Рішення № 139332586, 20.08.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/3322/26

Провадження № 2/752/7537/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.08.2026 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Данілової Т.М.

з участю секретаря Веселовської А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей та сім"ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання незаконним переміщення та подальше утримання малолітньої дитини, зобов"язання повернути малолітню дитину до місця постійного проживання, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідачка), в якому, посилаючись на Конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (далі - Конвенція 1980 року), просить:

-визнати незаконним переміщення та подальше утримування відповідачкою на території України малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

-зобов`язати відповідачку повернути дитину до місця постійного проживання в Республіці Хорватія протягом 10 днів з дня отримання повного тексту рішення;

-у разі відмови відповідачки повернути дитину - відібрати дитину і передати бабусі ОСОБА_4 для забезпечення її повернення до Республіки Хорватія.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що сторони одружилися 05 березня 2022 року, від шлюбу мають спільного малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з моменту народження проживав з батьками за адресою: АДРЕСА_1 , відвідував хорватський дитячий садок. Позивач відбуває покарання в пенітенціарній установі м. Лепоглава, до ув`язнення забезпечував фінансову опіку та проживання дитини за згодою відповідачки. У період перебування позивача в Австрії відповідачка разом із дитиною виїхала до України без згоди позивача, що, на його переконання, є незаконним переміщенням дитини в розумінні статті 3 Конвенції 1980 року. Позивач наполягає, що дитина не прижилася в новому середовищі, оскільки з моменту переміщення до подання позову минуло менше року, а тому відповідно до статті 12 Конвенції 1980 року дитина підлягає негайному поверненню.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 16 лютого 2026 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 01 квітня 2026 року задоволена заява ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 01 квітня 2026 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.

Відповідачка надіслала відзив на позовну заяву, просить відмовити в задоволенні позову. Вона визнала факти укладення шлюбу, народження спільної дитини та виїзду з дитиною з Хорватії до України 29 січня 2025 року, водночас заперечила проти тверджень про незаконність переміщення й утримання дитини, про перебування сторін у шлюбі на момент розгляду справи та про регулярність сплати позивачем коштів на утримання дитини.

Відповідачка зазначила, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 752/6269/25 шлюб між сторонами розірвано, а тому твердження позивача про існування шлюбу не відповідає дійсності. Крім того, відповідачка звернула увагу суду, що з моменту виїзду дитини з Хорватії (29.01.2025) до дня подання позовної заяви (22.01.2026) минуло більше 11 місяців (майже рік), при цьому дитина з 24.02.2025 стабільно відвідує заклад дошкільної освіти № 247 у м. Києві, інтегрована в соціальне середовище, має сталі побутові та медичні зв`язки (декларація з лікарем-педіатром), а її психоемоційний стан і прив`язаність до матері підтверджені висновками кількох незалежних фахівців та органу опіки і піклування.

Відповідачка також навела докази того, що протягом спільного проживання зазнавала систематичного домашнього насильства з боку позивача (психологічного тиску, погроз, контролю, залякування), зверталася за допомогою до хорватських організацій із захисту жертв домашнього насильства, а позивач має підтверджені психіатричні діагнози (F60, F11) та неодноразово притягався до кримінальної відповідальності у Хорватії та Німеччині (за незаконний обіг наркотичних засобів, незаконне зберігання зброї та вибухових речовин, крадіжки, підробку документів тощо), відбувши в сукупності понад 15 років позбавлення волі, у тому числі за злочин, пов`язаний із виявленням за місцем проживання сторін близько 100 кг марихуани, героїну та автомата Калашникова. Крім того, після звільнення позивача з місць позбавлення волі в січні 2026 року відповідачка звернулася із заявою про погрозу вбивством з боку позивача, за якою 25 лютого 2026 року розпочато кримінальне провадження № 12026105010000123 за частиною першою статті 129 Кримінального кодексу України.

Відповідачка вважає, що повернення дитини до Хорватії або передання її бабусі створить серйозний ризик заподіяння дитині фізичної або психічної шкоди в розумінні пункту «b» частини першої статті 13 Конвенції 1980 року, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні не визнала позовні вимоги та заперечувала проти їх задоволення.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що сторони уклали шлюб 05 березня 2022 року, від якого мають спільного сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 752/6269/25 шлюб між сторонами розірвано, у зв`язку з чим твердження позивача про перебування сторін у шлюбі на час розгляду цієї справи спростовується матеріалами справи.

Судом установлено, що відповідачка разом із дитиною виїхала з Республіки Хорватія до України 29 січня 2025 року.

Позовну заяву подано до суду 22 січня 2026 року, тобто на момент звернення до суду з моменту переміщення дитини минуло майже 12 місяців.

Одночасно судом установлено, що дитина з 24 лютого 2025 року й дотепер безперервно відвідує заклад дошкільної освіти № 247 у м. Києві, де, за наявною в матеріалах справи характеристикою, швидко адаптувалася в дитячому колективі, відвідує заклад регулярно і з задоволенням, демонструє вікові показники розвитку, доброзичливо ставиться до однолітків. Дитина з травня 2025 року відвідує розвивальний гурток, за нею закріплений лікар-педіатр (декларація від 19.02.2025), проводилося психологічне консультування з висновком про сформовану безпечну прив`язаність до матері та стабільний психоемоційний стан.

Судом також установлено, що позивач має підтверджені психіатричні діагнози (F60, F11) та неодноразово (в загальній кількості 9 разів у Хорватії та Німеччині) притягався до кримінальної відповідальності за злочини, пов`язані з незаконним обігом наркотичних засобів, незаконним зберіганням зброї та вибухових речовин, крадіжками, підробкою документів; в жовтні 2022 року за місцем спільного проживання сторін під час обшуку виявлено близько 100 кг марихуани, героїн та автомат Калашникова, за що позивача засуджено за відповідними статтями Кримінального закону Хорватії, і він відбував покарання у виправній установі до січня 2026 року.

Матеріалами справи (довідки хорватських організацій із захисту жертв домашнього насильства, висновок психологині ОСОБА_6 ) підтверджується, що відповідачка протягом спільного проживання з позивачем неодноразово зверталася за допомогою у зв`язку з психологічним тиском, погрозами та контролем з боку позивача. Судом також установлено, що після звільнення позивача з місць позбавлення волі відповідачка звернулася із заявою про вчинення позивачем погрози вбивством, за якою 25 лютого 2026 року розпочате кримінальне провадження № 12026105010000123 за частиною першою статті 129 КК України, яке на час розгляду справи не завершене.

Висновком органу опіки та піклування (Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації) від 14.11.2025 № 100-16718 підтверджено, що для дитини за місцем проживання з матір`ю створені належні житлово-побутові умови, а матір повністю задовольняє потреби дитини, у зв`язку з чим орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Україна приєдналася до Конвенції 1980 року Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-IV; Конвенція набула чинності для України з 01 січня 2008 року.

Відповідно до статті 3 Конвенції 1980 року переміщення або утримання дитини розглядається як незаконне, якщо при цьому порушуються права піклування, що належать особі відповідно до законодавства держави постійного проживання дитини, і якщо на момент переміщення чи утримання ці права ефективно здійснювалися або здійснювалися б, якби не переміщення чи утримання.

Відповідно до частини першої статті 12 Конвенції 1980 року, якщо дитина незаконно переміщена або утримується і на дату початку відповідних процедур минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримання, компетентний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини. Разом з тим відповідно до частини другої статті 12 Конвенції, а також статей 13, 20 Конвенції встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких суд вправі відмовити у поверненні дитини, зокрема - якщо повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку (пункт «b» частини першої статті 13 Конвенції).

Судом установлено, що з дати переміщення дитини (29.01.2025) до дати звернення позивача із цим позовом (22.01.2026) минуло майже 12 місяців, тобто фактично увесь передбачений частиною першою статті 12 Конвенції строк, упродовж якого дитина безперервно відвідувала заклад дошкільної освіти, набула сталих соціальних зв`язків з однолітками й педагогами, перебуває під регулярним медичним наглядом, а її психоемоційний стан, за висновками незалежних фахівців та органу опіки і піклування, є стабільним і таким, що відповідає віковим нормам розвитку. Наведене свідчить про фактичну інтеграцію дитини в нове соціальне середовище.

