Рішення № 139366069, 25.08.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.2026 Справа № 914/1426/26

Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Знетиняк Д.В.,

розглянувши матеріали справи за позовом: Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго", м. Львів

до відповідача: Державного підприємства «Державний інститут проектування міст «Містопроект» м. Львів», м. Львів

про: стягнення заборгованості в розмірі 148 500,49 грн.

Представники сторін:

від позивача: Трофимчук О.В. адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ № 001529 від 12.06.2019

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

На адресу Господарського суду Львівської області в систему "Електронний суд надійшла позовна заява Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" до відповідача: Державного підприємства "Державний інститут проектування міст "Містопроект" про стягнення заборгованості в розмірі 148 500,49 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2026, справу № 914/1426/26 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.

Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, судом встановлено наявність підстав для залишення її без руху.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.05.2026, позовну заяву Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" до відповідача: Державного підприємства "Державний інститут проектування міст "Містопроект" про стягнення заборгованості в розмірі 148 500,49 грн. залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху.

20.05.2026 представником позивача, на виконання вимог ухвали суду від 19.05.2026 про залишення позовної заяви без руху, подано на адресу суду в систему Електронний суд заяву з додатками за вх. № 14346/26.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.05.2026, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 16.06.2026.

09.06.2026 представником відповідача подано на адресу суду в систему Електронний суд відзив на позовну заяву з додатками за вх. № 1640/26, відповідно до якого відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити повністю з підстав, викладених у відзиві.

12.06.2026 від представника позивача на адресу суду в систему Електронний суд надійшла відповідь на відзив з додатками за вх. № 16840/26.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.06.2026, розгляд справи по суті призначено на 29.06.2026.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.06.2026, розгляд справи по суті призначено на 28.07.2026.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.07.2026, розгляд справи по суті призначено на 12.08.2026.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.08.2026, розгляд справи по суті призначено на 25.08.2026.

Рух справи та причини відкладення її розгляду в судових засіданнях відображено в ухвалах суду, що містяться в матеріалах справи.

25.08.2026 представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив за вх. № 16840/26 від 12.06.2026 та поясненнях, наданих в судовому засіданні.

25.08.2026 представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до частин третьої та сьомої ст.120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвала Господарського суду Львівської області від 12.08.2026 про призначення розгляду справи № 914/1426/26 по суті на 25.08.2026 була скерована на адресу відповідача та представника відповідача адвоката Рябухи А.В. (докази містяться в матеріалах справи).

Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву за вх. № 1640/26 від 09.06.2026, відповідач заявив клопотання про витребування доказів, в якому, зокрема зазначає, що з метою повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, відповідач просить суд витребувати у позивача: 1. Документи, які підтверджують межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін; 2. Журнали обліку теплової енергії за період з 01.11.2023 по 23.06.2025; 3. Акти приймання-передачі теплової енергії за кожний місяць заявленого періоду; 4. Документи, які підтверджують фактичну подачу теплової енергії до об`єкта відповідача; 5. Рішення уповноваженого органу про встановлення тарифів, які Позивач застосував до Відповідача у кожному місяці заявленого періоду; 6. Розшифрування структури тарифу та підтвердження правомірності застосування плати за приєднане теплове навантаження; 7. Детальний розрахунок заборгованості із зазначенням окремо фактично спожитої теплової енергії та окремо інших складових нарахування; 8. Докази направлення та отримання Відповідачем кожного рахунку із описом вкладення або іншим доказом змісту поштового відправлення; 9. Докази зарахування оплат із зазначенням, які саме платежі та за які саме періоди були погашені; 10. Детальний розрахунок інфляційних втрат і трьох процентів річних із зазначенням дат виникнення прострочення щодо кожного окремого платежу.

Частиною другою статті 81 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у клопотанні про витребування доказів мають бути зазначені конкретний доказ, обставини, які він підтверджує або спростовує, підстави вважати, що доказ перебуває у відповідної особи, заходи, яких заявник вжив для самостійного отримання доказу, докази вжиття таких заходів та причини неможливості самостійного отримання.

У поданому клопотанні відповідач переважно зазначив категорії документів, не навів доказів звернення до позивача з вимогою про їх надання та не обґрунтував неможливості самостійного отримання договору, тарифного рішення чи документів, стороною яких він є. З урахуванням наведеного, підстави для задоволення клопотання відповідача про витребування доказів, відсутні.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст. 81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої позовні вимоги та заперечення позовних вимог і які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/1426/26.

Позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором про постачання теплової енергії в гарячій воді № 2118/Р від 01.11.2002 в частині повної та своєчасної оплати вартості теплової енергії та щомісячної величини плати за приєднане теплове навантаження.

Позивач зазначає, що додатковою угодою від 03.09.2008 сторони прямо передбачили обов`язок споживача щомісячно сплачувати не лише вартість гарячого водопостачання і фактично спожитої теплової енергії, а й величину плати за приєднане теплове навантаження.

Додатковою угодою від 16.05.2024 пункт 6.3 Договору викладено у новій редакції, якою граничним строком оплати визначено останній день місяця, що настає за розрахунковим періодом; умови цієї угоди застосовуються до відносин сторін з 01.05.2024.

В обґрунтування правомірності нарахувань позивач посилається на двоставковий тариф, встановлений рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 01.11.2021 № 972 із змінами, а також на погоджене договором максимальне теплове навантаження об`єкта. Позивач наголошує, що умовно-постійна частина двоставкового тарифу є платою за одиницю приєднаного теплового навантаження, нараховується щомісячно протягом року та не залежить від фактичного обсягу споживання теплової енергії.

За твердженням позивача, нарахування за період з 01.11.2023 до 23.06.2025 проведені відповідно до чинних у кожному розрахунковому періоді тарифів і величин приєднаного теплового навантаження. Здійснені відповідачем платежі враховано у розрахунку та підтверджено банківськими виписками, однак залишок основної заборгованості станом на 30.04.2026 становить 118 055,97 грн.

Позивач вказує, що 26.05.2025 відповідач звернувся із заявою про від`єднання об`єкта на вул. Генерала Чупринки, 71 від теплової мережі та розірвання договору.

23.06.2025 систему теплоспоживання від`єднано з улаштуванням видимих розривів трубопроводів, про що сторонами складено акт, а листом від 25.06.2025 позивач повідомив відповідача про припинення договірних відносин та необхідність погашення заборгованості. Припинення договору, відповідно до пункту 10.3, не звільняє споживача від оплати зобов`язань, що виникли під час його дії.

У зв`язку з простроченням грошового зобов`язання, позивач, посилаючись на частину другу статті 625 Цивільного кодексу України, нарахував до стягнення з відповідача, крім основного боргу, 22 869,64 грн. - 3 % річних та 7 574,88 грн. втрат від інфляції, згідно приведених ним розрахунків.

На підставі наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за період з 01.11.2023 по 23.06.2025 року, що становить: 118 055,97 грн., 22 869,64 грн. - 3% річних, 7 574,88 грн. втрат від інфляції, згідно приведених ним розрахунків, а також судові витрати зі сплати судового збору.

Позиція відповідача.

Відповідач у відзиві на позовну заяву за вх. № 1640/26 від 09.06.2026, позовні вимоги заперечив повністю, вважає їх необґрунтованими та недоведеними належними, допустимими, достовірними і вірогідними доказами.

Відповідач зазначає, що у поданих позивачем рахунках та розрахунку в графах щодо фактично спожитої теплової енергії, обсяг споживання не зазначений або дорівнює 0,00, тоді як спірні нарахування здійснені за приєднане теплове навантаження. На думку відповідача, наявність договору сама по собі не доводить фактичного постачання, обсягу споживання та вартості теплової енергії.

Відповідач посилається на відсутність актів приймання-передачі теплової енергії за кожний місяць, відомостей вузла комерційного обліку, актів зняття показників, журналів обліку, документів щодо параметрів теплоносія та періодів фактичної подачі теплової енергії.

Також, на переконання відповідача, позивач не довів розміру максимального теплового навантаження, застосованого у кожному місяці тарифу та правомірності стягнення умовно-постійної частини двоставкового тарифу, незалежно від фактичного споживання.

Надані позивачем рахунки, відповідач вважає односторонніми документами інформаційного характеру, які не підтверджують господарської операції. Списки поштових відправлень і квитанції, за твердженням відповідача, не є описами вкладення, а тому не підтверджують змісту відправлень та отримання саме рахунків, доданих до позовної заяви.

Стосовно акта від`єднання від 23.06.2025 від теплової мережі, відповідач зазначає, що цей документ підтверджує лише виконання технічних дій, а не наявність чи розмір боргу. Крім того, відповідач звертає увагу на зазначення в акті дати договору 01.11.2000, тоді, як позовні вимоги ґрунтуються на договорі № 2118/Р від 01.11.2002. Лист від 26.05.2025 про від`єднання від мережі та розірвання договору, відповідач не вважає визнанням заборгованості.

Відповідач заперечує правильність розрахунку основного боргу, трьох процентів річних та інфляційних втрат, посилаючись на непідтвердженість вихідних даних, дат виникнення прострочення, порядку врахування оплат, застосованих індексів інфляції та математичних операцій.

Окремо відповідач зазначає, що на підставі наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 20.02.2026 № 340, підприємство перебуває у стані припинення внаслідок реорганізації шляхом перетворення, а встановлений для заявлення вимог кредиторів строк сплив 24.04.2026. Позов сформовано 15.05.2026, при цьому доказів своєчасного подання вимог до комісії з перетворення, на думку відповідача, не надано.

На підставі наведеного, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, подані суду, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

01.11.2002 між Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» (енергопостачальна організація за договором, позивач у справі) та Державним підприємством «Державний інститут проектування міст «Містопроект» м. Львів» (споживач за договором, відповідач у справі) укладено договір № 2118/Р про постачання теплової енергії в гарячій воді (надалі Договір).

За умовами Договору, теплопостачальна організація зобов`язалася постачати споживачу теплову енергію в гарячій воді у потрібних обсягах, а споживач одержувати та оплачувати її за встановленими тарифами у строки, передбачені договором. Пунктом 10.3 договору сторони погодили, що припинення його дії не звільняє споживача від обов`язку повної оплати зобов`язань, які виникли за договором.

Додатковою угодою від 03 вересня 2008 сторони погодили: 1. Змінити в редакції договору Енергопостачальна організація на Теплопостачальна організація у всіх відмінках, що зустрічаються по тексту договору. 2. Сторони погодили п.п.1.,5.1.,5.3.,6.I.,6.3. викласти в наступній редакції: 1.Теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати Споживачу теплову енергію для опалення та інших потреб та здійснювати гаряче водопостачання в потрібних йому обсягах, а Споживач зобов`язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію та гаряче водопостачання за встановленими тарифами (цінами)в терміни, передбачені цим договором. 5.1. Облік споживання теплової енергії та гарячого водопостачання проводиться за приладами обліку при їх наявності, а при відсутності-розрахунковим способом. 5.3. Споживач, що має прилади обліку, щомісячно подає Теплопостачальній організації звіт про фактичне споживання гарячої води та теплової енергії. Дата зняття Споживачем показів приладів обліку останнє число кожного місяця, подання звіту Теплопостачальній організації не пізніше 1-го числа кожного місяця. 6.1. Розрахунки за гаряче водопостачання та теплову енергію для опалення проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів та іншими незабороненими законодавством формами. 6.3. Споживач до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, сплачує Теплопостачальній організації, вартість гарячого водопостачання, фактично спожиту теплову енергію та щомісячну величину плати за приєднане теплове навантаження. 3.Сторони погодили доповнити договір п.5.6, 5.7.

Додатковою угодою від 15 листопада 2017 були погоджені зміни Додатків №1, 2 Обсяги постачання теплової енергії та Схема розмежування балансової належності теплових мереж та експлуатаційної відповідальності між сторонами.

Додатковою угодою від 03 березня 2020, сторони погодили внести зміни до додатку №1 до договору, уточнили Обсяги постачання теплової енергії. Дана додаткова угода набрала чинності з моменту затвердження постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.01.2020 №82 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання ЛМКП «Львівтеплоенерго» тарифів на теплову енергію, розрахованих відповідно до вимог постанови НКРКП від 25.06.2019 №1174 «Про затвердження порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання», а саме з 17 січня 2020 року.

Додатковою угодою від 16.05.2024, сторони виклали пункт 6.3 Договору у новій редакції: споживач здійснює оплату щомісяця не пізніше останнього числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, за фактично спожиту теплову енергію для опалення, гаряче водопостачання та щомісячну величину плати за приєднане теплове навантаження. Сторони прямо погодили застосування цієї умови до відносин, що виникли з 01.05.2024.

З грудня 2021 року для ЛМКП «Львівтеплоенерго» застосовувалися тарифи, встановлені рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 01.11.2021 № 972 «Про встановлення ЛМКП «Львівтеплоенерго» тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуг з постачання теплової енергії та гарячої води» із внесеними до нього змінами.

На підтвердження величин приєднаного теплового навантаження, позивач послався на додатки до договору, проєкти розрахунку приєднаного теплового навантаження, виконані Державним підприємством «Вінницький експертний центр з енергоефективності» 25.09.2018 за результатами енергетичного аудиту, та матеріали про затвердження максимальних теплових навантажень об`єктів органом місцевого самоврядування.

З поданого розрахунку заборгованості вбачається, що у період з листопада 2023 року до 23 червня 2025 року, позивач не нараховував відповідачу умовно-змінну частину за фактично спожиту теплову енергію; спірні щомісячні нарахування сформовані як плата за приєднане теплове навантаження. У розрахунку відображено застосовані у відповідні періоди величини навантаження, зокрема 0,0012518 Гкал/год. і 0,0661532 Гкал/год., а після уточнення 0,0044030 Гкал/год. і 0,1413920 Гкал/год., та відповідні ставки плати за одиницю навантаження.

Щомісячні нарахування становили: 11 657,23 грн. за листопад 2023 року; 12 786,57 грн. за грудень 2023 року; по 11 657,23 грн. за січень-березень 2024 року; 11 174,01 грн. за квітень 2024 року; 9 657,63 грн. за травень 2024 року; по 11 157,33 грн. за червень-грудень 2024 року; по 26 093,70 грн. за січень-березень 2025 року; по 26 380,57 грн. за квітень-травень 2025 року; 20 211,62 грн. за період червня 2025 року до від`єднання об`єкта.

Загальний розмір проведених за спірний період нарахувань становить 309 602,30 грн. У розрахунку відображено оплати на загальну суму 191 546,33 грн., у тому числі 7 274,04 грн. у червні 2024 року, 23 947,63 грн. у липні 2024 року, 8 703,85 грн. у вересні 2024 року, 47 748,96 грн. у січні 2025 року, 34 827,57 грн. у березні 2025 року, 14 044,28 грн. у липні 2025 року, 25 000,00 грн. у жовтні 2025 року та 30 000,00 грн. у лютому 2026 року. Після врахування цих оплат, непогашений залишок заборгованості відповідача перед позивачем за теплову енергію становить 118 055,97 грн.

Рахунки за спірний період, списки поштових відправлень, квитанції та банківські виписки долучено позивачем до матеріалів справи.

26.05.2025 відповідач листом за підписом тимчасово виконуючого обов`язки керівника Леся Бажега просив відключити ДП ДІПМ «Містопроект» від теплової мережі та розірвати договір про постачання теплової енергії в гарячій воді.

23.06.2025 комісією за участю представників сторін складено акт про від`єднання системи теплоспоживання відповідача за адресою: м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 71. В акті зафіксовано від`єднання системи із влаштуванням видимих розривів на подавальному та зворотному трубопроводах, закриття і опломбування вхідних засувок представниками районних теплових мереж, а також покладення відповідальності за збереження пломб на споживача.

Листом за вих. № 08-6862-06/25 від 25.06.2025, ЛМКП «Львівтеплоенерго» повідомило відповідача про прийняття пропозиції щодо припинення договірних відносин та нагадало, що згідно з пунктом 10.3 договору, його припинення не звільняє від повної сплати заборгованості. Після 23.06.2025 нарахування плати за приєднане теплове навантаження у поданому розрахунку не проводилися.

До позовної заяви долучено окремі розрахунки нарахувань, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, по кожному розрахунковому періоду із зазначенням суми боргу, проведених оплат, граничного строку платежу, періоду прострочення, індексів інфляції та кількості днів прострочення. Загальний розмір заявлених позивачем нарахувань за прострочення становить 30 444,52 грн., зокрема 22 869,64 грн. - 3% річних та 7 574,88 грн. втрат від інфляції.

Враховуючи наведене, у зв`язку з наявною заборгованістю відповідача, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з даним позовом та просить стягнути з відповідача 118 055,97 грн. основної заборгованості за період з 01.11.2023 по 23.06.2025 року, 22 869,64 грн. - 3% річних, 7 574,88 грн. втрат від інфляції, згідно приведених ним розрахунків, а також судові витрати зі сплати судового збору.

Оцінка суду.

Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статей 626, 627 і 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, а зміст договору становлять погоджені ними умови та умови, обов`язкові відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу постачальник зобов`язується надавати споживачеві енергетичні та інші ресурси, а споживач оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватися передбаченого договором режиму їх використання.

Статтями 19, 20 і 24 Закону України «Про теплопостачання» врегульовано обов`язок споживача здійснювати оплату теплопостачальній організації, засади формування та встановлення тарифів на теплову енергію, а також обов`язок споживача додержуватися вимог договору і своєчасно проводити розрахунки. Отже, конкретний склад та строки грошового зобов`язання сторін у спірних відносинах визначаються законом, установленим уповноваженим органом тарифом і погодженими умовами договору.

Судом встановлено, що 01.11.2002 між Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» та Державним підприємством «Державний інститут проектування міст «Містопроект» м. Львів» укладено Договір № 2118/Р про постачання теплової енергії в гарячій воді з додатками.

Додатком №1 до Договору були погоджені обсяги постачання теплової енергії.

Додатком №2 до Договору погоджено Схему розмежування балансової належності теплових мереж та експлуатаційної відповідальності між сторонами.

Додатком №3 до Договору погоджено Умови припинення подачі теплової енергії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги» двоставковий тариф визначено як грошовий вираз двох окремих частин умовно-змінної та умовно-постійної. Умовно-змінна частина залежить від обсягу теплової енергії, тоді як умовно-постійна частина є абонентською платою за одиницю (1 Гкал/год.) теплового навантаження об`єкта теплоспоживання та відшкодовує економічно обґрунтовані постійні витрати, які прямо або майже прямо не змінюються пропорційно обсягу постачання теплової енергії.

Таким чином, нульове значення обсягу фактично спожитої теплової енергії впливає на умовно-змінну складову двоставкового тарифу, але саме по собі не усуває умовно-постійну складову, якщо об`єкт залишається приєднаним до теплової мережі, договір діє, а його умовами передбачено щомісячну плату за приєднане теплове навантаження.

Верховний Суд у постанові від 04.11.2025 у справі № 913/353/23, переглядаючи спір щодо стягнення плати за теплову енергію та за приєднане теплове навантаження, звернув увагу на необхідність окремої правової кваліфікації цих складових з урахуванням умов договору та нормативного регулювання двоставкового тарифу. Застосовуючи такий підхід у цій справі, суд розмежовує плату за фактичний обсяг теплової енергії та самостійне погоджене сторонами зобов`язання зі щомісячної оплати приєднаного теплового навантаження.

Пункт 6.3 Договору в редакціях додаткових угод від 03.09.2008 та від 16.05.2024, безпосередньо передбачає три окремі об`єкти оплати: гаряче водопостачання, фактично спожиту теплову енергію та щомісячну величину плати за приєднане теплове навантаження. Додаткові угоди підписані сторонами, їх недійсність у встановленому законом порядку не визнавалася, а тому їх умови є обов`язковими.

З огляду на предмет заявленого стягнення, відсутність у спірному періоді показників фактичного споживання, актів приймання-передачі обсягів теплової енергії або журналів вузла обліку, не спростовує нарахування умовно-постійної складової. Такі документи могли б мати визначальне значення для обчислення умовно-змінної плати, якої позивач у спірному розрахунку відповідачу не нараховував.

Як встановлено судом, основна сума заборгованості відповідача перед позивачем за надані послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2023 по 23.06.2025 року становить 118 055,97 грн.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оскільки доказів повної чи часткової сплати вказаної суми основної заборгованості відповідачем до суду подано не було, суд доходить висновку, що вимога позивача про стягнення із відповідача основного боргу в розмірі 118 055,97 грн. за період з 01.11.2023 по 23.06.2025 року за надані послуги з постачання теплової енергії, є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Матеріали справи у сукупності підтверджують існування приєднаного до мережі об`єкта відповідача, погодження сторонами розрахункового способу обліку за відсутності приладу, величин приєднаного теплового навантаження та обов`язку щомісячної оплати відповідної складової. Відповідач не надав доказів зміни погоджених величин навантаження, від`єднання об`єкта до 23.06.2025, скасування рішення про тарифи або визнання недійсними умов Договору чи Додаткових угод до нього.

Розрахунок основної заборгованості є деталізованим за кожним місяцем, містить величини теплового навантаження, ставки плати, суми нарахувань, здійснені оплати та наростаючий залишок.

Щодо заперечень відповідача стосовно рахунків, суд зазначає, що джерелом грошового обов`язку є договір, додаткові угоди та встановлений тариф, а рахунок виконує інформаційну функцію. У постанові від 27.03.2023 у справі № 920/1343/21 Верховний Суд виснував, що рахунок на оплату не є первинним документом, а його ненадання не є відкладальною умовою та не звільняє боржника від оплати, коли обов`язок виник на підставі договору.

Відтак, відсутність опису вкладення до кожного поштового відправлення не припиняє і не відстрочує зобов`язання відповідача з оплати за теплову енергію. Строк платежу встановлений безпосередньо пунктом 6.3 Договору та не поставлений у залежність від дати отримання рахунку. Водночас, надані позивачем списки згрупованих поштових відправлень і поштові квитанції разом з рахунками, підтверджують вчинення позивачем дій з інформування споживача.

Припинення договору з 23.06.2025 не означає відсутність грошових зобов`язань відповідача, строк виконання яких настав під час його дії. Це передбачено пунктом 10.3 Договору та відповідає загальним засадам належного виконання зобов`язань. Розрахунок не містить нових нарахувань за приєднане теплове навантаження після фактичного від`єднання об`єкта, тобто після 23.06.2025, а тому доводи відповідача про нарахування плати за період після припинення приєднання спростовуються змістом розрахунку.

Щодо перебування відповідача у стані припинення.

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації, зокрема перетворення, або ліквідації; у разі реорганізації її майно, права та обов`язки переходять до правонаступників, а юридична особа вважається припиненою з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Частинами другою та третьою статті 107 Цивільного кодексу України, передбачено складання у разі перетворення передавального акта, який має містити положення про правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків юридичної особи стосовно всіх її кредиторів і боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.

У постанові від 31.10.2023 у справі № 910/823/22, Верховний Суд зазначив, що при реорганізації відбувається універсальне правонаступництво: у разі злиття, приєднання або перетворення правонаступником є одна особа, до якої переходить уся сукупність прав та обов`язків, незалежно від їх виявлення і від зазначення конкретного зобов`язання у передавальному акті. Невключення кредиторської вимоги до передавального акта не змінює та не припиняє права кредитора вимагати виконання договірного зобов`язання.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 30.08.2024 у справі № 905/451/22 сформулювала висновок, що перебування юридичної особи-боржника у стані припинення не перешкоджає зверненню з позовом про стягнення коштів та примусовому виконанню рішення. Вимоги, заявлені після встановленого комісією строку, не припиняються автоматично, а регулювання статті 112 Цивільного кодексу України не може тлумачитися як заборона судового стягнення.

