Постанова № 13949505, 01.02.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №6.6.6

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 лютого 2011 року Справа № 2а-6379/10/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді:Пляшкової К.О.,

при секретарі:Бурихіні О.С.,

за участю представників

позивача:Домніній М.В. (довіреність),

Басакіна В.В. (довіреність),

прокурора:Ногіної О.М. (посвідчення),

першого відповідача:не зявився,

другого відповідача:Лисенка С.В. (виписка з ЄДР),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області до приватного виробничо-комерційного підприємства «Металсінтез», спільного підприємства з іспанським інвестором «Інтерсплав», за участю прокуратури Луганської області про застосування наслідків нікчемного правочину, -

ВСТАНОВИВ:

28 лютого 2006 року державна податкова інспекція у м. Свердловську Луганської області звернулася до господарського суду Луганської області з адміністративним позовом до приватного виробничо-комерційного підприємства «Металсінтез», спільного підприємства з Іспанським інвестором «Інтерсплав», у якому просила суд:

- визнати господарське зобовязання, передбачене угодою від 21.01.2003 № 4/03 К-63 між приватним виробничо-комерційним підприємством «Металсінтез» та спільним підприємством з Іспанським інвестором «Інтерсплав», недійсним;

- застосувати до сторін правові наслідки, передбачені ч.1 ст.208 ГК України, а саме: стягнути в доход Держави зі спільного підприємства з Іспанським інвестором «Інтерсплав» вартість отриманої сировини та грошові кошти, які спільне підприємство з Іспанським інвестором «Інтерсплав» повинно було сплатити за вищевказаним господарським зобовязанням в розмірі 17009183,97 грн., стягнути з приватного виробничо-комерційного підприємства «Металсінтез» грошові кошти у сумі 18431,5 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що між СП «Інтерсплав» (в особі комерційного директора Семкіна О.М.) та ПВКП «Металсінтез» (в особі директора ОСОБА_5) 21.01.2003 укладено угоду № 4/03 К-63 на поставку виробничо-технічної продукції, згідно якого ПВКП «Металсінтез» (постачальник) зобовязаний протягом 2003 року поставляти СП «Інтерсплав» (покупцю) лом та відходи алюмінію і міді (сировину). Поставка сировини повинна здійснюватися автомобільним транспортом постачальника або покупця.

На виконання зазначеної угоди протягом лютого-травня 2003 року ПВКП «Металсінтез» поставив, а СП «Інтерсплав» отримав сировини на загальну суму 17027615,47 грн. згідно податкових накладних, товарно-транспортних накладних.

В оплату поставленого товару СП «Інтерсплав» перерахувало ПВКП «Металсінтез» грошові кошти у сумі 18431,5 грн., згідно платіжного доручення від 24.01.2003 № 213.

Постановою господарського суду Луганської області від 26.12.2005 у справі № 12/674ад установчі документи ПВКП «Металсінтез» (ідентифікаційний код 31053932) визнано недійсними з 14.10.2002, з тих підстав, що на стадії передачі повноважень директора ОСОБА_5 вбачаються ознаки фіктивності підприємства.

Постановою господарського суду Луганської області від 26.12.2005 у справі № 12/674ад встановлено, що посадовими особами ПВКП «Металсінтез» не були виконані вимоги законодавства щодо здійснення первинного і бухгалтерського обліку результатів роботи, та сплати податків і зборів, передбачені Господарським кодексом та Конституцією України. ПВКП «Металсінтез», як юридична особа, не мав мети і не міг здійснювати підприємницьку діяльність та не мав наміру сплачувати до Державного бюджету та державних цільових фондів податки, збори та обовязкові платежі.

Разом з тим, постановою господарського суду від 26.12.2005 у справі № 12/674ад встановлено, що директору ПВКП «Металсінтез» ОСОБА_5, який підписав спірну угоду, не було відомо значення договорів, податкових декларацій та інших бухгалтерських документів, що йому приносили на підпис. Тобто зміст спірної угоди не відповідав його внутрішній волі.

Відповідно до журналу-ордеру СП «Інтерсплав» по рахунку 6311 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за 2003 рік, підприємство не розраховувалось з ПВКП «Металсінтез» за отриману сировину по спірній угоді. Оплату проведено лише у сумі 18431,5 грн.

На підставі викладеного, СДПІ у м. Свердловську вважає, що СП «Інтерсплав» угоду № 4/03 К-63 укладено з метою ухилення від оподаткування шляхом завищення бюджетного відшкодування з ПДВ у сумі 2853116,01 грн.

Водночас доказами умислу ПВКП «Металсінтез» на приховування від оподаткування доходів, одержаних на підставі угоди, є відомості про відсутність підприємства за юридичною адресою, та визнання статутних документів підприємства недійсними.

В результаті укладення господарського зобовязання, передбаченого угодою від 21.01.2003 № 4/03 К-63 між СП «Інтерсплав» та ПВКП «Металсінтез» державі було завдано великої матеріальної шкоди.

Так, по звітним деклараціям з ПДВ за лютий-травень 2003 року СП «Інтерсплав» заявлено до відшкодування на підставі податкових декларацій, складених по результатам виконання спірної угоди, ПДВ у сумі 2853116,01 грн. Зазначену суму йому було відшкодовано в повному обсязі.

З урахуванням викладеного, ДПІ в м. Свердловську вважає, що оспорювань угоду укладено відповідачами не у рамках проведення фінансово-господарської діяльності, а з метою формування податкового кредиту з наступним відшкодуванням ПДВ з Державного бюджету.

Позивачем було змінено позовні вимоги. Так, позивач просив суд:

- стягнути з ПВКП «Металсінтез» на користь СП «Інтерсплав» грошові кошти, перераховані за нікчемним правочином від 21.01.2003 № 4/03 К-63 в розмірі 18431,50 грн.;

- стягнути з СП «Інтерсплав» в доход Державного бюджету України вартість отриманої за нікчемним правочином від 21.01.2003 № 4/03 К-63 сировини на загальну суму 17027615.47 грн.

Постановою господарського суду Луганської області від 16.11.2009 у справі № 12/5пд-ад у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.04.2010 у справі № 2а-12/5пд-ад/5014 апеляційні скарги ДПІ у м. Свердловську Луганської області та прокуратури Луганської області залишено без задоволення. Постанову господарського суду Луганської області від 16.11.2009 у справі № 2а-12/5пд-ад/5014 за позовом ДПІ у м. Свердловську Луганської області до ПВКП «Металсінтез», СП «Інтерсплав» про визнання недійсним господарського зобовязання залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.07.2010 у справі № 12/5пд-ад касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області задоволено частково. Касаційну скаргу прокурора Луганської області задоволено.

Постанову господарського суду Луганської області від 16.11.2009 у справі № 12/5пд-ад та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.04.2010 у справі № 2а-12/5пд-ад/5014 скасовано.

Справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 26.08.2010 прийнято адміністративну справу за позовом державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області до приватного виробничо-комерційного підприємства «Металсінтез», спільного підприємства з іспанським інвестором «Інтерсплав», за участю прокуратури Луганської області про визнання недійсним господарського зобовязання до провадження та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

До початку судового розгляду справи по суті позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, у якій позивач просив суд:

- зобовязати ПВКП «Металсінтез» повернути на користь СП «Інтерсплав» грошові кошти, перераховані за нікчемним правочином від 21.01.2003 № 4/03 К-63 в розмірі 17118695,32 грн.;

- стягнути з СП «Інтерсплав» в доход Державного бюджету України вартість сировини отриманої за нікчемним правочином від 21.01.2003 № 4/03 К-63 на загальну суму 17118695,32 грн., як таку, що належить їй на відшкодування виконаного.

В обґрунтування уточнених позовних вимог позивач зазначив таке.

Вироком Артемівського районного суду м. Луганська від 02.03.2009 у кримінальній справі № 1-12-09 визнано винним ОСОБА_5 (директора ПВКП «Металсінтез») винним у скоєнні злочинів передбачених ч.1 ст.263, ч.3 ст.212, ч.2 ст.205 КК України.

Зазначеним вироком встановлено, що ОСОБА_5, маючи намір на здійснення фіктивного підприємництва, тобто створення і придбання субєктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою приховування незаконної діяльності або здійснення видів діяльності щодо яких є заборона, що заподіяли значний матеріальний збиток державі, придбав спеціалізований субєкт підприємницької діяльності в організаційно-правовій формі приватне виробниче комерційне підприємство «Металсінтез».

Крім того, вироком встановлено, що ОСОБА_5 усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх протиправних дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, у вигляді не надходження до бюджетів податку на додану вартість в особливо крупному розмірі, ухилився від сплати до бюджету ПДВ на загальну суму 3064676,08 грн.

Зокрема, вироком встановлено ухилення від сплати податків, яке полягало у приховуванні від оподаткування операцій на поставку металобрухту, здійснених ПВКП «Металсінтез» на адресу СП «Інтерсплав» за період з жовтня 2002 року по травень 2003 року на загальну суму 15434530,38 грн.

Таким чином, ДПІ в м. Свердловську вважає, що встановлені вироком Артемівського районного суду м. Луганська 02.03.2009 у кримінальній справі № 1-12-09 факти ухилення посадових осіб ПВКП «Металсінтез» від сплати податків, свідчать про укладення цим підприємством угод з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, в тому числі за договором постачання від 21.01.2003 № 4/03 К-63, укладеним з СП «Інтерсплав».

За таких обставин, вирок Артемівського районного суду м. Луганська від 02.03.2009 у кримінальній справі № 1-12-09 щодо визнання винним директора ПВКП «Металсінтез» ОСОБА_5 у скоєнні злочинів, передбачених ч.1 ст.263, ч.3 ст.212, ч.2 ст.205 КК України є достатньою підставою для визнання угоди від 21.01.2003 № 4/03 К-63, укладеною між ПВКП «Металсінтез» та СП «Інтерсплав», з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, та не потребує доказування.

З урахуванням вищевикладеного, позивач вважає, що угода від 21.01.2003 № 4/03 К-63, укладена між ПВКП «Металсінтез» та СП «Інтерсплав» є нікчемною, такою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

У судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позові.

Прокурор у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Перший відповідач - приватне виробничо-комерційне підприємство «Металсінтез» - у судове засідання явку свого представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, згідно довідки державного реєстратора виконавчого комітету Луганської міської ради з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, отриманої на запит суду від 13.09.2010, підприємство знаходиться в стадії припинення (а.с.18 том 16).

Другий відповідач - спільне підприємство з іспанським інвестором «Інтерсплав» - проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, надав письмові заперечення на позовну заяву (а.с.32-43 том 16), у яких зазначив, що позовні вимоги, обґрунтовані ст.208 ГК України, про застосування до відповідачів відповідальності, а саме санкцій, передбачених ст.208 ГК України є такими, що не підлягають застосуванню, оскільки договір від 21.01.2003 № 4/03 К-63 було укладено відповідачами у 2003 році і він припинив свою дію 31.12.2003, тобто до набрання чинності Господарським кодексом України.

Крім того, зазначив, що санкції передбачені ч.1 ст.208 ГК України є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду та є адміністративно-господарськими, як такі, що відповідають визначенню ч.1 ст.238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених ст.250 ГК України. Укладений між ПВКП «Металсінтез» та СП «Інтерсплав» договір від 21.01.2003 № 4/03 К-63 припинив свою дію 31.12.2003 (пункт 4.5 розділ 5 договору), а позов до суду подано лише у лютому 2006 року, що свідчить про прострочення строків можливого застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст.208 ГК України. Крім того, 2-й відповідач зазначає, що виконання зобовязань, здійснення господарських операцій за цим договором мало місце у 2003 році, а саме: остання операція за вказаним договором була здійснена 10.06.2003, що у свою чергу також свідчить про пропуск позивачем строків застосування адміністративно-господарських санкцій.

Позивач, на думку 2 відповідача, неправомірно застосовує положення ст.ст.215, 228 ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004, оскільки відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень, ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. В даному випадку, враховуючи, що виконання договору було здійснено в 2003 році, тобто до набрання чинності ЦК України, то ж відповідно не підлягають застосуванню положення ст.ст.215, 228 ЦК України.

Твердження позивача, що СП «Інтерсплав» укладав угоду від 21.01.2003 № 4/03 К-63 з метою ухилення від оподаткування шляхом завищення бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 2853116,01 грн. не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи.

На дату укладення договору та протягом строку виконання сторонами зобовязань за угодою, 1-й відповідач мав належну реєстрацію в державних органах, та відповідні повноваження на здійснення господарської діяльності. Сторони добросовісно виконували свої зобовязання за договором від 21.01.2003 № 4/03 К-63, що підтверджено матеріалами справи. Нікчемність цього договору позивачем, на думку 2 відповідача, не доведена належними доказами.

Що стосується посилань на вирок Артемівського районного суду, 2 відповідач зазначає, що вирок суду стосовно конкретної фізичної особи, не є належним доказом по даній справі, з огляду на приписи ст.72 КАС України.

Представник 2-го відповідача у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у запереченнях.

З огляду на положення ст.128 та ч.11 ст.35 КАС України, суд вважає за можливе розглянути адміністративну справу за відсутності належним чином повідомленого представника 1-го відповідача.

Заслухавши пояснення представників позивача, другого відповідача, прокурора, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд прийшов до такого.

У судовому засіданні встановлено, підтверджено матеріалами справи, що між ПВКП «Металсінтез» (постачальником) та СП «Інтерсплав» (покупцем) укладено угоду від 21.01.2003 № 4/03 К-63 на постачання у 2003 році брухту та відходів алюмінію та міді (сировини). Термін дії зазначеного договору встановлений з 21.01.2003 по 31.12.2003 (а.с.46-48 том 3).

Згідно з положеннями п.3.1 зазначеного договору, за поставлену сировину покупець сплачує постачальнику належні йому суми згідно з протоколом узгодження цін або відповідною додатковою угодою до діючого договору. Вартість поставленої сировини узгоджена сторонами додатковими угодами № 1 від 11.02.2003, № 2 від 11.02.2003, № 3 від 12.02.2003, № 5 від 25.02.2003, № 6 від 05.03.2003, № 7 від 14.03.2003, № 8 від 24.03.2003, № 9 від 24.03.2003, № 10 від 17.02.2003, № 11 від 18.02.2003, № 11/А від 06.04.2003, № 11/Б від 06.04.2003, № 12 від 06.04.2003, № 13 від 09.04.2003, № 14 від 18.04.2003, № 15 від 29.04.2003, № 16 від 30.04.2003, № 17 від 30.04.2003, № 18 від 14.05.2003, № 19 від 15.05.2003, які є невідємними частинами договору від 21.01.2003 № 4/03 К-63 (а.с.53-72 том 3).

Згідно з умовами зазначеного договору ПВКП «Металсінтез» в період з 21.01.2003 по 31.05.2003 поставлено СП «Інтерсплав» сировину на загальну суму 16448637,01 грн. з ПДВ, що підтверджується актами приймання сировини, товарно-транспортними накладними, довідкою про вартість поставленої на СП «Інтерсплав» сировини за цінами, узгодженими сторонами в додаткових угодах, які є невідємними частинами договору від 21.01.2003 № 4/03 К-63. Протягом червня 2003 року ПВКП «Металсінтез» поставив на СП «Інтерсплав» сировину на суму 170078,13 грн. з ПДВ, що також підтверджено актами приймання сировини, товарно-транспортними накладними (а.с.109-156 том 3, а.с.1-153 том 4, а.с.1-150 том 5, а.с.1-123 том 6).

СП «Інтерсплав» в період часу з 24.01.2003 по 28.05.2003 здійснив перерахування коштів за поставлену сировину та в рахунок попередньої оплати за вказаним договором на загальну суму 17118695,98 грн. (з ПДВ) на рахунок зазначений у договорі від 21.01.2003 № 4/03 К-63, а саме: на рахунок № 2600322479402 в АБ «Укркомунбанк» відділення № 3 м. Луганська, МФО 304988, що підтверджено копіями платіжних доручень наявних в матеріалах справи (а.с.134-150 том 6, а.с.1-23 том 7).

Залишок суми у розмірі 670058,32 грн. перейшов в рахунок попередньої оплати за червень 2003 року, що підтверджено даними журналу-ордеру по рахунку № 6311 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками за сировину» за травень 2003 року, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с.24-27 том 7).

Дослідженням вищезазначених документів встановлено, що станом на 01.07.2003 залишок суми, несплаченої СП «Інтерсплав» за договором від 21.01.2003 № 4/03 К-63 ПВКП «Металсінтез» за поставлену сировину складає 19,81 грн., що також підтверджено даними журналу-ордеру по рахунку № 6311 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками за сировину за червень 2003 року», довідкою СП «Інтерсплав» щодо заборгованості перед ПВКП «Металсінтез» за поставлену сировину за договором від 21.01.2003 № 4/03 К-63, актом звіряння взаємних розрахунків СП «Інтерсплав» та ПВКП «Металсінтез» станом на 31.12.2003 (а.с.116-119 том 7, а.с.147-165 том 12).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Нікчемний правочин не створює будь-яких наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю (ч.1 ст.216 ЦК України). Для застосування таких наслідків окремого судового рішення не потрібно.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України, якщо господарське зобовязання визнане недійсним як таке, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобовязання обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а в разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29.07.2010 у справі № 12/5пд-ад, санкції, передбачені ч.1 ст.208 ГК України є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, тому вони відносяться до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному у частині першій статті 238 ГК України.

Наведене свідчить на користь висновку, що застосування санкцій можливе лише у разі виконання правочину хоча б однією стороною.

У той же час, зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Тобто предметом доказування у справі має бути встановлення такого умислу, висновок про наявність або відсутність якого має ґрунтуватися на обставинах, що мають правове значення для її вирішення.

Відповідно до ч.5 ст.227 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обовязковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Про наявність умислу на укладення угоди з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, на думку суду може свідчити наявність таких обставин:

- неможливість здійснення субєктом господарської діяльності зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у субєкта господарської діяльності необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному у документах обліку та таке інше.

На виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 29.07.2010 у справі № 12/5пд-ад, у судовому засіданні встановлено, що угоду від 21.01.2003 № 4/03 К-63 виконано обома сторонами, про що свідчать такі документи: акти приймання сировини, товарно-транспортні накладні, копії платіжних доручень про здійснення оплати за поставлену сировину, довідка про вартість поставленої на СП «Інтерсплав» сировини за цінами, узгодженими сторонами в додаткових угодах, акт звіряння між ПВКП «Металсінтез» та СП «Інтерсплав», копії яких наявні в матеріалах справи та досліджені під час судового розгляду справи.

Про наявність умислу з боку ПВКП «Металсінтез» на укладення угоди від 21.01.2003 № 4/03 К-63 з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, свідчить таке.

Так, угоду від 21.01.2003 № 4/03 К-63 між ПВКП «Металсінтез» та СП «Інтерсплав» від ПВКП «Металсінтез» підписано директором цього підприємства ОСОБА_5.

Вироком Артемівського районного суду м. Луганська від 02.03.2009 у кримінальній справі № 1-12-09 визнано винним ОСОБА_5 (директора ПВКП «Металсінтез») винним у скоєнні злочинів передбачених ч.1 ст.263, ч.3 ст.212, ч.2 ст.205 КК України (а.с.12-37 том 12).

Зазначеним вироком встановлено, що ОСОБА_5, маючи намір на здійснення фіктивного підприємництва, тобто створення і придбання субєктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою приховування незаконної діяльності або здійснення видів діяльності щодо яких є заборона, що заподіяли значний матеріальний збиток державі, придбав спеціалізований субєкт підприємницької діяльності в організаційно-правовій формі приватне виробниче комерційне підприємство «Металсінтез».

Крім того, вироком встановлено, що ОСОБА_5 усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх протиправних дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, у вигляді не надходження до бюджетів податку на додану вартість в особливо крупному розмірі, ухилився від сплати до бюджету ПДВ на загальну суму 3064676,08 грн.

Зокрема, вироком встановлено ухилення від сплати податків, яке полягало у приховуванні від оподаткування операцій на поставку металобрухту, здійснених ПВКП «Металсінтез» на адресу СП «Інтерсплав» за період з жовтня 2002 року по травень 2003 року на загальну суму 15434530,38 грн.

Відповідно до ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обовязковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанням, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

З огляду на положення ч.4 ст.72 КАС України суд вважає звільненими від доказування обставини в питаннях, що директором ПВКП «Металсінтез» ОСОБА_5 придбано субєкт підприємницької діяльності - ПВКП «Металсінтез» з метою приховування незаконної діяльності, а саме ухилення від сплати податків.

Таким чином, наявність цього вироку свідчить, що у директора ПВКП «Металсінтез» ОСОБА_5 при укладенні угоди від 21.01.2003 № 4/03 К-63 був наявний умисел на укладення угоди, що суперечить інтересам держави і суспільства, а отже нікчемного правочину.

Крім того, про наявність умислу на укладення нікчемного правочину свідчать те, що ПВКП «Металсінтез» не мало змоги виконати зобовязання за договором від 21.01.2003 № 4/03 К-63, у звязку із відсутністю необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності.

Так, ОСОБА_5 був єдиним працівником ПВКП «Металсінтез», у підприємства були відсутні будь-які виробнича активи, складські приміщення, транспорт.

Дослідженням довідки ТОВ «Євроресурси» від 28.08.2002 (а.с.78 том 11) встановлено, що ПВКП «Металсінтез» орендувало майно виробничих площадок з метою використання для здійснення операцій з металобрухтом на обєкті за адресою: Луганська область, м. Красний Луч, вул. Артема, 13. Вказані дільниці були зарезервовані підприємством, але фактично виробнича діяльність на них не здійснювалась, внаслідок чого, договір оренди було анульовано ТОВ «Євроресурси» в односторонньому порядку.

Оглядом виробничої площадки здійсненим в ході досудового слідства у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_5, за результатами якого складено протокол огляду від 05.11.2002 встановлено, що за адресою: Луганська область, м. Красний Луч, вул. Артема, 13 знаходиться територія, огороджена парканом, на якій розміщено приміщення, які знаходяться у зруйнованому стані. На вказаній території відсутні засоби для здійснення завантаження-розвантаження металобрухту, важелі, засоби пожежної та радіаційної безпеки (а.с.68-73 том 11).

Крім того, вироком суду у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_5 встановлено, що МПП «Укрметалфінанс» (код ЄДРПОУ 31260124), яке було зазначено у бухгалтерських документах ПВКП «Металсінтез» як поставщик металобрухту до підприємства (діяльність якого припинена рішенням господарського суду Луганської області від 04.03.2005 у справі № 8\92 пн) є фіктивним, тому не мало змоги здійснювати поставку металобрухту до ПВКП «Металсінтез».

Протоколом виїмки документів податкової справи МПП «Кріптон» (код ЄДРПОУ 24200821), яке згідно бухгалтерських документів було постачальником металобрухту до ПВКП «Металсінтез», встановлена відсутність будь-якої господарської діяльності цього підприємства з моменту його реєстрації.

Оглядом товарно-транспортних накладених у судовому засіданні встановлено, що поставку металобрухту на адресу СП «Інтерсплав» здійснювало ТОВ «Компанія «Транспеле» за угодою укладеною з ПВКП «Металсінтез». Разом з тим, протоколом виїмки у ТОВ «Компанія «Транспеле» бухгалтерських та податкових документів по взаєморозрахункам з ПВКП «Металсінтез», встановлено, що ТОВ «Компанія «Транспеле» не має документальних взаєморозрахунків з ПВКП «Металсінтез», через те, що будь-яких послуг по перевезенню металобрухту Компанія ПВКП «Металсінтез» не надавала.

Представниками позивача також до матеріалів справи були документи, що свідчать про наявність умислу з боку ПВКП «Металсінтез» за укладення нікчемного правочину, а саме:

- копію рішення Комісії з питань ліцензування заготівлі, переробки, металургійної переробки кольорових та чорних металів від 23.12.2002 протокол № 150, яким зупинено дію ліцензії ПВКП «Металсінтез» серії АА № 096245 та № 096940 на заготівлю, переробку металобрухту чорних і кольорових металів (а.с.114-115 том 11);

- подання про анулювання вищевказаних ліцензій (а.с.111-113 том 11);

- постанова господарського суду Луганської області від 26.12.2005 у справі № 12/674ад якою визнано недійсними установчі документи ПВКП «Металсінтез» (код ЄДРПОУ 31053932) з 14.10.2002 (а.с.16-17 том 3);

- акт від 10.01.2006 № 397 анулювання Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 17042434, виданого 10.06.2003 ПВКП «Металсінтез», з 10.06.2003.

З огляду на вищевикладене, суд погоджується з доводами представників позивача про те, що угода укладена між ПВКП «Металсінтез» та СП «Інтерсплав» є нікчемною.

Про відсутність умислу на укладення нікчемного правочину з боку СП «Інтерсплав» свідчать такі документи:

- довідка № 435/168-234-14/05287201/10085 від 22 вересня 2003 року, складена ДПІ в м. Свердловську Луганської області за результатами позапланової перевірки правильності нарахування податкового зобовязання та обґрунтованості віднесення сум ПДВ на розрахунки з бюджетом (податковий кредит) СП «Інтерсплав» за 1 півріччя 2003 року. Так згідно висновків цієї довідки, за результатами перевірки достовірності заявлених до відшкодування сум ПДВ за перевіряє мий період порушень не встановлено (а.с.35-55 том 7).

- акт № 285-23-10-05827201 від 09.07.2004, складений ДПІ в м. Свердловську Луганської області за результатами планової комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства СП «Інтерсплав» (код ЄДРПОУ 05827201) за період з 01.01.2003 по 31.12.2003 (а.с.62-115).

- повідомлення Краснодонського відділу податкової міліції УПМ ДПА в Луганській області вих. № 2605/7/26-7-18 від 24.05.2006) про те, що за матеріалами перевірки СП «Інтерсплав», проведеної ДПІ в м. Свердловську (акт документальної перевірки № 86/23-3/05827201 від 13.04.2006) з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства фінансово-господарської діяльності в період з 01.03.2003 по 31.05.2003, відмовлено в порушенні кримінальної справи за ознаками складу злочину, передбаченого ст.212 КК України.

- рішення господарських судів про відшкодування податку на додану вартість з Державного бюджету України на користь СП «Інтерсплав» за вказаний період часу (а.с.120-156 том 7, а.с.1-28 том 8).

Відповідно до ст.208 ГК України у разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Суд не бере до уваги доводи представників другого відповідача про те, що положення ЦК України та ГК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, з огляду на таке.

Так, 01 січня 2004 року, згідно з п.1 та 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, ЦК УРСР від 18.07.1963 втратив чинність, з огляду на те, що останній не може бути застосований до правовідносин, що продовжують існувати після втрати ним чинності.

Цивільний кодекс України, який набув чинності, не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, які були встановлені ст..49 ЦК УРСР.

Цим кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, укладеною з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст.228 ЦК України), не є адміністративно-правова конфіскація.

За змістом ч.2 ст.5 ЦК України Кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він помякшує або скасовує відповідальність особи.

При цьому, Господарський кодекс України, який набрав чинності 01 січня 2004 року, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими наслідками, співпадають зі ст.49 ЦК УРСР, а відтак суд вважає можливим застосування санкцій на підставі ст.208 ГК України.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо застосування наслідків нікчемного правочину відповідно до ст.208 ГК України знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.

Разом з тим, при розгляді адміністративної справи про стягнення із субєктів господарювання сум, одержаних за нікчемним правочином, суд має також зясувати чи не пропущено податковим органом строків застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 250 ГК України.

02.12.2010 прийнято Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011. У звязку із прийняттям якого, 02.12.2010 внесено зміни до ст.250 Господарського кодексу України.

Разом з тим, суд вважає за потрібне застосовувати до спірних правовідносин ст.250 ГК України у редакції до 02.12.2010, оскільки саме в такій редакції діяла стаття на час звернення ДПІ у м. Свердловську Луганської області до суду із адміністративним позовом про застосування наслідків нікчемного правочину.

Статтею 250 ГК України (у редакції до 02.12.2010) визначено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Позивач ДПІ у м. Свердловську Луганської області звернувся до господарського суду Луганської області із вказаним адміністративним позовом 28.02.2006, про що свідчить відбиток штампу вхідної кореспонденції на позовній заяві із зазначенням дати одержання.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, між ПВКП «Металсінтез» (постачальником) та СП «Інтерсплав» (покупцем) спірну угоду укладено 21.01.2003 на постачання у 2003 році брухту та відходів алюмінію та міді (сировини).

Пунктом 4.5 зазначеного договору передбачено, що договір набирає сили з моменту підписання та діє по 31 грудня 2003 року і може бути пролонгованим на наступний термін за два тижня до закінчення дії цього договору (а.с.46-48 том 3).

Вказаний договір сторонами не було подовжено на наступний термін. Таким чином, зазначений договір діяв з 21.01.2003 по 31.12.2003.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем заявлено вимогу про застосування адміністративно-господарських санкцій (наслідки вчинення нікчемного правочину) з порушенням строків, встановлених ст.250 ГК України.

Посилання представника позивача на те, що другим відповідачем - СП «Інтерсплав» умови договору до теперішнього часу не виконано, тобто не сплачено за поставлену сировину, у звязку чим не пропущено строки визначені ст.250 ГК України, суд вважає необґрунтованими з огляду на те, що факт несплати з боку СП «Інтерсплав» за поставлену сировину не знайшов свого підтвердження при розгляді адміністративної справи.

Так, у судовому засіданні встановлено, підтверджено матеріалами справи, що СП «Інтерсплав» здійснював перерахування коштів за поставлену сировину платіжними дорученнями, копії яких наявні в матеріалах справи.

Залишок суми, несплаченої СП «Інтерсплав» за договором від 21.01.2003 № 4/03 К-63 ПВКП «Металсінтез» за поставлену сировину складає лише 19,81 грн., що підтверджено даними журналу-ордеру по рахунку № 6311 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками за сировину за червень 2003 року», довідкою СП «Інтерсплав» щодо заборгованості перед ПВКП «Металсінтез» за поставлену сировину за договором від 21.01.2003 № 4/03 К-63, актом звіряння взаємних розрахунків СП «Інтерсплав» та ПВКП «Металсінтез» станом на 31.12.2003.

З огляду на викладене, суд погоджується з доводами другого відповідача, що наявність заборгованості за поставлену сировину у розмірі 19,81 грн. у порівнянні із загальною вартістю поставленої сировини 17118695,32 грн. не свідчить про невиконання СП «Інтерсплав» договору від 21.01.2003 № 4/03 К-63.

Крім того, з огляду на посилання представника позивача щодо невиконання умов договору від 21.01.2003 № 4/03 К-63 з боку СП «Інтерсплав», стає незрозумілим формулювання позовних вимог з огляду на положення ч.1 ст.208 ГК України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Представниками позивача не доведено суду обставин дотримання строків визначених ст.250 ГК України при зверненні до суду із вказаним адміністративним позовом.

За таких обставин, з огляду на все вищевикладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити за пропуском позивачем строків визначених ст.250 ГК України.

Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.

Відповідно до частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 01 лютого 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 71, 87, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області до приватного виробничо-комерційного підприємства «Металсінтез», спільного підприємства з іспанським інвестором «Інтерсплав», за участю прокуратури Луганської області про застосування наслідків нікчемного правочину, - відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено та підписано 07 лютого 2011 року.

Суддя К.О. Пляшкова