Ухвала суду № 13958511, 09.02.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2011 р.Справа № 2а-5441/10/1670

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.

Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г.

розглянувши у письмовому провадженні в місті Харкові апеляційну скаргу Приватного підприємства «Ліо»на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року по справі за позовом Приватного підприємства «Ліо»до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2009 року Приватне підприємство (Далі ПП «Ліо») звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (Далі- Кременчуцька ОДПІ) про визнання не чинним, протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №0005991503/0/2018 від 21.06.2010р. та №0005991503/1/2964 від 10.09.2010р. про визначення податкового зобовязання за платежем: орендна плату за землю в загальному розмірі 7045,94 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.11.2010 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду вмотивовано тим, що спірні податкові повідомлення-рішення винесені у відповідності та з дотриманням вимог чинного законодавства.

Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі ПП «ЛІО» посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення яким задовольнити позов в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 08 червня 2010 року працівниками Кременчуцької ОДПІ проведено документальну невиїзну перевірку податкових декларацій з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності ПП "ЛІО". За наслідками якої складено акт № 2815/15-227/22536876 від 09.06.2010 року .

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ст.21 Закону України "Про оренду землі" від 06 жовтня 1998 року №161-ІУ із змінами, внесеними Законом України "Про державний бюджет України на 2008 рік" №107-УІ від 28.12.2007року, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №309-УІ від 03.06.2008 р., зокрема, встановлено заниження суми орендної плати за землю за січень - грудень 2008 р. на 4697,30грн., в т.ч.: за січень 391,44 грн., лютий - 391,44 грн., березень -391,44 грн., квітень - 391,44 грн., травень - 391,44 грн., червень - 391,44 грн., липень -391,44 грн., серпень - 391,44 гри., вересень - 391,44 гри., жовтень - 391,44 грн., листопад - 391.44 гри.. грудень - 391,46 грн.

На підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення рішення № 0005991503/0/2018 від 21.06.2010 року про визначення податкового зобов`язання з орендної плати за землю в сумі 7045,94 грн., з них за основним платежем 4697,30 грн. та штрафні санкції в сумі 2348,64грн. Як вбачається з матеріалів справи, позивач орендував земельну ділянку, яка розташована по проїзду Галузевому, 8 в м. Кременчуці для експлуатації та обслуговування ремонтно-будівельної дільниці з реконструкції будівель під комплекс виробництва по переробці сільськогосподарської продукції та пекарні, укладеного з Кременчуцькою міською радою та сплачував орендну плату у 2008 році за землі згідно податкової декларації за земельні ділянки державної та комунальної власності у розмірі 1,5 % від грошової оцінки. Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25.10.2001 року N 2768-III (далі - Кодекс), а справляння плати за землю - Законом України "Про плату за землю" від 03.07.1992 р. N 2535-XII (далі - Закон N 2535) в редакції, чинній на день виникнення правовідносин між сторонами.

Відповідно до ст. 206 Кодексу та ст. 2 Закону N 2535, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати і визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Обєктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Субєктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар (ст. 5 Закону N 2535).

Згідно ст. 116 Кодексу тільки громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 Закону N 2535 підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно ст. 14 Закону N 2535 платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обовязку подання щомісячних декларацій.

Орендні відносини в Україні регулюються Законом України від 06.10.1998 року N 161-XIV "Про оренду землі" (далі - Закон N 161), статтею 1 якого визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 5 Закону N 161 встановлено, що орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право користування земельною ділянкою.

Згідно зі ст. 13 Закону N 161 договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний передати орендареві земельну ділянку у користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Однією із істотних умов договору оренди землі між орендодавцем та орендарем є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (стаття 15 Закону N 161).

Відповідно до ст. 21 Закону № 161 орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Розмір та умови оплати, вказані в договорі, не можуть суперечити діючому на час укладення договору законодавству.

Згідно зі ст. 27 Закону N 2535 контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності здійснюється органами державної податкової служби.

Законом України від 28.12.2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" частину четверту статті 21 Закону України "Про оренду землі" викладено в новій редакції: “Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю"; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю". Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині”.

Зміни, внесені підпунктом 4 пункту 8 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 року.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 03.06.2008 року № 309-VI частина четверта статті 21 Закону України "Про оренду землі" викладено в новій редакції: “Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю"; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю"”.

Отже, розмір річної орендної плати за землю для земель несільськогосподарського призначення у 2008 році був встановлений на рівні трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю".

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що хоча розмір орендної плати за землю є умовою договору оренди, разом з тим, орендна плата є формою податку на землю, справляння плати за землю є сферою регулювання податкового законодавства. Сплата обов'язкових платежів, до яких віднесено і плату за землю (ст.14 Закону України «Про систему оподаткування) не може залежати від умов договору. Принципові засади такого регулювання містяться в статті 67 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Оскільки збільшення мінімального розміру орендної плати за землю відбулося не у звязку з волевиявленням сторін договору, а у звязку зі зміною ставки податку відповідно до закону, то необхідність сплати земельного податку у новому розмірі виникла у позивача незалежно від внесення змін до договорів оренди.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження відбувся з підстав визначених п.п. 1, 2 ч.1 ст. 197 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Конверт із повісткою про виклик до суду позивача на 09.02.2011 року, було повернуто на адресу суду у зв'язку з закінченням терміну зберігання .

У зв'язку з цим слід зазначити, що статтею 40 КАС України на сторін по справі покладено обов'язок повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. І у разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається їм за останньою адресою і вважається врученою.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 185, 195, 196, 198 ч. 1 п. 1, ст. 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Ліо» залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року без змін.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя(підпис)Мельнікова Л.В.

Судді(підпис)

(підпис)Григоров А.М. Подобайло З.Г. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Мельнікова Л.В.