Ухвала суду № 13958521, 15.02.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2011 р.Справа № 2а-11269/10/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Філатова Ю.М.

Суддів: Тацій Л.В. , Водолажської Н.С.

за участю секретаря судового засіданняБукар Х.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2010р. по справі№2а-11269/10/2070

за позовом Акціонерного товариства закритого типу "Харківська бісквітна фабрика"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Акціонерного товариства закритого типу «Харківська бісквітна фабрика» (далі АТЗТ «Харківська бісквітна фабрика»), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення рішення від 07.09.2010 р. за № 0000110818/0 про визначення АТЗТ «Харківська бісквітна фабрика» сум податкового зобовязання по податку на додану вартість у розмірі 255,80 грн. та штрафної (фінансової) санкції у розмірі 170,00 грн., прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, у повному обсязі.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2010р. по справі№2-а-11269/10/2070 адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2010р., відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог АТЗТ «Харківська бісквітна фабрика» у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови при неповному зясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі, посилаючись на доводи і обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач в письмових запереченнях на апеляційну скаргу та в поясненнях представника в судовому засіданні наполягав на законності судового рішення, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що АТЗТ «Харківська бісквітна фабрика», пройшов, передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув правовий статус субєкта господарювання-юридичної особи, значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців з ідентифікаційним кодом 00377265. Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

В період з 12.08.2010 р. по 17.08.2010 р. СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові проведено документальну невиїзну перевірку АТЗТ «Харківська бісквітна фабрика» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «ПБК «Вертикаль» за період з 01.04.2006 р. по 30.11.2008 р.

Результати перевірки оформлені актом від 17.08.2010 року за № 2991/18-010/00377265 (а.с. 16-33).

Відповідно до висновків даного акту перевірки, відповідачем встановлено, що АТЗТ «Харківська бісквітна фабрика» допущено порушення: ч.1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216 та ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, який не спрямовано а реальне настання правових наслідків, що обумовлено ним по правочину, здійсненому АТЗТ «Харківська бісквітна фабрика».; п.п.7.4.1, 7.4.4 та 7.4.5 п.7.4, абз. «а» п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення суми податкового кредиту за жовтень 2007 р. на суму 255,8 грн., та, відповідно, до завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ за листопад 2007 р. на суму 255,8 грн.

На підставі акту перевірки від 17.08.2010 року за № 2991/18-010/00377265 контролюючим органом прийнято податкове повідомлення рішення від 07.09.2010 р. за № 0000110818/0, відповідно до якого визначено суму податкового зобовязання в розмірі: 255,80 грн. за основним платежем і 170,0грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 15).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, викладені в Акті перевірки висновки є необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам справи і нормам законодавства, а прийняте на його підставі податкове повідомлення-рішення є, відповідно, незаконним та має бути скасованим.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

З дослідженого в судовому засіданні акту документальної невиїзної перевірки від 17.08.2010 року за № 2991/18-010/00377265 встановлено, що фактичною підставою для відображення в акті порушення ч.1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216 та ст. 228 Цивільного кодексу України та п.п.7.4.1, 7.4.4 та 7.4.5 п.7.4, абз. «а» п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» і винесення спірного податкового повідомлення рішення, слугував викладений в акті висновок відповідача про нікчемність угоди, укладеної позивачем з ТОВ «ПБК «Вертикаль».

Так, аналізуючи характер спірних правовідносин та досліджуючи їх обставини, колегія суддів відзначає, що спір склався з приводу формування валових витрат обігу та виробництва.

Отже, при вирішенні спору слід застосовувати приписи п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які надають визначення валових витрат, і відповідно до положень яких, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Поняття господарської діяльності визначено п.1.32. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з п.п.5.2.1 п.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. З положень наведеної норми закону слідує, що з-поміж витрат, які за своєю суттю відповідають законодавчо наведеному визначенню валових витрат, до складу валових витрат обігу та виробництва можуть бути віднесені ті витрати, понесення яких є обєктивно необхідним.

Відповідно до приписів п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що між АТЗТ «Харківська бісквітна фабрика» (замовник) і ТОВ «ПБК «Вертикаль» (підрядник) укладено договір підряду № 1057/830-07 від 16.10.2007 року на виконання робіт (а.с. 101). Пунктом 1.1 зазначеного договору передбачено, що підрядник виконує роботи з установки 22-х антивандальних світильників за адресою: пр.-т Московський, 220 та здійснює здачу обєкту. Пунктом 1.3 договору визначено, що виконані роботи передаються за актом (типова форма № КБ-2в).

Суд першої інстанції прийшов до висновку про реальність операцій з виконання будівельних робіт по встановленню світильників за адресою: м. Харків, пр.-т Московський, 220, повязаність їх з власною господарською діяльністю позивача та належне відображення їх результатів у бухгалтерському та податковому обліку, які відповідають вимогам щодо первинних документів, визначених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", у звязку з чим вважає, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту сплачені суми ПДВ за виконані роботи.

Колегія суддів вважає доцільним зазначити, що порядок укладання та виконання договорів на будівельні та будівельно-монтажні роботи регулюються ЦК України, де встановлено, що (ст. 875) за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом. В ст. 877 ЦК України встановлено, що підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов'язана надати відповідну документацію.

Не виконання сторонами договору будівельного підряду визначених законодавцем вимог за правилами ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з правилами ч.1 і ч.2 ст.181 Господарського кодексу України, має своїм юридичним наслідком не досягнення згоди з усіх істотних умов договору.

До матеріалів даної адміністративної справи позивачем надано проектну документацію та узгоджену кошторисну документацію на виконання робіт.

Частинами 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом першої інстанції доказом фактичного виконання робіт визнано акт прийомки виконаних робіт Форми № КБ-2в, який міститься в матеріалах справи.

Відповідно до наказу Державного комітету статистики України та Державного комітету України з будівництва та архітектури «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві» №237/5 від 21 червня 2002 року, будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної форми власності, повинні складати за типовою формою №КБ-2в «Акт приймання виконаних підрядних робіт», а усі будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи за рахунок усіх джерел фінансування за типовою формою №КБ-3 «Довідка про вартість виконаних підрядних робіт».

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами договору при його виконанні були складені акти приймання виконаних підрядних робіт за формою №КБ-2в, який оформлено належним чином.

Також позивачем надані розрахунок загальновиробничих витрат і відомість ресурсів, в яких зазначається загальна вартість робіт, час роботи на будівництві, складові адміністративних видатків, вид і кількість матеріалів, які використовувались на будівництві та інші відомості і реквізити, наявність яких є обовязковою для первинного документу у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Слід також зазначити, що зі змісту акту прийомки виконаних робіт № б/н від 24.10.2007 р. (а.с. 102-104) слідує, що проведено освітлення підїздів за адресою: м. Харків, пр.-т Московський, 220. Акт підписано сторонами 24.10.2007 р. Податкова накладна виписана 18.10.2007 р., а оплата проведена, як свідчить платіжне доручення, 17.10.2007 р. (а.с. 107).

Таким чином, роботи проведені за місцем, визначеним сторонами договору підряду № 1057/830-07 від 16.10.07 р., укладеного між АТЗТ «Харківська бісквітна фабрика» (“Замовник”) та ТОВ “Проектно будівельна компанія “Вертикаль” (підрядник), оплата за договорами проведена та складено належним чином акт прийому передання виконаних робіт.

Крім того, колегія суддів вважає необхідним відмітити, що на час оформлення договору підряду № 1057/830-07 від 16.10.07 р. діяли положення п. 30 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», в якому передбачалося ліцензування будівельної діяльності (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж). Проте до матеріалів справи не надані відомості про наявність у ТОВ “Проектно-будівельна компанія «Вертикаль» відповідних ліцензій або інших дозвільних документів.

Право ТОВ “Проектно будівельна компанія “Вертикаль” проводити визначені договором підряду роботи підтверджується ліцензією на будівельну діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючи конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж) серія АА № 357583 строком дії з 20.08.2007 р. по 20.08.2012 р.

Наявність у контрагента означеного дозвільного документу підтверджується переліком підприємств, які отримали ліцензію Мінрегіонбуду на будівництво відповідно до Наказу № 34-Л від 20.08.2007 р. (а.с. 115).

Окрім того, колегія суддів зауважує, що обґрунтовуючи висновок про нікчемність угоди між АТЗТ «Харківська бісквітна фабрика» і ТОВ “Проектно будівельна компанія “Вертикаль”, контролюючий орган, не зазначає про відсутність у позивача первинних документів або їх невідповідність чинному законодавству, а посилається саме на порушення з боку контрагента.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" та статей 1 і 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

Будьякі умисні дії товариства, а також посадових осіб юридичної особи, стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину відсутні.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що договір між АТЗТ «Харківська бісквітна фабрика» і ТОВ “Проектно будівельна компанія “Вертикаль” в повному обсязі виконано сторонами. Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що усі витрати позивача були обєктивно необхідні АТЗТ «Харківська бісквітна фабрика» для забезпечення отримання позитивного результату від господарської діяльності, та підтверджені належним чином складеними первинними документами.

Враховуючи наведене, та надаючи оцінку доводам відповідача, викладеним в акті перевірки, які стали підставою для винесення спірних податкових повідомлень рішень колегія суддів зазначає наступне.

Відповідачем зроблений висновок про визнання зазначених угод нікчемними на підставі ст. 228, ст.ст. 215, 203 ч.1. та ч. 5 ЦК України, тобто як такі, що порушують публічний порядок, та які укладені із порушенням вимог щодо змісту правочину та не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до абзацу 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з абзацом 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Частиною 1 ст. 228 ЦК України встановлено, що, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ч.2 ст. 228 Цивільного кодексу України нікчемним правочином є правочин, який порушує публічний порядок, а згідно з ч.1 цієї ж статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, за своєю суттю нікчемним правочином в податкових правовідносинах є діяння платника податків, спрямоване на ухилення від сплати податків, зборів (обовязкових платежів), тобто свідоме діяння певної фізичної особи, що при укладанні правочину діяла від імені такого платника, яке має в собі ознаки кримінально переслідуваного.

Проте, доводів про прийняття компетентною особою рішення про порушення кримінальної справи за фактом здійснення господарської діяльності контрагентів чи відносно їх посадових осіб відповідач під час судового розгляду не наводив.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобовязання чи зменшені податкові вигоди, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

З урахуванням вищевикладених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги позивача є обґрунтованими, а податкове повідомлення-рішення від 07.09.2010 р. за № 0000110818/0 є таким, що не відповідає вимогам законодавства, оскільки доводи апеляційної скарги цих висновків не спростували.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2010р. по справі№2а-11269/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяФілатов Ю.М.

Судді Тацій Л.В.

Водолажська Н. С.

Повний текст ухвали виготовлений 21.02.2011 р.