Рішення № 13939882, 21.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 34/4521.02.11 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Вілія-буд» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Мегатекнікбуд» простягнення 126289,45 грн.

СуддяСташків Р.Б.

Представники: від позивача –Столяренко Т.П. (довіреність б/н від 01.02.2011); від відповідача –не з’явився. СУТЬ СПОРУ:

У лютому 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вілія-буд»(далі –позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегатекнікбуд»(далі –відповідач) про стягнення 102175,93 грн. заборгованості за поставлений товар, 17982,96 грн. інфляційних втрат, 6130,56 грн. 3% річних, всього 126289,45 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов’язань щодо оплати вартості поставленого товару.

При цьому, позивач зазначив, що на підставі видаткових накладних ним протягом 30.12.2008 та 23.01.2009 було поставлено відповідачу будівельні матеріали на загальну суму 112219,15 грн., з яких було оплачено лише на суму 10043,22 грн., а отже залишилися неоплаченими будматеріали на загальну суму 102175,93 грн., що також підтверджується підписаним між сторонами актом звірки станом на 31.01.2009. Позивачем було виставлено відповідачу рахунок від 23.01.2009 № 148 на оплату поставленого товару на суму 102 175,93 грн., але останній протягом 7-ми днів, тобто до 31.01 2009 не був оплачений.

У зв’язку із простроченням оплати позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) були нараховані відповідачу за період з 01.02.2009 до 01.02.2011 три відсотки річних на загальну суму 6130,56 грн., а також інфляційні втрати за період з лютого 2009 року до грудня 2010 року на загальну суму 17982,96 грн.

Відповідач письмових заперечень проти позову не подав, в судове засідання не з’явився. Ухвала про порушення провадження у справі надсилалась за адресою місцезнаходженням відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 02068, м. Київ, вул. Княжий затон, будинок 4.

Вказана адреса зазначена і позивачем у поданій ним позовній заяві.

Відповідно до статті 64 Господарсько процесуального кодексу України (далі –ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місце проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

За таких обставин, суд не вбачає за необхідне відкладати розгляд справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

За період з 30.12.2008 до 23.01.2009 позивач поставив, а відповідач прийняв товар (будівельні матеріали) на загальну суму 102019,15 грн., що підтверджується видатковими накладними:

-          № 4630 від 30.12.2008 на суму 4282,61 грн.;

-          № 4631 від 30.12.2008 на суму 5760,61 грн.;

-          № 66 від 23.01.2009 на суму 1504,80 грн.;

-          № 67 від 23.01.2009 на суму 6 195 грн.;

-          № 68 від 23.01.2009 на суму 1633,99 грн.;

-          № 69 від 23.01.2009 на суму 4 560 грн.;

-          № 70 від 23.01.2009 на суму 2208,74 грн.;

-          № 71 від 23.01.2009 на суму 4728,14 грн.;

-          № 72 від 23.01.2009 на суму 10 260 грн.;

-          № 73 від 23.01.2009 на суму 3239,51 грн.;

-          № 74 від 23.01.2009 на суму 798 грн.;

-          № 75 від 23.01.2009 на суму 5263,94 грн.;

-          № 76 від 23.01.2009 на суму 4508,99 грн.;

-          № 77 від 23.01.2009 на суму 6040,86 грн.;

-          № 78 від 23.01.2009 на суму 1 784 грн.;

-          № 79 від 23.01.2009 на суму 17 328 грн.;

-          № 80 від 23.01.2009 на суму 825,92 грн.;

-          № 81 від 23.01.2009 на суму 854,15 грн.;

-          № 82 від 23.01.2009 на суму 2116,98 грн.;

-          № 83 від 23.01.2009 на суму 1609,10 грн.;

-          № 84 від 23.01.2009 на суму 2281,70 грн.;

-          № 85 від 23.01.2009 на суму 641,24 грн.;

-          № 86 від 23.01.2009 на суму 1205,54 грн.;

-          № 87 від 23.01.2009 на суму 5 400 грн.;

-          № 88 від 23.01.2009 на суму 326,04 грн.;

-          № 89 від 23.01.2009 на суму 570 грн.;

-          № 90 від 23.01.2009 на суму 5548,94 грн.;

-          № 91 від 23.01.2009 на суму 542,35 грн.

Вказані видаткові накладні містять номенклатуру (асортимент) товару, кількість та ціну, містять підписи представників позивача, а також підписи представників відповідача, які діяли на підставі доданих до видаткових накладних довіреностей: серія ЯПЗ № 406594 від 30.12.2008 та серія ЯПЗ № 406597 від 23.01.2009, копії яких містяться в матеріалах справи.

Представник позивача пояснив, що договір поставки (купівлі-продажу) у формі єдиного документу між сторонами не складався.

Відповідач розрахувався з позивачем за поставлений на підставі видаткових накладних № 4630 від 30.12.2008 та № 4631 від 30.12.2008 товар, всього на суму 10043,22 грн., що підтверджується актом звірки сторін за період з 01.12.2008 до 31.01.2009, підписаним їх бухгалтерами та скріпленого відбитками круглих печаток позивача та відповідача, а також зазначається і у позовній заяві за підписом директора позивача (скріпленого відбитком печатки), і не заперечується представником позивача у судовому засіданні.

Із вказаного акта звірки також вбачається, що сальдо на початок періоду, за який складений цей акт, на користь позивача складає 10200 грн., а тому загальна заборгованість відповідача зазначена у сумі 102175,93 грн. (10200 грн. (сальдо на 01.12.2008) + 102019,15 грн. (заборгованість за поставки 31.12.1008 та 23.01.2009) –10043,22 грн. (оплата) = 102175,93 грн.).

Проте, у матеріалах справи відсутні докази на підставі яких було сформоване зазначене сальдо в бухгалтерському обліку сторін (докази поставок товарів на зазначену суму). А тому, судом не враховується зазначена сума при розгляді даної справи по суті (крім того, позивачем не ставиться предметом позову заборгованість відповідача за поставки на вказану суму).

При цьому, суд зазначає, що у разі наявності зазначеної суми боргу, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду із позовом про її стягнення, подавши відповідні докази (первинні документи) на підставі яких дана заборгованість виникла.

Отже, за поставками, які відбулися 23.01.2009, залишився неоплаченим товар на загальну суму 91975,93 грн.

У матеріалах справи наявний виставлений відповідачу рахунок № 148 від 23.01.2009 на суму 102175,93 грн.

24.12.2010 позивач направив відповідачу претензію щодо сплати заборгованості за поставлений товар у сумі 102175,93 грн., про що свідчить опис вкладення та фіскальний чек органу поштового зв’язку № 9373, копії яких містяться у матеріалах справи.

Відповідач залишив вказану претензію без відповіді, а вимоги позивача без задоволення.

За таких обставин позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України (далі –ГК України) цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Статтею 4 ГК України передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються ЦК України (частина 1). Проте, частиною 2 цієї статті передбачено, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Вказані положення кореспондуються з частиною 1 статті 175 ГК України, згідно з якою майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частинами 1, 2 статті 180 ГК України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами був укладений договір поставки у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень товарів (поставки товарів відповідачу) та підписання між ними видаткових накладних і видачу довіреностей. Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Частинами 1, 6 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона –постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 ЦК України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Таким чином, за загальним правилом, виходячи зі змісту вказаних положень ЦК України покупець повинен виконати свій обов’язок щодо оплати товару одразу після його прийняття, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Сторони можуть відійти від цього правила лише у разі здійснення попередньої оплати (стаття 693 ЦК України), або застосувавши розстрочення платежу (стаття 695 ЦК України).

Сторонами не було визначено ані здійснення попередньої оплати за товар, ані розстрочення платежу, оскільки видаткові накладні, якими оформлено правочин, не містять зазначених умов. Зворотного матеріали справи не мітять і сторонами не доведено.

Таким чином, відповідач повинен був здійснити оплату вартості поставленого позивачем товару одразу ж після його прийняття.

Заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 91975,93 грн. підтверджується матеріалами справи та не спростована відповідачем. Доказів погашення зазначеної заборгованості відповідачем не надано.

Відтак, суд визнає за доведену, законну та обґрунтовану вимогу позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у сумі 91975,93 грн., а тому в цій частині позов підлягає задоволенню.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як убачається з матеріалів справи, позивач, у зв’язку із простроченням оплати поставленого товару, просить стягнути з відповідача три проценти річних за період з 01.02.2009 до 01.02.2011 та інфляційні втрати за період з лютого 2009 року до грудня 2010 року.

Враховуючи, що судом задоволено позовні вимоги про стягнення суми основного боргу лише частково, то суд здійснює перерахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат за період заявлений позивачем (право на таке нарахування у позивача виникло з 24.01.2009).

Зокрема, розрахунок інфляційних втрат здійснюється судом з урахуванням рекомендацій викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції у розгляді судових справ».

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІ (грн.)Сума боргу з врахуванням індексу інфляціїі (грн.)

01.02.2009 - 31.12.201091975,931,19117567,40109543,33 Таким чином, сума боргу з урахуванням індексу інфляції складає 109543,33 грн., а інфляційні втрати 17567,40 грн.

Розрахунок трьох процентів річних

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів (грн.)

91975,9301.02.2009 - 01.02.20117313%5 526,12 Таким чином, загальна сума трьох процентів річних складає 5 526,12 грн.

Відтак, задоволенню підлягають вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 17567,40 грн. та трьох процентів річних у сумі 5 526,12 грн.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростував.

Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов’язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог (частина 5 статті 49 ГПК України).

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 80, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегатекнікбуд»(02068, м. Київ, вул. Княжий затон, будинок 4, ідентифікаційний код 34966914) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілія-буд»(01004, м. Київ, бульвар Лихачова, будинок 1/27, ідентифікаційний код 23704942) 91975 (дев’яносто одну тисячу дев’ятсот сімдесят п’ять) гривень 93 копійки боргу, 17567 (сімнадцять тисяч п’ятсот шістдесят сім) гривень 40 копійок інфляційних втрат, 5526 (п’ять тисяч п’ятсот двадцять шість) гривень 12 копійок трьох процентів річних, а також 1150 (одну тисячу сто п’ятдесят) гривень 69 копійок витрат по сплаті державного мита та 215 (двісті п'ятнадцять) гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

У решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

СуддяСташків Р.Б. Повний текст рішення підписано 25.02.2011