Ухвала суду № 13955906, 02.02.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2011 р.Справа № 22-а-5821/08 Категорія:8.2.6Головуючий в 1 інстанції: Семенчук Н.О. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

судді доповідача-головуючого Шляхтицького О.І.,

суддів - Джабурії О.В., Крусяна А.В.,

секретар Ханділян Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві на постанову господарського суду Миколаївської області від 17 червня 2008 року у справі за адміністративним позовом відкритого акціонерного товариства «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2008 року позивач, відкрите акціонерне товариство «Миколаївський комбінат хлібопродуктів», звернувся до суду із адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №00009340/0 від 15.04.2008 року.

В обґрунтування позову зазначив, що оскаржуване рішення винесено на підставі хибних висновків акта перевірки відповідача щодо оподаткування процентів, сплачених нерезиденту за обслуговування кредиту.

Відповідач позов не визнав з підстав, зазначених в рішенні і акті перевірки.

Постановою господарського суду Миколаївської області від 17.06.2008 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №00009340/0 від 15.04.2008 року.

Не погоджуючись з даною постановою суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального права, тому просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти по справі нову, якою відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання згідно із спірним повідомленням-рішенням слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті про результати планової виїзної документальної перевірки ВАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» від 04.04.2008 року №220/40/00952114.

Відповідно до висновків Акту перевірки 04.04.2008 року № 220/40/00952114, відповідачем встановлено порушення ВАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» вимог підпункту «а» п.13.1,п.13.2 ст.13, п.19.3 ст.19 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, п.2 ст.11 Конвенції між Урядом України і Урядом Латвійської республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на дохід та майно, ратифікованих Законом України 331/96-ВР від 12.07.1996 року та п.п. 4, 8 Порядку звільнення (зменшення) від спадкування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 470 від 06.05.2001 року, внаслідок чого позивачем не оподаткований прибуток нерезидента за період з 01.10.2006 року по 31.12.2007 року на суму 179363,00 грн. при виконанні умов кредитного договору з нерезидентом А«TRASTA KOMERCTBANKA» (Латвійська республіка).

Так, 15.12.2005 року між позивачем та А«TRASTA KOMERCTBANKA» укладений кредитний договір №к-97/2005 відповідно до якого А«TRASTA KOMERCTBANKA» надає ВАТ «Миколаївскьий комбінат хлібопродуктів» кредит на суму 270000 дол. США, а позивач сплачує за користування кредитними кошами проценти у розмірі 10% річних. У спірний період позивач сплатив нерезиденту проценти у іноземній валюті в розмірі 1793633,75 грн. та, на думку перевіряючих, не сплатив податок на прибуток із вказаної суми.

На підставі висновків даного акта перевірки, відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 00009340/0 від 15.04.2008 р. про визначення позивачу податкового зобовязання, а саме: 179363,51 грн. за основним платежем та 358727,02 грн. за штрафними санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 13.2 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) резидент, що здійснює на користь нерезидента, або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3.-13.6, зобовязані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1. цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Згідно підпункту «й» п. 13.1. ст. 13 вказаного Закону для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти інші доходи від здійснення нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг з міжнародного звязку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Згідно п. 18.1 ст. 18 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України встановлено інші правила, ніж ті що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

Пунктом 1.10 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" проценти визначено як доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються: платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит; платіж за придбання товарів у розстрочку. Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум. Платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того, чи встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках до суми договору або від іншої вартісної бази, не є процентами.

Статтею 4 Конвенції між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно, яка ратифікованої Законом України від 12.07.96 N 331/96-ВР ( далі-Конвенція), визначено резидентом Договірної Держави будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі постійного проживання, постійного місцеперебування, місцезнаходження керівного органу, місця реєстрації або будь-якого іншого аналогічного критерію.

Пунктом 4 ст.11 Конвенції визначено , що термін «проценти» при використанні в цій статі означає доход від боргових вимог будь якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і ,зокрема, дохід від урядових цінних паперів і доход від облігацій чи боргових зобовязань. Включаючи премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій чи боргових зобовязань. Штрафи за несвоєчасні виплати не розглядаються як проценти для цілей цієї статті.

Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування" передбачено, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.

Згідно з пунктом 6 Постанови особа, яка виплачує доходи нерезидентові у звітному (податковому) році, у разі подання нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний податковий період (рік) може застосувати положення міжнародного договору, зокрема щодо звільнення (зменшення) від оподаткування, у звітному (податковому) році з отриманням довідки після закінчення звітного (податкового) року.

Окрім цього, відповідно до пункту 1 статті 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року, яка набрала чинності для України в 1986 р., договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору.

Відповідно до пункту 1 статті 11 Конвенції проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

Зазначений пункт не визначає виключного права оподаткування на користь країни резиденції отримувача доходу та відповідно не надає платнику податку ні права вибору сплати податку (Україна або Латвія), ні виключного права оподаткування на користь країни резиденції.

Згідно з пунктом 2 статті 11 Конвенції однак такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів.

Це означає, що пункт 2 цієї статті надає право оподаткування країні джерела процентів, тобто країні, резидентом якої є компанія, що сплачує проценти у разі, якщо її законодавство передбачає оподаткування такого виду доходу (підпункт "а" пункту 13.1 статті 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Водночас слід враховувати, що підставою для використання переваг відповідно до міжнародного договору є подання нерезидентом особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором (пункт 4 Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 N 470).

Право підтверджувати місце перебування резидентів Латвійської Республіки надано начальнику (заступнику начальника) районної податкової інспекції за місцем їх реєстрації у якості платників податків.

Відповідно до Договору між Україною і Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 23.05.95 року документи податкових установ Латвійської Республіки мають прийматися в Україні без будь-якого додаткового засвідчення (без консульської легалізації та апостиля).

Так, суд першої інстанції встановивши, що позивач підтвердив належними доказоми довідками про місцезнаходження для оподаткування (а.с.91-101, 122,123), той факт, що А«TRASTA KOMERCTBANKA» є резидентом Латвійської республіки, а у спірний період його дохід підлягає оподаткуванню у цій державі та оподаткований, що спростовує викладені в апеляційній скарзі доводи податкової служби про порушення позивачем Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, вимогоп.п.2,3 вказаної Конвенції та у відповідності з пунктами 4 та 6 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування" є підставою для звільнення від оподаткування в Україні оспорюваних видів доходу нерезидента.

З огляду на положення пункту 1 статті 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, обєкту і цілей Конвенції та вимоги національного податкового законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність оподаткування доходів нерезидентів, отриманих в Україні, в державі, резидентом якої є контрагент позивача.

Доводи апелянта є не суттєвими, та такими, що спростовуються вищенаведеними висновками.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не допустив, правильно встановив обставини справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві залишити без задоволення, а постанову господарського суду Миколаївської області від 17 червня 2008 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення у повному обсязі ухвали суду апеляційної інстанції.

Дата складення та підписання рішення суду в повному обсязі - 07 лютого 2011 року.

Головуючий:

Суддя:

Суддя: