Рішення № 139557969, 08.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 року справа №320/15953/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Національної поліції України та Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України (адреса 03049, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 24/2 ЄДРПОУ 43673764) про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Суть спору та процесуальні дії у справі.

Позивач ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом (документ сформований в системі «Електронний суд») до Національної поліції України та Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

- Визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за: 3 доби невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік; 20 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2023 рік; 22 доби невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік; 15 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік;

- Зобов`язати Ліквідаційну комісію Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за 3 доби невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік; 20 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2023 рік; 22 доби невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік; 15 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити одноособово суддею Вісьтак М. Я., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 ухвалено продовжити Ліквідаційній комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України строк для подання відзиву на позовну заяву на 5 календарних днів з дня отримання копії даної ухвали.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 року ухвалено адміністративний позов залишити без руху.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 постановлено продовжити розгляд справи № 320/15953/25. Поновити позивачу строк звернення до суду з вищезазначеним адміністративним позовом.

Позиція сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року у справі № 320/44701/23 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 та, зокрема, визнано протиправною бездіяльність Національної поліції України та Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України щодо нерозгляду рапорту позивача від 10 травня 2023 року № 1895/40/07-2023. Також визнано протиправними та скасовано відповідні накази про переведення та призначення позивача на посади, а відповідачів зобов`язано розглянути зазначений рапорт з урахуванням правових висновків суду. Судом у рішенні встановлено, що ОСОБА_1 з 15 серпня 1995 року проходив службу в органах внутрішніх справ України та поліції на різних посадах. 01 жовтня 2024 року головою ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України видано наказ № 7 о/с, яким позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, з 24 травня 2023 року. Наказом передбачено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, а також компенсації за 10 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2023 році та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2023 рік. Водночас, як зазначає ОСОБА_1 , йому не було нараховано та виплачено компенсацію за всі невикористані дні відпусток, а саме: 3 доби додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік, 20 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за 2023 рік, 22 доби щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2024 рік, що підтверджується довідкою від 18 жовтня 2024 року № 211705-2024. При цьому наказами від 24 травня 2023 року № 773 о/с, від 19 червня 2023 року № 1022 о/с та від 28 червня 2024 року № 1221 о/с позивача послідовно переведено та призначено на посади в органах Національної поліції України. Наказом від 01 жовтня 2024 року № 7 о/с додатково зараховано час служби в поліції з моменту переведення до моменту звільнення тривалістю 1 рік 4 місяці 7 днів. Таким чином, відповідач визнав період, протягом якого позивач фактично продовжував проходити службу в поліції до моменту звільнення. ОСОБА_1 вважає, що при проведенні остаточного розрахунку йому мала бути нарахована та виплачена компенсація за всі невикористані дні основних і додаткових відпусток за весь період служби. 12 листопада 2024 року відповідач не перерахував позивачу компенсацію за всі невикористані дні відпусток. У зв`язку з цим 10 грудня 2024 року позивач звернувся до відповідача з вимогою провести відповідну виплату, однак листом від 09 січня 2025 року № 6ЛК/40/01-2025 йому відмовлено з посиланням на те, що компенсація була проведена відповідно до законодавства, чинного на дату звільнення, тобто станом на 24 травня 2023 року. Позивач вважає таку відмову протиправною. Відповідно до пункту 16 розділу ІІІ Порядку формування та ведення особових справ поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 травня 2016 року № 377, у разі переведення поліцейського до іншого органу поліції його особова справа передається до відповідного органу. Отже, за наведених обставин за позивачем зберігалося право на компенсацію за невикористані відпустки за попередні періоди та за фактично відпрацьований час, а при звільненні таку компенсацію має виплатити орган, з якого позивача звільнено. ОСОБА_1 вказує, що компенсація за невикористані відпустки є складовою заробітної плати та має значення для пенсійного забезпечення позивача. Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачає врахування під час призначення пенсії поліцейським відповідних складових грошового забезпечення. Крім того, відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж пов`язаний із періодом, протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який сплачувалися страхові внески. Страхові внески за найманих працівників сплачуються роботодавцями. Отже, невиплата позивачу належної компенсації за невикористані відпустки порушує його право на отримання всіх належних при звільненні виплат та впливає на належний рівень його пенсійного забезпечення. ОСОБА_1 просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

29.04.2026 представник Національної поліції України скерував до Київського окружного адміністративного суду письмовий відзив.

