Ухвала суду № 13956959, 25.01.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2011 р.Справа № 2-а-2837/10/1470 Категорія:14Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В.В. Судова колегія Одеського апеляційного

адміністративного суду у складі:

головуючого Коваля М.П.

суддів Потапчука В.О.,

Семенюка Г.В.

при секретарі Журкіній І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 червня 2010 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ветеринарної медицини в Миколаївської області про зміну дати звільнення, стягнення середньомісячного заробітку та моральної шкоди ,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ветеринарної медицини в Миколаївської області про зобов'язання відповідача скасувати наказ про його звільнення від 25.04.06 та видати новий наказ із зміною дати звільнення на 29.11.07, а також стягнення з відповідача недоотриману пенсію у сумі 46 255,5 грн., компенсацію середньомісячного заробітку 49 628 грн. та моральну шкоду в сумі 50 000 грн.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду відкрито провадження лише в частині проходження та звільнення позивача з публічної служби, стягнення заробітку та моральної шкоди, але відмовлено у відкритті провадження щодо стягнення пенсійних виплат (а.с.2).

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 червня 2010 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Сторони були сповіщені належним чином про час і місце судового засідання, про що є докази в матеріалах справи: ОСОБА_2 сповіщений згідно поштового повідомлення про вручення (а.с.138), представник прибув до суду та підтримав апеляційну скаргу; Головне управління ветеринарної медицини в Миколаївської області сповіщено згідно поштового повідомлення про вручення (а.с.139), представник прибув до суду та заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши сторони, які зявились у судове засідання, вивчивши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що з 1990 року ОСОБА_2 працював в органах державної ветеринарної медицини та був державним службовцем (а.с.11). Останньою посадою позивача перед звільненням була посада начальника Управління ветеринарної медицини в Миколаївському районні. Наказом начальника управління ветеринарної медицини Миколаївської області від 25.04.06 за №06-к позивачу була надана відпустка з наступним звільненням у останній день відпустки, у зв'язку з виходом на пенсію по досягненню граничного віку проходження державної служби (а.с.7). Таким чином позивач 06.07.2006 року отримав в управлінні ветеринарної медицини трудову книжку без відповідного запису про звільнення та зобов'язався її повернути для здійснення відповідного запису про дату звільнення (а.с.30,59). Після отримання трудової книжки позивач здав її до Управління Пенсійного фонду України у Миколаївському районі (а.с.11 зворот). У зв'язку з тим, що в трудовій книжці не було запису про дату звільнення ОСОБА_2 Пенсійним фондом України йому було призначено пенсію за віком, а не пенсію державного службовця (а.с.12). В червні 2007 року працівники кадрової служби Головного управління ветеринарної медицини у Миколаївської області забрали трудову книжку ОСОБА_2 в Управлінні Пенсійного фонду, зробили запис про його звільнення з 05.06.2006 року (а.с.51) та повідомили позивача про необхідність її зібрати в управлінні кадрів (а.с.44-47). 14.11.2007 року ОСОБА_2 отримав в Головному управлінні кадрів ветеринарної медицини Миколаївської області свою трудову книжку з записом про звільнення з державної служби (а.с.31).

Згідно пояснень представників відповідача у судовому засіданні суду першої інстанції встановлено, що в липні 2006 року ОСОБА_2 видали трудову книжку, оскільки позивач наполягав на її отриманні, та керівництво Головного управління ветеринарної медицини пішло йому на зустріч і видало трудову книжку тимчасово, без запису про звільнення, за умови її повернення для здійснення відповідного запису що підтверджується належним доказом, а саме актом складеним за підписами відповідальних осіб та ОСОБА_2 (а.с.59).

Відповідно до ст.23 Закону України «Про державну службу»граничний вік перебування на державній службі становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок.

Згідно з п.3 ч.1 ст.30 Закону України «Про державну службу»державна служба припиняється у разі досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби.

Запис про дату звільнення у трудовій книжці позивача був відсутній своєчасно, оскільки позивач надав листок непрацездатності. Враховуючи, що відповідно до законодавства звільнення працівника не може бути здійснено під час лікарняного, запис про звільнення ОСОБА_2 на той час не вносився. ОСОБА_2 виповнилося 60 років 02.05.2006 року (а.с.51).

Відповідно до ст.47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.

Частиною 4 статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

З аналізу вищевикладеного можливо зробити обґрунтований висновок про те, що діюче законодавство передбачає сплату середнього заробітку лише за наявності вини власника у затримці при видачі трудової книжки.

З огляду на матеріали справи та надані сторонами пояснення колегія суддів наголошує, що в даному випадку не вбачається вини роботодавця у затримці виконання запису у трудовій книжці, оскільки вона була обумовлена тим, що трудова книжка знаходилася або на руках у ОСОБА_2 або у Пенсійному фонді, куди її також здав сам позивач. Після того як трудову книжку знову було повернуто до Головного управління і в ній зроблено відповідний запис, відповідач вживав заходів до її своєчасної видачі позивачу, надсилаючи відповідні повідомлення, на які позивач не реагував (а.с.44-47). При цьому слід наголосити, що зазначені обставина апелянтом не оспорювалась ні в суді першої інстанції, не при апеляційному оскарженні.

Щодо апеляційних доводів позивача із посиланням на журнал видачі трудових книжок, то позивачем не надано такого журналу із відповідними копіями та не заявлено клопотання про його витребування, хоча факт по встановленню цієї дати не є оспорюванню обставиною та не встановлює обставини щодо предмету спору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 70 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування; Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Також слід зазначити, що позивачем не сплачено належний судовий збір (державне мито) за подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині заявлених позивачем вимог щодо стягнення 50 000грн. моральної шкоди, який підлягає стягненню з позивача з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 КАС України встановлено, що до апеляційної скарги додаються її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. До апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору, а також копії доданих до неї письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Приписами п. 1 ст. 4 Декрету КМ України «Про державне мито»від 30 квітня 1993 року N 43-93 (пункт 1 частини першої статті 4 із змінами, внесенимизгідно із Законом України від 03.03.2005 р. N 2454-IV) передбачено, що від сплати державного мита звільняються позивачі - робітники та службовці - за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин; члени колективних сільськогосподарських підприємств, працівники фермерських господарств - за позовами до колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств про оплату праці та за іншими вимогами, пов'язаними з трудовою діяльністю.

Таким чином позивач звільнений від салати державного мита в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача скасувати наказ про його звільнення від 25.04.06 року та стягнення компенсації середньомісячного заробітку 49 628 грн.

Але як вбачається з матеріалів справи позивачем також заявлена вимога щодо стягнення моральної шкоди в сумі 50 000 грн., зазначена вимога стосується моральної (немайнової) шкоди та прямо не випливає з трудових правовідносин, з огляду на що позивачем має бути сплачено відповідне державне мито, яке розраховується наступним.

Відповідно до абз. 4 п. Ж ст. 3 Декрету КМ України «Про державне мито»від 30 квітня 1993 року N 43-93 (із змінами та доповненнями згідно із Законом України від 22 грудня 2010 року N 2821-VI) встановлено, що із позовних заяв про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з ціною позову від 100 до 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - 5 відсотків ціни позову.

Таким чином з огляду на вищезазначене позивачем в суді першої інстанції при подачі позовної заяви мало бути сплачено державне мито в розмірі 2500грн. (5% від 50000).

Згідно з абз. 1 п. З ст. 3 Декрету КМ України «Про державне мито»від 30 квітня 1993 року N 43-93 (із змінами та доповненнями згідно із Законом України від 22 грудня 2010 року N 2821-VI) встановлено, що із апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви й скарги, а з майнових спорів - ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Отже при подачі апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апелянтом має бути сплачено 1250грн. (50% від 2500). Таким чином зазначена сума підлягає стягненню з апелянта в доход Державного бюджету України.

Таким чином оскільки висновки суду першої інстанції обґрунтовані та відповідають чинному законодавству, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, колегія суддів на підставі ст.200 КАС України приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 червня 2010 року залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 червня 2010 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ветеринарної медицини в Миколаївської області про зміну дати звільнення, стягнення середньомісячного заробітку та моральної шкоди без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) державне мито (судовий збір) в розмірі 1250 гривень (тисяча двісті пятьдесят) в доход Державного бюджету (рахунок №31114095700008, код бюджетної класифікації -22090200, одержувач ГУДКУ в Одеській області, код ЄДПРОУ 23213460, банк отримувач: ГУДКУ в Одеській області, МФО: 828011).

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції.

Головуючий: / М.П. Коваль/

Суддя:/ В.О. Потапчук/

Суддя: / Г.В. Семенюк/