Рішення № 139495112, 04.09.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/46592/23

Провадження № 2-др/761/116/26

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Савчук Ю.Н., за участю секретаря судового засідання Фортуни М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення пені, інфляційних збитків та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2026 року у справі № 761/46592/23 позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення пені, інфляційних збитків та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язаннязадоволено повністю.

23.03.2026 року представником позивача подано заяву про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій він проси стягнути з відповідача на свою користь понесені витрати на професійну правничу допомогу з урахуванням ч.1 ст. 141 ЦПК України у розмірі 22 250 грн.

В судове засідання учасники по справі не з`явилися, що відповідно до ч. 4 ст. 270 ЦПК України не є перешкодою для проведення судового засідання з розгляду даної заяви.

Суд, дослідивши заяву та додані до неї матеріали, а також матеріали цивільної справи, вважає, що заява про ухвалення додаткового рішення не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2026 року у справі № 761/46592/23 позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення пені, інфляційних збитків та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язаннязадоволено повністю.

З посиланням на ст. 141 ЦПК України позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 22 250 гривень.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У позовній заяві, на виконання вимог ч.1 ст. 134, ч.1 ст.137 ЦПК України, позивачем було зазначено (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), які він поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, який складає 35 000 грн.

За вказаних обставин, суд вважає, що заява про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу подано до суду в строки передбачені ст. 141 ч. 8 ЦПК України.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічних висновків дійшла ВП ВС у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, ОП КГС ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. (Постанова ВП ВС від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16).

На підтвердження розміру понесених витрат заявником подано Договір про надання професійної правничої допомоги № № 1311/23-ПД від 13.11.2023 року, Детальний опис робіт (наданих послуг), який містять перелік та вартість наданих послуг; Акт здачі-прийняття професійної правничої допомоги від 23.03.202 року; рахунок фактуру від 23.03.2026 року.

Відповідно до п. 4.3 Договору із метою оплати гонорару за надання правничої допомоги, обсяг якої визначено п. 1.2 Договору. Клієнт на умовах попередньої оплати перераховує на користь Бюро грошові кощти в сумі 8 000 грн. згідно банківських реквізитів бюро, вказаних у даному Договорі або у виставленому клієнту для оплати гонорару рахунку-фактурі.

П. 4.5 Договору передбачено, що остаточний розмір гонорару за надання правничої допомоги, обсяг якої визначено п. 1.2 Договору, не може перевищувати суму оплати, вказану у п. 4.3 Договору.

За змістом п.4.6 Договору виконавець має право отримати оплату чи повну передоплату правничої допомоги, в тому числі на підставі виставленого клієнту рахунку-фактури.

Згідно п.4.7 Договору строк оплати правничої допомоги може вказуватися у рахунку-фактурі. Якщо в рахунку-фактурі не вказано строк оплати правничої допомоги, він підлягає оплаті протягом трьох днів з дати його складення.

Відповідно до п.4.8 Договору в рахунку-фактурі може зазначатись, тому числі, часткова або повна передоплата правничої допомоги, оплата правничої допомоги, передбачена п.4.3 Договору, часткова або повна оплата фактично наданої правничої допомоги.

Як вбачається зі змісту рахунку-фактури від 23.03.2026 року, ОСОБА_2 отримав вказаний рахунок 23.03.2026 року. Проте рахунок-фактура не містить інформації про проведений розрахунок між сторонами договору, як це передбачено п. 4.8 Договору.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору.

За змістом ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже рахунок-фактура міг бути прийнятий судом в якості доказів проведеного розрахунку за договором з огляду на принцип свободи договору та положення п. 4.8 Договору у разі, якби й ньому було зазначено про проведення розрахунку між сторонами, однак рахунок-фактура таких відомостей не містить.

Чинне законодавство України не містить визначення поняття рахунок-фактура. Вважається, що рахунок-фактура -це документ, який продавець надає покупцеві з метою інформування про товари або послуги, що пропонуються до оплати. Він містить інформацію про вартість товарів або послуг, їх кількість, загальну суму до сплати, а також реквізити сторін договору. Рахунок-фактура не є первинним бухгалтерським документом, що підтверджує факт передачі товару або надання послуги, а лише пропозицією оплати.

Ст.2 Законопроекту № 8125 від 13.10.2022. «Про використання рахунків-фактур в операціях з виконання робіт (надання послуг)» передбачено, що основним документом, підтверджуючим фактичне виконання робіт (надання послуг) є належним чином прийнятий рахунок-фактура.

Ст.3 Законопроекту встановлює вимоги до змісту та форми рахунку-фактури та визначає, що рахунок повинен містити наступні обов`язкові реквізити: дата виставлення; назва та реквізити виконавця робіт (надавача послуг);зміст та обсяг виконаних робіт та/або наданих послуг; вартість виконаних робіт та/або наданих послуг або сума передоплати; платіжні реквізити; посади відповідальних осіб; особистий підпис, відбиток печатки, кваліфікований електронний підпис або інший засіб, що дає змогу ідентифікувати відповідальну особу виконавця робіт (надавача послуг).

Згідно з ст.4 Законопроекту прийняття рахунку-фактури здійснюється шляхом: оплати;

проставленням підпису відповідальної особи із накладенням (у разі використання) суб`єктом господарювання відбитку печатки; накладення кваліфікованого електронного підпису з подальшим поверненням виконавцю робіт (надавачу послуг);застосування принципу "мовчазної згоди"; вчинення конклюдентних дій; використання інших засобів, не заборонених законодавством.

Жодних розрахункових документів (платіжних інструкцій, виписок по рахунку, прибуткових касових ордерів), які б підтверджували факт проведення розрахунку з адвокатом позивачем не подано.

Отже, доказів проведення розрахунків за Договором не подано. Рахунок-фактура за своєю правовою природою не є розрахунковими документами.

Відповідно до викладеного в постанові Верховного Суду у справі № 671/1957/20, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а також документи, що свідчать про фактичне надання таких послуг.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Однак за змістом п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

У постанові Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 648/1102/19 Верховний Суд зазначив, що колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

У постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18 Верховний Суд зазначив наступне.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Таким чином, склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в стягненні з позивача витрат на професійну правничу допомогу представника відповідача - адвоката Тивоненка Д. Р., виходив з доведеності належними та допустимими доказами таких послуг, проте встановивши, що доказів на підтвердження сплати послуг ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції, відповідачем не надано, у порушення пункту 1 частини 2 статті 137 ЦПК України дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для розподілу їх вартості за результатами розгляду справи.

При цьому Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до актів від 01 жовтня 2019 року №№ 2, 3 надання послуг до договору про надання правничої допомоги та адвокатське бюро «Данила Тивоненка «Пріоритет» в особі керуючого партнера Тивоненка Д. Р. погодили, що внесення відповідачем плати за надані послуги становить 10 робочих днів з моменту набрання законної сили рішенням у справі.

За викладених обставин, апеляційний суд, відмовляючи в стягненні з позивача витрат на професійну правничу допомогу представника відповідача - адвоката Тивоненка Д. Р. допустив порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим постанова Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року в оскаржуваній частині не може вважатись законною і обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню в цій частині з передачею справи до суду апеляційної інстанції.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, що підтверджується позиціями Верховного Суду у постанові від 23.12.2021 року по справі №923/560/14, у постанові від 10 листопада 2021 року по справі №329/766/18, у постанові від 23 вересня 2021 року у справі N 904/1907/15.

Розмір гонорару здійснюється лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі N 755/9215/15-ц ; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати). Верховного Суду від 07.07.2021 у справі N 910/12876/19).

У пункті 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23 зазначено таке: "Велика Палата Верховного Суду наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи".

Таким чином, вирішуючи заяву/клопотання сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від

28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19 зазначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі № 750/2055/20 вказано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 757/60277/18-ц.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі№ 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що заявлені витрати документально підтверджені у спосіб, передбачений процесуальним законом.

Однак сам факт участі адвоката в судовому засіданні або надання ордеру не свідчить автоматично про понесення витрат. Суд повинен мати змогу переконатися не лише у факті залучення представника, а і в дійсному понесенні грошових витрат та їх відповідності розумним межам.

Суд також враховує, що дана справа про стягнення за критеріями предмету та підстав позову, кількості учасників та предмету доказування належить до справ незначної складності, розгляд справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України,офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року№ 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно із статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не лише того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанова Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 160/19098/21).

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 у справі № 927/237/20).

У своїй практиці Європейський суд з прав людини керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

При цьому адвокатам, враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Суд вважає завищеною визначену адвокатом вартість правничої допомоги в даній справі, виходячи зі змісту та смислового наповнення позовної заяви, обсягу додатків до них та вважає розмір витрат на правничу допомогу в сумі 22 250, 00 грн, що підлягає компенсації другою стороною, неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

Виходячи з критеріїв розумності та справедливості суд враховує, що виходячи з предмету спірних правовідносин дана справа не є складною, відноситься до категорії спорів, щодо якої існує стала судова практика, отже надання правничої допомоги в такій справі не потребує значного часу як для формування правової позиції сторони позивача, так і для збирання доказів та складання процесуальних документів.

Оцінюючи надані стороною позивача докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, необхідним та достатнім на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, а також з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд вважає, що визначена позивачем сума в розмірі 22 250, 00 грн. є надмірною, а такий розмір не є розумним, та, водночас, необґрунтованим.

З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви та стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Керуючись ст. ст. 270, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Заяву представника позивача Потапова К.О. про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення пені, інфляційних збитків та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання задовольнити частково.

Заяву представника позивача Потапова К.О. про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення пені, інфляційних збитків та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (кожд ЄДРПОУ 20782312, м.Київ,вул. Січових Стірльців, буд.40) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В решті заяви відмовити.

Додаткове рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: