Рішення № 139495109, 25.08.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/20863/22

Провадження № 2/761/560/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва суд у складі:

головуючого судді - Савчук Ю.Н.,

за участі секретаря судового засідання Фортуни М.А.,

представника відповідача Бонка Р.М.,

представника відповідача Змеула Є.О.

розглянувши в приміщенні суду цивільну суду в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

До Шевченківського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позов обгрунтовано тим, що 31.03.2008 року було укладено біржовий контракт, відповідно до якого акредитованою брокерською конторою Правобереженої товарної біржі, яка діяла за дорученням Долинської міжрайонної державної податкової інспекції, було реалізовано майно, яке перебувало в податковій заставі, а саме: комунікації та обладнання котельні. 10.04.2009 року Гайворонським районним судом була затверджена мирова угода, відповідно до якої, первісний власник зазначеного майна ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 належне йому на паві власності майно на підставі протоколу торгів з продажу майна, яке перебуває у податковій заставі № 10 від 31.03.2008 року. 20.04.2008 року позивач придбав вказане майно у ОСОБА_3 , уклавши договір купівлі-продажу. Після цього податкова служба ініціювала ряд позовів з метою визнання біржових та послідуючих угод недійсними. Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 17.06.2009 року та ухвалою Верховного Суду України від 07.05.2010 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено. За час судових розглядів майно прийшло в непридатний для використання стан. Вироком Петрівського районного суду від 04.08.2010 року у справі № 1-80 було засуджено ОСОБА_4 за ч.1 ст.388 КК України, оскільки підсудний вчинив незаконні дії щодо майна, яке було передано йому на відповідальне зберігання. Крім того, відповідачем було ініційовано ряд інших справ, проте судами було встановлено безпідставність таких позовів.

Позивач у позові зазначив, що зазнав моральної шкоди, яка полягає у тому, що витративши значну суму коштів, вимушений був докладати додаткових зусиль для захисту своїх майнових прав, розірвалися зв`язки з близькими людьми, позбавлений можливості вести нормальний спосіб життя. За таких обставин просить суд стягнути з відповідача 1000 000 грн. майнової шкоди та 10 000 000грн. моральної шкоди.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2022 року справу передано у провадження судді ОСОБА_5.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2022 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01 березня 2023 року у даній справі відкрито загальне позовне провадження, визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

20.03.2023 року представником відповідача Державної казначейської служби України було подано відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що Державна казначейська служба України не є належним відповідачем у справі, оскільки жодних прав позивача не порушувала та шкоди не завдавало. Крім того, зазначає, що підставою для відшкодування майнової шкоди є наявність складу цивільного правопорушення, зокрема протиправність дій, які у даному випадку не мали місця. В частині позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди зазначає, що позивачем не подано доказів заподіяння такої шкоди.

Ухвалою Щевченківського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

27.04.2023 року представником відповідача Державної податкової служби України подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що ДПС України не є належним відповідачем у справі, оскільки майно позивача було передано на відповідальне зберігання державним виконавцем ОСОБА_4, який вчинив його розтрату. Дії посадових осіб Долинської міжрайонної державної податкової інспекції щодо звернення з позовними вимогами до Правобереженої товарної біржі, ОСОБА_2 про визнання недійсними торгів та біржового контракту, не могли бути завідомо неправомірними, окрім того, стосувалися правовідносин, які виникли при проведенні біржових торгів, в той час позивач не був учасником цих правовідносин, вказане лише в подальшому вплинуло на порушення його прав та інтересів. Рішенням суду протиправність дій органу ДПС не встановлювалося. Вважає, що в даному випадку відсутній склад цивільного правопорушення, що є підставою для відшкодування шкоди.

Розпорядженням керівника апарату Шевченківського районного суду міста Києва від 07.05.2026 року № 01-08-1556 у зв`язку із відрахуванням судді ОСОБА_5 зі штату суддів через звільнення у відставку призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.05.2026 року справу передано у провадження судді Савчук Ю.Н.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 травня 2026 року прийнято позовну заяву та призначено справу до розгляду по суті.

У судове засідання позивач не з`явився, проте на адресу суду надіслав заяву про розгляд справи без участі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Як вбачається зі змісту вироку Петрівського районного суду від 04.08.2010 року у справі № 1-80, згідно рішення 23 сесії Петрівської селищної ради 5 скликання від 22.02.2008 року надано згоду Петрівському УЖКГ на реалізацію обладнання котельні шляхом проведення аукціону.

Відповідно до протоколу №1 від 28.02.2008 року, представниками Кіровоградської регіональної торгово-промислової палати прийнято на аукціон від Петрівського УЖКГ, серед іншого майна, лот № 20 підігрівач пароводяний типу ОСТ 34.532-68-05, поверхня нагріву 53, 9 кв.м., 1980 р.в., в робочому стані, 4 шт.

Згідно повідомлення у друкованому виданні «Народне слово» від 01.03.2008 року було оголошено про проведення 31.03.2008 року аукціону з продажу котельної, що належить Петрівській селищній раді.

Як вбачається із заяви від 20.03.2008 року, ОСОБА_2 заявив про участь в аукціоні №1.

Відповідно до біржового контракту від 08.01.2008 року, укладеного між Правобережною товарною біржею, Петрівським відділенням Долинської міжрайонної державної податкової інспекції на підставі протоколу торгів № 10 від 31.03.2008 року було реалізовано майно КП «Петрівське УЖКГ», яке перебувало у податковій заставі загальною вартістю 64 830 грн. на користь ОСОБА_2 , а саме: діараторний бак ДА-50 м.куб., площадка з драбинним маршем діараторного бака, економайзери 2 шт., димососи 2 шт. з електричними двигунами та рамами, вентилятори 2 шт. з електричними моторами та рамами, підігрівач пароводяного типу ОСТ-34532-68-05, 4 шт. з теплообмінниками, засувки теплообмінників з фасониною, насоси підживлення котла 2 шт. з рамами та фасониною, мережеві насоси з рамами та двигунами з фасониною, насоси хімічного водоочищення з рамами, двигунами та фасониною 2 шт., ємності хімічного водоочищення 5 шт., площадка розташування газової апаратури та мережевих засувок з драбинним маршем та фасониною (місце розташування між котлами та хімводоочисткою), газові засувки 5 шт. з комунікаціями та фасониною, лоткові комунікації (заглиблені) всередині котельні, закриті листовим металом L-130 м, бойлери пароводяні з комунікаціями та фасониною, щити управління котельною 8 шт. з електричним обладнаннями та проводами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Вказане майно на підставі Акту приймання-передачі від 31.03.2008 року було передано ОСОБА_2 .

Ухвалою Гайворонського районного суду від 10.04.2009 року у справі № 2-323/ 2008 була затверджена мирова угода між ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , відповідно до якої, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 передали ОСОБА_3 належне їм на праві власності майно згідно протоколу торгів № 10 від 31.03.2008 року в рахунок погашення заборгованості за договором позики.

Як вбачається із актів прийому-передачі вузлів, агрегатів, запчастини котлів марки ДЕ-25-14 ГМО від 10.04.2008 року ОСОБА_2 було передано товар ОСОБА_3 .

Дефектними актами від 20.04.2008 року на вузли, агрегати, запчастини котлів марки ДЕ-25-14 ГМО було встановлено наявність дефектів вказаного товару.

20.04. 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено Договір купівлі-продажу.

Вироком Петрівського районного суду від 04.08.2010 року у справі № 1-80 було засуджено ОСОБА_4 за ч.1 ст.388 КК України.

11 червня 2008 року прокуратурою Петрівського району подано позов в інтересах Петрівської селищної ради до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про часткове визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 квітня 2008 року .

З метою забезпечення позову 17 липня 2008 року подано заяву про вжиття заходів забезпечення зазначеного позову.

Ухвалою Петрівського районного суду від 21 липня 2008 року задоволено заяву прокурора Петрівського району та накладено арешт на майно у вигляді вищезазначеного обладнання котельні КП «Петрівське УЖКГ»: діараторний бак ДА-50 м.куб., площадка з драбинним маршем діараторного бака, економайзери 2 шт., димососи 2 шт. з електричними двигунами та рамами, вентилятори 2 шт. з електричними моторами та рамами, підігрівач пароводяного типу ОСТ-34532-68-05, 4 шт. з теплообмінниками, засувки теплообмінників з фасониною, насоси підживлення котла 2 шт. з рамами та фасониною, мережеві насоси з рамами та двигунами з фасониною, насоси хімічного водоочищення з рамами, двигунами та фасониною 2 шт., ємності хімічного водоочищення 5 шт., площадка розташування газової апаратури та мережевих засувок з драбинним маршем та фасониною (місце розташування між котлами та хімводоочисткою), газові засувки 5 шт. з комунікаціями та фасониною, лоткові комунікації (заглиблені) всередині котельні, закриті листовим металом L-130 м, бойлери пароводяні з комунікаціями та фасониною, щити управління котельною 8 шт. з електричним обладнаннями та проводами.

На підставі цієї ухвали державним виконавцем складено акт опису й арешту майна від 22 липня 2008 року, яке прийняв на відповідальне зберігання без права користування ОСОБА_4 ..

ОСОБА_4 , достовірно знаючи, що по даних торгах тривають судові тяжби, усвідомлюючи, що він є відповідальним зберігачем обладнання котельні без права користування, на яке відповідно до ухвали Петрівського районного суду від 21 липня 2008 року накладено арешт, та попереджений під підпис про кримінальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування чи підміну описаного майна, у лютому 2010 року попри те, що ухвалою Петрівського районного суду від 13 липня 2009 року його позовні вимоги, щодо звільнення майна з-під арешту, а саме придбаних ним 4 підігрівачів пароводяних з теплообмінниками, залишені без розгляду, вивіз з території котельні та в подальшому реалізував третім особам 4 підігрівачі пароводяні з теплообмінниками.

Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 02.12.2008 року у справі № 22-799/2009 визнано недійсними торги від 31.03.2008 року (протокол № 10) з продажу майна ДКП «Петрівське управління житлово-комунального господарства», яке перебуває у податковій заставі.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 17.06.2009 року, яке залишено без змін ухвалою Верховного Суду України від 07.05.2010 року, в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Постановою господарського суду Кіровоградської області від 10.11.2009 року КП Петрівське УЖКГ визнано банкрутом, тобто після того як було продано майно котельні, у тому числі і чотири підігрівачі типу ОСТ-34532-68-05 пароводяні з теплообмінниками.

23.04.2010 року ОСОБА_1 спільно з ліквідатором КП «Петрівське УЖКГ» ОСОБА_9., ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 оглянуто приміщення котельні КП «Петрівське УЖКГ», у ході якого виявлено відсутність 4 підігрівачів з теплообмінниками, вартість яких складає 79 800 грн.

Як вбачається із вироку суду, підсудній вину не визнав і суду пояснив - що він у березні 2008 року на торгах придбав обладнання котельні у Петрівського УЖКГ чотири підігрівачі пароводяні з теплообмінниками. Йому відомо, що ухвалою Петрівського районного суду від 21 липня 2008 року на обладнання котельні, в тому числі на чотири підігрівачі пароводяні з теплообмінниками, накладено арешт. 22 липня 2008 року згідно Акту опису й арешту майна державного виконавця, обладнання котельні, в тому числі чотири підігрівачі пароводяні з теплообмінниками, йому передано під підпис на відповідальне зберігання. Державним виконавцем його також було попереджено про кримінальну відповідальність про розтрату, відчуження, приховання вказаного майна, про що він поставив свій підпис.

Так як Петрівське УЖКГ було оголошено банкрутом, він звернувся до ОСОБА_6, який був виконавчим директором, і повідомив, що має намір вивезти чотири підігрівачі пароводяні з теплообмінниками, які він придбав. ОСОБА_6 надав йому усний дозвіл на вивіз і повідомив, що арешт знято. Після чого він з допомогою працівників КП Петрівське у вихідні дні вивіз вказане майно та продав, як металобрухт. Рішення суду, яке свідчило про те, що арешт з майна знято він не бачив.

Потерпілий пояснив, що 20 квітня 2008 року він купив у ОСОБА_3 обладнання котельні відповідно до договору купівлі-продажу, дефектних актів, акту приймання-передачі. Перед тим, як придбати зазначене майно, упродовж семи днів велися переговори, взяв у ОСОБА_3 документи, що посвідчують право власності на це майно та копії документів попереднього власника ОСОБА_2 , квитанції про сплату до Державного бюджету України коштів, надав запит до Правобережної товарної біржі з приводу існуючих обтяжень цього майна, на що отримав відповідь від 17.04.2008 року № 17/04-08 про те, що біржовий контракт від 31.03.2008 року № 10 в законній силі. Після цього взяв у ОСОБА_3 витяг з Державного реєстру щодо обтяжень майна, на момент придбання обтяжень майна не було. Таким чином, через кілька тижнів після придбання цього майна, прибувши до смт. Петрове для проведення демонтажу обладнання котельні, працівником Петрівського УЖКГ йому вручено ухвалу Петрівського районного суду від 08.05.2008 року про накладення арешту за позовом Долинської МДПІ. Проконсультувавшись з юристом, подав скаргу про скасування арешту. 17.07.2008 року Апеляційним судом Кіровоградської області скасовано ухвалу про накладення арешту. З цією ухвалою прибув до відділу ДВС Петрівського РУЮ, яку надав державному виконавцеві. Арешт знято, однак в котельну не пустили, оскільки начальник КП «Петрівське УЖКГ» та голова селищної ради дали телефонну вказівку працівникам зазначеного підприємства, про що складено акт державного виконавця від 21.07.08. Після цього йому вручили ухвалу Петрівського районного суду від 21.07.2008 року про накладення арешту за позовом прокурора району до розгляду справи по суті. Ним подано скаргу до апеляційного суду, однак у знятті арешту відмовлено до розгляду справи по суті, судова тяганина тривала упродовж двох років. 17.06.2009 року рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області податковій інспекції відмовлено у позові, Долинською МДПІ подано касаційну скаргу, ухвалою Верховного Суду України від 07.05.10 рішення залишено в силі. Окрім того, 01.09.2009 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд закрив провадження по справі за позовом Долинської МДПІ, цим підтверджується той факт, що ОСОБА_2 придбав все законно. 24.03.2010 року рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області у позові прокурора Петрівського району про визнання угоди від 20.04.2008 року недійсною відмовлено в повному обсязі, клопотання прокурора залишено без задоволення. 20.04.2010 року отримав лист про те, що вказані заходи забезпечення позову вже не діють. Після цього надіслав телеграму селищному голові та начальнику КП «Петрівське УЖКГ» про те, що 23.04.2010 року прибуде до смт. Петрове для демонтажу обладнання котельні, заперечень не отримав. 23.04.2010 року, близько 9.00 год. зайшовши до кабінету начальника КП «Петрівське УЖКГ» Нероди М.М., сказав йому, що хоче перевірити наявність майна на території котельні та в подальшому здійснити його демонтаж, на що отримав запитання чоловіка, як він дізнався пізніше, це був ОСОБА_9 , ліквідатор КП «Петрівське УЖКГ», на яких підставах хоче це робити. Після цього він зробив копії усіх судових рішень, завірив їх своїм підписом та надав їх присутнім, як дізнався пізніше, це були члени ліквідаційної комісії. Члени комісії повідомили йому, що їм для ознайомлення з документами необхідно близько години. Через годину усі разом пішли до котельної, зайшли до приміщення котельні, де вже був ОСОБА_4 . При огляді майна виявив відсутність чотирьох підігрівачів пароводяних з теплообмінниками. Запитавши у ОСОБА_4 про місцезнаходження теплообмінників, отримав відповідь, що останній вивіз з дозволу ОСОБА_7 , оскільки є їх власником.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки ч.1 визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування шкоди є наявність складу цивільного правопорушення, зокрема, об`єктивної та суб`єктивної сторони (шкоди, протиправного діяння її заподіювана, причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою, заподіювана, вини останнього). За відсутності хоча б одного з елементів цього складу цивільно-правова відповідальність не настає. Матеріали справи не містять жодних доказів, що саме з вини відповідачів позивачу заподіяні збитки, адже ним не доведено правових підстав покладення саме на відповідачів відповідальності за спричинені збитки. Отже, відсутні підстави для виникнення деліктного зобов`язання.

За змістом ч.2 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна. Проведення опису майна боржника здійснюється не пізніше ніж протягом місяця з моменту отримання інформації про місцезнаходження майна.

Ч.5, 6 ст. 57 цього закону встановлено, що про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна.

Вироком Петрівського районного суду від 04.08.2010 року у справі № 1-80 було засуджено ОСОБА_4 за ч.1 ст.388 КК України. Вказаним вироком встановлено, що на підставі ухвали Петрівського районного суду від 21.07.2008 року про вжиття заходів забезпечення позову було накладено арешт на обладнання котельні. На підставі цієї ухвали державним виконавцем 22.07.2008 року складено Акт опису та арешту майна, яке прийняв на зберігання ОСОБА_4 . У лютому 2010 року ОСОБА_4 вивіз з території котельні та в подальшому реалізував третім особам 4 підігрівачі пароводяні з теплообмінниками.

