Ухвала суду № 13957675, 26.01.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2011 р.Справа № 2-а-12747/08/1570 Категорія:8.2.6Головуючий в 1 інстанції: Хлюстін Ю.М. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Джабурія О.В.

суддів Крусяна А.В.

Шляхтицького О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09.12.2009 року у справіза позовом Компанії «Медфарком»у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про визнання недійсним та скасування в повному обсязі податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2008 року Компанія «Медфарком»у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю звернулася до суду з позовом до ДПІ в Приморському районі м. Одеси про визнання недійсним та скасування в повному обсязі податкових повідомлень-рішень, які були винесені ДПІ у Приморському районі м. Одеси відносно підприємства позивача.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказував, що відповідачем при здійсненні перевірки помилково застосовані норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»при визначенні податкового зобовязання, а саме: в порушення вимог чинного законодавства відповідачем не було визнане право позивача на надання знижок на продукцію, що відпускалася оптовим покупцям. Крім того, позивач вказував на те, що ДПІ у Приморському районі невірно тлумачить норми Закону України «Про ПДВ», а ТОВ «Компанія «Медфарком»правомірно були включені до складу податкового кредиту суми ПДВ, що був сплачений позивачем незважаючи на те, що відповідні податкові накладні були отримані підприємством від контрагентів із запізненням.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти позову посилаючись на порушення норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Позивачем була здійснена реалізація лікарських товарів повязаним особам, а саме ЗАТ «Медфарком-Південь», по цінам, нижчим від звичайних цін в результаті чого занижено валовий дохід за 1 квартал 2007 року на суму 203000 грн. Під час проведення перевірки Компанії «Медфарком»у вигляді ТОВ були встановлені порушення Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого залишок відємного значення попередніх звітних періодів, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, завищено на суму 93935 грн. і складає 1644 грн. Сума, яка підлягає сплаті до бюджету складає 20592 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.12.2009 р. позов Компанії «Медфарком»у вигляді ТОВ задоволений у повному обсязі. Визнані недійсними та скасовані в повному обсязі податкові повідомлення-рішення, які були винесені ДПІ у Приморському районі м. Одеси відносно компанії від 02.06.2008 р. №0005612310/0, від 02.06.2008 року №0005602310/0, від 01.08.2008 року №0005612310/0, від 01.08.2008 року №0005602310/1, від 03.09.2008 року №0005612310/2 та від 03.09.2008 року №0005602310/2, від 26.11.2008 року №0005602310/3 та від 26.11.2008 року №0005612310/3.

Не погоджуючись з винесеною Одеським окружним адміністративним судом постановою ДПІ у Приморському районі м. Одеси 29.12.2009 року подала апеляційну скаргу на зазначену постанову, в якій просила постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Компанії «Медфарком»у вигляді ТОВ відмовити повністю. Апелянт вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на те, що позивачем не було представлено відповідних доказів стосовно заявлених позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Колегією суддів встановлено, що на підставі направлень від 27.03.08 року №000667/412, від 24.04.08 року № 000809/569, виданих ДПІ у Приморському районі м. Одеси, фахівцями ДПА в Одеській області та ДПІ у Приморському районі м. Одеси проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання «Компанією «Медфарком»у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007р. по 31.12.2007 р. В ході проведеної перевірки встановлені порушення пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.97 №283/97-ВР, що на думку відповідача призвело до заниження позивачем податку на прибуток підприємства за 2007 рік на загальну суму 54200 грн.

Також перевіркою правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість відповідачем було встановлено заниження податку на додану вартість за 2007 рік у сумі 20592 грн. та завищення залишку від'ємного значення ПДВ, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 93935грн.

Зазначені обставини були зафіксовані в акті від 21.05.2008 року № 4814/23-1/19197784 «Про результати виїзної планової перевірки «Компанії «Медфарком»у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.12.2007 р.

На підставі зазначеного акту перевірки та з урахуванням наслідків апеляційного оскарження відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення податкові повідомлення-рішення №0005612310/0 та №0005602310/0, якими позивачу було донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 30888 грн. (за основним платежем - 20592.00 грн. та за штрафними санкціями - 10296 грн.) та з податку на прибуток підприємств - у розмірі 80955,00 грн. (за основним платежем 54200,00 грн. та за штрафними санкціями - 26755 грн.). Підставою для донарахування податкових зобов'язань стало те, що в акті перевірки відповідач вказує на порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження позивачем у І кварталі 2007 року суми валового доходу у розмірі 203000 грн. у зв'язку з реалізацією лікарських товарів пов'язаній особі - ЗАТ «Медфарком-Південь»за цінами, нижчими за звичайні.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Виходячи з положень зазначених вище законів, Кодексу та з контексту Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, у тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ТОВ «Компанія «Медфарком»у 1 кварталі 2007 р. отримало від нерезидента Palma Group S.A. (Avenue Beauregard 1, CH -1700, Fribourg, Switzerland) лікарські засоби на загальну суму 4106649 грн., у тому числі: по групі «Бутс» на суму 2056318, 50 грн. (в т.ч. 2048684, 40 грн. - вартість товару без ПДВ та 7634, 10 грн. - митні збори); по групі «Ферросан»на суму 2050330, 03 грн. ( в т.ч. 2005524. 07 грн. - вартість товару без ПДВ та 44805. 96 грн. - митні збори), надходження зазначеного товару підтверджується копіями вантажних митних декларацій та рахунків (інвойсів).

Згідно договору купівлі - продажу №2/Юг від 27.06.2005 року, укладеного між ЗАТ «Медфарком Південь»(покупець) та ТОВ «Компанією «Медфарком»(продавець), продавець зобов'язується продати і доставити власними силами покупцю медикаменти в асортименті і кількості, зазначені у додатках до договору, а покупець зобов'язується прийняти зазначений товар, і оплатити його вартість.

Відповідно до п. 4.1 вищевказаного договору продавець - ТОВ «Компанія «Медфарком»залишає за собою право надавати покупцю знижки, розмір яких узгоджується в додатках до даного договору. До договору купівлі - продажу №2/Юг від 27.06.2005 додано розрахунок знижки від 30.03.2007 року, яким визначено умови та розмір наданих знижок, а саме: за виконання обсягу закупівель лікарських засобів за період з 01.01.2007р. по 30.03.2007р. покупцю надаються знижки.

Підстава для надання знижок - додаток № 5 від 28.12.2006 року до договору купівлі-продажу № 2/Юг від 27.06.2005р., відповідно до якого необхідною умовою надання знижки є виконання покупцем узгодженого сторонами квартального плану закупівель медикаментів в 2007 р. по наступним групам: Бутс - план 2000000 грн. (розмір знижки - 7%), Ферросан - план 1000000 грн. (розмір знижки 5%).

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що як вбачається з розрахунку знижки від 30.03.2007 р. в 1 кварталі 2007 р. покупцем ЗАТ «Медфарком-Південь»був виконаний графік закупівель, а саме: по групі товару Бутс сума поставок склала 2045900 грн., внаслідок чого була надана знижка 143200 грн., а по групі товарів Ферросан сума поставок склала суму 1197000 грн., внаслідок чого була надана знижка 59800 грн. Факт виконання обсягу закупівель медичних препаратів, що був необхідним для надання знижки в 1 кв. 2007 р. підтверджується також довідкою вих. № 512 від 06.08.2009 р. ЗАТ «Медфарком-Південь», оригінал якої долучений до матеріалів справи. Із вказаної довідки вбачається, що окрім інших медикаментів за період з 01.01.2007 по 30.03.2007 р. ЗАТ «Медфарком-Південь»придбав у ТОВ «Медфарком»за договором № 2/Юг від 27.06.2005 р. Бутсу - на суму 2045900 грн. та Ферросану - на суму 1197000 грн.

Відповідно до розрахунку знижки від 30.03.2007 р. вказана знижки надається шляхом зменшення дебіторської заборгованості покупця (ЗАТ «Медфарком-Південь») перед продавцем (ТОВ «Медфарком») на суму 203000 грн. без ПДВ. Виходячи з наведеного, відповідач дійшов висновку про те, що з урахуванням наданої знижки вартість продажу позивачем вищенаведених лікарських засобів склала (без врахування ІІДВ): за групою Бутс - 196339336 грн.; за групою Ферросан - 195985524 грн., тобто є нижчою ніж вартість придбання позивачем таких товарів від постачальника TOB «Медфакром»- Компанії Palma Group S.A. (Швейцарія), внаслідок чого, нібито, в порушення норм пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачем була здійснена реалізація лікарський товарів по цінам, нижчим від звичайних цін, в результаті чого занижено валовий дохід за 1 квартал 2007 р. на суму 203000 грн.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно не погодився з подібними твердженнями відповідача.

Відповідно до вимог п. 1.20.8. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Абз. 1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що звичайна ціна - ціна продажу товарів (робіт, послуг) продавцем, включаючи суму нарахованих (сплачених) процентів, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх продажу особам, які не пов'язані з продавцем при звичайних умовах ведення господарської діяльності.

