Рішення № 13951554, 17.02.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.11                                                                                           Справа№ 31/98

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом:Приватного підприємства «Бреннер», м. Хуст Закарпатської області

до відповідача:Військової частини А3817, м. Самбір Львівської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ДП Міністерства оборони України «Укроборонресурси»в особі Західної філії, м. Львів

про:видачу позивачу брухту чорних металів

Суддя: Артимович В.М.

При секретарі:Митник М.Б.

Представники сторін:

від позивача:не з’явився;

від відповідача:Солтис Р.Р. –представник (довіреність № 13 від 04.01.2011 р.);

від третьої особи:не з’явився. Представнику відповідача роз’яснено права і обов’язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України, в тому числі право заявляти відводи. У відповідності до ст. 81-1 ГПК України технічна фіксація судового процесу не здійснювалась, оскільки стороною не заявлялось відповідного клопотання.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Приватного підприємства «Бреннер», м. Хуст Закарпатської області, надалі –позивач, до військової частини А3817, м. Самбір Львівської області, надалі –відповідач, про видачу позивачеві з території відповідача брухту чорних металів в кількості 84,07 тонни згідно договору № 18-12/02 від 12.01.2004 р. та згідно додаткової угоди № 5/05 від 30.06.2005 р. Позовні вимоги позивач обґрунтовує укладенням з третьою особою зазначених вище договорів, а також тим, що відповідачем вчиняються дії по порушенню його права власності, у зв’язку з чим він просить суд захистити його право власності, покликаючись на норми ст.ст. 16, 387 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 50 Закону України «Про власність».

Ухвалою суду від 17.03.2008 р. позовну заяву прийнято до провадження та призначено її розгляд на 15.04.2008 р. Також ухвалою суду від 17.03.2008 р. залучено до участі в справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ДП Міністерства оборони України «Укроборонресурси»в особі Західної філії, м. Львів, надалі –третя особа.

У відзиві на позовну заяву, поданому суду 07.04.2008 р., відповідач вважає позовні вимоги безпідставними.

В судових засіданнях оголошувались перерви, також розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду від 07.05.2008 р., 20.05.2010 р., 19.06.2008 р.

Ухвалою суду від 08.07.2008 р. матеріали даної справи надіслано до Військової прокуратури Західного регіону для перевірки в порядку ст. 97 КПК України законності реалізації та зберігання, в тому числі відсутності фактів розкрадання, державного (військового) майна та зупинено провадження у даній справі.

11.01.2011 р. до господарського суду надійшли матеріали даної справи разом з матеріалами перевірки Військової прокуратури Західного регіону України.

Ухвалою суду від 12.01.2011 р. провадження у справі поновлено, розгляд справи призначено на 17.02.2011 р.

В судове засідання 17.02.2011 р. з’явився лише представник відповідача, який позовні вимоги заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві. Позивач та третя особа явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду спору по суті, вимог ухвали суду від 12.01.2011 р. не виконали.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами згідно вимог ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 17.01.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Після судового засідання в канцелярію суду поступила телеграма від позивача, в якій він просить суд розгляд справи відкласти в зв’язку з неможливістю прибуття.

Повний текст рішення виготовлений, оформлений та підписаний 22.02.2011 р.

Розглянувши документи і матеріали, подані сторонами і військовою прокуратурою, з’ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши докази, які мають значення для справи, в їх сукупності, суд встановив наступне:

Між позивачем та третьою особою 12.02.2004 р. було укладено договір № 18-12/02, за умовами якого третя особа, як продавець, зобов’язалась поставити до пункту накопичення і передати у власність позивача, як покупця, брухт і відходи чорних і кольорових металів, утворений внаслідок утилізації озброєння і військової техніки, а позивач зобов’язався прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Згідно з п. 2.1 договору продавець здійснює поставку на умовах EXW (в редакції ІНКОТЕРМС 2000 р.) –пункт накопичення товару, вказаний в додаткових угодах до даного договору.

Пунктом 4.2 договору встановлено, що оплата товару здійснюється у вигляді 100 % передоплати оплачуваної партії, обговореній в додатковій угоді, не пізніше трьох банківських днів до початку відвантаження. Остаточний розрахунок між сторонами за відвантажену партію товару проводиться на підставі акту приймання –передачі товару протягом п’яти банківських днів з дати підписання зазначеного акту (п. 4.3 договору).

Як передбачено в п. 11.2 термін дії договору установлюється з моменту підписання до повного виконання зобов’язань згідно договору.

Згодом 30.06.2005 р. між позивачем та третьою особою укладено додаткову угоду № 5/05, згідно якої третя особа поставляє позивачеві на умовах EXW (в/ч А3817, м. Самбір) 235,95 тон брухту сталевого легковагового, вид № 501, із забрудненням 2 %, ДСТУ 4121-2002 загальною вартістю 122694,00 грн.

Згідно з актом № 1/15/08 від 15.08.2005 р. відповідач передав, а третя особа прийняла брухт чорних металів виду № 501 після передпродажної підготовки в кількості 229,07 тон.

З акту № 1/15/08 від 15.08.2005 р. вбачається, що третя особа передала позивачеві брухт чорних металів виду № 501 в кількості 229,07 тон загальною вартістю 119116,40 грн. Вказане також підтверджується і копією накладної № 1/15/08 від 15.08.2005 р. Згідно платіжних доручень № 275 від 05.10.2005 р. на суму 3255,70 грн. та № 227 від 06.09.2005 р. на суму 130000,00 грн. позивачем проведено оплату згідно додаткової угоди № 5/05.

Із постанови про відмову у порушенні кримінальної справи старшого прокурора відділу військової прокуратури Західного регіону України підполковника юстиції Кутинського В.Я. від 13.08.2008 р. вбачається наступне: оглядом території військового містечка 96а військової частини А-3817 установлено, що на території зберігаються 122 металеві резервуари маркування Р-50 та Р-60, кількість яких відповідає обліковим документам військової частини А-3817. Зайвих резервуарів та металобрухту на території містечка не виявлено. Перевіркою також встановлено, що ПП «Бреннер»не укладало угод з військовою частиною на зберігання брухту чорних металів. За таких обставин, у діях посадових осіб Західної філії ДП МО України «Укроборонресурси»та військової частини А-3817 відсутні ознаки злочинів, передбачені ст.ст. 410, 426 КК України.

У відповідності до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказана норма визначає способи захисту цивільних прав та інтересів, до яких, зокрема, належать припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі.

Способи захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів визначено в ст. 20 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, позивачем всупереч зазначеним вище нормам за допомогою належних і допустимих доказів не доведено, що саме відповідач незаконно володіє майном позивача - брухтом чорних металів в кількості 84,07 тонни.

Матеріали справи, зокрема постанова про відмову у порушенні кримінальної справи старшого прокурора відділу військової прокуратури Західного регіону України підполковника юстиції Кутинського В.Я. від 13.08.2008 р., свідчать, що металобрухт, належний позивачеві, на території відповідача відсутній.

Аналіз судом норм чинного законодавства дає підстави стверджувати, що предметом віндикаційного позову виступає вимога власника, що не володіє майном, до не власника, який незаконно володіє цим майном, про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. При цьому слід зазначити, що за віндикаційним позовом може бути витребувана лише індивідуально-визначена річ, оскільки призначенням такого позову є повернення лише того майна, яке було у власності особи.

Металобрухт (брухт чорних металів) не належить до індивідуально-визначеного майна, а є майном, визначеним родовими ознаками. Відтак, позивачем у даній справі обрано неналежний спосіб захисту порушеного права. Проте, позивач не позбавлений права звертатись до суду з позовами з іншим предметом.

У відповідності до ч. 2 ст. 82 ГПК України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом.

За таких обставин суд приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 49 ГПК України судові витрати слід покласти на позивача. Судом встановлено, що позивачем помилково сплачено державне мито в сумі 425,00 грн. замість 437,16 грн. виходячи з вартості брухту згідно додаткової угоди № 5/05, як це передбачено пп. а) п. 2 ст. 3 декрету КМ України «Про державне мито», у зв’язку з чим з позивача в дохід державного бюджету слід стягнути помилково несплачене державне мито в сумі 12,16 грн.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 1, 4-3, 4-5, 4-7, 12, 32, 33, 34, 43, 49, 69, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову Приватного підприємства «Бреннер», м. Хуст Закарпатської області, відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. Стягнути із Приватного підприємства «Бреннер»(90436. м. Хуст Закарпатської області, вул. Сливова, 30А; код ЄДРПОУ 31251923) в дохід державного бюджету помилково не сплачене державне мито в сумі 12,16 грн.

4. Наказ видати відповідно до ст.ст. 116, 117 ГПК України після набрання рішенням законної сили.

Суддя