Рішення № 139488333, 04.09.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2026 рокусправа № 380/16391/26Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Брильовського Р.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області ( 79000, м. Львів, проспект В`ячеслава Чорновола, 4, ЄДРПОУ 39769942), Головного управління Держгеокадастру у Харківській області ( 61165, м. Харків, вул. Космічна, буди. 21, поверх 8-9 ЄДРПОУ 39792822) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, у якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у виправленні помилок від 07.04.2026 № РВ-6300074462026, прийняте державним кадастровим реєстратором Відділу № 6 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Харківській області за результатами розгляду повідомлення ОСОБА_1 про виявлення технічної помилки № ЗВ-4600230242026 від 06.04.2026;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області виправити технічну помилку у відомостях Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки кадастровий номер 4623686600:01:002:0959, зазначивши цільове призначення: «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», у відповідності до рішення Солонківської сільської ради № 541 від 05 вересня 2008 року;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області безоплатно видати ОСОБА_1 витяг з Державного земельного кадастру з виправленими відомостями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона є власником земельної ділянки площею 0,1214 га, кадастровий номер 4623686600:01:002:0959, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Право власності на земельну ділянку підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку, в якому помилково зазначено як «для ведення особистого селянського господарства», тоді як відповідно до рішення Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 541 від 05 вересня 2008 року, на підставі якого видано акт, зазначена ділянка передана у власність «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд». Площа ділянки за рішенням (0,1214 га) повністю збігається із площею ділянки, зазначеною в оскаржуваному державному акті. Це підтверджує, що цільове призначення у державному акті зазначено помилково та підлягає приведенню у відповідність із рішенням. Вказує, що на вказаній земельній ділянці збудовано житловий будинок, право власності на який зареєстровано у встановленому законом порядку, що об`єктивно виключає можливість використання цієї ділянки виключно для ведення особистого селянського господарства. 21.03.2026 позивачка звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (відповідач 1) із заявою про виправлення помилки у відомостях Державного земельного кадастру. Рішенням державного кадастрового реєстратора Відділу № 6 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 07.04.2026 № РВ-6300074462026 ( ОСОБА_2 ) у виправленні зазначених у повідомленні помилок відмовлено з посиланням на встановлення факту, що відомості Державного земельного кадастру відповідають інформації, яка міститься в документах, що є підставою для внесення цих відомостей, та не потребують виправлення у зв`язку з невиявленням відповідних технічних помилок у таких документах. Листом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 08.04.2026 № M-169/0-221/6-26 повідомлено, що з 1 січня 2013 року державні акти на право власності на земельну ділянку не видаються, а тому виправлення помилок у самому акті, виданому до цієї дати, чинним законодавством не передбачено, у зв`язку з чим запропоновано звернутися до суду в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення. Стверджує, що відповідач фактично відмовив у виправленні відомостей Державного земельного кадастру з підстави, яка не була предметом мого звернення, поставивши можливість такого виправлення у залежність від попереднього внесення змін до державного акта. Водночас відповідач сам зазначив, що внесення таких змін чинним законодавством не передбачено. Такий підхід фактично унеможливлює виправлення допущеної державним органом помилки та не може бути підставою для збереження у Державному земельному кадастрі недостовірних відомостей, які суперечать первинному правовстановлюючому документу. Просила позов задовольнити.

Ухвалою судді від 7.08.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання.

Відповідач 2 у своїх запереченнях вказує, що відповідно до Державного акту, цільове призначення земельної ділянки визначено як «для ведення особистого селянського господарства». Згідно з рішенням Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 541 земельну ділянку передано у власність «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», тоді як у Державному акті цільове призначення цієї земельної ділянки зазначено як «для ведення особистого селянського господарства». Наведені обставини, на думку позивача, свідчать про те, що цільове призначення у Державному акті зазначено помилково, а допущена невідповідність є технічною помилкою, яка підлягає виправленню у Державному земельному кадастрі. 21 березня 2026 року позивач звернулася до відповідача 1 із заявою про виправлення зазначеної помилки у відомостях Державного земельного кадастру. За результатами розгляду цього звернення державний кадастровий реєстратор відділу № 6 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Шинкаренко О.М. прийняв рішення від 07.04.2026 № РВ-6300074462026, яким у виправленні відомостей відмовлено. Підставою для відмови стало встановлення того, що відомості Державного земельного кадастру відповідають інформації, яка міститься в документах, що стали підставою їх внесення. Відомості Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки сформовані на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 016166, виданого 21.07.2011 на підставі рішення Солонківської сільської ради № 541 від 05.09.2008. Таким чином, розбіжність, на яку посилається позивач, існує між Державним актом і рішенням Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 541, тобто на етапі, що передував внесенню відомостей до кадастру. Якщо за результатами розгляду повідомлення про виявлення технічної помилки Державним кадастровим реєстратором встановлено, що відомості Державного земельного кадастру відповідають інформації, що міститься в документах, які є підставою для їх внесення, але потребують виправлення у зв`язку з виявленням технічних помилок у таких документах. Державний кадастровий реєстратор повідомляє про це заявникові згідно із зазначенням документів та технічних помилок у них, виправлення яких має передувати виправленню відповідних відомостей у Державному земельному кадастрі. Виправлення технічних помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок наявності технічних помилок у документах, на підставі яких внесені такі відомості, здійснюється Державним кадастровим реєстратором після виправлення помилок у зазначених документах. Виправлення помилок у державних актах на право власності на земельні ділянки не здійснюються. Зазначає, що за результатом перевірки, державним кадастровим реєстратором було встановлено, невідповідність цільового призначення з документом який посвідчує право власності на земельну ділянку в якому зазначено для ведення особистого селянського господарства, а виправити на 02.01 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що є невідповідністю та порушенням п.23 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України. Вважає, що приймаючи рішення від 07.04.2026 №РВ-6300074462026, державний кадастровий реєстратор діяв правомірно, в межах наданих йому повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством. Просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1214 га, кадастровий номер 4623686600:01:002:0959, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Право власності на зазначену земельну ділянку підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №016166, виданим 21 липня 2011 року Управлінням Держкомзему у Пустомитівському районі Львівської області на підставі рішення Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 541 від 05 вересня 2008 року (15 сесія 5 скликання) та зареєстрованим у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 462360001004885 від 02.12.2011.

Відповідно до вказаного Державного акту цільове призначення земельної ділянки визначено як «для ведення особистого селянського господарства».

Згідно з рішенням Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 541 земельну ділянку передано ОСОБА_1 у власність «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», тоді як у Державному акті цільове призначення цієї земельної ділянки зазначено як «для ведення особистого селянського господарства».

Наведені обставини, на думку позивачки, свідчать про те, що цільове призначення у Державному акті зазначено помилково, а допущена невідповідність є технічною помилкою, яка підлягає виправленню у Державному земельному кадастрі.

21 березня 2026 року позивачка звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із заявою про виправлення зазначеної помилки у відомостях Державного земельного кадастру.

Звернення зареєстровано як повідомлення про виявлення технічної помилки фізичною або юридичною особою за № ЗВ-4600230242026 від 06.04.2026.

За результатами розгляду цього звернення державний кадастровий реєстратор відділу № 6 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Шинкаренко О.М. прийняв рішення від 07.04.2026 № РВ-6300074462026, яким у виправленні відомостей відмовлено.

Підставою для відмови стало встановлення того, що відомості Державного земельного кадастру відповідають інформації, яка міститься в документах, що стали підставою їх внесення.

Вирішуючи вказаний спір суд зазначає наступне.

Суд зауважує, що предметом спору є рішення відповідача 2 про відмову у виправленні помилок у відомостях Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки кадастровий номер 4623686600:01:002:0959 щодо цільового призначення земельної ділянки: «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», прийняте за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від 06.04.2026.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Таке право кореспондується з положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 вказав, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України).

До виключної компетенції адміністративних судів належать розгляд адміністративних справ, які стосуються публічно-правових відносин між особами та суб`єктами владних повноважень (органами державної влади чи місцевого самоврядування), що включає оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких суб`єктів, які впливають на права та інтереси осіб, і забезпечує ефективний контроль за законністю адміністративних процедур.

За визначенням, наведеним у пункті 2 частини першої статті 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Органи місцевого самоврядування, як суб`єкти владних повноважень, відповідно до статті 19 Конституції України, мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру визначає Закон України «Про державний земельний кадастр України» від 07.07.2011 року №3613-VI (далі - Закон №3613-VI).

Частиною 1 статті 1 вказаного Закону визначено, що Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

В розрізі приписів статті 2 Закону №3613-VI Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при: регулюванні земельних відносин; управлінні земельними ресурсами; організації раціонального використання та охорони земель; здійсненні землеустрою; проведенні оцінки землі; формуванні та веденні містобудівного кадастру, кадастрів інших природних ресурсів; справлянні плати за землю.

Статтею 5 Закону №3613-VI визначено загальні засади ведення Державного земельного кадастру.

Так, ведення Державного земельного кадастру здійснюється шляхом: створення відповідної державної геодезичної та картографічної основи, яка визначається та надається відповідно до цього Закону; внесення відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру; внесення змін до відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру; оброблення та систематизації відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру.

Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.

Порядок ведення Державного земельного кадастру визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог цього Закону.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №3613-VI внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з частиною 4 статті 9 Закону №3613-VI державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону №3613-VI державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, про відмову у здійсненні таких дій.

Згідно з статтею 37 Закону №3613-VI у разі виявлення фізичною або юридичною особою у витязі, довідці з Державного земельного кадастру, викопіюванні з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру технічної помилки (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущеної органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, заінтересована особа письмово повідомляє про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який перевіряє відповідність відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які стали підставою для внесення цих відомостей. Якщо факт невідповідності підтверджено, орган, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, безоплатно виправляє допущену помилку в день надходження повідомлення та не пізніше наступного дня повідомляє про це заінтересованих осіб. Повідомлення про виявлення помилки може бути надіслано також в електронному вигляді з Державного аграрного реєстру через Єдиний портал адміністративних послуг, у тому числі через інтегровану з ним інформаційну систему центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. У разі виявлення технічної помилки, допущеної в записах Державного земельного кадастру органом, що здійснює його ведення, зазначений орган у п`ятиденний строк письмово повідомляє про це заінтересовану особу. Виправлення технічних помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок наявності технічних помилок у документах, на підставі яких були внесені такі відомості, здійснюється після виправлення помилок у зазначених документах. Виправлення інших помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилки у документації із землеустрою, оцінки земель, здійснюється після внесення змін до такої документації. Виправлення помилок у відомостях про земельну ділянку може здійснюватися також на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) або матеріалів інвентаризації земель чи рішення суду. Інформація про виправлення технічних помилок не пізніше наступного дня з дня їх виправлення надається в письмовій формі власникам та користувачам земельних ділянок, а також третім особам, чиїх інтересів стосувалося виправлення помилок.

Порядок ведення Державного земельного кадастру затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051 (надалі - Порядок №1051).

Згідно з абзацом другим пункту 5 Порядку №1051 державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, а також відмову у внесенні або наданні відомостей.

Отже, повноваження із внесення відомостей до ДЗК (змін до них) покладено на державних кадастрових реєстраторів Держгеокадастру та його територіальних органів. Внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону.

Відповідно до положень статей 5, 10, 15 Закону №3613-VI земельна ділянка є одним із об`єктів ДЗК, відомості про яку, зокрема щодо її цільового призначення (категорію земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель), а також інформація про документацію із землеустрою та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку, включаються до ДЗК.

Згідно з підпунктом 10 пункту 24 Порядку №1051 відомості про земельну ділянку щодо її цільового призначення, які вносяться до ДЗК включають в себе: категорію земель згідно з підпунктом 6 пункту 22 цього Порядку; цільове призначення згідно з документацією із землеустрою; вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель згідно із частиною п`ятою статті 20 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 21 Закону №3613-VI відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до ДЗК: а) щодо категорії земель: на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення; на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель; б) щодо виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель: на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; на підставі письмової заяви власника (користувача) земельної ділянки державної чи комунальної власності, - у разі зміни виду використання земельної ділянки (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони); на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення.

Згідно з статтею 19 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії: а)землі сільськогосподарського призначення; б)землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г)землі оздоровчого призначення; ґ)землі рекреаційного призначення; д)землі історико-культурного призначення; е)землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

За змістом положень частини 1 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (ч. 2 ст.20 ЗК України).

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою (ч.5 ст. 20 ЗК України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 року №858-IV (далі - Закон №858-IV) цільове призначення земельної ділянки це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Між тим, види цільового призначення земель визначаються відповідно до наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року №548, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 року за №1011/18306 (далі - Наказ №548).

Згідно з пунктом 1.1. розділу I Наказу №548 класифікація видів цільового призначення земель (далі - КВЦПЗ) розроблена відповідно до Земельного кодексу України, Закону України "Про землеустрій" та Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 № 224.

КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів (п. 1.4. розділу I Наказу №548).

Вищенаведені положення Закону №3613-VI узгоджуються із положеннями Порядку ведення Державного земельного кадастру №1051, зокрема, п.п.14, 15, 66, 67, 69, 73, 111, 118, 121, 122.

З аналізу наведених норм вбачається, що внесення змін до відомостей ДЗК про земельну ділянку, зокрема щодо її цільового призначення, здійснюється за заявою власника або користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на підставі документації із землеустрою, передбаченої цим Законом (крім випадків зміни виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

Відповідно до пункту 139 Порядку № 1051 у разі виявлення фізичною або юридичною особою у витязі, довідці з Державного земельного кадастру, викопіюванні з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру технічної помилки (описки, друкарської, граматичної, арифметичної чи іншої помилки) заінтересована особа письмово повідомляє про це.

Суд встановив, що 21.03.2026 позивачка звернулася до відповідача 1 із заявою про виправлення помилки у відомостях Державного земельного кадастру, яка була зареєстрована як повідомлення про виявлення технічної помилки фізичною або юридичною особою за № ЗВ-4600230242026 від 06.04.2026, відповідно до пунктів 142 148 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051.

Підставою для відмови у виправленні помилки у відомостях Державного земельного кадастру стало встановлення того, що відомості Державного земельного кадастру відповідають інформації, яка міститься в документах, що стали підставою їх внесення.

Не є спірними питаннями про те, що: відповідно до Державного акту ЯЛ № 016166, виданого 21.07.2011 цільове призначення земельної ділянки визначено як «для ведення особистого селянського господарства», а згідно з рішенням Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 541 земельну ділянку передано у власність «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», тоді як у Державному акті цільове призначення цієї земельної ділянки зазначено як «для ведення особистого селянського господарства».

Суд погоджується з твердженням позивачки про те, що цільове призначення у Державному акті зазначено помилково, а допущена невідповідність є технічною помилкою, яка підлягає виправленню у Державному земельному кадастрі.

Разом з тим, відповідач у відзиві зазначає, що відомості Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки сформовані на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 016166, виданого 21.07.2011 на підставі рішення Солонківської сільської ради № 541 від 05.09.2008. Таким чином, розбіжність, на яку посилається позивач, існує між Державним актом і рішенням Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 541, тобто на етапі, що передував внесенню відомостей до кадастру.

Також відповідач стверджує, що виправлення технічних помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок наявності технічних помилок у документах, на підставі яких внесені такі відомості, здійснюється Державним кадастровим реєстратором після виправлення помилок у зазначених документах, але дальше наголошує, що З 1 січня 2013 року, у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про Державний земельний кадастр» державні акти на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою не видаються. Посвідчення права власності на земельну ділянку здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» без оформлення державних актів; виправлення помилок у державних актах на право власності на земельні ділянки не здійснюються.