Під час проведення перевірки представники відповідача, не скористались наданим їм законом правом щодо надання запиту платнику податків з метою обґрунтування рівня договірних цін, під час проведення перевірки перевіряючи працівники ДПІ у Приморському районі м. Одеси не зверталися з запитами до державних органів статистики або інших уповноважених органів з метою визначення відповідності договірних цін на медичні препарати рівню звичайних цін.

Відповідно до підпункту 1.20.2. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для визначення звичайної ціни товару використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними товарами у аналогічних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому враховуються звичайні, при укладанні угод між непов'язаними особами, надбавки чи знижки до ціни.

У вимогах пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»зазначено, що, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

За правилами пп. 1.20.6 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Відповідно до вимог п. 1.20.8. п 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані норми не надають права податковому органу самостійно встановлювати рівень звичайних цін.

Пунктом 13 Указу Президента України «Про деякі заходи дерегулювання підприємницької діяльності»№ 817/98 від 23.07.1998 р. (зі змінами від 25.05.2004 р. №576/2004) встановлено, що індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Функції органів державної податкової служби всіх рівнів визначені ст. ст. 2, 8 - 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»№ 509-ХІІ від 04.12.1990 із змінами та доповненнями. Права органів державної податкової служби всіх рівнів встановлені ст. 11 цього Закону. Але в жодній з цих статей не встановлено право або функцію органів державної податкової служби встановлювати рівень звичайних цін.

В пункті 13 вищевказаного Указу Президента України встановлено, що індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про ціни і ціноутворення»в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

При цьому згідно з положеннями ст. 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення»вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, за якими здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Відповідно до вимог ст. 8 Закону України від 03.12.90 № 507-ХІІ «Про ціни і ціноутворення»державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення державних фіксованих цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів. При цьому тарифна (цінова) політика або порядок вищезазначеного розподілу вартості перевезення самостійно встановлюється і визначається підприємством в розпорядчих документах (накази, розпорядження, правила тощо) з урахуванням вартості витрат, рентабельності та інших факторів, що мають вплив на здійснення господарської діяльності. При цьому втручання державних органів у господарські, в тому числі цінові відносини підприємств забороняється.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 189 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни, а ч. 2 ст. 190 ГК України вказує, що вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання. Статтею 6 Господарського кодексу України передбачено заборону незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не було надано жодного доказу в підтвердження того, що до медичних препаратів, які були реалізовані на підставі договору купівлі-продажу № 2/Юг від 27.06.2005р. мали застосовуватися державні фіксовані ціни або регульовані ціни. Таким чином ціни на вказані медичні препарати є вільними і визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін з урахуванням знижок, що надаються продавцем за виконання певного обсягу закупівель. Жодних доказів того, що вказані договірні ціни не відповідають рівню звичайних цін відповідач не надав. Сам факт реалізації продукції за ціною нижчою, ніж ціна придбання, не є порушенням закону.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що є недоречними та необґрунтованими посилання відповідача в акті перевірки на норми пп. 1.20.9 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»при визначенні звичайної ціни на товари, роботи, услуги (арк. 21 акту), оскільки вказана норма закону стосується лише тих платників податку, які визначені як природні монополісти відповідно до закону, а відповідачем не було надано жодного обґрунтування того, що позивач є природним монополістом.

Не погоджуючись з позовними вимогам відповідач також відзначив, що перевіркою правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати ПДВ нібито було встановлено заниження податку на додану вартість за 2007 рік у сумі 20592 грн. та завищення залишку від'ємного значення ПДВ, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 93935 грн.

Зокрема в своїх запереченнях відповідач вказав, що в порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», п. 5.8 «Порядку заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 №166, , п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000р. №2181-111, позивачем до складу податкового кредиту у рядку 10.1 податкових декларацій з податку на додану вартість за перевірений період (з 01.01.2007р. по 31.12.2007 р.) були віднесені суми ПДВ по податковим накладним попередніх звітних періодів, тобто періодів, що були перевірені попередньою плановою документальною перевіркою, в тому числі: за березень, квітень, червень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2006 р.

При цьому відповідач послався на те, що з акту перевірки вбачається, що за результатами попередньої перевірки (акт від 26.06.2007р. №5737/23-10/19197784) щодо перевірки правомірності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати ПДВ за період з 01.01.2006р. по 31.12.2006р. заниження (завищення) податку на додану вартість виявлено не було. При цьому проти факту отримання податкових накладних від контрагентів із запізненням ДПІ не заперечує, а дати отримання належним чином оформлених податкових накладних визначені TOB «Компанія «Медфарком»в довідці вих. № 815 від 11.11.2009р.

З посиланням на вимоги п. 7.4.1. п. 7.4., п.п. 7.2.3. п. 7.2., пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про ПДВ», а також п. 7 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 №166, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем норм чинного законодавства, внаслідок чого TOB «Компанія«Медфарком»залишок від'ємного значення попередніх звітних періодів, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного (січня 2008 року) податкового періоду, нібито був завищений на суму 93935 грн. (95579 грн.-1644 грн.) і склав 1644 грн. Сума, яка підлягає сплаті до бюджету складає за розрахунками відповідача 20592 грн.

Судова колегія не погоджується з такими твердженнями відповідача виходячи з наступного.

Нормою пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про ПДВ»передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з вимогами підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про ПДВ», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до вимог пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. При цьому підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ визначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, не підтверджених податковими накладними.

Поряд з цим, у разі якщо продавець порушує встановлений порядок виписування податкової накладної, то згідно з нормами пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 ЗУ «Про ПДВ»покупець має право звернутися до кінця поточного податкового періоду з відповідною заявою до податкового органу за своїм місцезнаходженням. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують придбання товарів (робіт, послуг). Своєчасно подана заява є підставою для включення до податкового кредиту суми ПДВ, сплаченої у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Згідно абз. 2 пп 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 ЗУ «Про ПДВ»у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказана норма закону встановлює право, а не обов'язок платника податків звертатися зі скаргами до податкових органів на постачальника товарів (послуг). При цьому необхідною умовою для подання такої скарги є або відмова постачальника надати податкову накладну, або порушення ним порядку її заповнення. Оскільки звернення до податкових органів зі скаргою на постачальника товарів (послуг) є правом, а не обов'язком покупця, суд вважає помилковим висновок ДПІ у Приморському районі м. Одеси про те, що через відсутність фіксації факту звернення TOB «Компанія «Медфарком»на підставі пп. 7.2.6. ЗУ «Про ПДВ»до ДПІ у Приморському районі м. Одеси, позивач не використав своє право на підтвердження суми податкового кредиту за період з 01 січня по 31 грудня 2006 року на суму 114.527 грн.

Суд першої інстанції правильно вважав безпідставним висновок відповідача про те, що TOB «Компанія«Медфарком»було зобов'язане подавати уточнюючий (коригуючий) розрахунок до декларацій з ПДВ щодо податкових накладних, отриманих із запізненням (стор. 26 акту перевірки). Згідно з пп. 7.4.5 ст. 7 ЗУ «Про ПДВ»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, не підтверджених податковими накладними. Таким чином, вказана норма закону пов'язує з фактом наявності належним чином оформленої податкової накладної виникнення у платника податку права на податковий кредит. Граничний проміжок часу, протягом якого таке право може бути реалізоване платником податку закріплене не Законом України «Про ПДВ». а ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»і складає, за загальним правилом, 1095 днів.

До моменту отримання належним чином оформленої податкової накладної суми витрат на сплату ПДВ не включалися TOB «Компанія«Медфарком»до складу податкового кредиту, що не заперечується відповідачем. Таким чином, на підставі пп. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про ПДВ», суми ПДВ за податковими накладними, отриманими із запізненням були включені позивачем до податкового кредиту того звітного період, в якому фактично отримано податкові накладні. Зазначені суми були відображені позивачем у рядку 10.1 податкової декларації з ПДВ за відповідні звітні періоди. При цьому додаток до податкової декларації з ПДВ «Розрахунок коригування сум ПДВ»позивачем не заповнювався та до ДПІ у Приморському районі м. Одеси не подавався, оскільки, як підкреслювала ДПА України в своєму листі № 8799/6/16-1515-10 від 10.08.2006 р.: «коригування раніше відображеного податкового кредиту в даному випадку не здійснюється». Таку саму позицію висловлює ДПА у п. 11 Листа від 14.04.2008р. № 7681/7/16-1117 «Щодо актуальних питань з податку на додану вартість». Вбачається, що відповідачем не було вказано норми закону, відповідно до якої позивач був зобов'язаний складати та подавати до ДПІ у Приморському районі м. Одеси уточнюючий розрахунок, а відтак такий висновок відповідача суд вважає необґрунтованим та таким, що не відповідає обставинам справи.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач не довів суду правомірність оскаржуваних позивачем податкових повідомлень - рішень.

Відповідно до вимог пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 р. № 2181-III у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Судова колегія вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є субєктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09.12.2009 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом одного 20 днів.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький