Рішення № 139514435, 07.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №160/11533/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України, до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України та Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в якій позивач просить:

визнати протиправними бездіяльність відповідачів щодо неналежного розгляду заяв позивача та дії відповідачів щодо непризначення позивачу її частки одноразової грошової допомоги в розмірі 3000000 грн, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у зв`язку із загибеллю (смертю) ОСОБА_6 ;

зобов`язати відповідачів належним чином розглянути заяви позивача про призначення та виплату їй її частки одноразової грошової допомоги в розмірі 3000000 грн, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у зв`язку із загибеллю (смертю) ОСОБА_6 , як члену сім`ї загиблого військовослужбовця, та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 13 червня 2018 року перебувала у зареєстрованому шлюбі зі старшим лейтенантом Національної гвардії України ОСОБА_6 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув під час захисту Батьківщини у період дії воєнного стану. Шлюб між ними було розірвано рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2023 року у справі № 185/10932/22, проте фактичні шлюбні відносини не припинялися до самої смерті ОСОБА_6 , що підтверджено рішенням того самого суду від 01 квітня 2025 року у справі № 185/11430/24, яке набрало законної сили 13 травня 2025 року.

Позивач указує, що після набрання цим рішенням законної сили вона у травні 2025 року звернулася до обох відповідачів із заявами про внесення її до складу осіб, яким виплачується одноразова грошова допомога, та про виплату їй відповідної частки. Проте, на її переконання, відповідачі діють неузгоджено: Головне управління Національної гвардії України не розглянуло її заяву по суті, витлумачивши її як прохання про перерозподіл уже призначеної допомоги, а Військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України листом від 03 липня 2025 року відмовила їй у призначенні допомоги в принципі, пославшись на відсутність у неї такого права станом на дату загибелі.

Позивач наполягає, що встановлений судовим рішенням факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає доказуванню і засвідчує її належність до членів сім`ї загиблого, а отже і до кола осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Посилаючись на статтю 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивач зазначає, що виплата такої допомоги здійснюється незалежно від реалізації права на її призначення та отримання будь-якою іншою особою, а тому факт призначення допомоги іншим членам сім`ї загиблого не може бути підставою для відмови їй.

Позивач також указує, що визначальною умовою для застосування передбаченого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 механізму перерозподілу є факт виплати допомоги у повному розмірі, тоді як призначена іншим членам сім`ї допомога у повному розмірі не виплачена: на першому етапі перераховано лише 1/5 частину призначених сум, а залишок (4/5) підлягає виплаті щомісяця частками впродовж 40 місяців, а отже відповідачі мають технічну можливість розподілити невиплачену суму між усіма отримувачами. Оскільки призначення одноразової грошової допомоги належить до дискреційних повноважень відповідачів, позивач просить зобов`язати їх належним чином розглянути її заяви та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

На підтвердження наведених обставин позивач долучила до позовної заяви копії рішення суду від 01 квітня 2025 року, відповідей відповідачів, наказу командира військової частини НОМЕР_2 про виплату одноразової грошової допомоги, свідоцтва про смерть, документів про причини та обставини загибелі, а також копії власних заяв, направлених на адресу відповідачів.

Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачам запропоновано протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

Військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України 17 червня 2026 року подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Цей відповідач зазначає, що комісією Головного управління Національної гвардії України прийнято рішення про призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, членам сім`ї та батькам загиблого старшого лейтенанта ОСОБА_6 у розмірі по 1/4 частині (по 3750000 грн) кожному: доньці, батькові, матері та синові загиблого. Наголошує, що станом на дату загибелі військовослужбовця - ІНФОРМАЦІЯ_1 - статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мали батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, та утриманці загиблого (померлого), а жінка, з якою загибла особа проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу, до цього переліку не входила. Відповідач указує, що коло отримувачів визначається станом на дату смерті військовослужбовця, оскільки саме ця дата є днем виникнення відповідного права, а подальші зміни законодавства не мають зворотної дії у часі; звернення особи із заявою є способом реалізації вже набутого права, а не юридичним фактом, з яким закон пов`язує момент його виникнення.

Крім того, цей відповідач посилається на пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки про стверджуване порушення своїх прав позивач дізналася ще у липні 2025 року, а з позовом звернулася лише у травні 2026 року.

Головне управління Національної гвардії України 02 липня 2026 року подало відзив на позовну заяву, в якому по суті спору цей відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що комісією Головного управління Національної гвардії України призначено одноразову грошову допомогу по 1/4 частині доньці, батькові, матері та синові загиблого; що станом на дату загибелі ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач не належала до кола осіб, визначених статтею 16-1 Закону № 2011-XII; що згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 та пунктом 15 Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 серпня 2022 року № 484, якщо після призначення допомоги за її одержанням звертаються інші особи, питання щодо розподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою або в судовому порядку між такими особами; а також що жодним нормативно-правовим актом не передбачено повноважень на перегляд раніше прийнятих рішень щодо перерозподілу, призначення та виплати такої допомоги.

Військовою частиною НОМЕР_2 Національної гвардії України 19 червня 2026 року подано також заяву про залишення позовної заяви без розгляду на підставі частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду. Оскільки суд вирішує цю справу по суті заявлених вимог, зазначена заява самостійного вирішення в резолютивній частині рішення не потребує.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно з частиною п`ятою статті 262 цього Кодексу суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом установлено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , старший лейтенант, командир 1-го взводу оперативного призначення 3-ї роти оперативного призначення (на бойових машинах піхоти) НОМЕР_3 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, який проходив військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, 19 лютого 2024 року загинув у період проходження військової служби при виконанні службових обов`язків; смерть пов`язана із захистом Батьківщини. Ці обставини сторонами не оспорюються.

Позивач перебувала з ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі з 13 червня 2018 року; рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2023 року у справі № 185/10932/22 цей шлюб розірвано. Отже, станом на дату загибелі військовослужбовця - 19 лютого 2024 року - позивач не перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі.

Листом Головного управління Національної гвардії України від 02 липня 2024 року № 27/13/3-11311/13 доведено рішення комісії Головного управління Національної гвардії України про призначення членам сім`ї та батькам загиблого одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, у таких розмірах: доньці загиблого (1/4 частини) - 3750000 грн, батькові загиблого ОСОБА_2 (1/4 частини) - 3750000 грн, матері загиблого ОСОБА_3 (1/4 частини) - 3750000 грн. Щодо призначення частини одноразової грошової допомоги синові загиблого цим листом зазначено, що відповідне рішення буде прийняте після надання відповідних документів.

На підставі зазначеного рішення комісії видано наказ командира військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23 липня 2024 року № 1384 «Про виплату одноразової грошової допомоги», яким приписано перерахувати на першому етапі 1/5 від призначеної суми, а саме по 750000 грн батькові загиблого, матері загиблого та законному представнику малолітньої доньки загиблого - позивачу ОСОБА_1 . Пунктом 3 цього наказу визначено, що залишок невиплаченої суми одноразової грошової допомоги (4/5 від призначеної суми) виплачується щомісяця частками впродовж 40 місяців (за наявності коштів державного бюджету) з виданням щомісячного наказу.

Листом Головного управління Національної гвардії України від 12 лютого 2025 року № 27/13/3-3797-2025 доведено рішення комісії про призначення одноразової грошової допомоги синові загиблого ОСОБА_4 (1/4 частини) у розмірі 3750000 грн.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2025 року у справі № 185/11430/24 (провадження № 2/185/1416/25) задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство внутрішніх справ України, про встановлення факту, що має юридичне значення, та встановлено факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер (загинув) ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 22 травня 2023 року до 19 лютого 2024 року. Це рішення набрало законної сили 13 травня 2025 року.

Після набрання зазначеним рішенням законної сили позивач звернулася до Головного управління Національної гвардії України та до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України із заявами, в яких, надсилаючи копію рішення суду, просила прийняти рішення щодо перегляду виплати одноразової грошової допомоги, внести її до складу осіб для виплати частини одноразової грошової допомоги та письмово повідомити її в разі відмови з наведенням мотивів.

Листом від 03 липня 2025 року військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України повідомила позивача про призначення одноразової грошової допомоги у розмірі 15000000 грн, яка розподіляється рівними частинами на всіх отримувачів, передбачених статтею 16-1 Закону № 2011-XII, по 1/4 частині (по 3750000 грн) доньці, батькові, матері та синові загиблого. Одночасно позивача повідомлено, що на дату загибелі 19 лютого 2024 року згідно зі статтею 16-1 зазначеного Закону право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мали батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого), а тому у позивача відсутнє право на призначення такої допомоги.

Листом Головного управління Національної гвардії України від 16 липня 2025 року № 27/13/3-Л-5542 позивача повідомлено, що комісією цього органу призначено членам сім`ї та батькам загиблого одноразову грошову допомогу у повному розмірі; що питання щодо розподілу суми такої допомоги у разі звернення інших осіб після її призначення вирішується за взаємною згодою або в судовому порядку між такими особами; а також що жодним із нормативно-правових актів не передбачено повноважень на перегляд раніше прийнятих рішень щодо перерозподілу, призначення та виплати такої допомоги.

03 березня 2026 року позивач склала заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю (смертю) військовослужбовця ОСОБА_6 , яку 15 березня 2026 року за посередництва адвоката було направлено до Головного управління Національної гвардії України, командира військової частини НОМЕР_2 та ІНФОРМАЦІЯ_5 . У цій заяві позивач, посилаючись на встановлений судовим рішенням факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та на пункт 2 постанови № 168 у чинній редакції, просила призначити та виплатити їй таку допомогу.

Листом військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 02 квітня 2026 року № 25/102/14-Б-115-Аз позивача повідомлено про прийняті комісією рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги чотирьом отримувачам по 1/4 частині, наведено зміст статті 16-1 Закону № 2011-XII у редакції, чинній на дату загибелі, та в редакції Закону України від 09 грудня 2023 року № 3515-IX, а також зазначено, що з огляду на положення пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 у військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України відсутні правові підстави для виплати позивачу одноразової грошової допомоги.

Доказів надання Головним управлінням Національної гвардії України письмової відповіді на заяву позивача від 03 березня 2026 року матеріали справи не містять.

Не погоджуючись із діями та бездіяльністю відповідачів, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у разі втрати годувальника та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-XII.

Згідно з частинами першою, другою статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби.

Відповідно до пункту 3 статті 16-2 Закону № 2011-XII розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 статті 16-3 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця) одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.

Пунктом 8 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Згідно з пунктом 10 цієї статті порядок призначення і виплати такої допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - постанова № 168).

Абзацом першим пункту 2 постанови № 168 установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону № 2011-XII, крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Згідно з абзацом другим пункту 2 постанови № 168 особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення; днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Абзацом третім пункту 2 постанови № 168 передбачено, що особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Абзацом четвертим пункту 2 постанови № 168 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

На виконання вимог Закону № 2011-XII постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок № 975). Згідно з пунктом 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі загибелі (смерті) військовослужбовця - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Процедуру виплати одноразової грошової допомоги, установленої пунктом 2 постанови № 168, у Національній гвардії України визначено Порядком та умовами виплати такої допомоги в Національній гвардії України, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.08.2022 № 484, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18.08.2022 за № 940/38276 (далі - Порядок № 484).

Пунктом 7 Порядку № 484 визначено, що для призначення та виплати одноразової грошової допомоги особи, які мають право на її отримання, звертаються до уповноваженого органу із заявою, до якої додаються завірені копії документів за наведеним у цьому пункті переліком, зокрема рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю загиблого (померлого) військовослужбовця з жінкою (чоловіком) без реєстрації шлюбу, яке набрало законної сили. Відповідно до пункту 10 Порядку № 484 уповноважений орган перевіряє наявність цих документів, визначає перелік осіб, які документально підтвердили своє право на отримання допомоги, та готує висновок щодо її виплати.

Згідно з пунктом 12 Порядку № 484 Головне управління Національної гвардії України в місячний строк з дня надходження висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги особам, які мають право на її отримання, приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання і надсилає таке рішення разом із документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату допомоги особам, які звернулися за її отриманням, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення такої особи (таких осіб) з обґрунтуванням підстав відмови чи повернення документів на доопрацювання.

Пунктом 15 Порядку № 484 передбачено, що якщо після призначення одноразової грошової допомоги за її одержанням звертаються інші особи, питання щодо розподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою або в судовому порядку між такими особами. За наявності спору між особами, які мають право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, або між особами і уповноваженим органом щодо права на призначення і виплату такої допомоги та/або її розміру уповноважений орган призупиняє її виплату до вирішення спору в судовому порядку та набрання судовим рішенням законної сили.

Наведене нормативне регулювання свідчить, що одноразова грошова допомога, передбачена пунктом 2 постанови № 168, розподіляється рівними частками виключно між тими особами, які передбачені статтею 16-1 Закону № 2011-XII. Отже, ключовим для вирішення цього спору є питання не про сам факт проживання позивача із загиблим військовослужбовцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а про те, чи була позивач станом на дату загибелі віднесена спеціальним законом до кола осіб, які мають право на призначення та отримання такої допомоги.

Суд наголошує, що саме встановлення наявності або відсутності у позивача такого права є первинним щодо всіх інших питань, порушених у цій справі, у тому числі щодо розподілу (перерозподілу) уже призначених сум. Аналогічний підхід сформульовано Верховним Судом у постанові від 08 липня 2025 року у справі № 280/2822/23, в якій Суд дійшов висновку, що встановлення права на отримання одноразової грошової допомоги передує перерозподілу суми такої допомоги і не може ставитись у залежність від перерозподілу цих коштів. Керуючись цим підходом, суд не ухиляється від вирішення питання про право позивача, а розглядає його першочергово і по суті.

Статтею 16-1 Закону № 2011-XII установлено перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Зміст цього переліку не є сталим і зазнавав змін, у зв`язку з чим для правильного вирішення спору необхідно визначити, яка саме редакція цієї норми підлягає застосуванню.

Станом на 19 лютого 2024 року - дату загибелі старшого лейтенанта ОСОБА_6 - стаття 16-1 Закону № 2011-XII (текст якої викладено в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» від 29.07.2022 № 2489-IX) складалася з одного пункту і мала такий зміст: «1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення)».

Отже, у редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця, законодавець установив вичерпний перелік осіб, які мають право на отримання спірної виплати, чітко визначивши конкретні категорії отримувачів, а саме: батьків, одного з подружжя, який не одружився вдруге, дітей, які не досягли повноліття, та утриманців. Такої категорії отримувачів, як жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, зазначена норма станом на 19 лютого 2024 року не містила взагалі.

Цю категорію отримувачів було включено до статті 16-1 Закону № 2011-XII лише Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» від 09.12.2023 № 3515-IX (далі - Закон № 3515-IX), яким цю статтю викладено в новій редакції, що складається з чотирьох пунктів і в пункті 4 якої до членів сімей загиблих (померлих) осіб віднесено, зокрема, жінку (чоловіка), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.

Згідно з пунктом 1 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3515-IX цей Закон набирає чинності через три місяці з дня його опублікування, крім пункту 3 цього розділу. Закон № 3515-IX набрав чинності 29 березня 2024 року, тобто після дати загибелі старшого лейтенанта ОСОБА_6 .

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності. Закріплення цього принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону. Зазначений підхід узгоджується з усталеною практикою Конституційного Суду України, викладеною, зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 та від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, згідно з якою до події, факту або правовідносин застосовується той закон чи інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Понад те, суд звертає увагу, що законодавець сам чітко окреслив межі ретроспективної дії Закону № 3515-IX. Так, пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3515-IX установлено, що цей Закон застосовується до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності та пов`язані з призначенням та отриманням одноразової грошової допомоги для дітей загиблої (померлої) особи, зачатих за життя загиблої (померлої) особи та народжених після її смерті, за умови що одноразова грошова допомога не призначалася жодній із осіб, які мали право на отримання такої допомоги.

Отже, зворотну дію в часі Закон № 3515-IX має лише в чітко визначеному законодавцем випадку і лише за сукупності двох умов: коли йдеться про дитину загиблої (померлої) особи, зачату за її життя та народжену після її смерті, і коли одноразова грошова допомога не призначалася жодній із осіб, які мали право на її отримання. У цій справі жодна з цих умов не виконується: позивач не належить до дітей загиблого, а одноразова грошова допомога у зв`язку із загибеллю старшого лейтенанта ОСОБА_6 була призначена рішеннями комісії Головного управління Національної гвардії України, доведеними листами від 02 липня 2024 року № 27/13/3-11311/13 та від 12 лютого 2025 року № 27/13/3-3797-2025. Установивши єдиний виняток із загального правила про незворотність дії закону в часі, законодавець тим самим виключив можливість поширення нової редакції статті 16-1 Закону № 2011-XII на будь-які інші правовідносини, що виникли до 29 березня 2024 року.

