Ухвала суду № 139476180, 02.09.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

про зупинення провадження у справі

"02" вересня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/2056/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області (65091, Україна, м. Одеса, вул. Головківська, буд. 1) в інтересах держави в особі

позивача: Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691, 65026, Україна, м. Одеса, пл. Думська, буд. 1, )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ханбер" (код ЄДРПОУ 33311711, 65009, м. Одеса, Фонтанська дорога, буд. 6)

про стягнення 3339962,21 грн.

за участю прокурора: Ірина Коломійчук

за участю представників сторін:

від позивача: Дар`я Явченко

від відповідача: Вікторія Чукітова

в с т а н о в и в:

Заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської міської ради про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ханбер" до місцевого бюджету 3339962,21 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов`язку зі сплати коштів пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси.

Ухвалою Господарського суду Одеської області (суддя Гут С.Ф.) від 02.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання та вирішено інші процесуальні питання.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.10.2025 позовні вимоги прокурора задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ханбер" на користь держави в особі Одеської міської ради до місцевого бюджету 1256115,54 грн. заборгованості зі сплати пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси, 147946,32 грн. 3% річних та 762222,69 грн. інфляційних нарахувань.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2026, окрім іншого, рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2025 у справі №916/2056/25 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ханбер" на користь держави в особі Одеської міської ради до місцевого бюджету 1256115,54 грн. заборгованості зі сплати пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси, 147946,32 грн. 3% річних та 762222,69 грн. інфляційних нарахувань; ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю"Ханбер" 39600,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

Постановою Верховного Суду від 16.04.2026 рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2025, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 у справі № 916/2056/25 скасовано; справу №916/2056/25 передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.04.2026 справу №916/2056/25 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Сулімовській М.Б.

Ухвалою суду від 04.05.2026 прийнято справу №916/2056/25 до провадження; призначено підготовче засідання.

03.06.2026 представник відповідача звернувся до суду із клопотанням про призначення судової будівельно-технічної експертизи (вх. №19262/26 від 03.06.2026).

Ухвалою від 02.07.2026 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ханбер" про призначення експертизи прийнято до розгляду; запропоновано учасникам провадження до 15.07.2026 надати письмово викладену позицію щодо клопотання про призначення експертизи; питання, роз`яснення яких потребує висновку експерта, та узгодити експерта або експертну установу для призначення експертизи; з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, постановлено провести підготовче провадження у розумні строки; відкладено підготовче засідання на 02.09.2026.

01.09.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення разом з науково-правовим висновком щодо застосування законодавства України до правовідносин пайової участі в інфраструктурі міста та клопотання про зупинення провадження у справі.

02.09.2026 прокурором подано заперечення на клопотання та пояснення відповідача.

В судове засідання з`явились прокурор та представники сторін.

За результатами розгляду пояснення ТОВ "Ханбер" відмовлено у прийнятті останнього разом з науково-правовим висновком щодо застосування законодавства України до правовідносин пайової участі в інфраструктурі міста, про що постановлено ухвалу без оформлення її окремим документом. Відповідно до положень ч.5 ст.233 ГПК України, вказана ухвала занесена до протоколу судового засідання.

Крім того, судом розглянуто клопотання відповідача про призначення експертизи.

Представник відповідача підтримала клопотання та просить його задовольнити.

Прокурор та представник позивача проти задоволення клопотання заперечили.

Розглянувши клопотання про призначення експертизи, заслухавши представників сторін, суд дійшов наступних висновків.

Пунктом 8 частини 2 статті 182 ГПК України передбачено, що у підготовчому засіданні суд вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду

За змістом частини 1 статті 98 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до частини 2 статті 98 Господарського процесуального кодексу України, предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

За приписами статті 99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. З урахуванням обставин справи суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза).

Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну.

Поряд з цим, постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" передбачено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Аналогічний висновок зроблено у постановах ВС КГС у справах №916/2982/16 та №908/464/17.

Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 та від 24 січня 2018 року у справі № 917/50/17.

За визначенням статті 73 ГПК України, експертний висновок є письмовим доказом у справі. Експертний висновок - це письмове викладення експертом відомостей про обставини, що мають значення для справи, встановлені експертом на підставі його спеціальних знань і отриманих у результаті проведеного дослідження матеріалів справи, яке ґрунтується на сформульованому в ухвалі суду про призначення експертизи завданні.

Аналіз положень статей 73, 99 ГПК України дозволяє зробити висновок про те, що висновок експерта складається за результатами проведення судової експертизи та є одним із видів доказів у справі; експертиза призначається судом за його власною ініціативою або за клопотанням учасника справи у випадку, коли суд вважає, що має дійсну потребу в спеціальних знаннях для встановлення певних фактичних даних, що входять до предмета доказування.

Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування в справі, нарівні з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 910/21067/17).

Cудова експертиза призначається тільки у разі, коли висновки експерта не можуть замінити інші докази, які знаходяться у матеріалах справи, чи неможливо застосувати інші засоби доказування (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 910/4292/13).

Обґрунтовуючи клопотання відповідач зазначає, що для вирішення спору суду необхідно встановити, чи відповідає проєктно-технічна документація на будівництво об`єкта "Будівництво багатоквартирного житлового комплексу з підземними паркінгами, вбудовано прибудованими приміщеннями громадського призначення та станцією технічного обслуговування з магазином супутніх товарів та адміністративно-побутовими приміщеннями за адресою: м. Одеса, Малиновський район, вул. Фонтанська дорога, 6" вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, як єдиному об`єкту будівництва, чи є вказаний об`єкт єдиним майновим комплексом, а також стадію його спорудження.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За положеннями ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст.86 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 104 ГПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Таким чином, експертиза не може мати для суду заздалегідь встановленої сили і має оцінюватися судом з урахуванням всіх встановлених обставин справи в сукупності з поясненнями сторін, як того вимагає стаття 86 ГПК України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року по справі №914/1019/16.

Разом з тим, право на справедливий суд встановлено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, відповідно до пункту 1 цієї статті кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У постанові ОП КГС ВС від 11 червня 2018 року у справі №922/2716/17 зазначено, що призначення судової експертизи як процесуальна дія суду, яка у будь-якому випадку збільшує строк розгляду справи, що, відповідно, може мати наслідком порушення прав і охоронюваних законом інтересів учасників справи, а тому у кожному разі має бути обґрунтованим. При цьому призначення судової експертизи з порушенням вимог має наслідком безпідставне збільшення строку розгляду справи, тобто вихід за межі розумного строку розгляду справи, що суперечитиме статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до частини 1 якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У пункті 74 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" зазначено, що "розумний строк" провадження має бути оцінений відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних державних органів, а також важливість предмета спору для заявника (рішення "Фридлендер проти Франції" [GC], № 30979/96, п.43, ECHR 2000-VI).

Тобто, очевидне безпідставне призначення судової експертизи є порушенням наведених приписів, що має наслідком порушення прав та охоронюваних законом інтересів учасників справи, у тому числі права на розгляд справи судом встановленим законом, у розумний строк.

В той же час, недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи може мати наслідком затягування судового процесу та знаходження учасників судового процесу у стані невизначеності, що в свою чергу призведе до порушення вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна.

Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§ 51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Суд зауважує, що призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Аналогічний висновок наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 927/685/20.

Оцінюючи обґрунтування відповідача щодо потреби призначити у справі судову будівельно-технічну експертизу, суд зауважує, що останнім не доведено наявність сукупності усіх умов, передбачених ч. 1 ст. 99 ГПК України, для призначення судової експертизи, зокрема, обставин, тощо, що питання, які будуть вирішені судовою експертизою, стосуються встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування у даній справі.

Суд зазначає, що матеріали справи містять достатньо доказів, на підставі яких можливо з`ясувати всі обставини спірних правовідносин.

За наведеного суд доходить висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про призначення судової експертизи.

Також, судом розглянуто клопотання відповідача про зупинення провадження.

Представник ТОВ "Ханбер" підтримала означене клопотання, надала пояснення.

Прокурор та представник позивача проти задоволення клопотання заперечили з підстав його необґрунтованості.

Розглянувши клопотання відповідача, заслухавши учасників провадження, суд дійшов наступних висновків.

Так, обґрунтовуючи клопотання відповідач зазначає, що в даній справі прокурор в обґрунтування позовних вимог посилається на вимоги абз.2 п.2, зокрема на підпункти 3 та 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні". Наразі відповідачу стало відомо про те, що Конституційним Судом України проводиться розгляд справи № 139-2 (ІІ)/2026 за конституційною скаргою ОСОБА_1 №18/238 від 05.05.2026 щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу другого підпунктів 3, 4 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".

Визнання даних законодавчих норм неконституційними, на переконання відповідача, призведе до необґрунтованості позовних вимог прокурора та стане підставою для відмови в задоволенні позову. Таким чином, оскільки вказані норми лежать в основі обґрунтування вимог прокурора про стягнення грошових коштів пайової участі, до вирішення вищевказаної справи Конституційним Судом України вирішення справи №916/1001/26 є об`єктивно неможливим.

Також, ухвалою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 10.06.2026 року у справі №922/2047/25 вирішено передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду для відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.02.2026 у справі №914/169/25, ухваленій у складі колегії суддів з іншої палати, та зробити правовий висновок про те, з якого моменту фіксується розмір пайової участі замовника будівництва.

Розгляд справи №922/2047/25 Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду сформує сталу правову позицію стосовно суттєвих питань при розгляді справ, що стосуються пайової участі, яка має бути обов`язково врахована в даній справі та без формування якої об`єктивно неможливо вирішити справу №916/1001/26.

За наведеного відповідач просить зупинити провадження у справі №916/1001/26 до набрання законної сили судовими рішеннями за результатами розгляду справи №922/2047/25 Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду та за результатами розгляду справи №139 2 (ІІ)/2026 за конституційною скаргою ОСОБА_1 18/238 від 05.05.2026 щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу другого підпунктів 3, 4 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".

Що стосується клопотання в частині зупинення провадження у справі до вирішення справи №139 2 (ІІ)/2026 Конституційним Судом України, суд зауважує наступне.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

За змістом пункту 4 частини першої статті 229 ГПК України, провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 5 частини 1 статті 227 цього Кодексу, до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Суд зазначає, що положення п.5 ч.1 ст.227 ГПК щодо обов`язку суду зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є ідентичними положенням п.3 ч.1 ст.236 Кодексу адміністративного судочинства України та п.6 ч.1 ст.251 Цивільного процесуального кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.04.2018 у справі №800/235/17 (провадження №11-271сап18) сформулювала висновок щодо застосування п.3 ч.1 ст.236 КАС у питанні зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження. Скасовуючи ухвалу про зупинення провадження як передчасну, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що суд повинен мотивувати зв`язок між очікуваними висновками рішення суду конституційної юрисдикції та предметом спору, конкретизувати, чому з огляду на характер заявлених вимог неможливо розглянути справу без попереднього розгляду справи в порядку конституційного судочинства, та зазначити, чому зібрані у справі докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Отже, Велика Палата Верховного Суду не встановила абсолютної заборони зупиняти провадження до ухвалення рішення Конституційним Судом України, однак визначила обов`язковий стандарт обґрунтування такого зупинення, за яким сам лише факт розгляду Конституційним Судом України питання щодо конституційності норми, яка підлягає застосуванню у справі, не є достатнім.

Розвиваючи наведений підхід, об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 12.12.2019 у справі №826/25204/15 сформулювала висновок щодо застосування тотожної норми п.3 ч.1 ст.236 КАС, за яким: під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій іншій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи (п.35 постанови); зупинення провадження з підстав неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акта, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи, тоді як в інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акта не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України (п.37 постанови); вирішуючи питання щодо зупинення провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв`язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду у справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі (п.38 постанови).

Наведений підхід Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду з огляду на тотожність зазначених норм процесуального права є релевантним для застосування п.5 ч.1 ст.227 ГПК незалежно від того, що його сформульовано в іншій юрисдикції. За цим підходом практика Верховного Суду є усталеною: закони та інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю (Рішення Конституційного Суду України від 24.12.1997 №8-зп/1997), тому за загальним правилом суд розглядає справу на підставі чинного законодавства і не зупиняє провадження до вирішення Конституційним Судом України питання щодо конституційності норми, яка підлягає застосуванню; сам лише факт відкриття конституційного провадження щодо такої норми не створює об`єктивної неможливості розгляду справи. Зупинення провадження є винятком, який можливий лише тоді, коли суд обґрунтує у своїй ухвалі зв`язок між очікуваним рішенням Конституційного Суду України та предметом спору, конкретизує, у чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду справи, та пояснить, чому зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Водночас зупинення провадження до вирішення справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, може бути виправданим у випадках, коли рішення Конституційного Суду України здатне вплинути на вирішення спору. Насамперед це справи, у яких предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми, якими врегульовано питання юридичної відповідальності фізичної особи, оскільки саме у разі пом`якшення або скасування такої відповідальності закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію в часі (ч.1 ст.58 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99). Вплив рішення Конституційного Суду України на вирішення спору не виключається також тоді, коли спірні правовідносини тривають і правове регулювання прав та обов`язків їх учасників на майбутнє безпосередньо залежить від чинності норми, конституційність якої перевіряється (ч.2 ст.152 Конституції України). Проте і в цих випадках суд повинен обґрунтувати зупинення провадження за наведеними вище критеріями.

Так, відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Стаття 58 передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 дійшов висновку, що положення ч.1 ст.58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.08.2026 №910/11553/25.

У цій справі відповідачем є юридична особа - ТОВ "Ханбер", а не фізична особа. Окрім цього предметом спору є вимога про стягнення безпідставно одержаних коштів, що не є заходом відповідальності за порушення законодавства, а є наслідком безпідставного набуття майна.

Відтак, на переконання суду, вирішення Конституційним Судом України питання щодо конституційності абзацу другого, підпунктів 3, 4 пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX не є підставою для зупинення провадження у розумінні пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.

