Рішення № 139558573, 07.09.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/9678/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АБАРО ГРУП» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «АБАРО ГРУП» (далі - ТзОВ «АБАРО ГРУП», позивач) до Львівської митниці (далі також - відповідач), у якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000676/2 від 28.04.2026;

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000720/2 від 05.05.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що декларант позивача з метою митного оформлення товару подав до Львівської митниці електронні митні декларації. Митну вартість товару визначив за основним методом, надав Львівській митниці належний та достатній пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару, а відповідач, не зважаючи на це, прийняв рішення про коригування митної вартості товару, таку визначив за іншим методом, аніж заявлено декларантом. Позивач вважає, що надані документи підтверджують заявлену вартість ввезеного товару, документи не містять ні розбіжностей, ні ознак підробки, містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, а також відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, позивачем надано і визначено митну вартість за основним методом. З огляду на викладене, позивач вважає рішення відповідача про коригування митної вартості протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою від 18.05.2026 залишено позовну заяву без руху та зобов`язано надати переклад доданих до позовної заяви документів, що викладені іноземною мовою.

На виконання ухвали суду 29.05.2026 року позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви, з якою долучив офіційний переклад документів, складених іноземною мовою, українською мовою.

Ухвалою від 01.06.2026 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.

19.06.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити. Зазначав, що під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості посадовими особами Львівської митниці встановлено розбіжності та відсутність усіх необхідних відомостей у поданих декларантом документах, що стало підставою для витребування додаткових документів відповідно до ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України. На думку відповідача, позивач не надав усіх витребуваних документів, не усунув сумнівів щодо правильності визначення митної вартості, а тому митний орган правомірно відмовив у застосуванні першого методу визначення митної вартості та прийняв оскаржувані рішення про її коригування. Також зазначав, що Львівська митниця діяла в межах повноважень, визначених Митним кодексом України, а обов`язок доведення правильності визначення митної вартості покладається на декларанта.

22.06.2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій просив позов задовольнити повністю. Зазначав, що відповідачем не доведено наявності передбачених ст. ст. 53, 54 Митного кодексу України підстав для витребування додаткових документів та коригування митної вартості. Вказував, що митний орган не навів конкретних обставин, які викликали сумніви щодо правильності визначення митної вартості, а також не довів правомірності прийнятих рішень. Крім того, зазначав, що наведена відповідачем судова практика не є релевантною до спірних правовідносин. Також вказав, що витрати на професійну правничу допомогу підтверджені належними доказами.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Між ТзОВ «АБАРО ГРУП» (покупцем) та компанією «WUXI GMB INTERNATIONAL CORP», Китай (продавець) було укладено зовнішньоекономічний контракт №4 від 23.10.2025 (далі - контракт), предметом якого є те, що продавець виробляє та продає, а покупець купує товар, асортимент, кількість і вартість товарів, що купуються, визначається згідно підтвердженого замовлення або у інвойсах до цього контракту, які є невід`ємною частиною.

На виконання умов вищевказаного зовнішньоекономічного контракту №4 від 23.10.2025 згідно рахунку-фактури (інвойсу) №1 від 30.10.2025 позивач придбав у продавця товар загальною вартістю 18838,64 доларів США.

Для митного оформлення вказаного товару позивач подав відповідачу електронну митну декларацію №26UA209230038703U0 від 27.04.2026, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначених у графі 31 митної декларації товар №2 - арматура кріплення, фурнітура та аналогічні вироби, для використання у будівлях, для дверей, не містить РЕЗ та ВП, передавачі та приймачі; товар №3 - замки з недорогоцінних металів, що використовуються для дверей будівель, циліндрові, не містить РЕЗ та ВП, передавачі та приймачі.

Одночасно, декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією №26UA209230038703U0 в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи, які місять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її:

- Зовнішньоекономічний контракт №4 від 23.10.2025;

- Рахунок-фактура (iнвойс) №1 від 30.10.2025;

- Пакувальний лист від 15.01.2026;

- Банківський платіжний документ, що стосується товару №2 від 10.11.2025;

- Банківський платіжний документ, що стосується товару №2 від 14.01.2026;

- Договір про транспортно-експедиторське обслуговування №27112025 від 26.11.2025;

- Довідка про транспортні витрати №498567 від 21.04.2026;

- Коносамент №KYGDAH2600016 від 05.02.2026;

- Автотранспортна накладна №498567 від 21.04.2026.

За наслідками опрацювання наданих документів Львівська митниця надіслала повідомлення з вимогою надати додаткові документи.

На цю вимогу позивач надав: рахунок на оплату №5 від 09.04.2026, рахунок на оплату №7 від 10.04.2026, Рахунок-фактуру про надання транспортних послуг №498567 від 21.04.2026 року: Копію документа, що підтверджує оплату наданих послуг за міжнародне автоперевезення від 27.04.2026, згідно Рахунку-фактури про надання транспортних послуг №498567 від 21.04.2026, Заявку № LCL 468530 від 01.02.2026 на транспортно-експедиторське обслуговування збірного вантажу до Договору від 26.11.2025 №27112025; Комерційну пропозицію (Commercial offer) №1 від 23.10.2025, копію митної декларації країни відправлення № 223120260000469546 від 31.01.2026, митну декларацію країни транзиту № 26PL322010NSCUEYM8 від 23.04.2026; Висновок експерта за результатами проведення судово-товарознавчого дослідження у відповідності до договору про надання послуг від 28.04.2026 № 26/1/053 та замовлення товару №1 від 27.10.2025, і просив визнати митну вартість на підставі вже поданих документів.

Як наслідок, за результатами розгляду поданих документів Львівська митниця відмовила у митному оформленні товарів за заявленою митною вартістю у зв`язку з прийняттям рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000676/2 від 28.04.2026.

Відмову у митному оформленні товарів відповідач оформив карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2026/001242.

З метою випущення товару у вільний обіг 29.04.2026 позивач (декларант) подав митну декларацію №26UA209230039625U4, в якій вказав вартість товарів відповідно до оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару.

Неможливість визнати заявлену декларантом митну вартість за основним методом посадова особа митного органу в рішенні про коригування митної вартості мотивувала тим, що відповідно до п 1.1 наданого до митного оформлення контракту №4 від 23.10.2025 продавець виробляє та продає, а покупець купує товар, асортимент, кількість і вартість товарів що купуються, визначається згідно підтвердженого замовлення або у інвойсах до цього контракту, які є його невід`ємною частиною. Крім цього, відповідно до п.п 1.2 вищевказаного контракту поставка товару здійснюється партіями на підставі заявок покупця. Замовлення (заявки) до митного оформлення декларантом не подано, що унеможливлює перевірку виконання умов контракту; надані до митного оформлення копії банківських платіжних документів №2 від 10.11.2025 та №2 від 14.01.2026 не можуть бути взяті до уваги в якості банківських платіжних документів, що стосується оцінюваного товару та підтверджують факт оплати, оскільки: згідно з нормами Закону України від 21.06.2018 № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» та Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 2 (далі Положення № 2), для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216 (далі Постанова № 216), не містять відміток виконавця надавача платіжних послуг, що свідчать про виконання операцій за таким банківським документом. Крім того, у гр.70 «Призначення платежу» вищевказаних платіжних документів зазначено лише контракт відповідно до якого здійснено оплату, без посилання на конкретний товаросупровідний документ. Отже, декларантом не надано належних документальних підтверджень ціни, що фактично сплачена за оцінюваний товар, а саме банківських платіжних інструкцій, передбачених Положенням № 2 та Постановою № 216. Вищевикладене не дає можливості митному органу здійснити контроль правильності визначення митної вартості товарів шляхом перевірки відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за оцінюваний товар; - у гр. 17 та гр. 23 наданої до митного оформлення CMR № 498567 від 21.04.2026 наявні штампи перевізника MPP GUCHTRANS. Однак, документи, які визначають договірні відносини з MPP GUCHTRANS та передбачають факт погодження вартості, маршруту та способів розрахунку відсутні. До митного оформлення декларантом надано довідку про транспортні витрати № 498567 від 21.04.2026, яка складена ТзОВ «Транслогістик-ЮА». Згідно з п. 4.1 договору № 27112025 про транспортно-експедиторське обслуговування від 26.11.2025, укладеного з ТзОВ «Транслогістик-ЮА», оплата за цим договором здійснюється клієнтом на підставі та відповідно до рахунку експедитора шляхом 100% передоплати до моменту надання послуг, та не пізніше банківського дня у якому рахунок виставлявся до сплати. При не оплаті рахунку експедитора у встановлений у цьому пункті строк, вартість послуг (ціна в рахунку) може підлягати зміні експедитором. Слід зазначити, що рахунок на оплату транспортно-експедиційних послуг та платіжні банківські документи, що підтверджують оплату вищевказаних послуг декларантом до митного оформлення не надано. Наданий на вимогу митного органу рахунок-фактура на оплату транспортно-експедиційних послуг № 4738203 від 21.04.2026 складено ТзОВ «Транслогістик-ЮА». Згідно заявки на транспортно-експедиторське обслуговування № LCL 468530 від 01.02.2026, надавачем послуг виступає ТзОВ «Транслогістик-ЮА», однак послуги по перевезенню згідно CMR № 498567 від 21.04.2026 надавались MPP GUCHTRANS. Будь-які документи, які визначають договірні відносини з MPP GUCHTRANS відсутні. Надана на вимогу митного органу експортна декларація країни відправлення № 223120260000469546 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту через відсутність в ній дати експорту, у зв`язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними. Крім того, у гр. "країна призначення" вищевказаної декларації містить запис "POL", що суперечить умовам угоди. Отже експортна митна декларація країни відправлення не містить всіх відомостей необхідних для ідентифікації числових значень складових митної вартості по товару і не може бути використана митним органом як додаткова інформація. Щодо наданого експертного висновку № 26/1/053 від 28.04.2026, то у такому вказується, що при проведенні дослідження експерт виходить з припущення, що надана замовником інформація та отримані дані у доступних джерелах інформації, та на запити експерта (що використані при складанні даного висновку) є достатньо правдивою. Враховуючи вищевикладене, наданий експертний висновок несе виключно інформаційний характер, а зроблені висновки ґрунтуються на припущеннях експерта у достовірності наданої та отриманої інформації. Тобто, такий документ, не підтверджує митну вартість оцінюваного товару.

Отже, на думку посадової особи митного органу, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначені за основним методом.

Також, між ТзОВ «АБАРО ГРУП» (покупцем) та компанією «SUZHOU TOPS SECURITY TECHNOLOGY LTD», Китай (продавець) було укладено зовнішньоекономічний контракт №1 від 01.08.2025 (далі - контракт), предметом якого є те, що продавець виробляє та продає, а покупець купує товар, асортимент, кількість і вартість товарів, що купуються, визначається згідно підтвердженого замовлення або у інвойсах до цього контракту, які є невід`ємною частиною.

На виконання умов вищевказаного зовнішньоекономічного контракту №1 від 01.08.2025 згідно рахунку-фактури (інвойсу) №1 від 01.09.2025 позивач придбав у продавця товар загальною вартістю 24355 доларів США.

Для митного оформлення вказаного товару позивач подав відповідачу електронну митну декларацію №26UA209230041372U0 від 04.05.2026 відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначених у графі 31 митної декларації: товар №2 - комплектуючі частини до замків з недорогоцінних металів, не містить РЕЗ та ВП, передавачі та приймачі; товар №3 - засувки з недорогоцінних металів, не містить РЕЗ та ВП, передавачі та приймачі; товар №5 - замки з недорогоцінних металів, що використовуються для дверей будівель, сувальдні, не містить РЕЗ та ВП, передавачі та приймачі.

Одночасно, декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією №26UA209230041372U0 в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи, які місять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її:

- Зовнішньоекономічний контракт №1 від 01.08.2025;

- Рахунок-фактура (iнвойс) №1 від 01.09.2025;

- Пакувальний лист від 26.01.2026;

- Банківський платіжний документ, що стосується товару №1 від 10.09.2025;

- Банківський платіжний документ, що стосується товару №3 від 26.01.2026;

- Договір про транспортно-експедиторське обслуговування №27112025 від 26.11.2025;

- Договір №28720 від 11.11.2021;

- Договір №Z/64/IS/04/2026 від 29.04.2026;

- Довідка про транспортні витрати №499665 від 28.04.2026;

- Коносамент №AWSSE260200093 від 19.02.2026;

- Автотранспортна накладна №499665 від 28.04.2026.

За наслідками опрацювання наданих документів Львівська митниця надіслала повідомлення з вимогою надати додаткові документи.

На цю вимогу позивач надав: рахунок на оплату №10 від 29.04.2026, платіжну інструкцію №892 від 29.04.2026 про оплату даного рахунку-фактури; Рахунок-фактуру про надання транспортних послуг № 4740194 від 28.04.2026, Копію документа, що підтверджує оплату наданих послуг за міжнародне автоперевезення № 62 від 30.04.2026, згідно Рахунку-фактури про надання транспортних послуг №4740194 від 28.04.2026, Заявку № LCL 468527 від 15.02.2026 на транспортно-експедиторське обслуговування збірного вантажу до Договору від 26.11.2025 №27112025; Договір про транспортно-експедиторське обслуговування між експедиторами від 29.04.2026 №Z/64/1S/04/2026; Договір про транспортно-експедиторське обслуговування між експедиторами від 01.03.2024 № 0103-23-1; Комерційну пропозицію (Commercial offer) №1 від 01.08.2025, копію митної декларації країни відправлення № 223120260000761446 від 21.02.2026 та пояснювальний лист з перекладом б/н від 29.04.2026 щодо розбіжності між сумою у декларації країни відправлення та рахунком-фактурою, митну декларацію країни транзиту № 26PL322010NSDJN6K3 від 29.04.2026; замовлення товару №1 від 15.08.2025.

Як наслідок, за результатами розгляду поданих документів Львівська митниця відмовила у митному оформленні товарів за заявленою митною вартістю у зв`язку з прийняттям рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000720/2 від 05.05.2026.

Відмову у митному оформленні товарів відповідач оформив карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2026/001313. З метою випущення товару у вільний обіг 05.05.2026 позивач (декларант) подав митну декларацію №26UA209230041885U9, в якій вказав вартість товарів відповідно до оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару.

Неможливість визнати заявлену декларантом митну вартість за основним методом посадова особа митного органу в рішенні про коригування митної вартості мотивувала тим, що одним із основних документів, що підтверджують митну вартість товару відповідно до вимог ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України є зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності, та транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Поставка товару здійснювалась на підставі контракту №1 від 01.08.2025, що укладений між SUZHOU TOPS SECURITY TECHNOLOGY LTD (продавець) та ТзОВ «АБАРО ГРУП» (покупець) (далі - контракт ЗЕД). Відповідно до п. 1.1 контракту продавець виробляє та продає, а покупець купує товар, асортимент, кількість і вартість товарів що купуються, визначається згідно підтвердженого замовлення або у інвойсах до цього контракту, які є його невід?ємною частиною. Крім цього, відповідно до п.п. 1.2 вищевказаного контракту поставка товару здійснюється партіями на підставі заявок покупця. Замовлення (заявки) до митного оформлення декларантом не подано, шо унеможливлює перевірку виконання умов контракту. Поданий до митного оформлення інвойс №1 від 01.09.2025 підписаний лише стороною Продавця та не містить печатки та підпису Покупця. За даних обставин такий інвойс не вважається підписаним, а відтак таким що узгоджує істотні умови конкретної партії товару, відповідно не є документом, що підтверджує числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; надані до митного оформлення копії банківських платіжних документів №1 від 10.09.2025 та №3 від 26.01.2026 не можуть бути взяті до уваги в якості банківських платіжних документів, що стосується оцінюваного товару та підтверджують факт оплати, оскільки згідно з нормами Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII «Про валюту і валютні операції» та Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №2 (далі - Положення №2), для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 (далі - Постанова №216), не містять відміток виконавця надавача платіжних послуг, що свідчать про виконання операцій за таким банківським документом. Крім того, у гр.70 «Призначення платежу», вищевказаних платіжних документів зазначено лише Контракт відповідно до якого здійснено оплату, без посилання на конкретний товаросупровідний документ. Отже, декларантом не надано належних документальних підтверджень ціни, що фактично сплачена за оцінюваний товар, а саме банківських платіжних інструкцій, передбачених Положенням №2 та Постановою №216. Вищевикладене не дає можливості митному органу здійснити контроль правильності визначення митної вартості товарів шляхом перевірки відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за оцінюваний товар; у гр. 17 та гр. 23 наданої до митного оформлення CMR №499665 від 28.04.2026 наявні штампи перевізника MPP GUCHTRANS. Однак, документи, які визначають договірні відносини з МРР GUCHTRANS та передбачають факт погодження вартості, маршруту та способів розрахунку відсутні. До митного оформлення декларантом надано довідку про транспортні витрати №499665 від 28.04.2026, яка складена ТзОВ «Транслогістик-ЮА», без зазначення реквізитів договору транспортно-експедиторське обслуговування. Згідно з п. 4.1 договору №27112025 про транспортно-експедиторське обслуговування від 26.11.2025, укладеного з ТзОВ «Транслогістик-ЮА», оплата за цим договором здійснюється клієнтом на підставі та відповідно до рахунку експедитора шляхом 100% передоплати до моменту надання послуг, та не пізніше банківського дня у якому рахунок виставлявся до сплати. При не оплаті рахунку експедитора у встановлений у цьому пункті строк, вартість послуг (ціна в рахунку) може підлягати зміні експедитором. Рахунок на оплату транспортно-експедиційних послуг та платіжні банківські документи, то підтверджують оплату вищевказаних послуг декларантом до митного оформлення не надано. Наданий на вимогу митного органу рахунок-фактура на оплату транспортно-експедиційних послуг №4740194 від 28.04.2026 складено ТзОВ «Транслогістик-ЮА». Згідно заявки на транспортно-експедиторське обслуговування №LCL 468527 від 15.02.2026, надавачем послуг виступає ТзОВ «Транслогістик-ЮА», однак послуги по перевезенню згідно CMR №499665 від 28.04.2026 надавались МРР GUCHTRANS. Будь-які документи, які визначають договірні відносини з MPP GUCHTRANS відсутні. Додатково надана декларантом заявка FENIKS CARGO Sp.z.0.0. на MPP GUCHTRANS містить інформацію про дату завантаження 29.04.2026, що не узгоджується з датою завантаження товару згідно CMR №499665 від 28.04.2026. Надана на вимогу митного органу експортна декларація країни відправлення №223120260000761446 від 15.02.2026 через виявлені розбіжності не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту, а саме: у графі «країна призначення» вищевказаної декларації містить запис «POL», що суперечить умовам угоди; загальна вартість всіх товарів задекларованих згідно митної декларації №223120260000761446 від 15.02.2026 становить 24341 доларів США, що не узгоджується з вартістю угоди згідно інвойсу №1 від 01.09.2025 та наданих платіжних інструкцій, де зазначено суму 24355 доларів США. Крім того, у графі «номер інвойсу (договору)» вищевказаної декларації не зазначено жодного документа та графа номер коносаменту містить посилання на інший коносамент №266233118А, у графі 44 митної декларації зазначено коносамент №AMSSE260200093 від 19.02.2026. Отже, експортна митна декларація країни відправлення не містить всіх відомостей необхідних для ідентифікації числових значень складових митної вартості по товару і не може бути використана митним органом як додаткова інформація.

Тобто, на думку посадової особи митного органу, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначені за основним методом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Митний Кодекс України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб`єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Порядок визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України.

Згідно з ст. 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм Митного кодексу України.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 52 Митного кодексу України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Згідно з ст. 374 Митного кодексу України товари, які ввозяться громадянами на митну територію України, підлягають оподаткуванню в порядку та на умовах, визначених законами України.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно з ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частиною 2 ст. 54 Митного кодексу України встановлено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 Митного кодексу України.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (ч. 2 ст. 54 Митного кодексу України).

Як уже зазначалося, декларантом одночасно із митними деклараціями було надано відповідачу ряд документів для підтвердження митної вартості товару і обраний основний метод її визначення за ціною договору купівлі-продажу.

Згідно з ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості має право:

- упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документу чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;

- письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст. 53 Митного кодексу України додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Також, відповідно до положень ч. 7 ст. 54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Частиною 1 ст. 55 Митного кодексу України встановлено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Частиною 1 ст. 57 Митного кодексу України передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції) (ч. 2 ст. 57 Митного кодексу України).

Згідно з правилами ч. ч. 3-6 ст. 57 Митного кодексу України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Частиною 2 ст. 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Відповідно до ч. 4 ст. 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (ч. 5 ст. 58 Митного кодексу України).

Згідно з п. 5 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються, серед іншого, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо такі витрати (складові митної вартості) не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Як встановлено з матеріалів справи декларантом надано до митного органу низку документів, що дають змогу митному органу визначити митну вартість товарів: первинно з митними деклараціями, за якими було відмовлено у випуску товарів та на вимогу митниці. Зауваження митниці до поданих документів не стосується числових значень складових митної вартості та були спростовані документами, що подані до митного контролю та додатково разом з заявами в порядку ст. 55 Митного кодексу України.

Таким чином, на переконання суду, декларант надав відповідачу всі необхідні документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару, а підстав для невизнання позивачем заявленої митної вартості не було.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.11.2021 у справі №815/3976/16, а також в постановах Верховного Суду у справах №821/1617/17 від 14.08.2018, №815/6827/17 від 29.01.2019, №804/2256/16 від 12.11.2021, №1/380/2019/002016 від 04.11.2021, №480/3558/19 від 17.11.2021, у яких суд прийшов до висновку, що витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Натомість контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню резервного методу.

Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598 (далі - Правила), встановлено, що графа 33 рішення про коригування митної вартості товарів Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості має містити окрім зазначення номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, також пояснення щодо зроблених коригувань, зважаючи на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки, комерційні умови та докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові 23.10.2020 у справі № 820/3231/16, яка врахована судом при ухваленні даного рішення, обов`язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (ст. 53) заборонено.

Суд враховує, що митний орган має повноваження вимагати додаткові документи лише у разі, коли подані декларантом для митного оформлення документи містять розбіжності, ознаки підробки або відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У вказаному випадку, дослідивши надані позивачем документи, суд дійшов висновку, що у відповідача були в наявності всі документи для визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, та не встановлено жодних інших обставин, визначених положеннями ч. 1 ст. 58 Митного кодексу України, які б перешкоджали визначенню митної вартості імпортованих товарів за ціною договору.

Суд звертає увагу на те, що аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що митні органи зобов`язані здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, чітко визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наведені вище положення митного законодавства зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Щодо рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000676/2 від 28.04.2026, то суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000676/2 від 28.04.2026, відповідач вказує, що замовлення (заявки) до митного оформлення декларантом не подано.

Суд звертає увагу, що заявка-замовлення не є первинним документом, який містить відомості про вартість товару, а тому сама по собі не має значення для підтвердження числових значень митної вартості товару. При цьому на законодавчому рівні відсутнє визначення обов`язкових реквізитів (складових) заявки до договору.

Суд зазначає, що відповідно до частин другої та третьої статті 53 Митного кодексу України заявка-замовлення не належить до документів, які підтверджують митну вартість товару та підлягають обов`язковому поданню митному органу. Більше того, згідно з частиною п`ятою статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені у цій статті.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.11.2018 у справі №813/1012/17, у якій зазначено, що серед документів, перелічених у ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, відсутня заявка на перевезення вантажу, оскільки вона не є первинним чи розрахунковим документом та не підтверджує факт надання транспортних послуг або їх вартість, а тому вимога митного органу щодо її подання є безпідставною.

Крім того, судом встановлено, що на вимогу митного органу декларантом було подано замовлення товару №1 від 27.10.2025. Отже, навіть за умови витребування такого документа він був наданий митному органу, а тому останній не мав підстав ставити під сумнів заявлену митну вартість товару з цієї причини.

Суд також зазначає, що до переліку додаткових документів, визначених ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України, належать, зокрема, каталоги, специфікації та прейскуранти (прайс-листи) виробника товару. Водночас замовлення як документ, обов`язковий для підтвердження митної вартості, нормами зазначеної статті не передбачене.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що подані декларантом документи є достатніми та належними доказами на підтвердження заявленої митної вартості товару. При цьому всі витрати, понесені ТзОВ «АБАРО ГРУП» за даною поставкою, включені до заявленої митної вартості товару.

Щодо зауваження в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000676/2 від 28.04.2026, стосовно того, що копії банківських платіжних документів №2 від 10.11.2025 та №2 від 14.01.2026 не можуть бути взяті до уваги.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна інструкція повинна містити інформацію, яка дає змогу ідентифікувати платника та отримувача коштів, рахунки сторін, суму платіжної операції та інші реквізити, необхідні для її належного виконання.

Частиною 7 цієї ж статті передбачено, що обов`язкові реквізити платіжних інструкцій визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідно до п. 14 Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 (у редакції постанови від 25.08.2022 №189), платіжна інструкція повинна містити, зокрема, реквізит «Призначення платежу». Згідно з пунктом 15 зазначеного Положення платник заповнює цей реквізит таким чином, щоб надати повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється.

Разом з тим суд звертає увагу, що чинним законодавством України не визначено, що саме слід розуміти під «повнотою інформації» у реквізиті «Призначення платежу», а також не встановлено обов`язку зазначати у ньому реквізити контракту чи інших документів у певному визначеному обсязі.

Судом встановлено, що банківські платіжні документи №2 від 10.11.2025 та №2 від 14.01.2026 містять посилання на контракт №4 від 23.10.2025, дату здійснення платежу, суму платежу в доларах США, а загальна сума оплати за товар у розмірі 18838,64 доларів США на момент митного оформлення була сплачена повністю.

Крім того, зазначені платіжні документи містять номер рахунку отримувача, який повністю відповідає банківським реквізитам, визначеним п. 13 зовнішньоекономічного контракту, а саме: SWIFT: BKCHCNBJ95C, рахунок №504058231992. Також у платіжних документах зазначено відомості про керівника товариства - Рибачук Анну Олександрівну, а у графі «Підпис та печатка» міститься примітка «за наявності». Подані документи також містять відмітки банківської установи АТ «Перший Український Міжнародний Банк», що підтверджує виконання відповідних платіжних операцій.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що подані банківські платіжні документи містять усі необхідні відомості для їх ідентифікації із спірною поставкою товару та підтверджують факт здійснення оплати за нього.

Відтак, доводи відповідача щодо неналежності зазначених документів як доказів заявленої митної вартості є безпідставними.

Стосовно зауваження митного органу, викладеного у рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000676/2 від 28.04.2026, щодо відсутності документів, які підтверджують договірні відносини з перевізником MPP GUCHTRANS, а також рахунку на оплату транспортно-експедиційних послуг і платіжних документів, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що між ТзОВ «АБАРО ГРУП» та ТзОВ «Транслогістик-ЮА» укладено договір №27112025 про транспортно-експедиторське обслуговування від 26.11.2025 року, який був наданий митному органу під час здійснення митного контролю. Предметом вказаного договору є надання ТзОВ «АБАРО ГРУП» транспортно-експедиторських послуг.

Відповідно до умов зазначеного договору ТзОВ «Транслогістик-ЮА» виступає експедитором, а не безпосереднім перевізником товару. З метою виконання своїх зобов`язань перед ТзОВ «АБАРО ГРУП», передбачених, зокрема, п.п. 2.2.4 договору №27112025 від 26.11.2025, експедитор мав право залучати до виконання перевезення третіх осіб.

Таким чином, витрати на транспортування товару, понесені ТзОВ «АБАРО ГРУП» відповідно до умов договору №27112025 про транспортно-експедиторське обслуговування від 26.11.2025, включені до заявленої митної вартості товару відповідно до вимог п. 5 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України.

Суд зазначає, що правовідносини між ТзОВ «Транслогістик-ЮА» та залученим ним перевізником MPP GUCHTRANS є окремими господарськими правовідносинами, учасником яких ТзОВ «АБАРО ГРУП» не є та які не створюють для останнього додаткових обов`язків щодо підтвердження взаєморозрахунків між експедитором та перевізником.

Рахунок на оплату транспортних послуг №4738203 від 21.04.2026 був поданий до митного оформлення на вимогу митного органу саме від ТзОВ «Транслогістик-ЮА», оскільки відповідно до умов договору №27112025 від 26.11.2025 саме експедитор є стороною договірних відносин з ТзОВ «АБАРО ГРУП» та здійснює виставлення рахунків за надані транспортно-експедиторські послуги.

При цьому суд враховує, що відповідно до умов договору про транспортно-експедиторське обслуговування експедитор має право залучати інших учасників транспортного процесу для належного виконання взятих на себе зобов`язань. Відтак, відсутність прямих договірних відносин між декларантом та перевізником, зазначеним у товаросупровідних документах (CMR), сама по собі не може свідчити про непідтвердження понесених транспортних витрат або недостовірність заявленої митної вартості.

Водночас, з метою додаткового підтвердження обставин щодо залучення перевізника та на виконання зауважень митного органу до позовної заяви було долучено Договір про транспортно-експедиторське обслуговування між експедиторами №0103-23-1 від 01.03.2024, укладений між ТзОВ «Транслогістик-ЮА» та FENIKS CARGO Sp. z o.o., а також договір про транспортно-експедиторське обслуговування між експедиторами №Z/64/1S/04/2026 від 29.04.2026, укладений між FENIKS CARGO Sp. z o.o. та перевізником MPP GUCHTRANS.

Оцінивши зазначені документи у сукупності з іншими доказами, наявними у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що вони підтверджують послідовність договірних відносин між учасниками перевезення, факт залучення перевізника експедитором, а також відсутність необхідності перебування декларанта у прямих договірних відносинах із фактичним перевізником.

Враховуючи наведене, суд бере до уваги вказані документи як належні та допустимі докази, які підтверджують обґрунтованість включення витрат на транспортування до митної вартості товару та спростовують відповідні доводи митного органу щодо неналежного документального підтвердження транспортних витрат.

Щодо доводів митного органу про неподання рахунку на оплату транспортно-експедиційних послуг та платіжних банківських документів, що підтверджують їх оплату, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на вимогу митного органу ТзОВ «АБАРО ГРУП» було подано рахунок на оплату транспортно-експедиційних послуг №4738203 від 21.04.2026, виставлений ТзОВ «Транслогістик-ЮА», а також платіжну інструкцію №54 від 27.04.2026 року, яка підтверджує оплату зазначеного рахунку. Таким чином, відповідні документи були надані декларантом у межах процедури митного контролю та підтверджують понесення витрат на транспортування товару.

Суд також враховує, що під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів предметом перевірки є достовірність заявлених декларантом відомостей щодо числових значень складових митної вартості, зокрема ціни товару та витрат, які відповідно до положень Митного кодексу України включаються до митної вартості.

При цьому умови, строки та порядок здійснення оплати за поставлений товар безпосередньо не впливають на формування митної вартості товару, оскільки не змінюють її числових значень. Відтак, можливі розбіжності щодо строків або умов оплати товару не можуть самі по собі свідчити про недостовірність відомостей, заявлених у митній декларації, чи бути підставою для висновку про наявність розбіжностей у даних щодо митної вартості.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 29.07.2020 року у справі №420/1709/19, відповідно до якої відомості щодо умов та строків оплати товару не є визначальними під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості та не впливають на її числові значення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що транспортні витрати були підтверджені належними документами, зокрема рахунком експедитора та документом, що підтверджує його оплату, а тому правомірно включені декларантом до митної вартості товару відповідно до вимог п. 5 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України.

Щодо зауваження митного органу, викладеного у рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000676/2 від 28.04.2026, стосовно недоліку митної декларації країни експорту.

Відповідно до ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України митна декларація країни відправлення не належить до основних документів, які підтверджують митну вартість товарів.

Водночас, згідно з п. 7 ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України копія митної декларації країни відправлення відноситься до додаткових документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів за наявності таких документів.

Суд враховує, що декларант не є особою, яка здійснює заповнення митної декларації країни відправлення, а отримує її від продавця або інших учасників зовнішньоекономічної операції у тому вигляді, в якому вона оформлена уповноваженими органами країни експорту. Відтак, можливі особливості заповнення окремих граф такої декларації, у тому числі граф «Країна призначення» та «Торгова країна», не можуть автоматично свідчити про недостовірність відомостей, заявлених декларантом під час митного оформлення товару в Україні.

Як встановлено судом, декларантом було подано митному органу митну декларацію країни відправлення №223120260000469546, яка має форму електронного документа та містить ідентифікаційні ознаки її створення та оформлення країною відправлення, зокрема QR-кодовий ідентифікатор.

Суд зазначає, що відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України митний орган має право здійснювати перевірку достовірності заявлених відомостей, у тому числі шляхом направлення запитів до митних органів інших держав у разі виникнення обґрунтованих сумнівів щодо достовірності поданих документів. При цьому покладення на декларанта обов`язку підтверджувати порядок оформлення документів, що здійснюється уповноваженими органами іноземної держави відповідно до законодавства такої держави, не передбачено положеннями Митного кодексу України.

При цьому митним органом не було наведено посилань на конкретні норми законодавства країни відправлення, які б регламентували порядок заповнення відповідної митної декларації та порушення яких допущено під час її оформлення. Також митним органом не зазначено, яким саме чином виявлені ним розбіжності впливають на числові значення митної вартості товару або свідчать про недостовірність заявлених декларантом відомостей.

Фактично висновки митного органу ґрунтуються лише на припущеннях щодо можливого неправильного заповнення окремих граф митної декларації країни відправлення, без належного нормативного та доказового обґрунтування.

За таких обставин суд дійшов висновку, що наведені митним органом зауваження щодо відомостей, зазначених у митній декларації країни відправлення, не можуть бути підставою для висновку про недостовірність заявленої митної вартості товару, оскільки така декларація є додатковим документом, а встановлені митним органом обставини не підтверджують наявності розбіжностей, які впливають на визначення митної вартості.

Стосовно зауваження митного органу, викладеного у рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000676/2 від 28.04.2026, що наданий експертний висновок несе виключно інформаційний характер.

Як вбачається зі змісту зазначеного експертного висновку, експерт при проведенні дослідження виходив із інформації, наданої замовником, а також даних, отриманих із доступних джерел інформації. Суд зазначає, що таке формулювання є загальним застереженням, яке використовується під час проведення товарознавчих досліджень, та саме по собі не свідчить про недостовірність отриманих результатів або про те, що висновки експерта мають припущувальний характер.

Зі змісту експертного висновку встановлено, що дослідження проводилось на підставі конкретних документів, які безпосередньо стосуються предмета зовнішньоекономічної операції та оцінюваного товару, а саме: Контракту №4 від 23.10.2025; Інвойсу №1 від 30.10.2025; Пакувального листа до інвойсу №1 від 30.10.2025; Сертифіката про походження №26C302120938/00001 серія №CCPIT3022600024197 від 05.02.2026; Коносамента №KYGDAH2600016 від 05.02.2026; Митної декларації країни відправлення №223120260000469546 від 31.01.2026; Рахунку-фактури №4738203 від 21.04.2026; Довідки про транспортні витрати №498567 від 21.04.2026; фотоматеріалів товару.

Отже, експертний висновок ґрунтується не на припущеннях, а на аналізі належних товаросупровідних, комерційних документів та інформації щодо конкретного товару, який є предметом митного оформлення.

Суд також враховує, що експертом було проведено дослідження вартості саме конкретних товарів із визначенням їх вартості станом на квітень 2026 року при ввезенні на митну територію України. У висновку наведено конкретні числові показники вартості товару у доларах США, зазначено країну походження, умови поставки, а також враховано витрати, пов`язані з доставкою товару до митного кордону України.

Таким чином, зазначений висновок містить опис проведеного дослідження, вихідні дані, використані матеріали, методику аналізу та конкретний результат визначення вартості товару, що свідчить про його обґрунтованість та відповідність характеру проведеного товарознавчого дослідження.

Сам факт використання експертом документів, наданих замовником, а також відомостей із відкритих інформаційних джерел не може бути підставою для невизнання такого висновку, оскільки проведення товарознавчого дослідження за своєю суттю передбачає аналіз документів щодо товару, його характеристик, походження, умов поставки та ринкової інформації.

Крім того, суд звертає увагу, що у висновку експерта міститься зазначення про його попередження про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку відповідно до ст. 384 Кримінального кодексу України, що підтверджує усвідомлення експертом відповідальності за достовірність проведеного дослідження та сформульованих висновків.

За таких обставин суд дійшов висновку, що посилання митного органу на те, що експертний висновок №26/1/053 від 28.04.2026 має лише інформаційний характер, є необґрунтованим, оскільки такий висновок містить результати проведеного дослідження, сформований на підставі аналізу документів та ринкової інформації щодо конкретного товару, а наведені митним органом доводи не спростовують висновків експерта щодо вартості оцінюваного товару.

Щодо рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000720/2 від 05.05.2026, то суд зазначає таке.

Стосовно зауваження митного органу, викладеного у рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000720/2 від 05.05.2026, що замовлення (заявки) до митного оформлення декларантом не подано.

Суд звертає увагу, що заявка-замовлення не є первинним документом, який підтверджує вартість товару або містить відомості щодо складових митної вартості. При цьому законодавством України не встановлено визначення обов`язкових реквізитів чи змісту заявки до договору, а також не визначено її як документ, що підтверджує митну вартість товарів.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 53 Митного кодексу України заявка на перевезення не належить до документів, які декларант зобов`язаний подавати для підтвердження заявленої митної вартості товарів, у тому числі на вимогу митного органу.

Суд враховує, що згідно з ч. 5 ст. 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що визначені цією статтею.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.11.2018 у справі №813/1012/17, у якій зазначено, що заявка на перевезення вантажу не входить до переліку документів, передбачених ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, оскільки така заявка не є первинним чи розрахунковим документом та не підтверджує факт надання транспортних послуг або їх вартість, а тому вимога митного органу про її надання є необґрунтованою.

Крім того, суд зазначає, що перелік додаткових документів, визначений ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України, містить, зокрема, каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару та інші документи, які можуть підтверджувати заявлену митну вартість у разі виникнення відповідних сумнівів.

Водночас заявка-замовлення як документ, що має підтверджувати митну вартість товару, положеннями ст. 53 Митного кодексу України прямо не передбачена.

Водночас судом встановлено, що на виконання вимоги митного органу декларантом було подано замовлення товару №1 від 15.08.2025. Відтак, навіть зазначений митним органом документ був наданий у межах процедури митного оформлення, а тому у митного органу були відсутні правові підстави для висновку про непідтвердження заявленої митної вартості з цієї підстави.

Суд також враховує, що подані декларантом документи у своїй сукупності підтверджують ціну товару та інші складові митної вартості, передбачені Митним кодексом України. При цьому витрати, понесені ТзОВ «АБАРО ГРУП» у зв`язку із здійсненням відповідної поставки, були включені до заявленої митної вартості товару.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ненадання заявки-замовлення як окремого документа не може бути підставою для невизнання заявленої митної вартості товару, оскільки такий документ не є документом, обов`язковим для підтвердження митної вартості відповідно до ст. 53 Митного кодексу України, а подані декларантом документи є достатніми для підтвердження заявлених числових значень митної вартості.

Стосовно зауваження митного органу, викладеного у рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000720/2 від 05.05.2026, що інвойс №1 від 01.09.2025 підписаний лише стороною продавця та не містить печатки та підпису покупця.

Пунктом 2 контракту №1 від 01.08.2025 не передбачено, що рахунок-фактура (інвойс) вважається погодженим сторонами виключно за умови його підписання як продавцем, так і покупцем. Вказаним пунктом договору не визначено конкретного способу погодження інвойсів, а тому висновок митного органу про те, що відсутність підпису покупця на рахунку-фактурі свідчить про його непогодження, не ґрунтується на умовах укладеного між сторонами договору.

Судом встановлено, що поданий до митного оформлення рахунок-фактура містить печатку уповноваженої особи продавця компанії «SUZHOU TOPS SECURITY TECHNOLOGY LTD», Китай. Крім того, подальші дії покупця, зокрема ввезення товару на митну територію України, його декларування та здійснення митного оформлення на підставі зазначеного інвойсу, свідчать про прийняття позивачем умов поставки та погодження вартості товару, визначеної у цьому документі.

Суд враховує, що для підтвердження заявленої митної вартості товару та відомостей щодо ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, декларантом було подано до митного оформлення пакет документів, передбачений Митним кодексом України, які у своїй сукупності підтверджують складові митної вартості товару.

Відповідно, витрати, понесені ТзОВ «АБАРО ГРУП» за контрактом №1 від 01.08.2025, були включені до заявленої митної вартості товару.

При цьому, суд звертає увагу, що у картці відмови митним органом не було зазначено жодних зауважень щодо недостовірності або неналежності поданого рахунку-фактури. Крім того, після прийняття рішень про коригування митної вартості товару митне оформлення було завершено саме на підставі цього ж інвойсу, що свідчить про відсутність у митного органу обґрунтованих сумнівів щодо його дійсності та змісту.

Суд зазначає, що комерційний інвойс у зовнішньоекономічній діяльності є документом, який оформлюється продавцем та надається покупцю з метою підтвердження операції купівлі-продажу товару, відображення його характеристик, кількості та вартості, а також використовується під час здійснення митного оформлення товарів.

При цьому законодавством України не встановлено обов`язкової уніфікованої форми комерційного інвойсу чи вимоги щодо його підписання обома сторонами зовнішньоекономічного договору. Так, у Рекомендаціях №6 Європейської економічної комісії ООН «Формуляр-зразок уніфікованого рахунка-фактури для міжнародної торгівлі» передбачено оформлення такого документа продавцем, при цьому вимога щодо обов`язкового підпису покупця не встановлена.

Крім того, позивач об`єктивно не впливає на зміст документів, які формуються та видаються іноземним контрагентом у межах зовнішньоекономічної операції, а тому не може нести негативні наслідки у зв`язку з особливостями оформлення таких документів продавцем.

Вказані обставини свідчать про те, що наведені митним органом сумніви щодо рахунку-фактури мають припущувальний характер та не підтверджені належними доказами.

Крім того, під час митного оформлення декларантом було подано рахунок-фактуру та платіжну інструкцію, які містять відомості щодо вартості товару та підтверджують ціну, фактично сплачену або таку, що підлягає сплаті за товар.

Таким чином, суд дійшов висновку, що подані декларантом документи у своїй сукупності підтверджують заявлену митну вартість товару, а зауваження митного органу щодо відсутності підпису покупця на інвойсі не є достатньою та законною підставою для її невизнання та коригування.

Щодо аргументу митного органу, викладеного у рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000720/2 від 05.05.2026, банківських платіжних документів №1 від 10.09.2025 та №3 від 26.01.2026 не можуть бути взяті до уваги в якості банківських платіжних документів, що стосується оцінюваного товару та підтверджують факт оплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна інструкція повинна містити інформацію, яка дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг, суму платіжної операції та інші відомості (реквізити), необхідні для належного виконання платіжної операції.

Частиною 7 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов`язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту та прийняття до виконання.

Відповідно до пункту 14 розділу 2 Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 25.08.2022 №189), платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах повинна містити визначені нормативним актом обов`язкові реквізити, серед яких, зокрема, реквізит «Призначення платежу».

Згідно з п.п. 10 п. 14 зазначеного Положення платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах має містити призначення платежу.

При цьому, п. 15 Положення №216 передбачено, що платник заповнює реквізит «Призначення платежу» таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється.

Водночас, суд звертає увагу, що чинне законодавство України не містить визначення поняття «повна інформація» у контексті заповнення реквізиту «Призначення платежу», а також не встановлює обов`язкової вимоги щодо зазначення у такому реквізиті саме номера зовнішньоекономічного контракту. Отже, відсутність окремого зазначення певних реквізитів договору у призначенні платежу сама по собі не може свідчити про неможливість ідентифікації платежу або недостовірність відомостей щодо оплати товару.

Як встановлено судом, банківські платіжні документи №1 від 10.09.2025 та №3 від 26.01.2026 містять посилання на контракт №1 від 01.08.2025, а також інформацію про дату здійснення операцій та суми платежів у доларах США.

При цьому загальна вартість товару за зовнішньоекономічною операцією у розмірі 24355 доларів США на момент здійснення митного оформлення була повністю оплачена, що підтверджується поданими платіжними документами.

Суд також враховує, що зазначені платіжні документи містять реквізити рахунку отримувача, які відповідають реквізитам, зазначеним у зовнішньоекономічному контракті, а саме: SWIFT CODE: BKCHCNBJ95B, A/C 472867183746. Вказані реквізити узгоджуються з відомостями, зазначеними у відповідних графах платіжних документів, що дає можливість ідентифікувати отримувача коштів та підтверджує їх належність до спірної зовнішньоекономічної операції.

Крім того, подані банківські платіжні документи містять відомості про посадову особу платника - директора Рибачук Анну Олександрівну, а також інформацію у графі «Підпис та печатка» із зазначенням «за наявності», що відповідає вимогам до оформлення таких документів.

Судом також встановлено, що надані до митного оформлення платіжні документи містять відмітки банківської установи АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК», що додатково підтверджує факт проведення відповідних банківських операцій.

Отже, сукупність відомостей, зазначених у банківських платіжних документах, а саме дані про платника, отримувача, суму та дату платежу, реквізити рахунку отримувача, посилання на зовнішньоекономічний контракт та відмітки банківської установи, дозволяють однозначно ідентифікувати такі платежі із поставкою товару за Контрактом №1 від 01.08.2025.

За таких обставин суд дійшов висновку, що подані декларантом банківські платіжні документи належним чином підтверджують факт оплати товару та відомості щодо ціни, яка фактично сплачена за товар, а наведені митним органом зауваження щодо їх оформлення не є підставою для висновку про непідтвердження заявленої митної вартості.

Стосовно зауваження відповідача, викладеного у рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000720/2 від 05.05.2026, про те, що транспортні витрати не підтверджені належними документами у зв`язку з відсутністю документів, які визначають договірні відносини між ТзОВ «Транслогістик-ЮА» та MPP GUCHTRANS, а також рахунку на оплату транспортно-експедиційних послуг та платіжних документів про їх оплату.

Судом встановлено, що між ТзОВ «АБАРО ГРУП» та ТзОВ «Транслогістик-ЮА» укладено договір №27112025 про транспортно-експедиторське обслуговування від 26.11.2025, який був поданий митному органу під час здійснення митного контролю. Предметом вказаного договору є надання ТзОВ «АБАРО ГРУП» транспортно-експедиторських послуг.

Відповідно до умов зазначеного договору ТзОВ «Транслогістик-ЮА» виступає експедитором, а не безпосереднім перевізником товару, та з метою виконання своїх зобов`язань перед клієнтом має право залучати до виконання перевезення інших учасників транспортного процесу.

Таким чином, транспортні витрати, понесені ТзОВ «АБАРО ГРУП» за договором з ТзОВ «Транслогістик-ЮА», включені до заявленої митної вартості товару відповідно до п. 5 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України.

Суд зазначає, що правовідносини між ТзОВ «Транслогістик-ЮА» та залученим ним перевізником MPP GUCHTRANS є самостійними господарськими правовідносинами, учасником яких ТзОВ «АБАРО ГРУП» не є. Відтак, відсутність прямих договірних відносин між декларантом та перевізником, зазначеним у CMR, не може свідчити про непідтвердження транспортних витрат.

На вимогу митного органу декларантом було подано рахунок на оплату транспортних послуг №4740194 від 28.04.2026, виставлений ТзОВ «Транслогістик-ЮА», оскільки саме експедитор відповідно до умов договору є стороною, яка надає транспортно-експедиторські послуги клієнту та здійснює розрахунки за їх надання.

Крім того, з метою підтвердження залучення перевізника до матеріалів митного оформлення додатково було подано договір про транспортно-експедиторське обслуговування між експедиторами №0103-23-1 від 01.03.2024, укладений між ТзОВ «Транслогістик-ЮА» та FENIKS CARGO Sp. z o.o., а також договір про транспортно-експедиторське обслуговування між експедиторами №Z/64/1S/04/2026 від 29.04.2026, укладений між FENIKS CARGO Sp. z o.o. та MPP GUCHTRANS.

Наведене свідчить про наявність послідовного ланцюга договірних відносин між учасниками перевезення та підтверджує правомірність залучення перевізника експедитором. Отже, суд дійшов висновку, що митним органом не було належним чином досліджено всі документи, подані декларантом на підтвердження транспортних витрат.

Щодо зауваження митного органу про ненадання рахунку на оплату транспортно-експедиційних послуг та платіжних документів, суд зазначає, що на вимогу митного органу декларантом було подано рахунок на оплату транспортно-експедиційних послуг №4740194 від 28.04.2026 та платіжну інструкцію №62 від 30.04.2026, яка підтверджує оплату зазначених послуг.

При цьому суд враховує, що під час контролю правильності визначення митної вартості предметом перевірки є достовірність відомостей щодо ціни товару та інших складових митної вартості, визначених Митним кодексом України.

Умови, строки та порядок здійснення оплати за товар чи послуги не впливають на числові значення митної вартості, а тому самі по собі не можуть бути підставою для висновку про наявність розбіжностей у відомостях щодо митної вартості товару.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 29.07.2020 у справі №420/1709/19.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що транспортні витрати підтверджені належними документами, зокрема рахунком експедитора та платіжним документом про його оплату, а тому правомірно включені декларантом до митної вартості товару відповідно до вимог п. 5 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України.

Щодо зауваження митного органу, зазначеного у рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000720/2 від 05.05.2026, що заявка FENIKS CARGO Sp. z о.о. на MPP GUCHTRANS містить інформацію про дату завантаження 29.04.2026, що не узгоджується з датою завантаження товару згідно CMR №499665 від 28.04.2026.

Судом встановлено, що між ТзОВ «АБАРО ГРУП» та ТзОВ «Транслогістик-ЮА» укладено договір №27112025 про транспортно-експедиторське обслуговування від 26.11.2025, відповідно до умов якого ТзОВ «Транслогістик-ЮА» виступає експедитором та має право залучати до виконання своїх зобов`язань третіх осіб, у тому числі перевізників.

При цьому правовідносини між ТзОВ «Транслогістик-ЮА», FENIKS CARGO Sp. z o.o. та MPP GUCHTRANS є окремими господарськими правовідносинами, учасником яких ТзОВ «АБАРО ГРУП» не є.

Суд зазначає, що заявка FENIKS CARGO Sp. z o.o. на MPP GUCHTRANS є внутрішнім організаційним документом, який оформлюється у межах взаємовідносин між учасниками транспортного процесу та може містити попередньо погоджені організаційні відомості, зокрема щодо планової дати завантаження товару.

Натомість міжнародна товарно-транспортна накладна CMR №499665 оформлюється безпосередньо під час здійснення перевезення та підтверджує факт фактичного переміщення товару перевізником.

Враховуючи специфіку міжнародних перевезень, відмінність між попередньо узгодженою датою у внутрішньому організаційному документі та датою оформлення транспортного документа не може сама по собі свідчити про недостовірність поданих документів або нереальність господарської операції.

При цьому різниця між датами 28.04.2026 та 29.04.2026 становить один календарний день та може бути зумовлена особливостями організації міжнародного перевезення, поданням транспортного засобу під завантаження, фактичною передачею вантажу перевізнику та оформленням відповідних транспортних документів.

Суд також враховує, що зазначена обставина не впливає на числові значення складових митної вартості товару, не спростовує факт здійснення перевезення та не свідчить про недостовірність відомостей, заявлених декларантом під час митного оформлення.

Таким чином, наведене митним органом зауваження має формальний характер та не є належною підставою для висновку про непідтвердження транспортних витрат або неправильність визначення митної вартості товару.

Стосовно аргументу митного органу, викладеного у рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000720/2 від 05.05.2026, що експортна митна декларація країни відправлення не містить всіх відомостей необхідних для ідентифікації числових значень складових митної вартості по товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України митна декларація країни відправлення не належить до основних документів, які підтверджують митну вартість товарів.

Водночас, п. 7 ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України передбачено, що копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, який подається декларантом (за наявності) для підтвердження заявленої митної вартості товарів.

Суд враховує, що декларант не є особою, яка здійснює оформлення митної декларації країни відправлення, оскільки така декларація заповнюється та подається відповідно до правил, встановлених законодавством держави експорту, продавцем або іншими уповноваженими особами. Декларант отримує такий документ від контрагента у готовому вигляді та не має можливості впливати на порядок його заповнення, у тому числі щодо відомостей, зазначених у графах «Країна призначення» та «Торгова країна».

Судом встановлено, що надана декларантом митна декларація країни відправлення має форму електронного документа та містить ідентифікаційні ознаки її створення уповноваженими органами країни відправлення, зокрема QR-кодовий ідентифікатор.

Відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України митний орган має право здійснювати перевірку достовірності заявлених відомостей, у тому числі шляхом направлення запитів до митних органів інших держав у разі виникнення обґрунтованих сумнівів щодо достовірності поданих документів.

Водночас митним органом не було наведено доказів звернення до компетентних органів країни відправлення з метою перевірки достовірності відомостей, зазначених у митній декларації країни експорту. Натомість на декларанта фактично було покладено обов`язок підтверджувати порядок оформлення документа, який складається іноземними уповноваженими органами відповідно до законодавства іншої держави, що не передбачено положеннями Митного кодексу України.

Крім того, митним органом не наведено посилань на конкретні норми законодавства країни відправлення, які б визначали порядок заповнення експортної митної декларації та порушення яких було допущено під час її оформлення. Висновки митного органу щодо можливих недоліків у заповненні такої декларації ґрунтуються лише на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Суд також враховує, що позивачем на підтвердження причин розбіжності між сумою, зазначеною у комерційному рахунку-фактурі, та сумою, зазначеною в експортній декларації, було подано пояснювальний лист від 29.04.2026.

У вказаному листі продавцем зазначено, що різниця між сумою, визначеною у комерційному рахунку-фактурі №1 від 01.09.2025 у розмірі 24355 доларів США та сумою, зазначеною в експортній декларації №223120260000761446 від 21.02.2026 у розмірі 24341 долар США, становить 14 доларів США та виникла виключно внаслідок технічного округлення при здійсненні експортного митного декларування.

Також у пояснювальному листі підтверджено, що зазначена різниця не пов`язана зі зміною фактичної вартості товару, а повна сума оплати за товар у розмірі 24355 доларів США була отримана відповідно до умов комерційного рахунку-фактури.

Суд зазначає, що незначна технічна розбіжність, яка виникла внаслідок особливостей математичного округлення при оформленні експортної декларації, не впливає на фактичну ціну товару та не змінює числових значень складових митної вартості.

За таких обставин суд дійшов висновку, що висновок митного органу про неможливість використання митної декларації країни відправлення як додаткового документа для підтвердження митної вартості є необґрунтованим, оскільки митним органом не враховано всі подані декларантом документи та пояснення, а встановлені розбіжності не свідчать про недостовірність заявленої митної вартості товару.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що при проходженні митного контролю позивачем подано достатньо документів для підтвердження митної вартості товару за основним методом (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються). Подані документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товарів за ціною договору. Твердження відповідача щодо того, що документи, подані до митного оформлення, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення митної вартості є не конкретизованим та безпідставним.

Згідно п. 3 ст. 53 Митного кодексу України митний орган має право у виняткових випадках на витребування додаткових документів.

В той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №809/872/17.

Неподання декларантом додаткових документів не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за першим методом, що підтверджується наданими до митного оформлення основними документами.

Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №826/8799/16, від 19.12.2019 у справі № 810/5295/15, від 12.06.2020 у справі №826/4434/16.

При цьому, відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

В адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення митний орган повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення (у цьому випадку рішення про відмову у митному оформленні товару за ціною позивача); відповідно рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

У свою чергу декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено митним органом.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 02.07.2020, справа № 803/916/17 та від 08.10.2019, справа №803/776/17.

Відповідач безпідставно поставив під сумнів митну вартість товару зазначену позивачем та, як наслідок, весь поданий перелік документів і необґрунтовано витребував додаткові документи, оскільки відповідачем не доведено обставин, які б свідчили про існування у митного органу достатніх підстав для виникнення обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначення позивачем числового значення митної вартості імпортованого товару.

Згідно з п. п. 2 і 4 ч. 2 ст. 55 Митного кодексу України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом, а також обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Частиною 3 ст. 58 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 8 ст. 57 Митного кодексу України, у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

При цьому ч. 1 ст. 64 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (ч. 2 ст. 64 Митного кодексу України).

Згідно з ч. 3 ст. 64 Митного кодексу України митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7)довільної чи фіктивної вартості.

Як свідчать матеріали справи, зі змісту оскаржуваних у даній справі рішень про коригування митної вартості товару вбачається, що останні містить відомості про митне оформлення товарів, які вже були здійснені.

Приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованих позивачем товарів за другорядним методом (резервний), митний орган не вказав, яким чином митна вартість товару була визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, що є порушенням вимог Митного кодексу України.

В оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості зазначено лише номери та дати митних декларацій, які стали джерелом інформації для коригування митної вартості, тому такий підхід для формування оскаржуваних рішень про коригування митної вартості прямо суперечать наведеним вище положенням законодавства, що є самостійною підставою для їх скасування.

Зазначена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 19.09.2022 у справі №1.380.2019.004890, від 21.12.2018 у справі №815/1670/17.

Крім цього, в постанові від 10.12.2020 у справі №380/10399/20 Верховний Суд, серед іншого, сформулював правовий висновок, за яким рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм п. п. 2 і 4 ч. 2 ст. 55 Митного кодексу України, якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.

Суд бере до уваги, що оскаржувані рішення митного органу не містять порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості.

З урахуванням наведеного відсутні підстави ставити під сумнів митну вартість задекларованого позивачем товару, визначену декларантом, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товару та вони містять достатньо відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.

Таким чином, доводи митного органу про наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах викликані безпідставними припущеннями. Суд погоджується із позивачем, що надані до митного оформлення товару документи дозволяли визначити складові митної вартості імпортованого товару та їх числові значення. А Львівською митницею не обґрунтовано, яким чином вищевикладені обставини впливають на рівень митної вартості ввезеного товару.

Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішенням у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Враховуючи наведене, суд вважає, що під час розгляду справи, відповідачем не спростовано та не надано належних доказів неможливості застосування для визначення митної вартості товару основного методу, а також не обґрунтовано застосування до визначення митної вартості товару резервного методу.

В той же час, позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідками розгляду справи суд висновує, що оскаржувані рішення відповідача не відповідають критеріям правомірності та обґрунтованості, передбаченим п. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України.

Крім того, у постанові від 08.02.2019 у справі №825/648/17 Верховний Суд зазначив наступне: «У рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів».

Однак, оскаржувані рішення не містять жодних пояснень щодо зроблених контролюючим органом коригувань на обсяги партій ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

Такі обставини також вказують на необґрунтованість спірних рішень при визначенні митної вартості за резервним методом, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування таких є підставними та підлягають задоволенню.

Відтак, адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частинами 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону України №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

За вимогами ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частина 1 ст. 139 КАС України визначає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. п. 268, 269).

Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

До матеріалів справи на підтвердження складу та розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії:

- договору №1-27/04/26 про надання правової допомоги від 27.04.2026;

- додаткової угоди №1 від 07.05.2026 до вищевказаного Договору про надання правової допомоги;

- рахунку №1-2.1-1-27/04/26 від 07.05.2026;

- платіжної інструкції №72 від 07.05.2026;

- детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги у справі №380/9678/26.

Відповідно до умов договору №1-27/04/26 про надання правової допомоги від 27.04.2026 та додаткової угоди №1 від 07.05.2026 до договору №1-27/04/26 про надання правової допомоги від 27.04.2026 в ході представництва інтересів ТзОВ «АБАРО ГРУП» у даній справі в суді першої інстанції буде надана така правова допомога: оскарження рішень митниці в судовому порядку, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, збору доказів, підготовка позову, відповіді на відзив, участь у судових засіданнях тощо.

Згідно з умовами додаткової угоди №1 від 07.05.2026 до договору №1-27/04/26 про надання правової допомоги від 27.04.2026 вартість вищенаведеної правової допомоги в суді першої інстанції становить 25000,00 грн.

Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відтак, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000 грн. (по 2000,00 грн. за кожне з оскаржуваних рішень) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху представником позивача подано переклад українською мовою документів, долучених до позовної заяви.

Відтак, позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача витрати, понесення за проведення перекладу українською мовою документів, складених іноземною мовою, у сумі 4550 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Згідно з ч. 3 ст. 137 КАС України, спеціаліст, перекладач, експерт отримують винагороду за виконані роботи (надані послуги), пов`язані із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов`язків.

Частинами 5-6 ст. 137 КАС України передбачено, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).

На підтвердження понесених витрат з перекладу документів позивачем подано:

- Рахунок №5-21/05/26 вiд 21.05.2026;

- Платіжна інструкція №4 від 22.05.2026;

- Рахунок №Р123794503/05/2026 від 20.05.2026;

- Платіжна інструкція №3 від 22.05.2026.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про наявність підстав стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача суми сплачених витрат, понесених на оплату послуг з перекладу документів, в розмірі 4550 грн.

Щодо судового збору, то відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000676/2 від 28.04.2026, прийняте Львівською митницею.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000720/2 від 05.05.2026, прийняте Львівською митницею.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (адреса: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1; ЄДРПОУ 43971343) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АБАРО ГРУП» (адреса: 58023, Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Руська, буд. 235д, кв. 76, ЄДРПОУ 45754078) судовий збір у розмірі 3347 (три тисячі триста сорок сім) гривень рівно.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (адреса: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1; ЄДРПОУ 43971343) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АБАРО ГРУП» (адреса: 58023, Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Руська, буд. 235д, кв. 76, ЄДРПОУ 45754078) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень рівно.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (адреса: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1; ЄДРПОУ 43971343) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АБАРО ГРУП» (адреса: 58023, Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Руська, буд. 235д, кв. 76, ЄДРПОУ 45754078) витрати, понесені на оплату послуг з перекладу документів, у розмірі 4550 (чотири тисячі п`ятсот п`ятдесят) гривень рівно.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 07.09.2026.

Суддя Потабенко В.А.