Постанова № 13953513, 21.02.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2011 р. Справа № 45/236-10

          Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , суддя , суддя

при секретарі Зозулі О.М.

за участю представників сторін:

позивача - Рябчун Р.М. (дов.№ б/н від 21.10.2010р.)

відповідача - Подвезько Д.В. (дов. № б/н від 24.01.2011р.)

третьої особи - не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 4576 Х/3 від 13.12.10) на рішення господарського суду Харківської області від 01.12.10 р. у справі № 45/236-10

за позовом Державного підприємства ДАК “Хліб України“ Торгівельно-заготівельне підприємство”, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр агропромислового інвестування “Кредит – Агро”, м. Харків

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –ГУ МВС України в Харківській області ХМУ Орджонікідзевського РВ, м. Харків

про стягнення 386284,93 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.12.2010 р. (суддя Калініченко Н.В.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач із зазначеним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 01.12.2010р. скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що твердження заявника скарги щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, оскільки позивачем не доведено жодних передбачених законом підстав для скасування рішення господарського суду Харківської області у даній справі, а місцевим господарським судом повно досліджені обставини справи, належним чином перевірені надані сторонами на їх підтвердження докази і прийняте законне та обґрунтоване рішення, тому просить залишити зазначене рішення без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів дійшла висновку про задоволення вимог апеляційної скарги, виходячи з наступних обставин.

Повторно переглядаючи справу за наявними в ній матеріалами та додатково поданими доказами колегією суддів апеляційної інстанції з’ясовано, що 20 жовтня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено договір складського зберігання зерна за № 61 (далі - Договір), за умовами якого позивач прийняв на зберігання від відповідача продукцію, зокрема: зернові, зернобобові та олійні культури (542,344 т. соняшника врожаю 2008 року, 186,998 т. зерна ячменю 3 класу врожаю 2008 року та 673,286 т. зерна пшениці озимої 4 класу вражаю 2008 року), що підтверджується складськими квитанціями на зерно (том 1 аркуші справи 11-14).

Згідно з пунктом 11 статті 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", зберігання зерна - це комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання, відвантаження зерна.

Пунктом 21 Договору обумовлено, що зерно зберігається протягом строку дійсного Договору за умови зберігання «до запитання», але не довше ніж до 01 травня 2009 року. Строк зберігання зерна рахується календарними днями.

У відповідності з пунктом 23 Договору зерновий склад зобов’язаний письмово не пізніше ніж за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажедавця і визначити строк його витребування.

Пунктом 26 Договору сторони передбачили, що даний Договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Позивач в позовній заяві просив суд стягнути на його користь з відповідача суму заборгованості по збереженню зерна за Договором № 61 від 20.10.2008 року за період з 01 травня 2009 року по 31 серпня 2010 року в розмірі 386284,93 грн.

Розглянувши заявлені позивачем вимоги та оцінивши надані сторонами докази, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову посилаючись на те, що період, за який позивач просить стягнути вартість послуг по збереженню майна, не передбачений умовами Договору № 61 від 20.10.2008р.; станом на 01 травня 2009 року майно відповідачу не повернуто; строк збереження за цим Договором між позивачем та відповідачем не продовжено шляхом укладення відповідно додаткової угоди; в період з 11 березня 2009 року спірне майно передано позивачу на зберігання в рамках кримінальних справ, порушених Орджонікідзевським РВ ХМУ.

Але з даними висновками господарського суду не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки при винесенні оскаржуваного рішення судом не встановлені дійсні права та обов’язки сторін, а також не враховані обставини, суттєві для розгляду цього спору.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як свідчать матеріали справи, 04.03.2009р. заступником начальника СВ Орджонікідзевського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області майором міліції Ніколайчук В. В. порушено кримінальну справу № 66090126 за фактом заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, скоєного у великих розмірах, посадовими особами ТОВ «ЦАПІ «Кредит-Агро»(відповідача у даній справі), за ознаками складу злочину, передбаченого ч. З ст. 190 КК України.

