Рішення № 13939770, 25.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/374-53/2325.02.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничий вектор”

до Закритого акціонерного товариства “Міжтериторіальна виробничо-будівельна холдингова компанія “Епос”

про стягнення 32 605 094,70 грн.

                                                                                                    Суддя Грєхова О. А.

Представники сторін:

від позивача: Коваль М.О., довіреність № 1 від 04.01.11, Богатирьова С.С., довіреність № 7 від 21.01.11

від відповідача: Ковальчук О.Д., довіреність № б/н від 02.07.10.

СУТЬ СПОРУ :                    

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договорами № 25 від 18.02.2005 р. та № 109 від 14.09.2005 р. у розмірі 14562812,70 грн., нематеріальної шкоди у розмірі 10000000,00 грн., матеріальних збитків у розмірі 1000000,00 грн.

В ході розгляду справи по суті позивачем неодноразово уточнювалися позовні вимоги. Згідно з останнім уточненням позивач просив суд стягнути з відповідача 32 605094,70 грн., з яких: 13904 046,91 грн. –сума основного боргу; 6326341,35 грн. –сума, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів; 1159012,97 грн. – сума трьох відсотків річних за прострочення грошового зобов’язання; 1215908,89 грн. –сума пені; 10000000,00 грн. –сума нематеріальної шкоди.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.09.2010р. № 17/374 позов задоволено частково.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2010р. № 17/374 рішення Господарського суду м. Києва від 22.09.2010р. № 17/374 в частині задоволення позову щодо стягнення з ЗАТ “Міжтериторіальна виробничо-будівельна холдингова компанія “Епос” на користь ТОВ “Виробничий вектор” основного боргу з урахуванням річних та інфляційних за договорами № 25 від 18.02.2005 та № 109 від 14.09.2005 скасовано та в цій частині прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.12.2010р. № 17/374 постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2010р. № 17/374 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2010р. № 17/374 скасовано, справу передано на новий розгляд.

Ухвалою суду від 29.12.2010 справу № 17/374 прийнято до провадження, справі присвоєно № 17/374-53/23 та розгляд справи призначено на 24.01.2011.

В судовому засіданні 24.01.2011 позивач надав пояснення по справі з урахуванням постанови ВГСУ від 16.12.2010 та просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 32605094,70 грн., з яких: 13904 046,91 грн. –сума основного боргу; 6326341,35 грн. –сума, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів; 1159012,97 грн. –сума трьох відсотків річних за прострочення грошового зобов’язання; 1215908,89 грн. – сума пені; 10000000,00 грн. –сума нематеріальної шкоди.

В наданих суду поясненнях позивач зазначив, що відповідач не повернув невикористану суму авансу, отриману від позивача як оплату за роботи, які відповідач мав виконати згідно з договорами № 25 від 18.02.2005 та № 109 від 14.09.2005. Роботи, наведені в актах приймання-передачі виконаних робіт, пред’явлених відповідачем, не виконувались останнім, не були пред’явлені ним до прийняття позивачем, а тому не можуть бути прийняті як роботи, виконані відповідачем. Натомість, зазначені роботи були виконані іншими підрядними організаціями за договорами, укладеними позивачем з останніми. Позивач стверджує, що такі роботи є обов’язковою складовою частиною інших робіт, які були виконані відповідачем та оплачені позивачем у складі інших робіт згідно з договірною ціною таких робіт за умовами договору № 25, та не можуть сприйматись та оформлюватись як окремі роботи, оскільки їх вартість була включена до складу договірної ціни за договором № 25 при формуванні вартості окремих категорій будівельно-монтажних робіт, які виконувались відповідачем та приймались й оплачувались позивачем згідно з умовами договору № 25.

Представник позивача також в судовому засіданні 24.01.2011 подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно відповідача в тому числі цінні папери, об’єкти нерухомого майна, земельні ділянки, майнові права, права за договорами оренди земельних ділянок, права за інвестиційними договорами тощо, що передбачає заборону вчиняти будь-які юридичні дії, пов'язані з відчуженням та/або обтяженням будь-яким способом зазначеного майна та прав на нього, укладати щодо нього угоди та вчиняти інші юридично значимі дії, які мають на меті або можуть призвести до втрати Відповідачем такого майна або прав на нього, в тому числі накласти арешт на: Комплекс, нежитлові будівлі: літ. А, Б, В, Г, Д, Ж, З, К, Л, М та споруди, що розташовані за адресою: Київська обл., Володарський р., смт. Володарка, вул. Миру, буд. 223.

Розглянувши дану заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничий вектор», суд її відхиляє, виходячи з наступного.

          Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

          Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 22.12.2006, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Керуючись наведеними нормами процесуального законодавства та враховуючи роз'яснення Верховного Суду України, при вирішенні питання про забезпечення позову суди мають здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

          Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Позивач свою заяву про вжиття заходів до забезпечення позову обґрунтував значною сумою позову та необхідністю наявності у відповідача суттєвих активів для можливості погашення заборгованості, а позивач має підстави вважати, що протягом періоду розгляду спору та до вирішення його суті відповідач може значно зменшити обсяг своїх активів до вартості, якої не вистачить для задоволення навіть невеликої частини вимог позивача.

При цьому доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, позивач суду не надав, а також нічим не підтвердив припущення, що майно (в тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути або зменшитись.

За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення заяви ТОВ «Виробничий вектор».

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги відхилив повністю, зазначивши, що ним у повному обсязі були виконані роботи, а позивач відмовився приймати останні без обґрунтування причин. Відповідач вважає, що у позивача відсутні підстави вимагати повернення відповідачем коштів, оскільки оплачені позивачем роботи виконані відповідачем у повному обсязі, про що відповідач надав позивачеві акт прийому-передачі робіт за узгодженою формою та довідку про вартість виконаних робіт за формою КБ-3 на суму, що відповідає сумі, яку позивач вимагає повернути. Відповідач зазначає, що на підставі укладеного між сторонами договору № 25 від 18.02.2005 позивач перераховував відповідачеві грошові кошти у вигляді оплати робіт за даним договором у сумі, визначеній відповідачем згідно з письмовими запитами відповідача. Прийняття робіт за договором № 25 здійснювалось за фактом закінчення певних етапів робіт або їх частини за домовленістю сторін та паралельно позивач продовжував фінансування запланованих за договором робіт, які повинні були виконуватись відповідачем згідно з додатками до договору № 25 та з урахуванням додаткових угод до нього, про що свідчать дані зведеної таблиці фінансування та виконання робіт, доданої до матеріалів справи разом з додатковими поясненнями від 25.10.2007, проти яких відповідач в цілому не заперечував та які підтверджені наявними у матеріалах справи документами: актами виконаних робіт, банківськими виписками та іншими документами, які свідчать про прийняття та оплату робіт. Не може бути беззаперечним доказом висновок експерта щодо встановлення вартості фактично виконаних робіт, оскільки при проведенні експертного дослідження експертом не враховано частину актів про виконані роботи. Безпідставними також є вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, оскільки глава 83 ЦК України входить до складу підрозділу 2 ЦК України, який має певну специфіку та унеможливлює застосування до правовідносин, що виникають між сторонами з позадоговірних зобов’язань положень ЦК України, що не передбачені спеціальними главами, що регулюють різні види позадоговірних зобов’язань, в даному випадку, главою 83 ЦК України.

В судових засіданнях 24.01.2011, 07.02.2011 та 21.02.2011, в порядку ст.. 77 ГПК України, судом оголошено перерву до 07.02.2011, до 21.02.2011 та до 25.02.2011 відповідно.

21.02.2011 через відділ діловодства суду від відповідача по справі надійшло клопотання про призначення додаткової судової будівельно-технічної експертизи.

Розглянувши заявлене клопотання, врахувавши заперечення позивача на заявлене клопотання, суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки відповідачем не доведено необхідності призначення додаткової експертизи. Висновок № 3514 судової будівельно-технічної експертизи, складений 30.03.2010 та письмові відповіді на питання, додатково поставлені на вирішення експертів до висновку № 3514 містять відповіді на всі поставлені питання.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін ознайомлено з їх правами та обов’язками у відповідності із ст.ст. 20, 22 ГПК України.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 25.02.2011 судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

18.02.2005 між позивачем (замовником) та відповідачем (генеральним підрядником) було укладено договір № 25 на будівництво житлового комплексу у складі окремих житлових секцій з підземною автостоянкою і вбудовано-прибудованими приміщеннями соціальної сфери по вул.Механізаторів, 2 в Солом’янському районі м. Києва (далі –Договір № 25), відповідно до умов якого (п. 2.2.) Замовник доручає, а Генеральний підрядник виконує власними та залученими силами та засобами будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні роботи відповідно до затвердженої проектної документації на будівництво об’єкту (а.с. 6-18, т. 1).

Відповідно до п. 4.1. Договору № 25 виконання робіт повинно починатись, здійснюватись і закінчуватись у встановлені Договором строки на підставі директивного графіку будівництва та щорічного графіку фінансування (Додаток № 2, № 2/1 до Договору).

Згідно з ч. 2 п. 4.2. Договору № 25 загальний строк будівництва об’єкту згідно з директивним графіком будівництва, а саме: житловий будинок № 5.1. –3 квартал 2006 р., житловий будинок № 5.2 –4 квартал 2006 р., житловий будинок № 1 –1 квартал 2007 р., житловий будинок № 2 –2 квартал 2007 р., житлові будинки № 5.3, № 5.4, № 5.5, паркінг, об’єкти суспільно-побутового призначення та благоустрій – 1 квартал 2008 р.. Під закінченням робіт розуміється дата затвердження акту приймальної комісії про введення об’єкту в експлуатацію.

До обов’язків Генерального підрядника згідно з умовами п. 6.1. Договору № 25 віднесено виконання робіт, передбачених Договором по будівництву об’єкту відповідно до вимог проектної документації, будівельних норм та правил, графіків виробництва робіт і забезпечення введення об’єкту в експлуатацію в строк згідно з п. 4.2. цього Договору.

29.05.2007 сторони підписали додаткову угоду № 8 до договору генерального підряду № 25 (а.с. 110-112, т. 6), відповідно до якої погодили, що договірна ціна за договором становить 341 114 329,34 грн. Крім того, сторони домовились, що у строк не пізніше 09.07.2007 р. генеральний підрядник припиняє виконання будь-яких робіт за договорами на об’єкті, як таких, що виконуються генеральним підрядником безпосередньо, так і за всіма договорами, укладеними між генеральним підрядником та субпідрядником.

14.09.2005 між позивачем (замовником) та відповідачем (генеральним підрядником) укладено Договір № 109 генерального підряду на виконання робіт по влаштуванню зовнішніх та внутрішньо квартальних інженерних мереж (далі –Договір № 109), відповідно до умов якого (п. 2.1.) Замовник доручає, а генпідрядник бере на себе зобов’язання виконати, з використанням своїх матеріалів та засобів, весь комплекс будівельно-монтажних робіт по розширенню будівництва, яке здійснюється генпідрядником згідно з Договором № 25, а саме: влаштування зовнішніх та внутрішньоквартальних інженерних мереж житлового комплексу за адресою: м. Київ, Солом’янський район, вул. Механізаторів, 2 згідно з наданою замовником проектною документацією, та відповідно до будівельних стандартів, норм і правил (а.с. 19-27, т. 1).

Згідно з п. 6.1.2. відповідач зобов’язаний дотримуватись строків та об’ємів виконання робіт, узгоджених у графіку виконання робіт, та виконати на умовах цього Договору всі роботи, передбачені п. 2.1 цього Договору відповідно до вимог проектної документації, будівельних норм, стандартів та умов, зазначених в цьому Договорі.

Договір № 25 та Договір № 109 є пов’язаними між собою, оскільки укладені між тими ж сторонами та спрямовані на будівництво житлового комплексу за адресою: м. Київ, Солом’янський район, вул. Механізаторів, 2 (Житловий комплекс “Времена года”).

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Оцінивши зміст Договору, з якого виникли цивільні права та обов’язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом і правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання ст.837- ст.874 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що сторони досягли згоди, що для виплати авансу відповідач щомісяця, згідно з графіком робіт направляє позивачу листа щодо розміру авансу та його проплати протягом місяця.

Так, у матеріалах справи міститься зведена таблиця фінансування та виконання робіт, додана до пояснень позивача від 25.10.2007, в якій міститься посилання на листи відповідача про сплату авансів, а також наведена інформація про усі платежі з боку позивача, яка підтверджена документами, наявними у матеріалах справи.

Станом на вересень 2007 року позивач перерахував відповідачу за договорами № 25 та № 109 грошові кошти на загальну суму 228494291,39 грн., що підтверджується довідками про рух коштів, виданих банківськими установами, та документами про здійснення розрахунків між сторонами векселями (копії містяться в матеріалах справи).

Виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань по договору № 25 на суму 205907047,03 грн. та по договору № 109 на суму 8307746,48 грн. підтверджено актами приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2в, вартість яких підтверджується відповідними довідками форми КБ-3 (належно засвідчені копії яких долучено до матеріалів справи).

Акти виконаних підрядних робіт форми КБ-2в та довідки форми КБ-3 підписані представниками сторін їх підписи скріплено печатками юридичних осіб позивача та відповідача.

Для з’ясування вартості фактично виконаних робіт по будівництву житлового комплексу у складі окремих житлових секцій з підземною автостоянкою, вбудовано-прибудованими приміщеннями соціальної сфери по вул.. Механізаторів, 2 в Солом’янському районі м. Києва за договором № 25 від 18.02.2005 та вартості фактично виконаних робіт по влаштуванню інженерних мереж житлового комплексу у складі окремих житлових секцій з підземною автостоянкою вбудовано-прибудованими приміщеннями соціальної сфери по вул.. Механізаторів, 2 в Солом’янському районі м. Києва за договором № 109 від 14.09.2005 призначалась судова будівельно-технічна експертиза.

Згідно з висновком № 3514 судової будівельно-технічної експертизи, складеним 30 березня 2010 року Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз вартість виконаних робіт по будівництву житлового комплексу у складі окремих житлових секцій з підземною автостоянкою, вбудовано-прибудованими приміщеннями соціальної сфери по вулиці Механізаторів, 2 в Солом’янському районі м. Києва за Договором № 25 від 18.02.2005 складає 206282498 грн. Визначити, ким виконувались роботи, які зазначені в актах виконаних робіт, наданих генпідрядником ЗАТ МВБХК “ЕПОС” на суму 3491674 грн., не видається можливим.

Враховуючи те, що позивачем за договором № 25 сплачено відповідачеві 219403733,40 грн., тоді як відповідач виконав роботи лише на суму 206282498,00 грн., суд дійшов висновку, що сума не виконаних відповідачем відносно сплаченої йому передоплати робіт становить 13121235,40 грн.

Вказаним вище висновком судової експертизи також встановлено, що вартість фактично виконаних робіт по будівництву житлового комплексу у складі окремих житлових секцій з підземною автостоянкою, вбудовано-прибудованими приміщеннями соціальної сфери по вулиці Механізаторів, 2 в Солом’янському районі м. Києва за Договором №109 від 14 вересня 2005 року 8307746,49 грн.

Враховуючи те, що позивачем за Договором № 109 сплачено відповідачеві 9090557,99 грн., тоді як відповідач виконав роботи лише на суму 8307746,49 грн., суд дійшов висновку, що сума не виконаних відповідачем відносно сплаченої йому передоплати робіт становить 782811,50 грн.

Судом встановлено, що відповідач при виконанні своїх зобов’язань за Договорами № 25 та № 109 значно уповільнив їх виконання. Це, в свою чергу, призвело до того, що позивач відмовився від обох договорів, що підтверджується наявними у справі листами № 827 від 30 серпня 2007 року (т. 1, а.с. 133) та № 853/1 від 14 вересня 2007 року (т. 1, а.с. 134).

Відповідно до частин другої, третьої статті 849 Цивільного кодексу України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.

Відповідачем не заперечується прострочення виконання своїх зобов’язань за спірними договорами.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач правомірно скористався своїм правом відмовитись від договорів № 25 та № 109, надіславши відповідачеві відповідні повідомлення.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Таким чином, Договір № 25 та Договір № 109 є розірваними з 01 вересня 2007 року, а підставою звернення позивача до суду стало невиконання відповідачем грошового зобов’язання щодо повернення грошових коштів в сумі 13904046,90 грн. у зв’язку з припиненням дії Договору № 25 та Договору № 109.

Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, сплачені позивачем відповідачеві кошти за Договорами № 25 та № 109, що не були використані відповідачем проведеними роботами, визнаються майном, що набуте без достатніх підстав відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України. Дане майно має бути повернуто відповідачем позивачеві згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 6326341,35 грн. інфляційних витрат та 1159012,97 грн. 3% річних.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заслуговують на увагу твердження відповідача, щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат нарахованих на суму безпідставно одержаних коштів. Вказані вимоги позивача є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на законі, оскільки повернення грошових коштів, які одержані відповідачем без достатніх підстав, не є грошовим зобов’язанням відповідача за Договором. Правові підстави для нарахування індексу інфляції та відсотків відсутні, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Не підлягає задоволенню також частина позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені в сумі 1215908,89 грн., оскільки відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як зазначено в ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється в письмовій формі.

Позивачем не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо пені, яка застосовується у випадку повернення безпідставно отриманих коштів.

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення 10000000,00 грн. моральної шкоди суд також відмовляє, оскільки немайнова шкода, заподіяна юридичній особі, згідно з пунктом 4 частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України, полягає у втратах немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Аналогічна позиція відображена і у частині 3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року N 4. Проте доказів приниження ділової репутації позивача та підриву довіри до його діяльності матеріали справи не містять.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, прийнявши до уваги положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 13904046,91 грн. безпідставно одержаних коштів.

В іншій частині позову слід відмовити за необґрунтованістю та безпідставністю пред’явлених вимог.

Доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву до уваги судом не приймаються оскільки спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру позовних вимог. З відповідача підлягає стягненню 10874,16 грн. державного мита та 50,32 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85, 111-12 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства “Міжтериторіальна виробничо-будівельна холдингова компанія “ЕПОС” (01001, м. Київ, вул. Еспланадна, 32-в, ідентифікаційний код 14290496, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничий вектор” (02230, м. Київ, вул. Боженка, 2, ідентифікаційний код 31776046) 13904046 (тринадцять мільйонів дев’ятсот чотири тисячі сорок шість) грн.. 91 коп. безпідставно одержаних коштів, 10874 (десять тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн.. 16 коп. державного мита та 50 (п’ятдесят) грн.. 32 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. В іншій частині позову відмовити.

Суддя                                                                                           Грєхова О.А.

Повне рішення складено 25.02.2011