Отже, наказ від 20.02.2026 № 340, сплив зазначеного у реєстрі строку 24.04.2026 та відсутність доказів окремого звернення позивача до комісії з перетворення, не припиняють зобов`язання відповідача, не позбавляють позивача права на судовий захист і не є підставою для відмови у позові. До завершення перетворення відповідач залишається носієм невиконаних договірних обов`язків та належним відповідачем, а після державної реєстрації припинення, його обов`язки переходять до єдиного правонаступника.

Стосовно стягнення з відповідача 22 869,64 грн. - 3% річних та 7 574,88 грн. втрат від інфляції, суд зазначає наступне.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019р. у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019р. у справі №915/880/18, від 26.09.2019р. у справі №912/48/19, від 18.09.2019р. у справі №908/1379/17).

Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019р. у справі №905/600/18).

Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 902/417/18 зазначила та вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися, як спосіб отримання кредитором доходів.

З долучених до матеріалів справи розрахунків вбачається, що нарахування проведені окремо за кожним місячним зобов`язанням, із врахуванням здійснених оплат та зменшення залишку боргу. Для зобов`язань, що виникли до застосування додаткової угоди від 16.05.2024, позивач у розрахунку використав пізніші дати останні числа наступних місяців, хоча попередня редакція пункту 6.3 передбачала оплату до 15 числа, що не збільшує відповідальності відповідача. Починаючи з відносин за травень 2024 року, граничні дати відповідають новій редакції пункту 6.3. Нарахування здійснено станом на 30.04.2026.

Перевіривши розрахунок 3 % річних та втрат від інфляції, здійснений позивачем, з урахуванням прострочення відповідачем сплати грошового зобов`язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю, а саме: у розмірі 22 869,64 грн. - 3% річних та 7 574,88 грн. втрат від інфляції, відповідно, за визначений позивачем період.

Оцінюючи докази у взаємному зв`язку, суд враховує підписаний сторонами Договір та додаткові угоди, рішення про встановлення двоставкового тарифу, матеріали щодо теплового навантаження, щомісячний розрахунок із відображенням коригувань і оплат, банківські виписки, рахунки та поштові документи, лист відповідача про від`єднання, двосторонній акт від 23.06.2025 і лист позивача про припинення договору. Ця сукупність доказів є більш вірогідною на підтвердження заявленого боргу, ніж загальні заперечення відповідача, не підкріплені доказами іншого розміру зобов`язання.

Протилежного відповідач суду не довів належними та допустимими доказами у даній справі.

На час ухвалення рішення, доказів погашення заборгованості суду не надано.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідності доказів на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, перевіривши розрахунок позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 118 055,97 грн. основної заборгованості, 22 869,64 грн. - 3% річних та 7 574,88 грн. втрат від інфляції є обгрунтованими та підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а тому підлягають до задоволення в даному розмірі.

Судові витрати.

Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, тому витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ч. 1 ст. 202, п. 1 ч. 3 ст. 202, ст.ст. 236-241, 242, 327 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з відповідача: Державного підприємства «Державний інститут проектування міст «Містопроект» м. Львів» (79057, м. Львів, вул.Чупринки Т. генерала, буд. 71; код ЄДРПОУ 02497909) на користь позивача: Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" (79040, м. Львів, вул. Данила Апостола, буд. 1; код ЄДРПОУ 05506460) заборгованість за період з 01.11.2023 по 23.06.2025 року, що становить 118 055,97 грн., 22 869,64 грн. - 3% річних, 7 574,88 грн. втрат від інфляції та 2 662,40 грн. понесених витрат на сплату судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 31.08.2026.

Суддя Долінська О.З.