11 березня 2009 року в межах даної кримінальної справи прийнято постанову про накладення арешту на майно, а саме на сільськогосподарську продукцію ТОВ «ЦАПІ «Кредит-Агро», яка знаходиться на елеваторах Харківської області, у тому числі і на елеваторі ДП ДАК «Хліб України»«Торгівельно-заготівельне підприємство»(позивача у даній справі).

08 липня 2009 року арешт з цього майна було знято (том 1 аркуші справи 41-42), а вже наступного дня - 09 липня 2009 року на майно ТОВ «ЦАПІ «Кредит-Агро», що знаходиться на елеваторі ДП ДАК «Хліб України»«Торгівельно-заготівельне підприємство», знову було накладено арешт в межах кримінальної справи № 66090435, порушеної заступником начальника СВ Орджонікідзевського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області майором міліції Ніколайчук В. В. за фактом шахрайства, скоєного в особливо великих розмірах за ч. З ст. 190 КК України (том 1 аркуш справи 15).

Із наявних в матеріалах справи листів - відповідей Орджонікідзевського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області та прокуратури Харківської області вбачається, що кримінальна справа № 66090435, яка була порушена за фактом шахрайства, скоєного в особливо великих розмірах за ч. З ст. 190 КК України, та за результатами розгляду якої прийнято постанову про накладення арешту на майно від 09.07.2009р., - не закрита та знаходиться в провадженні СУ ГУ МВС України в Харківській області (том 1 аркуші справи 17-18).

Жодних даних про те, що ДП ДАК «Хліб України»«Торгівельно-заготівельне підприємство»повідомлялося про зняття арешту з майна ТОВ «ЦАПІ «Кредит-Агро», накладеного в межах кримінальної справи № 66090435, відповідно до постанови від 09.07.2009 р. в матеріалах справи не міститься.

Більше того, із наявної у справі копії листа заступника начальника СВ Орджонікідзевського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області майором міліції Ніколайчука В.В. вбачається, що станом на 08.05.2009р. постанова про порушення кримінальної справи № 66090126 від 04.03.2009р. та постанова про накладення арешту на майно від 11.03.2009р. у цій же кримінальній справі мають законну силу і арешт з вказаної в постанові сільськогосподарської продукції не знімався.

Відповідно до положень статті 32 Закону України "Про зерно та ринок зерна Україні", зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним: одержувачу, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством. Положеннями статті 35 цього Закону встановлено, що зерновий склад зобов'язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач стверджує, що він намагався забрати майно у позивача, але останнім в його вимозі необґрунтовано відмовлено.

Проте вказані твердження відповідач не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки з урахуванням вищевикладених обставин станом на 01 травня 2009 року правові підстави для витребування зерна у відповідача фактично були відсутні, а тому враховуючи всі матеріали справи в їх сукупності колегія суддів вважає правомірною відмову позивача у видачі спірного майна відповідачеві.

Разом з цим, пунктом 14 Договору визначено, що відвантаження зерна поклажодавцеві здійснюється після відшкодування витрат зернового складу у повному обсязі.

Матеріали справи свідчать про те, що станом на 01 травня 2009 року відповідач порушив договірні зобов’язання (несвоєчасно сплатив вартість послуг за спірним Договором зберігання), що встановлено рішенням господарського суду Харківської області від 20.09.2010р. у справі № 64/177-10. Нарахована позивачем та стягнута судом сума неустойки за несвоєчасну оплату послуг за Договором зберігання в розмірі 5352,76 грн. у відповідності до п. 14 Договору зберігання була правовою підставою для притримання зерна позивачем.

Посилання відповідача та господарського суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на те, що спірне майно було передано позивачеві на зберігання в рамках кримінальної справи, не знайшли свого підтвердження серед наявних у справі документальних доказів.

За встановленими статтею 34 Господарського процесуального кодексу України правилами щодо належності і допустимості доказів, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, господарський суд на вимоги наведеної норми уваги не звернув, що призвело до її порушення.

