Рішення № 139349169, 26.08.2026, Володимирецький районний суд Рівненської області

Справа 556/474/26

Номер провадження 2/556/744/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.08.2026.

Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді - Котик Л.О.

при секретарі Соловей Г.С.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Карпач О.М.

представника третьої особи - служби у справах дітей Володимирецької селищної ради Смолій Г.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Володимирець, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та встановлення факту що має юридичне значення,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та встановлення факту що має юридичне значення.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що з 21 вересня 2003 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який зареєстровано Великотелковицькою сільськорю радою Володимирецького району про що складено відповідний актовий запис №8.

Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спільне життя з відповідачкою не склалося, оскільки вона вже більше 4 років проживає за кордоном, шлюбні стосунки фактично припинені. Переконаний, що подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливе і суперечитеме інтересам позивача та дитини. Проживають окремо. Просить шлюб розірвати. Стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на дитину, щомісячно та встановити факт що має юридичне значення, а саме що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримає сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також просив визначити міісце проживання сина з ним.

Вказаний позов надійшов до суду 25.02.2026.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 27 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Володимиреццького районного суду Рівненської області від 21 липня 2026 року залучено до участі в справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - службу у справах дітей Володимирецької селищної ради

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 26 серпня 2026 року позовні вимоги в частині задишення місця проживання дитини з батьком, залишено без розгляду.

Належним чином повідомлена відповідачка в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги визнає повністю.

В судовому засіданні позивач пояснив, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Шлюб носить формальний характер. Вже більше чотирьох років відповідачка проживає за межами України, а коли приїжджає в Україну, то живе у своїх батьків, в Сарненському районі. Від спільного шлюбу мають сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 не займається його вихованням та утриманням більше чотирьох років. Дитина перебуває на його утриманні та вихованні. Забезпечує всім необхідним сина позивач самостійно. А тому просить шлюб розірвати, стягнути аліменти з відповідачки на його користь на утримання неповнолітньої дитини та встановити, що він самостійно виховує та утримає сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В судовому засіданні представник служби у справах дітей Володимирецької селищної ради Смолій Г.К. пояснила, що вихованням та утриманням неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 займається його батько - ОСОБА_1 ..Зі слів ОСОБА_4 , батько самостійно виховує та утримує його, піклується про духовний та фізичний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя. Мати самоусунулася від виховання та утримання дитини, не цікавиться життям дитини, ігнорує його потреби, не приїжджає та не навідує сина, не надає кошти на його утримання.

В судовому засіданні неповнолітній свідок ОСОБА_3 пояснив, що його вихованням та утриманням займається лише батько - ОСОБА_1 . Мама вже більше чотирьох років не проживає з ними, не займається його вихованням та утриманням. Не йде з ним на контак, не спілкується, не навідує останнього, не надає йому коштів. Він хоче жити з батьком

Свідок ОСОБА_5 пояснила, що позивач її племінник, а ОСОБА_4 - двоюрідний онук. Проживає з ними по одній адресі в АДРЕСА_1 . Підтвердила, що вихованням сина займається батько ОСОБА_1 , та повністю його утримує. Мати - ОСОБА_2 самоусунулася від виховання та утримання свого сина ОСОБА_4 . Більше чотирьох років вони проживають окремо, ОСОБА_2 перебуває за межами України. З дитиною відповідачка не спілкується, не приїжджає, не телефонує. Кошти на утримання ОСОБА_4 не надає, не надсилає.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі в їх сукупності, заслухавши пояснення позивача, представника служби у справах дітей, свідків, суд приходить до наступних висновків.

Щодо позовних вимог про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітної дитини.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 21 вересня 2003 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, про що виконкомом Великотелковицької сільської ради Володимирецького району, зроблено запис за №8, що підтверджується свідоцтвом про одруження, серії НОМЕР_1 .

Від спільного шлюбу сторони мають неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_2 .

Неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується довідкою №40 від 28.01.2026 року виданою Володимирецькою селищною радою Рівненської області.

За визначенням поняття шлюбу, наведеним у ч. 1 ст. 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Як слідує з положень ст. 51 Конституції України, добровільність шлюбу відноситься до основних прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ст. 55 СК України, дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Частиною 3 ст. 105 СК України передбачено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного із подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Згідно ст.110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути предявлений одним із подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. (ч.2 ст.112 СК України)

Як зазначено в постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного суду від 26.12.2018 року у справі №761/33261/16-ц, відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

У частинах третій та четвертій статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до статті 112 СК України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Тлумачення статті 111 СК України свідчить, що примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що даний шлюб існує формально, позивач миритися не бажає, сторони не підтримують сімейні відносини, проживають окремо, а тому наявні підстави для розірвання шлюбу.

У відповідності до ст.113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у звязку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Відповідачка ОСОБА_2 не заявляла клопотання про відновлення дошлюбного прізвища.

Як зазначено в ст.7 СК України, жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією Украъни, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ч. 2 ст.150 СК України, батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст.155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частиною другою статті 181 СК України, за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь в її утриманні у грошовій і (або) натуральній формі. Частиною третьою статті 181 СК України передбачено можливість стягнення за рішенням суду коштів на утримання дитини (аліментів).

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року " Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківська, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Згідно з частиною третьою статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

А як зазначено в ч.1, ч.2 ст.183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Щодо розміру аліментів, які підлягають стягненню суд враховує наступне.

Відповідно до вимог статті 182 СК України, обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів є стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Також даною статтею визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно п. п. 3 п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, враховуючи, що відповідачка є матір`ю неповнолітнього сина, зобов`язана його утримувати до досягнення повноліття, не має інших утриманців, працездатна, а також відсутні обставини, які б перешкоджали ОСОБА_2 виконувати свій обов`язок по утриманню дитини, позовні вимоги про стягнення аліментів підлягають до задоволення. Доказів у заперечення даних обставин відповідачкою не надано, позов визнає.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Як зазначено в ст.12 Закону України "Про охорону дитинства", виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ОСОБА_1 заявив вимогу про стягнення з відповідачки на його користь, на утримання неповнолітнього сина аліментів в розмірі 1/4 доходу (заробітку) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно на дитину.

Разом з тим, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» передбачено, що прожитковий мінімум з 01 січня 2026 року: дітей віком до 6 років - 2 817 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3 512 гривень.

А тому, з врахуванням вищенаведених правових норм та поданих суду доказів, враховуючи рівність обов`язків матері і батька щодо утримання дитини, також те, що аліменти - це платіж, спрямований саме на утримання дітей, який повинен бути достатнім для цього, разом з тим, він повинен бути співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов`язання, яке є в обох із батьків, і має бути рівним, та покликаний захистити інтереси дитини в коштах у розмірі, необхідному для її життєдіяльності, збереження достойного рівня життя, для її фізичного, розумового, духовного, гармонійного, морального і соціального розвитку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, шляхом стягнення з відповідачки на користь позивача аліментів на утримання неповнолітнього сина, у розмірі 1/4 частки доходу (заробітку) ОСОБА_2 , але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, що буде достатнім для забезпечення належних умов для фізичного, духовного та культурного розвитку дитини, а також відповідатиме чинному законодавству, не порушуючи інтересів і матеріального становища, як відповідача так і позивача.

Поряд з тим, рішення слід допустити до негайного виконання по платежах за один місяць, згідно ст. 430 ЦПК України.

Щодо позовних вимог про про встановлення факту самостійного виховання на утримання сина, то судом встановлено наступне.

Як зазначено в довідці №40 від 28.01.2026, виданій головним спеціалістом відділу економіки, інвестицій, житлово-комунального господарства Володимиреццької селищної ради, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно знаходиться на утримані свого батька і проживає разом з батьком.

Згідно довідки №24 від 03 березня 2026 року, виданої директором Великотелковицького ліцею Володимирецької селищної ради, ОСОБА_2 , мати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , контакту з ліцеєм не підтримує, успішністю дитини не цікавиться, з учителями не спілкується, батьківські збори не відвідує.

Відповідно до Витягу з Реєстру територіальної громади, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно листа №53 від 12 червня 2026 року, виданого Володимирецьким селищним центром соціальних служб щодо проведення оцінки потреб сім`ї ОСОБА_6 , спеціалістами центру, 09.06.2026 було здійснено виїзд за адресою проживання даної сім`ї. На час обстеження було встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 тимчасово проживає ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 (бабуся), яка наразі здійснює догляд за неповнолітнім ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зі слів ОСОБА_7 вона здійснює догляд за онуком, оскільки батьки ОСОБА_4 наразі відсутні, мама ОСОБА_2 1974 р.н. понад чотири роки з дитиною не проживає (перебуває на заробітках чи у своєї мами за межами району), а тато ОСОБА_1 1973р.н. перебуває в лавах ЗСУ.

Відповідно до Акту № 100 від 10.06.2026 та Висновку оцінки потреб сім"ї, видані Володимирецьким селищним центром соціальних служб щодо проведення оцінки потреб сім`ї ОСОБА_6 , направлено до Служби у справах дітей Володимирецької селищної ради лист щодо інііювання питання позбавлення батьківських прави матері ОСОБА_2 .

Згідно Акту обстеження умов проживання віл 20.08.2026, складеного начальником Служби у справах дітей Володимирецької селищної ради, за адресою: с. Великі Телковичі, вул. Поштова, 17, Вараського району Рівненської області проживають: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько ОСОБА_3 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , бабуся ОСОБА_3 . Стосунки родини доброзичливі. ОСОБА_4 охайний, на контакт іде охоче..Розповів, що мати давно їздить за кордон, участі у його вихованні не приймає, матеріально не допомагає, навчанням, лікуванням не цікавиться. Батько забезпечує його одягом, харчуванням лікуванням, купує все необхідне для школи, займається навчанням та розвитком, цікавиться шкільним життям та станом здоров"я. З батьком у нього близькі стосунки. З матір"ю хлопчик не спідкується, ще в червні чув, що вона приїжджала в Україну, але проживала у своїх батьків в Сарненському районі. Дитина проживає з батьком. Зі слів ОСОБА_4 , батько його самостійно виховує та утримує, піклується про духовний та фізичний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя. Мати самоусунулася від виховання та утримання сина, ігнорує його потреби, не спілкується з ним, не цікавиться його життям, навчанням, не приїжджає, не надає коштів. За тимчової відсутності батька допомагає здійснювати догляд баба, якій в силу віку вже тяжко за ним доглядати.

Як зазначено в ч.3 ст.51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід`ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст.1 Першого протоколу.

У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).

Питання регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється СК України (ст.1 СК).

Частиною 1 статті 121 СК передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до ст.141 СК, батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Разом з тим, сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст.14, ч.1 ст.15 СК України). Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені ст.ст.150-151 СК УКраїни.

Згідно ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ч.3 ст.151 СК України, батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.12.1991 року, встановлено, що у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

За змістом ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (ч.ч. 1, 2 ст. 157 СК України).

А як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) у справі «М. С. проти України», при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Верховний Суд у своїй постанові від 30.03.2021 р. по справі № 542/1428/18 зазначив, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Окрім того, Верховний Суд України у справі № 211/559/16-ц, рішення від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

І як зазначено в постанові Верховного Суду від 10.10.2024 у справі №930/2899/23, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання чи утримання дитини.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 10.10.2024 у справі №930/2899/23, не підлягають з`ясуванню в порядку окремого провадження встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

У частині першій статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання та утримання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Судом встановлено та не заперечується відповідачкою, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком та перебуває на його утриманні, позивач самостійно виховує дитину, створив усі умови для проживання сина, доглядає та піклується про його стан здоров`я, забезпечує харчуванням, одягом, лікуванням, та дозвілля.

Встановлення факту перебування дитини на самостійному вихованні та утриманні батька ОСОБА_1 необхідно для захисту прав та інтересів дитини, а також прав та інтересів позивача, як батька, що займається вихованням та утриманням неповнолітньої дитини, а також для оформлення соціальної допомоги, вирішення інших питань, пов"язаних із вихованням дитини, в т.ч. і лікуванням, відпочинком.

Згідно із ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч.1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У відповідності до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті об-ставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випад-ків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Враховуючи вище викладене, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, у контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, незаперечення матері щодо місця проживання дитини з батьком, з огляду на відсутність обставин, які б свідчили, що проживання сина з батьком може йому зашкодити, що судом встановлено, що позивач самостійно виховує та утримує дитину, а також зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав одного з батьків дитини є крайнім заходом, суд вважає за необхідне встановити факт самостійного виховання позивачем свого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що не позбавляє права матір належним чином виконувати свої батьківські обов`язки в подальшому.

Частиною 1 ст. 319 ЦПК України встановлено, що у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

З огляду на встановлене суд вбачає, щопозивач правомірно та обґрунтовано ставить вимогу про встановлення факту, що має юридичне значення і такі підстави встановлені в судовому засіданні, а тому відповідно до ст. 315 ЦПК України дані вимоги слід задовольнити.

Враховуючи, що ОСОБА_2 - мати неповнолітнього ОСОБА_3 , з вересня 2022 року не проживає разом з сином, матеріально його не забезпечує, в результаті чого неповнолітня дитина може залишитися сама без належного виховання та матеріального утримання, суд на підставі досліджених доказів, діючи винятково в інтересах неповнолітньої дитини, враховуючи її вік та приймаючи до уваги особисті якості батька, його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, інші обставини, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Крім того, суд приймає до уваги ту обставину, що позов визнано відповідачкою, і це визнання не суперечить вимогам закону, не порушує прав та інтересів інших осіб.

А як в ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач не ставить питання про відшкодування судових витрат.

Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору за вимогою про стягнення аліментів на підставі статті 5 Закону України "«Про судовий збір», з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір в розмірі 1331, 20 грн.

Керуючисьст.ст.4,6,8,10-13,17-18,141,259,263-265,280-283 ЦПК України, ст.ст. 84, 105,110,112-113,180-184 Сімейного Кодексу України, суд,-

У х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та встановлення факту що має юридичне значення, задовольнити.

Розірвати шлюб укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрований 21 вересня 2003 року Великотелковицькою сільською радою Володимирецького району, про що складено відповідний актовий запис №8.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, і до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дня подачі позовної заяви - 25.02.2026.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , самостійно виховує та утримує сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не досягнув 18 років, без участі матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 на користь держави судовий збір в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 (двадцять) копійок.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 31 серпня 2026 року.

Суддя: Котик Л.О.

Учасники процесу:

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , житель: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .