Рішення № 139472235, 03.09.2026, Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( з а о ч н е )

Справа №338/1246/26

Провадження №2/338/1148/26

03 вересня 2026 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

у складі: головуючого судді Шишка О.А.,

з участю: секретаря Сіщук Г.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в

ТОВ «Фінансова компанія «Венера Фінанс» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 135415 від 20 квітня 2025 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 20 квітня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» та відповідачем в електронній формі укладено договір про надання фінансового кредиту № 135415.

За умовами договору кредитодавець надав відповідачу кредит у розмірі 4000 грн строком на 90 днів, тобто до 18 липня 2025 року, зі сплатою 0,72 % на день, що становить 262,8 % річних.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісію за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації та довідок, пов`язаних із наданням і обслуговуванням кредиту, а також юридичне оформлення, клієнт сплачує товариству 25 % від суми кредиту.

Кредитні кошти в сумі 4000 грн були перераховані на банківську платіжну картку відповідача, однак останній зобов`язання щодо повернення кредиту, сплати процентів та інших передбачених договором платежів не виконав.

Між ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» та ТОВ «Фінансова компанія «Венера Фінанс» 19 грудня 2025 року укладено договір факторингу № 19122025/2, на підставі якого первісний кредитор відступив позивачу права грошової вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників.

Згідно з витягом із реєстру боржників до договору факторингу позивач набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 135415 від 20 квітня 2025 року.

Відповідно до виписки з особового рахунку станом на 20 лютого 2026 року заборгованість відповідача становить 7620,80 грн, з яких: 4000 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 2620,80 грн - прострочена заборгованість за процентами; 1000 грн - плата за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, передбачена пунктом 1.4 договору.

Позивач просив стягнути з відповідача зазначену заборгованість, 2662,40 грн судового збору та 15500 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Представник позивача подав клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав повністю та не заперечив проти заочного розгляду справи.

Відповідач копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з доданими документами отримав, однак у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву, доказів погашення заборгованості або інших заяв і клопотань не подав.

Відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною п`ятою статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Оскільки відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву не подав, а представник позивача не заперечував проти заочного вирішення справи, суд відповідно до статей 280 - 282 ЦПК України ухвалив проводити заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Суд установив, що 20 квітня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 135415.

Відповідно до пункту 1.1 договору товариство надало відповідачу фінансовий кредит у розмірі 4000 грн на умовах строковості, зворотності та платності, а відповідач зобов`язався повернути кредит і сплатити проценти за користування ним.

Згідно з пунктами 1.2, 1.3 договору кредит надано строком на 90 днів, тобто до 18 липня 2025 року, зі сплатою 0,72 % на день.

Договір та додаток № 1 до нього укладені в електронній формі та підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором KL9213.

За змістом статей 205, 207, 626, 627, 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо воля його сторін виражена за допомогою електронного засобу зв`язку та він підписаний сторонами.

Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти та прийняття такої пропозиції іншою стороною. Електронний правочин може бути підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

У постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 та від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 Верховний Суд зазначив, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що укладений у письмовій формі.

Використання позичальником одноразового ідентифікатора свідчить про його волевиявлення на укладення договору, оскільки без отримання та введення такого ідентифікатора електронний кредитний договір не міг би бути укладений.

Верховний Суд також виходив із того, що відсутність на електронному примірнику договору графічного відтворення власноручного підпису позичальника не спростовує факту укладення договору, якщо матеріали справи підтверджують використання передбаченого законом електронного підпису.

Договір № 135415 та додаток № 1 до нього містять електронний підпис відповідача одноразовим ідентифікатором KL9213. Зазначені в договорі персональні дані відповідача відповідають відомостям щодо його зареєстрованого місця проживання, отриманим судом у встановленому законом порядку. Отже, наявні докази підтверджують укладення кредитного договору саме ОСОБА_1 .

Щодо фактичного надання кредитних коштів суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 звернула увагу на те, що кредитор повинен довести факт надання позичальнику кредитних коштів та погодження сторонами тих умов, на підставі яких заявлено вимогу про стягнення заборгованості.

У постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц зазначено, що факт одержання позичальником кредитних коштів може підтверджуватися сукупністю належних письмових та електронних доказів, зокрема документами надавача платіжних послуг про успішне перерахування коштів на зазначену позичальником платіжну картку.

Згідно з інформаційною довідкою ТОВ «ПрофітГід» на підставі платіжної інструкції відправника 20 квітня 2025 року о 18 год 30 хв здійснено успішний переказ 4000 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ КБ «ПриватБанк».

У довідці зазначено номер платіжної інструкції A826004B312355CLY135415T1535707, номер транзакції 44516-30115-06094, код авторизації 997657, RRN 511018504318 та призначення платежу «Видача кредиту № 135415».

Отже, надання відповідачу кредитних коштів підтверджується не лише складеною кредитором випискою з особового рахунку, а й документом надавача платіжних послуг, який містить відомості, що дають змогу ідентифікувати суму, дату, одержувача та призначення платежу.

Тому суд вважає доведеним факт виконання первісним кредитором обов`язку щодо надання відповідачу 4000 грн кредитних коштів.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

За змістом статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених його змістом. Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо не виконав його у встановлений договором строк.

Відповідно до частини першої статті 1048, частини першої статті 1049 та статті 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцю отриманий кредит і сплатити проценти у строк та в порядку, встановлених договором.

Строк повернення кредиту закінчився 18 липня 2025 року. Доказів повернення кредитних коштів відповідач суду не подав, а тому вимога про стягнення 4000 грн заборгованості за сумою кредиту є обґрунтованою.

Щодо розміру процентів за користування кредитом суд виходить із такого.

Пунктом 1.3 договору визначено фіксовану процентну ставку в розмірі 0,72 % на день та строк кредитування 90 днів.

У додатку № 1 до договору, який містить графік розрахунків та загальну вартість кредиту, сторони погодили загальну суму процентів у розмірі 2592 грн.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц зробила висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти існує лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування кредитодавець не має права продовжувати нараховувати договірні проценти, якщо інше не випливає із закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 уточнено, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України є платою за правомірне користування кредитом та можуть нараховуватися лише протягом установленого договором строку кредитування.

За погодженими сторонами умовами розмір процентів за 90 днів становить:

4000 грн ? 0,72 % ? 90 днів = 2592 грн.

Позивач просить стягнути 2620,80 грн, що відповідає нарахуванню процентів за 91 день:

4000 грн ? 0,72 % ? 91 день = 2620,80 грн.

Таке нарахування суперечить прямо погодженому сторонами 90-денному строку кредитування та графіку розрахунків, у якому загальна сума процентів визначена в розмірі 2592 грн. Отже, вимога про стягнення процентів підлягає задоволенню частково - у розмірі 2592 грн. У стягненні решти процентів у сумі 28,80 грн необхідно відмовити.

Щодо вимоги про стягнення 1000 грн плати за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту суд зазначає таке.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісію за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації та довідок, пов`язаних із наданням і обслуговуванням кредиту, а також юридичне оформлення, позичальник сплачує 25 % від суми кредиту, тобто 1000 грн.

У пункті 2.7 договору цей платіж визначено як одноразову винагороду за підготовку, організацію та надання фінансової послуги - кредиту.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір заборгованості, розмір сплаченої суми кредиту, надає виписку з рахунку щодо погашення заборгованості та іншу інформацію, надання якої передбачене цією нормою.

Частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, передбаченими цим Законом, є нікчемними.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що банк або інший кредитодавець може встановлювати плату лише за ті послуги, які є додатковими щодо споживчого кредиту та фактично надаються споживачу. Умова договору про оплату інформації щодо кредиту, яку закон зобов`язує кредитодавця надавати споживачу безоплатно, є нікчемною.

Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначив, що для вирішення питання про правомірність комісії необхідно встановити, які саме послуги надаються позичальнику за таку плату, чи є вони додатковими та чи не охоплюються обов`язками кредитодавця, які виникають безпосередньо з договору і закону.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 та від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21. Умова про сплату комісії не може вважатися правомірною лише через її формальне включення до підписаного сторонами договору. Кредитодавець повинен конкретизувати, за яку саме самостійну послугу встановлено плату, та довести фактичне надання цієї послуги споживачу.

У пункті 1.4 договору № 135415 єдиний платіж у сумі 1000 грн одночасно встановлений за надання кредиту, обслуговування та повернення кредиту, обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації і довідок та юридичне оформлення кредиту.

Водночас договір не містить конкретного переліку фактично наданих відповідачу додаткових послуг та не визначає окремої вартості кожної з них. Позивач не надав доказів замовлення або одержання відповідачем будь-якої самостійної додаткової послуги.

Підготовка, організація, юридичне оформлення та саме надання кредиту є діями, які кредитодавець вчиняє з метою укладення й виконання кредитного договору та у власних інтересах. Надання інформації і довідок про стан кредитної заборгованості у випадках, передбачених статтею 11 Закону України «Про споживче кредитування», здійснюється безоплатно.

Оскільки єдиний платіж у сумі 1000 грн охоплює як дії кредитодавця з підготовки та надання кредиту, так і інформаційні послуги, які повинні надаватися безоплатно, суд позбавлений можливості виокремити будь-яку правомірну частину такого платежу.

Таким чином, умова пункту 1.4 договору обмежує права споживача порівняно з правами, встановленими Законом України «Про споживче кредитування», та є нікчемною. Тому вимога про стягнення 1000 грн задоволенню не підлягає.

Щодо переходу до позивача права грошової вимоги суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

За змістом статей 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі й на умовах, які існували на момент переходу цих прав. Заміна кредитора здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу клієнт відступає факторові своє право грошової вимоги до третьої особи, а фактор передає або зобов`язується передати клієнтові грошові кошти за плату.

Між ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» та ТОВ «Фінансова компанія «Венера Фінанс» укладено договір факторингу № 19122025/2 від 19 грудня 2025 року.

Згідно з пунктом 4.1 цього договору право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги.

Витяг із реєстру боржників до договору факторингу містить відомості про ОСОБА_1 , його РНОКПП, дату народження, номер і дату кредитного договору, строк кредитування, суму виданого кредиту та склад заборгованості.

Виконання фактором зобов`язання щодо фінансування підтверджується платіжними інструкціями № 182 від 19 грудня 2025 року на суму 700000 грн, № 211 від 22 січня 2026 року на суму 650000 грн та № 235 від 18 лютого 2026 року на суму 650000 грн.

Отже, позивач належними та допустимими доказами підтвердив набуття права грошової вимоги до відповідача.

Позивач також направив відповідачу письмову вимогу від 20 березня 2026 року про виконання зобов`язань за кредитним договором та повідомив про відступлення права вимоги.

Разом із тим строк повернення кредиту закінчився 18 липня 2025 року, тобто до укладення договору факторингу та звернення позивача в суд. Тому право вимагати повернення кредиту та процентів виникло у зв`язку із закінченням погодженого сторонами строку кредитування і не залежить від пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту.

У постановах від 30 січня 2019 року у справі № 2-230/11 та від 06 лютого 2019 року у справі № 361/2105/16-ц Верховний Суд зазначив, що відсутність доказів повідомлення боржника про заміну кредитора не є підставою для звільнення його від виконання зобов`язання. Неповідомлений боржник має право виконати зобов`язання первісному кредитору, і таке виконання вважатиметься належним, однак сама заборгованість через неповідомлення не припиняється.

У постанові від 07 лютого 2018 року у справі № 2-Н-148/09 Верховний Суд наголосив, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги, не позбавляється обов`язку погасити заборгованість, а лише набуває права виконати зобов`язання первісному кредитору.

Відповідач не надав доказів сплати заборгованості первісному кредитору або позивачу. Отже, можливе неотримання ним повідомлення про заміну кредитора не є підставою для відмови у стягненні доведеної заборгованості.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 6592 грн, з яких 4000 грн - заборгованість за сумою кредиту та 2592 грн - заборгованість за процентами.

У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 28,80 грн процентів та 1000 грн плати, передбаченої пунктом 1.4 договору, необхідно відмовити.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 4629, прийнятою до виконання 14 липня 2026 року.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України в разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги задоволено на 86,5001 %: 6592 грн ? 7620,80 грн ? 100 %.

Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі: 2662,40 грн ? 86,5001 % = 2302,98 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд виходить із такого.

На підтвердження цих витрат позивач надав договір про надання правової допомоги від 09 квітня 2026 року, рахунок № 17.08.2026-99, акт про отримання правової допомоги від 17 серпня 2026 року та платіжну інструкцію № 5104 від 17 серпня 2026 року про сплату 15500 грн.

В акті зазначено, що адвокатом витрачено 0,5 години на консультацію, 3 години на складення позовної заяви, підготовку додатків та аналіз судової практики, 1,5 години на складення інших заяв і моніторинг Єдиного державного реєстру судових рішень. Окремо включено 500 грн канцелярських та поштових витрат.

Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу учасник справи подає детальний опис виконаних адвокатом робіт та здійснених ним витрат.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих ним послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.

Згідно із частиною третьою статті 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд ураховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим і пропорційним предмету спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності витрат на професійну правничу допомогу, тобто їх дійсності та необхідності, а також розумності їх розміру з огляду на конкретні обставини справи.

У постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що зобов`язання між адвокатом і клієнтом не є безумовно обов`язковими для суду під час вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінити, чи були такі витрати фактично понесені, необхідні та розумні за своїм розміром.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 дійшла висновку, що суд може не присуджувати стороні всі заявлені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо встановить, що їх розмір є непропорційним предмету спору, складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт.

Подібні висновки щодо необхідності врахування критеріїв реальності, необхідності та розумності витрат викладені в постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц та від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18.

Заявлені позивачем 15500 грн витрат на правничу допомогу більш ніж удвічі перевищують суму обґрунтованої заборгованості.

Справа є малозначною, стосується типових кредитних правовідносин, розглянута заочно та не вимагала участі адвоката в судових засіданнях, дослідження значного обсягу нестандартних доказів чи вирішення особливо складних правових питань.

Позовна заява значною мірою складається з викладення положень законодавства та усталеної судової практики, які можуть використовуватися адвокатом у подібних спорах. Послуги з моніторингу руху справи не потребували значних витрат часу чи спеціальних правових знань.

Заявлені 500 грн канцелярських і поштових витрат не підтверджені детальним розрахунком та доказами понесення таких витрат саме в указаному розмірі.

За таких обставин покладення на відповідача всіх заявлених позивачем витрат у сумі 15500 грн не відповідало б критеріям обґрунтованості, розумності та пропорційності.

З урахуванням складності справи, її ціни, обсягу фактично наданих адвокатом послуг і значення справи для сторін суд вважає співмірною суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн.

Оскільки позов задоволено частково, розподілу підлягає сума: 4000 грн ? 86,5001 % = 3460 грн.

Тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 3460 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного, статей 205, 207, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 610, 611, 626, 627, 638, 1048, 1049, 1054, 1077-1082 ЦК України, статей 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 135415 від 20 квітня 2025 року в загальному розмірі 6592 (шість тисяч п`ятсот дев`яносто дві) гривні, з яких: 4000 грн - заборгованість за сумою кредиту; 2592 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» 2302 (дві тисячі триста дві) гривні 98 копійок судового збору та 3460 (три тисячі чотириста шістдесят) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Богородчанським районним судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку для подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів із дня вручення йому повного заочного рішення.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути поновлений також у разі його пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом установлених ЦПК України строків не подані заява про його перегляд або апеляційна скарга чи якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс», місцезнаходження: 03115, м. Київ, вул. Львівська, буд. 23, офіс 703, код ЄДРПОУ 43561872.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Головуючий О. А. Шишко