Рішення № 139443641, 05.08.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/47845/25

Провадження № 2/761/5722/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Саадулаєва А.І.,

за участю секретаря - Сідого В.Ю.,

від позивача - представник ОСОБА_1 ,

розглядаючи у відкритому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради про встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності на спадщину в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року до Шевченківського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Київської міської ради про встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності на спадщину в порядку спадкування, у якій вона просила:

1.Ухвалити рішення, яким встановити факт постійного проживання ОСОБА_2 на час відкриття спадщини разом зі спадкодавцем, її чоловіком ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .?

2.Визнати за ОСОБА_2 право власності на частку однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за заповітом, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Разом із позовною заявою представник позивача ОСОБА_1 просить витребувати з П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори копію спадкової справи, за фактом смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (номер у спадковому реєстрі 73867425, номер у нотаріуса 353/2025).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позову передані на розгляд судді Юзьковій О.Л.

В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки - ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої входить частка однокімнатної квартири АДРЕСА_3 . Позивачка з померлим ОСОБА_3 перебувала в зареєстрованому шлюбі з 26 січня 1978 року до часу смерті останнього. Дітей у них не було. В зазначеному вище спільному житловому приміщенні подружжя були зареєстровані, постійно разом проживали, мали спільний бюджет, вели спільне господарство. Позивачка також зазначає, що інші особи, які б претендували на отримання спадщини відсутні, а тому будь-які інші особи із заявами про прийняття спадщини не звертались. Так як, померлий ОСОБА_3 хворів, то він на випадок своєї смерті, 05 травня 2006 року склав Заповіт, згідно якого заповів належну йому на праві власності частину квартири АДРЕСА_3 - позивачці ОСОБА_2 . Отже, на думку позивача, після смерті ОСОБА_3 , так як чоловік позивачки заповів їй належну йому на праві власності частину квартири АДРЕСА_3 , - вона спадщину прийняла, адже вступила в управління та користування спадковим майном після смерті чоловіка. 28 березня 2025 року позивачка звернулася до П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою про видачу їй Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, однак, Постановою державного нотаріуса №1362/02-31 від 28.03.2025 р. отримала відмову у видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно після смерті її чоловіка ОСОБА_3 через пропущений строк для прийняття спадщини. Викладене стало підставою для звернення позивача до суду із зазначеним позовом.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Юзькової О.Л. від 17.11.2025 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради про встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності на спадщину в порядку спадкування. Призначено підготовче засідання.

17.12.2025 від представника відповідача надійшов відзив, у якому вона просила ухвалити рішення згідно вимог чинного законодавства, тобто поклалася на розсуд суду.

На підставі розпорядження № 01-08-364 від 02.03.2026 щодо повторного автоматизованого розподілу справи № 761/47845/25 за підписом керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва Зборщік А.О., протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали справи передані на розгляд судді Саадулаєву А.І.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06.03.2026 прийнято до свого провадження цивільну справу та призначено судове засідання.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04.05.2026 клопотання задоволено. Витребувано з П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори копію спадкової справи, за фактом смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (номер у спадковому реєстрі 73867425, номер у нотаріуса 353/2025).

30.06.2026 на виконання вимог ухвали суду від 04.05.2026 із П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори надійшла копія спадкової справи №353/2025.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01.07.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні, яке відбулось 05.08.2026, представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання, яке відбулось 05.08.2026, не з`явилася, хоча про дату і час розгляду справи була повідомлена належним чином, проте у відзиві просила проводити розгляд справи за її відсутності.

Розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів (ч. 1, 3 ст. 211 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як вбачається із позовної заяви та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки - ОСОБА_3 , про що зроблено Виконавчим комітетом Чесниківської сільської ради Рогатинського району, Івано-Франківської області, відповідний актовий запис №21 /свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 10.12.2024, видане повторно/.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої входить частка однокімнатної квартири АДРЕСА_3 .

Позивачка з померлим ОСОБА_3 перебувала в зареєстрованому шлюбі з 26 січня 1978 року до часу смерті останнього /свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 від 10.12.2024, видане повторно/. Дітей у них не було.

На час смерті чоловіка, ОСОБА_3 , позивачці та померлому належала, згідно Свідоцтва про право власності на житло, виданого Органом приватизації державного житлового фонду Радянського району м. Києва від 27.01.2000, згідно розпорядження (наказом) 27-01- 2000 НОМЕР_4, на праві спільної власності в рівних частках (по ), однокімнатна квартира (розмір ж/п 16, 5 кв.м) - АДРЕСА_3 .

В зазначеному вище спільному житловому приміщенні подружжя були зареєстровані, постійно разом проживали, мали спільний бюджет, вели спільне господарство.

Але, починаючи з 01 лютого 2001 року до часу смерті, померлий був зареєстрований в іншій, належній подружжю, однокімнатній кв. АДРЕСА_4 , яку подружжя здавало в оренду, і яка була ними продана 02.11.2017 р. ОСОБА_4 .

Хоча померлий ОСОБА_3 і був зареєстрований в кв. АДРЕСА_4 , із 01.02.2001 p., але фактично постійно проживав в кв. АДРЕСА_3 . При цьому, подружжя мало спільний сімейний бюджет та спільне господарство, сплачували всі комунальні платежі тощо.

Всі спільно придбані та особисті речі подружжя знаходилися в квартирі АДРЕСА_3 .

Судом встановлено, що інші особи, які б претендували на отримання спадщини відсутні, а тому будь-які інші особи із заявами про прийняття спадщини не звертались, Також на час смерті ОСОБА_3 у спірній квартирі була зареєстрована одна, відтак відсутні особи, які б прийняли спадщину через факт постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Так як, померлий ОСОБА_3 хворів, то він на випадок своєї смерті, 05 травня 2006 року склав Заповіт, згідно якого заповів належну йому на праві власності частину квартири АДРЕСА_3 - позивачці ОСОБА_2 .

Як вбачається із матеріалів справи, після смерті ОСОБА_3 , так як чоловік позивачки заповів їй належну йому на праві власності частину квартири АДРЕСА_3 , - позивач спадщину прийняла, адже вступила в управління та користування спадковим майном після смерті чоловіка.

Позивачка добросовісно, систематично і особисто здійснювала оплати за надані комунальні послуги (за квартиру в цілому). Вона також підтримувала всю квартиру в належному технічному стані.

28 березня 2025 року позивачка звернулася до П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою про видачу їй Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, однак, постановою державного нотаріуса №1362/02-31 від 28.03.2025 р. отримала відмову у видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно після смерті її чоловіка ОСОБА_3 через пропущений строк для прийняття спадщини.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 30 травня 2007 року «Про судову практику у справах про спадкування» якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд вправі розглядати справи про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до положень ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно із ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до абз. 3 п. 3 роз`яснень постанови Пленуму ВСУ України від 30.05.2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування" місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами ст. 29, ч. 2 ст. 1221 ЦК України. Якщо спадкодавець мав кілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця.

Згідно з ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. З цієї норми випливає, що прийняття спадщини має важливе практичне значення: з ним пов`язана можливість оформлення права власності на спадкове майно шляхом видачі нотаріусом правовстановлюючого документа свідоцтва про право на спадщину та реєстрації, у випадках, визначених законом, прав на неї (наприклад, на нерухоме майно).

Отже, для того, щоб набути право на спадщину, спадкоємці за заповітом або за законом мають прийняти її у порядку та у строки, встановлені законом.

Акт прийняття спадщини характеризується наступними ознаками: односторонній характер даного правочину, оскільки його здійснення залежить виключно від волі спадкоємця; безумовність та беззастережність передбачають, що не можна поставити факт прийняття спадщини у залежність від настання або ненастання якої-небудь умови, рівно як і не допускається часткове прийняття спадщини з відмовою від прийняття тієї її частини, що залишилася; прийняття спадкоємцем спадщини хоча б у частині свідчить про те, що спадкоємець прийняв її у цілому, незалежно від того, у чому полягає частина, що залишилася, і де вона знаходиться.

Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.

При цьому, слід враховувати, що чинним законодавством не розкривається поняття постійного місця проживання фізичної особи, тому визнання цього факту розцінюється законом як встановлення факту, що має юридичне значення.

В даному випадку закон також не вимагає встановлення певного терміну спільного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем для констатації факту прийняття спадщини, ключовим критерієм є те, що таке проживання має бути постійним, а не переважним чи тимчасовим.

Згідно з п. п. 4.10 п. 4 гл. 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і такий факт має бути доведений спадкоємцем.

В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов`язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщину у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.

Як випливає із п. 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 303/1816/17 зауважив, що місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним. Таким чином, для встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, суду необхідно встановити, зокрема, місце проживання спадкодавця на день його смерті; чи було для спадкодавця це місце постійним або переважним місцем його проживання (стаття 29 ЦК України) або тимчасовим; чи проживав спадкоємець разом із спадкодавцем до його смерті; характер та період проживання спадкоємця із спадкодавцем.

Обставина спільного постійного проживання за адресою АДРЕСА_1 , позивача разом з чоловіком ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджується наступними доказами, дослідженими судом, а саме:

-позивачка з померлим ОСОБА_3 перебувала в зареєстрованому шлюбі з 26 січня 1978 року до часу смерті останнього;

-дітей у них не було;

-померлий ОСОБА_3 05 травня 2006 року склав Заповіт, згідно якого заповів належну йому на праві власності частину квартири АДРЕСА_3 - позивачці ОСОБА_2 ;

-рахунки за житлово-комунальні послуги за вказаною адресою сплачувались позивачкою та померлим ОСОБА_3 .

Надані позивачем докази, в своїй сукупності, вказують на те, що ОСОБА_2 , станом на момент смерті спадкодавця ОСОБА_3 проживала з ним постійно, а не переважно чи тимчасово.

При цьому, суд враховує похилий вік позивачки ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), її юридичну необізнаність, а саме про її помилкове сприйняття того, що оскільки її чоловік заповів їй належну йому на праві власності частину квартири АДРЕСА_3 , а тому вона вважала, що спадщину автоматично прийняла, адже фактично користувалася даним спадковим майном після смерті чоловіка.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку що факт постійного проживання ОСОБА_2 із спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім`єю на час відкриття спадщини знайшов своє підтвердження у судовому засіданні, у зв`язку із чим суд вважає обґрунтованими і вимоги позивача в частині визнання за нею права на спадщину після смерті ОСОБА_3 та визнання за нею права власності на частку однокімнатної квартири АДРЕСА_3 , в порядку спадкування за заповітом, враховуючи положення ст. 1241 ЦК України.

Щодо позовних вимог в частині про визнання права власності на спадщину в порядку спадкування за заповітом, суд додатково зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачкою під час тимчасового переїзду до родичів за межі міста Києва, після оголошення війни в лютому 2022 року, була втрачена частина документів, серед яких оригінал Свідоцтва про право власності на житло, виданого Органом приватизації державного житлового фонду Радянського району м. Києва від 27.01.2000 року, згідно розпорядження (наказом) 27-01-2000 НОМЕР_4, в якому було зазначено про те, що однокімнатна квартира АДРЕСА_3 належить на праві спільної власності в рівних частках (по ) - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Також, в матеріалах справи наявні копії свідоцтва про смерть, свідоцтва про шлюб, які отримані 10.12.2024 позивачкою повторно, у зв`язку із їх втратою після повномасштабного вторгнення РФ на територію України.

Згідно глави 10 п. 4.21 Порядку вчинення нотаріальних дій, затверджений Наказом МЮ України №296/5 від 22.02.2012 р., якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

А тому, позивачці, зокрема, буде відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом через відсутність правовстановлюючого документу на квартиру АДРЕСА_3 .

Відповідно до п.п. 4.14, 4.15, 4.18. п. 4 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 №? 296/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року № 282/20595, при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус виготовляє витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Відповідно до ст, 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як передбачено ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно до п. 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

30.06.2026 на виконання вимог ухвали суду від 04.05.2026 із П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори надійшла копія спадкової справи №353/2025 щодо майна померлого ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як встановлено із вказаної вище спадкової справи, єдиним спадкоємцем за заповітом померлого ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Так у спадкову масу майна померлого входить частка однокімнатної квартири АДРЕСА_2 .

Отже, при спадкуванні за заповітом позивач має право претендувати на дане спадкове майно, а тому за нею підлягає визнанню право власності на частку однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за заповітом.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 15, 16, 256, 257, 267, 1216, 1218, 1241, 1268, 1269, 1270, 1296 ЦК України, ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 234, 259, 263 - 265, 268, 273, 315 - 319 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до Київської міської ради про встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності на спадщину в порядку спадкування - задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_2 на час відкриття спадщини разом зі спадкодавцем, її чоловіком ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 29.05.2001 р. Радянським РУ ГУ МВС України в м. Києві), право власності на частку однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за заповітом, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений 14.08.2026.

Суддя: