Ухвала суду № 139329474, 26.08.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

У Х В А Л А

26 серпня 2026 р. Справа № 902/173/26

Господарський суд Вінницької області у складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Шарко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали у справі

за заявою: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про неплатоспроможність

Представники учасників справи судове засідання не з`явилися

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа № 902/173/26 про неплатоспроможність ОСОБА_1 ..

Ухвалою суду від 08.04.2026 року відкрито провадження у справі № 902/173/26 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .. Введено процедуру реструктуризації боргів боржника. Призначено керуючим реструктуризацією у справі арбітражного керуючого Мельникову А.В.. Призначено попереднє засідання у справі на 23.06.2026 року.

При цьому, 14.04.2026 року оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 та встановлено строк подання заяв кредиторів з вимогами до боржника: протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

15.05.2026 року до суду від ТОВ "Авентус Україна" надійшла заява (сформована в системі "Електронний суд") б/н від 14.05.2026 року (вх. № 01-32/715/26) про визнання грошових вимог до боржника в розмірі 56 084,16 грн, 5 324,80 грн судового збору та 2000,00 грн витрат на правничу допомогу у справі № 902/173/26.

Ухвалою суду від 19.05.2026 року залишено заяву ТОВ "Авентус Україна" б/н від 14.05.2026 року (вх. № 01-32/715/26) про визнання грошових вимог до боржника у справі №902/173/26 - без руху.

25.05.2026 року до суду від ТОВ "Авентус Україна" надійшла заява б/н від 22.05.2026 року про усунення недоліків.

В подальшому, ухвалою суду від 26.05.2026 року призначено заяву ТОВ "Авентус Україна" б/н від 14.05.2026 року (вх. № 01-32/715/26) про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/173/26 до розгляду в судовому засіданні на 26.08.2026 р. о 12:00 год..

На визначену дату представники учасників цієї справи в судове засідання не з`явилися.

Натомість, судом встановлено, що 21.08.2026 року до суду від арбітражного керуючого Мельникової А.В. через систему "Електронний суд" надійшло повідомлення № 02-40/28 від 21.08.2026 року про результати розгляду заяви кредитора ТОВ "Авентус Україна" з вимогами до ОСОБА_1 від 14.05.2026 року у справі № 902/173/26.

Водночас, у даному повідомлені керуюча реструктуризацією також просить суд розгляд заяви здійснювати без її участі.

Крім того, 25.08.2026 року до суду від представника ТОВ "Авентус Україна" адвоката Калачика В.В. через систему "Електронний суд" надійшла заява б/н від 25.08.2026 року про розгляд грошових вимог за відсутності представника кредитора.

Також, 26.08.2026 року до суду від представника ТОВ "Авентус Україна" адвоката Калачика В.В. через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення у справі б/н від 25.08.2026 року щодо повідомлення арбітражної керуючої від 21.08.2026 № 02-40/28.

Судом були оглянуті подані документи та долучені до матеріалів справи.

Принагідно, суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Так, згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, оглянувши наявні матеріали справи, дійшов висновку про можливість розгляду заяви ТОВ "Авентус Україна" про визнання грошових вимог до боржника за відсутності представників учасників цієї справи та за наявними у справі доказами.

Суд, розглянувши подану кредиторську заяву та дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

За змістом кредиторської заяви ТОВ "Авентус Україна" б/н від 14.05.2026 року, Боржником 01.04.2025 р. було укладено договір про надання споживчого кредиту №8917422 (надалі - договір) з ТОВ "Авентус Україна" (далі - Кредитор), відповідно до якого Кредитор надав Боржнику кредит у розмірі 20 000,00 гривень терміном на 360 днів на умовах відповідно до договору.

В подальшому між сторонами було укладено Додаткову угоду до договору про надання споживчого кредиту № 8917422 від 01.04.2025 р., відповідно до якої суму кредиту було збільшено до 22 000,00 гривень.

Відповідно до п. 1.2. договору, "На умовах, встановлених Договором, Товариство надає Споживачу кредит у гривні, а Споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором."

Пункт 1.3. договору, з урахуванням додаткової угоди, передбачає: "Сума кредиту(загальний розмір) складає: 22 000,00 гривень. Тип кредиту - кредит.".

Відповідно до п. 1.5.1. та 1.5.2. договору, розмір відсотків за користування кредитом: "1.5.1. Стандартна процентна ставка становить 1,00% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього договору. 1.5.2. Знижена процентна ставка 0,90 % в день та застосовується відповідно до наступних умов...".

Відповідно до наданого розрахунку заборгованості, загальний розмір заборгованості Боржника перед Кредитором за договором про надання споживчого кредиту № 8917422 від 01.04.2025 р. становить 56 084,16 гривень.

Також, Кредитор у заяві заявляє про понесені ним судові витрати, які складаються зі сплати судового збору 5 324,80 гривень та витрат на правничу допомогу у розмірі 2 000,00 гривень, відповідно до підтверджуючих документів.

Крім цього, у заяві повідомлено, що кредитор - ТОВ "Авентус Україна" не має заінтересованості стосовно боржника та є незабезпеченим кредитором, адже заставне майно відсутнє.

На підставі викладеного, Заявник просить суд : визнати грошові вимоги ТОВ "Авентус Україна" до Боржника, що складаються з суми 63 408,96 грн, в тому числі: у другу чергу - 56084,16 гривень за договором про надання споживчого кредиту № 8917422 від 01.04.2025р.; позачергово - 5 324,80 гривень, сплаченого судового збору; 2 000,00 гривень - витрати на правничу допомогу; грошові вимоги ТОВ "Авентус Україна" включити до реєстру вимог кредиторів; визнати ТОВ "Авентус Україна" конкурсним кредитором з правом вирішального голосу на зборах та комітетах кредиторів.

Згідно повідомлення арбітражного керуючого Мельникової А.В. № 02-40/28 від 21.08.2026 року про результати розгляду заяви кредитора ТОВ "Авентус Україна" з вимогами до ОСОБА_1 від 14.05.2026 року у справі № 902/173/26, факт надання боржнику кредитних коштів у загальному розмірі 22 000,00 грн підтверджено належними документами.

Відповідно до картки обліку Договору (розрахунку заборгованості), боржником здійснено платежі на загальну суму 37 375,62 грн, з яких : 1 507,20 грн зараховано в погашення основної суми кредиту та 35 868,42 грн - у погашення процентів.

Таким чином, залишок заборгованості за тілом кредиту становить: 22 000,00 грн - 1507,20 грн = 20 492,80 грн.

За період користування кредитними коштами кредитором нараховано проценти: за зниженою процентною ставкою 0,90% на день за період з 01.04.2025 по 30.04.2025 - 5 868,00 грн; за стандартною процентною ставкою 1,00% на день, починаючи з 02.05.2025 по 19.01.2026, з урахуванням зменшення залишку тіла кредиту внаслідок здійснених боржником платежів - 54 591,78 грн.

Загальна сума нарахованих процентів становить: 5 868,00 грн + 54 591,78 грн = 60459,78 грн.

З урахуванням сплачених боржником процентів у розмірі 35 868,42 грн, залишок заборгованості за процентами становить: 60 459,78 грн - 35 868,42 грн = 24 591,36 грн.

Нарахування процентів здійснено в межах погодженого сторонами 360-денного строку кредитування, до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та із застосуванням денної процентної ставки, яка не перевищує встановленого законом максимального розміру - 1% на день.

Отже, керуючою реструктуризацією визнаються вимоги ТОВ "Авентус Україна" за основною сумою кредиту в розмірі 20 492,80 грн та за процентами в розмірі 24 591,36 грн, разом - 45 084,16 грн.

Водночас із картки обліку Договору вбачається, що до заявленої кредитором заборгованості включено штраф у розмірі 11 000,00 грн, проте арбітражна керуюча заперечує проти такого нарахуваннн, на підставі наведених у повідомленні правових висновків Верховного Суду та пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України.

Крім цього, наданими документами підтверджено зміст, обсяг та вартість наданої правничої допомоги, у зв`язку із чим, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн визнаються керуючою реструктуризацією.

Таким чином, грошові вимоги ТОВ "Авентус Україна" визнаються частково в загальному розмірі 52 408,96 грн, з яких: 7 324,80 грн - витрати, що відшкодовуються в повному обсязі до задоволення вимог кредиторів (5 324,80 грн - судовий збір; 2 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу); 45 084,16 грн - вимоги другої черги (20 492,80 грн - заборгованість за тілом кредиту; 24 591,36 грн - заборгованість за процентами). Вимоги в частині штрафу в розмірі 11 000,00 грн не визнаються.

Відповідно до додаткових пояснень представника ТОВ "Авентус Україна" у справі б/н від 25.08.2026 року щодо повідомлення арбітражної керуючої від 21.08.2026 №02-40/28, пунктом 6.4.3 кредитного договору сторони прямо визначили штраф як погоджений ними засіб забезпечення виконання зобов`язання у розумінні частини другої статті 546 ЦК України. Така умова виконує превентивну і стимулюючу функції: спонукає позичальника виконати основне зобов`язання у погоджений спосіб та створює наперед визначений майновий наслідок на випадок настання передбаченої договором події.

Пункт 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України звільняє позичальника від відповідальності за прострочення та від обов`язку сплати неустойки "за таке прострочення"; списанню підлягають платежі, нараховані з 24.02.2022 саме за прострочення виконання, невиконання або часткове виконання кредитного договору. Слова "за таке прострочення" визначають необхідний причинний зв`язок між платежем і простроченням. Отже, ця норма не створює презумпції недійсності кожної умови кредитного договору, що містить слово "штраф", і не усуває потреби дослідити пункт 6.4.3 та розрахунок кредитора.

Керуюча реструктуризацією не може замінити таку індивідуальну оцінку загальним посиланням на воєнний стан. Для відхилення вимоги необхідно встановити, що 11 000,00 грн виникли саме як плата за прострочення у значенні пункту 18, а не як окремий фіксований спосіб забезпечення, погоджений сторонами та заявлений у межах установлених законом кількісних обмежень. За відсутності такого встановлення автоматичне списання спірної суми є передчасним.

Закон України "Про споживче кредитування" є спеціальним актом для відносин кредитодавця зі споживачем. Стаття 21 цього Закону не встановлює абсолютної заборони договірної неустойки, а регулює її допустимість і граничний розмір: сукупна сума штрафу та пені за порушення зобов`язань споживачем не може перевищувати половини суми, одержаної за договором; одночасне застосування штрафу і пені за одне й те саме порушення заборонене.

Отже, профільний закон виходить із принципової допустимості штрафу за договором про споживчий кредит за умови дотримання встановлених меж. Сума кредиту, одержана боржником за договором з урахуванням додаткової угоди, становить 22 000,00 грн, тому гранична сукупна сума неустойки не може перевищувати 11 000,00 грн. Заявлений штраф у розмірі 11 000,00 грн цієї межі не перевищує, а одночасного застосування штрафу та пені за одне й те саме порушення повідомлення керуючої реструктуризацією не констатує.

Водночас пункт 3 частини четвертої статті 133 КУзПБ прямо відносить неустойку (штраф, пеню), внесену до реєстру вимог кредиторів, до третьої черги задоволення. Системне тлумачення статей 121 і 133 КУзПБ свідчить, що Кодекс не виключає неустойку з кола вимог у справі про неплатоспроможність: він припиняє її подальше нарахування під час мораторію та визначає окрему чергу для вже існуючої, належно підтвердженої вимоги.

Тому сам факт процедури неплатоспроможності не дає підстав відхилити 11 000,00 грн. Спочатку суд має оцінити матеріально-правову підставу вимоги з урахуванням договору, статті 21 Закону України "Про споживче кредитування" і точних меж пункту 18 ЦК України; у разі визнання сума штрафу підлягає включенню до третьої черги.

Зважаючи на вказане, представник Заявника просить суд визнати грошові вимоги ТОВ "Авентус Україна" у заявленому розмірі 63 408,96 грн, у тому числі: 20 492,80 грн основного боргу, 24 591,36 грн процентів, 5 324,80 грн судового збору та 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу - у черговості, визначеній КУзПБ; 11 000,00 грн штрафу - у третій черзі задоволення вимог кредиторів.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частина 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 113 КУзПБ, провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.

За змістом ст. 1 КУзПБ, грошове зобов`язання (борг) - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.

Кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Частина 1 ст. 122 КУзПБ передбачає, що подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Згідно ч. 1 ст. 45 КУзПБ, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Як вказувалось вище, 14.04.2026 року оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 та встановлено строк подання заяв кредиторів з вимогами до боржника: протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

Відповідно до матеріалів справи, заява ТОВ "Авентус Україна" б/н від 14.05.2026 року про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/173/26, надійшла до суду 15.05.2026 року за вх. № 01-32/715/26 (сформована в системі "Електронний суд" - 14.05.2026), тобто у межах визначеного ч. 1 ст. 45 КУзПБ строку на подання заяв з грошовими вимогами до боржника.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.07.2024 року у cправі № 910/1246/21, заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги; проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);

- на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них (постанова від 23.04.2019 у справі №910/21939/15);

- покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18, від 01.03.2023 у справі №902/221/22);

- розглядаючи кредиторські вимоги, суд в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (постанова від 21.10.2021 у справі № 913/479/18).

- використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18).

Розглядаючи кредиторські вимоги, суд має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (див.висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі № 918/99/19, від 29.03.2021 у справі № 913/479/18, постанова Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 15.03.2023 у справі № 904/10560/17).

У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17).

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 01.04.2025 року між ТОВ "Авентус Україна" (Товариство) та ОСОБА_1 (Споживач), укладено договір № 8917422 про надання споживчого кредиту, яким, окрім описаних вище умов (пункти 1.2. 1.3., пп. 1.5.1., 1.5.2.) передбачені, зокрема, також такі умови :

Укладення цього Договору здійснюється Сторонами за допомогою ІКС Товариства, доступ до якої забезпечується Споживачу через Веб-сайт або Мобільний застосунок "CreditPlus" (за вибором Споживача). Ідентифікація Споживача в ІКС Товариства здійснюється при вході Споживача в Особистий кабінет/Мобільний застосунок "CreditPlus", в порядку передбаченому Договором та/або Законом України "Про електронну комерцію", в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Споживача, вказаний Споживачем при вході(в т.ч через месенджери), та/або шляхом перевірки правильності введення відповідно Пароля входу до Особистого кабінету/Мобільного застосунку "CreditPlus" та/або шляхом перевірки інших електронних даних, які вводить Споживач та які забезпечують Ідентифікацію в ІКС Товариства. При цьому, Споживач самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту/ Мобільного застосунку "CreditPlus" (п. 1.1.).

Строк кредиту 360 дні (день) (п. 1.4.).

Кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_2 (п. 2.1.).

Сума кредиту (його частина) перераховується Товариством протягом двох календарних днів з моменту укладення цього Договору. Дати надання кредиту: 01.04.2025 року або 02.04.2025 року (п. 2.2.).

Проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод "факт/факт" (п. 3.1.).

До періоду розрахунку процентів включається день надання та день фактичного повернення кредиту, але не включається перша дата сплати процентів, вказана в Графіку платежів. При цьому, обрахунок кількості днів в періоді та відповідно обрахунок строку кредиту, здійснюються виходячи з кількості днів за які відбувається нарахування процентів. У випадку якщо день надання та день повернення кредиту співпадають, нарахування процентів здійснюється за один день (п. 3.2.).

Сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно Графіка платежів, крім випадку визначеного в пп.5.3. Договору (п.5.1.).

У випадку невиконання та/або неналежного виконання Споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, Споживач зобов`язаний сплатити Товариству штраф (п. 6.4.) : у розмірі 1800,00 гривень на 4 (четвертий) день такого невиконання та/або неналежного виконання (пп. 6.4.1.); та у розмірі 400,00 гривень починаючи з 5 (п`ятого) дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання (пп. 6.4.2.).

Споживач підтверджує, що додаткові контактні дані та електронна адреса, які вказані в реквізитах Споживча в Розділі 10 "РЕКВІЗИТИ ТА ПІДПИСИ СТОРІН" Договору (або надані Споживачем Товариству окремо) належать саме Споживачу та знаходяться в його користуванні, володінні та розпорядженні. Споживач погоджується та розуміє, що ці дані можуть бути використані Товариством для здійснення взаємодії з ним, в тому числі з метою врегулювання простроченої заборгованості, що може виникнути за цим Договором. Така взаємодія здійснюється Товариством з урахуванням вимог законодавства (п. 8.2.).

Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами Сторін та діє протягом строку, вказаного в п.1.4.Договору(включно), а у випадку, якщо після закінчення вказаного строку, за Договором будуть наявні невиконані грошові зобов`язання, Договір продовжує діяти до повного виконання Споживачем зобов`язань за ним (п. 9.2.).

Крім того, судом встановлено, що 05.04.2025 року між ТОВ "Авентус Україна" (Товариство) та ОСОБА_1 (Споживач), укладено Додаткову угоду до договору № 8917422 про надання споживчого кредиту від 01.04.2025 року (копія наявна у справі), якою передбачені, зокрема, такі умови :

Сторони домовились збільшити суму кредиту на 2 000,00 гривень, в зв`язку з чим погодили внести наступні зміни до Договору (п. 1).

Враховуючи збільшення загальної суми кредиту, Сторони також визначають, що на момент укладення цієї Додаткової угоди: Денна процентна ставка складе : за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 1,00% в день. (Розрахунок: (79 120,00 грн / 22000,00 грн )/ 360 дн. * 100% = 1,00% в день); за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 0,99% в день. (Розрахунок: (78 468,00 грн / 22000,00 грн )/ 360 дн. * 100% = 0,99% в день) (п. 1.3.).

Надання частини кредиту у сумі, на яку збільшено загальний розмір кредиту здійснюється за платіжними реквізитами, вказаними в п. 2.1 Договору. Дати надання частини кредиту: 05.04.2025 року або 06.04.2025 року (п. 2).

Дана Додаткова угода та Додаток 1 набирають чинності з моменту їх підписання електронними підписами Сторін, зокрема з боку Споживача - електронним підписом Споживача, що відтворений шляхом використання Споживачем одноразового ідентифікатора, який формується для кожного разу використання та направляється Споживачу на номер мобільного телефону, повідомлений останнім Товариству в ІКС Товариства/зазначений в Договорі, та з боку Товариства - електронним підписом у вигляді аналогу власноручного підпису уповноваженої особи Товариства та відтиску печатки Товариства, що відтворені засобами електронного копіювання (п. 6).

Також, Заявником долучені до кредиторської заяви, зокрема, копії таких документів :

- Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Додаток № 1 до договору №8917422 про надання споживчого кредиту від 01.04.2025 року (підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором - С5770, 01.04.2025 22:42:38;

- Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Додаток № 1 від 05.04.2025 року до договору № 8917422 про надання споживчого кредиту від 01.04.2025 року (підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором - А8231, 05.04.2025 15:56:09);

- Паспорт споживчого кредиту (підписано ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором - BR4214, 01.04.2025 22:42:18);

- Паспорт споживчого кредиту (підписано ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором - WY5568, 05.04.2025 15:55:56).

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Частиною 1 ст. 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За змістом п. 6, п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію", у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні : електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 6, 7, 8, 11, 12, 13 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення.

Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.

Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Частиною 1 ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".

Згідно п. 11, п. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: електронна ідентифікація - процес використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або уповноваженого представника юридичної особи; електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються підписувачем як підпис.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування", договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про споживче кредитування", Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця.

Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.

До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.

Забороняється обмежувати споживача в часі для ознайомлення з інформацією, зазначеною у паспорті споживчого кредиту.

За змістом ч. 1 ст. 13 Закону України "Про споживче кредитування", договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Примірник договору про споживчий кредит, укладеного у вигляді електронного документа та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.

Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 14 Закону України "Про споживче кредитування", договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Визначення кредитодавцем можливості укладення договору про споживчий кредит здійснюється на підставі відповідного запиту (заяви) споживача, у тому числі з використанням засобів дистанційного зв`язку, та оцінки кредитоспроможності споживача.

Кредитодавцю забороняється встановлювати плату за розгляд запиту (заяви) про укладення договору про споживчий кредит.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається із змісту вказаного вище договору № 8917422 про надання споживчого кредиту від 01.04.2025 року, у розділі 10 "Реквізити та підписи сторін" цього договору зазначено, що зі сторони Товариства - ТОВ "Авентус Україна" договір підписано директором Довгалем В.В., а зі сторони Споживача - ОСОБА_1, договір підписано електронним підписом з одноразовим ідентифікатором C5770, 01.04.2025 22:42:38, що узгоджується із наведеними нормами Закону України "Про електронну комерцію".

При цьому, згадана вище Додаткова угода від 05.04.2025 року до договору № 8917422 про надання споживчого кредиту від 01.04.2025 року, згідно розділу 9 "Реквізити та підписи сторін" цієї Додаткової угоди, зі сторони Товариства - ТОВ "Авентус Україна" підписана директором Довгалем В.В., а зі сторони Споживача - ОСОБА_1 , Додаткова угода підписана електронним підписом з одноразовим ідентифікатором A8231, 05.04.2025 15:56:09, що також відповідає описаним вище нормам Закону України "Про електронну комерцію".

Отже, зважаючи на викладене, суд, надавши оцінку описаному вище договору №8917422 про надання споживчого кредиту від 01.04.2025 року, дійшов висновку, що останній за свою правовою природою та викладеними у ньому умовами є кредитним договором, який укладений у відповідності, зокрема, до Закону України "Про електронну комерцію".

При цьому, судом встановлено, що ТОВ "Пейтек" повідомило листом № 20260505-51 від 05.05.2026 (копія наявна у справі) ТОВ "Авентус Україна" про наступне.

Між Товариством та ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА" було укладено Договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку № 04072024-3 від 2024-07-04.

Відповідно до зазначеного Договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА": на суму 20 000,00 грн. Номер транзакції в системі ТОВ "ПЕЙТЕК" - 0a8238c4-8a5f-4def-bf27-77a64eaa1a2d; номер транзакції в системі ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА" - 53529793; Session ID - 030873065918; сайт торгівця - https://creditplus.ua; електронний платіжний засіб - НОМЕР_4; код авторизації - 714824; Банк-еквайр - АТ "ПУМБ"; дата і час створення - 2025-04-01 22:43:04; дата і час прийняття в роботу - 2025-04-01 22:43:06; дата і час виконання - 2025-04-01 22:43:06; призначення платежу: Виконання фінансових зобов`язань відповідно до укладеного договору № 8917422 від 2025-04-01.

Слід зазначити, що вказаний лист № 20260505-51 від 05.05.2026 підписано та скріплено печаткою ТОВ "Пейтек".

Крім того, судом встановлено, що ТОВ "Фінансова компанія "Контрактовий дім" повідомило листом № 22866 від 06.05.2026 (копія наявна у справі) ТОВ "Авентус Україна" про наступне.

На виконання запиту про успішність наступної операції, згідно договору з ТОВ "Авентус Україна" № 087/20-П від 08.07.2020 р. надається запитувана інформація, а саме : № транзакції 1585550491; сума - 2 000,00 грн; дата прийняття - 05.04.2025 15:57; номер замовлення 53590564; номер картки НОМЕР_3 ; статус - успіх.

Разом з цим, вказаний вище лист № 22866 від 06.05.2026 підписано електронним підписом ТОВ "Фінансова компанія "Контрактовий дім" у сервісі Вчасно.

Принагідно, суд звертає увагу на те, що згадані вище у листах ТОВ "Пейтек" та ТОВ "Фінансова компанія "Контрактовий дім" електронний платіжний засіб - НОМЕР_4 та картка НОМЕР_3 , вказана у п. 2.1. договору № 8917422 про надання споживчого кредиту від 01.04.2025 року, як платіжна картка Споживача № НОМЕР_2 .

Крім цього, суд зауважує, що матеріали цієї справи не містять заперечень Боржника щодо отримання кредитних коштів від ТОВ "Авентус Україна" по договору № 8917422 про надання споживчого кредиту від 01.04.2025 року.

Відповідно до п. 53, п. 94 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про платіжні послуги", переказ коштів без відкриття рахунку - платіжна послуга, що надається платнику з метою переказу коштів у готівковій чи безготівковій формі отримувачу або надавачу платіжних послуг, який діє від імені отримувача, під час якої надавач цієї послуги не використовує відкритий у нього рахунок платника та/або отримувача.

Фінансова установа, що має право на надання платіжних послуг, - небанківська фінансова установа, що не має статусу платіжної установи або установи електронних грошей та має право надавати окремі фінансові платіжні послуги, перелік яких визначений законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про платіжні послуги" передбачено, що до фінансових платіжних послуг належать такі послуги, зокрема, послуги з переказу коштів без відкриття рахунку.

Згідно ч. 3 ст. 31 Закону України "Про платіжні послуги", якщо платіжна операція ініціюється через надавача послуги з ініціювання платіжної операції, надавач послуги з ініціювання платіжної операції негайно після ініціювання платіжної операції зобов`язаний надати платнику та отримувачу (за потреби) таку інформацію: 1) підтвердження про успішне ініціювання платіжної інструкції надавачем платіжних послуг з обслуговування рахунку платника; 2) відомості (посилання на них), які дають змогу платнику та отримувачу ідентифікувати платіжну операцію, а також отримувачу - ідентифікувати платника, та будь-які відомості, що супроводжують платіжну інструкцію; 3) суму платіжної операції; 4) суму всіх комісійних винагород надавача послуг з ініціювання платіжної операції, які будуть стягнуті з користувача під час виконання платіжної операції (за наявності технічної можливості розмір кожної комісійної винагороди зазначається окремо).

Надавач послуги з ініціювання платіжної операції також зобов`язаний забезпечити надання відомостей (посилання на них) про платіжну операцію надавачу платіжних послуг з обслуговування рахунку платника.

Відповідно до підпунктів 8, 11 п. 3 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 29.07.2022 № 164 (далі - Положення), документ за операцією з використанням платіжних інструментів (квитанція) - документ, що підтверджує результат ініціювання операції з використанням платіжного інструменту.

Електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, реалізований на будь-якому носії, що містить в електронній формі дані, необхідні для ініціювання платіжної операції та/або здійснення інших операцій, визначених договором з емітентом.

За змістом пунктів 153, 157, 158, 159 Положення, документи за операціями з використанням платіжних інструментів можуть бути в паперовій та/або електронній формі.

Документи за операціями з використанням платіжних інструментів: 1) складаються та друкуються державною мовою; 2) можуть бути складені іншою мовою за домовленістю сторін відповідно до законодавства України або якщо платіжний пристрій дає користувачу технічну можливість здійснити вибір мови.

Паперова квитанція може не оформлятися в разі дотримання однієї з таких умов: 1) розрахунки за товари (послуги) здійснюються держателем на суму до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 2) держатель відмовився від її отримання; 3) таке право передбачене правилами відповідної платіжної системи (для платіжних інструментів, що використовуються для здійснення операцій у платіжній системі); 4) суб`єктом господарювання надано держателю встановлений законодавством України розрахунковий документ, який містить обов`язкові реквізити, що визначені для квитанції; 5) іншим надавачем платіжних послуг надано держателю документ, який підтверджує ініціювання платіжної операції через цього надавача та містить обов`язкові реквізити, що визначені для квитанції; 6) емітент не надав дозволу на проведення операції з використанням платіжного інструменту.

Документи за операціями з використанням платіжних інструментів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.

Згідно п. 10 Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит), затвердженого Постановою Правління Національного банку України 03.11.2021 № 113, договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі НОМЕР_5 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

Отже, зважаючи на описані вище обставини, матеріалами справи підтверджується укладення між ТОВ "Авентус Україна" (Товариство) та ОСОБА_1 (Споживач) договору № 8917422 про надання споживчого кредиту від 01.04.2025 року із Додатковою угодою до цього договору, та надання Товариством кредиту згідно вказаного договору Споживачу в загальній сумі 22 000,00 грн.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування", загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Приписами ч. 2 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" передбачено, що для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема : доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до п. 10, п. 11 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування", у договорі про споживчий кредит зазначаються : порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит.