Суд погоджується з висновком позивачки про те, що такий підхід фактично унеможливлює виправлення допущеної державним органом помилки та не може бути підставою для збереження у Державному земельному кадастрі недостовірних відомостей, які суперечать первинному правовстановлюючому документу.

Суд встановив, що рішення Солонківської сільської ради № 541 від 05 вересня 2008 року є чинним, не скасованим, не зміненим та не містить жодних помилок. Саме цим рішенням визначено цільове призначення спірної земельної ділянки як «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд». Натомість державний акт та відомості Державного земельного кадастру відтворюють зміст зазначеного рішення з помилкою, що свідчить про наявність технічної помилки, яка підлягає виправленню відповідно до статті 37 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Також суд встановив, на вказаній земельній ділянці збудовано житловий будинок та позивачка використовує вказану земельну ділянку для обслуговування будинку.

Суд дійшов висновку, що рішення відповідача-2 про відмову у виправленні помилок від 07.04.2026 № РВ-6300074462026 про відмову у виправленні технічної помилки є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги зобов`язати відповідача-1 виправити технічну помилку у відомостях Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки кадастровий номер 4623686600:01:002:0959, зазначивши цільове призначення: «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», у відповідності до рішення Солонківської сільської ради № 541 від 05 вересня 2008 року суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям.

Щодо ефективності обраного способу захисту суд зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для присвоєння адреси.

Такий спосіб захисту, як зобов`язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями.

Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

У вказаному випадку відповідач-1 не вирішував порушене заявником питання і не ухвалив з цього приводу жодного акта у формі рішення у формі та за процедурою, визначеною законом.

Оскільки заява позивача про виявлення технічної помилки № ЗВ-4600230242026 від 06.04.2026 відповідачем-2 була розглянута по суті та відповідне рішення за результатами її розгляду прийнято відповідачем-2, тому відповідач-2 має повноваження щодо повторного розгляду заяви позивачки.

Суд зазначає, що у цій справі для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, рішенням якого відмовлено позивачу у виправленні технічної помилки .

Тож, дії зобов`язального характеру щодо виправлення технічної помилки має вчинити територіальний орган Держгеокадастру, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав повідомлення ОСОБА_1 , яким у цьому випадку є Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.

До подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 та від 09.07.2024 у справі №240/16372/23, який в силу приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються судом під час вирішення цього спору.

Оскільки відповідач у спірних відносинах не реалізував своїх повноважень та дотримав вищенаведених законодавчих приписів, суд вважає, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача-2 повторно розглянути повідомлення ОСОБА_1 про виявлення технічної помилки № ЗВ-4600230242026 від 06.04.2026 з урахуванням висновків викладених у рішенні суду.

Щодо позовної вимоги зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області безоплатно видати ОСОБА_1 витяг з Державного земельного кадастру з виправленими відомостями, суд зазначає наступне.

Оскільки рішення про виправлення помилки у відомостях Державного земельного кадастру відповідачем ще не прийнято, тому суд вважає, що вказана позовна вимога спрямована на майбутнє і, відповідно, не підлягає до задоволення.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 року у справі "Рисовський проти України" (пункти 70-71), підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Зазначені вимоги КАС не є формальними, оскільки рішення відповідача оцінюється, у тому числі, з приводу підстав його прийняття.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Оскільки, Позивачка є інвалідом ІІ групи, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 , серія НОМЕР_2 та Довідкою серія 10 ААА № 846655, а тому звільнена від сплати судового збору, відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не розподіляються.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у виправленні помилок від 07.04.2026 № РВ-6300074462026, прийняте державним кадастровим реєстратором Відділу № 6 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Харківській області за результатами розгляду повідомлення ОСОБА_1 про виявлення технічної помилки № ЗВ-4600230242026 від 06.04.2026.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути повідомлення ОСОБА_1 про виявлення технічної помилки № ЗВ-4600230242026 від 6.04.2026 з урахуванням висновків викладених у рішенні суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяБрильовський Роман Михайлович