Постанова № 13946864, 08.02.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 лютого 2011 року 16:22 № 2а-18422/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І. В. та представників:

позивача: Буйваленко Л.В.;

Жолудя І.О.;

Слівінського М.В.;

відповідача: Гучка В.В.;

Хвесик О.М.;

прокуратури:не зявились

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Біо Агро”

доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва

за участюПрокуратури Шевченківського району міста Києва

проскасування податкових повідомлень-рішень

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 08 лютого 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

15 грудня 2010 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю “Біо Агро” (далі по тексту позивач, ТОВ “Біо Агро”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (далі по тексту відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва), в якому просить визнати недійними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 12 травня 2010року №0003522310/0, від 23 липня 2010 року №0003522310/1, від 11 жовтня 2010 року №0003522310/2.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2010року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-18422/10/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 19 січня 2011 року.

19 січня 2011 року прокуратура Шевченківського району міста Києва подала заву про вступ прокурора у справу.

В судовому засіданні 19 січня 2011 року, у звязку з необхідністю надання додаткових доказів, оголошено перерву до 08 лютого 2011 року.

02 лютого 2011 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 12 травня 2010року №0003502309/0, від 23 липня 2010 року №0003502309/1 та від 11 жовтня 2010 року №0003502309/2.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Києва від 12 травня 2010 року №0003502309/0 згідно з підпунктом “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.3 та 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за порушення пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 та підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” ТОВ “Біо Агро” визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 3895442,00 грн., в тому числі за основним платежем 1947721,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1947721,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а ДПІ у Шевченківському районі м. Києва прийняті податкові повідомлення-рішення від 23 липня 2010 року №0003502309/1, від 11 жовтня 2010 року №0003502309/2 аналогічного змісту.

Податкові повідомлення-рішення від 12 травня 2010 року №0003502309/0, від 23липня 2010 року №0003502309/1, від 11 жовтня 2010 року №0003502309/2 прийняті на підставі акта від 19 квітня 2010 року №878/23-09/34696173 “Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Біо Агро” (код ЄДРПОУ 34696173) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 10.11.2006 по 30.09.2009, валютного та іншого законодавства за період з 10.11.2006 по 30.09.2009” (далі по тексту Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлено, що до складу валових витрат позивачем віднесено витрати по транспортуванню вантажів за розрахунками з ТОВ “Трансекспрес” на підставі актів виконаних робіт на загальну суму 3942797,21 грн.

На думку відповідача, оскільки обовязок оплати транспортних послуг залізниці покладено на відправника та отримувача, підтвердженням витрат на транспортування є первинні документи (оригінали транспортних та супровідних документів), в яких вказується особа, що може віднести до складу валових витрат видатки, повязані з транспортуванням залізницею, а тому в порушення абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” ТОВ “Біо Агро” необґрунтовано збільшено суму валових витрат за розрахунками по транспортно-експедиційним послугам з ТОВ “Трансекспрес” на суму 3942797,21 грн., в тому числі: І квартал 2009 року 650052,11грн., півріччя 2009 року 886595,41 грн., 9 місяців 2009 року 3942797,21 грн.

Перевіркою також встановлено, що ТОВ “Біо Агро” (позичальник) укладено кредитний договір від 22 січня 2007 року №5-ТТ з Компанією “TRITTIKO HOLDINGS LIMITED” (кредитор), предметом якого є надання в тимчасове користування грошових коштів для поповнення обігових коштів та погашення існуючої заборгованості позичальника у сумі 10000000,00 доларів США під 11% річних. ТОВ “Біо Агро” отримано кредитних коштів на суму 10000000,00 доларів США, що на момент отримання складало 47957000,00грн. Погашено кредиту станом на 01 червня 2008 року на суму 10756750,00грн. Позивачем отримані кредитні кошти використовувалися не за цільовим призначенням, а саме: на внески до статутних фондів інших субєктів господарювання на суму 7159932,00 грн., на надання поворотної фінансової допомоги на суму 30586642,25грн.

ТОВ “Біо Агро” до складу “Інших витрат” декларації з податку на прибуток підприємства за 2008 рік включено збитки від операцій з умовного продажу заборгованості, виражені в іноземній валюті, що розраховуються як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення) на суму 21012607,00 грн.

Проведеною перевіркою здійснено перерахунок суми збитків від операцій з умовного продажу заборгованості, вираженої в іноземній валюті, виходячи з цільового використання отриманих кредитних коштів та їх використання на цілі, повязані з господарською діяльністю підприємства, та встановлено, що з урахуванням використання сум отриманих кредитних коштів на цілі, не повязані з господарською діяльністю та погашення кредиту, сума збитків від операцій з умовного продажу заборгованості , вираженої в іноземній валюті за 2008 рік складає 5533980,00 грн.

Таким чином, відповідач вважає, що оскільки надання коштів у поворотну фінансову допомогу не є операцією, повязаною з отриманням доходу, ТОВ “Біо Агро” в порушення пункту 5.1 статті 5 та підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” необґрунтовано включено до складу “Інших витрат” декларації з податку на прибуток підприємства за 2008 рік збитки від операцій з умовного продажу заборгованості, вираженої в іноземній валюті, на суму 15478626,02 грн., що призвело до заниження обєкта оподаткування на цю ж суму.

Зазначені порушення призвели до заниження податку на прибуток у 2008 році на суму 1947721,00 грн. та завищення відємного значення обєкту оподаткування податком на прибуток за 2008 рік на суму 7687744,00 грн. та за 9 місяців 2009 року на суму 11630541,00грн., в тому числі по періодах: І квартал 2009 року 650052,00 грн., півріччя 2009року 886595,00 грн., 9 місяців 11630541,00 грн.

Враховуючи викладені порушення, в Акті перевірки також зроблено висновок про порушення позивачем підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що призвело до завищення відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 792704,29 грн., в тому числі за березень 2009 року 156142,56 грн., за травень 2009року 18700,63 грн., липень 2009 року 44687,36 грн., серпень 2009 року 327520,60грн., вересень 2009 року 245653,14 грн.

Позивач не погоджується висновками Акта перевірки та прийнятими на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями, й обґрунтовує позов наступним: транспортно-експедиційні послуги надані ТОВ “Трансекспрес” в повному обсязі, зокрема, товар був доставлений в пункт призначення покупцю, в підтвердження чого підписані акти приймання-передачі наданих послуг, ТОВ “Біо Агро” здійснило оплату послуг експедитора і відшкодування витрат, понесених експедитором в процесі виконання договору, які включило до складу валових витрат, які безпосередньо повязані з господарською операцією по продажу продукції; оригінал залізничної накладної знаходиться у одержувача товару, позивач має лише копію накладної експедитора, які надавалися під час перевірки; перерахунок збитків від операцій з умовного продажу заборгованості, вираженої в іноземній валюті, виходячи з цільового використання отриманих кредитних коштів, суперечить нормам Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, оскільки абзац четвертий підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 цього Закону вимагає, що платник податку повинен визнати прибуток або збиток від операції продажу заборгованості, збиток отриманий від перерахунку заборгованості включається до складу валових витрат підприємства; Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” не завжди повязує право включення сум до валових витрат із отриманням доходу; ТОВ “Біо Агро” не включало до складу валових витрат суми фінансової допомоги, крім того такі допомоги були повернуті до моменту здійснення перерахунку умовного продажу заборгованості в іноземній валюті, а тому сума наданих фінансової допомоги у перерахунку умовного продажу валютної заборгованості участі не приймала.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу сум податкового зобовязання з податку на прибуток та податку додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

В частині висновків Акту перевірки щодо порушення позивачем абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” суд звертає увагу на наступне.

Матеріали справи свідчать, що 08 серпня 2008 року між ТОВ “Біо Агро” (замовник) та ТОВ “Трансекспрес” (виконавець) укладено договір №8/08-Т/1 на транспортно-експедиційне обслуговування, відповідно до якого виконавець приймає на себе обовязок організувати доставку вантажів залізничним, автомобільним транспортом на території України та/або на експорт і здійснити необхідні розрахунки з перевізниками, інспекціями, регіональними митницями, брокерськими та іншими організаціями, що мають відношення до доставки вантажу. Характер і обєм вантажів, вид транспорту, пункти відправлення і призначення, а також вартість наданих послуг зазначаються в додатках до цього договору, які є його невідємною частиною.

17 липня 2009 року між цими сторонами укладено аналогічний договір №01/09-БА на транспортно-експедиційне обслуговування.

Відповідно до додаткових угод до зазначених договорів ТОВ “Трансекспрес” надавав транспортно-експедиційні послуги по доставці зерна (пшениця, ячмінь) залізничним транспортом.

Як встановлено в Акті перевірки та не заперечується позивачем, витрати на транспортно-експедиційні послуги у розмірі 3942797,21 грн. позивач відносив до складу валових витрат за період І квартал 2009 року, півріччя 2009 року та 9 місяців 2009 року.

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва вважає, що доказом підтвердження витрат на транспортування є оригінали транспортних та супровідних документів, в яких вказується особа, яка може віднести до складу валових витрат видатки, повязані з транспортуванням залізницею.

Згідно статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, повязаних з перевезенням вантажу.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначає Закон України “Про транспортно-експедиторську діяльність”.

Відповідно до частини другої статті 4 цього Закону експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Згідно з частиною третьою статті 8 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” експедитори за дорученням клієнтів: забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до умов договорів (контрактів), укладених відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів “Інкотермс”; фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші обєкти для своєчасного відправлення вантажів; здійснюють роботи, повязані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів; ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших обєктів; організовують охорону вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання; організовують експертизу вантажів; здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю; надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження; забезпечують виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, що надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізників; здійснюють страхування вантажів та своєї відповідальності; забезпечують підготовку та додаткове обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту; забезпечують оптимізацію руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат; здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів; оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог; надають підготовлений транспорт, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством; надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

Відповідно до частини першої та шостої статті 9 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобовязується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, повязаних з перевезенням вантажу. Уразі залучення експедитором до виконання його зобовязань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що експедитор за плату і за рахунок клієнта виконує або організовує виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу, при цьому може укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, в у відносинах з третіми особами може виступати як від свого імені так від імені клієнта.

В даному випадку експедитор за договором ТОВ “Трансекспрес” організовував доставку вантажу, тобто здійснював ряд дій, спрямованих на доставку вантажу ТОВ “Біо Агро” за пунктом призначення, зокрема, планування, замовлення рухомого складу, оформлення необхідних документів.

Отже, предметом договору на транспортно-експедиційне обслуговування є саме послуги по організації доставки вантажу, а не послуги з перевезення такого вантажу, відповідно, суд звертає увагу, що до складу валових витрат позивач відносив витрати на транспортно-експедиційне обслуговування, а не витрати на транспортування вантажу.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження правомірності формування валових витрат позивач надав суду копії актів виконаних робіт до договорів транспортного експедирування від 08 серпня 2008 року №8/08-Т/1 та від 17 липня 2009 року №01/09-БА.

З аналізу наданих позивачем документів, суд вбачає, що вони повністю відповідають вимогам зазначеної статті Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, тобто є первинними документами, та підтверджують здійснення господарських операцій.

Що стосується доводів відповідача про обовязкову наявність оригіналів транспортних та супровідних документів, то суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 Правил оформлення перевізних документів (ст. 6, 23, 24 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року №644, на кожне відправлення вантажу відправник повинен подати станції навантаження накладну (комплект перевізних документів). Накладна є складовою частиною комплекту перевізних документів, до якого, крім неї, входять: дорожня відомість, корінець дорожньої відомості та квитанція про приймання вантажу. Бланки цих документів видаються вантажовідправникам за плату згідно з тарифом. Накладна є обовязковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна разом з дорожньою відомістю супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу. Квитанція про приймання вантажу до перевезення видається відправнику. Усі ці документи (надалі - перевізний документ) заповнюються на друкарській машинці або іншим друкованим способом.

Матеріали справи свідчать, що відправником вантажу, організацію відправлення кого замовляв позивач, виступало ТОВ “Трансекспрес”, якому видається лише квитанція про приймання вантажу до перевезення; накладна на перевезення вантажу видається одержувачу в пункті призначення, таким чином, відповідні накладні на відправлення вантажу у ТОВ “Біо Агро” апріорі відсутні та не повинні бути.

Разом з тим, позивач надав в матеріали справи копії квитанцій про приймання вантажу, які підтверджують відправлення вантажу ТОВ “Біо Агро” та копії накладних на маршрут або групу вагонів, в яких, зокрема зазначено, що відправником товару є ТОВ“Трансекспрес”, власником товару є ТОВ “Біо Агро”, в свою чергу відправлений товар призначений для компанії “Нідера Хандельскомпани Б.В.”.

Вирішуючи питання про повязаність понесених витрат з господарською діяльністю та про реальність здійснених господарських операцій, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців одним із видів діяльності позивача є оптова торгівля зерном.

Матеріали справи, а саме: копії договору поставки укладеного позивачем з ТОВ“Курланд”, зовнішньоекономічних контрактів, укладених з Компанією Bunge SA, Швейцарія та Компанією “Нідера Хандельскомпани Б.В.”, Нідерланди, вантажних митних декларацій, складських квитанцій, видаткових та податкових накладних, свідчать, що послуги по доставці зерна, які надавало ТОВ “Трансекспрес”, придбавалися позивачем з метою виконання ним договірних зобовязань з поставки зерна, в свою чергу товар (зерно) був отриманий покупцями.

Наведене свідчить, що понесені позивачем витрати на транспортно-експедиційне обслуговування, повязані з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними.

На підтвердження здійснення оплати послуг з транспортного експедирування в матеріалах справи знаходяться виписки банку.

Згідно з абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Прооподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України “Прооподаткування прибутку підприємств” датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

На думку суду, надані позивачем документи повністю підтверджують правомірність віднесення ним до складу валових витрат вартості транспортно-експедиційних послуг у розмірі 3942797,21 грн. за І ІІІ квартали 2009 року.

В частині висновків Акту перевірки щодо порушення позивачем пункту 5.1 статті 5 та підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

В Акті перевірки встановлено, що ТОВ “Біо Агро” (позичальник) укладено кредитний договір від 22 січня 2007 року №5-ТТ з Компанією “TRITTIKO HOLDINGS LIMITED” (кредитор), предметом якого є надання в тимчасове користування грошових коштів для поповнення обігових коштів та погашення існуючої заборгованості позичальника у сумі 10000000,00 доларів США під 11% річних. ТОВ “Біо Агро” отримано кредитних коштів на суму 10000000,00 доларів США, що на момент отримання складало 47957000,00 грн. Погашено кредиту станом на 01 червня 2008 року на суму 10756750,00 грн. Позивачем отримані кредитні кошти використовувалися на внески до статутних фондів інших субєктів господарювання на суму 7159932,00 грн., на надання поворотної фінансової допомоги на суму 30586642,25 грн.

ТОВ “Біо Агро” до складу “Інших витрат” декларації з податку на прибуток підприємства за 2008 рік включено збитки від операцій з умовного продажу заборгованості, виражені в іноземній валюті, на суму 21012607,00 грн.

Зазначені обставини позивачем не заперечуються.

На думку відповідача, надання коштів у поворотну фінансову допомогу не є операцією, повязаною з отриманням доходу, ТОВ “Біо Агро”, а тому ним здійснено перерахунок суми збитків від операцій з умовного продажу заборгованості, вираженої в іноземній валюті, виходячи з цільового використання отриманих кредитних коштів та їх використання на цілі, повязані з господарською діяльністю підприємства, в результаті якого сума збитків від операцій з умовного продажу заборгованості, вираженої в іноземній валюті за 2008 рік складає 5533980,00 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з такою позицією відповідача, при цьому керуючись наступним.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.9 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми витрат по операціях, передбачених пунктом 5.9 цієї статті та статтею 7 цього Закону.

Особливості оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті визначені пунктом 7.3 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Відповідно до підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення). У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).

Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), визначеного абзацом другим цього підпункту, або умовного продажу (погашення) заборгованості, визначеного абзацом третім цього підпункту, платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення). При цьому прибуток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові доходи платника податку - кредитора та валові витрати платника податку - дебітора, а збиток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові витрати платника податку - кредитора та валові доходи платника податку - дебітора податкового періоду, протягом якого відбувся такий продаж (погашення).

У такому ж порядку підлягає перерахунку балансова вартість іноземної валюти, отриманої як аванс або виручка чи внаслідок проведення будь-яких інших операцій (включаючи прямі чи портфельні інвестиції), яка обліковується на банківських рахунках платника податку або у його касі на дату закінчення звітного періоду.

Для цілей цього підпункту під терміном “заборгованість” розуміються: основна сума (непогашена частина основної суми) фінансового кредиту, депозиту (вкладу); сума процентів, нарахованих на таку основну суму фінансового кредиту, депозиту (вкладу), строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду; вартість (непогашена частина вартості) об'єкта фінансового лізингу; платежі за такий об'єкт фінансового лізингу, строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду; балансова вартість цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, а також товарних чи фондових деривативів, якщо інше не встановлено нормами цього Закону.

Враховуючи наведені правові норми, суд приходить до висновку, що оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті здійснюється в особливому порядку, який не ставить можливість здійснення перерахунку балансової вартості заборгованості, вираженої в іноземній валюті, в залежність від отримання прибутку чи від цілей використання такої заборгованості; а навпаки зобовязує платника податків визнати прибуток або збиток від такої операції.

Крім того, посилання відповідача на операції з надання позивачем коштів у поворотну фінансову допомогу, не стосуються спірних правовідносин, оскільки позивач не відносив складу валового доходу суми поворотної фінансової допомоги, та надав суду докази того, що суми поворотної фінансової допомоги були повернені до здійснення перерахунку умовного продажу заборгованості, вираженої в іноземній валюті, а тому не враховувалися при здійсненні такого перерахунку.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що висновки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про порушення ТОВ “Біо Агро” пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 та підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України “Прооподаткування прибутку підприємств”, що призвело до заниження податку на прибуток у 2008 році на суму 1 947721,00 грн., завищення відємного значення оподаткування податком на прибуток за 2008 рік на суму 7687744,00 грн. та за 9 місяців 2009 року на суму 11630541,00 грн. є помилковими, а тому сума податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 1947721,00 грн. визначена позивачу протиправно.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Оскільки судом встановлено відсутність порушень норм Закону України “Прооподаткування прибутку підприємств” з боку ТОВ “Біо Агро” та протиправність визначення податкового зобовязання з податку на прибуток, застосування штрафних санкцій відповідно до підпунктів 17.1.3 та 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Пропорядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у розмірі 1947721,00 грн. є також протиправним.

Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 12 травня 2010 року №0003502309/0, від 23 липня 2010 року №0003502309/1, від 11 жовтня 2010 року №0003502309/2 є протиправними та мають бути скасовані.

В частині висновків Акту перевірки щодо порушення позивачем підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

В Акті перевірки встановлено порушення підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що призвело до завищення відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 792714,29 грн., а саме по періодам: березень 2009 року 156142,56 грн., травень 2009 року 18700,63 грн., липень 2009 року 44687,36 грн., серпень 2009 року 327520,60 грн., вересень 2009 року 245653,14 грн.

Зазначене порушення, на думку відповідача, виникло внаслідок того, що позивач відносив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені протягом звітного періоду у звязку з транспортуванням запасів, компенсацією експедиторських та залізничних послуг, фактичне отримання та використання в господарській діяльності яких не підтверджено відповідними первинними документами.

Разом з тим, судом спростовано висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та встановлено правомірність формування ним валових витрат за період І квартал - ІІІ квартал 2009 року у розмірі 3942797,21 грн.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредитце сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Судом встановлено, що придбані позивачем у ТОВ “Трансекспрес” транспортно-експедиційні послуги, повязані з господарською діяльністю позивача та підтверджуються необхідними документами.

Таким чином, підпункт 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, відповідно до якого, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту, в межах спірних відносин застосуванню не підлягає.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пунтку 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних ТОВ“Трансекспрес” був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ “Біо Агро” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за березень, травень, липень, серпень та вересень 2009 року, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та завищення відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 792714,29 грн. є помилковими.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ “Біо Агро” підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Біо Агро” задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва від 12 травня 2010 року №0003502309/0, від 23 липня 2010 року №0003502309/1 та від 11 жовтня 2010 року №0003502309/2.

3.Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Біо Агро” судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко

Постанову складено в повному обсязі та підписано16 лютого 2011 року.