Щодо неналежності Національної поліції України як відповідача у справі, вказано таке.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем у публічно-правовому спорі є суб`єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, інші особи, до яких звернена вимога позивача. Із позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що відповідачами визначено Національну поліцію України та Ліквідаційну комісію Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України, однак позовні вимоги фактично заявлено лише до Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України. Отже, до Національної поліції України позивачем не заявлено жодної позовної вимоги, що свідчить про її неналежність як відповідача у справі. Предметом спору є зобов`язання Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпусток за 2022- 2024 роки. Підставою позову є ненарахування та невиплата цієї компенсації при звільненні зі служби в поліції. Спірні правовідносини виникли у межах компетенції Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України, з яким позивач перебував у службових відносинах та з якого був звільнений. Саме Департамент боротьби з наркозлочинністю здійснював остаточний розрахунок при звільненні позивача. Тому належним відповідачем є відповідний суб`єкт владних повноважень в особі Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю. Представник Національної поліції України вважає, що позивач не навів аргументів та не надав доказів того, що саме Національна поліція України своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю порушила його право на отримання компенсації за невикористані відпустки. Національна поліція України не є органом, з яким у позивача виникли правовідносини щодо виплати належного при звільненні грошового забезпечення, оскільки позивача звільнено з Департаменту боротьби з наркозлочинністю. Згідно зі статтею 1 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, Національна поліція є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції. Частинами першою та другою статті 15 цього Закону передбачено утворення територіальних органів поліції як юридичних осіб публічного права. Департамент боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України утворено як юридичну особу публічного права -міжрегіональний територіальний орган Національної поліції України -постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 322. На сьогодні Департамент боротьби з наркозлочинністю не ліквідований, а перебуває у стані припинення. Наказом Національної поліції України від 05 червня 2023 року № 468 утворено ліквідаційну комісію юридичної особи публічного права Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України. Таким чином, Департамент боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України, з яким позивач перебував у службових відносинах на момент звільнення, не припинив свою діяльність як юридична особа та може бути учасником судового спору, а його інтереси у процесі представляє ліквідаційна комісія. Відповідач 1 вважає, що Національна поліція України не може відповідати за позовними вимогами про нарахування та виплату позивачу компенсації за невикористані відпустки, оскільки позивач був звільнений саме з Департаменту боротьби з наркозлочинністю, який є окремою юридичною особою публічного права. Спірні правовідносини виникли саме з цим суб`єктом, а остаточний розрахунок при звільненні здійснювався Департаментом боротьби з наркозлочинністю. У зв`язку з цим належним відповідачем у справі є Департамент боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України в особі ліквідаційної комісії, а Національна поліція України є неналежним відповідачем. З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Національної поліції України та Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України відповідач 1 вважає, що доцільно відмовити повністю.

13.05.2026 представник Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України подав до Київського окружного адміністративного суду письмовий відзив.

На виконання судового рішення у справі № 320/44701/23 ліквідаційною комісією Департаменту боротьби з наркозлочинністю видано наказ від 01 жовтня 2024 року № 7 о/с, яким позивача звільнено зі служби в поліції з 24 травня 2023 року за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. Відповідно до зазначеного наказу позивачу нараховано та виплачено компенсацію за 10 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2023 році та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2023 рік. Позивач вважає, що при звільненні йому також мала бути виплачена компенсація за невикористані дні відпусток за 2022- 2024 роки, у зв`язку з чим звернувся до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю та стягнення відповідної грошової компенсації. Водночас відповідач вважає такі вимоги безпідставними, оскільки спірні правовідносини врегульовані спеціальним законодавством, яке діяло на дату звільнення позивача -24 травня 2023 року. Частиною десятою статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація за невикористану у році звільнення відпустку. Отже, законодавством передбачено виплату компенсації саме за невикористану відпустку у році звільнення. Стаття 93 Закону України «Про Національну поліцію» також визначає порядок обчислення тривалості відпусток поліцейських. Чергова відпустка, як правило, надається до кінця календарного року, а у рік звільнення її тривалість обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби у році звільнення. Таким чином, спеціальний Закон України «Про Національну поліцію» не передбачає виплати при звільненні компенсації за невикористані відпустки за попередні роки, а встановлює обов`язок щодо компенсації невикористаної відпустки саме у році звільнення. Позивач звільнений зі служби в поліції з 24 травня 2023 року наказом ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю від 01 жовтня 2024 року № 7 о/с. При цьому ліквідаційною комісією нараховано та виплачено йому грошову компенсацію за невикористані дні відпусток у році звільнення -2023 році. Отже, відповідач виконав передбачений спеціальним законодавством обов`язок щодо виплати компенсації за невикористану відпустку у році звільнення. Посилання позивача на необхідність субсидіарного застосування загальних норм Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки» відповідач вважає безпідставними, оскільки порядок проходження служби та питання надання і компенсації відпусток поліцейським врегульовані спеціальним законодавством. Закон України «Про Національну поліцію», Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, та Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23 листопада 2016 року № 1235, встановлюють відповідну правову процедуру, якої суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися. Зокрема, пунктом 10 Порядку № 1235 передбачено, що у наказі про звільнення зазначається інформація щодо необхідності виплати грошової компенсації за кількість діб невикористаних відпусток за фактично відпрацьований час у році звільнення або відрахування коштів за час невідпрацьованої частини календарного року. Отже, відповідач при звільненні позивача діяв відповідно до вимог спеціального законодавства та встановленої ним процедури, нарахувавши і виплативши компенсацію за невикористані дні відпусток у 2023 році. Зобов`язання відповідача виплатити компенсацію за невикористані відпустки за попередні роки, за відсутності відповідної правової підстави у спеціальному законодавстві, суперечило б вимогам Закону України «Про Національну поліцію» та могло б призвести до порушення бюджетного законодавства в частині нецільового використання бюджетних коштів. Таким чином, підстави для нарахування та виплати позивачу компенсації за частину невикористаної відпустки за 2023 рік та невикористані дні відпусток за 2024 рік відсутні, оскільки на дату звільнення позивача -24 травня 2023 року -він не перебував у трудових відносинах з Департаментом боротьби з наркозлочинністю, а компенсацію за невикористану відпустку у році звільнення йому було нараховано та виплачено. Отже, ліквідаційна комісія Департаменту боротьби з наркозлочинністю у спірних правовідносинах діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Законом України «Про Національну поліцію», Порядком № 260 та Порядком № 1235, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

28.05.2026 ОСОБА_1 подав письмову відповідь на відзиви, у якій не погоджується з доводами відповідача 2, про те, що спірні правовідносини врегульовані виключно нормами спеціального законодавства, зокрема Законом України «Про Національну поліцію», Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, та Порядком оформлення документів для звільнення поліцейських зі служби в поліції, затвердженим наказом Національної поліції України від 17.02.2021 № 1235, а норми трудового законодавства до таких правовідносин застосуванню не підлягають. ОСОБА_1 наголошує, що внесення з 01.05.2022 змін до спеціального законодавства з питань проходження служби в поліції саме по собі не може бути підставою для позбавлення його права на отримання компенсації за невикористані дні відпустки. При цьому позивач посилається на необхідність застосування принципу тлумачення закону на користь особи, відповідно до якого у випадках неоднозначності чи наявності сумнівів положення законодавства мають тлумачитися таким чином, щоб забезпечити найбільш повний захист прав та інтересів фізичної особи. Позивач зазначає, що принцип тлумачення закону на користь особи не передбачає ігнорування положень закону, однак у спірній ситуації суд має обрати таке тлумачення норм права, яке максимально забезпечує захист прав та інтересів фізичної особи. 01.10.2024 на виконання рішення суду у справі № 320/44701/23 головою ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України було видано наказ № 7 о/с, яким полковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника 2-го відділу (супроводження справ у судах) 2-го управління (оперативного супроводження), у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції з 24.05.2023. Цим же наказом позивачу було передбачено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції, компенсації за 10 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2023 році та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2023 рік. Водночас відповідно до довідки № 211705-2024 від 18.10.2024 про використання відпусток у позивача залишилися невикористаними та не компенсованими: 3 доби щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік; 20 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за 2023 рік; 30 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік; 15 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік. Відповідач 2 у відзиві зазначає, що ним було виплачено позивачу компенсацію за дні відпустки пропорційно відпрацьованому часу у 2023 році. Однак ОСОБА_1 вважає, що такий підхід не враховує фактичних обставин проходження ним служби та того, що він був змушений відстоювати своє право на звільнення у судовому порядку. Протягом усього періоду розгляду справи позивач продовжував проходити службу в органах Національної поліції України. При цьому його було звільнено у жовтні 2024 року, хоча датою звільнення, визначеною наказом № 7 о/с від 01.10.2024 на виконання рішення суду, є 24.05.2023. На думку позивача, зазначені обставини мають враховуватися при визначенні належних йому сум компенсації за невикористані дні відпустки. ОСОБА_1 також зазначає, що протягом цього періоду він намагався отримати у відповідача 1 копію доповідної записки полковника поліції Дударця Р. М., начальника правового департаменту Національної поліції України, від 18.09.2024 № 81975-2024, яка зазначена як підстава для прийняття наказу № 1742 о/с від 27.09.2024. Однак копію зазначеного документа позивачу направлено не було. Крім того, відповідно до інформації, зазначеної у розрахунку вислуги років полковнику поліції ОСОБА_1 , наказом Департаменту боротьби з наркозлочинністю від 12.07.2021 № 144 о/с позивача було призначено на посаду заступника начальника 2-го відділу (супроводження справ у судах) 2-го управління (оперативного супроводження) Департаменту боротьби з наркозлочинністю (міжрегіональний територіальний орган) Національної поліції України, де він проходив службу з 12.07.2021 по 24.05.2023. Наказом № 1022 о/с від 19.06.2023 Головного управління Національної поліції у місті Києві позивача було призначено старшим оперуповноваженим сектору кримінальної поліції № 1 з обслуговування житлового масиву «Лісовий», селища Биківня та військового містечка № 161 Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, де він проходив службу з 25.05.2023 по 01.07.2024. Наказом № 309 о/с від 01.07.2024 Головного управління Національної поліції в Донецькій області позивача було призначено старшим оперуповноваженим сектору кримінальної поліції відділу поліції № 1 Покровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, де він проходив службу з 01.07.2024 по 01.10.2024. Наказом № 468 о/с від 01.10.2024 було скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 01.07.2024 № 309 о/с у частині призначення позивача на посаду. Наказом № 1812 о/с від 30.09.2024 було скасовано наказ Головного управління Національної поліції у місті Києві від 19.06.2023 № 1022 о/с у частині призначення позивача на посаду. Підставою для прийняття зазначених наказів було зазначено рішення суду у справі № 320/44701/23. При цьому у розрахунку вислуги років зазначено, що позивачу додатково зараховано час служби в поліції для призначення пенсії у розмірі 1 року 4 місяців 7 днів. Щодо доводів відповідача про незгоду з визначеним у позові періодом нарахування компенсації за невикористану відпустку після 25.05.2023 позивач зазначає, що остаточний наказ про його звільнення з органів поліції був прийнятий саме відповідачем 2. Відповідно, саме відповідач 2 здійснював остаточний розрахунок із позивачем при звільненні та мав здійснити виплату всіх належних позивачу сум, у тому числі компенсації за невикористані дні відпустки. Отже, позивач вважає, що факт проходження ним служби після 24.05.2023 до фактичного оформлення остаточного звільнення, а також прийняття відповідачем 2 наказу про звільнення та здійснення ним остаточного розрахунку мають значення для визначення обсягу належної позивачу компенсації за невикористані дні відпустки. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 вважає доводи відповідача 2 про відсутність правових підстав для виплати компенсації за невикористані дні відпустки такими, що не спростовують заявлених позовних вимог. На підтвердження викладених обставин позивач просить долучити до матеріалів справи копію розрахунку вислуги років. З огляду на викладене позивач просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

26.06.2025 на виконання ухвали Київського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 до матеріалів справи подано копію доповідної записки начальника Правового департаменту Національної поліції України полковника поліції Руслана Дударця від 18.09.2024 № 81975-2024, а також копію розрахунку вислуги років ОСОБА_1 .

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд встановив наступні обставини.

01.10.2024 головою ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України на виконання рішення суду у справі № 320/44701/23 видано наказ № 7 о/с, яким полковника поліції ОСОБА_1 , який обіймав посаду заступника начальника 2-го відділу (супроводження справ у судах) 2-го управління (оперативного супроводження), звільнено зі служби в поліції з 24.05.2023.

У зазначеному наказі визначено виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції, компенсації за 10 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2023 році та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2023 рік.

Відповідно до довідки № 211705-2024 від 18.10.2024 про використання відпусток за ОСОБА_1 обліковувалися невикористані та некомпенсовані дні відпусток, а саме: 3 доби щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік, 20 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за 2023 рік, 30 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік та 15 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік.

Судом встановлено, що після визначеної у наказі № 7 о/с від 01.10.2024 дати звільнення 24.05.2023 ОСОБА_1 продовжував проходити службу в органах Національної поліції України.

Наказом Департаменту боротьби з наркозлочинністю від 12.07.2021 № 144 о/с ОСОБА_1 було призначено на посаду заступника начальника 2-го відділу (супроводження справ у судах) 2-го управління (оперативного супроводження) Департаменту боротьби з наркозлочинністю (міжрегіональний територіальний орган) Національної поліції України, де він проходив службу з 12.07.2021 по 24.05.2023.

Наказом № 1022 о/с від 19.06.2023 Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_1 призначено старшим оперуповноваженим сектору кримінальної поліції № 1 з обслуговування житлового масиву «Лісовий», селища Биківня та військового містечка № 161 Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, де він проходив службу з 25.05.2023 по 01.07.2024.

Наказом № 309 о/с від 01.07.2024 Головного управління Національної поліції в Донецькій області ОСОБА_1 призначено старшим оперуповноваженим сектору кримінальної поліції відділу поліції № 1 Покровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, де він проходив службу з 01.07.2024 по 01.10.2024.

Наказом № 468 о/с від 01.10.2024 скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 01.07.2024 № 309 о/с у частині призначення ОСОБА_1 на посаду.

Наказом № 1812 о/с від 30.09.2024 скасовано наказ Головного управління Національної поліції у місті Києві від 19.06.2023 № 1022 о/с у частині призначення ОСОБА_1 на посаду.

Підставою для прийняття зазначених наказів зазначено рішення суду у справі № 320/44701/23.

Судом також встановлено, що під час проходження служби ОСОБА_1 звертався до відповідача 1 щодо отримання копії доповідної записки полковника поліції Дударця Р. М. , начальника правового департаменту Національної поліції України, від 18.09.2024 № 81975-2024, яка зазначена як підстава для прийняття наказу № 1742 о/с від 27.09.2024. Копію зазначеної доповідної записки ОСОБА_1 направлено не було.

При звільненні ОСОБА_1 було проведено остаточний розрахунок, у межах якого йому виплачено компенсацію за 10 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2023 році та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2023 рік.

Позивач звернувся до суду з вимогами щодо виплати компенсації за невикористані дні відпусток, які залишилися за ним відповідно до довідки про використання відпусток.

Відповідно до виписки Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» від 19.06.2025, сформованої о 09:43, за картковим рахунком ОСОБА_1 за період з 12.11.2024 по 13.11.2024 відображено надходження коштів на загальну суму 682 423,76 гривні. Зокрема, 12.11.2024 о 11:05 на рахунок надійшли кошти у сумі 642 747,96 гривні із призначенням платежу «Зарплата, ДБН. Коментар до платежу: Грошове забезпечення-Одноразова грошова допомога при звільненні», а 12.11.2024 о 11:04 надійшли кошти у сумі 39 675,80 гривні із призначенням платежу «Зарплата, ДБН. Коментар до платежу: Грошове забезпечення-комп. за невикористану ...». Комісія та сума зняття за зазначеними операціями становили 0,00 гривні.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 у справі № 320/44701/23 позов ОСОБА_1 до Національної поліції України, Головного управління Національної поліції у місті Києві та ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України задоволено частково. Цим рішенням визнано протиправною бездіяльність Національної поліції України та Департаменту боротьби з наркозлочинністю щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 10.05.2023; визнано протиправним та скасовано наказ Національної поліції України від 24.05.2023 № 773 о/с у частині переведення ОСОБА_1 для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції у місті Києві та звільнення його з посади заступника начальника 2-го відділу 2-го управління Департаменту боротьби з наркозлочинністю з 25.05.2023; визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у місті Києві від 19.06.2023 № 1022 о/с у частині призначення ОСОБА_1 на відповідну посаду; Національну поліцію України та Департамент боротьби з наркозлочинністю зобов`язано розглянути рапорт ОСОБА_1 від 10.05.2023 за вхідним № 1895/40/07-2023.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі № 320/44701/23 рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 залишено без змін.

Наказом Національної поліції України від 27.09.2024 № 1742 о/с скасовано пункт наказу Національної поліції України від 24.05.2023 № 773 о/с у частині переведення ОСОБА_1 для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції у місті Києві та звільнення його з посади заступника начальника 2-го відділу 2-го управління Департаменту боротьби з наркозлочинністю з 25.05.2023. Підставою для видання зазначеного наказу вказано доповідну записку начальника Правового департаменту Національної поліції України від 18.09.2024 № 81975-2024.

Доповідною запискою начальника Правового департаменту Національної поліції України полковника поліції Руслана Дударця від 18.09.2024 № 81975-2024, зареєстрованою за номером 512090, оформлено інформацію щодо виконання судового рішення у справі № 320/44701/23. У доповідній записці зазначено обставини проходження ОСОБА_1 служби, видання наказу Національної поліції України від 24.05.2023 № 773 о/с та наказу Головного управління Національної поліції у місті Києві від 19.06.2023 № 1022 о/с, а також наведено відомості про рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 у справі № 320/44701/23 та його виконання. У доповідній записці також зазначено про підготовку Правовим департаментом Національної поліції України матеріалів щодо виконання зазначеного судового рішення.

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України.

Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до абзацу першого частини першої, частини третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції (стаття 60 Закону № 580-VIII).

Згідно із частинами першою та другою статті 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість щорічної відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Положеннями частин 1 та 2 статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - Порядок №260).

За приписами пункту 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацом 7 і 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Аналізуючи наведені норми права, суд зазначає, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки визначено приписами Конституції України.

Особу не може бути позбавлено такого права.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки (станом на момент спірних правовідносин), коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас, надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Конституційним Судом України у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) викладено висновок стосовно того, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодекс законів про працю України.

Отже, з огляду на викладене, а також враховуючи відсутність правового врегулювання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування у даному випадку приписів Кодексу законів про працю України і Закону України «Про відпустки».

Так, відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» і частини 1 статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Суд звертає увагу, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-XII.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, який відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковим для врахування при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Розглянувши дану справу, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року у справі № 320/44701/23, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року, частково задоволено позов ОСОБА_1 , зокрема визнано протиправною бездіяльність Національної поліції України та Департаменту боротьби з наркозлочинністю щодо нерозгляду рапорту позивача від 10 травня 2023 року, а також визнано протиправними та скасовано накази про переведення та призначення позивача на посади, прийняті всупереч зазначеному рапорту.

На виконання цього судового рішення головою ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України видано наказ від 01 жовтня 2024 року № 7 о/с, яким позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» у зв`язку із скороченням штатів, з датою звільнення 24 травня 2023 року. Цим наказом позивачу визначено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, а також компенсації за 10 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2023 році та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2023 рік.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що визначені наказом № 7 о/с виплати фактично здійснено, що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 19 червня 2025 року, відповідно до якої 12 листопада 2024 року на картковий рахунок позивача надійшли кошти в загальній сумі 682 423,76 грн, з яких 642 747,96 грн - одноразова грошова допомога при звільненні, 39 675,80 грн - компенсація за невикористану відпустку.

Вказана обставина свідчить про виконання відповідачем 2 обов`язку щодо компенсації відпустки виключно в обсязі, визначеному самим наказом № 7 о/с (10 діб основної та 15 діб додаткової відпустки за 2023 рік), і не спростовує факту невиплати компенсації за решту невикористаних днів відпусток, на які позивач посилається в позові.

Відповідно до довідки від 18 жовтня 2024 року № 211705-2024 про використання відпусток за позивачем на дату звільнення обліковувалися невикористані та некомпенсовані дні відпусток: 3 доби щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік; 20 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за 2023 рік; 30 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік та 15 діб щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2024 рік. Зазначена довідка видана самим відповідачем 2, а тому суд приймає викладені в ній відомості як належне та допустиме підтвердження факту невикористання позивачем зазначеної кількості днів відпустки.

Суд звертає увагу, що позивачем заявлено вимоги про стягнення компенсації в межах, що не перевищують встановлений довідкою № 211705-2024 обсяг невикористаних днів відпустки (3 доби за 2022 рік, 20 діб за 2023 рік, 22 доби та 15 діб за 2024 рік), а відтак, з огляду на принцип диспозитивності адміністративного судочинства (частина третя статті 2, стаття 9 Кодексу адміністративного судочинства України), суд вирішує спір в межах заявлених позивачем вимог і не виходить за них, попри те, що довідка відповідача фіксує дещо більшу кількість невикористаних днів відпустки за 2024 рік (30 діб основної).

Судом також встановлено, що після визначеної наказом № 7 о/с дати звільнення (24 травня 2023 року) позивач фактично продовжував проходити службу в органах Національної поліції України - послідовно за наказами про переведення та призначення від 19 червня 2023 року № 1022 о/с (Головне управління Національної поліції у м. Києві, з 25.05.2023 по 01.07.2024) та від 01 липня 2024 року № 309 о/с (Головне управління Національної поліції в Донецькій області, з 01.07.2024 по 01.10.2024), до моменту фактичного оформлення звільнення 01 жовтня 2024 року. Зазначені накази скасовано в частині призначення позивача на посади наказами від 30 вересня 2024 року № 1812 о/с та від 01 жовтня 2024 року № 468 о/с з підстав виконання рішення суду у справі № 320/44701/23, а відповідним розрахунком вислуги років позивачу додатково зараховано до вислуги років для призначення пенсії період тривалістю 1 рік 4 місяці 7 днів.

Наведене свідчить про те, що незалежно від визначеної в наказі № 7 о/с дати звільнення (24.05.2023), відповідач 2 сам визнав факт фактичного проходження позивачем служби в поліції у подальший період до жовтня 2024 року, а отже, і об`єктивну неможливість використання позивачем належних йому днів відпустки за 2023- 2024 роки в цей період.

Так, відповідно до частини десятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація за невикористану у році звільнення відпустку.

Відповідач 2 обґрунтовує свою позицію ти, що наведена норма встановлює вичерпний перелік підстав для компенсації - виключно за відпустку року звільнення, а тому не породжує обов`язку компенсувати невикористані дні відпусток за попередні роки.

Суд відхиляє цей довід з огляду на таке.

Аналогічне питання неодноразово було предметом розгляду Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, який постановою від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19 прямо відступив від попередніх висновків Верховного Суду з цього питання, викладених, зокрема, у справах № 818/1276/17, № 820/5122/17, № 808/2122/18, № 825/1038/16, на які по суті посилається відповідач 2.

Відповідно до правової позиції, сформульованої у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, у наступному календарному році, у тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік і на відпустки (основні й додаткові), що не були використані в попередні роки, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Ця правова позиція є усталеною та послідовно застосовується Верховним Судом і судами першої інстанції протягом тривалого часу, зокрема в постановах від 04 лютого 2021 року у справі № 160/5393/19, від 31 березня 2021 року у справі № 320/3843/20, від 26 травня 2021 року у справі № 360/1362/20, від 24 червня 2021 року у справі № 520/8054/2020, і залишається чинною станом на час розгляду цієї справи, що підтверджується її застосуванням судами першої інстанції аж до грудня 2025 року.

За таких обставин суд дійшов висновку, що визначена частиною десятою статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» гарантія компенсації відпустки року звільнення не може тлумачитися як підстава для позбавлення поліцейського права на компенсацію відпусток, невикористаних у попередні роки. Відповідний правовий висновок узгоджується також із приписами статті 24 Закону України «Про відпустки» та статті 83 Кодексу законів про працю України, які застосовуються до спірних правовідносин.

Відтак довід відповідача 2 про відсутність правових підстав для нарахування та виплати компенсації за невикористані дні відпусток за 2022, 2023 та 2024 роки суд визнає необґрунтованим.

Щодо визначення належного відповідача.

Оцінюючи доводи Національної поліції України щодо її неналежності як відповідача у цій справі, суд враховує таке.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем є суб`єкт владних повноважень, до якого звернена вимога позивача.

Департамент боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України утворений постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 322 як юридична особа публічного права - міжрегіональний територіальний орган Національної поліції України, неліквідований і не перебуває у стані "припинено", а його інтереси в цьому процесі представляє ліквідаційна комісія.

Судом встановлено, що саме ліквідаційна комісія Департаменту боротьби з наркозлочинністю видала наказ про звільнення позивача та здійснила остаточний розрахунок при звільненні, тоді як жодних самостійних рішень, дій чи бездіяльності Національної поліції України щодо нарахування чи виплати позивачу спірної компенсації за невикористані дні відпустки судом не встановлено.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що обов`язок з нарахування та виплати спірної компенсації покладено законодавством на Національну поліцію України як на центральний орган управління поліцією, а не на територіальний орган, з яким позивач безпосередньо перебував у службових правовідносинах на момент звільнення.

Приписами частини третьої статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави (частина четверта статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України)

За таких обставин суд доходить висновку, що Національна поліція України є неналежним відповідачем за заявленими позовними вимогами, а тому в задоволенні позову до цього відповідача доцільно відмовити.

Висновок суду.

Враховуючи встановлені обставини справи та наведене правове регулювання, суд дійшов висновку, що бездіяльність Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за 3 доби невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік, 20 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2023 рік, 22 доби невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік та 15 діб невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2024 рік є протиправною, а позовні вимоги в цій частині - обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У задоволенні позову до Національної поліції України як до неналежного відповідача необхідно відмовити.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, а права позивача підлягають захисту, тому позовні вимоги доцільно задовольнити у повному обсязі до відповідача 2 Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України.

Судові витрати по справі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. що підтверджується квитанцією № ME5D-Z1D8-2DBE від 11.02.2025 року, копія якої долучена до матеріалів справи.

Враховуючи задоволення позову, вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Національної поліції України та Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України (адреса 03049, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 24/2 ЄДРПОУ 43673764) про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за: 3 доби невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік; 20 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2023 рік; 22 доби невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік; 15 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік.

3. Зобов`язати Ліквідаційну комісію Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за 3 доби невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік; 20 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2023 рік; 22 доби невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік; 15 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік.

4. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України на користь ОСОБА_1 , пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

5. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

6. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.