Виходячи з наведеного суд вважає, що вина підсудного повністю доведена і її дії необхідно кваліфікувати за ч.1 ст.388 КК України, так як він вчинив незаконні дії, щодо майна, на яке накладено арешт.

За змістом ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, вирок Петрівського районного суду від 04.08.2010 року у справі № 1-80 в частині встановлення вини ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.388 КК України, є обов`язковим.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 127 КПК України підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення. Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (частина перша статті 128 КПК України).

За змістом статті 127 КПК України відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, можливе шляхом: добровільного відшкодування шкоди підозрюваним, обвинуваченим, а також за його згодою будь-якою іншою фізичною чи юридичною особою, на будь-якій стадії кримінального провадження; відшкодування шкоди, стягнутої судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні; відшкодування шкоди за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Верховний Суд зауважує, що згідно з частиною четвертою статті 1166 ЦК України, на яку посилається позивач як на одну із правових підстав вирішення спору, шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом, до правовідносин сторін не застосовується з урахуванням підстав позову - шкода завдана кримінальним правопорушенням, що не є правомірною поведінкою.

Питання відшкодування (компенсація) шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, регулюється статтею 1177 ЦК України.

Відповідно до статті 1177 ЦК України (у редакції Закону від 16 травня 2013 року № 245-VII) шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Верховний Суд зазначає, що підставою для стягнення майнової шкоди, передбаченої статтею 1177 ЦК України є наявність вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили (постанова від 01 вересня 2015 року у справі № 6-1268цс15).

Таким чином, майнову шкоду позивачеві завдано кримінальним правопорушенням, вина ОСОБА_4 у вчиненні якого встановлена вироком Петрівського районного суду від 04.08.2010 року у справі № 1-80.

За таких обставин позивач не був позбавлений можливості подати цивільний позов у кримінальній справі або ж позов в порядку ЦПК України про відшкодування щкоди, завданої злочином до ОСОБА_4 .

Згідно з ст.1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Звернення до суду із позовом Долинської міжрайонної державної податкової інспекції до Правобереженої товарної біржі, ОСОБА_2 про визнання недійсними торгів та біржового контракту, не можуть вважатися неправомірними, оскільки таким чином було реалізовано право на звернення до суду.Звернення ж до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України. зі змісту положень статей 2, 4, 13, 142, 257 ЦПК України вбачається, що право на звернення до суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується, і ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізація такого права позивачем у будь-якому випадку зачіпає та має вплив на права та інтереси особи, визначеної ним як відповідача, в той час, коли позивач не був стороною у справі, оскільки не був учасником вказаних торгів.

Як вбачається з матеріалів справи, позов в інтересах Петрівської селищної ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про часткове визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 квітня 2008 року було подано прокурором Петрівського району, а не органом ДПС.

З врахуванням наведеного, у позові про відшкодування майнової шкоди в розмірі 1 000 000 грн. до Державної податкової служби України слід відмовити з огляду на те, що незаконність дій відповідача, що є обов`язковим елементом складу цивільного правопорушення та підставою для відшкодування майнової шкоди, судом не встановлено. Крім того, ДПС України не є належним відповідачем у даній справі, оскільки майнову шкоду завдано вчиненням кримінального правопорушення ОСОБА_4 .

Щодо позовних вимог до відповідача Державної казначейської служби України, суд зазначає наступне.

ВП ВС неодноразово зазначала, що держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах». В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави, не є обов`язковою.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц виклала правовий висновок, відповідно до якого у спорах про відшкодування шкоди державою остання бере участь у справі як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно таку шкоду. При цьому, залучення або незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки Державна казначейська служба України чи її територіальний орган не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача.

Державна казначейська служба України не є тим органом, через який діє держава у спірних правовідносинах, та жодним нормативно-правовим актом не наділена повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави у цій категорії справ. Відповідачем у подібних справах є саме держава Україна. При цьому суд зазначає, що помилкове визначення органу, через який вона діє, не свідчить у цьому випадку про неналежність складу відповідачів.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року у справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року у справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).

З врахуванням наведеного, у позові про відшкодування майнової шкоди до Державної казначейської служби України слід відмовити.

В обґрунтування позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди позивач зазначає, що вона полягає в тому, що витративши значну суму коштів, він був змушений докладати додаткових зусиль для захисту своїх майнових прав, розірвалися зв`язки з близькими людьми, позбавлений можливості вести нормальний спосіб життя.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У свою чергу, відповідно до частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зі змісту вказаної норми випливає, що у такому порядку розглядаються загальним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин і якщо вони не були заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду врегульовані положеннями статті 1167 ЦК України.