Право на отримання одноразової грошової допомоги є похідним від юридичного факту загибелі (смерті) військовослужбовця та виникає саме з моменту настання цієї події, що прямо передбачено як положеннями Закону № 2011-XII, так і абзацом другим пункту 2 постанови № 168 та пунктом 3 Порядку № 975. Визначення моменту виникнення такого права має вирішальне значення, оскільки саме з ним законодавець пов`язує встановлення кола осіб, уповноважених на його реалізацію. Такий підхід обумовлений природою спірної соціальної виплати як одноразової, цільової та такої, що підлягає розподілу між визначеним колом осіб у рівних частках, а відтак потребує чіткого та визначеного у часі встановлення суб`єктного складу її отримувачів.

Отже, саме станом на дату смерті військовослужбовця, яка є моментом виникнення права на відповідну виплату, підлягає визначенню коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16-1 Закону № 2011-XII. Зазначене забезпечує принцип правової визначеності, стабільності бюджетних зобов`язань держави та унеможливлює зміну (збільшення або зменшення) суб`єктного складу отримувачів після настання юридичного факту, з яким закон пов`язує виникнення відповідного права. Звернення особи із відповідною заявою є способом реалізації вже набутого права, а не юридичним фактом, з яким закон пов`язує момент його виникнення.

Наведені висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 19 травня 2026 року у справі № 600/1860/25-а, ухваленій у подібних правовідносинах щодо права на одноразову грошову допомогу особи, яка проживала із загиблим військовослужбовцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, за умови, що загибель настала до набрання чинності Законом № 3515-IX. Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У зазначеній постанові Верховний Суд, зокрема, наголосив, що Закон № 3515-IX, яким до статті 16-1 Закону № 2011-XII включено жінку (чоловіка), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживала однією сім`єю, але не перебувала у шлюбі, не містить положень, які б надавали цій зміні зворотну дію у часі або поширювали її на правовідносини, у яких день виникнення права настав до набрання чинності цим Законом, а тому ця законодавча зміна не може бути застосована для визначення кола отримувачів допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця, що настала раніше. Застосування нової редакції статті 16-1 Закону № 2011-XII до таких правовідносин суперечило б не лише статті 58 Конституції України, а й принципу правової визначеності, оскільки призводило б до непередбачуваної зміни суб`єктного складу отримувачів та розміру часток осіб, визначених законом як отримувачі на дату смерті військовослужбовця.

Застосовуючи наведене до обставин цієї справи, суд виходить з того, що станом на 19 лютого 2024 року позивач не перебувала з ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі, а отже не належала до категорії «один із подружжя, який не одружився вдруге». Позивач не є ані батьком (матір`ю), ані дитиною загиблого. Доказів того, що позивач є утриманцем загиблого у розумінні статті 16-1 Закону № 2011-XII, тобто має право на пенсію у разі втрати годувальника за нього, матеріали справи не містять і позивач на такі обставини не посилається. Отже, станом на день виникнення права позивач не належала до жодної з категорій осіб, яким стаття 16-1 Закону № 2011-XII надавала право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.

Окремої оцінки потребує довід позивача про те, що встановлений рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2025 року у справі № 185/11430/24 факт є достатньою підставою для віднесення її до кола осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Сам факт проживання позивача та ОСОБА_6 однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу в період з 22 травня 2023 року до 19 лютого 2024 року є встановленим рішенням суду, що набрало законної сили, і в силу наведеної норми не підлягає доказуванню в цій справі. Цей факт судом під сумнів не ставиться, відповідачами він також не заперечується; не ставиться під сумнів і добросовісність звернення позивача.

Водночас відповідно до частини сьомої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Зазначені норми мають різний предмет регулювання і не можуть ототожнюватися: частина четверта статті 78 цього Кодексу звільняє від доказування фактичні обставини, тоді як правова кваліфікація такого факту для цілей конкретного спеціального закону є питанням, яке вирішує суд, що розглядає відповідну справу.

Із цього випливає, що рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2025 року у справі № 185/11430/24 встановило юридичний факт, а не створило суб`єктивного права позивача на одноразову грошову допомогу. Його резолютивна частина не містить і не могла містити висновків про наявність у позивача права на таку допомогу чи про обов`язок відповідачів її призначити. Сам по собі встановлений у судовому порядку факт спільного проживання без реєстрації шлюбу має преюдиційне значення виключно щодо підтвердження відповідних фактичних обставин (спільного побуту, ведення господарства, наявності взаємних прав та обов`язків) і може підтверджувати належність позивача до категорії членів сім`ї у розумінні сімейного законодавства, однак не змінює визначеного спеціальним законом кола отримувачів такої допомоги.

Положення статті 16-1 Закону № 2011-XII у редакції, чинній на момент виникнення права, мають імперативний характер та визначають вичерпний перелік осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу, у зв`язку з чим розширення такого переліку шляхом тлумачення чи застосування норм інших галузей права, зокрема Сімейного кодексу України, є недопустимим і виходить за межі допустимого судового тлумачення.

Суд також ураховує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно повинно мати більш конкретний характер, ніж проста надія, і ґрунтуватися на законодавчому положенні або правовому акті (рішення у справах «Kopecky v. Slovakia», заява № 44912/98, та «Belane Nagy v. Hungary», заява № 53080/13). Оскільки станом на дату загибелі військовослужбовця стаття 16-1 Закону № 2011-XII не відносила осіб, які проживали із загиблим однією сім`єю без реєстрації шлюбу, до кола отримувачів такої допомоги, у позивача не було достатньої правової основи для виникнення легітимного очікування на її отримання з цієї підстави.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що станом на 19 лютого 2024 року, тобто на день виникнення права на одноразову грошову допомогу у зв`язку із загибеллю старшого лейтенанта ОСОБА_6 , позивач не належала до кола осіб, визначених статтею 16-1 Закону № 2011-XII, а відтак права на призначення та отримання частки цієї допомоги не набула. За таких обставин непризначення позивачу одноразової грошової допомоги відповідає вимогам закону, а протиправної бездіяльності чи протиправних дій відповідачів у цій частині не вбачається.

Суд відхиляє довід позивача про те, що згідно з пунктом 1 статті 16-3 Закону № 2011-XII виплата одноразової грошової допомоги здійснюється незалежно від реалізації права на її призначення та отримання будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, а тому факт призначення допомоги іншим членам сім`ї загиблого не перешкоджає її призначенню позивачу. Наведена норма адресована виключно «особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги», тобто передбачає наявність такого права як необхідну передумову свого застосування. Вона розв`язує питання про співвідношення між собою прав кількох належних отримувачів і не створює права там, де воно відсутнє. Оскільки позивач до кола осіб, визначених статтею 16-1 Закону № 2011-XII у редакції, чинній на дату загибелі, не належить, підстав для застосування до неї пункту 1 статті 16-3 цього Закону немає.

Так само не може бути прийнятий довід позивача, наведений у заяві від 03 березня 2026 року, про наявність у неї права на одноразову грошову допомогу з посиланням на частину четверту статті 118-1 Кодексу цивільного захисту України. Відсилання до цієї норми міститься в пункті 2 постанови № 168 у чинній редакції і стосується осіб, які проходять службу у сфері цивільного захисту. Щодо військовослужбовців, у тому числі військовослужбовців Національної гвардії України, пункт 2 постанови № 168 у редакції, чинній на дату загибелі старшого лейтенанта ОСОБА_6 , визначав коло отримувачів шляхом прямого відсилання саме до статті 16-1 Закону № 2011-XII.

Довід позивача про те, що призначена іншим особам допомога не виплачена у повному розмірі, оскільки на першому етапі перераховано лише 1/5 від призначених сум, а залишок (4/5) підлягає виплаті щомісяця частками впродовж 40 місяців, стосується виключно механізму перерозподілу вже призначеної допомоги і не спростовує висновку суду про відсутність у позивача самого права на таку допомогу. Обсяг фактично виплачених сум не впливає на суб`єктний склад отримувачів, який визначається станом на дату загибелі військовослужбовця.

Установивши відсутність у позивача права на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, суд доходить висновку, що питання про розподіл (перерозподіл) уже призначених сум є в цій справі безпредметним: перерозподілу підлягає частка особи, яка таке право має, тоді як у позивача воно відсутнє. Це питання наводиться судом як додатковий довід і самостійного значення для вирішення спору не має.

Разом з тим суд зазначає, що передбачений абзацом четвертим пункту 2 постанови № 168 та пунктом 15 Порядку № 484 механізм вирішення питання про розподіл суми допомоги за взаємною згодою осіб або в судовому порядку між такими особами не є відмовою в правосудді. Такий спір є спором між приватними особами - отримувачами допомоги - і вирішується в порядку цивільного судочинства за позовом заінтересованої особи до осіб, які отримали відповідні кошти. Отже, відсилання відповідачів до цього механізму саме по собі не позбавляє особу, яка має право на допомогу, доступу до суду, а лише вказує на інший, відмінний від адміністративного, порядок захисту.

Окремої оцінки потребують доводи позивача про неналежний розгляд її заяв. Заяву від 03 березня 2026 року, направлену 15 березня 2026 року, було адресовано, зокрема, Головному управлінню Національної гвардії України, проте доказів надання цим відповідачем письмової відповіді на неї матеріали справи не містять. Раніше, у відповідь на звернення позивача 2025 року, цей відповідач листом від 16 липня 2025 року № 27/13/3-Л-5542 надав відповідь не про наявність чи відсутність у позивача права на допомогу, а про порядок перерозподілу вже призначеної допомоги. Суд визнає, що з формального боку розгляд звернення позивача цим відповідачем є дефектним.

Водночас по суті поставлене позивачем питання було розглянуто уповноваженим органом - військовою частиною НОМЕР_2 Національної гвардії України - двічі: листами від 03 липня 2025 року та від 02 квітня 2026 року № 25/102/14-Б-115-Аз, якими позивача прямо повідомлено про відсутність у неї права на призначення одноразової грошової допомоги станом на дату загибелі, тобто позицію відповідачів доведено до її відома з наведенням мотивів.

Відповідно до частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з частиною першою статті 245 цього Кодексу при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Заявлений позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідачів належним чином розглянути її заяви та прийняти обґрунтоване рішення за встановлених у цій справі обставин не є ефективним. Оскільки позивач не належить до кола осіб, які станом на дату загибелі військовослужбовця мали право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, повторний розгляд її заяв не здатний привести до іншого результату, ніж відмова в її призначенні. Зобов`язання суб`єктів владних повноважень вчинити дії, які завідомо не можуть змінити правового становища позивача, не забезпечило б реального поновлення прав і суперечило б завданню адміністративного судочинства.

Одночасно суд не може погодитися з твердженням Головного управління Національної гвардії України про те, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено його повноважень щодо розгляду відповідних питань. Таке твердження є надто широким: за пунктом 12 Порядку № 484 саме Головне управління Національної гвардії України приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, а в разі відмови - забезпечує письмове повідомлення особи з обґрунтуванням її підстав. Проте, з огляду на встановлену судом відсутність у позивача права на таку допомогу, зазначений недолік розгляду звернення не є достатньою підставою для задоволення позовних вимог.

Щодо заявленого військовою частиною НОМЕР_2 Національної гвардії України клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду суд зазначає, що позивач обґрунтовувала своєчасність звернення триваючим, на її думку, характером бездіяльності відповідачів та відсутністю відповіді на її заяву від 03 березня 2026 року, останню відповідь за якою надано 02 квітня 2026 року, тоді як позовну заяву складено 30 квітня 2026 року. За таких обставин суд не вбачає підстав для залишення позовної заяви без розгляду і вирішує справу по суті заявлених вимог.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачі надали достатні докази правомірності своєї позиції щодо відсутності у позивача права на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю старшого лейтенанта ОСОБА_6 , а позовні вимоги про визнання протиправними бездіяльності та дій відповідачів і про зобов`язання їх належним чином розглянути заяви позивача та прийняти обґрунтоване рішення є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, підстав для розподілу судових витрат на користь позивача відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу учасниками справи не заявлялося.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України та Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання протиправними бездіяльності та дій і зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова