Рішення № 139330459, 27.08.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.08.2026 Справа № 914/1706/26

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Юлії СУХОВИЧ, за участі секретаря судового засідання Ольги КРАВЕЦЬ, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю БУДХАБ, село Нагуєвичі, Дрогобицький район, Львівська область

до відповідача Приватного підприємства РОСА-ІФ, місто Івано-Франківськ

про стягнення заборгованості у розмірі 362 288,25 грн

За участю представників:

від позивача: Кавчук Андрій Вікторович- адвокат (ордер на надання правничої (правової) допомоги Серія ВС №1469215 від 03.06.2026; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №000536 від 23.02.2017;

від відповідача: не з`явився.

Процес.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю БУДХАБ до Приватного підприємства РОСА-ІФ про стягнення заборгованості у розмірі 362 288,25 грн, з яких 283 660,70 грн пеня, 27 532,03 грн 3% річних, 51 095,52 грн інфляційні втрати.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

08.07.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх.№19466/26 від 03.07.2026).

14.07.2026 позивач подав через підсистему «Електронний суд» відповідь на відзив (вх.№19930/26 від 14.07.2026).

Представник позивача в судове засідання 27.08.2026 для розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги, підтримав, просив позов задовольнити повністю з підстав наведених позовній позові та відповіді на відзив, відмовити у зменшення штрафних санкцій.

Крім того, у судовому засіданні 27.08.2026 представник позивача заявив про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та подання відповідних доказів у строк визначений частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача в судове засідання 27.08.2026 явку повноважного представника не забезпечив, подав клопотання про розгляд справи без його участі (вх.№23910/26 від 25.08.2026).

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що у межах виконавчого провадження №79862921 Приватним підприємством «РОСА-ІФ» рішення Господарського суду Львівської області від 07.08.2025 по справі №914/1237/25 було виконано у повному обсязі та повністю погашено заборгованість перед позивачем у розмірі 1 142 215,33 грн, сплачено судовий збір та всі виконавчі витрати по виконавчому провадженні №79862921.

Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.

У судовому засіданні 27.08.2026 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Правова позиція сторін.

Позиція позивача.

Позов обґрунтовано тим, що на виконання укладеного між сторонами договору оперативної оренди обладнання №24-2009/1 від 20.09.2014 позивачем надано відповідачу в оренду обладнання. Однак, відповідач порушив свої зобов`язання, оплату здійснював несвоєчасно та не в повному розмірі.

Позивач звертався із позовом до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача боргу у розмірі 1 142 215,33 грн, з яких: 1 053 376,24 грн основного боргу, 61 178,93 грн пені, 6 099,85 грн 3% річних та 21 560,31 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.08.2025 у справі № 914/1237/25 залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.11.2025 позов задоволено, стягнуто з Приватного підприємства «Роса-ІФ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будхаб» 1 142 215,33 грн заборгованості, з яких: 1 053 376,24 грн сума основного боргу, 61 178,93 грн пені, 6 099,85 грн 3% річних та 21 560,31 грн інфляційних втрат та 13 706,58 грн судового збору.

Рішення суду виконано в примусовому порядку в межах виконавчого провадження № 79862921 лише 13.03.2026.

Позивач зазначає, що у справі №914/1237/25 пеня, 3% річних та інфляційні втрати були нараховані до 15.04.2025 включно. Після 15.04.2025 відповідач продовжував прострочувати виконання грошового зобов`язання, сума основного боргу у розмірі 1 053 376,24 грн повністю стягнута 13.03.2026.

У зв`язку з чим позивач нарахував 283 660,70 грн пені відповідно до пунктів 7.1. та 7.7. договору, 27 532,03 грн 3% річних та 51 095,52 грн інфляційних втрат за період з 16.04.2025 по 12.03.2026 (по дату погашення відповідачем боргу перед позивачем в повному обсязі) та просить стягнути вказані кошти з відповідача.

Позиція відповідача.

Відповідач заперечив проти позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву (вх.№19466/26 від 08.07.2026).

Зокрема зазначив про те, що не заперечує той факт, що між сторонами був укладений договір оперативної оренди обладнання №24-2009/1 від 20.09.2024.

Повідомив суд, що рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/1237/25 від 07.08.2026 перебувало на виконанні приватного виконавця Івано-Франківської області Сапіжак І.І., яким 22.12.2025 було відкрито виконавче провадження № 79862921.

Відповідач стверджував, що у межах виконавче провадження №79862921 рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/1237/25 виконано у повному обсязі та повністю погашено заборгованість перед позивачем у заборгованість розмірі 1 142 215,33 грн, сплачено судовий збір у розмірі 13 706,58 грн та виконавчі витрати по даному виконавчому провадженні.

13.03.2026 приватним виконавцем Івано-Франківської області Сапіжак І.І. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Відтак, відповідач стверджує, що ним повністю виконано зобов`язання по договору оперативної оренди обладнання №24-2009/1 від 20.09.2024 згідно рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/1237/25.

Щодо нарахування позивачем 3% річних відповідач зазначив, що після часткового виконання грошового зобов`язання 3% річних можуть нараховуватися лише на суму простроченого зобов`язання, яка залишається непогашеною, оскільки відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України вони обчислюються саме від простороченої суми.

Виконання рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/1237/25 мало місце після набрання рішення суду законної сили (18.11.2025) у межах виконавчого провадження №79862921.

Відповідач зазначив, що погашення заборгованості він почав здійснювати із 23.12.2025. Наступні оплати були проведені 13.02.2026, 10.03.2026 та 13.03.2026.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив долучений позивачем розрахунок боргу до позовної заяви вважати неналежним та недопустимим доказом, оскільки даний розрахунок стосується різних юридичних осіб, а саме Товариства з обмеженою відповідальністю РОСА-ІФ, а не Приватного підприємства РОСА-ІФ.

Крім того, в розрахунковий період позивачем не взято до уваги, що початок оплати відповідачем боргу за рішення суду від 07.08.2025 у справі №914/1237/25 було здійснено 23.12.2025.

У зв`язку з тим, що стороною позивача було невірно визначено розрахунковий період за який підлягає стягненню заборгованість, вважає, що позовні вимоги про стягнення відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 27 532,03 грн та інфляційних втрат у сумі 51 095,52 грн є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення пені у розмірі 283 660,70 грн відповідач зазначив, що у межах господарської справи №914/1237/25, яка розглядалася Господарським судом Львівської області, судом було стягнуто з відповідача пеню у розмірі 61 176,93 грн, враховуючи непропорційність заявлено розмірі пені у сумі 283 660,70 грн та відсутність збитків, заподіяних позивачу, вважає, що існують достатні правові підстави для зменшення розміру пені на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Нарахована позивачем сума пені є велика та призведе до покладення на відповідача надмірно майнового тягара.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у сумі 362 288,25 грн, з яких 283 660,70 грн пеня, 27 532,03 грн 3% річних, 51 095,52 грн інфляційні втрати є необгрунтованими та завищеними, що слід розцінювати як намір позивача збагатитися за рахунок коштів відповідача.

У зв`язку з вищенаведеним просить відмовити у задоволення позову.

Обставини встановлені судом.

20.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будхаб» (надалі по тексту рішення - позивач, згідно з договором орендодавець) та Приватним підприємством «Роса-ІФ» (надалі по тексту рішення - відповідач, згідно з договором - орендар) було укладено договір оперативної оренди обладнання №24-2009/1, відповідно до умов якого орендар надав у тимчасове оплатне користування будівельну опалубку, в тому числі окремі елементи опалубки та спеціалізовану тару для її транспортування.

У зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором оперативної оренди обладнання №24-2009/1 від 20.09.2014, позивач звертався із позовною заявою до Господарського суду Львівської області про стягнення з Приватного підприємства «Роса-ІФ» 1 142 215,33 грн заборгованості, з яких 1 053 376,24 грн розмір основного боргу, 61 178,93 грн пені, 6 099,85 грн 3% річних та 21 560,31 грн інфляційних втрат.

Так, рішенням Господарського суду Львівської області від 07.08.2025 у справі № 914/1237/25 позов задоволено, присуджено до стягнення з Приватного підприємства «Роса-ІФ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будхаб» 1 142 215,33 грн заборгованості, з яких 1 053 376,24 грн сума основного боргу, 61 178,93 грн пені, 6 099,85 грн 3% річних та 21 560,31 грн інфляційних втрат та 13 706,58 грн судового збору.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.11.2025 рішення Господарського суду Львівської області від 07.08.2025 у справі №914/1237/25 залишено без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства «Роса-ІФ» без задоволення.

Рішення суду відповідачем виконано в примусовому порядку в межах виконавчого провадження № 79862921, що підтверджується платіжними інструкціями: №16130 від 13.02.2026 на суму 440 398,29 грн; №16681 від 10.03.2026 на суму 454 463,22 грн; №16753 від 13.03.2026 на суму 261 060,40 грн.

Відповідно до пункту 7.1 договору у разі несвоєчасної сплати орендної плати, відшкодування вартості неповернутого або пошкодженого обладнання орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно з пунктом 7.7 договору строк позовної давності щодо стягнення неустойки (пені) складає 3 роки. Період нарахування штрафних санкцій складає весь період прострочення зобов`язань.

У зв`язку з фактичним виконанням рішення Господарського суду Львівської області від 07.08.2025 у справі №914/1237/25 відповідачем лише 13.03.2026, позивач нарахував відповідачу 283 660,70 грн пені відповідно до пунктів 7.1. та 7.7. договору, 27 532,03 грн 3% річних та 51 095,52 грн інфляційних втрат.

Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача 283 660,70 грн пені, 27 532,03 грн 3% річних та 51 095,52 грн інфляційних втрат.

Висновки суду.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір оперативної оренди обладнання №24-2009/1 від 20.09.2024.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

В силу статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до пункту 7.1 договору у разі несвоєчасної сплати орендної плати, відшкодування вартості неповернутого або пошкодженого обладнання орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно з пунктом 7.7 договору строк позовної давності щодо стягнення неустойки (пені) складає 3 роки. Період нарахування штрафних санкцій складає весь період прострочення зобов`язань.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.08.2025 у справі № 914/1237/25 позов задоволено, присуджено до стягнення з Приватного підприємства «Роса-ІФ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будхаб» 1 142 215,33 грн заборгованості, з яких 1 053 376,24 грн сума основного боргу, 61 178,93 грн пені, 6 099,85 грн 3% річних та 21 560,31 грн інфляційних втрат та 13 706,58 грн судового збору.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.11.2025 рішення Господарського суду Львівської області від 07.08.2025 у справі №914/1237/25 залишено без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства «Роса-ІФ» без задоволення.

Відтак, рішення у справі №914/1237/25 від 07.08.2025 набрало законної сили 18.11.2025.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Сума заборгованості по рішенню Господарського суду Львівської області у справі №914/1237/25 від 07.08.2025 з відповідача повністю стягнута лише 13.03.2026 року.

Згідно поданого розрахунку позивач просить стягнути 283 660,70 грн пені, 27 532,03 грн 3% річних, 51 095,52 грн інфляційні втрати за період з 16.04.2025 по 12.03.2026.

Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості.

Відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

У частині другій статті 625 Цивільного кодексу України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц.

Судом перевірено розрахунок та встановлено, що 27 532,03 грн 3% річних, 51 095,52 грн інфляційні втрати за період з 16.04.2025 по 12.03.2026 нараховані правильно, відтак підлягають до стягнення.

Щодо вимоги про стягнення пені суд зазначає наступне .

Відповідно до пункту 7.1 договору у разі несвоєчасної сплати орендної плати, відшкодування вартості неповернутого або пошкодженого обладнання орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно з пунктом 7.7 договору строк позовної давності щодо стягнення неустойки (пені) складає 3 роки. Період нарахування штрафних санкцій складає весь період прострочення зобов`язань.

На підставі пункту 7.1 договору позивач нарахував відповідачу пеню на суму 283 660,70 грн пені.

Отже пеня у розмірі 283 660,70 грн нарахована позивачем правомірно.

Однак суд звертає увагу на те, що в даному випадку штрафні санкції, саме сума нарахованого пені є надмірною, тобто не відповідає передбаченим у пункті 6 частині 1 статті 3 та частині 3 статті 509 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін. При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд повинен об`єктивно та комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Застосоване у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України словосполучення суд має право та може бути зменшений за рішенням суду свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 року у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 року у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 року у справі № 922/1607/19).

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки.

Процесуальний закон (статті 269, 275, 277 Господарського процесуального кодексу України) не обмежує право суду, якщо він дійде висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій - з власної ініціативи чи за відповідним клопотанням сторони.

Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

В постанові від 16.03.2021 у справі № 922/266/20 Верховний Суд зазначив, що для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

Зважаючи на баланс інтересів сторін у даній справі, з огляду на такі загальні засади цивільного законодавства як справедливість, добросовісність, розумність, а також враховуючи мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, суд дійшов висновку, що обставини справи свідчать про наявність в даному випадку інших обставин, які мають істотне значення, що заслуговують на увагу в розумінні частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

При цьому слід враховувати, що правила статті 551 Цивільного кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Таким чином, беручи до уваги обставини наведені вище, керуючись такими загальними засадами цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність, застосовуючи частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку зменшити розмір пені на 30%.

Зважаючи на всі викладені вище обставини, з метою дотримання розумного балансу між інтересами сторін, а також з метою як недопущення набуття неустойкою ознак каральної санкції, так і не нівелювання її як санкції, котра носить компенсаторний характер, суд вважає за можливе зменшити заявлений позивачем її розмір на 30 %, а тому із відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 198 562,49 грн.

Щодо заперечень відповідача наведених у відзиві, суд зазначає наступне.

У відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що позивачем неправильно здійснено розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідач звертає увагу суду, що часткове погашення основної заборгованості розпочалося 23.12.2025, тому позивач мав з цієї дати зменшити нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Проте, в матеріалах справи наявна платіжна інструкція №15077 від 24.12.2025 про сплату 11 193,48 грн з призначенням платежу: погашення витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих із Приватного підприємства «РОСА-ІФ» у справі № 914/1237/25.

Отже, цей платіж не був спрямований на погашення основної заборгованості за договором оперативної оренди обладнання №24-2009/1 від 20.09.2024, тому позивачем не враховано його під час визначення залишку основного боргу та здійснення подальших нарахувань пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Основний борг міг зменшитися лише на суму, яку відповідач фактично отримав рахунок виконання саме грошового зобов`язання за договором, а не в рахунок сплати іншого платежу.

У розрахунку позивачем враховано лише ті платежі, які фактично погашали основну заборгованість, а саме платежі від 13.02.2026, 10.03.2026 та 13.03.2026.

За таких обставин відповідач не довів неправильності розрахунку позивача, не подав власного контр розрахунку, судом не встановлено неправильності розрахунку позивача.

Крім того, у відзиві відповідач звертав увагу суду, що в розрахунку позивачем невірно зазначено організаційно-правову форму відповідача, а саме зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «РОСА-ІФ», тоді як стороною договору та відповідачем у справі є Приватне підприємство «РОСА-ІФ».

Однак, суд зазначає, що у цій частині розрахунку допущено технічну описку та помилково зазначено організаційно-правову форму відповідача, така описка не спростовує заявлених позовних вимог, не ставить під сумнів особу боржника та не впливає направомірність позовних вимог.

У позовній заяві Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДХАБ» (позивачем) вірно зазначено повне найменування відповідача - Приватне підприємство «РОСА-ІФ», його ідентифікаційний код юридичної особи, місцезнаходження. Матеріали справи не містять іншої юридичної особи з найменуванням «РОСА-ІФ», щодо якої могли б здійснюватися відповідні нарахування.

Також у відзиві відповідач стверджує, що повністю сплатив заборгованість, яку Господарський суд Львівської області стягнув відповідно до рішення суду від 07.08.23025 у справі №914/1237/25.

Крім того, відповідач зазначив, що позивач міг збільшити розмір позовних вимог у межах попередньої справи, а звернення з цим позовом свідчить про штучне поділення позовних вимог та зловживання процесуальними правами.

Як вбачається з матеріалів справи, у господарській справі №914/1237/25 позивачем було заявлено до стягнення основний борг, пеню, 3 % річних та інфляційні втрати, нараховані до 15.04.2025 включно.

В межах цієї справи №914/1706/26 Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДХАБ» (позивач) не просить повторно стягнути основний борг та не заявляє суми, які охоплювало судове рішення у справі №914/1237/25 від 07.08.23025.

Предметом позову у справі № 914/1706/26 є пеня, 3 % річних та інфляційні втрати, нараховані за наступний період прострочення, а саме з 16.04.2025 до моменту фактичного погашення відповідних частин основної заборгованості 13.03.2026.

Подання позову у цій справі зумовлено саме діями відповідача.

Закон не покладає на кредитора обов`язку заявити в одному позові всі нарахування, які продовжують виникати до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а учасник справи самостійно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору.

Позивачем у справі № 914/1237/25 визначено кінцеву дату розрахунку - 15.04.2025. Відповідно суд розглянув позовні вимоги виключно в цій частині. Нарахування за період після 15.04.2025 не входили до предмета розгляду у справі № 914/1237/25.

Отже, вимоги у двох справах не дублюються, а подвійне стягнення тих самих сум відсутнє. Нові нарахування виникли через те, що відповідач продовжував не виконувати грошове зобов`язання після завершення періоду, який охоплював попередній позов.

У випадку, якщо б відповідач своєчасно виконав грошові зобов`язання, підстави для пред`явлення позову та нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат за наступний період не виникли б у позивача.

Тому звернення позивача із цим позовом є реалізацією права на судовий захист, а не штучним поділенням позовних вимог чи зловживанням процесуальними правами.

Нарахування пені Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДХАБ» (позивач) здійснило відповідно до пунктів 7.1 та 7.7 договору оперативної оренди обладнання № 24-2009/1 від 20.09.2024 та зменшувало базу нарахування після фактичного погашення відповідних частин основної заборгованості.

Відповідач не зазначив, яку саме облікову ставку Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДХАБ» застосувало неправильно, за який період помилково визначило кількість днів або яку суму пені вважає правильною.

Тому доводи відповідача не спростовують ні періоду нарахування, ні правомірності нарахування пені за весь період прострочення відповідно до пунктів 7.1 та 7.7 договору.

На думку суду, заперечення наведені відповідачем у відзиві не спростовують підставності позовних вимог.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідності доказів на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в сумі 4 347,46 грн, що підтверджується платіжним інструкція №1572 від 17.06.2026.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Слід зазначити, що коли господарський суд зменшує розмір штрафу, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 4 347,46 грн відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на відповідача.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 129, 233, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства РОСА-ІФ (76018, Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, місто Івано-Франківськ, вулиця Коновальця Євгена, будинок 136 б; квартира 232, ідентифікаційний код юридичної особи 34083975) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю БУДХАБ (82126, Львівська область, Дрогобицький район, село Нагуєвичі, вулиця Спортивна, будинок 1 б; ідентифікаційний код юридичної особи 42863146) 198 562,49 грн пені, 27 532,03 грн три проценти річних, 51 095,52 грн інфляційних нарахувань та 4 347,46 грн судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог в частині пені відмовити.

4. Наказ видати згідно статті 327 Господарського процесуального кодексу України після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.

Повне рішення складено 31.08.2026

Суддя Сухович Ю.О.