Рішення № 13939447, 16.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/45816.02.11 За позовом          Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

До                               Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради

Про                    стягнення 20855,28 грн.

                                                                                           Суддя Удалова О.Г.

Представники сторін:

від позивача                    не з’явилися

від відповідача          Осадчук Р.М. (за дов.)

Обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулася акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»з позовом про стягнення з комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради 20855,28 грн., а саме: 11278,57 грн. основного боргу, 5904,58 грн. інфляційних, 1494,03 грн. трьох процентів річних, 1988,07 грн. пені та 190,03 грн. штрафу.

Позовні вимоги мотивовані несвоєчасним виконанням відповідачем свого обв’язку по оплаті наданих за умовами договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1110774 від 13.11.2003 р. послуг.

Відповідач позовні вимоги відхилив, посилаючись на те, що заявлена позивачем до стягнення сума основного боргу виникла внаслідок різниці в тарифах. Позивачем відповідачу нарахування здійснюються за теплову енергію у гарячій воді –гігакалоріях, а відповідачем безпосереднім споживачам –у метрах кубічних, що призводить до того, що при зміні одиниці виміру з гігакалорії до метрів кубічних та метрів квадратних утворюється різниця в тарифах, відшкодування якої відповідно до Порядку розрахунків, обліку та відшкодування різниці в тарифах підприємствам - виробникам послуг тепло-, водопостачання та водовідведення у випадку невідповідності фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам для населення, затвердженим (погодженим) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування який затверджено рішенням Київради III сесія VI скликання від 09.07.2009 р. № 767/1823, здійснюється з відповідного місцевого бюджету та виплачується виробникам таких послуг, тобто в даному випадку позивачу.

Крім того, відповідач зазначає, що він є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб мешканців району в забезпеченні комунальними послугами та не є прибутковою організацією, а в даних правовідносинах він, фактично, є лише посередником між позивачем та мешканцями; кошти, які сплачені бюджетними установами та власниками (орендарями) нежитлових приміщень, надходять на транзитний рахунок комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр Київської міської державної адміністрації»та після розщеплення надходять на розрахункові рахунки виробників послуг, в тому числі й позивача, а отже, відповідач в повному обсязі виконує свої обв’язки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2010 р. порушено провадження у справі № 17/458 та призначено її до розгляду на 24.11.2010 р..

Ухвалою від 24.11.2010 р. розгляд справи було відкладено на 08.12.2010 р., у зв’язку з необхідністю витребування доказів.

          Представники сторін надали заяву про продовження строку вирішення спору на підставі статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2010 р. розгляд справи відкладався на 12.01.2011 р..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2011 р. розгляд справи відкладався на 31.01.2011 р., у зв’язку з необхідністю витребування додаткових доказів по справі.

У судовому засіданні 31.01.2011 р. оголошено перерву до 16.02.2011 р..

Позивач у судове засідання 16.02.2011 р. повноважного представника не направив, належним чином не повідомив про причини неявки на виклик суду. Про час та місце розгляду справи позивач належним чином був повідомлений судом.

Представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про залучення до участі у справі Київської міської державної адміністрації як третьої особи, оскільки, на його думку, суми, що утворюють різницю в тарифах, повинні бути відшкодовані позивачу з місцевого бюджету. У задоволенні вказаного клопотання відмовлено судом з підстав його необґрунтованості.

Крім того, представник відповідача надав суду клопотання про зобов’язання позивача заповнити акт звірки взаєморозрахунків за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1110774 від 13.11.2003 р. з 01.11.2008 р. по 01.10.2010 р. та надати його суду.

У задоволенні вказаного клопотання відмовлено судом з підстав його необґрунтованості та враховуючи те, що відповідно статті 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Розглянувши надані в попередніх судових засіданнях учасниками судового процесу документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

13.11.2003 р. між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»(енергопостачальною компанією) та комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради (споживачем) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1110774 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов’язується виробити та поставити теплову енергію відповідачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а відповідач зобов’язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в Договорі.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків.

Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання, до яких відноситься спірний Договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі –енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до пункту 2.2.1 Договору позивач зобов’язався безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності з відповідачем (додатки 3, 4) для потреб опалення –в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання –протягом року згідно з заявленими відповідачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1.

Згідно з п. 2.3.1 Договору відповідач зобов’язаний додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2.

Згідно з п. 2.3.5 Договору відповідач зобов’язаний забезпечувати:

- своєчасне надходження коштів на транзитний рахунок Головного інформаційно-обчислювального центру (ГІОЦ) КМДА від мешканців за спожиту теплову енергію;

- своєчасне щомісячне надходження коштів на рахунок позивача за теплову енергію, спожиту орендарями.

Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, за період з листопада 2008 року по вересень 2010 року включно позивач на виконання умов Договору поставив відповідачу теплової енергії на загальну суму 139093,21 грн.

Факт отримання послуг на зазначену суму відповідачем не заперечується та підтверджується доданими до матеріалів справи копіями облікових карток за спірний період та підписаними відповідачем відомостями обліку теплової енергії за спірний період.

Факт визнання відповідачем отримання від позивача саме такої кількості послуг підтверджується виконаним відповідачем контррозрахунком заборгованості № 95 від 28.01.2011 р. (додаток до клопотання № 44-юр від 31.01.2011 р.).

Додатком 1 до Договору сторонами погоджені обсяги постачання теплової енергії.

Згідно з Додатком 2 до Договору (тарифи та порядок розрахунків):

- у разі встановлення у відповідача будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії, кількість спожитої теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності (додатки 3, 4) (п. 2);

- у разі встановлення будинкових приладів обліку теплової енергії відповідача не на межі балансової належності, до обсягів теплової енергії, визначних цими приладами обліку, відповідачем додаються теплові витрати на дільниці тепломережі з межі поділу балансової належності до місця встановлення приладів обліку згідно з п. 1.3 Додатку 1 (п. 3);

- дата зняття відповідачем показників будинкових приладів обліку –по 25 число поточного місяця (п. 4);

- відповідач, що має будинкові прилади обліку, щомісячно надає позивачу звіт по фактичному споживанню теплової енергії в МВРТ-1 –не пізніше 28 числа поточного місяця (п. 6);

- у разі відсутності у відповідача будинкових комерційних приладів обліку, кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається:

- на опалення –як множення кількості годин споживання теплової енергії за місяць на величину годинного теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7, з урахуванням середньомісячної температури теплоносія;

- на гаряче водопостачання –як множення кількості діб споживання за місяць на величину добового теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7, з урахуванням температури теплоносія (п. 8);

- відповідач зобов’язаний щомісячно з 12 по 15 число отримувати в МВРТ-1 за адресою: вул. Жилянська, 63, оформлену позивачем платіжну вимогу –доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник позивачу протягом двох днів з моменту їх одержання (п. 9);

- відповідач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок позивача згідно з його розрахунком (п. 10).

Як слідує з наданого позивачем розрахунку заборгованості, контррозрахунку відповідача та реєстру платежів, відповідач частково оплатив надані позивачем послуги, перерахувавши на його рахунок в рахунок оплати спірних послуг 127814,64 грн.

Отже, неоплаченою на дату звернення до суду залишилась поставлена за спірний період теплова енергія на суму 11278,57 грн.

Щодо посилань відповідача на те, що він не є споживачем більшої частині спірних послуг, а, фактично є лише посередником щодо них між позивачем та мешканцями, і в повному обсязі виконує свій обов’язок по надходженню на транзитний рахунок КП ГІОЦ коштів, які після розщеплення надходять на розрахункові рахунки виробників послуг, в тому числі й позивача, а отже, відповідач в повному обсязі виконує свої обов’язки, слід зазначити наступне.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до п. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 вказаного Кодексу встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною 1 ст. 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

У даному випадку, за умовами Договору боржником є саме відповідач і саме він зобов’язаний забезпечити щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА, а до 25 числа поточного місяця – сплатити вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок позивача згідно з його розрахунком (п. 10 Додатку 2), а отже, він має зобов’язання вчинити на користь позивача (кредитора) дії по оплаті наданих послуги.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що він не позбавлений права у встановленому законодавством порядку звернутись до позивача з пропозицією щодо внесення змін до Договору в частині оплати наданих за його умовами послуг.

Щодо посилань відповідача на те, що заявлена позивачем до стягнення сума основного боргу виникла внаслідок різниці в тарифах, а саме: того, що позивачем відповідачу нарахування здійснюються за теплову енергію у гарячій воді –гігакалоріях, а відповідачем –безпосереднім споживачам –у метрах кубічних, що призводить до того, що при зміні одиниці виміру з гігакалорії до метрів кубічних та метрів квадратних утворюється різниця в тарифах, відшкодування якої відповідно до Порядку розрахунків, обліку та відшкодування різниці в тарифах підприємствам - виробникам послуг тепло-, водопостачання та водовідведення у випадку невідповідності фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам для населення, затвердженим (погодженим) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, який затверджений рішенням Київради III сесія VI скликання від 09.07.2009 р. № 767/1823 (далі – Порядок), здійснюється з відповідного місцевого бюджету та виплачується виробникам таких послуг, тобто в даному випадку позивачу, слід зазначити наступне.

Пунктом 1 Порядку встановлено, що він визначає механізм розрахунків, обліку та відшкодування різниці в тарифах підприємствам - виробникам послуг тепло-, водопостачання та водовідведення у випадку невідповідності фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам для населення, затвердженим (погодженим) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (далі - різниця в тарифах).

Відповідно до п. 2 Порядку видатки на відшкодування втрат підприємств-виробників, що пов'язані з затвердженням (погодженням) цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, нижчих від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, відповідна сільська, селищна, міська рада передбачає у відповідному місцевому бюджеті згідно з наданими виробником послуг прогнозних розрахунків, що погоджуються зі структурним підрозділом з питань цінової політики та фінансів відповідного органу виконавчої влади або виконавчого органу місцевого самоврядування, який приймав рішення про затвердження (погодження) тарифів.

Отже, зі змісту Порядку слідує, що він регулює взаємовідносини з приводу відшкодування втрат виробників, які виникають внаслідок затвердження тарифів на житлово-комунальні послуги нижчих за собівартістість таких послуг, а не відносини з приводу різниці, яка утворюється при зміни одиниці виміру нарахувань за теплову енергію, а отже, застосування його до спірних правовідносин сторін не є правомірним.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Факт наявності у відповідача заборгованості за надані за умовами Договору за період з листопада 2008 року по вересень 2010 року включно послуги в сумі 11278,57 грн. належним чином доведений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги про стягнення основного боргу підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення 3% річних та збитків від інфляції слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Згідно зі ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню в сумі 1494,03 грн., а інфляційні –в розмірі 5904,58 грн.

Щодо вимог про стягнення пені в сумі 1988,07 грн. та штрафу в сумі 190,03 грн., слід зазначити наступне.

Стягнення зазначених сум позивач ґрунтує на приписах частини 2 ст. 231 ГК України.

За правилами ст. 208 ЦК України правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма, належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно зі ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно зі ст. 546 ЦК України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з зазначених норм закону, згоди щодо застосування такого виду відповідальності як неустойка (штраф, пеня) сторони мають досягти у письмовому вигляді.

Як вбачається з тексту Договору, письмової згоди про застосування відповідальності у вигляді пені та штрафу за порушення відповідачем зобов’язання в частині розрахунків за послуги з постачання теплової енергії, сторони не досягли, а тому вимоги позивача стягнути з відповідача пеню в сумі 1988,07 грн. та штраф в сумі 190,03 грн. за прострочення виконання зобов’язання визнаються судом безпідставними.

При цьому, посилання позивача на норми ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, з урахуванням якої він розрахував зазначені пеню та штраф, є помилковими, оскільки зазначена норма не відміняє дію норм закону, якими встановлена обов’язкова письмова форма для згоди сторін щодо застосування такого виду відповідальності як неустойка (штраф, пеня).

Згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно з ч. 1 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Отже, розмір неустойки має бути встановлений або договором або актом цивільного законодавства, і лише у випадку, коли у договорі сторін або в акті цивільного законодавства передбачено застосування такого виду відповідальності за порушення зобов’язання як неустойка, а її розмір при цьому не встановлений, буде правомірним застосувати розміри неустойки, встановлені ч. 2 ст. 231 ГК України.

Враховуючи, що у тексті Договору сторони такої згоди не досягли, а акт цивільного законодавства, в якому б йшлося про можливість застосування до відповідачів у спірному випадку відповідальності у вигляді стягнення неустойки за порушення грошових зобов’язань, позивачем не вказаний, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 1988,07 грн. та штрафу в сумі 190,03 грн. задоволенню не підлягають як безпідставні та такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 22 ГК України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Відповідно до вимог підп. 4 п. 3 Прикінцевих положень ГК України на Кабінет Міністрів України покладено обов’язок визначити суб’єктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього кодексу.

Позивачем не надано суду доказів прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення про надання сторонам у справі статусу суб’єкта господарювання, що належить до державного сектору економіки, а отже, норми ч. 2 ст. 231 ГК України не розповсюджуються на правовідносини сторін щодо відповідальності у вигляді стягнення штрафних санкцій.

Отже, з заявлених підстав (ст. 231 ГК України) позовні вимоги в частині стягнення пені та штрафу задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Позивачем належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені та відповідачем не спростовані належними засобами доказами, а тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню як законні та обґрунтовані.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради (04050, м. Київ, вул. Білоруська, 1, код 31731838, рахунок 2600083044960 в АБ «Банк регіонального розвитку», м. Київ, МФО 300540, код 31731838) на користь акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»(01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, код 00131305, рахунок 26000306201 у ВАТ «Ощадбанк», у місті Києві та Київській області, МФО 322669) 11278,57 грн. основного боргу, 5904,58 грн. інфляційних, 1494,03 грн. трьох процентів річних, 211,35 грн. витрат по сплаті державного мита та 186,77 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя                                                                                 О.Г. Удалова

Рішення підписано 24.02.2011 р.