Рішення № 139474978, 01.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.09.2026Справа № 910/7612/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Бондаренко Г.П., за участю секретаря судового засідання (помічник судді) Конон В.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

За позовом ОСОБА_1

до Фонду державного майна України

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство з ліквідації збиткових вугледобувних, вуглепереробних та торфодобувних підприємств «Укрвуглеторфреструктуризація»

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство «Центрально-західна компанія «Вуглеторфреструктуризація»

про спонукання виконати певні дії

Представники сторін:

від позивача: Сюсяйло О.М. (поза межами приміщення суду) - адвокат, ордер серії АН №1489236 від 19.06.2026.

від відповідача: Галата А.О. - самопредставництво, витяг з ЄДРПОУ.

від третьої особи-1: не прибув

від третьої особи-2: не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України:

- припинити правовідносини, які виникли між Державним підприємством з ліквідації збиткових вугледобувних, вуглепереробних та торфодобувних підприємств «Укрвуглеторфрестуктуризація» та ОСОБА_1 , а саме щодо виконання ним повноважень голови комісії з поділу зазначеного підприємства, з дати набрання рішенням законної сили;

- виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 як голову комісії з поділу Державного підприємства з ліквідації збиткових вугледобувних, вуглепереробних та торфодобувних підприємств «Укрвуглеторфрестуктуризація», в атрибутах «Відомості про керівника юридичної особи та інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи», та інших розділах;

- виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 як керівника Державного підприємства «Центрально-західна компанія «Вуглеторфреструктуризація», в артрибутах «Відомості про керівника юридичної особи та інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи», та інших розділах.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого обов`язку щодо виключення позивача з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та звільнення з посади керівника Державного підприємства «Центрально-західна компанія «Вуглеторфреструктуризація» за його заявою.

25.06.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №910/7612/26, розгляд справи ухвалив здійснювати у порядку загального позовного провадження, та призначив підготовче засідання у справі на 09.07.2026. Зобов`язано позивача протягом 5 (п`яти) днів з моменту отримання даної ухвали подати до суду письмову заяви на виконання ухвали із доданням до неї платіжного доручення по доплаті судового збору у розмірі 1 331, 20 грн за платіжними реквізитами вказаними на офіційному веб-сайті Господарського суду міста Києва та заяву із обґрунтуванням необхідності залучення третіх осіб без самостійних вимог.

29.06.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 25.06.2026, в якій зокрема викладено клопотання про залучення до справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: (1) Державне підприємство з ліквідації збиткових вугледобувних, вуглепереробних та торфодобувних підприємств «Укрвуглеторфреструктуризація», (2) Державне підприємство «Центрально-західна компанія «Вуглеторфреструктуризація».

09.07.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 09.07.2026 залучив до участі у справі Державне підприємство з ліквідації збиткових вугледобувних, вуглепереробних та торфодобувних підприємств «Укрвуглеторфреструктуризація» третьою особою-1 яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Державне підприємство «Центрально-західна компанія «Вуглеторфреструктуризація» третьою особою-2 яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, та відклав підготовче засідання на 06.08.2026.

Сторонами було подано суду докази надсилання заяв по суті спору залученим судом третім особам, проте у встановлений судом строк треті особи пояснення щодо суті спору не подали.

06.08.2026 у судове засідання прибули представники позивача, (поза межами приміщення суду; ВКЗ) та відповідача, представники третіх осіб в судове засідання не прибули, зо повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи.

В підготовчому судовому засіданні 06.08.2026 року суд ухвали закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті на 01.09.2026 року.

В судове засідання 01.09.2026 року прибули представники сторін, представники третіх осіб не прибули.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, а представник відповідача позов не визнав та просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні 01.09.2026 року було оголошено вступну та резолютивні чавстини рішення про задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ

Наказом Міністерства вугільної промисловості України від 02.02.2010 № 99 ОСОБА_1 , було призначено головою комісії з поділу ДП «Укрвуглеторфреструктуризація» за його згодою.