Відповідно до ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до вимог статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства України, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі, інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 Постанови №4 визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Верховний Суд у постанові від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц зазначив, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У постанові від 03 серпня 2020 року у справі № 817/48/18 ВС виснував, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 Верховним Судом зазначено, що усправах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Верховний Суд у постанові від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц зазначив, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом і в постанові від 03.08.2020 року у справі № 817/48/18.

У постанові ВС від 15.08.2019 року у справі № 823/782/16 зазначено, що відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб`єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, судом враховуються правові висновки, здійснені Верховним Судом, викладені у постановах від 12.06.2023 у справі №686/7245/22, провадження №61-2174св23; від 29 травня 2023 року у справі №757/13867/21, провадження № 61-11498св22; від 02 березня 2023 року у справі №607/21703/21, провадження № 61-11873св22.

Суд зауважує, що Верховний Суд у постановах: від 20 березня 2019 року у справі №918/203/18; від 28 жовтня 2020 року у справі №904/3667/19, зробив висновок, який є застосованим й до даних правовідносин, про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою.

При цьому, суд виходить з того, причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Натомість, ані особливостей психічного / психологічного стану, зумовленого незаконним звільненням, ані змін / погіршення стану здоров`я, прийому медичних препаратів у даній справі не підтверджено. Суду не надано й доказів того, що внаслідок протиправних дій відповідача погіршились відносини із оточуючими людьми.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) зазначено, що: «зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи».

Отже, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвели до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження заподіяння йому душевних страждань бездіяльністю відповідача, що були предметом розгляду у даній справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

Протиправності дій чи бездіяльності відповідача, що є одним і обов`язкових елементів цивільного правопорушення та підставою для відшкодування моральної шкоди, судом не встановлено.

З огляду на зазначене, суд приходить висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 10 000 000 грн., не підлягають до задоволення.

У позовній заяві позивач як на підставу завдання моральної шкоди посилається також на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.10.2020 року № 340/3080/20 у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Як вбачається зі змісту вказаного рішення суду, судом скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області від 29.04.2020 №0015987-5008-1103 в частині визначення суми податкового зобов`язання в розмірі 4303,28 грн., №0015988-5008-1103 в частині визначення суми податкового зобов`язання в розмірі 45,07 грн. та №0015989-5008-1103 в частині визначення суми податкового зобов`язання в розмірі 743,62 грн, стягнуто 280,26 грн. судового збору.

Рішення суду оскаржувалося в апеляційному та касаційному порядку та набрало законної сили.

На виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.10.2020 року № 340/3080/20 видано виконавчі листи № 340/3080/20 від 19.02.2021 року.

Однак позивач не обгрунтовано, в чому полягала моральна шкода та не доведено факт її заподіяння, а також складу цивільно-правового порушення, що є підставою для відшкодування моральної шкоди. При цьому судом береться також до уваги той факт, що суми скасованих податкових зобов`язань є незначними та що судом відновлено порушене право позивача.

З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку про необґрунтованість позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, в задоволенні якої належить відмовити.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA,№ 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Відмовляючи у стягненні моральної шкоди на користь позивача, суд не оцінює розмір заявлених позовних вимог з точки зору справедливості та розумності за умови не доведення підстав для її стягнення.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) і "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

В цивільному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року у справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року у справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди до відповідачів слід відмовити.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: як розподілити між сторонами судові витрати.

За змістом ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору в порядку п.6 ч.1 ст. 5 п.11 ч.2 ст.3 та Закону України «Про судовий збір», питання про їх розподіл судом не вирішується.

З врахуванням наведеного судові витрати з позивача не стягуються та компенсуються за рахунок держави.

У позовній заяві позивач зазначає про сплату судового збору в розмірі 12 405 грн.

У разі сплати судового збору, він вважався б зайве сплаченим та міг бути повернутий позивачеві у порядку, передбаченому п.1 ч.1 ст. ст. 7 Закону України «Про судовий збір» за його клопотанням, поданим до суду.

Однак доказів сплати судового збору матеріали справи не містять. За відсутності документального підтвердження цих судових витрат та клопотання про повернення судового збору судом вказане питання не вирішується.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди про відшкодування моральної шкоди, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 04.09.2026 року.

Суддя