Рішення № 139557968, 08.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 року м. Київ справа №320/22241/26

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області; Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києвіпровизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (відповідач-1), в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.05.2026 № 20217/03-16 щодо відмови у перерахунку розміру довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3 328,00 грн., встановленого на 01.01.2026 абзацом четвертим статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік, починаючи з 01.01.2026 року, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 починаючи з 01.01.2026, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3328,00 грн., встановленого на 01.01.2026 абзацом четвертим статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік, з урахуванням раніше виплачених сум.

Позов мотивовано тим, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області протиправно відмовило позивачу у перерахунку розміру грошового утримання судді у відставці. За посиланнями позивача, розмір суддівської винагороди, визначений статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а відтак і розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, змінюється виключно у разі зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України про Державний бюджет на відповідний рік, про зміну зазначеного показника органи Пенсійного фонду України дізнаються безпосередньо із закону, а тому не потребують отримання будь-яких додаткових відомостей для встановлення самого факту виникнення підстав для проведення перерахунку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 відкрито провадження у справі, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 КАС України без повідомлення (виклику) учасників справи, суд ухвалив залучити до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідач-2).

06 серпня 2026 року через систему «Електронний суд» представником Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подано відзив на позов.

Відповідач-1 проти задоволення позовних вимог заперечував з таких підстав.

Як зазначає відповідач, у разі звернення судді за перерахунком щомісячного довічного грошового утримання до органу, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, він повинен подати заяву про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання та довідку про суддівську винагороду судді у відставці.

Відповідач-1 звертає увагу, що ОСОБА_1 , звернувшись до управління із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, відповідну довідку про суддівську винагороду (про зміну суддівської винагороди працюючого судді), що враховується для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання до Головного управління ПФУ в Донецькій області, як того вимагає Порядок № 3-1, не подавав.

Поряд з цим вказує, що у частині позовних вимог щодо зобов`язання провести виплату ОСОБА_1 пенсії, належним відповідачем є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Відповідач-2 у встановлений судом строк відзиву не подав.

Також, 06 серпня 2026 року через систему «Електронний суд» від представником Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі № 520/26972/24.

Ознайомившись із вказаним клопотанням, суд враховує таке.

Згідно з п.5 ч.2 ст. 236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі у разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.

Суд звертає увагу, що КАС України закріплює два види зупинення провадження у справі:

- обов`язковий, за наявності якого суд зобов`язаний зупинити провадження у справі;

- необов`язковий (факультативний), коли зупинення провадження у справі є правом суду та вирішується судом з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

При цьому, судом має бути встановлено дійсно об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи.

Крім того, передумовою прийняття рішення про зупинення провадження у справі також має мати місце та обставина, що справа (провадження), до якої(го) заявник просить про зупинення провадження у конкретній справі, має перебувати на розгляді у відповідному судовому органі.

Обставини неможливості розгляду справи судом встановлюються у кожному конкретному випадку залежно від предмета справи.

Підстави для зупинення провадження у справі мають бути не лише законними, але й достатніми, з тим, щоб сам факт зупинення провадження у справі не міг бути інтерпретований як зволікання із розглядом справи та, відповідно, не давав приводів вважати, що під загрозу поставлене саме право на справедливий суд (п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), яке включає, зокрема, право на остаточне рішення протягом розумного строку.

Таким чином, визначаючи наявність підстав, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що вона застосовується у тому разі, коли в справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Водночас, суд вважає, що зібрані у справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, а тому доходить до висновку про відсутність правових підстав для зупинення провадження в справі.

Також, суд вважає необхідним зазначити, що дана справа як за суб`єктним критерієм, так і за предметом спору не є подібною до справи №520/26972/24.

Підсумовуючи вищевикладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 Указом Президента України від 4 жовтня 2005 року № 1412/2005 призначений на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України від 23 грудня 2010 року № 2868-VI обраний на посаду судді цього суду безстроково.

Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 09.05.2023 № 468/0/15-23 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку.

ОСОБА_1 з 11.05.2023 перебуває на обліку Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві як отримувач довічного грошового утримання суддів відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою від 14.05.2026 № 4259 про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Заяву розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.05.2026 № 20217/03-16 відмовлено ОСОБА_1 в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Позивач, вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а свої права порушеними, звернувся з даним позовом до суду.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України.

Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (Закон № 1402-VIII) встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Питання виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці врегульоване статтею 142 Закону № 1402-VIII, частиною четвертою якого встановлено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб - 3 328 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, посадового окладу прокурора окружної прокуратури, посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - на рівні, встановленому для відповідного державного органу станом на 31 грудня 2025 року.

Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» для визначення базового розміру посадового окладу судді передбачена спеціальна розрахункова величина, розмір якої становить 2 102 грн.

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та Законом № 1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях підкреслював, що конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018).

30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (далі - Закон № 1401-VIII), яким, зокрема, статтю 130 Основного Закону викладено в новій редакції, текст якої зазначено, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Питання визначення розміру суддівської винагороди врегульовано статтею 135 Закону 1402-VIII (який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в його преамбулі), є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України), зокрема, пунктами 1, 2 частини третьої якої визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон № 2017-III) державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою, зокрема, визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України (положення статті 2 Закону № 2017-III).

Згідно з приписами статті 6 Закону № 2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров`я та освіти.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень урегульовано Законом України Про прожитковий мінімум від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону України № 966-XIV прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

Зазначеною нормою Закону № 966-XIV визначено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Слід зазначити, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Вказаним законом судді не віднесені до окремої соціальної чи демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб - 3 328 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, посадового окладу прокурора окружної прокуратури, посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - на рівні, встановленому для відповідного державного органу станом на 31 грудня 2025 року.

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення розміру прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Суд наголошує, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет звертав увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008.

Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги повинен братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Зазначена конституційна гарантія незалежності суддів не може бути змінена без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, тобто суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2026 року (3 328 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», є протиправною.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2026 року у справі № 200/2309/25.

У постанові від 17 лютого 2026 року у справі № 200/2309/25 судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2025 року у справі № 520/32171/24, у якій викладено правовий висновок про те, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2 102 грн відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік та, відповідно, що з 01 січня 2024 року не відбулась зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а отже відсутні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачці як судді у відставці та сформувати такий:

у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання;

для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

У справі №200/2309/25, як і у справі №520/8527/26, предмет спору стосується перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а саме наявності підстав для здійснення такого перерахунку з огляду на зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року.

Відмінність спірних відносин та фактичних обставин у справі №240/9028/24 від обставин справи, що розглядається, виключає можливість застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24, під час вирішення цього спору.

Таким чином, суд, враховуючи зміну розміру посадового окладу судді, який є складовою суддівської винагороди внаслідок зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в силу ст. 135 Закону № 1402-VIII доходить висновку про наявність підстав для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці починаючи з 01.01.2026, виходячи з розміру суддівської винагороди судді, визначеної із застосуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 01 січня 2026 року - 3 328 грн.

Щодо посилань відповідача-1 на те, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, виключно на підставі довідки про суддівську винагороду/довідки про винагороду судді Конституційного Суду України, надісланої відповідним органом (без звернення судді у відставці, судді Конституційного Суду України), або за зверненням судді у відставці, судді Конституційного Суду України, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 4 статті 142 Закону №1402-VIII у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Отже, усі судді у відставці, яким призначено щомісячне довічне грошове утримання, мають право на його перерахунок у разі зміни розміру складових суддівської винагороди.

Перерахунок щомісячного довічного грошового утримання органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання, регулюється розділом IV Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1 (в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 09.02.2023 № 7-2, яка набрала чинності 20.03.2023) (далі - Порядок № 3-1).

За Порядком № 3-1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці здійснюється або (1) на підставі списків, згідно яких відповідні органи видають довідки про суддівську винагороду працюючого судді/довідки про винагороду працюючого судді Конституційного Суду України за відповідною посадою станом на дату, з якої відбулось підвищення розміру суддівської винагороди/винагороди судді Конституційного Суду України, що враховується для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, для кожного судді, зазначеного в списку, або (2) за зверненням судді у відставці шляхом подання до пенсійного органу заяви про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання та довідки про суддівську винагороду судді у відставці, видану компетентним органом.

Верховний Суд уже розглядав питання стосовно механізму перерахунку розміру щомісячного довічного утримання суддів і у постанові від 27.10.2022 у справі № 640/10564/21 зазначив, довідка про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою не є юридичним фактом, з яким пов`язується виникнення права на перерахунок. Суддівська винагорода визначається безпосередньо законом.

Відповідно до ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відомості про суд, де працював суддя, вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці подаються до Пенсійного фонду під час призначення судді щомісячного довічного грошового утримання і зберігаються у матеріалах особової справи. Ці відомості залишаються незмінними

Розмір суддівської винагороди, визначений ст. 135 Закону № 1402-VIII, і, відповідно, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, може змінитися лише у разі зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлюється Законом України про бюджет на відповідний рік. Про ці зміни Пенсійний фонд знає безпосередньо з закону.

За таких обставин, довідка про суддівську винагороду має виключно інформаційний характер. Видаючи таку довідку, голова суду чи інша особа, що діє від його імені, лише інформує Пенсійний фонд про розмір та складові суддівської винагороди судді, що працює на відповідній посаді.

Суд також звертає увагу на юридичну позицію Конституційного Суду України, висловлену у Рішенні від 18.02.2020 № 2-р/2020 (ч. 6 п. 16) про автоматичне здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі збільшення розміру такої винагороди.

Положення п. 1, 3 Розділу ІІ та п.2 Розділу ІІІ Порядку № 3-1, які передбачають необхідність звернення судді та надання довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, не узгоджуються з принципом автоматичності перерахунку, про який йдеться у Рішенні Конституційного Суду України від 18.02.2020.

Рада суддів України теж неодноразово звертала увагу Пенсійного фонду України на необхідність запровадження автоматичного перерахунку та внесення змін до Порядку № 3-1. Зокрема, у рішеннях від 01.03.2019 № 12, від 09.04.2021 № 7.

Отже, незважаючи на чітку позицію Конституційного Суду України (ч. 6 п. 16 Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020) та необхідність її безумовного виконання, незважаючи на неодноразові звернення Ради суддів України, відповідні зміни в частині автоматичного перерахунку до Порядку № 3-1 Пенсійним фондом України не внесено.

Відтак, Пенсійний фонд України та/або його органи повинен проводити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, що працює на відповідній посаді, автоматично, незалежно від подання довідки про суддівську винагороду судді, що працює на відповідній посаді.

Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.09.2024 у справі №580/2522/24 в подібних правовідносинах.

За таких обставин, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.05.2026 № 20217/03-16 про відмову у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є протиправним та суперечить вимогам частини другої статті 130 Конституції України і частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату перерахованого щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2026, з урахуванням раніше виплачених сум, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з пунктом 1 розділу III Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року № 3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 09 лютого 2023 року № 7-2), заява про призначення щомісячного довічного грошового утримання реєструється в електронному журналі звернень органу, що призначає щомісячне довічне грошове утримання.

Приймання, розгляд та опрацювання заяви та документів, необхідних для призначення (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання, органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання, здійснюється відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1) (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3 розділу IV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Згідно пункту 4.8 розділу IV Порядку № 22-1 заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та «Про захист персональних даних». Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій.

За приписами пункту 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи для здійснення виплати пенсії.

У межах спірних правовідносин заява позивача про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням ПФУ в Донецькій області та за результатом її розгляду прийнято оскаржуване рішення.

У справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про перерахунок грошового утримання, відповідачем є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.

Натомість, згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 Головне управління ПФУ в м. Києві визначено як суб`єкт, який буде здійснювати виплату позивачу щомісячного грошового утримання судді у відставці після його перерахунку.

Враховуючи, що заява позивача про перерахунок грошового утримання розглядалася територіальним органом Пенсійного фонду України, визначеним за принципом екстериторіальності відповідно до пункту 4.2 Порядку № 22-1 - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, оскаржуване рішення про відмову у перерахунку прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, саме цей орган - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в разі визнання протиправним та скасування його рішення уповноважений вчиняти відповідні дії щодо заяви позивача, що стала підставою для прийняття такого рішення.

З огляду на неналежне виконання визначеним територіальним органом Пенсійного фонду України його повноважень щодо розгляду заяви позивача про перерахунок грошового утримання, що потягло за собою порушення прав позивача, обов`язок щодо здійснення перерахунку слід покласти саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, а на Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві слід покласти обов`язок здійснити позивачу виплату (доплату) щомісячного грошового утримання з 01 січня 2026 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язання обох відповідачів здійснити перерахунок та виплату довічного грошового утримання судді у відставці з 01 січня 2026 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3328,00 грн, встановленого на 01.01.2026 абзацом четвертим статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік та з урахуванням раніше виплачених сум забезпечить ефективний захист порушених прав позивача.

Щодо клопотання позивача у порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язати відповідача подати у місячний строк з дня набрання рішенням суду законної сили звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі Сіка проти Словаччини (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення Ліпісвіцька проти України №11944/05 від 12.05.2011).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах Бурдов проти Росії від 07.05.2002, Ромашов проти України від 27.07.2004, Шаренок проти України від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі Сокур проти України (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі Крищук проти України (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Згідно із статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України Про виконавче провадження. Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.

Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України Про виконавче провадження).

При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України Про виконавче провадження врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач буде створювати перешкоди для його (рішення) виконання і позивачем не надано жодних доказів на спростування зазначеної обставини.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі та зобов`язання відповідача подати суду звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк у цій справі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує таке.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У частині восьмій статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок протиправного рішення ГУ ПФУ в Донецькій області, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.05.2026 № 20217/03-16.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 01 січня 2026 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3328,00 грн, встановленого на 01.01.2026 абзацом четвертим статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплату перерахованого щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 1 січня 2026 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3328,00 грн, встановленого на 01.01.2026 абзацом четвертим статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік, з урахуванням раніше виплачених сум.

5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.