Рішення № 139469312, 20.07.2026, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/8845/20

2/296/1408/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2026 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира у складі:

головуючого судді Адамовича О.Й.,

за участю секретаря судового засідання Світко Т.І.,

представника позивача адвоката Янчука М.О.,

представника відповідача адвоката Черниша М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Житомирголовпостач» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

16.10.2020 позивач ОСОБА_1 звернувся до Корольовського районного суду м. Житомира з позовом в якому просить стягнути з Акціонерного товариства «Житомирголовпостач» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 2712,14 грн та середній заробіток в розмірі 156512,88 грн за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, а також понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що з 29.11.2016 року по 06.04.2018 року він працював у АТ «Житомирголовпостач» на посаді майстра навантажувально-розвантажувальних робіт. 06.04.2018 року він був звільнений з роботи за угодою сторін згідно наказу №16-к від 06.04.2018 року. Проте, при звільненні йому не виплатили заробітну плату за 5 робочих днів квітня 2018 року у сумі 1625,32 грн та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1786,10 грн.

Натомість з позивача було утримано 2834,59 грн на підставі розпорядження відповідно до якого виявилася нестача товарно-матеріальних цінностей на зазначену суму.

Позивач вказує, що про факт проведення перевірки, склад комісії, результати перевірки його повідомлено не було, копію акту про проведення перевірки та копію розпорядження про відшкодування суми нестачі товарно-матеріальних цінностей він не отримував, а також не підписував.

Вважає дії відповідача щодо утримання коштів з виплат, які підлягають працівникові при звільненні неправомірними.

Враховуючи, що в добровільному порядку виплатити йому вказані грошові кошти відповідач відмовляється, тому позивач вважає, що має також право на отримання середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

Посилаючись на вказані обставини, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2020 року справу було розподілено судді Сингаївському О.П.

Ухвалою судді Корольовського районного суду м. Житомира Сингаївського О.П. від 26.10.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом сторін на 21.12.2020 року.

В судовому засіданні 21.12.2020 року судом задоволено клопотання представника позивача адвоката Поліщука Р.М. та витребувано докази. Оголошено перерву в судовому засіданні до 24.03.2021 року.

В судовому засіданні 24.03.2021 року судом задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та оголошено переву до 15.06.2021 року.

В судовому засіданні 24.03.2021 року судом задоволено клопотання представника позивача про оголошення переви з метою ознайомлення з матеріалами справи. Наступне судове засідання призначено на 18.08.2021 року.

В судове засідання 18.08.2021 представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи. Розгляд справи відкладено на 25.10.2021 рік.

В судовому засіданні 25.10.2021 року судом задоволено подане представником позивача клопотання про витребування доказів та допит свідків, та у зв`язку з участю представника позивача адвоката Поліщука Р.М. в іншому судовому засіданні, за його клопотанням було оголошено перерву до 03.02.2022 року.

В судовому засіданні після допиту свідків та закінченням відведеного часу, оголошено перерву до 07.04.2022 року.

Судове засідання 07.04.2022 року не проводилося, у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації судді ОСОБА_2

18.09.2024 року на підставі розпорядження керівника апарату Корольовського районного суду м. Житомира №239 та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2024 року, справу передано судді Адамовичу О.Й. для розгляду, у зв`язку з тим, що з 25.02.2022 року суддя Корольовського районного суду м. Житомира ОСОБА_2 увільнений у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації.

Ухвалою від 03.10.2024 року справу прийнято до провадження та постановлено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 13.11.2024 року.

За клопотанням представника відповідача ОСОБА_3 та за клопотанням представника позивача адвоката Янчука М.О. розгляд справи відкладено та призначено судове засідання на 29.01.2025 року.

В судовому засіданні 29.01.2025 року після пояснень сторін оголошено перерву до 26.03.2025 року.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному розгляд справи 26.03.2025 року не відбувся. Призначено наступне судове засідання на 11.06.2025 року.

В судовому засіданні 25.09.2025 року задоволено клопотання представника відповідача про допит свідків та оголошено перерву до 25.09.2025 року.

За клопотанням представника позивача розгляд справи 25.09.2025 року відкладено на 11.12.2025 року.

В судовому засіданні 11.12.2025 року було допитано свідків та за клопотанням представника позивача оголошено перерву до 12.02.2026 року.

Оскільки в судовому засіданні 12.02.2026 року не були підтверджені повноваження представника відповідача, було відкладено розгляд справи на 20.02.2026 року.

В судовому засіданні 20.02.2026 року здійснено перехід на стадію ухвалення судового рішення та призначено дату оголошення тексту рішення на 02.03.2026 року.

Ухвалою від 02.03.2026 року поновлено судовий розгляд.

Судове засідання 26.05.2026 року не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючого судді на навчанні в Національній школі суддів України. Наступне судове засідання призначено на 20.07.2026 року.

В дане судове засідання з`явилися представник позивача та відповідача, надали свої пояснення для з`ясування обставин справи.

Під час розгляду справи подавалися заяви по суті справи та письмові пояснення.

05.01.2021 року від АТ «Житомирголовпостач» надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначає, що дійсно ОСОБА_1 працював у АТ «Житомирголовпостач» в період з 29.11.2016 року по 06.04.2018 року на посаді майстра навантажувально-розвантажувальних робіт. 06.04.2018 р. ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади на підставі ст.36 п.1 КЗпП України за угодою сторін. При звільненні ОСОБА_1 згідно комісійно складеного Акту приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 06.04.2018 р. була виявлена нестача ТМЦ на загальну суму 2834,59 грн. з ПДВ. З виявленою нестачею товарно-матеріальних цінностей ОСОБА_1 погодився, що беззаперечно підтверджується його власноручним підписом у Акті приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 06.04.2018 р. В цей же день ОСОБА_1 була видана його трудова книжка. Жодних претензій ОСОБА_1 не висловлював. На час звільнення ОСОБА_1 йому було нараховано 2712,14 грн. розрахункових коштів. Оскільки за ОСОБА_1 рахувалась нестача товарно-матеріальних цінностей на суму 2834,59 грн., за погодженням з ним, суму нестачі згідно розпорядження генерального директора ОСОБА_4 №8 від 06.04.2018 року було погашено за рахунок нарахованих йому розрахункових коштів. Звертає увагу суду на ті обставини, що ОСОБА_1 звільнявся виключно з власної ініціативи, за своїм власним бажанням, просив швидше його розрахувати за угодою сторін, та видати йому трудову книжку. У товариства не було іншої можливості та часу для стягнення з ОСОБА_1 суми виявленої нестачі товарно-матеріальних цінностей. Причому ОСОБА_1 працівниками бухгалтерії неодноразово роз`яснювалось, що йому необхідно погасити виявлену нестачу, до проведення остаточного розрахунку та звільнення. На що ОСОБА_1 пояснив, що він все розуміє, що коштів при собі у нього зараз немає, просив погасити виявлену нестачу за рахунок розрахункових коштів, які йому нараховані на час звільнення, та неодноразово просив швидше його звільнити та видати трудову книжку, оскільки у нього є вже інше місце роботи. Зазначені дії керівництва ПАТ «Житомирголовпостач» по покриттю шкоди (виявленої нестачі товарно-матеріальних цінностей) були обґрунтованими та правомірними, відповідали діючому законодавству України. Оскільки нестача основних засобів складала 2834,59 грн, що є більшою за суму розрахункових коштів (на день звільнення сума до виплати становила 2712,14 грн.), тому розрахункові кошти товариством не були виплачені ОСОБА_1 . Також вказує, що відповідно до Акту інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю №ЖТ 8434/93/АВ від 14 серпня 2020 року, проведеного Управлінням Держпраці у Житомирській області за заявою ОСОБА_1 , не встановлено порушення вимог трудового законодавства АТ «Житомирголовпостач» при звільненні ОСОБА_1 (а.с.30-33).

В наданих письмових пояснення представником відповідача були наведені доводи в спростування позовних вимог.

Представник позивача адвокат Янчук М.О. в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Вказав, що при звільненні позивачу не були виплачені усі кошти, натомість незаконно погашено нестачу. Однак роботодавець зобо`язаний в першу чергу сплати робітнику усі кошти, які йому належать при звільненні. У разі виявлення нестачі та наявності спору роботодавець повинен вирішувати спір в суді. Також вказав, що відповідачем було порушено порядок виявлення нестачі, позивач про такий факт не повідомлявся.

Представник відповідача адвоката Черниш М.М. в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказав, що позивач просив його швидко звільнити і підприємство пішло йому на зустріч. Однак, коли було виявлено нестачу позивач погодився про її покриття за рахунок коштів, які йому належали при звільненні. Про нестачу позивач був обізнаний, однак коли отримав трудову книжку відмовився підписувати звітні документи. Представник відповідача звернув увагу, що Управлінням держпраці у Житомирській області було проведено перевірку і порушення трудового законодавства при звільненні позивача не встановлено.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Так, наказом генерального директора ПАТ «Житомирголовпостач» Хомчука Л.М. №19-к від 28.11.2016 року, ОСОБА_1 прийнято на роботу з 29.11.2016 року до 17.12.2016 року на посаду майстра навантажувально-розвантажувальних робіт (а.с.8).

