Рішення № 139474516, 31.08.2026, Господарський суд Житомирської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 р. м. Житомир Справа № 906/678/26

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Борисюк О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Попков О.О. - ордер серія АЕ №1453700 від 04.06.2026;

від відповідача: не прибув,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ "Дніпропроект"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пайлком"

про стягнення 1156698,30 грн

Товариство з обмеженою відповідальністю "НВФ "Дніпропроект" звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пайлком" про стягнення 1156698,30 грн, з яких: 811065,05 грн - заборгованість за поставлений товар, 94400,69 грн - інфляційні, 31557,37 грн - 3% річних, 81106,51 грн - штраф, 138568,68 грн - пеня.

Ухвалою від 10.06.2026 суд залишив позовну заяву без руху та надав заявнику час для усунення недоліків позовної заяви.

11.06.2026 до суду від заявника надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 16.06.2026 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначив судове засідання для розгляду справи по суті на 22.07.2026.

09.07.2026 до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання від 08.07.2026 про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю представника відповідача прийняти участь у судовому засіданні через перебування у відпустці.

Протокольною ухвалою від 22.07.2026 суд, зважаючи на клопотання представника відповідача від 08.07.2026, з урахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відклав судове засідання з розгляду справи по суті на 31.08.2026.

28.08.2026 до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява від 28.08.2026 про розстрочення виконання рішення.

31.08.2026 до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві; заперечив щодо задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання рішення; повідомив про намір подати заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав; повноважного представника у судове засідання не направив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином (а.с.68).

Враховуючи те, що подання відзиву на позовну заяву є правом, а не обов`язком відповідача, та те, що явка представника відповідача у судове засідання обов`язковою судом не визнавалась, а неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та неявка представника відповідача в засідання суду не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки №200819-04 від 20.08.2019 в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар, у зв`язку з чим у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 811065,05 грн.

Крім суми основного боргу, позивач за прострочення строків оплати товару нарахував до стягнення з відповідача на підставі п.5.2 договору 81106,51 грн штрафу у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару та 138568,68 грн пені за період з 05.01.2025 по 07.09.2025, а також на підставі ч.2 ст.625 ЦК України - 94400,69 грн інфляційних та 31557,37 грн 3% річних за період з 05.01.2025 по 29.05.2026.

Матеріали справи не містять відзиву чи будь-якої іншої заяви відповідача, в яких було б викладено процесуальну позицію останнього з приводу заявленого позову, а також доказів проведення додаткових розрахунків з позивачем.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "НВФ "Дніпропроект" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пайлком"(покупець, відповідач) був укладений договір поставки №200819-04 (а.с.5-7), відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язується передати у встановлений у даному договорі термін у власність покупця металопродукцію, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість відповідно до умов цього договору.

За умовами п.1.2 договору, ціна, загальна кількість, асортимент, сортамент, розгорнута номенклатура товару, умови та строки поставки визначаються у специфікаціях, видаткових накладних, актах прийому-передачі тощо, що у разі їх підписання є невід`ємними частинами цього договору. У разі підписання уповноваженою особою покупця видаткової накладної на відповідну партію товару, ціна зазначена у такій видатковій накладній є узгодженою сторонами та такою, що підлягає оплаті покупцем.

Пунктом 1.4 договору визначено, що факт поставки товару за цінами, загальною кількістю, асортиментом, сортаментом та номенклатурою, зазначеними у специфікаціях або видаткових накладних, або факт оплати рахунку чи специфікації означає взаємну згоду постачальника і покупця з умовами поставки та умовами оплати товару, ціною, загальною кількістю, асортиментом, сортаментом та номенклатурою, зазначеними у специфікації/рахунку. Достатнім підтвердженням факту поставки буде вважатись товаро-транспортна накладна, підписана уповноваженими на те представниками сторін, або акт прийому-передачі товару, підписаний уповноваженими на те представниками сторін.

Остаточна сума цього договору складає загальну вартість поставленого товару, що зазначена у видаткових накладних, які були видані постачальником покупцю за цим договором (п.2.1 договору).

Оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у цьому договорі або у рахунках. Датою платежу вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника (п.2.2, 2.3 договору).

Поставка товару здійснюється на наступних умовах: 100% оплати від вартості партії товару покупець зобов`язується оплатити у строк, що не перевищує 30 (тридцять) календарних днів з моменту поставки (пп.2.4.1 п.2.4 договору).

Відповідно до п.3.1 договору, поставка товару здійснюється на умовах СРТ склад постачальника у м. Києві, Міжнародних правил тлумачення термінів "ІНКОТЕРМС" у редакції 2010 року з урахуванням особливостей, встановлених цим договором.

За умовами п.3.2, 3.3 договору, поставка товару здійснюється окремими партіями та у строки узгоджені сторонами у відповідних специфікаціях, що є невід`ємними частинами цього договору. Товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем з моменту підписання сторонами видаткової накладної.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.12.2019 між сторонами була укладена додаткова угода до договору поставки №200819-04 від 20.08.2019 (а.с.8), згідно з п.1 якої сторони виклали п.8.1 договору у наступній редакції:

"8.1. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами. Якщо за один місяць до закінчення терміну цього договору жодна зі сторін не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію цього договору, він автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік."

Суд встановив, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1161065,05 грн, що підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними №ЛВ1126 від 06.12.2024 на суму 359176,94 грн, №ЛВ1127 від 06.12.2024 на суму 29196,49 грн, №ЛВ80 від 06.02.2025 на суму 772691,62 грн (а.с.12-18).

Отже, строк оплати поставленого товару, зважаючи на п.2.4 договору є таким, що настав, а саме:

- згідно з видатковими накладними №ЛВ1126 від 06.12.2024 на суму 359176,94 грн та №ЛВ1127 від 06.12.2024 на суму 29196,49 грн - 06.01.2025;

- згідно з видатковою накладною №ЛВ80 від 06.02.2025 на суму 772691,62 грн - 10.03.2025.

Водночас відповідач лише частково та з порушенням, визначеного п.2.4 строку оплати поставленого товару, розрахувався за поставлений товар на загальну суму 350000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №191926 від 28.01.2025 на суму 200000,00 грн, №191934 від 29.01.2025 на суму 100000,00 грн, №192464 від 21.08.2025 на суму 50000,00 грн (а.с.20-22), заборгувавши позивачу 811065,05 грн за поставлений товар.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач звертався до відповідача з вимогою №20905-1 від 29.05.2026 по договору №200819-04 від 20.08.2019 на суму 1013056,24 грн (а.с.23-27), у якій просив протягом семи календарних днів сплатити заборгованість за поставлений товар, пеню та штраф. Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та без задоволення.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1,2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно зі ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання.

Частиною 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем поставленого товару на загальну суму 811065,05 грн.

Оскільки, станом на час розгляду справи в суді відповідач не здійснив остаточний розрахунок з позивачем за поставлений товар, позовні вимоги в частині стягнення 811065,05 грн заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 81106,51 грн штрафу, 138568,68 грн пені за період з 05.01.2025 по 07.09.2025, 94400,69 грн інфляційних та 31557,37 грн 3% річних за період з 05.01.2025 по 29.05.2026, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.5.2 договору, за прострочення строків оплати товару, встановлених в цьому договорі та додатках до нього, покупець сплачує постачальникові пеню 0,5%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, від суми заборгованості за кожен день прострочення. У разі прострочення оплати більш ніж на 10 календарних днів покупець додатково до пені сплачує штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого своєчасно товару. При цьому сторони встановили, що пеня відповідно до цього пункту нараховується протягом 3 років з моменту порушення зобов`язання, а також встановили, що строк позовної давності за штрафними санкціями, передбаченими цим пунктом, становить 3 роки.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу на суму 81106,51 грн у розмірі 10% від вартості неоплаченого своєчасно товару, суд встановив, що він є обґрунтованим та арифметично правильним, тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Згідно зі ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.5 ст.254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат (а.с.28-30), суд встановив, що позивач не врахував вимоги ч.5 ст.254 та ст. 253 ЦК України та неправильно визначив періоди їх нарахування.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, пені та 3% річних з урахуванням виявлених помилок, суд встановив, що заявлені позивачем до стягнення сума інфляційних втрат 94400,69 грн та сума пені 138568,68 грн не перевищують їх обґрунтований розмір. Водночас обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є вимога про стягнення 31302,99 грн 3% річних, тоді як у частині стягнення решти 254,38 грн 3% річних заявлені вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Розрахунки здійснено за допомогою Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційно-пошукової програми "Ліга:Закон".

Розглянувши заяву представника відповідача від 28.08.2026 про розстрочення виконання рішення, суд не вбачає достатніх підстав для її задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Згідно з п.2 ч.6 ст.238 ГПК України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Так, за приписами ч.1,2 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до ч.3, 4 ст.331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Законодавець у будь-якому випадку пов`язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

Разом з тим, положення Господарського процесуального кодексу України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 такого кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.

Так, розстрочення судом виконання судового рішення має бути пов`язано з об`єктивними та виключними обставинами, які ускладнюють його вчасне виконання, при цьому розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів як стягувача, так і боржника, між цим, оскільки право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист, вирішуючи питання про розстрочення виконання рішення, суд не повинен надавати перевагу жодній із сторін.

Згідно із ст. 129 Конституції України, однією з засад судочинства є змагальність.

Особа, яка подала заяву про розстрочення виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 74-79 Господарського процесуального кодексу України.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

У поданій заяві відповідач просить розстрочити виконання рішення у справі №906/678/26 на 4 (чотири) місяці рівними частинами зі строками платежу до 15 числа включно кожного місяця.

В обґрунтування поданої заяви відповідач посилається на те, що значна частина активів Товариства з обмеженою відповідальністю "Пайлком" залишилась на окупованій території, мобілізацію співробітників, наявність дебіторської та кредиторської заборгованості, у зв`язку з чим заявлена до стягнення сума є досить значною та ставить під сумнів подальшу можливість підприємства здійснювати господарську діяльність з мінімальною потужністю. Відповідач вказує, що в умовах тривалої війни, яка суттєво ускладнила економічну діяльність бізнесу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пайлком" змушене було релокувати бізнес, опинилося за межами прибутковості та працює заради збереження працівників та підтримки економіки країни. Зазначає, що заходи примусового виконання рішення можуть створити критичний тиск на фінансову стабільність підприємства та можливість працювати, виплачувати заробітну плату, сплачувати всі податкові зобов`язання та платежі, можливість підприємства функціонувати. Відповідач планує найближчим часом, по мірі надходження коштів, здійснити часткову оплату заборгованості.

Суд враховує, що до заяви про розстрочення виконання рішення суду відповідачем не долучено жодних доказів, які відображають стан поточної підприємницької діяльності заявника, а також підтверджують обставини, з якими закон пов`язує можливість розстрочення виконання судового рішення.

При цьому суд зауважує, що при вирішенні питання щодо доцільності надання розстрочення виконання судового рішення судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін, а також виникнення спору з вини боржника.

Враховуючи, що заявником не надано доказів на підтвердження існування таких виключних обставин, що істотно ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, а вплив воєнного стану та наявність його негативних наслідків мають значення не тільки для діяльності боржника, але й стягувача, з урахуванням принципів співмірності і пропорційності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню на суму 1156443,92 грн, з яких: 811065,05 грн - заборгованість за поставлений товар, 138568,68 грн - пеня, 81106,51 грн - штраф, 94400,69 грн - інфляційні втрати, 31302,99 грн - 3% річних. У стягненні 254,38 грн 3% річних суд відмовляє у зв`язку з їх необґрунтованістю.

З огляду на часткове задоволення позову, судовий збір відповідно до ст.129 ГПК України, покладається на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пайлком" (10001, Житомирська область, місто Житомир, пр. Незалежності, будинок 75, офіс 307, код ЄДРПОУ 41360098) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ "Дніпропроект" (50065, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вул.Тільги Степана, будинок 23, приміщення 99-101, код ЄДРПОУ 33718185, рахунок НОМЕР_1 в АТ "Таскомбанк"):

- 811065,05 грн заборгованості за поставлений товар;

- 138568,68 грн пені;

- 81106,51 грн штрафу;

- 94400,69 грн інфляційних втрат;

- 31302,99 грн 3% річних;

- 13877,33 грн витрат по сплаті судового збору.

3. У решті позову відмовити.

4. У задоволенні заяви від 28.08.2026 про розстрочення виконання рішення у справі відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 03.09.26

Суддя Вельмакіна Т.М.

1 - до справи;

- позивачу та відповідачу - через систему "Електронний суд".