За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.7.2024 року у справі № 910/10895/22, проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачено частиною другою статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Судом встановлено, що згідно наявного у справі розрахунку заборгованості за договором № 8917422 від 07.04.2025 року (Позичальник - ОСОБА_1 ), заборгованість складає в загальній сумі 56 084,16 грн, з яких: 20 492,80 грн - сума заборгованості за кредитом (основна сума боргу); 24 591,36 грн - сума заборгованості за процентами; 11 000,00 грн - штраф.

Принагідно, суд звертає увагу на те, що відповідно до даного розрахунку заборгованості, Заявником нараховано проценти в сумі 5 868,00 грн за зниженою процентною ставкою 0,90% від суми кредиту за кожний день за період з 01.04.2025 року по 30.04.2025 року, та в сумі 54 591,78 грн за стандартною процентною ставкою 1,00 % від суми кредиту за кожний день за період з 02.05.2025 по 19.01.2026 року, що узгоджується із умовами вказаних вище підпунктів 1.5.1., 1.5.2. договору № 8917422 про надання споживчого кредиту від 01.04.2025 року.

Водночас, суд зважає на те, що заборгованість за процентами в загальній сумі 60459,78 грн (5 868,00 грн + 54 591,78 грн) нарахована до відкриття провадження у справі №902/173/26 про неплатоспроможність ОСОБА_1 ..

Разом з цим, із цього розрахунку заборгованості вбачається, що Боржником здійснено часткову оплату на загальну суму 37 375,62 грн, з яких : 1 507,20 грн - зараховано на погашення основного боргу та 35 868,42 грн - зараховано на погашення процентів.

Отже, Заявником арифметично вірно визначено у розрахунку заборгованості залишок суми несплаченого Боржником основного боргу за кредитом в сумі 20 492,80 грн (22 000,00 грн - 1 507,20 грн) та залишок несплаченої суми заборгованості за процентами в розмірі 24591,36 грн (60 459,78 грн - 35 868,42 грн), а тому відповідні суми підлягають визнанню.

Також, суд звертає увагу на заявлені Заявником до визнання 11 000,00 грн - штрафу.

Судом встановлено, що згідно п. 6.4., пп. 6.4.1., пп. 6.4.2. договору № 8917422 про надання споживчого кредиту від 01.04.2025 року, у випадку невиконання та/або неналежного виконання Споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, Споживач зобов`язаний сплатити Товариству штраф : у розмірі 1 800,00 гривень на 4 (четвертий) день такого невиконання та/або неналежного виконання ; та у розмірі 400,00 гривень, починаючи з 5 (п`ятого) дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання.

При цьому, як вказано вище, керуюча реструктуризацією у своєму повідомленні №02-40/28 від 21.08.2026, не визнала нарахований Заявником за договором № 8917422 про надання споживчого кредиту від 01.04.2025 р. штраф у сумі 11 000,00 грн, з огляду на положення п. 18 Перехідних та прикінцевих положень Цивільного кодексу України, а також наведені у цьому повідомленні правові висновки Верховного Суду.

Cуд зважає на те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та триває дотепер.

Як вбачається із розрахунку заборгованості за договором № 8917422 від 01.04.2025 року, Заявником нараховано 11 000,00 грн - штрафу за період з 25.10.2025 року по 17.11.2025 року, тобто у період дії воєнного стану в Україні.

Суд, зважає на те, що згідно приписів ч. 1 ст. 2 КУзПБ, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про споживче кредитування" передбачено, що законодавство про споживче кредитування в Україні ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів щодо надання послуг споживачам.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 4 ЦК України, основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

Отже, Цивільний кодекс має вищу юридичну силу та є базовим законом, який регулює кредитні правовідносини загалом, тоді як Закон України "Про споживче кредитування" є спеціальним нормативно-правовим актом, що уточнює деталі для окремих видів кредитів. Перевага ЦК України полягає в тому, що він визначає фундаментальні принципи (зобов`язання, договори, наслідки прострочення), а спеціальні закони застосовуються в частині, що не суперечить ЦК України.

Тобто, основним регулятором договірних відносин є саме ЦК України, що також вбачається згідно аналізу висновків постанови Верховного Суду від 10.10.2018 у справі №362/2159/15-ц.

Згідно ч. 4 ст. 14 ЦК України, особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Водночас, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, до спірних правовідносин, які виникли після 24 лютого 2022 року у зв`язку із невиконанням боржником грошових зобов`язань, що випливають із кредитних договорів, підлягають застосуванню норми п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі №758/5318/23), які превалюють над однопредметними нормами інших нормативно-правових актів, які мають юридичну силу закону України, оскільки, ЦК України є основним актом цивільного законодавства (рішення Конституційного Суду України від 13.03.2012 у справі № 5-рп/2012).

Також, згідно постанови Верховного Суду від 21.01.2025 року у справі № 751/3052/23, тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23).

Суд звертає увагу на те, що умовами п. 6.4., пп. 6.4.1., пп. 6.4.2. договору № 8917422 про надання споживчого кредиту від 01.04.2025 року передбачений обов`язок Споживача сплатити штраф у визначеному розмірі у випадку невиконання та/або неналежного виконання Споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, тобто у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за цим договором.

Наведене узгоджується із пп. 6.4.4. договору № 8917422 про надання споживчого кредиту від 01.04.2025 року, яким обумовлено, зокрема, що штрафи нараховуються протягом строку наявності діючої простроченої заборгованості, згідно з встановленою шкалою штрафів, залежно від кількості днів прострочення.

Крім цього, Споживач - ОСОБА_1 , який отримав споживчий кредит за договором № 8917422 про надання споживчого кредиту від 01.04.2025 року, є позичальником у правовідносинах з ТОВ "Авентус Україна", а тому відповідно до правовідносин сторін за цим договором підлягають застосуванню норми пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК щодо звільнення ОСОБА_1 як позичальника (вказана норма не містить обмеження кола осіб, на яких вона розповсюджується) від відповідальності за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) зобов`язань за вказаним договором, згідно якого якого Споживачу було надано кредит ТОВ "Авентус Україна".

За викладених обставин, з аналізу положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК та статті 1054 ЦК України, суд дійшов висновку, що на укладений між ТОВ "Авентус Україна" та Боржником договір № 8917422 про надання споживчого кредиту від 01.04.2025 року, розповсюджується дія пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, а відтак Споживач ( ОСОБА_1 ) звільняється від обов`язку сплати на користь Товариства - ТОВ "Авентус Україна" штрафу у сумі 11 000,00 грн.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що нарахований Заявником та заявлений до визнання штраф у сумі 11 000,00 грн, підлягає списанню кредитодавцем, а тому визнанню не підлягає.

Отже, з врахуванням описаних вище обставин, суд перевіривши розрахунок заборгованості за договором № 8917422 від 01.04.2025 року, дійшов висновку, що сума заборгованості за цим договором, складає в загальному розмірі 45 084,16 грн, з яких : 20492,80 грн - сума заборгованості за кредитом (основна сума боргу); 24 591,36 грн - сума заборгованості за процентами, яка відповідає умовам вказаного договору, описаним вище нормам законодавства та наявним у справі доказам, а тому підлягає визнанню.

Поряд з цим, судом встановлено, що станом момент розгляду поданої кредиторської заяви, доказів щодо погашення Боржником заборгованості перед ТОВ "Авентус Україна" в загальній сумі 45 084,16 грн не надано.

Також, суд звертає увагу на заявлені до визнання 2 000,00 грн - витрат на правничу допомогу.

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Приписами ч. 1, ч. 2 ст. 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 133 КУзПБ, витрати, пов`язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов`язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об`єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.10.2020 року у справі № 904/4387/19, викладені такі правові висновки.

Системний аналіз норм статті 123 ГПК України, статті 64 КУзПБ свідчить, що витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді не є у розумінні статті 1 КУзПБ зобов`язанням боржника перед кредитором, а є витратами понесеними в процесі розгляду грошових вимог кредитора, які мають спеціальний порядок відшкодування, передбачений нормами ГПК України та не можуть бути стягнуті окремо від цього провадження. Тому такі витрати не відносяться до поточних вимог у справі та відносяться згідно із пунктом 1 частини першої статті 64 КУзПБ до першої черги задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом ч.ч. 1, 2, 3 ст. 30 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до додаткової постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.10.2024 року у справі № 911/1041/19(910/4281/23), визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 зазначила, зокрема, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені; відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вказане узгоджується з висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Виходячи із системного аналізу законодавства, надання адвокатом правової допомоги та факт оплати таких послуг може підтверджуватися різними доказами, зокрема, наступними: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг; детальний опис виконаних доручень клієнта; акт прийому-передачі виконаних робіт; платіжні доручення, квитанції або касові чеки на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом; інші документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги.

Саме наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для відшкодування таких витрат.

Судом встановлено, що Заявником в обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн, надані, зокрема, копії таких документів:

- ордер серії АА 1093321 від 04.12.2025 року про надання правничої (правової) допомоги ТОВ "Авентус Україна" адвокатом Калачиком Володимиром Вікторовичем на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги № 04/12/2025 від 04.12.2025 року;

- договір про надання юридичних послуг № 00-01 від 15.04.2025 року, який укладено між ТОВ "Юридична компанія Аурум" (Виконавець) та ТОВ "Авентус Україна" (Замовник);

- договір про надання правничої (правової) допомоги № 11/2026 від 01.05.2026 року, який укладено між Адвокатським Бюро "Калачик та партнери" (Адвокатське Бюро) та ТОВ "Юридична компанія Аурум" (Клієнт);

- Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ЧН № 000529 від 30.11.2018 року;

- Акт про надання правничої (правової) допомоги від 22.05.2026 року до договору №11/2026 від 01.05.2026 року, яким Сторони : АБ "Калачик та партнери" та ТОВ "Юридична компанія Аурум") підтверджують, що Адвокатом виконано правничу допомогу щодо підготовки та подання заяви про грошові вимоги кредитора у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 , справа №902/173/26, а саме :

1) Аналіз документів Клієнта, договорів, факторингових угод, виписок (витрачений час - 1 год., вартість - 500,00 грн);

2) Аналіз ЄДРСР / кредитної документації / обставин щодо боржника (витрачений час - 1 год., вартість - 500,00 грн);

3) Підготовка заяви про грошові вимоги кредитора за ст. 45-47, 122 КУзПБ та подання до суду (витрачений час - 2 год., вартість - 1 000,00 грн). Загальна вартість послуг - 2 000,00 грн.

Також, у вказаному вище Акті про надання правничої (правової) допомоги Сторони підтверджують, що послуги виконані в повному обсязі, у строки та відповідно до Договору №11/2026. Клієнт не має претензій до обсягу та якості наданих послуг.

При цьому, Акт про надання правничої (правової) допомоги від 22.05.2026 року до договору № 11/2026 від 01.05.2026 року підписано та скріплено печаткою ТОВ "Юридична компанія Аурум", а також підписано електронним підписом адвокатом Калачиком В.В., що підтверджено протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 22.05.2026 року.

Разом з тим, договором про надання юридичних послуг № 00-01 від 15.04.2025 року передбачені, зокрема, такі умови :

За цим Договором Виконавець бере на себе зобов`язання надавати Замовнику за його дорученням (-и) юридичні послуги у відповідності з умовами цього Договору (далі - послуги з правничої допомоги та/або правнича допомога), а Замовник зобов`язується прийняти надану йому правничу допомогу та здійснити її оплату на умовах, передбачених цим Договором (п. 1.1).

Правнича допомога надається Виконавцем із залученням на власний розсуд адвокатів, їх помічників, інших адвокатів на договірних засадах, відповідно до частини 6 статті 15 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Виконавець зобов`язаний забезпечити дотримання професійних прав адвокатів, їх помічників, інших адвокатів (у разі їх залучення) та гарантій адвокатської діяльності (п. 2.1.).

За надання правової допомоги у відповідності до положень даного Договору, Замовник оплачує Виконавцю винагороду у нижченаведеному розмірі : подання до Господарського суду заяви з грошовими вимогами до Боржника - 2000,00 грн (шляхом авансування на р/р Виконавця) (п. 4.1.).

Договір є укладеним на строк до "31" грудня 2026 року включно, але у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором (п. 5.2).

Крім того, договором про надання правничої (правової) допомоги № 11/2026 від 01.05.2026 року визначені, зокрема, наступні умови :

Адвокатське бюро бере на себе зобов`язання надати правову допомогу Клієнту в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором з дотриманням Правил адвокатської етики, а Клієнт зобов`язаний сплатити гонорар у порядку та строки обумовлені Сторонами відповідно до умов Договору суму гонорару, визначену у розрахунку гонорару, який є невід`ємною частиною цього Договору (п. 1.1.).

Цей Договір набирає чинності з 01.05.2026 р. і діє до 31.12.2026 року. У разі відсутності письмового повідомлення за 14 календарних днів до закінчення дії Договору - він вважається пролонгованим на тих же умовах на наступні 12 місяців (п. 2.1.).

За правову допомогу, передбачену Договором, Клієнт сплачує Адвокатському бюро винагороду (гонорар), розрахований у акту обсягу наданої правничої(правової) допомоги (п.4.1.).

За надання правової допомоги, передбаченої Договором, Клієнт сплачує Адвокатському бюро суму гонорару у розмірі 2000,00 гривень за подання 1 (однієї) заяви з грошовими вимогами до Божника замовників КЛІЄНТА до Господарського суду відповідної області (п. 4.2.).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі № 908/2702/21 від 12.01.2023 викладено висновок, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України.

Так, за приписами ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Враховуючи зміст норм статей 2, 11, 15 ГПК України питання про співмірність заявлених до визнання витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.

Також суд звертає увагу на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Крім того, суд зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй додатковій постанові від 19.07.2021 у справі № 910/16803/19.

Суд зазначає, що заявлений кредитором розмір судових витрат на правничу допомогу доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, а боржником не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.

Дослідивши подані Заявником докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, враховуючи характер спору у цій справі, ступінь її складності, обсяг матеріалів у справі, керуючись принципами справедливості та верховенства права, суд вважає розмір таких витрат співмірним до заявлених вимог, а тому визнається судом обґрунтованим на суму 2 000,00 грн.

Отже, визнанню підлягають вимоги Заявника в розмірі 2 000,00 грн - витрат на правничу допомогу (підлягають відшкодуванню позачергово до задоволення вимог кредиторів).

Відповідно до ч. 6 ст. 45 КУзПБ, заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду.

За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення, може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку та є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

Згідно ч. 2, ч. 4 ст. 133 КУзПБ, витрати, пов`язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов`язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об`єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.

Вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; 2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами; 3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.

Враховуючи викладене та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви ТОВ "Авентус Україна" б/н від 14.05.2026 року (вх. № 01-32/715/26) про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/173/26, з мотивів наведених вище та визнання заявлених вимог в розмірі 45 084,16 грн - заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 8917422 від 01.04.2025 року, які підтверджені наданими доказами з віднесенням їх до другої черги задоволення.

Крім того, визнанню підлягають вимоги в розмірі 5 324,80 грн - судового збору за подання кредиторської заяви (підлягають відшкодуванню позачергово до задоволення вимог кредиторів).

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9 (ч. 4), 45, 113, 133 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 2, 3, 13, 18, 42, 73, 74, 76-79, 86, 232-236, 242, 326 ГПК України, суд -

У Х В А Л И В :

1. Задоволити заяву ТОВ "Авентус Україна" б/н від 14.05.2026 року (вх. № 01-32/715/26) про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/173/26, частково.

2. Визнати грошові вимоги ТОВ "Авентус Україна" (пр. Берестейський, буд. 90-А, м.Київ, 03062; код ЄДРПОУ 41078230) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) в розмірі 45 084,16 грн - заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 8917422 від 01.04.2025 року (друга черга задоволення); а також 5 324,80 грн - витрат на сплату судового збору за подання кредиторської заяви (підлягають відшкодуванню позачергово до задоволення вимог кредиторів) та 2 000,00 грн - витрат на правничу допомогу (підлягають відшкодуванню позачергово до задоволення вимог кредиторів) у справі № 902/173/26.

3. Відмовити в задоволенні заяви ТОВ "Авентус Україна" б/н від 14.05.2026 року (вх. № 01-32/715/26), в частині визнання кредиторських вимог до боржника в розмірі 11 000,00 грн - штрафу у справі № 902/173/26.

4. Арбітражному керуючому Мельниковій А.В. внести відповідні кредиторські вимоги до реєстру вимог кредиторів Боржника по справі № 902/173/26.

5. Копію ухвали надіслати учасникам справи до електронних кабінетів ЄСІТС та на електронні адреси: ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; представнику ОСОБА_1 , адвокату Гарманчук О.Р. - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; арбітражному керуючому Мельниковій А.В. - ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ТОВ "Еко Фін" - info@cashtancredit.com.ua, представникам ТОВ "Еко Фін" адвокату Сердійчуку О.Л. - ІНФОРМАЦІЯ_4 , адвокату Арсеміковій І.В. - ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; представнику ТОВ "Авентус Україна" адвокату Калачику В.В. - ІНФОРМАЦІЯ_7

Згідно ч. 6 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тісецький С.С.

Віддрук. прим.: 1 - до справи.