Рішення № 139433140, 02.09.2026, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 02.09.2026Справа № 554/11259/26 Провадження № 2/554/5347/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 року м.Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави

у складі: головуючого судді Чуванової А.М.,

за участю секретаря судового засідання Єсліковської О.А.,

за участю учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Першої полтавської державної нотаріальної контори про визнання незаконними та скасування постанов державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій,-

ВСТАНОВИВ:

В липні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Першої полтавської державної нотаріальної контори про визнання незаконними та скасування постанов державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій, в якій просить визнати незаконною та скасувати постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 14.07.2026 № 12-82 державного нотаріуса Полтавської державної нотаріальної контори (стосовно видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті дружини ОСОБА_2 ); визнати незаконною та скасувати постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 14.07.2026 № 12-83 державного нотаріуса Полтавської державної нотаріальної контори (стосовно видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті дочки ОСОБА_3 ); зобов`язати Полтавську державну нотаріальну контору витребувати відомості про місця проживання тих спадкодавців та/або спадкоємців, щодо яких у спадкових справах відсутня відповідна інформація, від тих установ та організацій, які її мають згідно з законодавством; зобов`язати Полтавську державну нотаріальну контору повторно розглянути питання щодо видачі свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з урахуванням відповідних письмових заяв спадкоємця ОСОБА_1 , правової оцінки суду, та після ретельного дослідження усіх доказів, що містяться у відповідних спадкових справах, а також інших доказів, витребуваних за необхідності від відповідних установ та організацій.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Луганську померла його дружина ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Сочі, Російська Федерація, померла його донька - ОСОБА_3 .

Свідоцтва про смерть були видані Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Полтава Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на підставі рішень Шевченківського районного суду м.Полтава про встановлення факту смерті його дружини ОСОБА_2 від 03.06.2025 (справа №5548224/25) та дочки ОСОБА_3 від 05.06.2025 (справа № 554/8220/25) відповідно.

Після смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відкрилися відповідні спадщини, до складу яких входять виключно грошові кошти, розміщені на рахунках у банківських установах України на їх ім`я.

13.06.2025 року, тобто протягом 6 місяців з дати державної реєстрації смерті позивач, як спадкоємець за законом (чоловік та батько), спадкодавців ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно звернувся до Першої полтавської державної нотаріальної контори (державного нотаріуса Кізіми Вікторії Вікторівни) із заявами про прийняття спадщини від ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , на підставі яких були відкриті спадкові справи №74205099 та №74205145 від 13.06.2025 року відповідно.

Також до зазначених заяв про прийняття спадщини ним були подані оригінали таких документів з їх копіями, що пов`язані зі спадщиною конкретних спадкоємців. По спадковій справі ОСОБА_2 : свідоцтво про смерть ОСОБА_2 ; рішення суду про встановлення факту смерті ОСОБА_2 (до якого внесені відомості про місце проживання спадкодавця на підставі поданих у додатках до заяви до суду копій відповідних документів); свідоцтво про шлюб з ОСОБА_2 .

По спадковій справі ОСОБА_3 : свідоцтво про смерть ОСОБА_3 ; рішення суду про встановлення факту смерті ОСОБА_3 (до якого внесені відомості про місце проживання спадкодавця на підставі поданих у додатках до заяви до суду копій відповідних документів); свідоцтво про народження ОСОБА_3 .

Крім того, були подані нотаріусу оригінали та копії таких документів: паспорт громадянина України; довідка про РНОКПП; довідка про взяття на облік ВПО, видана Департаментом соціального захисту населення Полтавської міської ради; посвідчення учасника бойових дій.

Крім того, під час бесіди з нотаріусом позивач розповів йому, що крім нього, спадкоємцем за законом ОСОБА_2 є її син ОСОБА_5 , який на час її смерті проживав також спільно зі спадкодавцем за адресою АДРЕСА_1 (на цей час є військовослужбовцем ЗСУ і знаходиться у зоні активних бойових дій).

25.12.2025 року позивач також звернувся до Першої полтавської державної нотаріальної контори на її електронну адресу із заявами в електронній формі, підписаними КЕП, у яких проінформував про наявність у зазначених спадкодавців вкладів у конкретних банках України, і попросив надіслати нотаріальні запити до зазначених банків для отримання відомостей про рахунки спадкодавців в них для подальшого оформлення свідоцтв про право на спадщину у відповідності до законодавства, оскільки до складу спадщини зазначених спадкодавців належать лише вклади у банках України.

01.07.2026 року (після спливу 6 місяців з дати державної реєстрації смерті для прийняття спадщини або відмови у її прийнятті) позивач прибув до Першої полтавської державної нотаріальної контори (державний нотаріус Кізіма В.В.) для подання заяв про видачу свідоцтв про право на спадщину.

Водночас під час усної бесіди з нотаріусом 01.07.2026 року позивачу було повідомлено, що нотаріус не може видати свідоцтва про право на спадщини обох спадкодавців з певних причин (неможливість перевірити певні відомості з тимчасово-окупованих територій), але може видати лише постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій. При цьому, на переконання позивача були порушені як порядок розгляду заяв про видачу свідоцтв про право на спадщину, так і порядок винесення нотаріусом постанов про відмову у вчиненні нотаріальних дій. Також відповідні постанови є недостатньо обґрунтовані і містять відомості, що не відповідають дійсності.

Вказує на те, що нотаріусом було порушено кілька з норм Закону України «Про нотаріат» і Порядку щодо порядку розгляду заяв про видачу свідоцтв про право на спадщину та винесення постанов про відмову у вчиненні нотаріальних дій.

Так, нотаріус: відмовився приймати від позивача письмові заяви про видачу свідоцтв про право на спадщину під час особистого відвідування 01.07.2026 року, не видав після заведення спадкових справ та встановлення складу спадкового майна (після отримання відповідей банків про суми коштів спадкодавців в них) підписану нотаріусом і скріплену його печаткою письмову довідку щодо переліку документів, необхідних для оформлення спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину не намагався витребувати від позивача або від відповідних установ та організацій документів (відомостей), яких на його думку не вистачало для видачі відповідних свідоцтв про право на спадщину, зокрема відповідних додаткових доказів місця проживання окремих спадкодавців та спадкоємців на тимчасово-окупованій території виніс постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій не протягом 3-х робочих днів з дати вимоги під час особистого відвідування, а лише протягом 10 робочих днів, виніс зазначені постанови фактично навіть без розгляду і аналізу заяв про видачу свідоцтв про право на спадщину по суті, оскільки він виніс зазначені постанови 14.07.2026, а вперше зміг ознайомитися із конкретним змістом зазначених заяв лише 16.07.2026, коли позивач після додаткового дослідження норм законодавства надіслав ці заяви підписані КЕП (що містять і дату накладення КЕП 16.07.2026) засобами електронної пошти і Укрпошти, оскільки нотаріус відмовився їх приймати під час особистого прийому 01.07.2026, і у спадкових справах навіть не було зазначених заяв, на підставі яких нотаріус мав би виносити відповідні відмови у вчиненні нотаріальних дій.

В обох постановах стверджується, що крім заяви позивача про прийняття спадщини, будь-яких інших заяв у спадкових справах немає. Водночас, у спадкових справах також мають бути і заяви позивача з проханням витребувати від банків відомості про вклади в них спадкодавців, а також його заява про порушення законодавчо-встановлених строків видачі постанов про відмову у вчиненні нотаріальних дій. Крім того, вже після видачі нотаріусом зазначених постанов, позивачем також були надіслані електронною поштою з КЕП та Укрпоштою заяви про видачу свідоцтв про право на спадщину, які нотаріус неправомірно відмовився прийняти 01.07.2026 року під час особистого візиту.

В обох постановах стверджується, що місце проживання спадкодавців було встановлене нотаріусом лише з його слів. Водночас, як зазначалося вище, відомості про місце проживання спадкодавців містилися також у відповідних рішеннях Шевченківського райсуду про встановлення фактів смерті спадкодавців. Але нотаріус про ці рішення суду у своїх постановах не згадує і не зазначає причини, з яких вони не можуть бути використані під час вирішення питання щодо місця проживання спадкодавців при оформленні спадщини. Аналогічно в обох постановах стверджується, що і позивач проживав за адресою АДРЕСА_1 також лише з його слів.

Водночас, відповідна відмітка про зареєстроване місце проживання у Луганську (спільно зі спадкодавцями) з 1996 року до нинішнього часу міститься також і у паспорті, позивача, який пред`являвся нотаріусу під час особистого відвідування. Крім того, інформація про зареєстроване місце проживання у м. Луганську міститься і у згаданій вище довідці про взяття на облік ВПО. Але нотаріус аналогічно про цю довідку ВПО у своїх постановах не згадує, і не зазначає причини, з яких вона не може бути використана під час вирішення питання щодо місця проживання спадкоємця при оформленні спадщини.

Потім нотаріус стверджує, що оскільки позивач не надав зазначених документів, а також у зв`язку з тим, що м. Луганськ знаходиться на тимчасово окупованій території, неможливо отримати інформацію про місце проживання відповідних спадкодавців та спадкоємців.

Однак, нотаріус і не намагався витребувати від позивача відповідну інформацію про місце проживання відповідних спадкодавців та спадкоємців, і зокрема не видавав письмову довідку щодо переліку документів, необхідних для оформлення спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину, як це передбачено у п.п. 3.27. п. 3 гл.10 розд. 2 Порядку.

У постановах стверджується, що оскільки в спадковій справі відсутні документи, які підтверджують прийняття спадщини (або не прийняття) іншими спадкоємцями в порядку ч.3 ст. 1268 Цивільного кодексу України, визначити розмір частки у спадщині ОСОБА_1 неможливо. Проте, оскільки усі спадкодавці та спадкоємці (яких можна визначити згідно з відомостями Держаного реєстру актів цивільного стану громадян) в обох спадкових справах проживали спільно на час відповідних смертей (що за необхідності нотаріус міг, як зазначено вище, легко додатково підтвердити шляхом витребування відповідної інформації від доречних організацій і установ), і оскільки жоден зі спадкоємців за законом протягом 6 місяців з дати державної реєстрації смерті не подав заяву про відмову від прийняття спадщини, усі спадкоємці згідно з законодавством вважаються такими, що прийняли спадщину. Відповідно по спадковій справі ОСОБА_2 - спадкоємцями за законом першої черги є ОСОБА_1 (чоловік), ОСОБА_3 (дочка, яка померла після спливу 6 місяців з дати смерті матері і не подавала заяву про відмову від прийняття спадщини протягом цього періоду), ОСОБА_5 (син). Інших спадкоємців за законом першої черги, як зі слів ОСОБА_1 , так і за відомостями Держаного реєстру актів цивільного стану громадян, у спадкодавця ОСОБА_2 немає. Частки усіх встановлених спадкоємців за законом згідно з ч. 1 ст. 1276 Цивільного кодексу України є рівними, тобто дорівнюють 1/3 суми вкладів ОСОБА_2 у банках.

Після смерті ОСОБА_3 єдиним спадкоємцем першої черги є її батько, і тому її частка в спадщині ОСОБА_2 в порядку спадкової трансмісії переходить до батька, тобто ОСОБА_1 . Таким чином у свідоцтві про право на спадщину ОСОБА_2 (право на відповідні кошти на рахунках у банках на ім`я ОСОБА_2 ) частка ОСОБА_1 у спадщині має бути 2/3 і частка ОСОБА_5 1/3. ОСОБА_3 - єдиним спадкоємцем за законом першої черги є ОСОБА_1 . Інших спадкоємців за законом першої черги, як зі слів ОСОБА_1 , так і за відомостями Держаного реєстру актів цивільного стану громадян, у спадкодавця ОСОБА_3 немає. Таким чином, ОСОБА_1 має право не на певну частку, а на усю спадщину ОСОБА_3 після її смерті. Це має бути відображено і у свідоцтві про право на спадщину від ОСОБА_3 (право на відповідні кошти на рахунках у банках на ім`я ОСОБА_3 ).

Внаслідок видачі нотаріусом відповідних постанов про відмову у вчиненні нотаріальних дій позивач і його син були фактично протиправно позбавлені прав власності на відповідне спадкове майно, яке належить за законом, що фактично порушує норми ч. 4 ст.41 Конституції України.

Ухвалою суду від 05.08.2026 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

Представник відповідача надала відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначила, що 10.07.2026 року від ОСОБА_1 надійшли в електронній формі заяви, підписані електронним цифровим підписом, про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом на спадкове майно, що лишилося після померлих дружини, ОСОБА_2 , та дочки, ОСОБА_3 , яке складається з грошових вкладів в банківських установах.

14 липня 2026 року були винесені постанови, з аргументованим поясненням причин та з посиланням на чинне законодавство, про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Перша полтавська державна нотаріальна контора заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Нотаріус діяв правомірно, оскільки у нього були відсутні правові підстави для видачі свідоцтв про право на спадщину. Порядок оформлення спадщини та видачі свідоцтв про право на спадщину визначено Цивільним кодексом, Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року за № 296/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595.

Відповідно до ст.67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

Тобто, перед видачею спадщини нотаріус зобов`язаний встановити спадкоємців, які прийняли спадщину будь-яким способом, а саме: на підставі поданої заяви про прийняття спадщини або шляхом спільного проживання на час відкриття спадщини.

Відповідно до п.п. 3.20 п.3 глави 10 розділу ІІ Порядку, факт постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини підтверджується: витягом з реєстру територіальної громади; довідкою про реєстрацію місця проживання, іншим документом, що може підтверджувати відповідний факт (паспортом громадянина України, виготовленим у формі книжечки, з відміткою про реєстрацію постійного місця проживання громадянина, якщо спадщина відкрилась до 01 грудня 2021 року, рішенням суду тощо).

ОСОБА_1 в своїй позовній заяві просить зобов`язати Полтавську державну нотаріальну контору витребувати відомості про місця проживання спадкодавців та/ або спадкоємців, щодо яких у спадкових справах відсутня відповідна інформація, від тих установ та організацій, які її мають згідно з законодавством. Оскільки спадкодавці проживали в м.Луганську, який є тимчасово окупованою територією з 2014 року, де органи влади України не здійснюють свої повноваження, неможливо зробити відповідні запити до органів реєстрації місця проживання громадян та отримати інформацію про місце проживання ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на час відкриття спадщини, та про осіб, які проживали разом з ними.

Крім того, реєстр Луганської територіальної громади не було створено, оскільки Луганськ був окупований в 2014 році, а реєстри територіальних громад в Україні почали створюватись з 2016 року. Отже, неможливо з`ясувати наявність спадкоємців, які постійно проживали разом зі спадкодавцем та прийняли спадщину в силу ч.3 ст. 1268 Цивільного кодексу України, або їх відсутність. Відсутність доступу до органів, які реєструють місце проживання громадян, не означає автоматичної відсутності спадкоємців, які прийняли спадщину відповідно до ч. 3 ст. 1268 Цивільного кодексу України. У відповідності до п.п.4.14 п.4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.

Отже, нотаріус діяв виключно в межах закону та правомірно виніс постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій.

Позивачем обрано неефективний спосіб захисту прав. Відповідно до сталої практики Великої Палати Верховного Суду, судовий захист має бути ефективним, тобто таким, що безпосередньо призводить до відновлення порушеного права, а не змушує сторони повторно звертатися до суду чи інших органів.

Обраний позивачем спосіб захисту - зобов`язання нотаріуса повторно розглянути питання щодо видачі свідоцтв про право на спадщину, є неефективним. Навіть у разі задоволення позову та скасування оскаржуваних постанов, у нотаріуса все одно буде відсутня правова можливість встановити спадкоємців, які прийняли спадщину відповідно до ч.3 ст.1268 Цивільного кодексу України. Як наслідок, повторний розгляд нотаріусом заяви ОСОБА_1 про видачу свідоцтв про право на спадщину призведе до винесення нотаріусом аналогічної (повторної) постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії (а.с.55-56).

Позивачем надано до суду відповідь на відзив, в якій ОСОБА_1 просить позов задовольнити. Зокрема зазначає, що він дійсно вважається спадкоємцем, який прийняв спадщину, оскільки, як це слідує із минулорічних рішень Шевченківського районного суду міста Полтави про встановлення факту смерті, які містять відомості про місце проживання спадкодавців, а також із його паспорту та довідки ВПО він дійсно проживав спільно зі спадкодавцями на час відкриття спадщини на окупованій території за однією адресою у АДРЕСА_1 , і протягом встановленого законодавством строку 6 місяців не заявляв про відмову від спадщини.

Також, крім нього, спадкоємцями, які прийняли спадщину від його дружини ОСОБА_2 , вважаються і її дочка та син, згадані вище спадкоємці за законом першої черги (дочка та син), як і він, протягом строку встановленого законодавством у 6 місяців не відмовлялися від спадщини, і тому вважаються такими, що прийняли спадщину.

Факти спільного проживання можуть підтверджуватися також «іншими документами», довідками, паспортами, рішеннями суду тощо. Саме такі документи, тобто рішення суду, в яких «встановлені» місця проживання його дружини та дочки за однією адресою у АДРЕСА_1 , та його паспорт та довідка ВПО (що також підтверджують його проживання за цією же самою адресою), цілком відповідають вимогам п.п. 3.20 п.3 глави 10 розділу ІІ Порядку.

Крім того, зазначеним вимогам будуть відповідати і довідки від відповідних перелічених вище організацій (а не лише витяги з реєстрів територіальних громад), які нотаріус має право витребувати, як зазначалося вище, у відповідності до абз. 2 ст. 4 Закону України «Про нотаріат».

Також на підтвердження спільного проживання усіх спадкодавців і спадкоємців він додатково надає довідку від 27.06.2015 року № 1414, видану міським комунальним підприємством «Центрожилком» м. Луганськ про те, що він зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 і має такий склад сім`ї: дружина ОСОБА_2 , 1962 року народження, дочка ОСОБА_3 , 1992 року народження, син ОСОБА_5 , 1996 року народження.

Також у постановах про відмову у вчиненні нотаріальних дій йому не були запропоновані будь які «ефективні» способи захисту прав на відповідне спадкове майно, а лише саме той спосіб, яким він і скористався. Таким чином, на його переконання, доводи відповідача у відзиві на позовну заяву є безпідставними, так як правова позиція останнього заснована на помилковому тлумаченні норм чинного законодавства, а також на цілковитому ігноруванні його окремих норм (а.с.61-69).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача Першої полтавської державної нотаріальної контори в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність. Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника відповідача, на підставі наявних у справі даних і доказів.

Вислухавши позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до наявних в матеріалах справи копій свідоцтв про смерть, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.15), ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.16).

Згідно з матеріалами справи, Першою полтавською державною нотаріальною конторою 13.06.2025 року було заведено спадкову справу за №184/2025 (витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі №81519167 від 13.06.2025 року) на підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті дружини. Крім того, Першою полтавською державною нотаріальною конторою 13.06.2025 року було заведено спадкову справу за №185/2025 (витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі №81519296 від 13.06.2025 року) на підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті дочки.

14.07.2026 року державним нотаріусом Першої полтавської державною нотаріальної контори Кізіма В.В. було видано постанову, згідно якої відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 .

В постанові зазначено, що відповідно до п.п. 3.20 п.3 глави 10 розділу ІІ Порядку, факт постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини підтверджується: витягом з реєстру територіальної громади; довідкою про реєстрацію місця проживання, іншим документом, що може підтверджувати відповідний факт (паспортом громадянина України, виготовленим у формі книжечки, з відміткою про реєстрацію постійного місця проживання громадянина, якщо спадщина відкрилась до 01 грудня 2021 року, рішенням суду тощо). Зазначені документи спадкоємцем не було надано.

Оскільки спадкодавець проживала в м.Луганську (зі слів ОСОБА_1 ), який є тимчасово окупованою територією з 2014 року, неможливо отримати інформацію про місце проживання ОСОБА_3 на час відкриття спадщини та про осіб, які проживали разом з нею. Отже, неможливо з`ясувати наявність спадкоємців, які постійно проживали разом із спадкодавцем та прийняли спадщину в силу ст.1268 ч.3 ЦК України, або їх відсутність.

Оскільки в спадковій справі відсутні документи, які підтверджують прийняття спадщини (або неприйняття) іншими спадкоємцями в порядку ч.3 ст.1268 ЦК України, визначити розмір частки у спадщині ОСОБА_1 неможливо (а.с.33-34).

14.07.2026 року державним нотаріусом Першої полтавської державною нотаріальної контори Кізіма В.В. було видано постанову, згідно якої відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

В постанові зазначено, що відповідно до п.п. 3.20 п.3 глави 10 розділу ІІ Порядку, факт постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини підтверджується: витягом з реєстру територіальної громади; довідкою про реєстрацію місця проживання, іншим документом, що може підтверджувати відповідний факт (паспортом громадянина України, виготовленим у формі книжечки, з відміткою про реєстрацію постійного місця проживання громадянина, якщо спадщина відкрилась до 01 грудня 2021 року, рішенням суду тощо). Зазначені документи спадкоємцем не було надано.

Оскільки спадкодавець проживала в м.Луганську (зі слів ОСОБА_1 ), який є тимчасово окупованою територією з 2014 року, неможливо отримати інформацію про місце проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на час відкриття спадщини.

Отже, неможливо підтвердити коло спадкоємців, які постійно проживали разом із спадкодавцем та прийняли спадщину в силу ст.1268 ч.3 ЦК України.

Оскільки в спадковій справі відсутні документи, які підтверджують прийняття спадщини (або неприйняття) іншими спадкоємцями в порядку ч.3 ст.1268 ЦК України, визначити розмір частки у спадщині ОСОБА_1 неможливо (а.с.31-32).

За приписами ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи або витребуваних судом доказів.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріат в Україні це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Частиною 2 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено можливість оскарження в судовому порядку нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта.

Закон України «Про нотаріат» поділяє об`єкти судового оскарження в межах нотаріального процесу на три групи: нотаріальні дії; відмова у вчиненні нотаріальних дій; нотаріальні акти.

Обов`язок нотаріуса та відповідної посадової особи вчиняти нотаріальні дії передбачені ч. 3 ст. 49 Закону України «Про нотаріат», де встановлено заборону безпідставної відмови в її вчиненні.

Як випливає з п. 9 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат», підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії можуть встановлюватися тільки цим Законом.

Перелік підстав для відмови нотаріусом у вчиненні нотаріальних дій, зазначений у ст.49 Закону України «Про нотаріат», не є вичерпним.

За наявності умов, передбачених 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус може відмовити у вчиненні нотаріальної дії, якщо вона суперечить вимогам чинного законодавства; по-друге, обґрунтувати своє рішення на підставі норм чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Як роз`яснено Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ із посиланням на Постанову Пленуму ВССУ «Про узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07.02.2014 року № 2, можливість оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні забезпечує законність нотаріального провадження і захист прав та інтересів учасників нотаріального процесу. Судовий контроль за діяльністю нотаріусів має забезпечити виправлення нотаріальних помилок, тлумачення чинного законодавства та сприяти дотриманню законності у сфері цивільних правовідносин, що виникають із вчинення нотаріальних дій.

Предметом судової діяльності у справах про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні є перевірка законності дії нотаріусів або відповідних посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії чи які відмовили в їх вчиненні.

Предметом доказування під час судового розгляду у справах про оскарження нотаріальних дій або про відмову в їх вчиненні є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказами у справах щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні можуть бути документи, що стосуються вчиненої нотаріальної дії (оригінали нотаріально посвідченого договору, заповіту, свідоцтва про право на спадщину, про право власності на частку в спільному майні подружжя, довіреності, інші документи, видані нотаріусами; документи, що підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника, тощо); постанова нотаріуса або відповідний акт посадової особи, яка вчиняє нотаріальні дії, про відмову вчинити дану нотаріальну дію; документи, які заявник просив засвідчити або посвідчити.

Згідно з пунктом 4.14. Порядку при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі №438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) зазначено, що закріплене у статті 50 Закону України "Про нотаріат" право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може привести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб.

У порядку цивільного судочинства розглядаються вимоги про оскарження дій нотаріуса лише у разі відсутності спору про право між учасниками цивільних правовідносин.

За приписами статті 7 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України та його територіальних органів, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Нотаріуси вчиняють, зокрема, такі нотаріальні дії: видають свідоцтва про право на спадщини (п.3 частини першої ст. 34 Закону України «Про нотаріат»).

Згідно зі ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб (спадкоємців). Стаття 1218 ЦК України встановлює, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо не заявив про відмову протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України.

Стаття 1297 ЦК України зобов`язує спадкоємця, який прийняв спадщину, що включає нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до частини першої ст. 66 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

За приписами пп.2.11 пункту 2 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 , якщо спадщина відкрилася на окремих територіях України, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, територіях, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях, щодо яких не визначено дату завершення бойових дій або тимчасової окупації, дату відновлення здійснення своїх повноважень органами державної влади у повному обсязі (далі - окремі території України), та щодо якої спадкова справа була зареєстрована у Спадковому реєстрі, але неможливо продовжити провадження внаслідок її знищення або відсутності доступу до місця її зберігання у зв`язку з тимчасовою окупацією чи веденням активних бойових дій, будь-який (будь-яка) приватний нотаріус (державна нотаріальна контора), до якого (якої) звернувся спадкоємець, другий з подружжя (колишній з подружжя), продовжує провадження такої спадкової справи на підставі відповідної заяви спадкоємця, другого з подружжя (колишнього з подружжя).

Як встановлено під час судового розгляду місце відкриття спадщини розташоване на тимчасово окупованій території, позивач має статус внутрішньо переміщеної особи та реєстрація місця проживання є також тимчасового окупована територія, через що органи державної влади не здійснюють свої повноваження, зокрема щодо видачі довідок про склад сім`ї.

Суд вважає, що нотаріус правомірно керувався ст. 46 Закону України «Про нотаріат», яка дозволяє витребовувати відомості, необхідні для вчинення нотаріальної дії, та п. 1.2 глави 10 Порядку, який зобов`язує з`ясовувати коло спадкоємців. А за п. 3.20 Порядку саме довідка органу реєстрації місця проживання є підтвердженням факту проживання та реєстрації спадкоємця на день смерті спадкодавця за однією адресою.

Відповідно до статті 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; 3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; 4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; 5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; 6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; 7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; 8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов`язані з її вчиненням; 8-1) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці; 9) в інших випадках, передбачених законом.

Відсутність довідки про склад сім`ї спадкодавців унеможливлює встановлення повного кола спадкоємців, що є підставою для відмови відповідно до п. 2 ст. 49 Закону України «Про нотаріат».

Суд відхиляє посилання позивача на довідку від 27.06.2015 року, оскільки на сьогодні через тимчасову окупацію м.Луганська об`єктивно неможливо перевірити ці відомості. А крім того, відомості щодо місця проживання позивача разом з дружиною, донькою у матеріалах справи відсутні, а також - доньки разом з матір`ю.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що постанови нотаріуса від 14.07.2026 року є законними, оскільки відповідають вимогам ст. 49 Закону України «Про нотаріат» та Порядку. Позивач не довів протиправність відмови нотаріуса, за таких обставин позовні вимоги про скасування постанов не підлягають задоволенню.

Враховуючи відсутність підстав для визнання незаконними та скасування постанов про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 14.07.2026 року, суд дійшов висновку і про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання витребування відомостей та повторний розгляд нотаріусом питання щодо видачі свідоцтв про право на спадщину, оскільки такі вимоги є похідними.

Таким чином, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, виходячи з принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, з урахуванням балансу інтересів сторін, меж дозволеного втручання, вирішуючи позов у межах заявлених вимог, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для ухвалення судового рішення.

Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову у позові, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, не відшкодовуються.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81,141,211,259,263-265,268 ЦПК України, ст.ст.1216-1220, 1296,1298 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Першої полтавської державної нотаріальної контори про визнання незаконними та скасування постанов державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцяти денний строк з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Учасники справи:

позивач:ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ;

відповідач: Перша полтавська державна нотаріальна контора, місцезнаходження: 36020, м.Полтава, вул.Гоголя,11, код ЄДРПОУ 02900156.

Повний текст судового рішення складено 03.09.2026 року.

Суддя А.М.Чуванова