Рішення № 139333154, 31.08.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/17460/25

пр. № 2/759/11294/26

31 серпня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Журибеда О.М.

за участю секретаря - Сеньковець К.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Споживчий центр» 04.08.2025 року через систему «Електронний суд» звернувся в Святошинський районний суд м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява обґрунтована тим, що 21.06.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №121.06.2024-00000009.

Позивач зазначав, що відповідно до умов договору відповідачу надано кредит у розмірі 15000, 00 грн. строком на 70 днів зі сплатою процентів.

Відповідач станом на 04.08.2025 свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 33750, 00 грн. В поданій до суду позовній заяві просив стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 33750,00 грн. та понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 28.04.2026 року заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16.10.2025 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - скасувано та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження в підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 17.06.2026 року у справі закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 позов визначала частково в частині тіла кредиту, в стягнення процентів, комісії та неустойки просили відмовити.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином.

Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 21.06.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 21.06.2024-100000009.

Відповідно до умов кредитного договору позичальнику надано кредит у розмірі 15000,00 гривень на 70 днів. Зазначене підтверджується квитанцією про видачу коштів від 21.06.2024 року №2478769858.

Відповідно до вимог п. 3.1 договору кредиту, ТОВ «Споживчий центр» надає позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом та комісію.

Відповідно до пункту 3.2.договору кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов?язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов?язків найманого працівника.

Відповідно до пункту 3.3. договору кредитодавець надає позичальнику кредит на наступних умовах.

Згідно п. п 3.3.1-3.3.7. дата надання/видачі кредиту, сума кредиту, тип кредиту, строк на який надається кредит, дата повернення (виплати) кредиту, проценти за користування Кредитом (Проценти), графік платежів встановлюється у Заявці, яка є невід?ємною частиною даної оферти.

Відповідно до п. 4.1. договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5168-74ХХ-ХХХХ08676.

Відповідно до п. 4.3.Договору днем надання кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку кредитора, а днем погашення кредиту - день зарахування коштів на поточний рахунок кредитора, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитора. У випадку перерахування коштів позичальником на поточний рахунок кредитора, позичальник зобов`язаний забезпечити надходження коштів на останній день строку, на який надано кредит.

Відповідно до п. 4.4. Договору сторони встановлюють, що проценти нараховуються з дня надання кредиту (включаючи безпосередньо день надання Кредиту) включно до дати його фактичного повернення. У разі дострокового повного повернення кредиту позичальник у день цього повернення сплачує проценти за період фактичного користування кредитом (включаючи безпосередньо день надання кредиту). У разі дострокового часткового повернення кредиту у день повернення позичальник сплачує проценти за період фактичного користування всією сумою кредиту, а на залишок суми кредиту нараховуються проценти у загальному порядку, передбаченому договором.

Тобто, сторонами було погоджені всі істотні умови договору. Підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов`язання.

Позичальником також було підписано паспорт споживчого кредиту з інформацією про контактні дані кредитодавця, умови кредитування, реальної річної процентної ставки та орієнтовною загальною вартістю кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, а також таблицю обчислення загальної вартості кредиту.

Відповідач свої зобов`язання за умовами укладеного договору не виконав, що не заперечується стороною відповідача.

З довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 21.06.2024-100000009 від 21.06.2024 року, складеного ТОВ «Споживчий центр» вбачається, що розмір заборгованості по основному кредиту становить 15000,00 грн., по процентам- 10500,00 грн., комісія- 3000,00 грн., неустойка - 5250,00 грн. , що разом становить 33750,00 грн.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Отже, судом встановлено факт невиконання відповідачем взятих зобов`язань за кредитним договором, що, у свою чергу, порушує право позивача, в зв`язку із чим, заборгованість за кредитним договором № 21.06.2024-100000009 від 21.06.2024 року, а саме 15 000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту та 10500,00 гривень - заборгованість по процентам, підлягає стягненню з відповідача.

Щодо доводів представника відповідача про безпідставне нарахування позивачем комісії за надання кредиту, суд відхиляє з огляду на наступне.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Таким чином, комісія за надання кредиту, з врахуванням положень Закону України «Про споживче кредитування», відноситься до платежів, передбачених договорами про споживчий кредит, а тому позов в частині стягнення комісії у розмірі 3000,00 грн. підлягає до задоволення.

Щодо правомірності нарахування неустойки, суд зазначає наступне.

Відповідно кредитного договору сторони погодили неустойку: 150 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

В свою чергу, 15.03.2022 року прийнятий Закон України №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дій норм на період дії воєнного стану», який набув чинності 17.03.2022 року. Вказаним законом доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України. До розділу був внесений пункт 18, відповідно до якого: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

У наданій позивачем довідці розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 21.06.100000009 від 21.06.2024 року ТОВ «Споживчий центр» не зазначено за який саме період здійснено нарахування заборгованості по неустойці. При цьому, суддя враховує те, що кредитний договір між сторонами був укладений 21.06.2024 року, а з позовом товариство звернулося до суду 04.08.2025 року.

Таким чином, суд враховуючи положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, вважає, що у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості по неустойці в розмірі 5250,00 грн. необхідно відмовити.

Зважаючи на наведене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість у розмірі 28500,00 грн (яка складається з 15000,00 грн. - основний борг, 10500,00 грн - проценти, 3000,00 грн - комісія).

З урахуванням викладеного суд вважає, що майнове право позивача було порушено відповідачем, а тому позов ТОВ «Споживчий центр» підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 2422,40 грн.

Стороною відповідача заявлено клопотання про розстрочення виконання рішення суду, посилаючись на складне матеріальне становище у зв`язку зі станом здоров`я.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 5 ст. 435 Цивільного процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд, поряд з іншим, враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Розстрочення виконання судового рішення є відступом від загального правила про обов`язковість і своєчасність його виконання (ст. 18 Цивільного процесуального кодексу України), а тому застосовується як винятковий захід. Виконання остаточного судового рішення є складовою права на справедливий суд у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; надмірне відтермінування такого виконання здатне порушити права стягувача.

З огляду на це, вирішуючи питання про розстрочення, суд зобов`язаний дотримуватися справедливого балансу інтересів боржника і стягувача та не допустити, щоб розстрочення фактично нівелювало право стягувача на своєчасне отримання присудженого.

За змістом ст. ст. 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Тягар доведення наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, покладається саме на заявника, який звертається із заявою про розстрочення. Такі обставини не можуть ґрунтуватися лише на твердженнях сторони і мають бути підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами (ст. ст. 7680 Цивільного процесуального кодексу України).

Так, відповідач посилається на скрутне матеріальне становище, обумовлене, зокрема, тим, що у відповідача запланована операція в Київській міській лікарні №12 та те, що офіційних доходів не має, проте не надає відповідних підтверджуючих документів до суду з приводи вартості операціїї та відсутності доходів.

Проаналізувавши всі обставини справи, враховуючи доводи відповідача та значний розмір заборгованості, суд уважає таке звернення до суду передчасним.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 19, 76-81, 82, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського 133-а, код ЄДРПОУ 37356833, МФО 305299 , р/р НОМЕР_2 ) суму заборгованості за кредитним договором № 21.06.2024-100000009 від 21.06.2024 в розмірі 28500 (двадцять вісім тисяч п`ятсот) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського 133-а, код ЄДРПОУ 37356833, МФО 305299 , р/р НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 2422, 00 грн.

В іншій частині відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя О.М. Журибеда