Рішення № 13950369, 22.02.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

22.02.2011

Справа №5002-24/239-2011

За позовом Підприємство «Кримфрукт» (95022, м.Сімферополь, вул..Глінки, 55)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайер» (95013, м.Сімферополь, вул..Севастопольська, 47)

Про стягнення 17 788,13грн.

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

представники:

Від позивача – Капустіна М.О., представник за довіреністю від 04.11.2010р. № 7, паспорт.

Від відповідача – Мошкін В.О., представник за довіреністю від 01.01.2011р., посвідчення адвоката №1385 від 13.01.2009р.

Обставини справи:

Підприємство «Кримфрукт» звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайер» про стягнення 17 788,13 грн.

Позовні вимоги вмотивовані наступним: 25.10.2010р. між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки №450298-СС. Відповідно до умов договору, позивач поставляв відповідачу товар відповідно до його замовлень. Проте, відповідач у свою чергу виконав зобов’язання по оплаті отриманого товару за означеним договором лише частково, тож станом на день розгляду справи заборгованість за відповідачем складає 17 788,13 грн., у тому числі 17085,46 грн. – основного боргу, 136,67 грн. – сума інфляційного збільшення, 487,62 грн. – пені, 78,38 грн. - суми 3% річних, а також позивач просить покласти на відповідача витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позивач заявою від 21.02.2011р., на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України, просить суд провадження в частині стягнення 17085,46 грн. основного боргу припинити у зв’язку з оплатою відповідачем зазначеної заборгованості. На стягненні інфляційних втрат, 3% річних та пені наполягав.

Суд прийняв до розгляду вказану заяву позивача.

Також цією ж заявою позивач, в порядку ст. 25 ГПК України, просить суд замінити позивача - Підприємство «Кримфрукт» на його правонаступника – Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримфрукт».

Відповідно до п. 1.1. представленого позивачем Статуту ТОВ «Кримфрукт», затвердженого рішенням учасника ТОВ «Кримфрукт» від 23.11.2010 р. та зареєстрованого 07.02.2011 р., вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю «Кримфрукт» є правонаступником всіх прав та обов’язків підприємства «Кримфрукт», створеного як колективне підприємство та зареєстрованого виконкомом Київської районної ради м. Сімферополь, розпорядження №021-30/306-2 від 26.09.1997 р. Вказане підтверджується також свідоцтвом про державну реєстрацію №632785 та Довідкою АА №461111 з Єдиного Державного реєстру підприємств і організацій України.

Відповідно до ст.. 25 ГПК України в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або в ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов’язковими для нього в такій же мірі, в який вони були б обов’язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь – якій стадії судового процесу.

При таких обставинах, суд дійшов висновку вказану заяву задовольнити та замінити позивача по справі - Підприємство «Кримфрукт» на його правонаступника – Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримфрукт».

Позивач заявою від 22.01.2011 р. просить суд у прохальній частині позовної заяви від 19.01.2011р. вих. № 2 замість ТОВ «Максима-2006» вважати ТОВ «Стайер», оскільки у прохальній частині позовної зави допущена описка.

Суд прийняв до розгляду вказану заяву позивача, оскільки як вбачається з тексту позовної заяви та документів, які додані до неї, спірні правовідносини склалися у позивача саме з ТОВ «Стайер».

Відповідач у відзиві на позов повідомив про те, що заборгованість виникла в зв’язку з погіршенням фінансового стану відповідача та впливу мирової фінансової кризи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

25.10.2010 року між позивачем по справі ( Постачальник ) та відповідачем ( Покупець ) був укладений договір поставки № 450298-СС.

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору постачальник зобов’язався поставити товар у строки, обумовлені даним договором, згідно до замовлення покупця, яке є невід’ємною частиною договору (додаток № 3), а покупець - прийняти його та оплатити на умовах, визначених у додатку № 4 до даного договору, який є невід’ємною частиною договору.

Згідно пункту 1.2. зазначеного договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товаротранспортної) накладної, яка підтверджує факт передачі товару.

Відповідно до п. 7.1. вказаного договору загальна сума договору складає сума товару, отриманого по усім накладним.

У виконання вказаного позивачем було передано відповідачу обумовлений договором товар на загальну суму 17 085,46 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними : № 4955 від 02.11.2010 на суму 1 954,91 грн., № 4939 від 01.11.2010р. на суму 2 588,91 грн., № 4891 від 30.10.2010р. на суму 6 907,70 грн., № 4859 від 28.10.2010р. на суму 2066,65 грн., № 4838 від 27.10.2010р. на суму 948,03 грн., № 4820 від 26.10.2010р. на суму 2 619,27 грн., які були підписані представниками обох сторін та завірені відповідними печатками ( а. с. 13 - 24 ).

У пункті 6 додатку № 4 до договору поставки № 450298-СС від 25.10.2010р. сторони передбачили, що покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом банківського перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника : протягом 21 календарного дня з моменту поставки товару.

Проте, відповідач оплатив отриманий товар лише частково, в результаті чого за ним склалася заборгованість у розмірі 17 085,46 грн.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами Договору.

Неналежне виконання відповідачем обов’язків за договором призвело до утворення заборгованості в розмірі 17 085,46 грн.

У судовому засіданні 22.02.2011р. позивачем надана заява про припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 17 085,46 грн. у зв’язку із оплатою відповідачем заборгованості.

Як вбачається з матеріалів справи заборгованість в розмірі 17 085,46 грн. оплачена відповідачем 01.02.2011р. та 02.02.2011р., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №1432 від 01.02.2011 р. і №1441 від 02.02.2011 р., тобто вже після звернення позивача до суду з вказаним позовом.

Пунктом 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, провадження у дійсній справі підлягає припиненню в частині стягнення 17 085,46 грн. основного боргу у зв’язку з відсутністю предмету спору, оскільки відповідачем вказана сума заборгованості погашена.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 487,62 грн.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Пунктом 8.9. вищезазначеного договору, сторони встановили, що у випадку прострочки оплати товару постачальник стягує з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми неоплаченого у строк товару за кожний день прострочення платежу.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, з ним погодився та вважає, що розмір пені за період з 17.11.2010р. по 20.01.2011р. складає суму у розмірі 487,62 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 136,67 грн. і 3% річних у розмірі 78,38 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перерахувавши інфляційні втрати, погодився з розрахунком позивача та дійшов висновку, що з відповідача підлягають стягненню вказані втрати за період з листопада 2010 р. по січень 2011 р. у розмірі 136,67 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд погодився з розрахунком позивача та дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню 3 % річних за період з листопада 2010 р. по січень 2011 р. у розмірі 78,38 грн.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача, відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України та повідомлено, що повний текст рішення буде складено 24.02.2011 р. Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 24.02.2011 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 25, 33, 34, 49, п.1-1 ст. 80, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Замінити Підприємство «Кримфрукт» на його правонаступника – Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримфрукт».

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайер» (95013, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 47, ЄДРПОУ 32973371 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кримфрукт», 95022, м. Сімферополь, вул. Глінки, 55, ( р/р 26004057680100 в АКІБ «УкрСіббанк», м. Харків, МФО 351005, ЄДРОПУ 25129769 ) пеню у розмірі 487,62 грн., інфляційні втрати у розмірі 136,67 грн., 3% річних у розмірі 78,38 грн., державне мито у сумі 178,00 грн. та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

4. В частині стягнення боргу у сумі 17 085,46 грн. провадження у справі припинити на підставі п.1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Колосова Г.Г.