08.12.2016 року було видано наказ №47 «Про створення комісії для організації роботи з приймання-передавання справ, документації, основних засобів, МШП, матеріалів, запасних частин у зв`язку із переведенням на іншу посаду ОСОБА_5 » (а.с.50).

Згідно акту передачі матеріальних цінностей, затвердженого 09.12.2016 року генеральним директором ПАТ «Житомирголовпостач» ОСОБА_4 , ОСОБА_1 були прийняті МШП, матеріали та основні засоби на загальну суму 8935165,69 грн (а.с.114).

Відповідно до наказу генерального директора ПАТ «Житомирголовпостач» Хомчука Л.М. №21-к від 15.12.2016 року, ОСОБА_1 затвердженого на посаді майстра навантажувально-розвантажувальних робіт на постійній основі з 18.12.2016 року (а.с.9).

Згідно наказу генерального директора ПАТ «Житомирголовпостач» Хомчука Л.М. №49-к від 22.12.2016 року, ОСОБА_1 встановлено доплату у розмірі 1000,00 грн (а.с.10).

Згідно акту передачі матеріальних цінностей, затвердженого 29.12.2016 року генеральним директором ПАТ «Житомирголовпостач» ОСОБА_4 , ОСОБА_1 були прийняті МШП, матеріали та основні засоби на загальну суму 8935165,69 грн (а.с.51).

Як вбачається з посадової інструкції майстра навантажувально-розвантажувальних робіт ПАТ «Житомирголовпостач», затвердженої 21.12.2016 року генеральним директором ПАТ «Житомирголовпостач» ОСОБА_4 , дана посадова інструкція визначає функціональні обов`язки, права, відповідальність майстра навантажувально-розвантажувальних робіт (п.1.1. інструкції).

Відповідно до п. 3.16. інструкції, майстер навантажувально-розвантажувальних робіт виконує такі завдання та обов`язки, зокрема вживає заходи по попередженню недостач, основних фондів та матеріальних цінностей, забезпечує їх збереження та несе за їх зберігання матеріальну відповідальність.

Згідно п. 5.5. інструкції, майстер навантажувально-розвантажувальних робіт несе матеріальну відповідальність за неналежне зберігання матеріальних цінностей.

Отже позивач був матеріально відповідальною особою. Дана обставина також визнається сторонами.

Наказом генерального директора ПАТ «Житомирголовпостач» Хомчука Л.М. №16-к від 29.03.2018 року, наказано звільнити ОСОБА_1 з 06.04.2018 року з посади майстра навантажувально-розвантажувальних робіт за угодою сторін (ст. 36, п. 1 КЗпП України), заява від 29.03.2018 року. У цьому ж наказі зазначено виплатити компенсацію за 10 календарних днів невикористаної відпустки за період роботи з 29.11.2017 року по 06.04.2018 року. Позивач ознайомився з наказом 29.03.2018 року (а.с.11).

Також 06.04.2018 року головним інженером ОСОБА_6 на ім`я голови комісії з передачі матеріальних цінностей ОСОБА_7 на було подано службову записку щодо відсутності матеріальних цінностей при проведенні роботи по прийманню та передаванню товарно-матеріальних цінностей (а.с.86).

06.04.2018 року заступником генерального директора ОСОБА_7 на ім`я генерального директора було подано доповідну записку в якій повідомлено про те, що загальна вартість матеріальних цінностей яких не вистачає становить 2834,59 грн (а.с.87).

Висновком службового розслідування за фактом нестачі основних засобів виявлених при звільненні матеріально-відповідальної особи ОСОБА_1 від 06.04.2018 року встановлено, що при прийнятті на роботу матеріально-відповідальної особи майстра навантажувально-розвантажувальних робіт ОСОБА_1 , йому згідно Акту приймання-передачі від 09.12.2016 р. були передані товарно-матеріальні цінності на загальну суму 8935165,69 грн. При звільненні з роботи майстра навантажувально-розвантажувальних робіт ОСОБА_1 , при передачі згідно Акту приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 06.04.2018 р. була виявлена нестача товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 2834,59 грн з ПДВ (а.с.113).

Цього ж дня 06.04.2018 року було видане розпорядження генерального директора ПАТ «Житомирголовпостач» ОСОБА_4 №8 від 06.04.2018 року «Про відшкодування ОСОБА_1 суми нестачі товарно-матеріальних цінностей» (а.с.7, 88).

На підставі вказаного розпорядження генеральний директор наказав бухгалтерії утримати із належних позивачу у зв`язку із звільненням розрахункових коштів в розмірі 2712,14грн. суму виявленої нестачі товарно-матеріальних цінностей в сумі 2834,59грн. в межах належних йому розрахункових коштів.

Також 06.04.2018 року було складено акт про те, що ОСОБА_1 відмовився від підпису у розпорядженні генерального директора №8 від 06.04.2018 року «Про відшкодування ОСОБА_1 суми нестачі товарно-матеріальних цінностей» (а.с.89).

Відповідно до Акту інспекційного відвідування №ЖТ8434/93/АВ від 14.08.2020 року Управлінням Держпраці у Житомирській області встановлено, що при звільненні працівнику ОСОБА_1 були нараховані кошти в сумі 3411,42 грн (заробітна плата за 5 робочих днів квітня 2018 в сумі 1625,32 грн та компенсація за невикористану відпустку (10 календарних днів) в сумі 1786,10 грн). На день звільнення сума до виплати становила 2712,14 грн., про те, остаточний розрахунок з працівником не був проведений. Відповідно до наданих документів та пояснень головного бухгалтера, встановлено, що при звільненні та передачі матеріальних цінностей ОСОБА_1 комісією по підприємству була виявлена нестача. В зв`язку з тим, керівництвом AT «Житомирголовпостач» було прийнято розпорядження №8 від 06.04.2018р. про утримання суми нестачі в межах розрахункових коштів на підставі ч.2 ст. 127 ч.2, п.2, ст. 133, ч.1, ч.2 ст. 136 КЗпП України. Відповідно до ч. 2 ст.116 КЗпП України в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (нестача основних засобів складала 2834,59 грн, що є більшою за суму розрахункових коштів, на день звільнення сума до виплати становила 2712,14 грн). Тому розрахункові кошти не були виплачені підприємством ОСОБА_1 . На підставі вказаного інспектор праці Держпраці не встановив порушення вимог трудового законодавства в зв`язку з наявними ознаками трудового спору, які згідно ст. 221 КЗпП України розглядаються зокрема в суді (а.с.35-40).

У відповідь на звернення ОСОБА_1 , листом №19-11/714/к-433 від 14.08.2020 року Управління Держпраці у Житомирській області повідомило встановлені обставини згідно вказаного вище акту (а.с.14).

Відповідно до довідки АТ «Житомирголовпостач» №59 від 10.06.2021 року, вся сума розрахункових ОСОБА_1 , а саме 2712,14 грн, була направлена на закриття виявленої нестачі, а різниця (2834,59-2712,14) 122,45 грн була віднесена на збитки підприємства (а.с.102).

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні засвідчив, що він разом із ОСОБА_1 працював в АТ «Житомирголовпостач». ОСОБА_1 працював на посаді майстра навантажувально-розвантажувальних робіт та був матеріально-відповідальною особою. Також вказав, що 06.04.2018 року під час приймання та передавання товарно-матеріальних цінностей ним було складено службову записку про відсутність матеріальних цінностей.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні засвідчила, що вона разом з ОСОБА_1 працювала в АТ «Житомирголовпостач», який був матеріально-відповідальною особою. Також вказала, що ОСОБА_1 їй повідомив, що захворів і йому потрібно терміново звільнитися.

Свідок ОСОБА_9 в судовому зсіданні засвідчила, що 29.03.2018 року ОСОБА_1 написав заяву про звільнення. 06.04.2018 року на підставі наказу ОСОБА_1 було звільнено. Йому було нараховано заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку та видано трудову книжку. Також 06.04.2018 року було виявлено недостачу матеріальних цінностей та виготовлено Розпорядження про відшкодування суми нестачі товарно-матеріальних цінностей, яке ОСОБА_1 підписано не було, у результаті чого було складено відповідний акт.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні засвідчив, що ОСОБА_1 працював на посаді майстра навантажувально-розвантажувальних робіт і раптово вирішив звільнитися. Перед його звільненням було проведено переоблік товарно-матеріальних цінностей та виявлено недостачу матеріальних цінностей у зв`язку з чим було виготовлено Розпорядження про відшкодування суми нестачі товарно-матеріальних цінностей. Розпорядження ОСОБА_1 підписано не було, а тому було складено акт про відмову від підпису. Яким чином ОСОБА_1 відмовився підписувати акт не пам`ятає. ОСОБА_1 повідомляли усно про відшкодування ним суми нестачі товарно-матеріальних цінностей за рахунок суми його розрахункових.

Суд при вирішенні спору виходить з наступного.

Норми статті 47 КЗпП України вказують про обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до ст.116 КЗпП України (в редакції чинній на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

З матеріалів справи вбачається, що на день звільнення ОСОБА_1 всі суми, що належали йому до виплати при звільненні (заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку), відповідачем АТ «Житомирголовпостач» йому не були сплачені.

Згідно Акту інспекційного відвідування №ЖТ8434/93/АВ від 14.08.2020 року, долученого до матеріалів справи відповідачем (а.с. 35-40), при звільненні працівнику ОСОБА_1 були нараховані кошти в сумі 3411,42 грн (заробітна плата за 5 робочих днів квітня 2018 в сумі 1625,32 грн та компенсація за невикористану відпустку (10 календарних днів) в сумі 1786,10 грн). На день звільнення сума до виплати становила 2712,14 грн.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення сум, що належали йому від підприємства до виплати при звільненні, підлягають задоволенню в розмірі 2712,14 грн.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 117 КЗпП України (в редакції чинній на час звільнення позивача) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Щодо правових підстав утримання грошових коштів з виплат належних працівнику при звільненні, в тому числі в рахунок виявленої недостачі матеріальних цінностей, необхідно зазначити наступне.

Підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода.

Трудові обов`язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника (ч.2 ст.130 КЗпП).

Згідно з ч.2 ст.130 КЗпП умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати.

З урахуванням викладеного до категорії прямої дійсної шкоди належать:

а) недостача матеріальних цінностей, виявлена у матеріально відповідальної особи або в іншої особи, якій матеріальні цінності передані у зв`язку з виконанням нею трудових обов`язків. Матеріальна відповідальність за недостачу матеріальних цінностей можлива лише в разі недостачі понад норму природної втрати. Якщо втрата природна, то притягнення працівника до матеріальної відповідальності неможливе. Якщо ж власник доведе, що втрата, хоч і не перевищує межі норм природної, не є природною, а спричинена винними діями працівника, то притягнення до матеріальної відповідальності можливе. Про недостачу мова йде у всіх випадках, коли працівник зобов`язаний відзвітувати про отримані матеріальні цінності, а при звіті (інвентаризації) виявиться їх менша кількість. При цьому термін «недостача» не розкриває причини зменшення кількості матеріальних цінностей;

б) втрата матеріальних цінностей. Під утратою розуміються такі випадки, коли майно було в наявності, а потім воно зникло, його не стало, незалежно від причин, з яких це трапилося;

в) знищення матеріальних цінностей. Частіше знищення як підстава матеріальної відповідальності буває пов`язана із дією стихійних сил, якщо можливість руйнівної дії цих сил зумовлена виною працівника. Вогонь це стихія. Та він може бути викликаний порушенням працівником правил пожежної безпеки;

г) пошкодження матеріальних цінностей (сума прямої дійсної шкоди при цьому дорівнює сумі, на яку знизилася вартість матеріальних цінностей, або сумі витрат на відновлення відповідних об`єктів);

д) зіпсуття матеріальних цінностей це втрата матеріальними цінностями їх споживчих якостей;

е) неможливість стягнути вартість матеріальних цінностей, яких не вистачає, з постачальника (перевізника), який передав матеріальні цінності з недостачею. Таке трапляється, коли під час приймання продукції або товарів від постачальника під час приймання вантажу від органів транспорту виявляється недостача;

є) шкода, спричинена незаконним продажем товарів за зниженою ціною. Це може бути викликане помилкою в застосуванні прейскурантів, що були належно затверджені, неправильним калькулюванням ціни тощо, якщо можливість стягнення відповідних сум з контрагента за договором, що придбав товари за зниженою ціною, втрачена;

ж) витрати, спричинені незаконними або необґрунтованими виплатами (переплатами) за цивільно-правовими договорами, на користь державного і місцевого бюджетів, спеціальних фондів соціального страхування, коли можливість стягнення таких виплат (переплат) з організацій, які їх одержали, втрачена;

з) витрати, спричинені зайвими виплатами на користь працівників (основної та додаткової заробітної плати, сум компенсацій, допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, інших виплат), при відсутності можливості стягнення цих сум із працівників, які безпідставно одержали відповідні суми (з огляду на п.1 ч.2 ст.127 КЗпП такі можливості часто є відсутніми). До категорії прямої дійсної шкоди належать і безпідставні натуральні виплати (видачі) на користь працівників;

и) сплачені на користь контрагентів за цивільно-правовими договорами, державного чи місцевого бюджетів, державних органів суми неустойки, фінансових санкцій, пені. Проте у п.4 постанови Пленуму ВС №14 звернуто увагу на недопустимість стягнення з працівника шкоди, заподіяної списанням з рахунків підприємств у дохід держави одержаного ними прибутку. Нестягнена з боржника неустойка не може бути віднесена до прямої дійсної шкоди. Це неодержаний прибуток.

і) виплати на користь інших суб`єктів у порядку відшкодування шкоди, оскільки організація відповідає за шкоду, заподіяну діями її працівників. Підкреслимо, що притягнення до матеріальної відповідальності в цьому випадку, як і завжди, можливе, коли дії працівника кваліфікуються як невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків;

ї) не стягнена з боржника дебіторська заборгованість, коли можливість її стягнення втрачена у зв`язку із закінченням строку позовної давності чи з інших причин (наприклад, у зв`язку з ліквідацією юридичної особи-боржника);

й) не стягнена з боржника шкода (за винятком тієї частини шкоди, яка належить до категорії неодержаного прибутку), якщо можливість її стягнення втрачена.

Протиправна поведінка працівника це поведінка працівника, який не виконує чи неналежним чином виконує трудові обов`язки, передбачені приписами правових норм, трудовими договорами, наказами та розпорядженнями підприємств, установ та організацій.

Формами протиправної поведінки працівника є протиправна дія чи протиправна бездіяльність.

Обов`язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є вина.

Зі змісту ч.2 ст.130 КЗпП матеріальна відповідальність працівника настає тільки за наявності його вини в заподіянні підприємству, установі, організації майнової шкоди.

Трудове законодавство не містить визначення вини. Тому слід використовувати визначення вини, викладене в ст.ст.23,25 Кримінального кодексу з урахуванням особливостей трудових правовідносин.

Вина працівника це його психічне ставлення до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Отже, працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкоду нанесено джерелом підвищеної небезпеки).

Умисел характеризується тим, що працівник усвідомлює протиправність свого діяння (дії чи бездіяльності), а також передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки та бажає або свідомо допускає їх настання.

Необережність працівника, яка спричинила шкоду, як правило, полягає в недостатній передбачливості при виконанні трудових обов`язків: працівник або не передбачив негативних наслідків своєї дії чи бездіяльності, хоча міг і повинен був передбачити їх; або передбачив, однак легковажно понадіявся їх попередити.

Якщо працівник усвідомлював, що в його діях не виявляється належна турботливість про збереження майна власника, якщо він передбачав можливість настання прямої дійсної шкоди, але легковажно розраховував запобігти цим наслідкам, має місце необережна вина працівника у формі самовпевненості.

Якщо працівник не усвідомлював, що в його діях немає належної турботливості про збереження майна власника, якщо він не передбачав можливості заподіяння майну власника прямої дійсної шкоди, хоча за обставин, що склалися, міг і повинен був це усвідомлювати, у діях працівника є ознака необережної вини у формі недбалості.

Самовпевненість та недбалість також не виділяються в КЗпП, але ці дві форми необережної вини також можуть враховуватися при визначенні розміру прямої дійсної шкоди, що підлягає покриттю працівником відповідно до ч.1 ст.137 КЗпП.

Матеріальна відповідальність за трудовим законодавством настає незалежно від форми вини працівника: умислу чи необережності. Форма вини впливає на вид та межі матеріальної відповідальності.

Так, п.1 ч.1 ст.133 КЗпП встановлює обмежену матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові в користування. За умисне знищення та умисне зіпсуття того ж майна п.5 ч.1 ст.134 КЗпП встановлена повна матеріальна відповідальність.

Причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і майновою шкодою, яка сталася, повинен бути прямим (безпосереднім).

Прямий зв`язок це такий, за якого майнова шкода безпосередньо, з неминучістю випливає з дій чи бездіяльності працівника.

У будь-якому разі працівник повинен нести матеріальну відповідальність лише за ту частину шкоди, яка безпосередньо випливає з його дій чи бездіяльності.

Адже згідно зі змістом ч.2 ст.130 КЗпП матеріальна відповідальність працівника за трудовим правовідношенням має особистий характер. Це пов`язано з тим, що виконувати доручену йому роботу працівник повинен особисто (ст.30 КЗпП).

Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Згідно з ч.2 ст.130 КЗпП матеріальна відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Слова, що містяться в ч.2 ст.130 КЗпП, «повний розмір заподіяної шкоди» означають можливість стягнення з працівника, у передбачених законом випадках, суми, що дорівнює прямій дійсній шкоді.

Отже, повний розмір заподіяної шкоди в контексті ст.130 КЗпП є синонімом поняття прямої дійсної шкоди.

У ч.3 ст.130 КЗпП зазначено, що за наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

У абз.1 п.3 постанови Пленуму ВС №14 також зазначено, що відповідно зі ст.130 КЗпП відшкодування шкоди провадиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), якими заподіяна шкода підприємству, установі, організації.

Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами вини ОСОБА_1 у виявленій недостачі, не надано доказів визначення прямої дійсної шкоди у встановленому порядку.

Пропозиція збоку відповідача відповідальному за майно працівнику надати пояснення щодо виявленого незбереження майна чи сталося його пошкодження або знищення у робочий час, чи було воно пов`язане з виконання посадових обов`язків, чи повідомляв він когось про ці обставини та факти не надходила (документально матеріалами справи не підтверджено обставин надходження від роботодавця такої пропозиції).

Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків; 8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством (ст.134 КЗпП України (в редакції чинній на час звільнення позивача).

Письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України ( ст.135-1 КЗпП України (в редакції чинній на час звільнення позивача).

Розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами. У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди ( ст.135-3 КЗпП (в редакції чинній на час звільнення позивача).

Згідно ст.136 КЗпП України (в редакції чинній на час звільнення позивача) покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше с е м и днів з дня п о в і д о м л е н н я про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду. Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу (ст.136 КЗпП (в редакції чинній на час звільнення позивача).

Наказом Міністерством фінансів України № 879 від 02.09.2014 затверджено Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, яке визначає порядок проведення інвентаризації активів і зобов`язань та оформлення її результатів та застосовується юридичними особами незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності.

Відповідачем при звільненні позивача не дотримано вказаних вище вимог законодавства.

Зокрема відповідачем порушено вимоги ч.2 ст. 136 КЗпП України, оскільки розпорядження про покриття шкоди від 06.04.2018 року №8 було звернуте до виконання раніше семи днів, а саме в день прийняття розпорядження та в день звільнення позивача, без фактичного ознайомлення працівника з таким рішенням роботодавця.

Акт від 06.04.2018 року про відмову від підпису не спростовує порушення відповідачем процедури покриття шкоди, яка визначена в ст. 136 КЗпП України.

З огляду на положення ст. 116 КЗпП України відповідач зобов`язаний був провести розрахунок з позивачем у день його звільнення. Передавши розпорядження від 06.04.2018 р №8 на виконання раніше семиденного строку передбаченого ст. 136 КЗпП України та не виплативши позивачу належні кошти при звільненні, відповідач порушив норми ст. 116 та ст. 136 КЗпП України.

Крім того відповідачем не було надано акту інвентаризації, розпорядження керівника про визначення членів інвентаризаційної комісії, протокол інвентаризаційної комісії. Також не було надано Акта приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 06.04.2018 року про виявлену нестачу, на який здійснено посилання у висновку службового розслідування за фактом нестачі основних засобів виявлених при звільненні ОСОБА_1 від 06.04.2018 року (а.с. 113).

Твердження відповідача про погодження позивачем нестачі товарно-матеріальних цінностей шляхом підпису комісійно складених оборотно-сальдових відомостей за березень 2018 року (а.с. 69-85) не можуть свідчити безперечно про відсутність такого майна.

Як вказувалося вище факт нестачі встановлюється за наслідками проведення інвентаризації згідно Положення затвердженого Наказом Міністерством фінансів України № 879 (далі за текстом - Положення).

Відповідно до п. 7 розділу І Положення проведення інвентаризації є обов`язковим у разі зміни матеріально відповідальних осіб, а також у разі встановлення фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей (на день встановлення таких фактів) в обсязі, визначеному керівником підприємства.

Згідно пункту 1 розділу II Положення для проведення інвентаризації на підприємстві розпорядчим документом керівника підприємства створюється інвентаризаційна комісія з представників апарату управління підприємства, бухгалтерської служби (представників аудиторської фірми, централізованої бухгалтерії, суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, яка здійснює ведення бухгалтерського обліку на підприємстві на договірних засадах) та досвідчених працівників підприємства, які знають об`єкт інвентаризації, ціни та первинний облік (інженери, технологи, механіки, виконавці робіт, товарознавці, економісти, бухгалтери). Інвентаризаційну комісію очолює керівник підприємства (його заступник) або керівник структурного підрозділу підприємства, уповноважений керівником підприємства.

Інвентаризація проводиться повним складом інвентаризаційної комісії та у присутності матеріально відповідальної особи.

Згідно п. 14 розділу II Положення інвентаризаційні описи, акти інвентаризації, звіряльні відомості оформлюються відповідно до вимог, установлених Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (із змінами), для первинних документів з урахуванням обов`язкових реквізитів та вимог, передбачених цим Положенням.

Згідно п. 16 розділу II Положення акти інвентаризації заповнюються з урахуванням об`єктів інвентаризації, при цьому мають бути забезпечені їх ідентифікація та співставлення з даними бухгалтерського обліку.

Згідно п.1, п. 2 Розділу IV Положення висновки щодо виявлених розбіжностей між фактичною наявністю активів і зобов`язань і даними бухгалтерського обліку, які наводяться в звіряльних відомостях, та пропозиції щодо їх врегулювання відображаються інвентаризаційною комісією у протоколі, що складається після закінчення інвентаризації і передається на розгляд та затвердження керівнику підприємства. У протоколі наводяться: причини нестач, втрат, лишків, а також пропозиції щодо заліку внаслідок пересортиці, списання нестач в межах норм природного убутку, а також понаднормових нестач і втрат від псування цінностей із зазначенням причин та вжитих заходів щодо запобігання таким втратам і нестачам. Підприємства можуть додавати до протоколів іншу інформацію, що є суттєвою для прийняття рішень щодо визнання і оцінки активів і зобов`язань та розкриття відповідної інформації у фінансовій звітності.

Протокол інвентаризаційної комісії затверджується керівником підприємства протягом 5 робочих днів після завершення інвентаризації.

Відповідачем не доведено, що сума нестачі, яка відшкодована за рахунок належних до виплати сум при звільненні позивача, була встановлена з дотриманням вищенаведених норм законодавства.

Також АТ «Житомирголовпостач» не зверталося до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 про стягнення коштів в сумі заподіяної матеріальної шкоди матеріально відповідальною особою.

Вирішуючи питання обґрунтованості позову в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки по дату ухвалення судом рішення, суд виходить з наступного.

Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Згідно п.5 розділу 4 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 розділу 4 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У відповідності до наявної в матеріалах справи довідки про доходи №08 від 14.02..2020 року середньомісячний заробіток ОСОБА_1 становить 5000грн. (а.с. 12).

В лютому 2018 року відпрацьовано 20 робочих днів, а в березні 2018 року відпрацьовано 21 робочий день.

Отже середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 243,90 грн.

Оскільки позивач звернувся з позовом до внесення змін до статті 117 КЗпП України, якими обмежено строк нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями, застосуванню підлягають норми чинні на момент подання позовної заяви, тобто без обмеження таким строком.

Таким чином час затримки належних звільненому працівникові сум виплат за період з 06.04.2018 року (дата звільнення) по 20.07.2026 (дата ухвалення рішення суду) складає 3028 днів, у зв`язку з чим середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 738529грн. 20коп без утримання сум податків та зборів (243,90 грн х 3028 днів).

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови в справі № 761/9584/15-ц зробила висновок, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати під час вирішення питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

- ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Тобто, застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

Таким чином, враховуючи наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості; значну кількість днів затримки розрахунку та відсутність в матеріалах справи доказів про поважні причини неможливості позивача звернутися до суду за захистом своїх порушених прав раніше (позивачем подано позов лише через два роки з моменту звільнення); причини перенесення судових засідань, зокрема за клопотанням сторін та відсутність зацікавленості щодо стану розгляду справи з 24.02.2022 року, коли суддя Корольовського районного суду м. Житомира ОСОБА_2 був увільнений у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації (будь-яких клопотань щодо прискорення розгляду справи, або про передачу на розгляд справи іншому складу суду від сторін не надходило); а також те, що позивач був звільнений з роботи 06.04.2018 року за власним бажанням, і в подальшому був прийнятий на іншу роботу; беручи до уваги інфляційні процеси в державі; застосовуючи принципи справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку слід зменшити до 38000,00 грн.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі RuizTorija v. Spain від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, рішення від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягають стягненню судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Житомирголовпостач» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 2712,14 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Житомирголовпостач» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 38000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Житомирголовпостач» на користь держави судовий збір в розмірі 704,80грн.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Житомирголовпостач», адреса: м. Житомир, вул. Комерційна, буд. 4, ЄДРПОУ 01881652.

Головуючий суддя О. Й. Адамович

Дата складання повного тексту рішення: 22.07.2026р.