному законодавству. Позивачем виконані усі вимоги Закону України «Про податок на додану вартість». Господарська операція, що була підставою для виникнення права на податковий кредит, є реальною господарською операцією, яка цілком відповідає меті господарської діяльності позивача і її здійснення було економічно обґрунтованим.

Відповідач позовні вимоги не визнав, пояснивши що контрагент позивача - ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП” має ознаки фіктивності, правочин, вчинений ним з ТОВ фірма «Никос-Центр»є нікчемним, а податкова накладна підписана від його імені не уповноваженою особою.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд приходить до наступних висновків.

Позивач зареєстрований, як юридична особа, та перебуває на обліку ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва з 01.04.1998 року і є платником податків.

Відповідач здійснив невиїзну документальну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП”, яке мало правові відносини з позивачем за вересень 2009 року, про що склав акт № 4095/35-10/25375540 від 18.11.2010 року (а.с.9-25).

На підставі зазначеного акту, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000073500/0 від 26.11.2010 року про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 54000,00 грн., у тому числі за основним платежем 36000,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 18000,00 грн. (а.с. 26).

В акті №4095/35-10/25375540 від 18.11.2010 року відповідач зазначив про порушення підпунктів 7.2.3., 7.2.6. пункту 7.2., підпункту 7.4.5. пункту 7.4. та підпункту 7.7.1. пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” вд 03.04.1997 року № 168/97-ВР із змінами та доповненнями (далі Закон № 168/97-ВР), а також пунктів 5 і 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за №233/2037 із змінами та доповненнями (далі Порядок заповнення податкової накладної), в результаті чого позивачем було занижено податкове зобов`язання з податку на додану вартість за вересень 2009 року на загальну суму 36000,00 грн.

Як зазначено в акті №4095/35-10/25375540 від 18.11.2010 року, ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП” має ознаки фіктивності; в ході перевірки не підтверджено наявності поставок товарів (послуг), що свідчить про те, що правочин здійснений ТОВ фірма «Никос-Центр»та ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП” без мети настання реальних наслідків і є нікчемним; податкова накладна від імені ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП” підписана не уповноваженою платником податку особою.

Таким чином, відповідач вважає, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі 36000,00 грн., сплаченого у складі вартості товарів (робіт, послуг), придбаних у ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП” в вересні 2009 року.

Судом встановлено, що позивачем було укладено договір № 07/08-09 від 07.08.2009 року у відповідності з яким ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП” зобов`язалось виконувати зварювально-монтажні, ремонтно-механічні та ізоляційні роботи та надавати для цього в розпорядження ТОВ фірма “Никос-Центр” кваліфікованих спеціалістів (а.с.27-30).

В вересні 2009 року ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП” надало ТОВ фірма «Никос-Центр»обумовлені договором послуги (технічний акт №1 а.с.31). Факт фактичної сплати позивачем коштів в сумі 216000,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 36000,00 грн., в розрахунок за надані послуги підтверджується банківською випискою від 24.09.2009 року (а.с.32).

Відповідно до пункту 7.4.1 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 7.2.6 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП”, який з 08.05.2007 року є платником податку на додану вартість (а.с.50), видав позивачу податкову накладну №7678 від 24.09.2009 року (а.с.33).

Відповідно до пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Позивачем було виконано умови, передбачені пунктом 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме, позивачем була отримана податкова накладна (а.с. 33).

Таким чином, дата отримання податкової накладної позивачем від ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП” є датою виникнення права позивача на податковий кредит, оскільки надані ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП” послуги були отримані позивачем з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності. Отже, позивачем дотримано всіх вимог чинного законодавства при визначенні податкового кредиту за вересень 2009 року.

Посилання відповідача не те, що ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП” має ознаки фіктивності; правочин, укладений ТОВ фірма «Никос-Центр»та ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП” є нікчемним як такий, що здійснено без мети настання реальних наслідків, а податкова накладна від імені ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП” підписана не уповноваженою платником податку особою матеріалами справи не підтверджено.

Так, основними видами діяльності ТОВ фірма «Никос-Центр»(що відображено відповідачем в акті перевірки № 4095/35-10/25375540 від 18.11.2010 року) є будівництво будівель, монтажні роботи, роботи з завершення будівництва, та ізоляційні роботи. В вересні 2009 року ТОВ фірма «Никос-Центр»виконувало монтажні та ізоляційні роботи на замовлення ТОВ “Дельта Вільмар СНД” та ТОВ “Молочний дім”.

З метою виконання вказаних робіт ТОВ фірма «Никос-Центр»було укладено договір № 07/08-09 від 07.08.2009 року з ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП”, яке мало ліцензію на виконання будівельних, монтажних та ізоляційних робіт (а.с.78). В судовому засіданні директор ТОВ фірма «Никос-Центр»пояснив, що укладання вказаного договору було обумовлено потребою тимчасового залучення додаткових кваліфікованих робочих ресурсів в зв`язку з неможливістю виконання значного обсягу робіт силами наявного у позивача трудового колективу у встановлені замовниками строки.

Фактичне виконання робітниками ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП” вказаних робіт підтверджується: актами прийому виконаних підрядних робіт, підписаними замовниками робіт - ТОВ “Молочний дім” та ТОВ “Дельта Вільмар СНД” (а.с.34-50); журналами інструктажу з правил техніки безпеки на виробництві, які свідчать про те, що позивач та ТОВ “Дельта Вільмар СНД” ознайомлювали робітників ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП” з правилами техніки безпеки (а.с.80-85); табелями обліку робочого часу (а.с.88-91).

Безпідставним є також твердження відповідача про нікчемність договору, укладеного між позивачем та ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП”.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Як на підставу для визнання нікчемним правочину між позивачем та ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП” відповідач посилається на статтю 228 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що нікчемним є правочин, що порушує публічний порядок, тобто такий, що спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06.11.2009 року №9 правочинами, що порушують публічний порядок є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Фактичні обставини справи на наявні у справі докази свідчать, що договір на виконання підрядних робіт, укладений ТОВ фірма «Никос-Центр»та ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП”, не є договором, що спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто не є нікчемним.

Крім того, відповідачем не надано будь-яких доказів, які б свідчили про несплату ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП” до бюджету зобов`язань з податку на додану вартість.

У відповідності з вищевикладеним, висновки відповідача щодо укладення договору між позивачем та ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП” без мети настання реальних наслідків та нікчемність договору спростовуються наявними у справі доказами.

Не може бути взяте до уваги також твердження відповідача про наявність ознак фіктивності ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП”. Як на доказ вказаного твердження відповідач посилається на протокол допиту громадянина ОСОБА_2, який є директором ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП” (а.с.71-72). Пояснення ОСОБА_2., як свідка, не стосуються діяльності ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП”, тому, відповідачу необхідно було спочатку ознайомитись з його змістом, перш ніж посилатись на нього як на доказ «фіктивності»підприємства.

Фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання субєктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, є діянням, відповідальність за яке передбачена статтею 205 Кримінального кодексу України. Таким чином, факт фіктивного підприємництва повинен встановлюватися в порядку кримінального судочинства.

Згідно статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Крім того, згідно частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили

Таким чином, доказом наявності ознак фіктивності ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП” може бути тільки вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок. Протокол допиту громадянина ОСОБА_2, є матеріалами досудового слідства, до того ж як зазначено в самому протоколі по інший кримінальній справі, порушеної за фактом незаконного заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм становищем.

Судом встановлено, що висновки відповідача про фіктивність ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП” не ґрунтуються на відповідних доказах та не підтверджені належним чином. Тому суд вважає, що відповідач безпідставно та без усяких документів посилається на наявність ознак фіктивності ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП”.

Крім того, безпідставним є також твердження відповідача про порушення пунктів 5, 18 Порядку заповнення податкової накладної, яке полягає у підписанні податкової накладної від імені ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП” не уповноваженою платником податку особою. Проте, доказів, які б підтверджували підписання податкової накладної не уповноваженою особою відповідачем не надано.

Пунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної встановлено, що податкову накладну має право складати особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Згідно пункту 5 вказаного Порядку податкова накладна може вважатися недійсною тільки у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку заповнення податкової накладної.

З 8 травня 2007 року і до цього часу ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП” зареєстровано як платник податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість 100039671), що підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість (а.с.79) та наданою позивачем інформацією, яка міститься на офіційному сайті Державної податкової адміністрації України (а.с.50). Відповідач не надав суду будь-яких доказів, які б свідчили, що ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП” не мав статусу платника податку на додану вартість на день складання податкової накладної.

Згідно пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Відповідно до частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Від імені ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП” податкова накладна №7678 від 24.09.2009р. підписана директором товариства - ОСОБА_2 Відомості щодо того, що директором ТОВ “С.Дж.Р.ГРУП” є саме ОСОБА_2 містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (л.д114).

Відповідно до статті 18 “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, висновки відповідача щодо порушення Порядку заповнення податкової накладної спростовуються наявними у справі доказами.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будьяких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. Виходячи із приписів вищевказаної норми Закону, лише відсутність податкової накладної позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

На підставі викладеного судом встановлено, що відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.1., 7.4.5. пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивач виконав всі обовязкові умови для включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту: сума податку на додану вартість була включена до складу податкового кредиту на підставі належним чином оформленої податкової накладної за фактично отримані послуги з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності позивача.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, доказів правомірності свого рішення суду не надав.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва від 26.11.2010 року №0000073500/0 про визначення товариству з обмеженою відповідальністю «Никос-Центр»суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 36000 гривень та суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 18000 грн.

Відшкодувати з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 3 гривень 40 копійок.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя І.А. Устинов

Постанова оформлена

у відповідності до ч. 3 ст. 160 КАС України

та підписана суддею 08.02.2011 року.

Суддя І.А. Устинов