Так, наявні у справі протоколи про накладення арешту на спірне майно, які були складені правоохоронними органами в межах вищевказаних кримінальних справ, на думку колегії суддів помилково визнані судом належними та допустимими доказами передачі зерна позивачеві саме органами міліції на зберігання.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони, а згідно з частиною 2 статті 43 цього ж Кодексу ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Однак факт передачі спірного майна саме правоохоронними органами на відповідальне зберігання позивачеві після порушення кримінальних справ та винесення відповідних постанов про накладення арешту на майно відповідними актами не підтверджений, а відповідачем не надано жодних доказів у розумінні ст.ст. 33-34 ГПК України щодо прийняття позивачем зерна на зберігання саме від органів міліції після 01.05.2009р.

Натомість з матеріалів справи вбачається, що позивач, як суб’єкт господарювання, в силу умов укладеного між сторонами у справі Договору фактично надає послуги зі зберігання ввіреного йому відповідачем майна та здійснює усі заходи, спрямовані на виконання своїх договірних обов’язків.

Колегія суддів визначає, що станом на момент розгляду справи по суті вищевказані обставини відповідачем не були усунуті, майно не витребувано останнім у встановленому порядку, в зв’язку з чим воно зберігається складі позивача згідно умов діючого між сторонами Договору, але вартість послуг зі зберігання зерна відповідачем залишилась невідшкодованою.

Відповідно до пункту 8 Договору відповідач, як Поклажодавець, зобов'язаний своєчасно розрахуватися за надані послуги з приймання, зберігання, відвантаження, а також, додаткові послуги.

Згідно з пунктом 13 Договору послуги із зберігання зерна сплачуються щомісячно в строк до 7 (сьомого) числа місяця наступного за місяцем в якому було надано послуги.

Частиною З статті 946 Цивільного кодексу України унормовано: якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час зберігання. Дані положення кореспондуються із частиною З статті 28 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні».

Проте приймаючи рішення у даній справі про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення вартості послуг зі зберігання майна, господарський суд на вищевказані положення чинного законодавства уваги не звернув та не врахував, що спірний Договір є діючим і по теперішній час в силу пункту 26 Договору до повного виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі. Відсутність між сторонами з 01.05.2009р. факту укладення додаткових угод щодо продовження строку зберігання майна, про що вказує суд в оскаржуваному рішенні, на думку колегії суддів не впливає суть спірних правовідносин, які в даному випадку врегульовані Договором складського зберігання № 61 від 20.10.2008р. та відповідними цивільними нормами.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що викладені господарським судом Харківської області в оскаржуваному рішенні від 01.12.2010р. по справі № 45/236-10 висновки не відповідають обставинам справи, і при його прийнятті судом було порушено норми матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, вказане рішення –скасуванню з прийняттям нового рішення, яким позовні вимоги повинні бути задоволені у повному обсязі, а з відповідача на користь позивача стягнуто 386284,93 грн. боргу за спірним Договором, розмір якого відповідачем взагалі не оспорюється. Судові витрати в даному випадку слід покласти на відповідача, оскільки саме з його вини даний господарський спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства ДАК “Хліб України“ Торгівельно-заготівельне підприємство”, м. Харків задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 01.12.2010р. у справі № 45/236-10 скасувати та прийняти нове рішення.

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр агропромислового інвестування “Кредит –Агро” (61012, м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 22, кв. 18, к. 3, р/р 26008404660001 ХГРУ Приватбанк м. Харків, МФО 351533, код 35973943) на користь Державного підприємства ДАК “Хліб України“ Торгівельно-заготівельне підприємство” (61035, м. Харків, вул. Матросова, буд. 24, р/р 260093011805 ПХФ ПАТ «АКБ «Базис»м. Харків, МФО 351599, код 32237559) 386284,93 грн. заборгованості, 5794,27 грн. витрат з державного мита по справі та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в двадцятиденний термін.

Головуючий суддя

Суддя

Суддя

Повний текст постанови підписано 21 лютого 2011 року.