Призначення за доводами позивача відбулося за сумісництвом, оскільки в цей час він обіймав посаду керівника Державного підприємства «Центрально-західна Компанія «Вуглеторфреструктуризація» (код ЄДРПОУ 32112705).

Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 16.06.2014 №97-к/к ОСОБА_1 було звільнено з посади генерального директора Державного підприємства «Центрально-західна Компанія «Вуглеторфреструктуризація» відповідно до пункту 1 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України.

Позивачем зазначено, що разом із звільненням з посади керівника, він фактично припинив виконання будь-яких функцій голови комісії з поділу ДП «Укрвуглеторфреструктуризація».

Проте, наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади голови комісії з поділу ДП «Укрвуглеторфреструктуризація» не було видано. Внаслідок цього в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься відомості про ОСОБА_1 як про керівника юридичної особи з обмеженням щодо представництва.

На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 липня 2022 № 683- р «Деякі питання управління об`єктами державної власності» Державне підприємство «Укрвуглеторфреструктуризація» передано із сфери управління Міністерства енергетики України до сфери управління Фонду державного майна України, що підтверджується і Актом приймання-передачі, затвердженим головою Фонду державного майна України Р. Умєровим 06.06.2023.

Для вирішення питання його звільнення позивач звертався до Міністерства енергетики України. У своєму листі-відповіді від 22.08.2023 Міністерство повідомило ОСОБА_1 про те, що питання його звільнення належить до виключної компетенції Фонду державного майна України.

В зв`язку з цим, позивач звернувся до Фонду державного майна України із заявою про звільнення з посади голови комісії з поділу ДП «Укрвуглеторфреструктуризація», а також з проханням внести відповідні зміни в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, виключивши відомості про ОСОБА_1 як голову комісії з поділу та як керівника Державного підприємства «Центрально-західна Компанія «Вуглеторфреструктуризація».

Листом від 18.06.2026 № 10-79-16829 Фонд державного майна України відмовив у задоволенні заяви, пославшись на лист Міністерства юстиції України від 21.03.2024 №44324/8.4.3/32-24, вказав, що вчинення таких дій можливе виключно на підставі рішення суду.

Позивач вважає, що Відповідач ухилився від позасудового, добровільного усунення порушень трудових прав Позивача, що відповідно, змушує його звернутися з захистом своїх прав до суду.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що відповідно до закону, зокрема ЦК України, не передбачає порядку відбору голови комісії з припинення юридичної особи та винагороди за виконання даних функцій, а отже до отримання згоди та призначення іншої особи як голови комісії з поділу (припинення шляхом поділу), позивача не може бути увільнено від виконання обов`язків голови комісії. Виходячи з наведених вище обставин, Відповідач вважає відсутніми правові підстави для задоволення позовних вимог.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступні обставини.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та способи захисту цивільних прав та інтересів.

З установлених судом вище обставин убачається, що наказом Міністерства вугільної промисловості України від 02.04.2010 № 99 «Про припинення діяльності ДП «Укрвуглеторфреструктуризація» припинено реорганізацію шляхом приєднання до державного підприємства «Укрвуглеторфреструктуризація» державних підприємств: «Донецька обласна дирекція з ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств», «Луганська обласна дирекція з ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств», «Центрально-Західна Компанія «Вуглеторфреструктуризація» та призначено головою комісії з поділу ДП «Укрвуглеторфреструктуризація» ОСОБА_1 за його згодою.

Відповідно до частин 3, 4 статті 105 Цивільного кодексу України, учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

За статтею 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 2 статті 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", здійснюючи управління об`єктами державної власності Кабінет Міністрів України, зокрема, визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об`єктами державної власності; встановлює порядок передачі об`єктів державної власності суб`єктам управління, визначеним цим Законом.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 липня 2022 р. № 683- р «Деякі питання управління об`єктами державної власності» Державне підприємство «Укрвуглеторфреструктуризація» передано із сфери управління Міністерства енергетики України до сфери управління Фонду державного майна України.

Згідно із частиною 1 статті 1 Закону України «Про Фонд державного майна України», Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

У відповідності до пункту 11 частини 1 статті 5 Закону України «Про Фонд державного майна України», Фонд державного майна України приймає рішення про створення, реорганізацію (реструктуризацію) та ліквідацію підприємств і організацій, заснованих на державній власності, що належать до сфери його управління.

06.05.2023 набрав чинності Закон України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України», який встановлює порядок та особливості припинення державних підприємств за рішенням суб`єкта управління на основі принципів законності, відкритості та прозорості.

У статті 4 Закону України "Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України" унормовано повноваження суб`єкта управління, а саме: суб`єкт управління має право:

1) приймати рішення про припинення об`єктів припинення;

2) скасовувати прийняті рішення про припинення об`єктів припинення;

3) приймати рішення про продовження строку проведення процедури припинення;

4) здійснювати відбір, призначати та припиняти повноваження керуючого припиненням;

5) здійснювати контроль за діяльністю керуючих припиненням;

6) встановлювати додаткові заходи, що будуть невід`ємною частиною плану-графіка і є обов`язковими для здійснення припинення;

7) здійснювати компенсацію витрат керуючого припиненням, пов`язаних із здійсненням процедури припинення;

8) затверджувати: а) план-графік та зміни до нього; б) проміжний ліквідаційний баланс (у разі ліквідації об`єкта припинення); в) передавальний акт (у разі реорганізації об`єкта припинення шляхом злиття, приєднання чи перетворення); г) розподільчий баланс (у разі реорганізації об`єкта припинення шляхом поділу); ґ) пропозиції керуючого припиненням щодо подальшого ходу та завершення процедури припинення; д) ліквідаційний баланс (у разі ліквідації об`єкта припинення); е) кошторис витрат керуючого припиненням, пов`язаних із здійсненням процедури припинення; є) порядок відбору, призначення та припинення повноважень керуючого припиненням; ж) типову форму плану-графіка;

9) погоджувати умови реалізації майна об`єкта припинення;

10) погоджувати умови залучення керуючим припиненням третіх осіб для забезпечення здійснення процедури припинення;

11) виконувати дії, спрямовані на формування та передачу архівних документів об`єкта припинення до архівних установ у випадках, передбачених цим Законом;

12) одержувати інформацію та документи від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та їх посадових осіб;

13) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Отже, до повноважень Фонду входить припинення повноважень керуючого припиненням.

Водночас відповідно до статті 7 Закону України "Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України" з моменту призначення до керуючого припиненням переходять функції щодо управління об`єктом припинення, а також права та обов`язки керівника об`єкта припинення, у тому числі право вживати заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна об`єкта припинення, що знаходиться у третіх осіб; ) заявляти до третіх осіб вимоги та/або позови щодо повернення об`єкту припинення сум дебіторської заборгованості; подавати до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) об`єкта припинення; залучати на договірних засадах для забезпечення виконання своїх повноважень під час здійснення процедури припинення за рахунок об`єкта припинення інших осіб (аудиторів, юристів, суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання тощо) шляхом укладення керуючим припиненням відповідних договорів у межах кошторису витрат керуючого припиненням, пов`язаних із здійсненням процедури припинення, затвердженого суб`єктом управління і ніші юридично значимі дії, перелічені у законі.

Суб`єкт управління не несе відповідальності за шкоду, заподіяну керуючим припиненням третім особам.

Статтею 8 Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» визначено, що керуючий припиненням виконує свої повноваження з моменту призначення до завершення або скасування процедури припинення об`єкта припинення, крім випадків дострокового припинення його повноважень.

У разі прийняття суб`єктом управління рішення про скасування процедури припинення, керуючий припиненням за своєю згодою та за рішенням суб`єкта управління може продовжувати виконувати функції керівника із встановленням йому на час виконання зазначених функцій заробітної плати у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць виконання таких функцій до моменту призначення суб`єктом управління іншого керівника підприємства.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 6 Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» не може бути призначена керуючим припиненням фізична особа: яка не здатна виконувати обов`язки керуючого припиненням за станом здоров`я.

Отже, повноваження керуючого припиненням у відповідності до положень Закону України "Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України" можуть бути достроково припиненні.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України», голови ліквідаційних комісій та комісій з реорганізації, ліквідатори, які виконують свої повноваження на день набрання чинності цим Законом, вважаються керуючими припиненням та до них застосовуються положення цього Закону.

Зазначена норма Закону встановлює законодавче визначення правового статусу осіб, які вже здійснювали повноваження голови комісії з реорганізації на момент набрання чинності Законом України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України», як керуючих припиненням.

Як вбачається з матеріалів справи позивач звертався до Фонду державного майна України із заявою про звільнення з посади голови комісії з поділу ДП «Укрвуглеторфреструктуризація».

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даної норми, Конституційний суд України у рішеннях від 07.07.2004 р. N 14-рп/2004, від 16.10.2007 р. N 8-рп/2007, та від 29.01.2008 р. N 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

В основу виникнення будь-яких цивільних відносин, у тому числі й з приводу виконання повноважень з управління юридичною особою, покладено абсолютні принципи свободи (договору, підприємницької чи іншої діяльності, що не заборонена законом) та вільного волевиявлення.

Свобода передбачає можливість особи займатися чи не займатися тією чи іншою справою, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Так само принципи свободи та вільного волевиявлення покладено й в основу припинення таких правовідносин, адже ніхто проти його волі не може бути примушений перебувати у тих чи інших правовідносинах або виконувати певні зобов`язання, якщо це не передбачено законом чи договором.

Суд зазначає, що виконання повноважень голови комісії з реорганізації є персонально визначеною функцією, яка ґрунтується на волевиявленні особи та не може мати характеру безстрокового та примусового покладення обов`язків. Сам факт незавершеності процедури реорганізації юридичної особи не створює правових підстав для обмеження свободи особи відмовитися від подальшого виконання відповідних повноважень, особливо за відсутності трудових відносин та за наявності неодноразово заявленої вимоги про їх припинення.

Також суд критично оцінює доводи Відповідача про неможливість припинення повноважень позивача до призначення іншої особи, оскільки чинне законодавство не встановлює залежності реалізації права особи на припинення участі у відповідних правовідносинах від наявності замінної кандидатури.

Крім цього, суд враховує, що Фонд державного майна України, реагуючи на звернення позивача, фактично визнав необхідність вирішення питання щодо припинення його повноважень, однак протягом тривалого часу не вжив ефективних і завершальних заходів, що свідчить про затягування стану правової невизначеності.

За таких обставин, оскільки починаючи з серпня 2023, позивач повідомляв Міністерство енергетики України, а в подальшому Фонд державного майна України - відповідача у справі про небажання виконувати обов`язки голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Укрвуглеторфреструктуризація», що підтверджується матеріалами справи, проте відповідачем дій щодо призначення іншої особи головою комісії з реорганізації не було вчинено, суд дійшов висновку про порушення прав позивача та покладення на нього виконання обов`язків, які позивач немає бажання виконувати.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. (Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04.10.2022 у справі №914/2476/20, від 30.08.2022 у справі №914/1658/15).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19), постанові Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №914/1658/15.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (відповідачами) та чи є обраний позивачем спосіб захисту ефективним, тобто чи призведе до поновлення порушеного права.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, постановах Верховного Суду від 30.08.2022 у cправі №914/1658/15, від 31.08.2022 у cправі №914/970/20).

У постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.02.2020 у справі №914/393/19 зроблено висновок, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

За приписами частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).

Як слідує із висновків Верховного Суду в постанові від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений орган про таке звільнення письмово за два тижні.

Водночас, якщо працівник (керівник) не може звільнитись через відсутність рішення органу управління, за рішенням якого він підлягає звільненню, ефективним способом захисту є визнання трудових відносин припиненими (правовий висновок в аналогічних спорах, зокрема у справах №911/2992/25 та №910/2092/26).

Аналогічне слідує також із висновків Верховного Суду в постанові від 17.01.2024 у справі №333/3177/22, в якій Верховний Суд зазначив, що у зв`язку з визнанням судовим рішенням у іншій справі, яке набрало законної сили, трудових відносин позивача (генерального директора комунального підприємства) припиненими, такі є припиненими з дня набрання цим рішенням суду законної сили, а таке судове рішення є підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Беручи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо припинення правовідносини, які виникли між Державним підприємством «Укрвуглеторфреструктуризація» та ОСОБА_1 , а саме виконання ОСОБА_1 повноважень голови комісії з поділу Державного підприємства «Укрвуглеторфреструктуризація», а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Процедура припинення відносин голови комісії з реорганізації має супроводжуватись внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань змін до відомостей про керівника юридичної особи саме на підставі рішення суду у даній справі, у випадку набрання ним законної сили.

Згідно пункту 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За змістом п. 3 ч. 5 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її переконання, порушує її права й охоронювані законом інтереси (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №910/7164/19).

За приписами ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (стаття 173 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Так, у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 зроблено, серед іншого, висновок про те, що повноваження директора як посадової особи законодавець пов`язує з моментом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ.

Отже, у зв`язку з припиненням повноважень позивача як голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Укрвуглеторфреструктуризація» відповідні відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, підлягають приведенню у відповідність до ухваленого судового рішення шляхом виключення інформації про позивача як особу, уповноважену діяти від імені юридичної особи.

З огляду на те, що внесення змін до Єдиного державного реєстру спрямоване на відображення встановленого судом факту припинення повноважень позивача, суд вважає, що вимога про зобов`язання здійснити відповідні реєстраційні дії є належним та ефективним способом захисту порушеного права, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та припинення правовідносини, які виникли між відповідачем та позивачем, а саме - виконання позивачем повноважень голови комісії з реорганізації відповідача та виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про позивача із записів про відповідача в атрибутах «Відомості про керівника юридичної особи та інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи», «Дані про перебування юридичної особи у процесі припинення» та інших розділах.

ВІдповідно до приписів статіт 129 ГПК України, у випадку задоволення позвоних вимог судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити.

2. Припинити правовідносини, які виникли між Державним підприємством з ліквідації збиткових вугледобувних, вуглепереробних та торфодобувних підприємств "Укрвуглеторфреструктуризація» (ЄДРПОУ 35703830) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме виконанням ОСОБА_1 повноважень голови комісії з поділу Державного підприємства «Укрвуглеторфреструктуризація» з дати набрання рішенням законної сили.

3. Виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) як голову комісії з поділу Державного підприємством з ліквідації збиткових вугледобувних, вуглепереробних та торфодобувних підприємств «Укрвуглеторфреструктуризація» (ЄДРПОУ 35703830), в атрибутах «Відомості про керівника юридичної особи та інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи», «Дані про перебування юридичної особи у процесі припинення» та інших розділах.

4. Виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) як керівника державного підприємства «Центрально-Західна компанія «Вуглеторфреструктуризація» (ЄДРПОУ 32112705) в атрибутах «Відомості про керівника юридичної особи та інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи», «Дані про перебування юридичної особи у процесі припинення» та інших розділах.

5. Стягнути з Фонду державного майна України (01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/9, ідентифікаційний код 00032945) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 6656 (шість тисяч шістсот п`ятдесят шість) грн 00 коп. судового збору.

6. Після набрання рішенням суду законної сили видати накази.

7. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 04.09.2026

Суддя Бондаренко Г.П.