Рішення № 139336006, 31.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2026 року м.Київ №320/15186/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру зайнятості про визнання протиправним та скасування наказу,

в с т а н о в и в:

до Київського окружного адміністративного суду засобами підсистеми «Електронний суд» звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) з позовом до Київського міського центру зайнятості, у якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ Київського міського центру зайнятості № 1123 від 29.10.2024 про скасування дозволу № 106929 на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, виданого Київським міським центром зайнятості 15.08.2023 громадянину Туреччини ОСОБА_1 , на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «МОВАКС» (Код ЄДРПОУ 45251436).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено, що справа буде розглядатися одноособово суддею Шевченко А.В. за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Мотивуючи позовні вимоги представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 прийняв на себе виконання обов`язків директора ТОВ «МОВАКС» лише 26.12.2023. До цього часу нарахування та виплата заробітної плати позивачу не здійснювалися, що виключає наявність бази нарахування єдиного внеску. Крім цього, представник позивача наполягає на відсутності правових підстав для застосування положень пункту 10 частини другої статті 42-10 Закону України «Про зайнятість населення», оскільки за період січень-червень 2024 року єдиний внесок сплачувався у повному обсязі.

Відповідач стосовно задоволення позовних вимог заперечив, подавши письмовий відзив на позовну заяву. Відповідач стверджує, що спірний наказ прийнято ним у порядок, у спосіб та в межах наданих йому повноважень. Зауважує, що фактичне оформлення трудових відносин з позивачем відбулося 10.11.2023, а відсутність обставин нарахування та виплати роботодавцем заробітної плати жодним чином не звільняє його від обов`язку сплатити єдиний внесок за позивача, починаючи з 10.11.2023. Також зазначає, що ТОВ «МОВАКС» не було підтверджено належну сплату ним єдиного внеску за позивача за період з квітня 2024 року по червень 2024 року. З урахуванням наведеного, просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Положеннями частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Київським міським центром зайнятості видано наказ від 29.10.2024 № 1123 «Про прийняття рішення щодо скасування дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства», відповідно до якого з метою виконання пункту 10 частини другої статті 42-10 Закону України «Про зайнятість населення» наказано, зокрема, скасувати дозволи на застосування праці іноземців та осіб без громадянства згідно з додатком (далі Наказ № 1123).

Додатком до Наказу № 1123 визначено перелік іноземців та осіб без громадянства, дозволи на застосування праці яких скасовано, серед яких, зокрема дозвіл № 106929 на застосування праці іноземців та осіб без громадянства громадянина Туреччини ОСОБА_1 , виданий Київським міським центром зайнятості 15.08.2023, на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю «МОВАКС» (Код ЄДРПОУ 45251436).

Тут і надалі спірне рішення.

Позивач категорично не погоджується зі спірним рішенням, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на що звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час їх виникнення та звертає увагу на наступне.

Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття визначає Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI).

Відносини у сфері зайнятості населення регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, Господарським та Цивільним кодексами України, Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", іншими актами законодавства (ч. 1 ст. 2 Закону № 5067-VI).

За правилами визначеними абзацом 2 частини четвертої статті 3 Закону

№ 5067-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений строк, приймаються роботодавцями на роботу на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, виданого в порядку, визначеному цим Законом, якщо інше не передбачено законами та/або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 42 Закону № 5067-VI роботодавці мають право на застосування праці іноземців та осіб без громадянства на території України на підставі дозволу, що видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Праця іноземців та осіб без громадянства може застосовуватися на різних посадах в одного або декількох (двох і більше) роботодавців за умови отримання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні (далі - дозвіл) кожним роботодавцем (абз. 1 ч. 2 ст. 42 Закону № 5067-VI).

Згідно з пунктами 5, 6 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон

№ 3773-VI у редакції, чинній станом на час надання дозволу на застосування праці іноземця) дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства - документ, який надає право роботодавцю тимчасово використовувати працю іноземця або особи без громадянства у порядку, встановленому законодавством України, або добровільно отриманий резидентом Дія Сіті для укладення гіг-контракту з іноземцем або особою без громадянства; іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону прибули в Україну для працевлаштування або укладення гіг-контракту або під час перебування на законних підставах на території України у випадку, передбаченому частиною тринадцятою цієї статті, отримали дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні та посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.

Положеннями пункту 17 частини другої статті 22 Закону № 5067-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальні органи відповідно до покладених на них завдань видають роботодавцям дозволи на застосування праці іноземців та осіб без громадянства з веденням обліку таких дозволів;

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 42-10 Закону № 5067-VI територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, скасовує виданий дозвіл у разі несплати роботодавцем, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за особу, на застосування праці якої отримано дозвіл, протягом двох місяців з дати укладення трудового договору (контракту) з іноземцем чи особою без громадянства, крім випадків, передбачених законодавством.

Моніторинг сплати роботодавцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснює територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, шляхом обміну даними з Пенсійним фондом України.

Аналіз викладеного дає суду підстави дійти до висновку, що підставою для застосування територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції положень пункту 10 частини другої статті 42-10 Закону № 5067-VI, є:

наявність обставин несплати роботодавцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за особу, на застосування праці якої отримано дозвіл;

не сплата роботодавцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за особу, на застосування праці якої отримано дозвіл протягом двох місяців з дати укладення трудового договору (контракту) з іноземцем чи особою без громадянства, крім випадків, передбачених законодавством.

Отже, положення пункту 10 частини другої статті 42-10 Закону № 5067-VI регламентують, що двомісячний строк не сплати роботодавцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за особу, на застосування праці якої отримано дозвіл обчислюється з дати укладання трудового договору (контракту).

Водночас Закон № 5067-VI не ставить застосування цієї підстави у залежність від причин такої несплати, у тому числі але не виключно від фактичного допуску іноземця до праці на території України, після укладеного трудового договору.

При цьому, для встановлення обставин не сплати роботодавцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за особу, на застосування праці якої отримано дозвіл територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції використовує дані реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Досліджуючи матеріали справи судом встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «МОВАКС» укладено трудовий контракт, відповідно до якого громадянин Турецької Республіки ОСОБА_1 приймається на посаду директора (далі - Трудовий контракт).

Згідно з пунктом 1.1 статті 1, пунктами 3.1, 3.2 статті 3 Трудового контракту контракт є особливою формою трудового договору. Контракт розроблено відповідно до чинного законодавства. На підставі цього контракту виникають трудові відносини між Підприємством і Працівником. Договір набирає чинності з моменту його підписання. Працівник допускається до роботи в порядку передбаченому чинним законодавством, після видання на підприємстві наказу та повідомлення територіального органу Державної фіскальної служби за місцем обліку підприємства, як платника податків.

Відповідно до пункту 2.8 статті 2, підпункту 2.2.1 статті 2 Трудового контракту щомісячна заробітна плата встановлюється у розмірі 6 700,00 грн. Ставка податку з доходу працівника становить 18% (НЛДФ) та 1,5% військовий збір від доходу згідно з п. 167.1 п.п. 170.10.3 Податкового кодексу України.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої, частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, аналізуючи зазначені норми трудового законодавства, суд доходить висновку, що трудовий договір (контракт) є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди та його підписання працівником і роботодавцем, незалежно від дати фактичного початку виконання роботи.

Вказані норми визначають, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця. Проте, це не означає, що трудові відносини виникають з моменту фактичного допуску працівника до роботи за розпорядженням роботодавця, як стверджує позивач. Трудові відносини у даному спірному випадку виникають з моменту укладення трудового договору, а наведена позивачем умова договорів, за якою датою початку трудових відносин визначено допуск працівника до роботи відбувається після видання на підприємстві наказу та повідомлення територіального органу Державної фіскальної служби за місцем обліку підприємства, як платника податків, визначає виключно момент початку фактичного виконання трудових обов`язків та допуск працівника до роботи.

Отже, на думку суду, твердження позивача про не виникнення трудових відносин між ним та ТОВ «МОВЕКС», через те, що останній не був фактично допущений до роботи, за наявності укладеного трудового контракту, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм статей 21, 24 КЗпП України, а тому не беруться судом до уваги.

Стосовно доводів позивача щодо неотримання ним доходу до 26.12.2023 (фактичного допуску до роботи) та як наслідок відсутності бази нарахування ЄСВ, суд вказує на таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Згідно з підпунктом 1 частини першої статті 1 згаданого закону платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Одночасно положеннями частини п`ятої статті 8 Закону № 2464-VI у редакції, чинній станом 10.11.2023 (дата укладання Трудового контракту) регламентовано, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) працівникам, які працюють за трудовим договором з нефіксованим робочим часом, ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Наведена норма Закону № 2464-VI у редакції, чинній з 29.12.2023 передбачає, що у разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Своєю чергою, відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за

цивільно-правовими договорами.

Аналіз викладеного дає суду підстави сформувати висновки про те, що базовою для нарахування єдиного внеску є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази на підтвердження нарахування позивачу за період з 10.11.2023 по 26.12.2023 заробітної плати, тому відсутні правові підстави для висновку про наявність бази нарахування єдиного внеску та, як наслідок, формування висновку про наявність обов`язку у роботодавця (ТОВ «МОВЕКС») стосовно сплати єдиного внеску за ОСОБА_1 .

Разом з цим відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 17.10.2024 № 1864/10-11/24, пенсійний орган надав Київському міському центру зайнятості інформацію стосовно позивача, відповідно до якої за період з 26.12.2023 по 31.03.2024 наявна заробітна плата.

Суд зазначає, що лист Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 17.10.2024 № 1864/10-11/24 не містить у собі інформації про відсутність сплати ТОВ «МОВЕКС» єдиного внеску за період 26.12.2023 по 31.03.2024. Отже, лист Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 17.10.2024 № 1864/10-11/24 не підтверджує інформації, яка в розумінні пункту 10 частини другої статті 42-10 Закону № 5067-VI є підставою для скасування дозволу на застосування праці іноземця.

За таких обставин доводи відповідача в наведеній частині як підстави для відмови у задоволенні адміністративного позову не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Суд нагадує, що застосування пункту 10 частини другої статті 42-10 Закону

№ 5067-VI, є можливим у разі, якщо роботодавець не сплатив єдиний внесок за особу, на застосування праці якої отримано дозвіл, протягом двох місяців з дати укладення трудового договору (контракту) з іноземцем чи особою без громадянства, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

За встановлених обставин, суд зазначає, що єдиний внесок за грудень 2023 року, підлягає сплаті роботодавцем не пізніше 20 числа наступного місяця, тобто до 20.01.2024

Суд повторно наголошує, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази на підтвердження не сплати ТОВ «МОВАКС» єдиного внеску за позивача за грудень 2023 року.

Тобто, під час розгляду справи не встановлено обставин не сплати ТОВ «МОВАКС» єдиного внеску за позивача, протягом двох місяців з дати укладення трудового договору (контракту) - 10.11.2023.

Що більше, відповідач долучив до матеріалів справи витяг з електронної системи, з якої прослідковується сплата ТОВ «МОВАКС» єдиного внеску за позивача за період з грудня 2023 по березень 2024 року.

Таким чином стверджувати про наявність правових підстав для застосування відповідачем положень пункту 10 частини другої статті 42-10 Закону № 5067-VI не вбачається за можливе.

Стосовно доводів відповідача в частині не сплати ТОВ «МОВАКС» єдиного внеску за період з квітня 2024 року по червень 2024 року, суд зауважує про таке.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 2464-VI посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність за: порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску; неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності (відомостей) про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку); подання недостовірних відомостей, що використовуються в Державному реєстрі, інших відомостей, передбачених цим Законом.

Отже, у разі порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність.

Суд зазначає, що наявність / відсутність обставин сплати роботодавцем єдиного внеску за позивача за період з квітня 2024 року по червень 2024 року не мають визначального значення для вирішення цього спору по суті, оскільки цей період не охоплюється періодом можливого застосування положень пункту 10 частини другої статті 42-10 Закону № 5067-VI.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд вважає, що обставини сплати / не сплати ТОВ «МОВАКС» єдиного внеску за позивача, які виникли після спливу двох місячного строку з дня укладення з ним Трудового контракту не підлягають оцінці при вирішенні даного спору.

Ці обставини входять до предмета доказування під час вирішення та розгляду справи по суті стосовно наявності / відсутності підстав для застосування відповідальності до ТОВ «МОВАКС», як платника єдиного податку, передбаченої положеннями

№ 2464-VI.

Відтак оцінка доводам сторін у наведеній частині судом по суті не надається.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Беручи до уваги те, що під час вирішення спору по суті судом не встановлено та відповідачем не підтверджено обставин не сплати ТОВ «МОВАКС» єдиного внеску за позивача протягом двох місяців, з дня укладання з ним трудового контракту, тобто з 10.11.2023 по 10.01.2024 (кінцевий термін сплати єдиного внеску - 20.02.2024), суд вважає, що спірне рішення не відповідає критеріям, які встановлені частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Положеннями частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач сплати судовий збір у сумі 1 211,20 грн, що підтверджується квитанцією про сплату судового збору від 24.02.2025 № 6730-5505-0172-0147.

Оскільки адміністративний позов підлягає до задоволення, то сума сплаченого судового збору підлягає стягненню на корить позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Київського міського центру зайнятості № 1123 від 29.10.2024 про скасування дозволу № 106929 на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, виданого Київським міським центром зайнятості 15.08.2023 громадянину Туреччини ОСОБА_1 , на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «МОВАКС» (Код ЄДРПОУ 45251436).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Київського міського центру зайнятості (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 47-б, код ЄДРПОУ 03491091) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), сплачений ним судовий збір у сумі 1 211 гривень 20 копійок (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Шевченко А.В.