Рішення № 139491491, 03.09.2026, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/3743/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського інституту Національної гвардії України до ОСОБА_1 , про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

Київський інститут Національної гвардії України (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому просить:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Київського інституту Національної гвардії України суму заборгованості з відшкодування фактичних видатків, пов`язаних з його утриманням у Київському інституті Національної гвардії України у розмірі 702 891 (сімсот дві тисячі вісімсот дев`яносто одна) грн. 22 коп.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

1. Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 у період з 10.08.2023 по 14.07.2025 проходив військову службу (навчання) у Київському інституті Національної гвардії України на посаді курсанта.

Зауважив, що 10.08.2023 між відповідачем та Міністерством внутрішніх справ України в особі начальника Інституту укладено контракт, відповідно до якого відповідач, зокрема, зобов`язався сумлінно навчатися та у визначених законом випадках відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням.

Позивач наголосив на тому, що відповідач не виконував індивідуальний навчальний план, а 30.06.2025 подав рапорт про відрахування у зв`язку з не бажанням продовжувати навчання. Наказом від 14.07.2025 № 148 його відраховано з навчання, виключено зі списків перемінного складу, а контракт достроково припинено у зв`язку з невиконанням освітньої програми та небажанням продовжувати навчання.

Посилаючись на частину десяту статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», постанову Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 № 964 та умови контракту, позивач зазначає, що відповідач зобов`язаний відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням в Інституті.

Згідно зі зведеним розрахунком розмір таких витрат за період навчання становить 702 891,22 грн. Відповідач добровільно зазначену суму не відшкодував, відтак слід таку суму стягнути.

2. Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого заперечив щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Заперечуючи проти позову зазначив, що не довів фактичного понесення заявлених до стягнення витрат. Зокрема, заперечує проти стягнення грошового забезпечення, посилаючись на те, що такі виплати є грошовим забезпеченням за проходження військової служби, а не витратами на навчання, та відповідно до законодавства не підлягають поверненню.

Щодо витрат на речове майно та предмети, матеріали, обладнання й інвентар відповідач зазначає про відсутність первинних документів, які підтверджують фактичну видачу йому відповідного майна, його кількість, строки експлуатації та залишкову вартість.

Також відповідач заперечує проти стягнення витрат на медикаменти та перев`язувальні матеріали, оскільки позивачем не надано документів, які підтверджують їх призначення, отримання та фактичне використання відповідачем.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що підставами для його відрахування одночасно зазначено небажання продовжувати навчання та невиконання освітньої програми, при цьому рішення вченої ради про недоцільність подальшого навчання було прийнято до подання ним рапорту про відрахування.

Відповідач також зазначає, що після відрахування з Інституту продовжив проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 та виконує обов`язок із захисту України.

Посилаючись на наведені обставини, відповідач просить у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

3. Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в обґрунтування якої зазначається про те, що обов`язок відповідача відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у вищому військовому навчальному закладі, прямо передбачений ч. 10 ст. 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та умовами укладеного контракту.

Позивач заперечує доводи відповідача щодо недоведеності понесених витрат та зазначає, що їх розрахунок здійснено відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 964 від 12.07.2006, та Порядку розрахунку витрат, а на підтвердження витрат на речове та медичне забезпечення надано відповідні первинні документи.

Щодо грошового забезпечення позивач посилається на спеціальне правове регулювання та практику Верховного Суду, відповідно до якої грошове забезпечення включається до фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсанта, і підлягає відшкодуванню у разі дострокового розірвання контракту. На думку позивача, положення ст. 1215 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються.

Також позивач зазначає, що статус відповідача як учасника бойових дій не звільняє його від обов`язку відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у вищому військовому навчальному закладі, та посилається на судову практику у подібних справах.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ В СПРАВІ.

1. Ухвалою суду прийнято до свого провадження адміністративну справу та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження без повідомленням (виклику) сторін за наявними в справі матеріалами.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ ТА ВІДПОВІДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ.

1. ОСОБА_1 у період з 10.08.2023 по 14.07.2025 проходив військову службу (навчання) у Київському інституті Національної гвардії України на посаді курсанта.

2. 10.08.2023 між ОСОБА_1 та Міністерством внутрішніх справ України в особі начальника Інституту укладено контракт про проходження військової служби (навчання), яким передбачено обов`язок курсанта у визначених законодавством випадках відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у навчальному закладі.

3. Як свідчать матеріали справи у 4 навчальному семестрі 20242025 навчального року ОСОБА_1 мав незадовільні результати навчання та був не атестований з низки навчальних дисциплін.

4. 26.06.2025 вчена рада Інституту прийняла рішення про недоцільність подальшого навчання ОСОБА_1 та рекомендувала припинити з ним контракт у зв`язку з небажанням продовжувати навчання та невиконанням індивідуального навчального плану.

5. 30.06.2025 ОСОБА_1 подав рапорт про відрахування з числа курсантів у зв`язку з небажанням продовжувати навчання.

6. Наказом начальника Інституту від 14.07.2025 № 148 ОСОБА_1 відраховано з навчання та виключено зі списків перемінного складу у зв`язку з невиконанням освітньої програми (індивідуального навчального плану) та небажанням продовжувати навчання, а контракт достроково припинено.

7. Згідно зі зведеним розрахунком фактичних видатків державного бюджету витрати, пов`язані з утриманням ОСОБА_1 в Інституті за період з 10.08.2023 по 14.07.2025, становлять 702 891,22 грн, у тому числі витрати на грошове, речове, медичне, продовольче забезпечення та комунальні послуги.

8. ОСОБА_1 підписав заяву-зобов`язання про добровільне відшкодування зазначених витрат, однак добровільно їх не відшкодував.

9. Після відрахування з Інституту ОСОБА_1 продовжив проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .

ДО ВКАЗАНИХ ПРАВОВІДНОСИН СУД ЗАСТОСОВУЄ НАСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ТА РОБИТЬ ВИСНОВКИ ПО СУТІ СПОРУ.

1. Відповідно до частини десятої статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» курсанти у разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання, недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану), а також в інших визначених законом випадках відшкодовують витрати, пов`язані з їх утриманням у відповідному закладі освіти. У разі відмови від добровільного відшкодування такі витрати стягуються в судовому порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 № 964 затверджено Порядок відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти. Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних, зокрема, з грошовим, продовольчим, речовим та медичним забезпеченням, а також оплатою комунальних послуг.

2. Судом встановлено, що відповідач проходив військову службу (навчання) у Київському інституті Національної гвардії України на підставі контракту, яким, серед іншого, передбачено його обов`язок у визначених законом випадках відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у навчальному закладі.

Матеріалами справи підтверджується, що контракт з відповідачем достроково припинено у зв`язку з його небажанням продовжувати навчання та невиконанням освітньої програми, а відповідача відраховано з числа курсантів.

Отже, у відповідача виник передбачений законом та контрактом обов`язок щодо відшкодування витрат, понесених державою у зв`язку з його утриманням у вищому військовому навчальному закладі.

3.При цьому суд відхиляє доводи відповідача про те, що грошове забезпечення не може бути складовою витрат, які підлягають відшкодуванню.

Як вбачається з пункту 2.1.1 Порядку розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затвердженого спільним наказом від 16.07.2007 № 419/831/240/605/537/219/534, витратами на грошове забезпечення є грошове забезпечення, фактично отримане курсантом за відповідний період навчання.

Верховний Суд у постановах від 01.02.2024 у справі № 280/3770/22, від 13.03.2024 у справі № 440/14068/21, від 30.04.2025 у справі № 240/33278/23, а також від 12.02.2026 у справі № 520/6758/22 виходив із того, що грошове забезпечення курсантів вищих військових навчальних закладів належить до витрат, пов`язаних з їх утриманням, та за наявності передбачених законом підстав підлягає відшкодуванню. Верховний Суд також зазначив, що фактичні дані щодо такого забезпечення мають підтверджуватися розрахунковими відомостями та іншими документами, що підтверджують його виплату.

Таким чином, посилання відповідача на пункт 13 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям як на підставу для невідшкодування відповідних сум є безпідставним, оскільки предметом спору є не повернення безпідставно отриманого грошового забезпечення, а виконання спеціального обов`язку з відшкодування фактичних витрат держави на утримання курсанта, встановленого частиною десятою статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

З огляду на це положення статті 1215 Цивільного кодексу України щодо неповернення заробітної плати та інших засобів до існування до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

4. Щодо витрат на речове забезпечення суд зазначає, що відповідно до Порядку розрахунку витрат відшкодуванню підлягає вартість фактично отриманого курсантом речового майна та відповідного забезпечення. Надані позивачем арматурна картка та роздавальні відомості підтверджують факт отримання відповідачем відповідного майна.

Отже, за умови відповідності зазначених у розрахунку даних відомостям первинного обліку, витрати на речове забезпечення є фактичними витратами на утримання відповідача та підлягають відшкодуванню.

5. Щодо витрат на медичне забезпечення суд враховує, що позивачем надано витяг з медичної книжки відповідача, книги амбулаторного прийому та історію хвороби, які підтверджують факт отримання відповідачем медичної допомоги та використання відповідних медикаментів. Відповідно до пункту 2.1.4 Порядку розрахунку витрат до витрат на медичне забезпечення належать витрати, пов`язані з наданням медичної допомоги безпосередньо у закладі освіти та лікуванням у військових госпіталях.

Тому доводи відповідача про відсутність доказів фактичного використання медикаментів спростовуються матеріалами справи.

6. Суд також враховує, однак відхиляє доводи відповідача про те, що після відрахування він продовжив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Частина одинадцята статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачає, що курсанти чоловічої статі, відраховані, зокрема, через небажання продовжувати навчання або невиконання освітньої програми, після розірвання контракту продовжують військову службу за призовом у визначеному законом порядку. При цьому зазначена норма не містить положень про звільнення таких осіб від обов`язку відшкодувати витрати, передбачені частиною десятою цієї статті.

Отже, саме по собі подальше проходження відповідачем військової служби після відрахування з Інституту не припиняє та не скасовує його обов`язку щодо відшкодування витрат, понесених у період навчання.

Не є підставою для звільнення відповідача від такого обов`язку і наявність у нього статусу учасника бойових дій.

7.Суд враховує правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких державна цільова підтримка, передбачена законодавством для учасників бойових дій, та обов`язок відшкодувати фактичні витрати, пов`язані з утриманням курсанта у вищому військовому навчальному закладі, є різними за своєю правовою природою правовідносинами. Статус учасника бойових дій сам по собі не звільняє особу від обов`язку відшкодувати витрати у разі дострокового розірвання контракту на передбачених законом підставах. Такий підхід відображений, зокрема, у судовій практиці у справах № 1.380.2019.003864 та № 420/3813/19.

Разом з тим суд зазначає, що відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на позивача покладається обов`язок довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Тому вирішальним для стягнення заявленої суми є не лише наявність зведеного розрахунку, а й підтвердження того, що зазначені в ньому суми є фактичними витратами, понесеними у зв`язку з утриманням саме відповідача.

З наданих суду документів убачається, що розрахунок витрат складено уповноваженими посадовими особами Інституту на підставі даних бухгалтерського та іншого обліку, а заявлені витрати підтверджуються відповідними документами щодо грошового, речового та медичного забезпечення. За таких обставин суд вважає доведеним факт понесення позивачем витрат на утримання відповідача у заявленому розмірі.

При цьому підписання відповідачем заяви-зобов`язання про добровільне відшкодування витрат додатково підтверджує його обізнаність із існуванням такого обов`язку, хоча саме по собі не замінює доказів фактичного понесення позивачем відповідних витрат.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем доведено наявність передбачених частиною десятою статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підстав для відшкодування відповідачем витрат, пов`язаних з його утриманням у Київському інституті Національної гвардії України, а також підтверджено їх розмір.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з його утриманням у Київському інституті Національної гвардії України за період з 10.08.2023 по 14.07.2025 у розмірі 702 891,22 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

1. Згідно частини 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

2. За відсутності вказаних витрат, суд не вирішує питання про їх стягнення.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов Київського інститута Національної гвардії України до ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2.Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київського інституту Національної гвардії України суму заборгованості з відшкодування фактичних видатків, пов`язаних з його утриманням у Київському інституті Національної гвардії України у розмірі 702 891 (сімсот дві тисячі вісімсот дев`яносто одна) грн. 22 коп.

3. Розподіл судових витрат не здійснюється.

У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - Київський інститут Національної гвардії України (вул. Оборони Києва, 7,м. Київ,03180 44633214);

Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_2 ).

Суддя О.В. Боднарюк