Рішення № 139438970, 03.09.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2026 р. м. Київ Справа № 911/1685/26

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., дослідивши в спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»

до Гірської сільської ради

про стягнення 43 376, 51 грн

Без виклику учасників справи;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Гірської сільської ради про стягнення 43 376,51 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне трекінг виконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», в частині оплати за поставлену електричну енергію у період січень 2021 року. У зв`язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 17 243, 63 грн основного боргу, 2 572, 81 грн пені, 10 175, 54 грн інфляційних втрат, 13 381, 53 грн 15% річних.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/1685/26. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

22.06.2026 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач стверджує про те, що розрахунок стягнення пені за період з 31.03.2021 по 23.02.2022 в сумі 2 572, 82 грн обрахований не вірно та з перевищенням шестимісячного терміну, визначеного ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Крім того, відповідач стверджує про те, що послуга з постачання електроенергії є житлово-комунальною послугою, а в період з 31.03.2021 по 23.02.2022, за який ДПЗД «Укрінтеренерго» нарахував пеню, на території України діяв карантин відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 641 від 22.07.2020 та постанови Кабінету Міністрів України № 760 від 26.08.2020, у зв`язку із чим, на думку відповідача, з огляду на норму п.п. 4 п. 3 «Перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 530-ІХ, вимоги про стягнення пені є необґрунтованими, оскільки за вказаний період забороняється нарахування пені за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Щодо заявлених вимог про стягнення з Гірської сільської ради 13 381, 53 грн 15 % річних та 10 175, 54 грн інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України відповідач вказав, що в договорі постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», який є додатком до позовної заяви, а також розміщений на вебсайті ДПЗД «Укрінтеренерго» за посиланням, яке містилося у листі-претензії, не зазначено, що споживач який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу виконавця зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 15 % річних від простроченої суми, а тому, на думку відповідача, підлягає сплаті за наслідки прострочення грошового зобов`язання у вигляді 3 % річних замість 15 %. Також відповідач посилається на те, що у даному випадку заявлені до стягнення нарахування за правилами статті 625 ЦК України очевидно порушують принцип співмірності з огляду на розмір боргу та час прострочення виконання зобов`язання. Відповідач звернув увагу, що Гірська сільська територіальна громада утворилася у 2020 року у рамках реформи децентралізації влади з 4 населених пунктів, в тому числі с. Ревне, а також зазначив, що паперові примірники проектів договорів ДПЗД «Укрінтеренерго» про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» та комерційні пропозиції у Гірській сільській раді, яка є у правонаступником прав та обов`язків Ревненської сільської ради, не надходили та уповноваженою особою не підписувалися. Крім того, відповідач стверджував про те, що Гірською сільською радою направлявся запит № 369-02-15-25 від 14.02.2025 до ДПЗД «Укрінтеренерго» щодо надання детального розрахунку нарахування, а також лист-відповідь №851-02-15-25 від 23.04.2025, у зв`язку із чим відповідач стверджує про те, що Гірська сільська рада відреагувала належним чином на вимогу, яка надійшла від ДПЗД «Укрінтеренерго». З урахуванням усього зазначеного вище відповідач просив суд позовні вимоги задовольнити частково в частині стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію за січень 2021 року в розмірі 17 246, 63 грн.

22.06.2026 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про застосування до розрахунку стягнення пені за період з 31.03.2021 по 23.02.2022 вимоги ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, який був чинний на дату виникнення спірних відносин, а також зменшення заявленого до стягнення відсотку річних. В обґрунтування зменшення заявленого до стягнення відсотку річних відповідач посилався на наступне: - заявлені до стягнення нарахування за правилами ст. 625 ЦК України очевидно порушують принцип співмірності з огляду на розмір боргу та час прострочення виконання зобов`язання; - витрати відповідача по об`єктам комунальної власності відшкодовуються з місцевого бюджету, а відтак сплата 15 % річних буде відшкодовуватися з місцевого бюджету; - покладення на відповідача відповідальності з порушення грошового зобов`язання у вигляді стягнення 15 % річних в розмірі 13 381, 53 грн є надмірним тягарем, який в тому числі виплачує заробітну плату своїм працівникам, виконує зобов`язання перед іншим кредиторам, сплачує податки і збори до державного бюджету; - в умовах збройної агресії російської федерації проти України та військового стану на всій території України сплата надмірного розміру відсотків річних може призвести до втрати в подальшому можливості фінансової допомоги, яку активно проводить Гірська сільська рада, відповідно до програм підтримки військових, їх родин в межах місцевого бюджету.

24.06.2026 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про застосування строків та зменшення заявленого до стягнення відсоток річних аналогічного змісту, що і заява від 22.06.2026, однак із доказами направлення позивачу.

Враховуючи те, що відзив на позовну заяву та вказана вище заява подані до суду із дотриманням процесуального строку, встановленого ухвалою Господарського суду Київської області від 11.06.2026 про відкриття провадження у справі № 911/1685/26, суд прийняв вказану заяву відповідача по суті спору та відповідну заяву до розгляду та долучив їх до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 7 ст. 252 ГПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.

Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Враховуючи те, що суддя Сокуренко Л.В. з 02.08.2026 до 28.08.2026 включно перебувала у відпустці, рішення у даній справі ухвалюється судом після виходу судді на роботу.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (далі ДПЗД «Укрінтеренерго», позивач) відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 06.11.2018 № 1344, здійснює ліцензійне постачання електричної енергії споживачу.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначаються Законом України «Про ринок електричної енергії».

Приписами ст. 1, 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» унормовано, що постачальник «останньої надії» визначений відповідно до цього Закону електропостачальник, який за обставин, встановлених цим Законом, не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу.

Визначення постачальника «останньої надії» здійснюється рішенням Кабінету Міністрів України за результатами конкурсу, проведеного у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Постачальник «останньої надії» призначається на строк до трьох років.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1023-р від 12.12.2018 «Про визначення державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» постачальником «останньої надії» (із змінами) ДПЗД «Укрінтеренерго» визначено постачальником «останньої надії» з 1 січня 2019 року до 31 грудня 2026 року.

Згідно з ч. 1, 6, 8 ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» надає послуги з постачання електричної енергії споживачам у разі: 1) банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника; 2) завершення строку дії ліцензії, зупинення або анулювання ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника; 3) невиконання або неналежного виконання електропостачальником правил ринку, правил ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам; 4) необрання споживачем електропостачальника, зокрема після розірвання договору з попереднім електропостачальником; 5) в інших випадках, передбачених правилами роздрібного ринку.

Постачальник «останньої надії» здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», що затверджується Регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник «останньої надії» оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті.

Постачальник «останньої надії» здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

Пунктом 1.2.9 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 (далі ПРРЕЕ) передбачено, що постачальник «останньої надії» здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», зміст якого визначається постачальником «останньої надії» на основі типового договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (додаток 7 до цих Правил), є публічним договором приєднання та вважається укладеним у визначених законодавством України та цими Правилами випадках, у разі настання яких споживач безакцептно приймає умови договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».

Постачальники універсальних послуг та постачальники «останньої надії» повинні оприлюднити на своїх вебсайтах типову форму договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг та типову форму договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» відповідно (п. 3.2.1 ПРРЕЕ).

Положеннями пункту 3.4.4 глави 3.4 розділу III ПРРЕЕ встановлено, що постачальник «останньої надії» здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

Договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем та/або засобів електронної комунікації, вважається таким, що укладений у письмовій формі.

У цьому випадку покази засобу вимірювання визначаються постачальником послуг комерційного обліку на дату початку фактичного постачання електричної енергії в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку.

Постачальник «останньої надії» постачає електричну енергію споживачу протягом строку, який не може перевищувати 90 днів. Після завершення зазначеного строку постачальник «останньої надії» припиняє електропостачання споживачу.

Про кінцевий строк постачання електричної енергії постачальник «останньої надії» має повідомляти споживача у виставлених рахунках кожні 30 днів. Повідомлення про припинення електропостачання надаються споживачу відповідно до процедури, передбаченої цими Правилами.

Якщо споживач постачальника «останньої надії» не уклав договір із новим електропостачальником по закінченню терміну договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», розподіл та постачання електричної енергії такому споживачу припиняється шляхом здійснення відключення електроустановки такого споживача.

Відповідно до підп. 7 п. 5.4.2 ПРРЕЕ, постачальник «останньої надії» зобов`язаний розміщувати на своєму офіційному вебсайті інформацію щодо порядку укладення та приєднання споживача до договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», у тому числі з використанням електронної ідентифікації за допомогою інформаційно-комунікаційних систем та/або засобів електронної комунікації.

Частиною 11 ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що постачальник «останньої надії» має повідомити споживачу умови постачання, ціни на електричну енергію, а також про право споживача на вибір електропостачальника. Постачальник «останньої надії» зобов`язаний оприлюднити зазначену інформацію на своєму офіційному вебсайті.

Договір про постачання електричної енергії постачальником останньої надії є публічним договором та розміщений на сайті ДПЗД «Укрінтеренерго» (https://uie.kiev.ua) (примірник договору позивач долучив до матеріалів справи.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

У пункті 8.29 постанови від 20.09.2021 у справі № 910/8958/20 Верховний Суд зазначив, що виходячи із сукупного аналізу положень ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України та ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» в силу вимог Закону можливо у разі настання таких обставин: попередній електропостачальника неспроможний постачати електричну енергію, має повідомити про дату припинення постачання електричної енергії постачальника «останньої надії», споживачів, Регулятора, оператора системи передачі та оператора системи розподілу та у разі необрання споживачем електропостачальника після розірвання договору з попереднім електропостачальником або незабезпечення власного споживання шляхом купівлі електричної енергії за двосторонніми договорами та/або на організованих сегментах ринку.

Тобто, законодавством встановлено, що договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» укладається на підставі дій споживача - споживання електричної енергії (акцепт договору) без договору з іншим електропостачальником. У такому разі договір вважається укладеним (момент укладення договору) з постачальником «останньої надії» у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником.

Відповідачем у даній справі є Гірська сільська рада.

19.07.2020 набрала чинності постанова Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» № 807-ІХ від 17.07.2020, відповідно до абзацу 2 підп. 10 п. 1 якої у Київській області утворено, зокрема Бориспільський район (з адміністративним центром у місті Бориспіль) у складі територій Бориспільської міської, Вороньківської сільської, Гірської сільської, Дівичківської сільської, Золочівської сільської, Переяславської міської, Пристоличної сільської, Студениківської сільської, Ташанської сільської, Циблівської сільської, Яготинської міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 715-р від 12.06.2020 «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» відповідно до абзацу першого пункту 7-1 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Київської області згідно з додатком.

Відповідно до змісту додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України № 715-р від 12.06.2020, затверджено склад території Гірської територіальної громади Бориспільського району, та назви територіальних громад (населених пунктів), території яких увійшли до її території, зокрема Ревненська територіальна громада.

17.11.2020 Гірською сільською радою Бориспільського району Київської області прийнято рішення № 14-1-VIII «Про початок реорганізації Мартусівської сільської ради та Ревненської сільської ради шляхом приєднання до Гірської сільської ради» (розміщене на офіційному вебпорталі Гірської сільської ради за посиланням: https://gora-rada.gov.ua/wp-content/uploads/2020/11/rishennia-14-vid-17.11.2020r..pdf), пунктом 3 якого вирішено почати процедуру реорганізації Ревненської сільської ради (ЄДРПОУ 05407798) місцезнаходження: вул. Бориспільська, 10, с. Ревне, Бориспільського району, Київської області шляхом приєднання до Гірської сільської ради (ЄДРПОУ 04363647) місцезнаходження: вул. Центральна, 5, с. Гора, Бориспільського району, Київської області. Реорганізацію завершити у строк до 31 грудня 2020 року.

Пунктом 4 рішення № 14-1-VIII від 17.11.2020 визначено, що Гірська сільська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Ревненської сільської ради.

Пунктами 8, 10, 11 рішення № 14-1-VIII від 17.11.2020 затверджено план заходів з реорганізації Мартусівської сільської ради та Ревненської сільської ради (додаток 1). Затверджено форму передавального акту (додаток 2) та форму акту приймання-передачі документів, що нагромадились станом на 20 грудня 2020 року під час діяльності рад, що приєднуються до Гірської сільської ради (додаток 3).

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Ревненська сільська рада (ЄДРПОУ 05407798) припинена 06.09.2021 в результаті її організації, про ще в ЄДР внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи за № 1003541120009004311.

Згідно з ч. 1 ст. 104 ЦК України, правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Відповідно до ч. 1 ст. 106 ЦК України, злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Оскільки реорганізація Ревненської сільської ради відбулася шляхом приєднання, має місце факт універсального правонаступництва, коли до правонаступника Гірської сільської ради перейшли обов`язки Ревненської сільської ради. Гірська сільська рада у відзиві на позову заяву не заперечила вказану обставину.

Положеннями п. 6.2.4 ПРРЕЕ встановлено, що початком постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» вважається день припинення постачання електричної енергії споживачу попереднім електропостачальником. Адміністратор розрахунків повідомляє дату переведення споживача на постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» постачальнику (постачальникам) послуг комерційного обліку.

Згідно отриманої від Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» як оператора системи розподілу, Ревненська сільська рада (код ЄДРПОУ), правонаступником якої є Гірська сільська рада, приєдналась до публічного договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», який відповідно до частини 8 ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу, та у січні 2021 року споживала електричну енергію, поставлену постачальником «останньої надії» на умовах зазначеного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, Ревненська сільська рада почала споживати електричну енергію з 01.01.2021, що підтверджується Звітом ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживачів постачальника «останньої надії» ДПЗД «Укрінтеренерго», які приєднані до електричних мереж або відносяться до території ліцензованої діяльності оператора системи розподілу (передачі) ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі».

З огляду на наведене, позивач наголошує на тому, що Ревненська сільська рада перебувала на постачанні електричної енергії у постачальника «останньої надії» (тобто позивача) протягом січня 2021 року.

З урахуванням наведеного вище, судом встановлено, що між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (далі постачальник, позивач) та Ревненською сільською радою, правонаступником якої є Гірська сільська рада, (далі споживач, відповідач) виникли правовідносини на підставі публічного договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (далі договір), умови якого споживач електроенергії безакцептно прийняв з урахуванням п. 1.2.9 ПРРЕЕ та комерційної пропозиції.

Відповідно до п. 2.1 договору, за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в додатку 1 до договору (комерційна пропозиція).

Згідно з п. 3.1 договору, постачальник здійснює постачання електричної енергії споживачу з моменту припинення постачання електричної енергії споживачу діючим електропостачальником у випадках, зазначених у пункті 3.2 цієї глави.

Пунктом 3.4 договору встановлено, що електрична енергія постачається до електроустановок споживача протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Якщо після закінчення зазначеного строку постачання електричної енергії споживач не розпочав процедуру зміни електропостачальником, постачання електричної енергії на об`єкт призупиняється.

Відповідно до п. 3.7 договору, початок постачання електричної енергії споживачу починається з факту споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ у разі укладення договору між сторонами.

Згідно з п. 5.1 договору, споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з комерційною пропозицією з постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», яка є додатком 1 до цього договору.

Пунктом 5.8 договору встановлено, що розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Відповідно до п. 5.10 договору, оплата виставленого постачальником рахунку за цим договором має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунку, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої споживачем. Всі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційної вебсторінки для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо комерційної якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки.

Згідно з підп. 6.2.2 п. 6.2 договору, споживач зобов`язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору.

Цей договір набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 календарних днів (п. 13.1 договору).

Додатком № 1 до договору є комерційна пропозиція № 3 від 07.06.2019 для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії».

Відповідно до п. 1.1 комерційної пропозиції № 3, ціна на електричну енергію формується згідно Порядку формування ціни, за якою здійснюється постачання електричної енергії споживач постачальником «останньої надії», затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1179.

Пунктом 4.1 комерційної пропозиції № 3 від 07.06.2019, яка є додатком № 1 до договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», встановлено, що споживач сплачує 100 % від орієнтовної вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку. У разі не отримання рахунку споживач зобов`язується здійснити 100 % оплату самостійно (без рахунку) на поточний рахунок постачальника, зазначений у договорі, не пізніше ніж за 1 банківський (робочий) день до початку розрахункового періоду, виходячи з прогнозованого обсягу споживання електричної енергії у розрахунковому періоді та діючої у розрахунковому періоді ціни на електричну енергію. Орієнтовна вартість розраховується шляхом множення прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на ціну, за якою здійснюється постачання електричної енергії постачальником. Прогнозований обсяг споживання електричної енергії визначається на підставі даних, отриманих постачальником від оператора системи розподілу.

Згідно з п. 4.2 комерційної пропозиції № 3, остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому періоді здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.

Відповідно до п. 4.3 комерційної пропозиції № 3, рахунки вважаються отриманими споживачем належним чином у разі їх направлення особистим врученням (нарочним) або із застосуванням послуг пошти на адресу споживача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та/або на адресу, надану ОС постачальнику. Датою отримання таких рахунків буде вважатися дата їх особистого вручення, що підтверджується підписом одержувача на рахунку або супровідному листі, та/або реєстрацією вхідної кореспонденції, або третій календарний день від дати отримання поштовим відділенням зв`язку, в якому обслуговується одержувач (у разі направлення поштою рекомендованим або цінним листом). У разі направлення рахунків електронною поштою або із застосуванням інших засобів електронного зв`язку, датою отримання таких рахунків буде вважатися дата відправлення постачальником відповідного електронного повідомлення (лист, факс та інше).

Пунктом 4.4 комерційної пропозиції № 3 встановлено, що акт купівлі-продажу електричної енергії складається на підставі даних про фактичне споживання електричної енергії споживачем, отриманих від ОС. Після завершення розрахункового періоду та отримання даних від ОС постачальник надсилає на адресу електронної пошти споживача скановану версію акта купівлі-продажу, підписаного зі свого боку. Споживач в триденний термін після отримання сканованої версії акта купівлі-продажу зі свого боку підписує його та направляє скановану версію акта купівлі-продажу на адресу електронної пошти постачальника. Оригінал акта купівлі-продажу у двох примірниках надсилається поштою на поштову адресу споживача. Підписаний з боку споживача один екземпляр оригіналу акта купівлі-продажу в триденний термін повертається на поштову адресу постачальника. У разі наявності зауважень до акта купівлі-продажу, споживач оформлює протокол розбіжностей, в якому вказує обсяг електричної енергії, по якому є розбіжності. У разі неповернення споживачем підписаного зі свого боку одного екземпляру оригіналу акта купівлі-продажу у встановлені строки або його не підписання з боку споживача у встановлений термін, документ вважається узгодженим та підтвердженим споживачем та приймається постачальником як узгоджений.

Згідно з п. 15.1 комерційної пропозиції № 3, цей договір набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ, за умови акцептування споживачем умов договору шляхом сплати рахунку за електричну енергію, наданого постачальником.

Відповідно до п. 16.1 комерційної пропозиції № 3, інформування споживача, з яким укладено договір, про зміни в умовах договору, про закінчення терміну його дії, зміну цін, надсилання рахунків на оплату (із вкладенням сканованої копії рахунку у форматі PDF), попереджень про припинення постачання електричної енергії (із вкладенням сканованої копії попередження у форматі PDF) також може здійснюватися шляхом надсилання інформації/документів засобами електронного зв`язку на електронну адресу споживача.

Відповідно до п. 16.2 комерційної пропозиції № 3, у випадку надсилання повідомлень і документів електронною поштою сторони договору використовуються такі адреси електронної пошти: постачальника - pon@uie.kiev.ua; споживача - зазначена на веб-сайті споживача та/або надана постачальнику споживачем у будь-який спосіб, та/або надана постачальнику оператором системи розподілу. Такі документи вважаються направленими однією стороною та офіційно отримані іншою стороною без додаткового оформлення на паперовому носії.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач стверджує, що ДПЗД «Укрінтеренерго» як постачальником «останньої надії», на підставі даних про фактичне споживання електричної енергії відповідачем, отриманих від оператора системи розподілу ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», та на виконання умов договору було складено та виставлено споживачу Ревненській сільській раді, акт купівлі-продажу електроенергії № 008478 від 31.01.2024 за розрахунковий період січень 2021 року та рахунок № 000005407798/09/14296 від 25.02.2021 на обсяг споживання електричної енергії 4285 кВт*год на суму 17 246, 63 грн.

Вказаний рахунок та акт купівлі-продажу електричної енергії були направлені засобами поштового зв`язку Ревненській сільській раді та отримано нею 23.03.2021, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за № 0100190535636 від 18.03.2021.

Вказаний акт купівлі-продажу електроенергії Ревненською сільською радою не підписаний, зауважень до акта купівлі-продажу матеріали справи не містять, а тому відповідно до п. 4.4 комерційної пропозиції він вважається узгодженим та підтвердженим Ревненською сільською радою, правонаступником якої є відповідач.

Однак, в порушення вимог пунктів 5.10 договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» та 4.2 комерційної пропозиції до цього договору Ревненською сільською радою, правонаступником якої є відповідач, не було оплачено вартість спожитої електричної енергії за січень 2021 року на суму 17 246, 63 грн.

Позивач звертався до відповідача з вимогою № 44/11-010259 від 11.02.2025 про сплату штрафних санкцій на суму 22 860, 33 грн (з яких 10 014, 86 грн 15 % річних, 10 272, 64 грн витрат від інфляції, 2 572, 82 грн пені) та боргу за спожиту Ревненською селищною радою у січні 2021 року електроенергію на суму 17 246, 63 грн. Разом з вимогою позивач направив відповідачу також рахунок та акт купівлі-продажу електричної енергії за спірний період. Проте, як зазначив позивач, відповідач вимогу позивача залишив без задоволення, заборгованість за спожиту електричну енергію не сплатив.

Відповідач стверджує про те, що направляв позивачу у відповідь на вимогу № 44/11-010259 від 11.02.2025 лист № 369-02-15-25 від 14.02.2025 щодо надання детального розрахунку нарахування, а також лист-відповідь № 851-02-15-25 від 23.04.2025.

Однак, належних та допустимих доказів направлення позивачу вказаних листів відповідач до суду не надав.

З урахуванням зазначеного вище та внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 17 243, 63 грн основного боргу, а також нараховано та заявлено до стягнення 2 572, 81 грн пені, 10 175, 54 грн інфляційних втрат та 13 381,53 грн 15 % річних.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини;

З огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», укладений між сторонами шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання електричної енергії та за відсутності іншого постачальника як належну підставу у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Відносини, що виникли між сторонами у справі регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про ринок електричної енергії», Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018, типовим договором постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».

Відповідно до приписів статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 526, 527 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 2 ст. 714 ЦК України).

Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд встановив вище, що позивач належним чином виконав зобов`язання як постачальник «останньої надії», на виконання умов договору та на підставі даних про фактичне споживання електричної енергії відповідачем, отриманих від оператора системи розподілу, склав та виставив споживачу Ревненській сільській раді, акт купівлі-продажу електроенергії № 008478 від 31.01.2024 за розрахунковий період січень 2021 року та рахунок № 000005407798/09/14296 від 25.02.2021 на обсяг споживання електричної енергії 4285 кВт*год на суму 17 246, 63 грн.

Вказаний рахунок та акт купівлі-продажу електричної енергії були направлені засобами поштового зв`язку Ревненській сільській раді та отримано нею 23.03.2021, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за № 0100190535636 від 18.03.2021.

Суд встановив, що вказаний акт купівлі-продажу електроенергії Ревненською сільською радою не підписаний, зауважень до акта купівлі-продажу матеріали справи не містять, а тому відповідно до п. 4.4 комерційної пропозиції він вважається узгодженим та підтвердженим Ревненською сільською радою, правонаступником якої є відповідач.

З огляду на наведене вище, матеріалами справи підтверджується фактичне споживання Ревненською сільською радою, правонаступником якої є відповідач, електричної енергії в січні 2021 року за точками комерційного обліку споживачів постачальника «останньої надії». Протилежного суду не доведено.

Суд зазначає, що ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» як оператор системи розподілу виконує функції адміністратора комерційного обліку та функції постачальника послуг комерційного обліку електричної енергії та передає дані електропостачальника про обсяги фактичного споживання електричної енергії споживачем за розрахунковий період.

У свою чергу, позивач саме на підставі звітів оператора системи розподілу щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживачів постачальника «останньої надії» ДПЗД «Укрінтеренерго» сформував та надіслав на адресу споживача рахунок на оплату та акт спожитої електричної енергії за спірний період.

Відповідно до ст. 691 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Згідно ч. 3 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач зобов`язаний, зокрема сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Пунктом 8 ст. 46 вказаного вище Закону передбачено, що оператор системи розподілу забезпечує комерційний облік відповідно до цього Закону, правил ринку та кодексу комерційного обліку, інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

Згідно з п. 2.3.11. ПРРЕЕ, комерційний облік на роздрібному ринку електричної енергії організовується адміністратором комерційного обліку та здійснюється постачальниками послуг комерційного обліку відповідно до вимог Закону України «Про ринок електричної енергії», Кодексу комерційного обліку та цих Правил.

Відповідно до п. 2.3.14 ПРРЕЕ постачальник послуг комерційного обліку забезпечує зняття показів засобів вимірювальної техніки відповідно до Кодексу комерційного обліку.

Пунктами 4.3, 4.12, 4.13 ПРРЕЕ встановлено, що дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг. Розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.

Умовами п. 5.10 договору обумовлено, що оплата виставленого постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої споживачем.

Згідно з п. 4.1 комерційної пропозиції № 3, споживач сплачує 100 % від орієнтовної вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку.

Згідно з п. 4.2 комерційної пропозиції № 3, остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому періоді здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.

Отже, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства, умов договору та комерційної пропозиції № 3, а також враховуючи дату отримання споживачем рахунку № 000005407798/09/14296 від 25.02.2021 23.03.2021, суд дійшов висновку, що строк оплати за поставлену/відпущену позивачем у січні 2021 року електричну енергію є таким, що настав 30.03.2021.

Проте, як було встановлено судом вище та вбачається з матеріалів справи, в порушення вимог п. 5.10 договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» та 4.2 комерційної пропозиції до договору, Ревненською сільською радою, правонаступником якої є відповідач, зобов`язання за договором в частині оплати поставленої/відпущеної у січні 2021 року електричної енергії не виконано належним чином та не оплачено вартість спожитої електричної енергії на суму 17 246, 63 грн.

Станом на дату розгляду даної справи в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази виконання відповідачем, який є правонаступником Ревненської сільської ради, зобов`язання в частині здійснення оплати за поставлену/відпущену позивачем електричну енергію у спірному періоді, у зв`язку із цим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в загальній сумі 17 246, 63 грн. Протилежного суду не доведено, доказів здійснення оплати вказаної суми до суду не надано.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги зазначених вище правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем, не надав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 17 246, 63 грн.

Крім того, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 572, 81 грн пені, 10 175, 54 грн інфляційних втрат, 13 381, 53 грн 15 % річних.

Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 ЦК України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 5.11 договору, у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором, постачальник має право вимагати сплати пені. Пеня нараховується за кожен прострочений день оплати за цим договором. Споживач має сплатити за вимогою постачальника пеню у розмірі, яка зазначається в комерційній пропозиції.

Відповідно до положень п. 6.1 комерційної пропозиції № 3, за внесення передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, визначених даною комерційною пропозицією, постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Споживач зобов`язується сплатити пеню на підставі рахунку постачальника.

У п. 13.1 комерційної пропозиції № 3 сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання або неналежне виконання зобов`язання припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Сплата штрафних санкцій (штраф, пеня) не звільняє споживача від обов`язку відшкодувати постачальнику в повному обсязі збитки, спричинені порушенням умов договору.

Позивач за прострочення строків оплати поставленої електричної енергії, керуючись умовами договору та пп. 6.1, 13.1 комерційної пропозиції № 3, нарахував та просить стягнути з відповідача 2 572, 81 грн пені на суму основної заборгованості за період прострочення з 31.03.2021 до 23.02.2022.

Дослідивши розрахунок позивача, суд зазначає, що позивачем вірно визначено дату початку виникнення прострочення з оплати рахунку за спожиту електричну енергію, а також враховано, що згідно з п. 13.1 комерційної пропозиції № 3 нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Стосовно заяви відповідача про застосування до розрахунку стягнення пені за період з 31.03.2021 по 23.02.2022 вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України, суд зазначає наступне.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України, який був чинний на дату виникнення спірних відносин, було передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Умови договору про сплату пені за кожний день затримки оплати, не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 925/1386/19, від 12.03.2020 у справі № 907/65/18, від 22.08.2019 у справі № 914/508/17 та від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16.

Водночас, ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.

Таким чином, умови даної статті застосовуються, якщо, зокрема у договорі сторони не погодили та не встановили чіткі межі щодо строку нарахування штрафних санкцій.

Крім того, у пунктах 88-94 постанови Великої Палати Верховного суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, на яку позивач також посилався у заяві про відмову від позову (всіх або частини позовних вимог), вказано, що період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов`язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, «до повного виконання зобов`язання», «до дати фактичного виконання», «до повної сплати заборгованості / погашення боргу», «протягом року / усього періоду існування заборгованості» тощо.

Тому на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює частина шоста статті 232 ГК України. Формулювання, яке містить ч. 3 ст. 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, в тому числі умови договору (у випадку відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.

У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20).

Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/6379/14, в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення») нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснує, що застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.

Інше тлумачення (розуміння) наведеного формулювання (ототожнення його зі строком нарахування) фактично унеможливлює застосування положень ч. 6 ст. 232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, оскільки на практиці сторони під час визначення в умовах договору відповідальності у вигляді пені майже завжди використовують формулювання щодо її нарахування «за кожен день прострочення», тим самим відтворюють визначення пені, закріплене в ч. 3 ст. 549 ЦК України.

Так, відповідно до п. 6.1 комерційної пропозиції № 3, за внесення передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, визначених даною комерційною пропозицією, постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Споживач зобов`язується сплатити пеню на підставі рахунку постачальника.

Дослідивши п. 6.1 комерційної пропозиції № 3, судом встановлено, що сторони погодили інший строк щодо нарахування штрафних санкцій (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором, відмінний від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки сторони узгодили як механізм нарахування пені «за кожний день прострочення платежу», так і граничні строки її нарахування «враховуючи день фактичної оплати».

У разі не застосування положень п. 6.1 комерційної пропозиції № 3 відбудеться нівелювання волевиявлення сторін, що були викладені та погодженні у комерційній пропозиції, яка є невід`ємною частиною договору про постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії», у зв`язку із чим суд вважає правомірним нарахуванням позивачем пені на підставі п. 6.1 комерційної пропозиції № 3 понад шестимісячний строк, визначений ч. 6 ст. 232 ГК України.

За наведених обставин, клопотання відповідача про застосування до розрахунку стягнення пені вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України задоволенню не підлягає.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, з урахуванням умов договору та комерційної пропозиції № 3, в межах розрахунку позивача, суд встановив, що розрахунок є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку із чим позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню повністю в сумі 2 572, 81 грн.

Щодо посилань відповідача на неможливість нарахування пені за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги з посиланням на Закону України № 530-IX від 17.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», суд зазначає наступне.

Відповідно до підп. 4 п. 3 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України № 530-IX від 17.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач житлово-комунальних послуг - індивідуальний або колективний споживач; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.

Тобто, зазначеними нормами визначена обов`язкова ознака споживача комунальних послуг, а саме: споживачем комунальних послуг може буди фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна відповідне обладнання приміщення якої приєднане, або має технічні можливості для приєднання до відповідних внутрішньобудинкових систем, або юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» під житлово-комунальними послугами розуміється результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Водночас, відповідно до ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» електрична енергія - енергія, що виробляється на об`єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу; ринок електричної енергії - система відносин, що виникають між учасниками ринку під час здійснення купівлі-продажу електричної енергії та/або допоміжних послуг, передачі та розподілу, постачання електричної енергії споживачам; споживач - фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання.

Кріс того, відповідно до змісту комерційної пропозиції № 3, предметом комерційної пропозиції є постачання електричної енергії як товарної продукції.

Враховуючи викладене, а також умови укладеного між сторонами договору, суд дійшов до висновку, що правовідносини у даній справі виникли в межах господарських правовідносин між сторонами відповідно до договору в сфері ринку електричної енергії, що регулюються ЦК України, ГК України, Законом України «Про ринок електричної енергії», ПРРЕЕ тощо.

При цьому, виходячи з умов укладеного між сторонами договору, відповідач не є споживачем комунальних послуг в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги», що в свою чергу виключає можливість застосування до правовідносин між сторонами вказаних вище положень закону про заборону нарахування штрафних санкцій в період дії карантину.

Таким чином, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення підп. 4 п. 3 розділу II Закону № 530-IX, оскільки даний Закон забороняє нарахування та стягнення неустойки за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, а відповідач у спірних правовідносинах не є споживачем житлово-комунальних послуг.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 10 175, 54 грн інфляційних втрат та 13 381, 53 грн 15 % річних суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не установлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Згідно з п. 7.4 комерційної пропозиції № 3, споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також п`ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Позивач за прострочення строків оплати поставленої електричної енергії, керуючись п. 7.4 комерційної пропозиції № 3, нарахував та просить стягнути з відповідача 10 175, 54 грн інфляційних втрат та 13 381, 53 грн 15 % річних, нараховані на суму основної заборгованості за період прострочення з 31.03.2021 до 31.05.2026.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат та 15 % річних, з урахуванням умов договору та комерційної пропозиції № 3, порядку розрахунків, погодженого сторонами, в межах розрахунку позивача, суд дійшов до висновку, що розрахунок інфляційних втрат та 15 % річних є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю у заявлених позивачем сумах.

При цьому судом розглянуто клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення відсотків річних. З приводу цього судом зазначається наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Водночас, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Так, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Визначене ч. 2 ст. 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у такого боржника в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму «інфляційних втрат» як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

При цьому інфляційні втрати та відсотки річні не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, у зв`язку з знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та користування цими коштами (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 22.02.2022 у справі № 24/441/20).

Так, у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зокрема зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

Водночас, у постанові Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 924/441/20 суд звертав увагу на необхідність врахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, та зазначав, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 8.38 постанови від 15.09.2020 у справі № 902/417/18, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У пункті 8.41 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.

Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 також зазначила, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Водночас, у зазначеній вище справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 23.11.2023 у справі № 917/991/22 звернув увагу на те, що саме з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених критеріїв, суд, може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Верховний Суд зазначив, що конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання за договором, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, має правове значення під час вирішення питання щодо застосування ч. 3 ст. 511 ЦК України, ст. 233 ГК України (щодо права суду зменшувати лише розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України).

Як вже зазначалось, у п. 7.4 комерційної пропозиції № 3 передбачено, що споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також 15 % від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Позивачем нараховано на п. п. 7.4 комерційної пропозиції № 3 та заявлено до стягнення з відповідача 15 % річних в сумі 13 381, 53 грн.

З матеріалів справи вбачається, що сума основного боргу у даній справі складає 17 243, 63 грн, а розмір заявлених до стягнення 15 % відсотків річних 13 381, 53 грн, становить приблизно 77,60 % від усієї суми основного зобов`язання, що свідчить про надмірний їх розмір.

При цьому, загальний розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій складає 26 129, 88 грн (2 572, 81 грн пені, 10 175, 54 грн інфляційних втрат, 13 381, 53 грн 15 % річних) перевищує суму основного зобов`язання більше ніж у півтора рази.

Оцінюючи можливість зменшення заявлених 15 % річних, суд також враховує, що відповідач є органом місцевого самоврядування, фінансування якого здійснюється за рахунок місцевого бюджету територіальної громади, у зв`язку із чим суд вважає, що майновий тягар покладених 15 % річних в умовах недостатності державного фінансування в період збройної агресії може бути невиправдано обтяжливим для відповідача.

Також позивач не надав доказів, які свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій саме відповідача.

Суд також зауважує, що п. 1.1 договору постачання електричної енергії між постачальником «останньої надії» визначено, що цей договір є публічним договором приєднання споживача та укладається сторонами, керуючись ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України, шляхом приєднання споживача до цього договору на умовах визначених Законом України «Про ринок електричної енергії», Правилами роздрібного ринку електричної енергії та Комерційної пропозиції, що є додатком 1 до цього договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Отже, споживач приєднався до умов договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» через факт споживання електричної без можливості запропонувати свої умови договору, зокрема в частині розміру відсотків річних.

З урахуванням зазначеного вище, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище принципам, зменшити заявлені до стягнення відсотки річних шляхом обмеження розміру відсотків річних на рівні мінімально визначеного законом розміру відповідно до приписів статті 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних.

При цьому, зменшуючи розмір відсотків річних, суд не позбавляє кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин даної справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що розумним, справедливим та оптимальним для забезпечення балансу інтересів сторін у цьому спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача, є стягнення з відповідача за порушення строків оплати поставленої електричної енергії 3 % річних в розмірі 2 674, 88 грн, розраховані в межах розрахунку позивача.

З урахуванням зазначеного вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю в сумі 10 175, 54 грн, а позовні вимоги в частині стягнення відсотків річних підлягають задоволенню частково в сумі 2 674, 88 грн 3 % річних.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу досліджені судом, однак залишені без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду справи суд зазначає, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Водночас, у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16 наведено правовий висновок, відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Тобто, при розподілі судового збору в такому випадку враховується, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК та ч. 3 ст. 551 ЦК України покладається на відповідача повністю, оскільки, таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а є виключно застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Аналогічний правовий висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19, в ухвалі від 27.08.2024 у справі № 910/18480/23.

В частині сплати суми судового збору за подання позову суд враховує зазначені вище положення та практику Верховного Суду.

З огляду на наведене вище, оскільки суд вимоги позову визнав обґрунтованими повністю, а зменшуючи розмір відсотків річних суд використав власні дискреційні повноваження, з урахуванням наведених вище висновків Верховного Суду, витрати по сплаті судового збору покладаються повністю на відповідача.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Клопотання Гірської сільської ради про зменшення відсотків річних задовольнити.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Гірської сільської ради (місцезнаходження: вул. Центральна, буд. 5, с. Гора, Бориспільський р-н, Київська обл., 08324; код ЄДРПОУ 04363647) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (місцезнаходження: вул. Кирилівська, буд. 85, м. Київ, 04080; код ЄДРПОУ 19480600) 17 243, 63 грн основного боргу, 2 572, 81 грн пені, 10 175, 54 грн інфляційних втрат, 2 674, 88 грн 3 % річних та 2 662, 40 грн судового збору.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 03.09.2026.

Суддя Л.В. Сокуренко