Рішення № 139325694, 20.08.2026, Солонянський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 192/265/24

Провадження № 2/192/51/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

20 серпня 2026 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Щербини Н. О.,

за участю секретаря судового засідання Чернишкіної А. В.,

прокурора Нестеренка Д. С. в режимі відеоконференції

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Солоне Дніпровського (колишнього Солонянського) району Дніпропетровської області цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на стороні відповідача Фермерське господарство «Нечипоренко», ОСОБА_2 про припинення права власності шляхом конфіскації на користь держави,

В С Т А Н О В И В:

Прокурор в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області 07 лютого 2024 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про припинення громадянину російської федерації право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1225083000:01:036:0003, площею 11,319 га, яка за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Дніпропетровська область, Дніпровського району, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.11.2021 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1474513312250), шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Прокурор на обґрунтування позову посилається на те, що відповідач є громадянином російської федерації, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане 11 листопада 2021 року успадкував земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Дніпровського району Дніпропетровської області, а право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 листопада 2021 року (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1474513312250).

У зв`язку з тим, що відповідач будучи іноземним громадянином впродовж року після набуття у власність земельної ділянки в порушення ч. 4 ст. 81 ЗК України добровільно її не відчужив, то право власності на таку земельну ділянку підлягає припиненню шляхом її конфіскації за рішенням суду та продажу на земельних торгах відповідно до положень ч.ч. 2, 4 ст. 145 ЗК України.

Підставою представництва прокурором інтересів держави в спірних правовідносинах зазначено бездіяльність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах - Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Ухвалою від 30 травня 2024 року було відкрито провадження у справі.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 07 січня 2025 року, вказана цивільна справа передана в провадження судді Щербини Н. О.

Ухвалою від 09 січня 2025 року справа прийнята до свого провадження суддею Щербиною Н. О.

Ухвалою від 02 вересня 2025 року провадження у справі було зупинено до надходження відповіді від іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави на виконання судового доручення про вручення документів.

Ухвалою від 08 квітня 2026 року провадження у справі було поновлено у зв`язку з надходженням до суду повідомлення від Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про повернення матеріалів судового доручення без виконання у зв`язку з розірванням дипломатичних відносин між Україною та РФ (а.с.115-116).

Ухвалою від 30 липня 2026 року було закрито підготовче провадження по справі та постановлено розглядати справу в порядку заочного розгляду.

У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку. Відзив на позов не надав.

З матеріалів справи з`ясовано, що відповідач є громадянином російської федерації та паспортизований паспортом НОМЕР_1 від 19 травня 2004 року, ВВС району Черемушки, м. Москва, тобто є іноземцем.

На підставі Закону України від 01 грудня 2022 року, який набрав чинності 23 грудня 2022 року «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», зупинено у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинену від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року, та Протоколу до вказаної Конвенції від 28 березня 1997 року, а також Україна вийшла із вказаної Конвенції та протоколу до неї. Тому враховуючи, що відповідач не має зареєстрованого у передбаченому законом порядку місця проживання в Україні, суд здійснював його повідомлення та виклик у судові засідання під час розгляду справи по суті належним способом, передбаченим ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, що відповідає вимогам ч.11 ст.128 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України, з опублікуванням оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України відповідач вважається повідомленим про дату,час і місце розгляду справи.

Представник ФГ «Нечипоренко», ОСОБА_2 до суду не з`явилися, причини неявки суду не повідомили.

Заслухавши прокурора, дослідивши та оцінивши докази, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Судом встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане 11 листопада 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Нестеровою Т. В. та зареєстроване в реєстрі за № 1142, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , успадкував земельну ділянку площею 11,319 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Іверської сільської ради Дніпропетровської області (а.с.62, т. 2).

ЗгідноІнформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 284132335 сформованої 11 листопада 2021 року, на підставі вищевказаного свідоцтва про право на спадщину за законом за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку (а.с.61-62, т.2).

Також з вказаної Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 284132335, сформованої 11 листопада 2021 року судом встановлено, що 18 грудня 2017 року спадкодавцем за життя було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки з ФГ «Нечипоренко».

Відповідно до чинного законодавства було проведено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, а строк дії права оренди до 7 років з правом пролонгації, записи про припинення права оренди відсутні (а.с.61-62, т.2). Вказаний договір є чинним і на час розгляду справи.

Судом встановлено, що у свідоцтві про право на спадщину на спірну земельну ділянку вказано, що спадкоємець є громадянином російської федерації (а.с.62 зворот, т.2).

Таким чином, судом встановлено, що громадянин російської федерації у 2021 році отримав у приватну власність у порядку спадкування земельну ділянку сільськогосподарського призначення саме як іноземець. Однак на теперішній час вказану земельну ділянку не відчужив, проте зобов`язаний був відчужити успадковану ним земельну ділянку сільськогосподарського призначення не пізніше 11 листопада 2022 року.

Вирішуючи питання про наявність підстав для представництва в суді прокурором інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, суд зазначає наступне.

Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор, обґрунтовуючи своє звернення з позовом до суду вказав, що Правобережною окружною прокуратурою міста Дніпра до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області було скеровано запит з метою встановлення вжитих вказаним органом заходів з метою конфіскації у ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка не була відчужена ними протягом року.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 10-4-0.62-7758/2-23 від 21 грудня 2023 року, наданого у відповідь на запит Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, вказаний орган до суду не звертався та в найближчий час не планує звертатися до суду з позовом про конфіскацію земельної ділянки внаслідок відсутності видатків на сплату судового збору.

Прокурор у позові вказав, що зазначені уповноваженим органом причини не є поважними та не дають підстав залишити без реагування вказані порушення. Підставою представництва в даних правовідносинах є бездіяльність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах - Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14 січня 2015 року, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.

Згідно з підпунктом 42 пункту 4 вищевказаного положення Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань подає позов про конфіскацію земельної ділянки у випадках, визначених законом.

Таким чином, враховуючи зазначені положення законодавства, саме Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області є уповноваженим органом щодо здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності та в даному випадку, з урахуванням ч.ч.2, 4 ст.145 Земельного кодексу України наділене правом на звернення до суду з позовом про конфіскацію земельної ділянки.

Враховуючи обставини цієї справи, за наявності суспільного інтересу, необхідності забезпечення продовольчої безпеки в умовах ведення бойових дій та окупації території України, у тому числі земель сільськогосподарського призначення, що призводить до зниження врожайності, за наявності суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання, суд вважає, що прокурором у повній мірі підтверджено наявність достатніх правових підстав для здійснення захисту законних інтересів держави в суді шляхом звернення до суду з вказаним позовом.

Вирішуючи вимоги про припинення права власності відповідача на земельну ділянку шляхом її конфіскації за рішенням суду та продажу на земельних торгах, суд посилається на наступне.

Положення ст.ст.13,14 Конституції України визначають, що земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Особливості правових підстав набуття та припинення права власності на об`єкти нерухомого майна іноземцями встановлені нормами розділу V Закону України «Про міжнародне приватне право», положеннями ЦК України та ЗК України.

Відповідно до ч.1 ст.38 Закону України «Про міжнародне приватне право» право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з ч.1 ст.39 вищевказаного закону, виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Таким чином, враховуючи, що спірна земельна ділянка, яка належить до нерухомого майна, знаходиться на території України, то на неї поширюється дія законодавства України.

Відповідно до ч. 5 ст.12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно з ст.ст. 319, 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Власність зобов`язує. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Суб`єктами права приватної власності на землю згідно з ст. 80 ЗК України визначено громадян України та юридичних осіб. Проте, з урахуванням змісту ч.2 ст.81 та інших норм ЗК України, суб`єктами права приватної власності на землю визнаються також і іноземці та особи без громадянства.

Зокрема, іноземці та особи без громадянства відповідно до ч.2 ст. 81 ЗК України можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Згідно з ч. 3 ст. 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 4 ст. 81 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Згідно зі ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації таких прав.

Статтею 22 ЗК України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі під об`єктами виробництва біометану, які є складовими комплексів з виробництва, переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог ст. 130 цього Кодексу.

Відповідно до п. «е» ч. 1 ст. 140 ЗК України однією з підстав припинення права власності на земельну ділянку є невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Статтею 143 ЗК Українипередбачено підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку. Зокрема, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі, окрім іншого, конфіскації земельної ділянки (п. «в» ч. 1 ст. 143 ЗК України).

Частиною 5 ст. 41 Конституції України визначено, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст.145 ЗК України у разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 346 ЦК України визначено конфіскацію, як одну з підстав припинення права власності.

Згідно зі ст. 356 ЦК України до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

Аналіз вищевказаних норм ЗК України дає підстави для висновку, що законом передбачений чіткий обов`язок іноземця чи особи без громадянства відчужити земельну ділянку сільськогосподарського призначення протягом одного року з дня набуття права власності на неї. Вказана норма є імперативною та не передбачає винятків. У випадку не відчуження такої земельної ділянки іноземцем чи особою без громадянства у встановлений законом строк, така земельна ділянка підлягає конфіскації на користь держави.

У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 року №10-71/0/4-13 «Про деякі питання застосування норм Земельного кодексу України», надано роз`яснення щодо співвідношення між собою положеньст.145 ЗК України про примусове відчуження земельної ділянки, яка належить іноземному громадянину та п.15 розділу Х «Перехідних положень» ЗК України про заборону відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, і чи не порушуються гарантії права власності на земельну ділянку (стаття 153 ЗК України) при примусовому відчуженні її за рішенням суду. Зокрема зазначено, що за відсутності факту «добровільного» відчуження іноземним громадянином чи особою без громадянства успадкованої земельної ділянки вона підлягає примусовому відчуженню, при цьому п. 15 розділу Х «Перехідних положень» ЗК України, яким встановлено заборону купівлі-продажу або іншим способом відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, не поширюється на ці правовідносини, оскільки положення ч.4 ст.81 ЗК України є імперативними.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідач є іноземцем, який 11 листопада 2021 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом набув право власності на спірну земельну ділянку, яка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, а тому, відповідно до приписів ст. 81 ЗК України, зобов`язаний був відчужити її протягом року, а саме в строк до 21 листопада 2022 року, однак такого обов`язку не виконав, що свідчить про наявність підстав для конфіскації такої земельної ділянки на користь держави.

Згідно положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 18 вересня 2013 року (справа № 6-92 цс 13) зазначено, що основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад рішення від 11 березня 2003 року у справі «Новоселецький проти України», рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України»). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливу рівновагу між інтересами суспільства та правами власника.

Відповідно до ст. 348 ЦК України якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом. Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна.

Суд вважає, що з огляду на характер спірних правовідносин не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 як критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, які сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що відповідач, який є іноземцем, упродовж року після набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення не відчужив її, тому суд вважає, що таке право власності на спірну земельну ділянку підлягає припиненню шляхом її конфіскації за рішенням суду на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, як уповноваженого органу на здійснення функцій держави у вказаних правовідносинах, а сама земельна ділянка підлягає продажу на земельних торгах.

Тому суд вважає, що існують правові підстави для задоволення позову, оскільки обраний прокурором спосіб захисту відповідає положенням ч. 4 ст.81, ч.ч.2, 4 ст.145 ЗК України.

Суд вважає, що задоволення такого позову призведе до відновлення порушених прав та законних інтересів держави виходячи з того, що стан збереження земель сільськогосподарського призначення має загальнонаціональне значення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь Дніпропетровської обласної прокуратури слід стягнути понесенні судові витрати зі сплати судового збору, сплаченого під час звернення з позовом до суду, а також з апеляційною скаргою.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра (49000, м. Дніпро, вул. Європейська, буд. 15, код в ЄДРЮОФОПГФ - 0290993823) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (49006, м. Дніпро, вул. Філософська, буд. 39-А, код в ЄДРЮОФОПГФ - 39835428) до ОСОБА_1 народження ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на стороні відповідача Фермерське господарство «Нечипоренко» (53242, Дніпропетровська область, Нікопольській район, с. Веселе, вул.. Центральна, буд. 13), ОСОБА_2 про припинення права власності шляхом конфіскації на користь держави, задовольнити.

Припинити громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1225083000:01:036:0003, площею 11,319 га, категорія земель сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Дніпровського району Дніпропетровської області, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 листопада 2021 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1474513312250) шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, буд. 38, код в ЄДРЮОФОПГФ - 02909938) судовий збір в розмірі 6 378 (шість тисяч триста сімдесят вісім) гривень 30 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне судове рішення складене 31 серпня 2026 року.

Суддя Н. О. Щербина