Водночас суд відзначає, що у разі встановлення Конституційним Судом України неконституційності (конституційності) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, ТОВ "Ханбер Трейд" наділений правом реалізації інституту перегляду рішення за виключними обставинами.

За наведеного, клопотання в цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо решти клопотання.

Судом встановлено, що ухвалою від 17.07.2026 у справі №922/2047/25 Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду (далі - ВС у складі ОП КГС) прийняв до розгляду справу №922/2047/25 за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2026.

Підставою для передачі справи на розгляд ВС у складі ОП КГС стало те, що колегія суддів Касаційного господарського суду (судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності) вважає за необхідне:

- відступити від висновку у застосуванні, зокрема положень абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX та статті 1212 ЦК України, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.02.2026 у справі № 914/169/25, ухваленій у складі колегії суддів з іншої палати (судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів секретаріату Касаційного господарського суду), згідно з яким пайовий внесок має розраховуватися саме на підставі показників опосередкованої вартості спорудження житла на момент початку будівництва;

- уточнивши при цьому правовий висновок щодо моменту, з якого фіксується розмір пайової участі замовника будівництва, що:

1) на момент виникнення обов`язку замовника звернутися до органу місцевого самоврядування для визначення її розміру у зв`язку з початком будівництва;

2) на момент початку будівництва;

3) на момент введення об`єкта в експлуатацію, з яким закон прямо пов`язує граничний строк сплати. (п. 10 ВС у складі ОП КГС ухвали від 17.07.2026 у справі №922/2047/25)

При цьому, передаючи цю справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - ОП КГС ВС), колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 10.06.2026 зазначила про існування різної судової практики Верховного Суду у подібних правовідносинах з огляду на наявність висновків, сформульованих у подібних із цією справою правовідносинах у постановах Верховного Суду від 20.05.2026 у справі №922/2053/25, від 28.05.2026 у справі №922/1993/25, згідно з якими пайовий внесок має розраховуватися на підставі показників опосередкованої вартості спорудження житла на момент введення його в експлуатацію, та які протилежні тим висновкам, що викладені у постанові Верховного Суду від 17.02.2026 у справі №914/169/25 (пункт 10 цієї ухвали), що зумовило необхідність формування єдиної правозастосовчої практики з порушеного згідно з касаційною скаргою у цій справі питання (п. 11 ухвали ВС у складі ОП КГС від 17.07.2026 у справі № 922/2047/25).

У пункті 17 ухвали від 17.07.2026 у справі №922/2047/25, приймаючи до розгляду справу, ВС у складі ОП КГС звернув увагу на те, що правова позиція щодо здійснення розрахунку пайової участі з урахуванням показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які були чинні на момент введення об`єкта будівництва в експлуатацію, а не на момент початку будівництва, як про це виснувало у справі №914/169/25, сформульована Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду також у постановах від 20.03.2025 у справі № 903/601/24, від 07.05.2026 у справі № 916/1281/25 та від 21.05.2026 у справі № 916/67/25.

Відтак очевидно, що на цей час у Касаційному господарському суді існує невирішена правова проблема, окреслена у цій ухвалі (пункти 10, 11), через протилежні правові позиції щодо визначення, за правилами положень абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX т статті 1212 ЦК України, моменту, станом на який визначається розмір пайової участі замовника будівництва, який підлягає сплаті (на момент початку будівництва або на момент введення об`єкта в експлуатацію, з яким закон прямо пов`язує граничний строк сплати), що породжує існування у подібних правовідносинах правової невизначеності.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.228 ГПК України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Таким чином, за змістом (правами й обов`язками учасників спору) й об`єктами спірних правовідносин відносини у справах №922/2047/25 і №916/2056/25 є подібними.

Подібність спірних правовідносин у справах №922/2047/25 і №916/2056/25 зумовлює необхідність урахування висновку, що буде сформульований під час розгляду справи №922/2047/25 ВС у складі ОП КГС господарським судом під час розгляду даної справи.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про необхідність зупинення провадження у справі №916/2056/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/2047/25 за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2026.

Згідно з п.11 ч.1 ст.229 ГПК України, провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.

На підставі викладеного, керуючись п.7 ч.1 ст.228, ст.ст. 229, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

1. У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ханбер" про призначення судової будівельно-технічної експертизи відмовити.

2. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ханбер" про зупинення провадження у справі задовольнити частково.

3. Зупинити провадження у справі №916/2056/25 до закінчення перегляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/2047/25 та оприлюднення повного тексту постанови.

4. У задоволенні решти клопотання відмовити.

Суддя М.Б. Сулімовська

Ухвала суду набрала законної сили 02.09.2026 та в частині зупинення провадження у справі може бути оскаржена в порядку і строки, встановлені ст.ст.254-257 Господарського процесуального кодексу України. В решті ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено і підписано 04.09.2026.