Разом із тим суд вважає визначальним для вирішення цієї справи не так факт спливу часу, як наявність передбаченої пунктом «b» частини першої статті 13 Конвенції 1980 року підстави для відмови у поверненні дитини - серйозного ризику заподіяння дитині фізичної або психічної шкоди в разі її повернення.

Судом установлено, що позивач має підтверджені психіатричні діагнози, систематично протягом тривалого часу притягався до кримінальної відповідальності за тяжкі та особливо тяжкі злочини, пов`язані з незаконним обігом наркотичних засобів і незаконним поводженням зі зброєю, у тому числі за фактом, що стався безпосередньо за місцем спільного проживання сторін і дитини (виявлення близько 100 кг марихуани, героїну та автомата Калашникова), у зв`язку з чим відбув тривалий строк позбавлення волі.

Судом також установлено доведені матеріалами справи факти систематичного застосування позивачем психологічного тиску, погроз і контролю щодо відповідачки в присутності дитини, а також те, що після звільнення позивача з місць позбавлення волі відповідачка була змушена звернутися до правоохоронних органів у зв`язку з новою погрозою вбивством з боку позивача, за якою розпочате кримінальне провадження.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, викладеної, зокрема, у рішенні у справі «Х проти Латвії» (заява № 27853/09), поняття найкращих інтересів дитини у контексті розгляду заяви про повернення в рамках Конвенції 1980 року повинне оцінюватися у світлі передбачених Конвенцією винятків, зокрема існування «серйозного ризику» (стаття 13 (b), а суд має детально перевірити сімейну ситуацію та надати розумну оцінку інтересам кожного з батьків і дитини, які мають найважливіше значення. Аналогічний підхід відображено у рішенні ЄСПЛ у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року, згідно з яким у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Подібний правовий висновок сформульовано Верховним Судом у постанові від 24 вересня 2025 року у справі № 718/1867/23, відповідно до якого систематичне застосування батьком фізичного та психологічного насильства щодо матері дитини у присутності самої дитини є підставою для відмови в поверненні дитини до попереднього постійного місця проживання з огляду на реальні ризики негативного впливу на її психічний стан.

За встановлених у цій справі обставин суд доходить висновку, що сукупність доказів - зафіксовані випадки психологічного та фізичного насильства з боку позивача, підтверджені психіатричні діагнози позивача, значна й систематична кримінальна історія позивача, пов`язана, зокрема, з обігом наркотичних засобів і зброї, наявність свіжого кримінального провадження за фактом погрози вбивством, а також висновки незалежних психологів про те, що розлучення дитини з матір`ю та зміна звичного середовища становитимуть для дитини серйозну психотравмувальну подію, - є достатньою для встановлення серйозного ризику заподіяння дитині фізичної або психічної шкоди в разі її повернення до Республіки Хорватія в розумінні пункту «b» частини першої статті 13 Конвенції 1980 року.

Суд також відхиляє висунуту позивачем альтернативну пропозицію про передання дитини бабусі ОСОБА_4 , оскільки, за відсутності доказів попереднього самостійного догляду бабусі за дитиною та з огляду на її похилий вік, така пропозиція не усуває встановленого серйозного ризику, а лише розриває сформовану безпечну прив`язаність дитини до матері без забезпечення адекватної заміни материнського піклування, що не відповідає найкращим інтересам дитини.

Ураховуючи практику Верховного Суду (постанови від 23.12.2019 у справі № 552/4608/18, від 13.04.2020 у справі № 531/300/18-ц), відповідно до якої зміна місця проживання дитини, що спричинить порушення стійких, усталених зв`язків дитини з оточенням і звичним середовищем, не відповідає найкращим інтересам дитини, а також ураховуючи висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дитини з матір`ю, суд дійшов висновку про наявність передбачених пунктом «b» частини першої статті 13 Конвенції 1980 року підстав для відмови в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 12, 13, 20 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року, статтею 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, статтями 9, 124 Конституції України, статтями 150, 155 Сімейного кодексу України, статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-260, 263-265, 268, 274, 275 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання незаконним переміщення та утримування дитини і повернення дитини до держави постійного проживання - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 31 серпня 2026 року.

Суддя